- Ну! Чорт з вами! П'ю! - почав голосно,- Але завтра всi до Крем'янця.
- А що там? - пробурчав Тараско.- Ярмарок? Як буде могорич, то й я
пiду.
- Пiдем! - рiшуче викрикнув Кiндрат.- Буде там вiче! Козак заявив - хто
пiде, попаде до жандарiв, але ми раз i на козака плюємо! Ось вип'ємо, а
пiсля на весiлля. Гей, козаки! Хто не п'є, не наш брат!
- Правду, Кiндрате, кажеш! - ожив Тараско.- Ех! Це як колись було. За
Миколки! Я ще тодi чувсь молодим. До Антоновець, бувало, пiдеш, а там
корчма над шляхом стояла. Блатваки туди заглядали. Часом п'ять коней за
нiч спустять! Грошей було! Ех, було! Що тодi бракувало чоловiковi? Нема
грошей, пiшов у лiс, проробив день, i руб в кишенi. П'ять пляшок є - не
пий, а купайся! От були часи!
- Да! - хрипiв Кiндрат.- Дураки були, що революцiю робили. Цар був
все-таки наш брат. Нi? Кажуть, дурак був, але всьо-таки человек. А це саме
главне. Водка була, хлiб був, сало було! Якого чорта ще хотiли? Слабода!
Вот тепер маєм слабоду!..
- Но, но! Досить там. Весiлля втече... - казав Сергiй.
- Не так весiлля, як Мокрина. То ти йди. Нам i тут добре,- перечив
Тараско.
- Нi! - озвався Никон.- Хто як хто, а я не опущу весiлля. Йдеш,
Кiндрате?
- Кiндрат не ваш брат. Коли Кiндрат ходив по весiллях, ти ще на
припiчку кашу їв,- додав Тараско.
- Нiчого, Тараску! - встав i зазначив Кiндрат.- Тут ще маєте, пийте, а
наше дiло парубоцьке. Пiдем, хлопцi!
Зiбрались i вийшли на двiр. Нiч була темна. На дорозi ще не висохла
грязюка. З високого неба миготять зорi. З другого боку долини доноситься
виразно гра музик. Реве труба, квилить дрiбно кларнет, бубонить бубон.
Володько був п'яний. Хотiлось спiвати, кричати, бiгти. Затягнув якусь
пiсню. Хлопцi пiдхопили її, взялися попiдруки та, не оминаючи болота,
пiшли хитаючись вниз.
"Ой, там зiбра-а-а-а-лась бiдна голота До-о коршми гулять!"
- виспiвує Володько. За ним реве Кiндрат, Никон, Сергiй. Йдуть поволi,
часу мають досить. Дiйшли в долину, перейшли рiчку, влiзли порядно в
болото. Кiндрат лаявся. Далi йшли пiд гору. Музики все гучнiше грали.
Почали попадатися люди. Ось коло перелазу парубок з дiвкою стоять.
Поприлипали одно до другого й стовбичать хто зна як довго. Товариство
пройшло коло них, навiть не глянувши.
На подвiр'ї, де було весiлля, повно людей. Стоять пiдводи, бiгають i
кричать парубки. Володько й товариство одразу подалися на тiк, де
танцюють. Протиснулися через юрбу дiвок, Володько загорнув котрусь i пiшов
ходором.
Дiвчина не знала спочатку, з ким танцює, але поглянула й здивувалась.
Нiхто не сподiвався бачити Володька на весiллi. Всi дивляться й очам не
вiрять. Всi знають його, Матвiєвого сина, але ще нiхто не бачив його на
весiллю. А гуляти вмiє. Добре танцює. Що б сказав Матвiй, коли б побачив
сина-гуляку? Що б? Нiчого б не сказав. Сам був молодий i сам гуляв. Нi?
Коли скiнчився танець, до Володька пiдiйшли хлопцi. Десь взявся Антiн i
так приязно положив свою руку на Володькове плече, що те мало не
вiдкололось. Але Володько не моргнув й бровою.
- Де в лиха взявся тут? - запитав.
- А що? Хiба тiльки вам тут мiсце? - вiдповiв хвацько Володько.
- Так! Правильно! - загуло кiлька голосiв. Ось i Iлько з Демидом.
Обидва недавно з Торуня вернулись, в гарматниках були, ще навiть рогатих
шапок не змiнили. Ходили мiж дiвками, перебирали їх та спiвали то-рунськi
"Гусi-сюсi...". Здоровi козарлюги... Володько звернувся до них:
- А, чорти! Як там йде?
- Йде! - кинув Iлько.
- Мелеться! - додав Демид i почав говорити по-торунському...
- Ой, щось не розумiю тебе!! - сказав Володько.- Не розумiю
по-панськему. Кажи вже краще по-мужицькому. А може, хлопцi, затягнем що?
Знаєте "Ой, на горi"?
- Тягни! - крикнув Антiн i, не чекаючи поки хто зачне, затягнув
сильним, сирим басом. "0-о-ой, на г-о-о-рi там женцi жнуть!" - протягнув
вiн два рази, а решта пiдхопили:
"А попiд горою, яром долиною,
Козаки йдуть!
Гей, долиною, гей, широкою
Козаки йдуть!"
Всi, що були, парубки прилучилися до спiвакiв. Пiсня гримiла на цiле
село. Сильнi парубоцькi груди напиналися як могли. Володько брав першого
тенора й виводив його десь пiд самi зорi...
У хатi йшов перепiй.
- Тихо в лiс! - кричав сват.- Послухайте, люди добрi, що то буде за
мова! Десь тут має бути панi молодої й пана молодого тiтка, Олена! Живе
близько, перелаз низький, скрипучi ворота й рябий собака! Молода, сто лiт
живе й хлiб жує... За чужими сватами бiгає, свого чоловiка частує
макогоном. Гарна, мов писанка! Моторна, говоруха-лепетуха, тоненька, що
поки навколо обiйдеш, цигарку викуриш. Обсилає її пан молодий i панi
молода подарунком дорогим, шовком i золотом. Хай пiдходить, за себе
промовить, нам покажеться! А нi, то вiддам на запорожцiв! - викрикує слово
високо й голосно.
Хлопцi всi як один уривають пiсню i ревуть: - Г-у-у-у! Дверi й вiкна
хати вiдчиненi. Там повно людей. Понад головами видно двi лампи, оздобленi
рушниками образи й руку свата, що високо над головою тримає тарiлку з
подарунком.
Брязнули знову музики. Хлопцi пiшли в танець, а Володько також.
Перш-лiпшу пiймав й закрутився. Сергiй i Никон десь зникли мiж людьми.
Сергiй все одно не танцює, а йшов вiн на весiлля тiльки, щоб побачитись з
Мокриною.
Кiндрата також не видно. Вiн завжди тримається там, де попивають. Ось
вiн якимсь чином "за стiл" втесався, сидить спиною до дверей i, обнявшись
з жiнкою свого кума Малая, уминає смажену капусту. А Малай - пiдвiдчик з
пiдбитим правим оком, сидить за столом коло мисника й також їсть. Пiт
ллється йому з чола. Їхали з церкви й на зворотi коло Тараска вiз пiшов
шкереберть, а дiвчата висипались у грязюку. Сам Малай мало ока не
стратив...
Пiсля танцю вийшла з хати якась сваха, знайшла Володька й потягнула
також "за стiл". Трохи соромився, але йшов. За столом молода, коло неї...
Ганка. Це вона шепнула молодiй, а та покликала Самiйлиху, i Володько
опинився коло Кiндрата.
- О-о-о!
- О-о-о!
- Здоров! Як маєш? Дивись, яка кума! Як ягода! - показував Кiндрат свою
сусiдку.- Сiдай з другого боку!
- Володьку! - гукнула з покуття Ганка. Володько кинув на неї погляд,
посмiхнувся, але Кiндрат вже пiдносив йому пiд самий нiс налиту чарку.
- За здоров'я моєї куми! - ревнув Кiндрат.
- За здоров'я пана молодого й панi молодої,- сказав Володько й вихилив
чарку.
- А куму минув?
- Ви! Кручений куме! - червонiла, нiяковiла й вiдбивалася кулаками
Малаїха. Сама гарна, повновида, з високими, сильними грудьми.
- Що? Кепська кума? - шепче з другого боку поза спиною куми Кiндрат до
Володька.
- Кума двадцять п'ять,- вiдповiдає Володько, заїдаючи капустою. Та чує,
їй приємно й вона голосно смiється.
- Ви-но не того,- звертається вона пiвзворотом до Володька.- У мене там
чоловiк ззаду...
Володько обтер уста й потиху заспiвав їй на вухо:
"Набiк, хлопцi, набiк,
Бо чорт мужа несе!"
Кума голосно засмiялася. Кiндрат також. Ганка подивилася на Володька,
почервонiла й прикусила нижню губу. Молода й молодий спокiйно, як личить у
таку годину, сидiли, нiчого не їли, дивилися на гостей i тiльки час вiд
часу когось зблизька припрошували:
- А заживiть, тiточко! А попробуйте! Свату! А ви чого ложку вiдложили?
Ану, ще трошечки!
- Їж, брате! їж! - ревiв через куму Кiндрат.- Всякоє даянiє благо i
всяк дар совершен звише! А через те їж. А де чарка? Е-е, щось воно...
"Гей, хто п'є, тому наливайте!
Хто не п'є, тому не давайте!"
- заспiвав Кiндрат. Йому допомiг Володько. За плечима вирувало, як у
кiтлi, сват все обсилав. На дворi спiвали хлопцi, у хатi молодицi. Скоро
мають вiдводити молоду до комори й переодягати. Кiндрат почав закидати їй
натяки.
- Ей, ей! Не садиться нашiй молодiй! Комора тягне. А ти, Сидiр, чого
надувся? Злякався? Не бiйся. Попроси мене, все обтяпаю!
Володько випив ще кiлька чарок. У головi стуманiло. Стiл починає
пiднiматись, стеля також. Кiндрат по часi вилiз i десь зник. Володько
зiстався з його кумою. Вона була зовсiм привiтлива, ближче пiдсунулась,
говорила, пiдспiвувала, пiдливала горiлки. Ось рука її пiд столом
доторкнулася до Володькової руки, але вiн одразу свою вийняв i, нiби
нiчого не помiчаючи, почав спiвати веселої. Кума плеще в долонi й
виспiвує:
"Сидоруньо грушки тряс,
Маланя збирала,
А Маланя не йшла замiж,
Сидора чекала..."
- Гоп, г-о-о-о весiлля! - кричав щосили за плечима сват. Володько не
мiг бiльше видержати за столом. Йому все пiдливали горiлки й силували
пити. У головi й так шумiло, хотiв вирватись i тiкати.
Коли заграли музики, викрикнув:
- Ех, в танець! Пiдем, Ганко!
- Почекайте! - кинула вона йому через стiл, хоч це не належалось. -
Пiсля!
Вона мусила досидiти, поки молоду не поведуть до комори. Володько
залишив куму, вилiз i мало не через голови потягнувся до сiней. За ним
потягнулась i Малаїха. Ось вiн вже на дворi. На току грають. Взяв Малаїху
й пiшов в танець.
Танцював, мов скажений. Ноги ходили самi, був легкий...
Носив Малаїху навколо себе, що та ледве встигала за ним. Тiльки
спiдниця її розвiвалась.
- Поля! Поля! - гукав Володько.- Гей, поля! Танець все збiльшувався.
Парубки не хотiли вiдстати вiд Володька й гнались, мов вихори. Пiт заливає
їх, дiвчата вже кричать, але хто на це зважає. Весiлля! Поля! Гуляй душа
без кунтуша!
I коли скiнчився танець, Володько почув спрагу.
- Ей, дiвчата! Котра подасть води! Зацiлую! Не встиг оглянутися, як вже
котрась подавала йому кварту з водою. Протягнув руку, хотiв взяти воду,
але зиркнув на дiвчину. Стояла перед ним весела, рожевощока, з великими
карими очима. Був п'яний, хитався на ногах, мов очерет вiд вiтру, широко
вiдчиняв очi, щоб краще бачити. Взяв у руку кварту, але не пив. Дивився
просто їй у вiчi.
- Ну й карi! - сказав вiн.- Вас тiльки цiлувати!
- Не кажiть! - вiдповiла дiвчина вiдважно й певно.- Ще перехвалите.
- Йдiть собi! Зникнiть з очей поки не пiзно! Вiдiйдiть далi! Тут стоїть
сам грiх! - поволi говорив Володько i розводив руками, нiби хотiв
розгорнути з-перед себе людей.- Гей, поля! - викрикнув вiн, але заточився.
Його пiдхопив Сергiй.
- Хлопцi! Дорогу!
Володько не перечив. Сергiй вiв його пiд руки, а той йшов слухняно,
похитуючись, i говорив:
- Сергiю! Чорте мiй! Брате рiдний! Кажи, хто та дiвчина! Невже
тилявчанка!
- Хiба не бачив її? Не хились! Випив наперсток, а п'яний на вiдро.
Наталка то. Я ж тобi про неї казав.
- Наталка? Ага! Стiй, брате! Наталка? Любив колись Наталку. Ах, Сергiю.
Здається, сто лiт живу на землi. Поїдем десь iнде. Так, кажеш, Наталка.
Так, так! Це вона! Грiм мене на цьому мiсцi трiсне! Наталка!
- Мовчи,шипить над ним Сергiй.- Он її брат Iлько. Вiн над нею сторожує.
Має нареченого з Людвищ.
- З Людвищ? Плюю! До Людвищ не пустим такої. Самi потребуєм... Тут
росла, тут жий! Сторож? Не боюсь сторожiв. А Кiндрат де? Ха-ха-ха! От
дивак! Пiдходить до синагоги, кусень цегли у руку i брязь. Шиби
розсипались...
Володько вже не мiг стояти. Його занесли до сусiда й положили на лавi.
Лежав блiдий, знесилений, витягнутий, мов мрець. Час вiд часу намагався
встати. Коло нього сидiв Сергiй, приходив дивитись Кiндрат.
- Ну! Буде нас пам'ятати. Вгостили! - хвалився задоволено.
Пiсля прийшов Никон. Володько все лежав, голова болiла, думки мiшалися.
- А на вiче? Пiдем! Пiдем, братва! - говорив. Язик йому заплiтався. -
Кароока! Йди з дороги... Взяв цеглу... Прийшла й Ганка, глянула на нього:
- Боженьку! Сергiю! Що ви з нього зробили? Нащо ви його так впоїли?
Пiдiйшла зовсiм близько до Володька, взяла його руку. Пiсля стала коло
лавицi навколiшки.
- Бiдний, бiдний Володько! - шептала вона й дивилась на його блiде
обличчя. Кiлька смужок волосся спадало йому на чоло, а очi були
заплющенi... - Дурнi хлопцi! Так напоїти!
- Нiчого! - казав Сергiй.- Проспиться й пройде. Треба було охрестити у
вiру християнську. Побудь тут з ним, а я пiсля прийду.
Сергiй вийшов, i в хатi зiсталась сама Ганка з Володьком. Бiльше не
було нiкого. Всi на весiллi. Троє дiтей спало на запiчку. Володько чув, що
коло нього Ганка, чув, що казала вона, але не мiг пiднятися. Йому було
навiть приємно. Вона стояла схилена над ним, поводила легенько долонею по
чолi, торкалась пальцями уст, брiв, заплющених очей. Шептала над ним якiсь
слова. Володько починав забуватись. В його уявi ще мигали якiсь шматочки
дерев, листя, очей... У вухах дзвенiли дзвоники. Чув, що лавиця пiд ним
угинається й опускається вниз. Починав поволi кудись западати, летiти в
темноту, у прiрву. Часом здригався, хотiв зiрватися, але не мав сили й все
летiв у безмежну темноту.
IV _
Рано Володько прокинувся й довго не мiг отямитись. Чужа хата, чужi
люди, взутий, вдягнений. Одяг зiм'ятий, чоботи в болотi. У головi все ще
шумить, очi невиразно дивляться на свiт Божий. Встав на ноги й заточився.
- Ну, що? Виспались? - запитала господиня, тiтка Домка.
- Де ж хлопцi? - запитав Володько, не вiдповiдаючи на її питання.
- Якi? Кiндрат? Той десь повiявся. Сергiй раненько приходив, але не
хотiв вас будити. Казав, що прийде... А Ганка тут майже до ранку чепiла.
- I вже пiшла?
- Певно. Що ж. Вже люди з церкви повиходили.
- Ну, я пiду,- сказав Володько.
- Куди? А поснiдати. Ось пiдсмажила яєшню. Поснiдайте.
Володько вiдмовлявся, але врештi сiв до столу й почав їсти.
- Не маєте кислих огiркiв? - запитав.
- А чому б нi. Я зараз.- I побiгла з мискою до льоху. По хвилi миска
огiркiв стояла перед Володьком. Увiйшов Сергiй.
- Ну, що? Вже? - питався Володька.- Як чуєшся?
- Уяви, як може чутися свиня, коли проведе нiч у багнi,- сказав
Володько.
- Свиня кращого мiсця й не знає. Для неї то найкраще,- вiдповiв Сергiй.
- Ну, але йдем до Крем'янця! - рiшуче проговорив Володько.
- Думаєш, пiдем? - перепитав Сергiй.
- Неодмiнно. Клич хлопцiв i з мiсця! Нi хвилини далi. Вiче в двi
години. Якраз встигнемо! Але раз-два.
- Тут ще будуть музики. Ганка просила задержати тебе,- казав Сергiй.
- Нi. Досить! Я мушу йти. Не пiдете ви, сам пiду. Я мушу! Досить цього.
В головi у мене, як в улiю. Фу! Чорт його знає, як це все сталося.
- Це мусило бути. Не пiшов би ти з нами, не пiшли б ми з тобою. Ще я
пiшов би, але iншi... Зрештою, чому не можна випити...
- Хiба це зветься випити?.. Положити чоловiка... Це випити? Де Кiндрат,
Никон? Пiди за ними...
Але йти за ними не пришилося. Обидва прийшли самi, бо не знали, що
сталося з Володьком.
- Хо-хо-хо! Вiн вже танцює знову,- проговорив весело Кiндрат.- Чи не
варто б похмелитись?
- О, нi! Це вже нi! Йдемо до Крем'янця! - сказав Володько.
- До Крем'янця? Що ти здурiв? - здивувався Никон.
- А що? Ти думав, я жартую? Зараз йдем. А не пiдете ви, я сам пiду.
- Нє, брате! Я вчора сказав! - рiшуче сказав Кiндрат.- Слово святе.
Сказав, то сказав. Пообiцяв - зроби. Хай у пекло, а йди. Пiдем!
- Ну, але треба поснiдати,- сказав Сергiй.
- Поснiдаєм! - кинув презирливо Кiндрат.- Зайдем на весiлля й
поснiдаєм. Ще й чарку дiстанем. А Ганка також зрадiє. Вона щось до нашого
Володька- того. Дiвка, мов куля.
Вийшли з хати й перейшли на весiлля. Там нiкого вже не було. Всi
розiйшлися. Хто був, то спав. Молода вже встала, ходила по хатi i робила
порядок.
- Ну, що? Як, Оксано? - пiдморгнув Кiндрат... Молода зачервонiла й
вдарила його жартуючи кулаком.
- Западенний Кiндрате! - проговорила.
- Ну, й дивiться. Запитав її по-доброму, а вона б'ється. Давай ось
краще миску холодцю. Хлопцi снiдати хочуть! А де Сидiр? Спить? Намучився,
бiдака? Трохи затовсту жiнку взяв. Ну, нiчого. Помiчник скоро знайдеться.
Так, Оксано? Де Ганка?
- Ганка пiшла до церкви. Спiває.
Оксана принесла миску холодцю, хлопцi сiли, змололи її й рушили в
дорогу.
Виходили на край села, пiд черешнi Iлькового батька... Тут починалась
дорога, що веде на шлях. Зустрiли Iлька. Вертався десь вiд дiвчини з
вечорниць.
- Куди, хлопцi? - запитав.
- Хоч, приставай i ти! Кидай мрежи своя, в якi ловиш дiвчат, i ходи за
нами! Святим будеш! - сказав Кiндрат.- Йдем до Крем'янця, на весiлля.
- Нi, справдi! Куди? - допитував Iлько.
- Правду кажу! До Крем'янця. Взад кругом i з нами,- жартував далi
Кiндрат.
- Як хоч, ходи,- сказав Володько,- Шкодувати не будеш.
- Де наше не пропало! Пiду! - сказав Iлько, трiпнув кулаком i
засмiявся.
Товариство збiльшилось. З заходу повiвав вiтер. Небо досить чисте.
Дорога майже висохла. Хтось затягнув пiсню й хлопцi рушили.
Йшли швидко, розмашно. Нi один не хотiв зменшити ходи, кожний тримався
шику. Вийшли на шлях. Почали зустрiчати людей. Деякi їхали на возах. Iлько
не знав, куди йде, але не питав, бо не хотiв виявити цiкавостi.
За двi з половиною години пiдiйшли пiд мiсто. Доходили до мiщанських
садкiв й тут зустрiли людей.
- Куди, хлопцi? - спитав один дядько.
- До мiста! - майже разом вiдповiли.
- А маєте документи? Он там далi стоять жандарми й без документiв
арештують.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119