Рекомендацiую 1951 р. № 91 колективним договором визнауться <будь-яка письмова угода щодо умов працi та найму, що укладауться, з одного боку, мiж пiдприумцем, групою пiдприумцiв або однiую чи декiлькома органiзацiями пiдприумцiв i, з другого боку, однiую чи декiлькома представницькими органiзацiями трудящих або, в разi вiдсутностi таких органiзацiй, представниками самих трудящих, якi належним чином обранi i уповноваженi вiдповiдно до законодавства краєни>.
Рекомендацiя далi вказуу на обставини, що випливають з колективних договорiв, умови поширення єх дiє не тiльки на тих, хто пiдписав єх, i на необхiднiсть вiдповiдноє процедури колективного договору. Умови трудових договорiв, якi проти-рiчать колективному договору, повиннi вважатись недiйсними i автоматично замiнятись вiдповiдними положеннями колективного договору.
В 60-тi роки було прийнято ряд актiв, що вiдносились до певних аспектiв трудових вiдносин, якi могли впливати на колективнi переговори. Серед них - Рекомендацiя 1960 р. № 113 про спiвробiтництво в галузевому i нацiональному масштабi, в  2 якоє зазначалось, що <консультацiє i спiвробiтництво не повиннi порушувати нi свободи об'уднання, нi права органiзацiй пiдприумцiв i трудящих, у тому числi єх права на колективнi переговори>; Рекомендацiя 1967 р. № 129 про зв'язки на пiдприумствi, в п. З  15 якоє вмiщено положення, що надана адмiнiстрацiую iнформацiя, <коли йдеться про питання, що у предметом переговорiв мiж пiдприумцем i трудящими або єх представниками на пiдприумствi або предметом колективного договору...>, повинна ясно вказувати на це; Рекомендацiя 1967 р. № 130 про розгляд скарг, де в  5 вказууться: <В тих випадках, коли процедура розгляду скарг встановлюуться колективним
Роздiл V. Колективний договiр
договором, учасникiв такого договору необхiдно заохочувати до включення в нього положення про те, що протягом дiє даного договору вони сприятимуть врегулюванню скарг у рамках передбаченоє процедури i намагатимуться утримуватися вiд усяких дiй, якi здатнi утруднити ефективне застосування передбаченоє процедури>.
Пряме вiдношення до сприяння веденню колективних переговорiв мау Рекомендацiя 1978 р. № 158 про регулювання питань працi, в п. 2  5 якоє вказано, що компетентнi органи, якi займаються регулюванням питань працi, повиннi <надавати послуги органiзацiям пiдприумцiв i трудящих... з метою сприяння регулюванню умов зайнятостi шляхом колективних переговорiв>. Цi компетентнi органи <повиннi брати участь у визначеннi i застосуваннi таких заходiв, якi можуть бути потрiбни-iПСЧбННЯ вiльного здiйснення пiдприумствами i Н* Об'уднання> ( 7); <повиннi бути наявни-iВМанкя питань працi, спрямованi на ство-ii Трудових вiдносин, якi сприяють поступо-умов Працi та трудового життя i в яких виз-i на органiзацiю i ведення колективних переговорiв> 8); компетентнi органи повиннi <сприяти в полiпшеннi' трудових вiдносин шляхом створення або змiцнення консультативних служб для пiдприумств, органiзацiй пiдприумств i органiзацiй трудящих, якi звертаються за такими послугами> (п. 2  8), вони повиннi також сприяти повному розвитку i використанню механiзму добровiльних переговорiв ( 9). Вiдповiдно до  10 цього акта органи по регулюванню питань працi повиннi <надавати за погодженням iз зацiкавленими органiзацiями пiдприумцiв i трудящих примирчi та посередницькi послуги, що вiдповiдають нацiональним умовам>.
Нарештi, на 67-й сесiє МОП в червнi 1981 р. були прийнятi Конвенцiя i Рекомендацiя про сприяння колективним переговорам - результат багаторiчноє роботи МОП в цiй галузi. Як визначено в п. i ст. 1 цiує Конвенцiє, вона поширюуться на всi галузi економiчноє дiяльностi, за винятком державноє служби, збройних сил та полiцiє, вiдносно яких <нацiональне законодавство, правила або практика можуть встановлювати особливi способи застосування> положень Конвенцiє.
Вiдповiдно до ст. 2 Конвенцiє поняття <колективнi переговори> означають будь-якi переговори, що проводяться мiж
136
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
пiдприумцем, групою пiдприумцiв або однiую чи декiлькома органiзацiями пiдприумцiв, з одного боку, i однiую чи декiлькома органiзацiями трудящих, - з другого, з метою визначення умов працi, регулювання вiдносин мiж пiдприумцями i трудящими або єх органiзацiями.
Усi зазначенi акти МОП складають групу норм, що мiстять основнi керiвнi принципи для урядiв i зацiкавлених сторiн щодо профспiлкових прав та iнших аспектiв трудових вiдносин i створюють необхiднi умови для ведення колективних переговорiв. Вони були пiдтриманi низкою резолюцiй, прийнятих МОП, наприклад резолюцiями 1955 та 1958 рр. про трудовi вiдносини, в яких пропонувалось розширити дiяльнiсть з боку МОП в галузi трудових вiдносин i сприяння колективним переговорам, зокрема шляхом збирання i поширення iнформацiє та дiяльностi в галузi пiдготовки як адмiнiстрацiє, так i трудящих; резолюцiями про розвиток нормальних трудових вiдносин, зокрема в краєнах, що розвиваються; про консультацiє мiж органiзацiями пiдприумцiв i трудящих, в якiй Адмiнiстративнiй Радi МОП пропонувалось внести в порядок денний трьохсто-роннiх нарад питання, що вiдносяться до рiзних аспектiв трудових вiдносин, i скликати науковi конференцiє на регiональному рiвнi для пiдприумцiв та трудящих.
Регiональнi конференцiє МОП також свiдчать про значний iнтерес до питань колективних переговорiв.
Колективнi переговори одержали значний розвиток в краєнах Захiдноє твропи. В деяких краєнах практика єх проведення iснуу понад 100 рокiв, а система проведення колективних переговорiв перебувау у станi постiйноє еволюцiє. Виникли новi форми переговорiв, а вiдповiдно i новi договори, наприклад з питань продуктивностi працi у Великобританiє, по контролю за якiстю в Японiє.
iнодi термiном <колективнi переговори> позначають дискусiє мiж пiдприумцями i трудящими, що проводяться з метою вирiшення певних соцiально-економiчних проблем. Такi дискусiє проводяться, наприклад, в економiчнiй i соцiальнiй радi в Нiдерландах, в радах, що розглядають питання оплати працi у Великобританiє, у виробничих комiтетах Францiє тощо. Мета таких переговорiв мау одну спiльну основу: вирiшення економiчних i соцiальних проблем за допомогою дiалогу та компромiсу мiж пiдприумцями i трудящими, а в рядi випадкiв - i урядом.
137
Роздiл V. Колективний договiр
Норми МОП у юридичне обов'язковими лише для тих краєн, якi ратифiкували певну конвенцiю. У той же час слiд визнати, що принципи, проголошенi конвенцiями 1948 р. № 87 <Про свободу асоцiацiє i захист права на органiзацiю> та 1949 р. № 98 <Про право на органiзацiю i на ведення колективних переговорiв> мають досить широкий вплив не тiльки при єх ратифiкацiє, а й через рiшення органiв, якi розв'язують питання додержання норм МОП.
Розробка МОП конвенцiй i рекомендацiй про колективнi переговори мау важливе значення для всiх краєн. У прийнятих МОП правових актах розроблено низку загальних положень з питань колективних переговорiв, таких як: сприяння колективним переговорам; про поширення переговорiв майже на всi узi дiяльностi; про створення i розвиток на добровiльних органiзацiй трудящих; про заборону едення переговорiв; про забезпеченая у переговорах, необхiдною для пе-\\н.
яи вiдображення в законодавствi або : переговорiв багатьох краєн i були вiдпо-чииом конкретизованi в нацiональному законодавствi.
 3. Поняття колективного договору
В усiх краєнах колективний договiр традицiйно розглядауться ЯК бажаний засiб фiксацiє заробiтноє плати та iнших умов най-МУ, регулювання вiдносин мiж пiдприумцями i працiвниками. Сiнуякiсть i пристосованiсть колективних договорiв давно пiдтвердженi практикою, бо єх результати вiдповiдають життувим iнтересам соцiальних партнерiв та єх представникiв.
Як вже вiдзначалося, колективнi договори в бiльшостi краєн свiту у переважним засобом регулювання трудових вiдносин. При цьому досить часто колективний договiр залежить вiд полiтики уряду i одержуу законодавче обгрунтування. Успiх колективних договорiв полягау i в тому, що в них закрiплюються поняття, широко вживанi в життi, тому вони стали основним засобом реалiзацiє соцiальноє справедливостi i гуманного ставлення до людини працi.
Фiксуючи нормальнi умови працi, колективний договiр дозволяу трудящим брати участь у прийняттi рiшень. Вiн нiби по-
138
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
слаблюу абсолютну владу власника або уповноваженоє ним особи в питаннях, що ранiше вирiшувались виключно в нормативному порядку.
При удинiй формi власностi на засоби виробництва - державнiй - роль колективного договору в регулюваннi трудових вiдносин була приниженою. Протягом тривалого часу працiвники байдуже ставилися до колективного договору, не вбачаючи в ньому практичноє користi, оскiльки була вiдсутньою можливiсть будь-що змiнити в полiпшеннi умов працi та пiдвищеннi заробiтноє плати. 
Розвиток ринкових вiдносин змiнив ставлення трудящих до колективного договору. Вони почали вбачати в ньому засiб регулювання всього комплексу соцiально-побутових умов, метод регулювання трудових вiдносин.
Визначення поняття колективного договору давалось в Кодексi законiв про працю УРСР 1922 р. Стаття 15 цього Кодексу визначала колективний договiр як угоду, що укладалася професiйною спiлкою як представником робiтникiв i службовцiв, з однiує сторони, й наймачем, - з другоє, якою встановлювались умови працi й найму для окремих пiдприумств, установ i господарств або єх груп, i визначався змiст майбутнiх особистих (трудових) договорiв найму.
В постановi Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 4 лютого 1947 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> практика укладення колективних договорiв вiдновлювалась з 1947 р. з метою забезпечення виконання i перевиконання виробничих планiв, дальшого зростання продуктивностi працi, полiпшення органiзацiє працi, а також пiдвищення вiдповiдальностi господарських i профспiлкових органiзацiй за полiпшення матерiально-побутових умов i культурного обслуговування робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв пiдприумства.
В п. 6 цiує постанови на мiнiстерства i ВЦРПС покладалась вiдповiдальнiсть за те, щоб у колективнi договори не включались системи оплати працi робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв, не затвердженi урядом. Отже, колективним договором визнавалась господарсько-полiтична угода, за якою робiтники, iнженерно-технiчнi працiвники i службовцi брали на себе обов'язок щодо виконання i перевиконання планiв по дальшому зростанню продуктивностi працi. Щодо єє оплати, то в колективний договiр можна було включати лише тi систе-
139
Розди V. Колективний договiр
ми, що затверджувались у централiзованому порядку. За дот-риманiсть цiує вказiвки несли вiдповiдальнiсть не тiльки державнi установи, а й професiйнi спiлки.
Постановою Ради Мiнiстрiв СРСР i ВЦРПС вiд 6 березня 1966 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> сторонам було надано право включати до колективного договору нормативнi положення з питань працi i заробiтноє плати, у зв'язку з чим колективний договiр набув нормативного характеру. Ще бiльшого розширення знайшли повноваження нормативного характеру в колективному договорi згiдно до Закону Украєни <Про колективнi договори i угоди> i роздiлу II <Колективний договiр> КЗпП (ст.ст. 10-20) в редакцiє Закону Украєни вiд 15 грудня 1993 р. Але нi в цьому Законi, нi в КЗпП визначення поняття колективного договору не дауться. Вiдповiдно до цих законодавчих актiв специфiчним в регулюваннi колективних правових вiдносин у те, що держава надау єх сторонам права i можливостi в певних межах приймати акти, що мають нормативний характер. Можливiсть такоє нормотворчоє МОСТi носить яскраво виражений демократичний характер. Ьки шюму нормативнi приписи держави доповнюються iЯМИ, що вiдображають iнтереси окремих трудових колективiв.
В науцi трудового права колективний договiр розглядауться двояко: як iнститут трудового права i як локальний правовий акт. Як iнститут трудового права колективний договiр становить сукупнiсть правових норм, що визначають порядок розробки, укладення та виконання трудового договору. Як локальний правовий акт колективний договiр являу собою угоду мiж власником i трудовим колективом про локальне регулювання трудових, виробничих i соцiально-економiчних вiдносин на пiдприумствi. За своую цiльовою спрямованiстю вiн покликаний конкретизувати вiдносини мiж власником i трудовим колективом з питань економiчного i соцiального розвитку з урахуванням специфiчних умов пiдприумств.
Вiдповiдно до ст. 17 Закону Украєни <Про пiдприумства в Украєнi> колективним договором регулюються виробничi, трудовi й економiчнi вiдносини трудового колективу з адмiнiстрацiую пiдприумства, питання охорони працi, соцiального розвитку, участi працiвникiв у використаннi прибутку пiдприумства, якщо останну передбачене статутом пiдприумства.
140
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Аналiз правових актiв, якi обумовлюють порядок укладення i змiст колективних договорiв, дау можливiсть визначити колективний договiр як угоду, що укладауться власником пiдприумства або уповноваженою ним особою, з однiує сторони, i трудовим колективом найманих працiвникiв, який уповноважив профспiлковий комiтет чи iнший представницький орган на проведення колективних переговорiв i укладення договору, - з другоє, з метою врегулювання виробничих, трудових i соцiально-економiчних вiдносин, що потребують додатковоє регламентацiє з урахуванням особливостей здiйснення працi на даному пiдприумствi, а також питань, що не урегульованi чинним законодавством.
Метою колективного договору у полiпшення господарськоє дiяльностi пiдприумства, пiдвищення його рентабельностi i якостi продукцiє, що випускауться, забезпечення трудящим можливостi брати участь в управлiннi виробництвом, удосконалення винагороди за працю, пiдняття рiвня охорони працi, матерiально-побутового та культурного обслуговування працюючих.
Забороняуться включати до колективного договору умови, що погiршують порiвняно з чинним законодавством становище працiвникiв.
Змiст колективного договору i його сторони значною мiрою залежать вiд форми власностi на засоби виробництва. Якщо власнiсть державна, колективний договiр укладауться на основi Генеральноє i галузевих угод. Партнерами по переговорному процесу виступають уповноважена державним органом службова особа, з однiує сторони, i профспiлковий комiтет як представник трудового колективу - з другоє. Вважауться, що норми соцiального захисту найманих працiвникiв з питань оплати працi, режиму роботи i вiдпочинку та з iнших питань, зафiксованi в колективному договорi, повиннi бути влщi за ступенем захисту у порiвняннi з Генеральною та галузевими угодами.
Однак кiлькiсть державних пiдприумств внаслiдок процесiв приватизацiє невпинно зменшууться. На пiдприумствах iнших форм власностi, крiм державноє, працiвники можуть виступати в двох ролях: як спiввласники майна (акцiонери, орендарi, члени кооперативу), єм належить право обирати правлiння, брати участь у формуваннi, розподiлi та використаннi прибутку, одержувати дивiденди; одночасно вони можуть бути й найманими
141
Роздiл V. Колективний договiр
працiвниками, тому мають право на договiрне регулювання трудових та соцiально-економiчних вiдносин шляхом укладення колективного договору. Це не стосууться громадян, якi у акцiонерами, але не працюють на даному пiдприумствi.
Крiм того, колективний договiр, який включау локальнi норми по використанню працi i вiдтворенню робочоє сили, у важливою юридичною основою для укладення iндивiдуальних трудових договорiв мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом.
В укладеннi колективного договору не менше працiвникiв повинен бути зацiкавленний власник або уповноважена ним особа. Як вже вiдзначалося, колективний договiр встановлюу локальнi норми в сферi працi i соцiального розвитку. Тому iснуу безпосереднiй зв'язок мiж стимулами працi i соцiальними ре-Мрваки виробництва. Чим оптимальнiшими будуть локальнi иНОуми, ТЯМ бiльшою мiрою колективний договiр спри-МЯММММу господарюванню, стимулюватиме вироб-НрiЙЙМiОЧИ турботу про себе, працiвники тим самим КмiЧКЯЙ внесок у розвиток виробництва, пiдвищення i^iфективностi.
' *'*Аяе одночасно слiд враховувати, що iнтереси найманих працiвникiв i власника, єх погляди на однi й тi ж питання 'не в усьому i не завжди збiгаються. Працiвники зацiкавленi в першу чергу у високому рiвнi оплати працi, встановленнi додаткових пiльг, гарантiй, створеннi належних умов працi, скороченнi тривалостi робочого часу, а пiдприумець - в одержаннi високих прибуткiв, пiдвищеннi ефективностi виробництва при менших затратах, пiдвищеннi конкурентоспроможностi пiдприумства. Звiдси i суперечностi, спори, конфлiкти.
Однак спiльнiсть iнтересiв у позитивною основою для розробки i укладення колективного договору як юридичного документу, яким встановлюються загальнi зобов'язання сторiн, що вiдповiдають чинному законодавству Украєни.
 4. Поняття колективних угод та єх види
Свiтовий досвiд виробив ефективний засiб досягнення консолiдацiє та соцiального миру в суспiльствi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63