Н°;* силами належить міністру оомувань, визначати РозмІР Раховувати на УСПІХ і проведення цих заходів у життя. Слід мати на ліцейським ^^ поліцейських ^Р^имання поліції І ™н-увазі, що вотум недовіри може дуже легко знову стати дійовим Інстру- право пр місцевим виборним органам н у V
мрнтпіи тискм ня Vпяп СУ
V,?
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Структура англійської судової системи
ПАЛАТА ЛОРДІВ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Цивільне відділення
Кримінальне відділення
ВИСОКИЙ СУД
Відділення
лорда-
канцлера
Відділення
королівської
лави
Відділення
з сімейних
справ
Апеляційне відділення королівської лави
Суд Корони
Паралельно зростали повноваження самих поліцейських служб. Так, Закон про смуту 1934 року і Закон про правопорядок 1936 року значно розширили повноваження поліції, надали їй право робити обшуки, застосовувати в необхідних випадках силу і т.д. Акти 1974, 1975, 1979 років про запобігання тероризму, а також Закон про поліцію 1986 року надали поліції майже необмежене право свавільних арештів «підозрілих осіб».
Особливо посилювалася роль поліції в періоди, коли діяли Акти про надзвичайні повноваження.
Судова система Великобританії у XX столітті не зазнала суттєвих змін. Лише у 1971 і 1981 роках була проведена реформа Верховного суду Великобританії. Він був поділений на три палати: Високий суд, який розглядав, як правило, цивільні справи; суд Корони, що спеціалізувався на кримінальних справах; і Апеляційний суд. Вищою судовою інстанцією, як і раніше, залишається палата лордів.
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
\
Розділ І
Глава III ФРАНЦІЯ
§ 1. Третя республіка після Першої світової війни
О Першої світової війни Франція вийшла переможницею. За умовами Версальського договору їй повернули Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право експлуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.
Разом з тим Франція зазнала у війні значних втрат. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінансового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була краї-ною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід додати також, що післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом світової економічної кризи.
Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбувалося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігався підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.
Партійно-політична система Франції мала свої відмінності порівняно зі Сполученими Штатами або Великобританією. Характерною рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності. Вона пояснювалась і дрібнобуржуазним характером суспільства, і напруженою політичною історією Франції, і іншими факторами. Буржуазних партій було багато, і кожна з них пропонувала свою програму.
Поступово відбувалося зближення партій і одночасно — поляризація політичних сил, розподіл усіх політичних партій на дві групи, два табори. Так, з'являються два угруповання, два партійних блоки — національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між окремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.
Національний блок увібрав до свого складу праві партії. До нього увійшли: республіканська федерація, республікансько-демократичний союз, національно-республіканська дія та ін. їхня програма передбачала забезпечення надприбутків монополіям, посилення експ-
334
335
Частина четверга
Історія держави і прана Новітнього часу
Розвиток буржуазної дерлкави\ в XX столітті \
Розділ І
луатації робітничого класу, агресивну зовнішню політику тощо. Коли 1919 року. Національний блок отримав перемогу на виборах, усі ці програмні положення почати запроваджуватися в життя.
Лівий блок об'єднав радикалів, соціалістів, радикал-соціалістів та деякі інші партії та групи, їхніми гаслами були: восьмигодинний робочий день, політична амністія, соціальні реформи, миролюбна зовнішня політика і т.д.
Таким чином, у Франції відсутня двопартійна система, яка є в США і Великобританії, але діє система двох партійних блоків.
У 1920 році виникає комуністична партія Франції. Базою її утворення стала соціалістична партія, у лавах якої розгорнулася боротьба, а пізніше почалося розмежування. У грудні 1920 року на з'їзді соціалістичної партії у м. Тур більшість делегатів прийняла рішення про приєднання до III Інтернаціоналу і утворення комуністичної партії Франції. Меншість залишила з'їзд і зберегла стару назву — соціалістична партія Франції.
Компартія Франції відразу стала впливовою політичною силою. Так, у 1921 році вона об'єднувала у своїх лавах близько 100 тисяч членів. У 1924 році на виборах у палату депутатів компартія отримала 900 тисяч голосів, а у 1928 році — 1,1 мільйона. Вирішальну роль вона зіграла в історії Народного фронту.
Виникають у 20-х роках і фашистські організації: «Бойові хрести», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від монополій, пов'язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські партії та організації об'єднуються у Союз франсистів. У 1934 році фашисти зробили спробу державного перевороту, але зазнали поразки. Однак і після цього фашисти не тільки зберігають свої організації (наприклад,«Вогненні хрести»), а й утворюють нові (кагуляри).
Народний фронт посідає особливе місце в політичній та державно-правовій історії Франції. На початку 1934 року французькі фашисти спробували захопити владу. Скориставшись урядовою кризою, 6 лютого 1934 року 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. Путч зазнав поразки, і цьому сприяло енергійне втручання народних мас. Дев'ятого лютого в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифашистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих.
Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. З такою пропозицією комуністи насамперед звернулися до соціалістів. Двадцять сьомого липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політичних сил, які вступають у боротьбу проти фашизму: комуністів, соціалістів, радикалів, представників жіночих, молодіжних та інших демократичних організацій. Об'єднання всіх цих політичних антифашистських сил отримало назву Народного фронту.
Створення Народного фронту було дуже своєчасним. У серпні 1935 року відбувся парад «Вогненних хрестів», що зібрав тридцять п'ять тисяч учасників. Подальші виступи фашистів зупинив зліт Народного фронту, який задіяв 2,5 мільйонів антифашистів для боротьби проти фашистської загрози.
У січні 1936 року була опублікована Програма Народного фронту. Основними її вимогами були: розпуск і роззброєння фашистських організацій, чистка армії та державного апарату від фашистських елементів, реорганізація Французького банку, закріплення демократичних прав і свобод, обмеження експлуатації, боротьба з безробіттям і т.ін.
У виборах 1936 року Народний фронт отримав переконливу перемогу. За партії^ що входили до складу Народного фронту, було подано 5,5 мільйона (56,6 %) голосів. Був сформований уряд Народного, фронту, до якого увійшли соціалісти і радикали. Головою ради міністрів став соціаліст Леон Блюм.
Уряд Народного фронту провів низку важливих демократичних заходів: розпустив деякі фашистські організації, провів націоналізацію деяких галузей воєнної промисловості, встановив сорокагодинний робочий тиждень, оплачену відпустку (чотирнадцять днів), визнав колективний договір, виділив кредити селянству і ремісникам.
Однак уже в 1937 році голова уряду Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в соціальному законодавстві. Після цього уряд подає у відставку. На цьому історія Народного фронту закінчується.
Зміни в державному ладі Франції в період між двома світовими війнами були незначними. Державний лад Третьої республіки, як і раніше, визначався Конституційними законами 1875 року. Свого подальшого розвитку набули тенденції, що були характерними для французької державності наприкінці XIX століття.
Основні важелі виконавчої влади в умовах Третьої республіки були зосереджені в руках уряду. Фактична роль глави держави —
336
337
Частина четверта
Історія держави і права ___Новітнього часу___
Розвиток бурзісуазної держави в XX столітті _____
\
Розділ І
президента республіки — залишалася незначною. Характерно, що парламент намагався обирати на посаду президента маловпливових політиків. Обмежувалися деякі президентські прерогативи, на практиці не використовувалося право президента розпускати за згодою сенату палату депутатів.
Одночасно відбувалося падіння ролі парламенту як установи, що стоїть над урядом. Все частіше долю ради міністрів та її склад вирішував не парламент, а політичні партії, угруповання підприємців, профспілки, різноманітні позапартійні організації. Депутатам парламенту нерідко доводилося лише виконувати їхні вказівки.
В умовах багатопартійності, гострого суперництва між політичними силами особливого значення набирала боротьба за виборчі реформи.
На початку XX століття у Франції діяла мажоритарна виборча система, яка давала перевагу правим політичним партіям. У 1919 році, в період підйому революційного руху, був прийнятий Закон про зміну виборчої системи. Його рекламували як введення більш демократичного пропорційного представництва. Насправді новий закон поєднував принципи мажоритарної системи з елементами пропорційного представництва, зберігаючи «тарі виборчі округи з нерівномірним розподілом населення, що давало перевагу виборцям із сільських департаментів. У 1927 році пропорційне представництво було скасовано, і Франція повернулася до звичної мажоритарної системи в два тури голосування.
За Законом 1927 року Франція і залежні від неї заморські території розподілялися на 612 виборчих округів, від кожного з яких обирався до парламенту один депутат. Вибори проводилися у два тури. У першому турі обраним вважався кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів. Якщо такого не відбувалося, проводився другий тур, на якому обраним вважався кандидат, котрий отримав відносну більшість голосів. У другому турі дозволялося блокуватися, виставляти спільних кандидатів, що давало перевагу «правим» партіям. Наприклад, комуністична партія в 1924 році за законом 1919 року провела до Національних зборів двадцять шість депутатів, у 1928 році вона зібрала на 200 тисяч голосів більше, але за законом 1927 року провела тільки дванадцять депутатів.
Незважаючи на характерні для Третьої республіки урядові кризи і відставки кабінетів у державному механізмі Франції в цей час відбувалося подальше посилення ролі уряду і його керівника — го-
338
лови ради міністрів. Напередодні Другої світової війни до уряду Франції остаточно переходить право видання нормативних актів з різних питань державного життя. Уряд мав можливість видавати так звані декрети — закони, які формально мали уточнювати і доповнювати закони, а фактично змінювали і навіть скасовували затверджені парламентом законодавчі акти. Неабиякого значення у 30-х роках набуло і майже щорічне наділення уряду надзвичайними повноваженнями. В умовах, коли безперервно відбувалися урядові кризи і зміни кабінетів, ці повноваження опинялися в руках вищої бюрократії. Чиновницький апарат мав можливість послідовно захищати інтереси правлячої верхівки.
Кінець Третьої республіки. Французький уряд не заважав Гітле-ру. Проводячи політику «невтручання», він у вересні 1938 року підписав Мюнхенську угоду. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.
Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» — за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати і французький флот, і. колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом з тим і Третьої республіки.
§ 2. Четверта республіка
У ряд Національного опору. З перших днів окупації країни французькі патріоти розпочали боротьбу з гітлерівськими загарбниками. На території Франції боротьбу проти окупантів очолили комуністи, під керівництвом яких в окремих районах, на підприємствах створювалися народні комітети і комітети дії. Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції («Вільна Франція») — в Лондоні. Поступово відбувалося об'єднання національно-визвольних сил і розвиток їх організаційної структури.
339
Частина четверта
Історія дерзісаки і права _ Новітнього часу
Після об'єднання французького і лондонського центрів у травні 1943 року в Алжирі був створений єдиний Французький комітет національного визволення. У 1944 році він був перетворений на Тимчасовий уряд Французької республіки на чолі з де Голлем. Одночасно була сформована Консультативна асамблея, до якої увійшли представники всіх політичних партій і груп, що боролися за визволення Франції.
Влітку 1944 року правлячі кола США і Англії відкрили нарешті другий фронт. Англо-американські війська висадилися у Франції. У серпні 1944 року під керівництвом комуністичної партії спалахнуло повстання в Парижі. Столиця Франції була звільнена від гітлерівців ще до приходу американських і англійських військ. На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена.
Тимчасовий уряд на чолі з де Голлем, до якого увійшли два комуністи, здійснював управління країною в перший період після звільнення — в 1944—1946 роках.
Боротьба за демократичну конституцію після закінчення Другої світової війни. Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак центральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового державного ладу, проблема нової конституції Франції.
Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції, а в умовах багатопартійності це вело до появи значної кількості програм, розмежування політичних сил.
Наприкінці війни серед політичних партій відбулися зміни.
Найавторитетнішою, наймасовішою партією стала комуністична партія Франції. Навколо неї об'єдналися численні прогресивні організації країни: Асоціація колишніх партизанів, Спілка республіканської молоді, Спілка французьких жінок тощо.
Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу.
Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демократичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР).
Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти.
Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія.
Розвиток буржуазної держави \ в XX столітті \
Розділ І
На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми:
1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуністи вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина.
2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську республіку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.
3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку.
Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
мрнтпіи тискм ня Vпяп СУ
V,?
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Структура англійської судової системи
ПАЛАТА ЛОРДІВ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Цивільне відділення
Кримінальне відділення
ВИСОКИЙ СУД
Відділення
лорда-
канцлера
Відділення
королівської
лави
Відділення
з сімейних
справ
Апеляційне відділення королівської лави
Суд Корони
Паралельно зростали повноваження самих поліцейських служб. Так, Закон про смуту 1934 року і Закон про правопорядок 1936 року значно розширили повноваження поліції, надали їй право робити обшуки, застосовувати в необхідних випадках силу і т.д. Акти 1974, 1975, 1979 років про запобігання тероризму, а також Закон про поліцію 1986 року надали поліції майже необмежене право свавільних арештів «підозрілих осіб».
Особливо посилювалася роль поліції в періоди, коли діяли Акти про надзвичайні повноваження.
Судова система Великобританії у XX столітті не зазнала суттєвих змін. Лише у 1971 і 1981 роках була проведена реформа Верховного суду Великобританії. Він був поділений на три палати: Високий суд, який розглядав, як правило, цивільні справи; суд Корони, що спеціалізувався на кримінальних справах; і Апеляційний суд. Вищою судовою інстанцією, як і раніше, залишається палата лордів.
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
\
Розділ І
Глава III ФРАНЦІЯ
§ 1. Третя республіка після Першої світової війни
О Першої світової війни Франція вийшла переможницею. За умовами Версальського договору їй повернули Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право експлуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.
Разом з тим Франція зазнала у війні значних втрат. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінансового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була краї-ною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід додати також, що післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом світової економічної кризи.
Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбувалося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігався підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.
Партійно-політична система Франції мала свої відмінності порівняно зі Сполученими Штатами або Великобританією. Характерною рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності. Вона пояснювалась і дрібнобуржуазним характером суспільства, і напруженою політичною історією Франції, і іншими факторами. Буржуазних партій було багато, і кожна з них пропонувала свою програму.
Поступово відбувалося зближення партій і одночасно — поляризація політичних сил, розподіл усіх політичних партій на дві групи, два табори. Так, з'являються два угруповання, два партійних блоки — національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між окремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.
Національний блок увібрав до свого складу праві партії. До нього увійшли: республіканська федерація, республікансько-демократичний союз, національно-республіканська дія та ін. їхня програма передбачала забезпечення надприбутків монополіям, посилення експ-
334
335
Частина четверга
Історія держави і прана Новітнього часу
Розвиток буржуазної дерлкави\ в XX столітті \
Розділ І
луатації робітничого класу, агресивну зовнішню політику тощо. Коли 1919 року. Національний блок отримав перемогу на виборах, усі ці програмні положення почати запроваджуватися в життя.
Лівий блок об'єднав радикалів, соціалістів, радикал-соціалістів та деякі інші партії та групи, їхніми гаслами були: восьмигодинний робочий день, політична амністія, соціальні реформи, миролюбна зовнішня політика і т.д.
Таким чином, у Франції відсутня двопартійна система, яка є в США і Великобританії, але діє система двох партійних блоків.
У 1920 році виникає комуністична партія Франції. Базою її утворення стала соціалістична партія, у лавах якої розгорнулася боротьба, а пізніше почалося розмежування. У грудні 1920 року на з'їзді соціалістичної партії у м. Тур більшість делегатів прийняла рішення про приєднання до III Інтернаціоналу і утворення комуністичної партії Франції. Меншість залишила з'їзд і зберегла стару назву — соціалістична партія Франції.
Компартія Франції відразу стала впливовою політичною силою. Так, у 1921 році вона об'єднувала у своїх лавах близько 100 тисяч членів. У 1924 році на виборах у палату депутатів компартія отримала 900 тисяч голосів, а у 1928 році — 1,1 мільйона. Вирішальну роль вона зіграла в історії Народного фронту.
Виникають у 20-х роках і фашистські організації: «Бойові хрести», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від монополій, пов'язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські партії та організації об'єднуються у Союз франсистів. У 1934 році фашисти зробили спробу державного перевороту, але зазнали поразки. Однак і після цього фашисти не тільки зберігають свої організації (наприклад,«Вогненні хрести»), а й утворюють нові (кагуляри).
Народний фронт посідає особливе місце в політичній та державно-правовій історії Франції. На початку 1934 року французькі фашисти спробували захопити владу. Скориставшись урядовою кризою, 6 лютого 1934 року 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. Путч зазнав поразки, і цьому сприяло енергійне втручання народних мас. Дев'ятого лютого в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифашистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих.
Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. З такою пропозицією комуністи насамперед звернулися до соціалістів. Двадцять сьомого липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політичних сил, які вступають у боротьбу проти фашизму: комуністів, соціалістів, радикалів, представників жіночих, молодіжних та інших демократичних організацій. Об'єднання всіх цих політичних антифашистських сил отримало назву Народного фронту.
Створення Народного фронту було дуже своєчасним. У серпні 1935 року відбувся парад «Вогненних хрестів», що зібрав тридцять п'ять тисяч учасників. Подальші виступи фашистів зупинив зліт Народного фронту, який задіяв 2,5 мільйонів антифашистів для боротьби проти фашистської загрози.
У січні 1936 року була опублікована Програма Народного фронту. Основними її вимогами були: розпуск і роззброєння фашистських організацій, чистка армії та державного апарату від фашистських елементів, реорганізація Французького банку, закріплення демократичних прав і свобод, обмеження експлуатації, боротьба з безробіттям і т.ін.
У виборах 1936 року Народний фронт отримав переконливу перемогу. За партії^ що входили до складу Народного фронту, було подано 5,5 мільйона (56,6 %) голосів. Був сформований уряд Народного, фронту, до якого увійшли соціалісти і радикали. Головою ради міністрів став соціаліст Леон Блюм.
Уряд Народного фронту провів низку важливих демократичних заходів: розпустив деякі фашистські організації, провів націоналізацію деяких галузей воєнної промисловості, встановив сорокагодинний робочий тиждень, оплачену відпустку (чотирнадцять днів), визнав колективний договір, виділив кредити селянству і ремісникам.
Однак уже в 1937 році голова уряду Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в соціальному законодавстві. Після цього уряд подає у відставку. На цьому історія Народного фронту закінчується.
Зміни в державному ладі Франції в період між двома світовими війнами були незначними. Державний лад Третьої республіки, як і раніше, визначався Конституційними законами 1875 року. Свого подальшого розвитку набули тенденції, що були характерними для французької державності наприкінці XIX століття.
Основні важелі виконавчої влади в умовах Третьої республіки були зосереджені в руках уряду. Фактична роль глави держави —
336
337
Частина четверта
Історія держави і права ___Новітнього часу___
Розвиток бурзісуазної держави в XX столітті _____
\
Розділ І
президента республіки — залишалася незначною. Характерно, що парламент намагався обирати на посаду президента маловпливових політиків. Обмежувалися деякі президентські прерогативи, на практиці не використовувалося право президента розпускати за згодою сенату палату депутатів.
Одночасно відбувалося падіння ролі парламенту як установи, що стоїть над урядом. Все частіше долю ради міністрів та її склад вирішував не парламент, а політичні партії, угруповання підприємців, профспілки, різноманітні позапартійні організації. Депутатам парламенту нерідко доводилося лише виконувати їхні вказівки.
В умовах багатопартійності, гострого суперництва між політичними силами особливого значення набирала боротьба за виборчі реформи.
На початку XX століття у Франції діяла мажоритарна виборча система, яка давала перевагу правим політичним партіям. У 1919 році, в період підйому революційного руху, був прийнятий Закон про зміну виборчої системи. Його рекламували як введення більш демократичного пропорційного представництва. Насправді новий закон поєднував принципи мажоритарної системи з елементами пропорційного представництва, зберігаючи «тарі виборчі округи з нерівномірним розподілом населення, що давало перевагу виборцям із сільських департаментів. У 1927 році пропорційне представництво було скасовано, і Франція повернулася до звичної мажоритарної системи в два тури голосування.
За Законом 1927 року Франція і залежні від неї заморські території розподілялися на 612 виборчих округів, від кожного з яких обирався до парламенту один депутат. Вибори проводилися у два тури. У першому турі обраним вважався кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів. Якщо такого не відбувалося, проводився другий тур, на якому обраним вважався кандидат, котрий отримав відносну більшість голосів. У другому турі дозволялося блокуватися, виставляти спільних кандидатів, що давало перевагу «правим» партіям. Наприклад, комуністична партія в 1924 році за законом 1919 року провела до Національних зборів двадцять шість депутатів, у 1928 році вона зібрала на 200 тисяч голосів більше, але за законом 1927 року провела тільки дванадцять депутатів.
Незважаючи на характерні для Третьої республіки урядові кризи і відставки кабінетів у державному механізмі Франції в цей час відбувалося подальше посилення ролі уряду і його керівника — го-
338
лови ради міністрів. Напередодні Другої світової війни до уряду Франції остаточно переходить право видання нормативних актів з різних питань державного життя. Уряд мав можливість видавати так звані декрети — закони, які формально мали уточнювати і доповнювати закони, а фактично змінювали і навіть скасовували затверджені парламентом законодавчі акти. Неабиякого значення у 30-х роках набуло і майже щорічне наділення уряду надзвичайними повноваженнями. В умовах, коли безперервно відбувалися урядові кризи і зміни кабінетів, ці повноваження опинялися в руках вищої бюрократії. Чиновницький апарат мав можливість послідовно захищати інтереси правлячої верхівки.
Кінець Третьої республіки. Французький уряд не заважав Гітле-ру. Проводячи політику «невтручання», він у вересні 1938 року підписав Мюнхенську угоду. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.
Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» — за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати і французький флот, і. колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом з тим і Третьої республіки.
§ 2. Четверта республіка
У ряд Національного опору. З перших днів окупації країни французькі патріоти розпочали боротьбу з гітлерівськими загарбниками. На території Франції боротьбу проти окупантів очолили комуністи, під керівництвом яких в окремих районах, на підприємствах створювалися народні комітети і комітети дії. Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції («Вільна Франція») — в Лондоні. Поступово відбувалося об'єднання національно-визвольних сил і розвиток їх організаційної структури.
339
Частина четверта
Історія дерзісаки і права _ Новітнього часу
Після об'єднання французького і лондонського центрів у травні 1943 року в Алжирі був створений єдиний Французький комітет національного визволення. У 1944 році він був перетворений на Тимчасовий уряд Французької республіки на чолі з де Голлем. Одночасно була сформована Консультативна асамблея, до якої увійшли представники всіх політичних партій і груп, що боролися за визволення Франції.
Влітку 1944 року правлячі кола США і Англії відкрили нарешті другий фронт. Англо-американські війська висадилися у Франції. У серпні 1944 року під керівництвом комуністичної партії спалахнуло повстання в Парижі. Столиця Франції була звільнена від гітлерівців ще до приходу американських і англійських військ. На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена.
Тимчасовий уряд на чолі з де Голлем, до якого увійшли два комуністи, здійснював управління країною в перший період після звільнення — в 1944—1946 роках.
Боротьба за демократичну конституцію після закінчення Другої світової війни. Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак центральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового державного ладу, проблема нової конституції Франції.
Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції, а в умовах багатопартійності це вело до появи значної кількості програм, розмежування політичних сил.
Наприкінці війни серед політичних партій відбулися зміни.
Найавторитетнішою, наймасовішою партією стала комуністична партія Франції. Навколо неї об'єдналися численні прогресивні організації країни: Асоціація колишніх партизанів, Спілка республіканської молоді, Спілка французьких жінок тощо.
Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу.
Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демократичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР).
Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти.
Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія.
Розвиток буржуазної держави \ в XX столітті \
Розділ І
На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми:
1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуністи вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина.
2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську республіку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.
3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку.
Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56