Ще з більшою силою подібні процеси стали помітними в період Другої світової війни. Англійське законодавство дозволяло проводити реквізиції, вилучати земельні ділянки, майно і т.ін. Величезні можливості втручатися в права приватних власників надавав президенту США закон 1941 році про ленд-ліз. У 1950 році після вступу США у війну проти КНДР згідно з Законом про виробництво на оборону він дістав ще більші права. Президент мав можливість розподіляти сировину,
394
Основні зміни у праві \ буржуазних країн_______\_
Розділ III
реквізувати все, що потрібно для оборони, «заморозити» ціни, заробітну плату і т.ін.
Після Першої світової війни серйозні зміни у праві власності були пов'язані з розвитком державної власності, у тому числі за рахунок націоналізації приватних підприємств. Наприклад, у Франції в 30-х роках відповідно до законодавства Народного фронту в державний сектор перейшли авіалінії, залізниці, радіо, телеграф, телефон і т.ін. Після закінчення Другої світової війни Тимчасовий уряд провів націоналізацію низки великих банків і галузей важкої промисловості. В Англії лейбористський уряд Еттлі провів у 1945-1948 роках націоналізацію, об'єктами якої стали Англійський банк, вугільна, енергетична і газова галузі промисловості, транспорт і т.д. Правда, консервативний уряд у 1952 і 1953 роках здійснив денаціоналізацію, повернув колишнім власникам підприємства транспорту і чорної металургії, які були модернізовані за рахунок держави. Однак, коли в 1974 році влада знову опинилася в руках лейбористської партії, курс на націоналізацію був продовжений.
Внаслідок націоналізації, проведеної в повоєнні роки, державний сектор у Франції та Англії виробляв близько двадцяти відсотків усієї промислової продукції.
Розвиток державної власності відбувається також за рахунок зростання державних інвестицій у такі галузі промисловості, як атомна енергетика, ракетобудування тощо.
Після Другої світової війни значного поширення набули так звані змішані компанії. У Франції, наприклад, держава виступає в «товариствах змішаної економії» як один із акціонерів і бере участь у призначенні членів правління, розподілі дивідендів і т.ін. Прикладом можуть бути заводи Рено.
Право зобов'язань. Розвиток державно-монополістичного капіталізму, науково-технічна революція, державне втручання в ринкові відносини — все це викликає зміни в праві зобов'язань. Ускладнюються договірні відносини, з'являються нові види договорів: договір лізингу, де поєднується оренда і продаж товарів, договір про передачу ноу-хау тощо. Розвиваються і поширюються бартерні угоди.
У XX столітті в законодавстві і судовій практиці капіталістичних країн відбувається помітний відступ від класичних принципів договору: свободи договору, рівності сторін у договорі, його юридичної непорушності.
395
Частина четверта
Історія дсрлсавч і права Новітнього часу
Державно-адміністративне втручання у сферу договірних відносин порушує свободу договору. Окремі міністерства або відомства отримують право нормувати ціни і визначати ряд інших умов договорів, регламентувати загальний обсяг угод, які здійснюються окремими компаніями. Особливо інтенсивним було втручання у свободу договору в процесі проведення «Нового курсу» в США, а також під час Другої світової війни, коли уряд визначав порядок укладення договорів, черговість їх виконання і т.ін.
Нерівність сторін у договорі обумовлювалася не тільки їх різною економічною силою, але й юридичними договірними формами, які часто діставали санкцію уряду. Великі компанії отримували від уряду дозвіл на самостійне складання формуляру або договору приєднання, який не міг бути змінений контрагентом. У таких договорах зникає юридична рівність сторін. Вони ставили укладача формуляру в привілейоване становище, дозволяли йому включати в договір вигідні тільки для нього умови.
Контрагенту залишалося «приєднатися», тобто прийняти договір без обговорення. Тому у Франції такі договори отримали назву «договорів приєднання», а в Німеччині «продиктованих» договорів.
Типові договори-формуляри використовувались не тільки у сфері промисловості та фінансів. Добре відомі вони і в масовій торгівлі в таких її формах, як продаж товарів у кредит, продаж по пошті. Незадоволення споживачів диктатом торгових фірм мало своїм наслідком прийняття в таких країнах, як Англія, Франція, США, спеціального законодавства, що захищало споживача.
У XX столітті змінився погляд і на принцип непорушності договору. Вже під час Першої світової війни стала очевидною неможливість виконання деяких договорів, і передусім договорів поставки. І в повоєнні роки судам досить часто доводилося звільняти боржників від виконання договорів у тих випадках, коли в умовах надзвичайних обставин боржники зустрічалися з непередбаченими господарськими ускладненнями у вигляді інфляції, відсутності робочої сили і т.ін.
У Франції Державна рада і судові органи, щоб звільнити боржника від відповідальності за невиконання зобов'язання, почали використовувати доктрину «про непередбачені обставини». Судді визнавали правомірність розірвання або зміни договору, якщо обставини на час виконання договору радикально змінилися порівняно з тими, якими вони були на момент його укладення. У англосаксонському праві був створений прецедент: при зміні економічних умов,
396
Основні Т.МІІІЧ у праві _ бурмп'ачних країн __ __ \ ______ _
\
Розділ III
настільки несподіваній, що ніхто не міг би її передбачити, суддям дозволялося відступати від принципу «незмінності» договору.
Сімейне право. Воно теж зазнало серйозних змін. Загальною закономірністю в розвитку сімейних відносин було поліпшення правового становища жінки в родині, суспільстві, на виробництві. Окремі новації були пов'язані з необхідністю поліпшення становища позашлюбних дітей, проблемою розлучень та ін.
У законодавстві Франції багато уваги приділялося сімейному праву. У 1907 році французьке законодавство дозволило жінщ'-робітниці вільно, незалежно від чоловіка, розпоряджатися заробітком. У 1938 році закон визнав за одруженою жінкою право обирати місце проживання. Нарешті, законом 1965 року жінці було надане право займатися професійною діяльністю незалежно від бажання чоловіка.
В Англії після Першої світової війни були розширені майнові права заміжньої жінки. Була надана можливість узаконення наступним шлюбом позашлюбних дітей. Ще в 1923 році визнано право жінки на розлучення у випадку зради чоловіка. Закон 1965 року систематизував підстави розірвання шлюбу: подружня невірність, невиг ліковна хвороба, жорстоке поводження та ін. У разі подружньої невірності коханець жінки міг бути притягнений до відповідальності як співвідповідач і зобов'язаний сплатити «збитки». У 1964-1969 роках сімейне право було істотно оновлене.
У Сполучених Штатах, де сімейні правовідносини регулюються законодавством штатів, становище жінки було неоднакове. Фактична перевага залишалася за чоловіком, і в більшості штатів від чоловіка залежав вибір місця проживання, розпорядження майном тощо. Однак акти конгресу 1963 і 1964 років значно розширили права заміжньої жінки. Закон 1970 року про шлюб і розлучення підштовхнув штати до уніфікації сімейного права.
В Японії Конституція 1946 року проголосила формальну рівність чоловіка і жінки. На цій підставі Закон 1947 року скасував деякі старі положення сімейного права, заборонив шлюби за згодою родин без згоди нареченого і нареченої, обмежив батьківську владу в родині, зрівняв права дітей на спадщину і т.ін.
Особлива увага в сімейному праві приділялася майновим стосункам подружжя. Зараз зустрічаються два основних види правового режиму сімейного майна: договірний з укладенням до реєстрації шлюбу шлюбного контракту і легальний, тобто відповідно до припису закону.
397
Частина четверта
/Історія держаки і права ___________Новітнього часу
§ 3. Трудове і соціальне законодавство
1 рудове право як окрема самостійна галузь оформлюється під прямим впливом організованого робітничого руху лише в XX столітті.
Боротьба робітничого класу за легальне існування професійних спілок завершилася перемогою відразу після Першої світової війни. Так, Веймарська конституція 1919 року в Німеччині проголошувала право робітників і службовців об'єднуватися «з метою збереження і поліпшення умов праці і господарства». У Франції того ж року було визнане право профспілок укладати колективні договори. У 1936 році уряд Народного фронту зробив колективні договори профспілок складовою частиною урядової політики. Право робітничого класу на утворення професійних спілок, на укладення колективних договорів отримало закріплення в Конституції Франції 1946 року.
Тривалу боротьбу за визнання прав професійних спілок вів робітничий клас Сполучених Штатів. І тільки закон Вагнера 1935 року легалізував профспілки. Після Другої світової війни конституції Японії та Італії також закріпили право на утворення профспілок.
Запекла боротьба точилася навколо права робітників на страйк, яке нерешті отримало законодавче визнання. Одночасно уряди буржуазних країн намагаються всіляко нейтралізувати страйковий рух, вводячи різного роду обмеження. В Англії в 1927 році уряд консерваторів провів через парламент Акт про трудові конфлікти і тред-юніони, який забороняв політичні страйки, а також страйки солідарності, забороняв робітничі пікети. Наступ на страйки посилився після Другої світової війни. Французький закон 1947 року «Про захист Республіки» (Закон Шумана) вважав організацію страйків, боротьбу з штрейкбрехерами кримінальними злочинами. В Італії рішенням Конституційного суду визнаються законними тільки економічні страйки, в Німеччині дозволено проведення лише «легальних» страйків. Прийнятий у США в 1947 році Закон Тафта-Хартлі («Про регулювання трудових відносин») істотно обмежив право робітників на страйки: заборонялися політичні страйки і страйки державних службовців, страйки солідарності. Профспілки були зобов'язані попереджати адміністрацію про страйк, який готується.
Наполеглива боротьба велася і за восьмигодинний робочий день. У Німеччині закон про введення восьмигодинного робочого дня був прийнятий у 1918 році, у Франції — у 1919 році. Услід за цим зако-
398
Основні члііни V праві \ бурзісуазних країн________\_
Розділ III
нодавство Народного фронту встановлює сорокагодинний робочий тиждень і оплачену відпустку.
Після Другої світової війни законодавство про восьмигодинний робочий день було поновлене в Німеччині та Італії, введене в Японії. Професійні спілки в ряді країн домоглися скорочення робочого тижня до сорока — сорока двох годин і встановлення мінімального рівня заробітної платні. Але країн, де встановлений мінімум заробітної платні, поки ще небагато — це Англія, Франція, США і деякі інші.
У XX столітті в більшості економічно розвинутих країн трудящі домоглися прийняття законів про соціальне страхування.
У 1935 році конгрес США прийняв закон, що встановлював пенсії за втратою годувальника. Принцип був таким: кошти, які надходили на потреби соціального страхування, утворювалися за рахунок самих працюючих. Подібний закон в Англії був прийнятий 1946 року. Більш прогресивним було французьке законодавство про соціальне страхування 1945-1946 років. Воно надавало право на пенсію кустарям, ремісникам тощо, передбачало пенсії за віком, за інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника, матеріальне забезпечення в разі хвороби або втрати працездатності. Такі категорії,трудящих, як шахтарі, мали додаткові пільги.
§ 4. Кримінальне право
По
_ Іоглиблення соціальних суперечностей, напружена криміногенна обстановка в XX столітті вимагали вдосконалення механізму боротьби зі злочинністю, внесення істотних змін у кримінальне законодавство.
У розвитку кримінального права досить виразно виявляються дві тенденції. З одного боку, відбувається посилення кримінальної репресії, зростання правового примусу, а з другого - декриміналізація, вплив демократичних ідей. Поширюються нові кримінально-правові концепції. У законодавство вводиться поняття небезпечного, або пе-редделіктного стану, і до осіб, що знаходяться в такому стані, кримінальний закон дозволяє застосовувати особливі репресивні санкції— «заходи соціального захисту». Відверто реакційний характер інститут «небезпечного стану» мав в умовах фашистських, диктаторських режимів. Подібну роль відігравала і доктрина «небезпечної тенденції». Повсякденним явищем стають у боротьбі зі злочинністю надзвичайне законодавство і позасудова репресія.
399
Частина четверга
[цчирія іїчржішн і прача Новітнього часу
Усі ці риси добре помітні в кримінальному прані окремих держав.
Так, у Франції довгий час діяв Кримінальний кодекс 1810 року, до якого неодноразово вносилися різного роду доповнення і зміни. Значно посилив каральні санкції закон, прийнятий 4 червня 1960 року. Для шістнадцяти складів злочинів єдиною мірою покарання визнавалася смертна кара. Для інших складів передбачалися довічне ув'язнення, довічний гамівний дім, ув'язнення на строк від десяти до двадцяти років. Усього було переглянуто 38 статей Кримінального кодексу 1810 року.
У 1992 році був прийнятий, а в 1994 році набрав чинності новий Кримінальний кодекс Франції, який втілив сучасні тенденції в кримінально-правовій політиці країни. Кодекс продовжує курс на посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочини (тероризм, виробництво і поширення наркотиків, рекет і т.ін.), але одночасно передбачає певну гуманізацію покарань. Так, у ньому замінена смертна кара довічним ув'язненням.
За часів Народного фронту в 30-х роках було видано декілька законів, спрямованих проти фашистських виступів: «Про носіння зброї під час демонстрацій», «Про розпуск бойових груп і приватної міліції» і т.ін. З метою захисту зовнішньої безпеки в 1934, 1939 і 1940 роках приймаються закони про шпигунство.
У зв'язку з катастрофічним зменшенням дітородіння у Франції уряд сподівався виправити становище за допомогою кримінальних законів 1920,1924,1934 років, які встановлювали покарання за підбурювання до аборту, залишення сім'ї тощо.
Після Другої світової війни основну увагу кримінальне законодавство приділяє політичним злочинам, боротьбі з робітничим рухом. У 1947 році з'являється Закон Шумана («Про захист республіки»). Десятирічне ув'язнення загрожувало тим, хто організовував страйки і боровся з штрейкбрехерами. Декретом, виданим у 1950 році, боротьба проти перевезення зброї прирівнювалася до «державної зради». Щоправда, поступово відбувалася демократизація кримінального права: в 1981 році була скасована кара на смерть, покарання за деякі злочини було обмежене штрафами.
Кримінальне право Англії все ще залишається архаїчним, неко-дифікованим. Однак і тут відбувалися певні зміни: у 1967 році Законом про кримінальне право був скасований розподіл злочинів на фелонію і місдимінор, зросла кількість парламентських актів, присвячених кримінальному праву
400
\
Розділ III
Основні Іншії.)' праві _______іїур.-чсуа'ІІІих країн
Увага приділялася політичним злочинам. Акт про поліцію 1919 року вимагав карати як злочинців тих, хто підмовляв представників поліції не виконувати накази своїх начальників. Закон про смуту 1934 року передбачав кримінальне покарання за будь-які форми революційної агітації серед моряків. Можливісті^застосовувати кримінальні покарання надавали уряду Акти про надзвичайні повноваження 1939 і 1940 років. Виданий у 1940 році акт про зраду передбачав як покарання кару на смерть для тих, хто допомагає ворогу. Дуже широкі формулювання цього закону надавали владі можливість застосовувати його проти прогресивних сил.
Заслуговує на увагу і Закон 1948 року, присвячений боротьбі з рецидивістами, який постановляв, що «звиклі злочинці» за певних умов можуть бути засудженими зверх покарання, що було передбачене законом, до додаткового превентивного ув'язнення на строк від п'яти до чотирнадцяти років. І лише 1967 року це правило було скасоване.
У XX столітті в кримінальному праві Сполучених Штатів діяли так звана судова правотворчість і закон. Кримінальне законодавство підрозділялося на федеральне і законодавство штатів. Кримінальне федеральне законодавство було систематизоване. У 1909 році приймається Кримінальний кодекс СІЛА, який після певного перероблення в 1948 році був включений до Зводу законів США. До сфери федерального законодавства належало підроблення монети, піратство, зрада. Усі інші злочини віднесено до компетенції штатів, де діє, як правило, прецедентне право. Свої кримінальні кодекси мали лише такі штати, як Нью-Йорк, Міннесота, Вісконсин. У 1962 році був розроблений типовий Кримінальний кодекс, рекомендований для законодавства окремих штатів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
394
Основні зміни у праві \ буржуазних країн_______\_
Розділ III
реквізувати все, що потрібно для оборони, «заморозити» ціни, заробітну плату і т.ін.
Після Першої світової війни серйозні зміни у праві власності були пов'язані з розвитком державної власності, у тому числі за рахунок націоналізації приватних підприємств. Наприклад, у Франції в 30-х роках відповідно до законодавства Народного фронту в державний сектор перейшли авіалінії, залізниці, радіо, телеграф, телефон і т.ін. Після закінчення Другої світової війни Тимчасовий уряд провів націоналізацію низки великих банків і галузей важкої промисловості. В Англії лейбористський уряд Еттлі провів у 1945-1948 роках націоналізацію, об'єктами якої стали Англійський банк, вугільна, енергетична і газова галузі промисловості, транспорт і т.д. Правда, консервативний уряд у 1952 і 1953 роках здійснив денаціоналізацію, повернув колишнім власникам підприємства транспорту і чорної металургії, які були модернізовані за рахунок держави. Однак, коли в 1974 році влада знову опинилася в руках лейбористської партії, курс на націоналізацію був продовжений.
Внаслідок націоналізації, проведеної в повоєнні роки, державний сектор у Франції та Англії виробляв близько двадцяти відсотків усієї промислової продукції.
Розвиток державної власності відбувається також за рахунок зростання державних інвестицій у такі галузі промисловості, як атомна енергетика, ракетобудування тощо.
Після Другої світової війни значного поширення набули так звані змішані компанії. У Франції, наприклад, держава виступає в «товариствах змішаної економії» як один із акціонерів і бере участь у призначенні членів правління, розподілі дивідендів і т.ін. Прикладом можуть бути заводи Рено.
Право зобов'язань. Розвиток державно-монополістичного капіталізму, науково-технічна революція, державне втручання в ринкові відносини — все це викликає зміни в праві зобов'язань. Ускладнюються договірні відносини, з'являються нові види договорів: договір лізингу, де поєднується оренда і продаж товарів, договір про передачу ноу-хау тощо. Розвиваються і поширюються бартерні угоди.
У XX столітті в законодавстві і судовій практиці капіталістичних країн відбувається помітний відступ від класичних принципів договору: свободи договору, рівності сторін у договорі, його юридичної непорушності.
395
Частина четверта
Історія дсрлсавч і права Новітнього часу
Державно-адміністративне втручання у сферу договірних відносин порушує свободу договору. Окремі міністерства або відомства отримують право нормувати ціни і визначати ряд інших умов договорів, регламентувати загальний обсяг угод, які здійснюються окремими компаніями. Особливо інтенсивним було втручання у свободу договору в процесі проведення «Нового курсу» в США, а також під час Другої світової війни, коли уряд визначав порядок укладення договорів, черговість їх виконання і т.ін.
Нерівність сторін у договорі обумовлювалася не тільки їх різною економічною силою, але й юридичними договірними формами, які часто діставали санкцію уряду. Великі компанії отримували від уряду дозвіл на самостійне складання формуляру або договору приєднання, який не міг бути змінений контрагентом. У таких договорах зникає юридична рівність сторін. Вони ставили укладача формуляру в привілейоване становище, дозволяли йому включати в договір вигідні тільки для нього умови.
Контрагенту залишалося «приєднатися», тобто прийняти договір без обговорення. Тому у Франції такі договори отримали назву «договорів приєднання», а в Німеччині «продиктованих» договорів.
Типові договори-формуляри використовувались не тільки у сфері промисловості та фінансів. Добре відомі вони і в масовій торгівлі в таких її формах, як продаж товарів у кредит, продаж по пошті. Незадоволення споживачів диктатом торгових фірм мало своїм наслідком прийняття в таких країнах, як Англія, Франція, США, спеціального законодавства, що захищало споживача.
У XX столітті змінився погляд і на принцип непорушності договору. Вже під час Першої світової війни стала очевидною неможливість виконання деяких договорів, і передусім договорів поставки. І в повоєнні роки судам досить часто доводилося звільняти боржників від виконання договорів у тих випадках, коли в умовах надзвичайних обставин боржники зустрічалися з непередбаченими господарськими ускладненнями у вигляді інфляції, відсутності робочої сили і т.ін.
У Франції Державна рада і судові органи, щоб звільнити боржника від відповідальності за невиконання зобов'язання, почали використовувати доктрину «про непередбачені обставини». Судді визнавали правомірність розірвання або зміни договору, якщо обставини на час виконання договору радикально змінилися порівняно з тими, якими вони були на момент його укладення. У англосаксонському праві був створений прецедент: при зміні економічних умов,
396
Основні Т.МІІІЧ у праві _ бурмп'ачних країн __ __ \ ______ _
\
Розділ III
настільки несподіваній, що ніхто не міг би її передбачити, суддям дозволялося відступати від принципу «незмінності» договору.
Сімейне право. Воно теж зазнало серйозних змін. Загальною закономірністю в розвитку сімейних відносин було поліпшення правового становища жінки в родині, суспільстві, на виробництві. Окремі новації були пов'язані з необхідністю поліпшення становища позашлюбних дітей, проблемою розлучень та ін.
У законодавстві Франції багато уваги приділялося сімейному праву. У 1907 році французьке законодавство дозволило жінщ'-робітниці вільно, незалежно від чоловіка, розпоряджатися заробітком. У 1938 році закон визнав за одруженою жінкою право обирати місце проживання. Нарешті, законом 1965 року жінці було надане право займатися професійною діяльністю незалежно від бажання чоловіка.
В Англії після Першої світової війни були розширені майнові права заміжньої жінки. Була надана можливість узаконення наступним шлюбом позашлюбних дітей. Ще в 1923 році визнано право жінки на розлучення у випадку зради чоловіка. Закон 1965 року систематизував підстави розірвання шлюбу: подружня невірність, невиг ліковна хвороба, жорстоке поводження та ін. У разі подружньої невірності коханець жінки міг бути притягнений до відповідальності як співвідповідач і зобов'язаний сплатити «збитки». У 1964-1969 роках сімейне право було істотно оновлене.
У Сполучених Штатах, де сімейні правовідносини регулюються законодавством штатів, становище жінки було неоднакове. Фактична перевага залишалася за чоловіком, і в більшості штатів від чоловіка залежав вибір місця проживання, розпорядження майном тощо. Однак акти конгресу 1963 і 1964 років значно розширили права заміжньої жінки. Закон 1970 року про шлюб і розлучення підштовхнув штати до уніфікації сімейного права.
В Японії Конституція 1946 року проголосила формальну рівність чоловіка і жінки. На цій підставі Закон 1947 року скасував деякі старі положення сімейного права, заборонив шлюби за згодою родин без згоди нареченого і нареченої, обмежив батьківську владу в родині, зрівняв права дітей на спадщину і т.ін.
Особлива увага в сімейному праві приділялася майновим стосункам подружжя. Зараз зустрічаються два основних види правового режиму сімейного майна: договірний з укладенням до реєстрації шлюбу шлюбного контракту і легальний, тобто відповідно до припису закону.
397
Частина четверта
/Історія держаки і права ___________Новітнього часу
§ 3. Трудове і соціальне законодавство
1 рудове право як окрема самостійна галузь оформлюється під прямим впливом організованого робітничого руху лише в XX столітті.
Боротьба робітничого класу за легальне існування професійних спілок завершилася перемогою відразу після Першої світової війни. Так, Веймарська конституція 1919 року в Німеччині проголошувала право робітників і службовців об'єднуватися «з метою збереження і поліпшення умов праці і господарства». У Франції того ж року було визнане право профспілок укладати колективні договори. У 1936 році уряд Народного фронту зробив колективні договори профспілок складовою частиною урядової політики. Право робітничого класу на утворення професійних спілок, на укладення колективних договорів отримало закріплення в Конституції Франції 1946 року.
Тривалу боротьбу за визнання прав професійних спілок вів робітничий клас Сполучених Штатів. І тільки закон Вагнера 1935 року легалізував профспілки. Після Другої світової війни конституції Японії та Італії також закріпили право на утворення профспілок.
Запекла боротьба точилася навколо права робітників на страйк, яке нерешті отримало законодавче визнання. Одночасно уряди буржуазних країн намагаються всіляко нейтралізувати страйковий рух, вводячи різного роду обмеження. В Англії в 1927 році уряд консерваторів провів через парламент Акт про трудові конфлікти і тред-юніони, який забороняв політичні страйки, а також страйки солідарності, забороняв робітничі пікети. Наступ на страйки посилився після Другої світової війни. Французький закон 1947 року «Про захист Республіки» (Закон Шумана) вважав організацію страйків, боротьбу з штрейкбрехерами кримінальними злочинами. В Італії рішенням Конституційного суду визнаються законними тільки економічні страйки, в Німеччині дозволено проведення лише «легальних» страйків. Прийнятий у США в 1947 році Закон Тафта-Хартлі («Про регулювання трудових відносин») істотно обмежив право робітників на страйки: заборонялися політичні страйки і страйки державних службовців, страйки солідарності. Профспілки були зобов'язані попереджати адміністрацію про страйк, який готується.
Наполеглива боротьба велася і за восьмигодинний робочий день. У Німеччині закон про введення восьмигодинного робочого дня був прийнятий у 1918 році, у Франції — у 1919 році. Услід за цим зако-
398
Основні члііни V праві \ бурзісуазних країн________\_
Розділ III
нодавство Народного фронту встановлює сорокагодинний робочий тиждень і оплачену відпустку.
Після Другої світової війни законодавство про восьмигодинний робочий день було поновлене в Німеччині та Італії, введене в Японії. Професійні спілки в ряді країн домоглися скорочення робочого тижня до сорока — сорока двох годин і встановлення мінімального рівня заробітної платні. Але країн, де встановлений мінімум заробітної платні, поки ще небагато — це Англія, Франція, США і деякі інші.
У XX столітті в більшості економічно розвинутих країн трудящі домоглися прийняття законів про соціальне страхування.
У 1935 році конгрес США прийняв закон, що встановлював пенсії за втратою годувальника. Принцип був таким: кошти, які надходили на потреби соціального страхування, утворювалися за рахунок самих працюючих. Подібний закон в Англії був прийнятий 1946 року. Більш прогресивним було французьке законодавство про соціальне страхування 1945-1946 років. Воно надавало право на пенсію кустарям, ремісникам тощо, передбачало пенсії за віком, за інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника, матеріальне забезпечення в разі хвороби або втрати працездатності. Такі категорії,трудящих, як шахтарі, мали додаткові пільги.
§ 4. Кримінальне право
По
_ Іоглиблення соціальних суперечностей, напружена криміногенна обстановка в XX столітті вимагали вдосконалення механізму боротьби зі злочинністю, внесення істотних змін у кримінальне законодавство.
У розвитку кримінального права досить виразно виявляються дві тенденції. З одного боку, відбувається посилення кримінальної репресії, зростання правового примусу, а з другого - декриміналізація, вплив демократичних ідей. Поширюються нові кримінально-правові концепції. У законодавство вводиться поняття небезпечного, або пе-редделіктного стану, і до осіб, що знаходяться в такому стані, кримінальний закон дозволяє застосовувати особливі репресивні санкції— «заходи соціального захисту». Відверто реакційний характер інститут «небезпечного стану» мав в умовах фашистських, диктаторських режимів. Подібну роль відігравала і доктрина «небезпечної тенденції». Повсякденним явищем стають у боротьбі зі злочинністю надзвичайне законодавство і позасудова репресія.
399
Частина четверга
[цчирія іїчржішн і прача Новітнього часу
Усі ці риси добре помітні в кримінальному прані окремих держав.
Так, у Франції довгий час діяв Кримінальний кодекс 1810 року, до якого неодноразово вносилися різного роду доповнення і зміни. Значно посилив каральні санкції закон, прийнятий 4 червня 1960 року. Для шістнадцяти складів злочинів єдиною мірою покарання визнавалася смертна кара. Для інших складів передбачалися довічне ув'язнення, довічний гамівний дім, ув'язнення на строк від десяти до двадцяти років. Усього було переглянуто 38 статей Кримінального кодексу 1810 року.
У 1992 році був прийнятий, а в 1994 році набрав чинності новий Кримінальний кодекс Франції, який втілив сучасні тенденції в кримінально-правовій політиці країни. Кодекс продовжує курс на посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочини (тероризм, виробництво і поширення наркотиків, рекет і т.ін.), але одночасно передбачає певну гуманізацію покарань. Так, у ньому замінена смертна кара довічним ув'язненням.
За часів Народного фронту в 30-х роках було видано декілька законів, спрямованих проти фашистських виступів: «Про носіння зброї під час демонстрацій», «Про розпуск бойових груп і приватної міліції» і т.ін. З метою захисту зовнішньої безпеки в 1934, 1939 і 1940 роках приймаються закони про шпигунство.
У зв'язку з катастрофічним зменшенням дітородіння у Франції уряд сподівався виправити становище за допомогою кримінальних законів 1920,1924,1934 років, які встановлювали покарання за підбурювання до аборту, залишення сім'ї тощо.
Після Другої світової війни основну увагу кримінальне законодавство приділяє політичним злочинам, боротьбі з робітничим рухом. У 1947 році з'являється Закон Шумана («Про захист республіки»). Десятирічне ув'язнення загрожувало тим, хто організовував страйки і боровся з штрейкбрехерами. Декретом, виданим у 1950 році, боротьба проти перевезення зброї прирівнювалася до «державної зради». Щоправда, поступово відбувалася демократизація кримінального права: в 1981 році була скасована кара на смерть, покарання за деякі злочини було обмежене штрафами.
Кримінальне право Англії все ще залишається архаїчним, неко-дифікованим. Однак і тут відбувалися певні зміни: у 1967 році Законом про кримінальне право був скасований розподіл злочинів на фелонію і місдимінор, зросла кількість парламентських актів, присвячених кримінальному праву
400
\
Розділ III
Основні Іншії.)' праві _______іїур.-чсуа'ІІІих країн
Увага приділялася політичним злочинам. Акт про поліцію 1919 року вимагав карати як злочинців тих, хто підмовляв представників поліції не виконувати накази своїх начальників. Закон про смуту 1934 року передбачав кримінальне покарання за будь-які форми революційної агітації серед моряків. Можливісті^застосовувати кримінальні покарання надавали уряду Акти про надзвичайні повноваження 1939 і 1940 років. Виданий у 1940 році акт про зраду передбачав як покарання кару на смерть для тих, хто допомагає ворогу. Дуже широкі формулювання цього закону надавали владі можливість застосовувати його проти прогресивних сил.
Заслуговує на увагу і Закон 1948 року, присвячений боротьбі з рецидивістами, який постановляв, що «звиклі злочинці» за певних умов можуть бути засудженими зверх покарання, що було передбачене законом, до додаткового превентивного ув'язнення на строк від п'яти до чотирнадцяти років. І лише 1967 року це правило було скасоване.
У XX столітті в кримінальному праві Сполучених Штатів діяли так звана судова правотворчість і закон. Кримінальне законодавство підрозділялося на федеральне і законодавство штатів. Кримінальне федеральне законодавство було систематизоване. У 1909 році приймається Кримінальний кодекс СІЛА, який після певного перероблення в 1948 році був включений до Зводу законів США. До сфери федерального законодавства належало підроблення монети, піратство, зрада. Усі інші злочини віднесено до компетенції штатів, де діє, як правило, прецедентне право. Свої кримінальні кодекси мали лише такі штати, як Нью-Йорк, Міннесота, Вісконсин. У 1962 році був розроблений типовий Кримінальний кодекс, рекомендований для законодавства окремих штатів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56