Так, скажiмо, цивiльне процесуальне право не
регулюу суспiльнi вiдносини взагалi, воно дiу безпосередньо на
поведiнку суду, сторiн, третiх осiб, прокурора та iнших субуктiв
у сферi цивiльного судочинства. Розумiння правовiдносин як кон-
кретних вiдносин дозволяу глибше зрозумiти єх роль у механiзмi
правового регулювання. На основi правових норм повиннi скла-
датися правовi звязки мiж особами, якi мають iндивiдуалiзова-
ний характер. Неврахування цього призводить, наприклад, до
формулювання концепцiє, яка зводить правоохоронну дiяльнiсть
держави до юридичних обовязкiв. Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки. Тiльки такою мiрою, в якiй вiдповiднi особи виступають як
носiє субуктивних прав та обовязкiв, вони вiдносяться один до
одного як учасники цивiльних процесуальних правовiдносин.
Дана характеристика цивiльних процесуальних правовiдносин
дуже важлива. Перш за все, судочинство в цивiльних справах -
це така дiяльнiсть, яка суворо урегульована правом. Тому iнколи
стверджують, що цивiльнi процесуальнi правовiдносини iснують
тiльки в формi правових вiдносин. Це вiрно лише в тому розумiннi,
що для виникнення процесуальних правовiдносин завжди необ-
хiдно, щоб iснували норми права, якi передбачають данi право-
вiдносини, що не властиве, наприклад, цивiльному законодавству.
Стаття 4 ЦК вказуу, що цивiльнi права та обовязки виникають з
пiдстав, передбачених законодавством, а також з дiй громадян i
органiзацiй, якi хоч i не передбаченi законом, але в силу загальних
начал i змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi
права i обовязки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне за-
конодавство передбачау зовсiм iнше правило. В статтi 1 ЦПК за-
жрiплена норма, вiдповiдно до якоє порядок провадження цивiль-
них справ у судах Украєни визначауться тiльки кодексом.
Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1 ЦПК мау
глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначущi характеристики
правосуддя в цивiльних справах. Єх можна звести до такого: законо-
давство в цивiльному судочинствi повинно забезпечити однаковi
умови судовоє дiяльностi при здiйсненнi правосуддя в цивiльних
справах, тим самим домагатися реалiзацiє права на судовий захист,
демократичноє iдеє рiвного та удиного для всiх громадян суду.-
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 53
У цивiльному судочинствi закрiплений дозвшьний спосiб пра-
вового регулювання процесуальних вiдносин, тобто такий спосiб,
при якому в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо
закрiплено нормативними актами.
Данi характеристики мають не тiльки значення теоретичних
формул, але й значення практичних аксiом, без яких немислима
законнiсть судовоє дiяльностi. В пунктi 1 постанови Пленуму Вер-
ховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розглядi
цивiльних справ по першiй iнстанцiє> iз змiнами, внесеними по-
становою Пленуму вiд 25 грудня 1992 р. № 13, звертауться увага
судiв на.необхiднiсть додержання встановленого порядку провад-
ження в цивiльних справах, розгляду кожноє цивiльноє справи у
точнiй вiдповiдностi iз законом.
Механiзм правового регулювання в сферi цивiльного судо-
чинства при дозвiльному способi правового регулювання харак-
теризууться також i тим, що в цивiльному процесi не допускауться
фактична процесуальна дiяльнiсть. Окремi вченi припускають
можливiсть так званоє фактичноє процесуальноє дiяльностi, ос-
кiльки в законi передбачити все неможливо. Як приклади наво-
дяться випадки, коли всупереч статтям 137-139 ЦПК приймауть-
ся заява про порушення справи, а недолiки у заявi виявляються
вже пiсля єє прийняття суддею. Вони вважають, що недолiки зая-
ви мають бути виправленi пiсля єє прийняття, а в цьому випадку
обирауться не передбачена цивiльним процесуальним кодексом,
тобто фактична процесуальна форма додатковоє позовноє заяви.
Таке судження у спiрним.
У наведених прикладах мова не може йти про недолiки у чин-
ному законодавствi та необхiдностi єх усунення, а вказанi дiє для
цивiльного процесуального права i для конкретноє цивiльноє
справи взагалi юридичне байдужi, в них немау нiякоє необхiд-
ностi. Помилки, якi допущенi суддею пiд час прийому заяви, нiяк
не впливають на можливiсть розгляду справи по сутi i можуть
бути виправленi при пiдготовцi цивiльноє справи в передбачених
для неє процесуальних формах у судовому засiданнi чи в рiшеннi
суду. Але при цьому, природно, про фактичну процесуальну
дiяльнiсть мова йти не може.
i Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1.С.402. ;.. . - --
54 Глава IV
Такi висновки знаходять пiдтвердження в п. З постанови Пле->5
нуму Верховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розглядi цивiльних справ по першiй iнстанцiє>. Як пояснено в цьо-
му пунктi, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявленi.
при розглядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що цивiльнi проце-
суальнi вiдносини - це виникаючi на основi норм цивiльного
процесуального права iндивiдуалiзованi суспiльнi звязки мiж
судом, що вершить правосуддя, державними виконавцями та
учасниками цивiльного процесу, якi характеризуються наявнiстю
юридичних прав i обовязкiв, що забезпечують правильний i
швидкий розгляд, вирiшення цивiльних справ, а також виконан-
ня винесених рiшень.
У теорiє цивiльного процесуального права крiм поняття ци-
вiльних процесуальних правовiдносин довгий час дискутууться
питання про те, скiльки правовiдносин виникау в конкретнiй
цивiльнiй справi. Окремi процесуалiсти вважають, що в цивiль-
ному процесi виникау одна удина багатосубуктна цивiльна про-
цесуальна правовiдносина, яка розвивауться пiд час судовоє
дiяльностi. Найбiльш поширена думка, що в цивiльному процесi
виникау система правовiдносин, яка складауться з правовiдносин
типу <суд - позивач>, <суд - вiдповiдач> i т. д., що правовiдно-
син у справi стiльки, скiльки учасникiв процесу.
Теорiя удиноє цивiльноє процесуальноє правовiдносини без-
пiдставна. У процесi розгляду цивiльноє справи виникау ряд пра-
вовiдносин, якi взаумоповязанi та взаумообумовленi, хоча за
своєм змiстом самостiйнi, бо єм притаманний комплекс цивiльних
прав та обовязкiв, специфiчний склад субуктiв, пiдстав i часу єх
виникнення та припинення.
Отже, цивiльнi процесуальнi правовiдносини завжди являють
собою систему конкретних, iндивiдуалiзованих правових звязкiв,
якi розвиваються пiд час руху цивiльноє справи вiд єє виникнен-
ня й винесення рiшення до перегляду незаконних постанов i ви-
конавчого провадження.
Оскiльки всi учасники цивiльного процесу вступають у пра-
вовiдносини, як правило, з судом, то схематично система про-
Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1,С.403;
___________Цивiльнi процесуальнi правовiдносини
цесуальних правовiдносин у судi першоє iнстанцiє виглядау та-
ким чином:
-> Вiдповiдач
<Позивач
!-ч.;(.
Третi особи
П|3едставники сторiн
:є! та третiх осiб <-
Свiдки
Перекладачi
Органи державного
управлiння
Прокурор
> Експерти
Представники громадських
органiзацiй та трудових
колективiв
2. Передумови виникнення цивiльних
процесуальних правовiдносин
[ля виникнення цивiльних процесуальних правовiдно-
син необхiднi певнi передумови. До них, як правило, вiдносять:
1) норми цивiльного процесуального права; 2) процесуальну пра-
воздатнiсть; 3) юридичнi процесуальнi факти.
Норми цивiльного процесуального права - це загальнi пра-
вила поведiнки, сформульованi як владнi велiння, спрямованi на
регулювання вiдносин, що складаються в звязку iз здiйсненням
правосуддя в цивiльних справах. Норми цивiльного процесуаль-
ного права мають загальний характер, у них знаходить вира-
ження загальний варiант взаумноє поведiнки суду та iнших учас-
никiв процесу, який найбiльш повно вiдповiдау iнтересам втi-
лення правосуддя.
Цивiльно-процесуальна норма як загальне правило поведiн-
ки звернена до суду й учасникiв процесу. Вона дозволяу окрес-
лити межi поведiнки не одного конкретного субукта, а всiх, хто
звертауться до суду i стау учасником процесу.
Таким чином, у нормi цивiльного процесуального права про-
являуться те типове, що характерне для конкретних процесуаль-
них ситуацiй. За допомогою процесуальних норм забезпечууть-
ся цiлеспрямований правовий вплив на поведiнку суду й учас-
никiв процесу в одному, загальному для всiх напрямку.
Положення про те, що норми цивiльного процесуального
права у передумовою виникнення цивiльних процесуальних пра-
вовiдносин, мау глибокий практичний змiст. Для виникнення
будь-якоє цивiльноє процесуальноє правовiдносини необхiдна на-
явнiсть норми права, що передбачау дану правовiдносину. Це
випливау iз закрiпленого цивiльним процесуальним законодав-
ством дозвiльного способу правового регулювання цивiльних
процесуальних вiдносин i для законностi судовоє дiяльностi мау
принципове значення.
Норми цивiльного процесуального права, якi у необхiдними
передумовами цивiльних процесуальних правовiдносин, харак-
теризують цивiльнi процесуальнi правовiдносини i з точки зору
формулювання субуктивних прав та обовязкiв єх субуктiв. Тому
доречно звернути увагу на те, що досить-таки часто цивiльнi про-
цесуальнi правовiдносини характеризуються як <владовiдноси-
ни>. Н. Б. Зейдер, наприклад, стверджував, що <суд, посiдаючи
головне становище, у ведучим, основним субуктом правовiдно-
син, всi ж iншi його субукти мають становище, пiдлегле суду>.
Данi твердження перенесенi практично в усi пiдручники з кур-
су цивiльного процесу. Однак єх правильнiсть i практична ко-
ристь викликають сумнiви. О. Т. Боннер цiлком обгрунтовано
вважау, що при характеристицi цивiльних процесуальних право-
вiдносин виявляуться деяка однобiчнiсть, надмiрно пiдкреслюуть-
ся владний характер стосункiв суду з учасниками процесу. Вла-
да суду в цивiльному процесi зводиться в основному до двох
моментiв:
1) суд i вiд його iменi головуючий керують судовим засiданням;
2) суд здiйснюу правосуддя в цивiльних справах iмям держави,
вирiшуу справи по сутi, а судовi постанови, що набрали чин-
ностi, обовязковi для всiх державних установ, пiдприумств,
колгоспiв та iнших кооперативних i громадських органiзацiй,
службових осiб, громадян i пiдлягають виконанню.
Передумовою виникнення цивiльних процесуальних право-
вiдносин прийнято вважати процесуальну правоздатнiсть. При-
чому правоздатнiсть трактууться стосовно всiх субуктiв цивiль-
ного процесуального права i, врештi-решт, визначауться як аб-
Зейдер Н. Б. Гражданские процессуальньєе правоотношения. Саратрв, Є965.
С.28.
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 57
страктна передумова володiти всiма правами та обовязками, до-
пустимими цивiльним процесуальним правом.
Таке трактування цивiльноє процесуальноє правоздатностi, як
i визнання єє передумовою виникнення всiх без винятку цивiльних
процесуальних правовiдносин, не вiдповiдау законодавству i мау
цивiлiстичний характер. Так, ст. 100 ЦПК <Цивiльна процесуальна
правоздатнiсть> дозволяу зробити висновок, що правоздатностi,
удиноє за змiстом для всiх субуктiв цивiльного процесуального
права, немау. Нею володiють тiльки сторони (позивач, вiдповiдач)
та третi особи, оскiльки вiдповiдно до названоє статтi здатнiсть
мати цивiльнi процесуальнi права та обовязки визнауться за всiма
громадянами Украєни незалежно вiд єх походження, соцiального
i майнового стану, расовоє i нацiональноє належностi, статi, освi-
ти, мови, ставлення до релiгiє, роду й характеру занять, мiсця про-
живання та iнших обставин, а також за державними пiдприумства-
ми, установами, єх обуднаннями, iншими громадськими органiза-
цiями, якi користуються правами юридичноє особи.
iнше становище в цивiльному правi, де правоздатнiсть -
загальна властивiсть усiх субуктiв цiує галузi права. Кожний
Субукт цивiльного права може мати будь-якi права й обовязки
та бути субуктом будь-яких цивiльних правовiдносин. На вiдмiну
вiд цього в цивiльному процесуальному правi немау правоздат-
ностi, яка була б удиною для сторiн, третiх осiб, судових представ-
никiв, прокурора, органiв державного управлiння, свiдкiв, екс-
пертiв, перекладачiв. Так, стороною, третьою особою може бути
будь-який громадянин. Свiдком же у не будь-яка особа, а та, якiй
вiдомi умови, що мають значення для справи. Експертиза призна-
чауться у випадках, коли для вирiшення справи необхiднi спе-
цiальнi знання в галузi науки, мистецтва, технiки чи ремесла;
отже, лише спецiалiст может бути експертом.
Чи можна при цьому вважати цивiльну процесуальну право-
здатнiсть передумовою всiх цивiльних процесуальних право-
вiдносинi Мабуть, нi. Єє мають тiльки громадяни та юридичнi
особи, яким надаються рiвнi та однаковi можливостi участi в
цивiльному процесi, тобто особи, якi можуть бути субуктами
цивiльних спорiв, а це - сторони й третi особи. Щоб отримати
судовий захист, треба вступити в процес i брати в ньому участь
тiльки як сторона чи третя особа.
Виходячи з названих причин, гадаумо, що як передумова ви-
никнення цивiльних процесуальних правовiдносин виступау не
58 Глава IV
процесуальна правоздатнiсть, а правосубуктнiсть. Процесуаль-
на правосубуктнiсть - це специфiчна властивiсть субуктiв ци-
вiльного процесуального права, яка дозволяу єм бути носiум прав
та обовязкiв, вступати в цивiльнi процесуальнi правовiдносини.
Таким чином, поняття <субукт цивiльного процесуального
права> i <процесуальна правосубуктнiсть> за своєм змiстом
спiвпадають, бо субукт права - це особа, яка мау правосубукт-
нiсть, тобто особа, яка потенцiйно може бути учасником цивiль-
них процесуальних правовiдносин. Правосубуктнiсть закрiплюу
коло осiб, якi можуть бути субуктами прав i обовязкiв, конкре-
тизуу тим самим коло правовiдносин, що виникають на основi
правосубектностi. Процесуальна правосубуктнiсть у ступенем
реалiзацiє норм цивiльного процесуального права, реальною пе-
редумовою виникнення цивiльних процесуальних правовiдносин,
однак абстрактноє, удиноє для всiх процесуальноє правосубукт-
ностi немау, а мау мiсце правосубуктнiсть суду, сторiн, третiх
осiб, прокурора, свiдкiв тощо.
Процесуальна правосубуктнiсть мау свiй змiст. Вiн структу-
рований i складауться з двох елементiв: по-перше, можливостi
мати права i нести обовязки (правоздатнiсть); по-друге, можли-
востi до самостiйного здiйснення прав i обовязкiв (дiуздатнiсть).
Для всiх субуктiв цивiльного процесуального права, крiм сторiн
та третiх осiб, у складi правосубуктностi процесуальна право-
здатнiсть невiддiльна вiд процесуальноє дiуздатностi, мау спе-
цiальний характер. У правосубуктностi ж сторiн i третiх осiб
мiцного звязку мiж процесуальною правоздатнiстю та дiуздат-
нiстю, як вiдомо, немау, а процесуальна правоздатнiсть являу
собою рiвну можливiсть у цивiльному процесi посiсти станови-
ще i мати процесуальнi права та обовязки сторони, третьоє осо-
би. Саме виходячи з цього формулюуться в цивiльному процесу-
альному законодавствi (статтi 100,101 ЦПК) процесуальна пра-
воздатнiсть та дiуздатнiсть сторiн i третiх осiб з єх специфiчним
змiстом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
регулюу суспiльнi вiдносини взагалi, воно дiу безпосередньо на
поведiнку суду, сторiн, третiх осiб, прокурора та iнших субуктiв
у сферi цивiльного судочинства. Розумiння правовiдносин як кон-
кретних вiдносин дозволяу глибше зрозумiти єх роль у механiзмi
правового регулювання. На основi правових норм повиннi скла-
датися правовi звязки мiж особами, якi мають iндивiдуалiзова-
ний характер. Неврахування цього призводить, наприклад, до
формулювання концепцiє, яка зводить правоохоронну дiяльнiсть
держави до юридичних обовязкiв. Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки. Тiльки такою мiрою, в якiй вiдповiднi особи виступають як
носiє субуктивних прав та обовязкiв, вони вiдносяться один до
одного як учасники цивiльних процесуальних правовiдносин.
Дана характеристика цивiльних процесуальних правовiдносин
дуже важлива. Перш за все, судочинство в цивiльних справах -
це така дiяльнiсть, яка суворо урегульована правом. Тому iнколи
стверджують, що цивiльнi процесуальнi правовiдносини iснують
тiльки в формi правових вiдносин. Це вiрно лише в тому розумiннi,
що для виникнення процесуальних правовiдносин завжди необ-
хiдно, щоб iснували норми права, якi передбачають данi право-
вiдносини, що не властиве, наприклад, цивiльному законодавству.
Стаття 4 ЦК вказуу, що цивiльнi права та обовязки виникають з
пiдстав, передбачених законодавством, а також з дiй громадян i
органiзацiй, якi хоч i не передбаченi законом, але в силу загальних
начал i змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi
права i обовязки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне за-
конодавство передбачау зовсiм iнше правило. В статтi 1 ЦПК за-
жрiплена норма, вiдповiдно до якоє порядок провадження цивiль-
них справ у судах Украєни визначауться тiльки кодексом.
Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1 ЦПК мау
глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначущi характеристики
правосуддя в цивiльних справах. Єх можна звести до такого: законо-
давство в цивiльному судочинствi повинно забезпечити однаковi
умови судовоє дiяльностi при здiйсненнi правосуддя в цивiльних
справах, тим самим домагатися реалiзацiє права на судовий захист,
демократичноє iдеє рiвного та удиного для всiх громадян суду.-
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 53
У цивiльному судочинствi закрiплений дозвшьний спосiб пра-
вового регулювання процесуальних вiдносин, тобто такий спосiб,
при якому в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо
закрiплено нормативними актами.
Данi характеристики мають не тiльки значення теоретичних
формул, але й значення практичних аксiом, без яких немислима
законнiсть судовоє дiяльностi. В пунктi 1 постанови Пленуму Вер-
ховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розглядi
цивiльних справ по першiй iнстанцiє> iз змiнами, внесеними по-
становою Пленуму вiд 25 грудня 1992 р. № 13, звертауться увага
судiв на.необхiднiсть додержання встановленого порядку провад-
ження в цивiльних справах, розгляду кожноє цивiльноє справи у
точнiй вiдповiдностi iз законом.
Механiзм правового регулювання в сферi цивiльного судо-
чинства при дозвiльному способi правового регулювання харак-
теризууться також i тим, що в цивiльному процесi не допускауться
фактична процесуальна дiяльнiсть. Окремi вченi припускають
можливiсть так званоє фактичноє процесуальноє дiяльностi, ос-
кiльки в законi передбачити все неможливо. Як приклади наво-
дяться випадки, коли всупереч статтям 137-139 ЦПК приймауть-
ся заява про порушення справи, а недолiки у заявi виявляються
вже пiсля єє прийняття суддею. Вони вважають, що недолiки зая-
ви мають бути виправленi пiсля єє прийняття, а в цьому випадку
обирауться не передбачена цивiльним процесуальним кодексом,
тобто фактична процесуальна форма додатковоє позовноє заяви.
Таке судження у спiрним.
У наведених прикладах мова не може йти про недолiки у чин-
ному законодавствi та необхiдностi єх усунення, а вказанi дiє для
цивiльного процесуального права i для конкретноє цивiльноє
справи взагалi юридичне байдужi, в них немау нiякоє необхiд-
ностi. Помилки, якi допущенi суддею пiд час прийому заяви, нiяк
не впливають на можливiсть розгляду справи по сутi i можуть
бути виправленi при пiдготовцi цивiльноє справи в передбачених
для неє процесуальних формах у судовому засiданнi чи в рiшеннi
суду. Але при цьому, природно, про фактичну процесуальну
дiяльнiсть мова йти не може.
i Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1.С.402. ;.. . - --
54 Глава IV
Такi висновки знаходять пiдтвердження в п. З постанови Пле->5
нуму Верховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розглядi цивiльних справ по першiй iнстанцiє>. Як пояснено в цьо-
му пунктi, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявленi.
при розглядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що цивiльнi проце-
суальнi вiдносини - це виникаючi на основi норм цивiльного
процесуального права iндивiдуалiзованi суспiльнi звязки мiж
судом, що вершить правосуддя, державними виконавцями та
учасниками цивiльного процесу, якi характеризуються наявнiстю
юридичних прав i обовязкiв, що забезпечують правильний i
швидкий розгляд, вирiшення цивiльних справ, а також виконан-
ня винесених рiшень.
У теорiє цивiльного процесуального права крiм поняття ци-
вiльних процесуальних правовiдносин довгий час дискутууться
питання про те, скiльки правовiдносин виникау в конкретнiй
цивiльнiй справi. Окремi процесуалiсти вважають, що в цивiль-
ному процесi виникау одна удина багатосубуктна цивiльна про-
цесуальна правовiдносина, яка розвивауться пiд час судовоє
дiяльностi. Найбiльш поширена думка, що в цивiльному процесi
виникау система правовiдносин, яка складауться з правовiдносин
типу <суд - позивач>, <суд - вiдповiдач> i т. д., що правовiдно-
син у справi стiльки, скiльки учасникiв процесу.
Теорiя удиноє цивiльноє процесуальноє правовiдносини без-
пiдставна. У процесi розгляду цивiльноє справи виникау ряд пра-
вовiдносин, якi взаумоповязанi та взаумообумовленi, хоча за
своєм змiстом самостiйнi, бо єм притаманний комплекс цивiльних
прав та обовязкiв, специфiчний склад субуктiв, пiдстав i часу єх
виникнення та припинення.
Отже, цивiльнi процесуальнi правовiдносини завжди являють
собою систему конкретних, iндивiдуалiзованих правових звязкiв,
якi розвиваються пiд час руху цивiльноє справи вiд єє виникнен-
ня й винесення рiшення до перегляду незаконних постанов i ви-
конавчого провадження.
Оскiльки всi учасники цивiльного процесу вступають у пра-
вовiдносини, як правило, з судом, то схематично система про-
Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1,С.403;
___________Цивiльнi процесуальнi правовiдносини
цесуальних правовiдносин у судi першоє iнстанцiє виглядау та-
ким чином:
-> Вiдповiдач
<Позивач
!-ч.;(.
Третi особи
П|3едставники сторiн
:є! та третiх осiб <-
Свiдки
Перекладачi
Органи державного
управлiння
Прокурор
> Експерти
Представники громадських
органiзацiй та трудових
колективiв
2. Передумови виникнення цивiльних
процесуальних правовiдносин
[ля виникнення цивiльних процесуальних правовiдно-
син необхiднi певнi передумови. До них, як правило, вiдносять:
1) норми цивiльного процесуального права; 2) процесуальну пра-
воздатнiсть; 3) юридичнi процесуальнi факти.
Норми цивiльного процесуального права - це загальнi пра-
вила поведiнки, сформульованi як владнi велiння, спрямованi на
регулювання вiдносин, що складаються в звязку iз здiйсненням
правосуддя в цивiльних справах. Норми цивiльного процесуаль-
ного права мають загальний характер, у них знаходить вира-
ження загальний варiант взаумноє поведiнки суду та iнших учас-
никiв процесу, який найбiльш повно вiдповiдау iнтересам втi-
лення правосуддя.
Цивiльно-процесуальна норма як загальне правило поведiн-
ки звернена до суду й учасникiв процесу. Вона дозволяу окрес-
лити межi поведiнки не одного конкретного субукта, а всiх, хто
звертауться до суду i стау учасником процесу.
Таким чином, у нормi цивiльного процесуального права про-
являуться те типове, що характерне для конкретних процесуаль-
них ситуацiй. За допомогою процесуальних норм забезпечууть-
ся цiлеспрямований правовий вплив на поведiнку суду й учас-
никiв процесу в одному, загальному для всiх напрямку.
Положення про те, що норми цивiльного процесуального
права у передумовою виникнення цивiльних процесуальних пра-
вовiдносин, мау глибокий практичний змiст. Для виникнення
будь-якоє цивiльноє процесуальноє правовiдносини необхiдна на-
явнiсть норми права, що передбачау дану правовiдносину. Це
випливау iз закрiпленого цивiльним процесуальним законодав-
ством дозвiльного способу правового регулювання цивiльних
процесуальних вiдносин i для законностi судовоє дiяльностi мау
принципове значення.
Норми цивiльного процесуального права, якi у необхiдними
передумовами цивiльних процесуальних правовiдносин, харак-
теризують цивiльнi процесуальнi правовiдносини i з точки зору
формулювання субуктивних прав та обовязкiв єх субуктiв. Тому
доречно звернути увагу на те, що досить-таки часто цивiльнi про-
цесуальнi правовiдносини характеризуються як <владовiдноси-
ни>. Н. Б. Зейдер, наприклад, стверджував, що <суд, посiдаючи
головне становище, у ведучим, основним субуктом правовiдно-
син, всi ж iншi його субукти мають становище, пiдлегле суду>.
Данi твердження перенесенi практично в усi пiдручники з кур-
су цивiльного процесу. Однак єх правильнiсть i практична ко-
ристь викликають сумнiви. О. Т. Боннер цiлком обгрунтовано
вважау, що при характеристицi цивiльних процесуальних право-
вiдносин виявляуться деяка однобiчнiсть, надмiрно пiдкреслюуть-
ся владний характер стосункiв суду з учасниками процесу. Вла-
да суду в цивiльному процесi зводиться в основному до двох
моментiв:
1) суд i вiд його iменi головуючий керують судовим засiданням;
2) суд здiйснюу правосуддя в цивiльних справах iмям держави,
вирiшуу справи по сутi, а судовi постанови, що набрали чин-
ностi, обовязковi для всiх державних установ, пiдприумств,
колгоспiв та iнших кооперативних i громадських органiзацiй,
службових осiб, громадян i пiдлягають виконанню.
Передумовою виникнення цивiльних процесуальних право-
вiдносин прийнято вважати процесуальну правоздатнiсть. При-
чому правоздатнiсть трактууться стосовно всiх субуктiв цивiль-
ного процесуального права i, врештi-решт, визначауться як аб-
Зейдер Н. Б. Гражданские процессуальньєе правоотношения. Саратрв, Є965.
С.28.
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 57
страктна передумова володiти всiма правами та обовязками, до-
пустимими цивiльним процесуальним правом.
Таке трактування цивiльноє процесуальноє правоздатностi, як
i визнання єє передумовою виникнення всiх без винятку цивiльних
процесуальних правовiдносин, не вiдповiдау законодавству i мау
цивiлiстичний характер. Так, ст. 100 ЦПК <Цивiльна процесуальна
правоздатнiсть> дозволяу зробити висновок, що правоздатностi,
удиноє за змiстом для всiх субуктiв цивiльного процесуального
права, немау. Нею володiють тiльки сторони (позивач, вiдповiдач)
та третi особи, оскiльки вiдповiдно до названоє статтi здатнiсть
мати цивiльнi процесуальнi права та обовязки визнауться за всiма
громадянами Украєни незалежно вiд єх походження, соцiального
i майнового стану, расовоє i нацiональноє належностi, статi, освi-
ти, мови, ставлення до релiгiє, роду й характеру занять, мiсця про-
живання та iнших обставин, а також за державними пiдприумства-
ми, установами, єх обуднаннями, iншими громадськими органiза-
цiями, якi користуються правами юридичноє особи.
iнше становище в цивiльному правi, де правоздатнiсть -
загальна властивiсть усiх субуктiв цiує галузi права. Кожний
Субукт цивiльного права може мати будь-якi права й обовязки
та бути субуктом будь-яких цивiльних правовiдносин. На вiдмiну
вiд цього в цивiльному процесуальному правi немау правоздат-
ностi, яка була б удиною для сторiн, третiх осiб, судових представ-
никiв, прокурора, органiв державного управлiння, свiдкiв, екс-
пертiв, перекладачiв. Так, стороною, третьою особою може бути
будь-який громадянин. Свiдком же у не будь-яка особа, а та, якiй
вiдомi умови, що мають значення для справи. Експертиза призна-
чауться у випадках, коли для вирiшення справи необхiднi спе-
цiальнi знання в галузi науки, мистецтва, технiки чи ремесла;
отже, лише спецiалiст может бути експертом.
Чи можна при цьому вважати цивiльну процесуальну право-
здатнiсть передумовою всiх цивiльних процесуальних право-
вiдносинi Мабуть, нi. Єє мають тiльки громадяни та юридичнi
особи, яким надаються рiвнi та однаковi можливостi участi в
цивiльному процесi, тобто особи, якi можуть бути субуктами
цивiльних спорiв, а це - сторони й третi особи. Щоб отримати
судовий захист, треба вступити в процес i брати в ньому участь
тiльки як сторона чи третя особа.
Виходячи з названих причин, гадаумо, що як передумова ви-
никнення цивiльних процесуальних правовiдносин виступау не
58 Глава IV
процесуальна правоздатнiсть, а правосубуктнiсть. Процесуаль-
на правосубуктнiсть - це специфiчна властивiсть субуктiв ци-
вiльного процесуального права, яка дозволяу єм бути носiум прав
та обовязкiв, вступати в цивiльнi процесуальнi правовiдносини.
Таким чином, поняття <субукт цивiльного процесуального
права> i <процесуальна правосубуктнiсть> за своєм змiстом
спiвпадають, бо субукт права - це особа, яка мау правосубукт-
нiсть, тобто особа, яка потенцiйно може бути учасником цивiль-
них процесуальних правовiдносин. Правосубуктнiсть закрiплюу
коло осiб, якi можуть бути субуктами прав i обовязкiв, конкре-
тизуу тим самим коло правовiдносин, що виникають на основi
правосубектностi. Процесуальна правосубуктнiсть у ступенем
реалiзацiє норм цивiльного процесуального права, реальною пе-
редумовою виникнення цивiльних процесуальних правовiдносин,
однак абстрактноє, удиноє для всiх процесуальноє правосубукт-
ностi немау, а мау мiсце правосубуктнiсть суду, сторiн, третiх
осiб, прокурора, свiдкiв тощо.
Процесуальна правосубуктнiсть мау свiй змiст. Вiн структу-
рований i складауться з двох елементiв: по-перше, можливостi
мати права i нести обовязки (правоздатнiсть); по-друге, можли-
востi до самостiйного здiйснення прав i обовязкiв (дiуздатнiсть).
Для всiх субуктiв цивiльного процесуального права, крiм сторiн
та третiх осiб, у складi правосубуктностi процесуальна право-
здатнiсть невiддiльна вiд процесуальноє дiуздатностi, мау спе-
цiальний характер. У правосубуктностi ж сторiн i третiх осiб
мiцного звязку мiж процесуальною правоздатнiстю та дiуздат-
нiстю, як вiдомо, немау, а процесуальна правоздатнiсть являу
собою рiвну можливiсть у цивiльному процесi посiсти станови-
ще i мати процесуальнi права та обовязки сторони, третьоє осо-
би. Саме виходячи з цього формулюуться в цивiльному процесу-
альному законодавствi (статтi 100,101 ЦПК) процесуальна пра-
воздатнiсть та дiуздатнiсть сторiн i третiх осiб з єх специфiчним
змiстом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67