У IV столітті відбуває ява могутнього племінного союзу Ямато, який об'єднав ні
"^ ою більшу частину території країни. Навколо племінного вож-8)1 Ямато формувалась із родової знаті правляча верхівка.
Вожді Ямато поступово узурпують владу, бстаточно перетворив-
їі на спадкову. У У-УІ століттях поряд з родом верховного прави-!^я висуваються інші роди, які розбагатіли і їожді яких претендують владу в племінному союзі. Тривала боротьба між главами провідних подів скінчилася в 645 році, коли пост правителя зайняв принц Кару, язи прийняв титул тенно (син Неба). Період його правління дістав у японській історіографії назву Тайка, тобто Велика реформа. Перетворення Тайка завершило перехід від родового строю до феодалізму. Отже виникнення феодальної держави в Японії датується VII століттям н.е.
Ще однією ранньофеодальною державою був Арабський халіфат, який виник внаслідок об'єднання арабських племен, центром розселення яких був Аравійський півострів.
У У-УІ століттях в умовах занепаду держав стародавньої цивілізації родовий лад у кочових і напівосілих арабських племенах почав розкладатися. Розпадаються родові зв'язки, руйнуються традиції взаємодопомоги, починаються міжплемінні чвари. Особливо далеко зайшли ці процеси в Хиджазі — землеробському районі узбережжя Червоного моря, де були міста Мекка, Ясриб (Медина). Характерною рисою становлення держави в арабів у VII столітті було релігійне забарвлення цього процесу, тісний зв'язок між утворенням феодальної державності і виникненням нової релігії — ісламу. Політичний" рух за об'єднання племен і поява ісламу пов'язані з іменем Мухаммеда (570-632 рр.). Мухаммед проголосив необхідність встановлення культу єдиного бога — аллаха і нового суспільного порядка. Главою арабів повинен був стати пророк — «посланець аллаха на землі».
Незадоволення племінної верхівки змусило Мухаммеда в 622 році Ткати з Мекки до Ясрибу. Однак незабаром Мухаммеду пощастило ручитися підтримкою найрізноманітніших соціальних груп. У 20-"•* роках VII століття було завершене організаційне оформлення Мусульманської общини Мухаммеда в Медині. Вона стала не тільки Редігійною, а й надплемінною організацією, зародком держави, що ворювалася. Сам Мухаммед був у цій общині і пророком, і племін-Г*1 Во>Кцем, і воєначальником, і суддею. За допомогою ісламу і війсь-и* загонів відбувалося подолання племінного сепаратизму.
Найближчі родичі і сподвижники Мухаммеда стали привілейо-Тупою. З їхнього середовища після смерті пророка стали оби-
нових вождів мусульман — халіфів (замісників пророка).
126
127
Частина друга
Історія держави і І ____Середніх кіків
держака І право Іп та Африки____\_________
л
Розділ II
Халіф Омар (634-644 рр.) завершив політичне об'єднані а в VII-VIII століттях утворюється величезна імперія — . халіфат, центром якого був Дамаск.
Середньовічна феодальна державність існувала і в А<] ; родів Судану. Найзначнішими державами тут були Гана, Ма гай, міста-держави Хауса і Канем-Борну.
Гана — найбільш рання держава на території Судану, в ІІІ-ІУ століттях н.е. її столицею було місто Кумбі, або Г початку XIII століття Гана була завойована імперією Малі. ,|
Малі — держава народу мандінго. Спочатку була у вас) залежності від Гани, але згодом посідала панівне становиїиец ному Судані. Столицею було місто Ніані. Держава Малі ісі XVII століття.
Імперія Сонгай була утворена народом сонгаїв, який: редньому Нігеру. В УІІ-ХІУ століттях сонгаї були в зале Гани, потім — від Малі. У 1335 році держава сонгаїв занепа залежною від марокканців.
Міста-держави Хауса з'явилися наприкінці XI століттй* високо розвинені торговельно-ремісничі центри, які існ) чатку XIX століття.
Імперія Канем-Борну виникає у VIII столітті в Центральної* Вона була розташована навколо озера Чад. Проіснувала до 180(8
§ 2. Основні риси суспільно-економічі розвитку
С. пецифічні риси середньовічних країв
Африки не виключали феодального характеру їх економіч хоч відміни цих країн від європейських були досить серйс
Перше, на що слід звернути увагу, — це уповільнений і розвитку соціально-економічних процесів у середньовічних! Азії та Африки, що спричинялося як внутрішніми, так і зон" факторами. Так, наприклад, поступальний розвиток Китаю' рерваний монгольською навалою, в Індії таку ж роль зіграли! манські завоювання.
По-друге, повільний характер розвитку феодалізму визнач носно стійкою багатоукладністю азіатських і африканських <
Великий вплив на весь хід історичного розвитку сере; країн Азії та Африки мало поширення державної власності на|
Поєднання різних форм земельної власності знайшло свій відбиток V складній структурі східних і африканських суспільств. До скла-панівної верхівки, наприклад, тут незмінне входили безпосередні споживачі ренти-податку, представники військово-адміністративного державного апарату.
Слід також звернути увагу на низький рівень суспільного розподілу праці, тому міста тут не були рушійною силою прогресу. Ремісники знаходилися під жорстким контролем державного апарату, місто було пов'язане становими, кастовими обмеженнями.
Тут не існувало особливого міського права. Правовий статус міського населення не відрізнявся від правового статусу мешканців сільських.
Такі риси були притаманні суспільному ладу всіх держав Сходу та Африки, проте кожна з держав мала і свої характерні особливості.
У Китаї в ранньофеодальний період (ІІІ-УІІІ ст.) було помітне намагання держави вплинути на економічне життя країни. Спочатку створюються військові поселення, через певний час запроваджується система надільного землекористування. Указом імператора Сима Яня земля була оголошена державною власністю. Держава давала селянам земельні наділи двох видів: 70 му (му дорівнювало '/|6 га) на одну людину для власного користування і 60 му землі, весь врожай з якої передавався державі. В УІ-УІІ століттях надільна система встановлюється на усій території Китаю. Земельних володінь знаті і чиновництва реформа не зачіпала.
За часів правління династії Тан (618-900 рр.) земля опинилася в Руках сильних і багатих домів. Система надільного землекористування в VIII столітті скасовується. Ранньофеодальний період суспільно-економічного розвитку Китаю закінчується.
Об'єднання країни під владою династії Сун (960-1126 рр.) створило умови для економічного і культурного розвитку. Однак, до Китаю починають вторгатися кочівники. З 1280 року встановлюється ^ада монгольської династії Юань, що мало негативні наслідки.
Під натиском національно-визвольної боротьби монгольське
анування впало. До влади прийшла китайська династія Мін (1368-
^4 Рр.) Але в XVII столітті вторгаються маньчжури і встановлю-
ь свою династію Цин. Правила вона аж до революції 1911-1913
Р°КІВ. А в китайського народу з'явився ще один експлуататор — іно-
Земний капітал.
128
129
Частина друга
Історія держави і права"; ____Середніх віків
Станово-класовий поділ середньовічного Китаю був досить« ним.
Привілейовану верхівку «благородних» осіб складала свія духовна знать, військове та цивільне чиновництво. Права ної знаті розподілялися залежно від родовитості і фікс> лом або рангом: ван, гун, хоу, бо. Одяг, житло, умови життя < визначалося рангом. Далі йшли чиновники державного апар сади яких заміщалися за конкурсом особами, що мали вчені І за ними — стан шенші, володарі учених ступенів, які мали І ці посади. Це був основний прошарок панівної верхівки. Д»|( шенші належали як ті, хто склав екзамени і отримав учені так і ті, хто купив їх за гроші, а також родичі чиновників.
Був також прошарок багатих землевласників, купців,. які також мали привілеї.
Основну масу експлуатованого населення становило се За часів Тан воно входило до складу лянмінь (добрий на правлінні династії Мін більшість селян була включена до стану^
У ранньофеодальний період значна частина селянства ( ставлена держателями державних наділів. Такі селяни сі державні податки і відбували державні повинності. Окрему рію складали військові поселенці. Обезземелення і розор лян привели до появи особливої групи залежних селян — ( У період Тан вже були відомі різні розряди селян-орендарів:; орендарі, орендарі-переселенці, орендарі в маєтках і т.д. більшість селян перетворилася на залежних орендарів, так: кеху (зайшлих). За часів Цин землі імператора і спадкової: робляли «довічні орендарі».
У XIII столітті було введено організацію сільського насе системою «ше», яка забезпечувала постійний нагляд за кожнимі селянина і жорстку регламентацію його праці (наприклад, які с рослини, де, коли і скільки). Після маньчжурського завоювання! імператорські укази зобов'язували приписувати селян до якої володіння. Так, указ 1650 року вимагав «саджати» на землю І місцем їх обліку, незалежно від того, з якої місцевості вони пе
Селянство було пов'язане численними заборонами і об ми: зарізати корову, продати м'ясо, купити сіль можна було. дозволу феодальної адміністрації. •
За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби І ся цзяньмінь (підлий народ). Праця рабів використовувалась ЗЕЇ
130
держава і право ,ипаінах Азії та Африки
\
Розділ II
V ремеслі, в домашньому господарстві. В ІУ-УІ століттях роби-в я спроби розселяти рабів на нових землях.
З розвитком товарно-грошових відносин у китайських містах 'являються цехові організації. Торговельно-ремісничі об'єднання / ан) мали свої статути, обирали главу цех^ (хантоу), встановлюва-. ди ціни на товари.
В Індії з VI століття н.е. феодальні відносини стають провідними в загальній багатоукладній структурі суспільства.
Початок феодалізму в Індії збігається з розпадом єдиної держави на окремі князівства. Для періоду розвинутого феодалізму характер-ним було об'єднання Північної Індії під владою мусульманських династій. В 1206 році тут виникає єдина держава із столицею в Делі — Делійський султанат, який був створений мусульманськими завойовниками. Народні рухи і заколоти феодалів привели на початку XV століття до розпаду султанату.
В 1526 році Бабур—правитель Кабула—здобув перемогу над султаном Делі і став засновником нової могутньої мусульманської імперії Великого Могола. В ХУІ-ХУІІ століттях країна переживала економічний підйом. Але наприкінці XVII століття держава Моголів вступає в смугу кризи і розпаду. Цим скористались англійські колонізатори. Так було покладено початок колоніальному поневоленню Індії.
Суспільно-економічний лад феодальної Індії мав певні особливості, що були властиві й іншим країнам Сходу. Насамперед — це складність і багатоукладність суспільної структури. Рабство .продовжувало існувати і в феодальному суспільстві. Переважною формою експлуатації була натуральна рента. При Моголах великі феодали не вели свого господарства. Ієрархічна структура була слабо розвинута, а в деякі періоди повністю відсутня. Тривале збереження общини, заснованої на поєднанні землеробства з ремеслом, прив'язувало селянина до землі, ставало на перешкоді розподілу праці між містом і селом. У зв'язку з цим в Індії не було кріпацтва. І, нарешті, слід зважати на нерівномірність економічного розвитку окремих областей, тривале збереження в окремих регіонах пережитків первіс-^ в°общИнного ладу.
У ранньофеодальний період махараджа — князь — наділяв зе-^ьними володіннями своїх васалів. Вища феодальна знать мала здкові володіння, інші земельні держання передавалися на умовах служби. Частина земель належала храмам. У Делійському і правляча верхівка феодалів була представлена чужоземця-
5»
131
Частина друга
Історіє дерзісави і права ______Середніх віків
ми, мусульманською військовослужилою знаттю — середньо; кими тюрками, афганцями, персами, її представники отрим султанів земельні пожалування, які з другої половини XIV перетворювалися на спадкові володіння. Великими землевлаї ми ставали і представники мусульманського духовенства. О нагороджували феодальну знать зброєю, кіньми, передавали володіння області, округа, селища, села, сади. Оточенню дарувалися титули: хан, емір, малік.
Невелика група прийшлих воєначальників була правля> ствою і при Моголах. Але тут не було феодальної ієрархії. Усі. ли отримували свої земельні володіння безпосередньо від прі
Феодали у Могольській імперії отримували особисті і ві ранги, нагороджувалися титулами. Найбільші з них — джагі] одержували від падишаха умовні пожалування, які охоплю! райони і навіть області з мільйонами селян. З метою бо] паратизмом джагірдарів переводили з однієї місцевості діри відбирали колишні володіння і давали нові. Акбар (1556-1 вимагав від джагірдарів постійного перебування при дворі^ каючи їх лише на обмежений час у свої володіння.
Значний прошарок середніх та дрібних феодалів ст. індуські князі — заміндари.
Основною масою населення в Індії було феодально-зал< лянство. Зберігалося в цей період рабство.
За часів феодалізму існував поділ усього вільного насі чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Новш рівнянні з рабовласницьким періодом, було остаточне офо] кастового ладу. В середині варн і поряд з ними утворю: нені суспільні групи, об'єднані економічними інтересами та професією, так звані касти — джаті. Правове становище кас? різним, бо вони виникали в умовах вже Існуючої суспільв рівності, в середині системи варн. Через те в Індії склалася;] хія каст.
Суспільний лад .Яиошї відбивав численні моменти, що буї стивими як Китаю, так і Індії.
В ранньофеодальний період реформа Тайка (VII ст.) за; ла в Японії надільну систему землекористування (ханден). Зем оголошена власністю держави, яка давала селянам земельні І Однак дуже скоро формою земельної власності переважно містя, яке руйнує надільну систему.
132
фелда:Іьна дерзісави І прано
\
Розділ II
З XII століття в Японії вже панує помісна система. Феодали набувають сили, і зрештою на північному сході країни утворюється великий феодальний дім Мінамото.
Перемога Мінамото свідчила про появу поряд з імператорською ще однієї системи влади. В 1192 році Мінамото оголосив себе сегуном (верховним воєначальником) і главою уряду бакуфу (військової ставки).
Мінамото почав передавати конфісковані у феодалів землі на праві умовного держання дворянам — самураям, що викликало зміни в аграрномУ ладі Японії. Самурайське землеволодіння виявилося нетривалим. Династійні війни ХІУ-ХУ століть закінчилися посиленням великих феодалів—дайме. Боротьба між дайме привела до розпаду країни. І лише сегунат династії Токутави (1603-1867 рр.) підкорив своїй владі всю країну. Почалася консервація феодального ладу. Японія була закрита для європейців.
Ще у виданому в 604 році «Законі із 17 статей» був чітко закріплений принцип розподілу населення Японії на вищі та нижчі верстви. В ранньофеодальний період соціальна верхівка розподілялася на три групи. У XI столітті їх залишилося тільки дві: столична аристократія і місцева феодальна знать. Пізніше оформився військово-феодальний дворянський стан — самураї, бусі. Самураї були пов'язані між собою системою васалітету, їх привілеї були закріплені Князівським кодексом 1615 року і Дворянським кодексом 1636 року.
Найчисленнішим станом феодальної Японії було селянство. Основною формою його експлуатації був оброк рисом у межах 40-60 відсотків урожаю. Селянство разом з ремісниками і купецтвом входило до стану бонге (простий народ). До IX століття у Японії існувало рабство.
Створений шляхом завоювань Арабський халіфат був досить строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Специфіка арабського феодалізму полягала в багатоукладності, в значному розвитку Державної власності на землю. Великий вплив на суспільний лад мала Релігійно-правова догматика ісламу. Тому на перший план виходили ВІДмінності між мусульманами і немусульманами. Панівний клас феодалів не мав чіткої ієрархічної структури. Основна частина здобичі ^ходила верхівці «правовірних» — халіфам, намісникам, воєна-
никам, чиновникам. Вони швидко збагачувалися, придбавали аЦи, сади, велику кількістю слуг і рабів. Передумовою їх еконо-ного панування було панування адміністративно-політичне. До складу панівного класу входила і верхівка підкорених на-
133
Частина друга
Історія держави і правїГ ____Середніх віків
Селяни в Халіфаті були основним станом, який сплачував) ки, спадковими орендарями державних земель. Особливо І селянам-немусульманам, які сплачували податки і виконували] манітні повинності.
Важливу роль у Халіфаті відігравала купецька верхівка, були тут центрами торгівлі, ремесла, культури. Але, на вц Європи, міста не мали самоврядування.
Найнижчою верствою були раби. Ця група населення І вадася головним чином за рахунок полонених і невільї купували за кордоном.
Серед учених немає одностайної думки щодо сутності І ного ладу середньовічних африканських держав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
"^ ою більшу частину території країни. Навколо племінного вож-8)1 Ямато формувалась із родової знаті правляча верхівка.
Вожді Ямато поступово узурпують владу, бстаточно перетворив-
їі на спадкову. У У-УІ століттях поряд з родом верховного прави-!^я висуваються інші роди, які розбагатіли і їожді яких претендують владу в племінному союзі. Тривала боротьба між главами провідних подів скінчилася в 645 році, коли пост правителя зайняв принц Кару, язи прийняв титул тенно (син Неба). Період його правління дістав у японській історіографії назву Тайка, тобто Велика реформа. Перетворення Тайка завершило перехід від родового строю до феодалізму. Отже виникнення феодальної держави в Японії датується VII століттям н.е.
Ще однією ранньофеодальною державою був Арабський халіфат, який виник внаслідок об'єднання арабських племен, центром розселення яких був Аравійський півострів.
У У-УІ століттях в умовах занепаду держав стародавньої цивілізації родовий лад у кочових і напівосілих арабських племенах почав розкладатися. Розпадаються родові зв'язки, руйнуються традиції взаємодопомоги, починаються міжплемінні чвари. Особливо далеко зайшли ці процеси в Хиджазі — землеробському районі узбережжя Червоного моря, де були міста Мекка, Ясриб (Медина). Характерною рисою становлення держави в арабів у VII столітті було релігійне забарвлення цього процесу, тісний зв'язок між утворенням феодальної державності і виникненням нової релігії — ісламу. Політичний" рух за об'єднання племен і поява ісламу пов'язані з іменем Мухаммеда (570-632 рр.). Мухаммед проголосив необхідність встановлення культу єдиного бога — аллаха і нового суспільного порядка. Главою арабів повинен був стати пророк — «посланець аллаха на землі».
Незадоволення племінної верхівки змусило Мухаммеда в 622 році Ткати з Мекки до Ясрибу. Однак незабаром Мухаммеду пощастило ручитися підтримкою найрізноманітніших соціальних груп. У 20-"•* роках VII століття було завершене організаційне оформлення Мусульманської общини Мухаммеда в Медині. Вона стала не тільки Редігійною, а й надплемінною організацією, зародком держави, що ворювалася. Сам Мухаммед був у цій общині і пророком, і племін-Г*1 Во>Кцем, і воєначальником, і суддею. За допомогою ісламу і війсь-и* загонів відбувалося подолання племінного сепаратизму.
Найближчі родичі і сподвижники Мухаммеда стали привілейо-Тупою. З їхнього середовища після смерті пророка стали оби-
нових вождів мусульман — халіфів (замісників пророка).
126
127
Частина друга
Історія держави і І ____Середніх кіків
держака І право Іп та Африки____\_________
л
Розділ II
Халіф Омар (634-644 рр.) завершив політичне об'єднані а в VII-VIII століттях утворюється величезна імперія — . халіфат, центром якого був Дамаск.
Середньовічна феодальна державність існувала і в А<] ; родів Судану. Найзначнішими державами тут були Гана, Ма гай, міста-держави Хауса і Канем-Борну.
Гана — найбільш рання держава на території Судану, в ІІІ-ІУ століттях н.е. її столицею було місто Кумбі, або Г початку XIII століття Гана була завойована імперією Малі. ,|
Малі — держава народу мандінго. Спочатку була у вас) залежності від Гани, але згодом посідала панівне становиїиец ному Судані. Столицею було місто Ніані. Держава Малі ісі XVII століття.
Імперія Сонгай була утворена народом сонгаїв, який: редньому Нігеру. В УІІ-ХІУ століттях сонгаї були в зале Гани, потім — від Малі. У 1335 році держава сонгаїв занепа залежною від марокканців.
Міста-держави Хауса з'явилися наприкінці XI століттй* високо розвинені торговельно-ремісничі центри, які існ) чатку XIX століття.
Імперія Канем-Борну виникає у VIII столітті в Центральної* Вона була розташована навколо озера Чад. Проіснувала до 180(8
§ 2. Основні риси суспільно-економічі розвитку
С. пецифічні риси середньовічних країв
Африки не виключали феодального характеру їх економіч хоч відміни цих країн від європейських були досить серйс
Перше, на що слід звернути увагу, — це уповільнений і розвитку соціально-економічних процесів у середньовічних! Азії та Африки, що спричинялося як внутрішніми, так і зон" факторами. Так, наприклад, поступальний розвиток Китаю' рерваний монгольською навалою, в Індії таку ж роль зіграли! манські завоювання.
По-друге, повільний характер розвитку феодалізму визнач носно стійкою багатоукладністю азіатських і африканських <
Великий вплив на весь хід історичного розвитку сере; країн Азії та Африки мало поширення державної власності на|
Поєднання різних форм земельної власності знайшло свій відбиток V складній структурі східних і африканських суспільств. До скла-панівної верхівки, наприклад, тут незмінне входили безпосередні споживачі ренти-податку, представники військово-адміністративного державного апарату.
Слід також звернути увагу на низький рівень суспільного розподілу праці, тому міста тут не були рушійною силою прогресу. Ремісники знаходилися під жорстким контролем державного апарату, місто було пов'язане становими, кастовими обмеженнями.
Тут не існувало особливого міського права. Правовий статус міського населення не відрізнявся від правового статусу мешканців сільських.
Такі риси були притаманні суспільному ладу всіх держав Сходу та Африки, проте кожна з держав мала і свої характерні особливості.
У Китаї в ранньофеодальний період (ІІІ-УІІІ ст.) було помітне намагання держави вплинути на економічне життя країни. Спочатку створюються військові поселення, через певний час запроваджується система надільного землекористування. Указом імператора Сима Яня земля була оголошена державною власністю. Держава давала селянам земельні наділи двох видів: 70 му (му дорівнювало '/|6 га) на одну людину для власного користування і 60 му землі, весь врожай з якої передавався державі. В УІ-УІІ століттях надільна система встановлюється на усій території Китаю. Земельних володінь знаті і чиновництва реформа не зачіпала.
За часів правління династії Тан (618-900 рр.) земля опинилася в Руках сильних і багатих домів. Система надільного землекористування в VIII столітті скасовується. Ранньофеодальний період суспільно-економічного розвитку Китаю закінчується.
Об'єднання країни під владою династії Сун (960-1126 рр.) створило умови для економічного і культурного розвитку. Однак, до Китаю починають вторгатися кочівники. З 1280 року встановлюється ^ада монгольської династії Юань, що мало негативні наслідки.
Під натиском національно-визвольної боротьби монгольське
анування впало. До влади прийшла китайська династія Мін (1368-
^4 Рр.) Але в XVII столітті вторгаються маньчжури і встановлю-
ь свою династію Цин. Правила вона аж до революції 1911-1913
Р°КІВ. А в китайського народу з'явився ще один експлуататор — іно-
Земний капітал.
128
129
Частина друга
Історія держави і права"; ____Середніх віків
Станово-класовий поділ середньовічного Китаю був досить« ним.
Привілейовану верхівку «благородних» осіб складала свія духовна знать, військове та цивільне чиновництво. Права ної знаті розподілялися залежно від родовитості і фікс> лом або рангом: ван, гун, хоу, бо. Одяг, житло, умови життя < визначалося рангом. Далі йшли чиновники державного апар сади яких заміщалися за конкурсом особами, що мали вчені І за ними — стан шенші, володарі учених ступенів, які мали І ці посади. Це був основний прошарок панівної верхівки. Д»|( шенші належали як ті, хто склав екзамени і отримав учені так і ті, хто купив їх за гроші, а також родичі чиновників.
Був також прошарок багатих землевласників, купців,. які також мали привілеї.
Основну масу експлуатованого населення становило се За часів Тан воно входило до складу лянмінь (добрий на правлінні династії Мін більшість селян була включена до стану^
У ранньофеодальний період значна частина селянства ( ставлена держателями державних наділів. Такі селяни сі державні податки і відбували державні повинності. Окрему рію складали військові поселенці. Обезземелення і розор лян привели до появи особливої групи залежних селян — ( У період Тан вже були відомі різні розряди селян-орендарів:; орендарі, орендарі-переселенці, орендарі в маєтках і т.д. більшість селян перетворилася на залежних орендарів, так: кеху (зайшлих). За часів Цин землі імператора і спадкової: робляли «довічні орендарі».
У XIII столітті було введено організацію сільського насе системою «ше», яка забезпечувала постійний нагляд за кожнимі селянина і жорстку регламентацію його праці (наприклад, які с рослини, де, коли і скільки). Після маньчжурського завоювання! імператорські укази зобов'язували приписувати селян до якої володіння. Так, указ 1650 року вимагав «саджати» на землю І місцем їх обліку, незалежно від того, з якої місцевості вони пе
Селянство було пов'язане численними заборонами і об ми: зарізати корову, продати м'ясо, купити сіль можна було. дозволу феодальної адміністрації. •
За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби І ся цзяньмінь (підлий народ). Праця рабів використовувалась ЗЕЇ
130
держава і право ,ипаінах Азії та Африки
\
Розділ II
V ремеслі, в домашньому господарстві. В ІУ-УІ століттях роби-в я спроби розселяти рабів на нових землях.
З розвитком товарно-грошових відносин у китайських містах 'являються цехові організації. Торговельно-ремісничі об'єднання / ан) мали свої статути, обирали главу цех^ (хантоу), встановлюва-. ди ціни на товари.
В Індії з VI століття н.е. феодальні відносини стають провідними в загальній багатоукладній структурі суспільства.
Початок феодалізму в Індії збігається з розпадом єдиної держави на окремі князівства. Для періоду розвинутого феодалізму характер-ним було об'єднання Північної Індії під владою мусульманських династій. В 1206 році тут виникає єдина держава із столицею в Делі — Делійський султанат, який був створений мусульманськими завойовниками. Народні рухи і заколоти феодалів привели на початку XV століття до розпаду султанату.
В 1526 році Бабур—правитель Кабула—здобув перемогу над султаном Делі і став засновником нової могутньої мусульманської імперії Великого Могола. В ХУІ-ХУІІ століттях країна переживала економічний підйом. Але наприкінці XVII століття держава Моголів вступає в смугу кризи і розпаду. Цим скористались англійські колонізатори. Так було покладено початок колоніальному поневоленню Індії.
Суспільно-економічний лад феодальної Індії мав певні особливості, що були властиві й іншим країнам Сходу. Насамперед — це складність і багатоукладність суспільної структури. Рабство .продовжувало існувати і в феодальному суспільстві. Переважною формою експлуатації була натуральна рента. При Моголах великі феодали не вели свого господарства. Ієрархічна структура була слабо розвинута, а в деякі періоди повністю відсутня. Тривале збереження общини, заснованої на поєднанні землеробства з ремеслом, прив'язувало селянина до землі, ставало на перешкоді розподілу праці між містом і селом. У зв'язку з цим в Індії не було кріпацтва. І, нарешті, слід зважати на нерівномірність економічного розвитку окремих областей, тривале збереження в окремих регіонах пережитків первіс-^ в°общИнного ладу.
У ранньофеодальний період махараджа — князь — наділяв зе-^ьними володіннями своїх васалів. Вища феодальна знать мала здкові володіння, інші земельні держання передавалися на умовах служби. Частина земель належала храмам. У Делійському і правляча верхівка феодалів була представлена чужоземця-
5»
131
Частина друга
Історіє дерзісави і права ______Середніх віків
ми, мусульманською військовослужилою знаттю — середньо; кими тюрками, афганцями, персами, її представники отрим султанів земельні пожалування, які з другої половини XIV перетворювалися на спадкові володіння. Великими землевлаї ми ставали і представники мусульманського духовенства. О нагороджували феодальну знать зброєю, кіньми, передавали володіння області, округа, селища, села, сади. Оточенню дарувалися титули: хан, емір, малік.
Невелика група прийшлих воєначальників була правля> ствою і при Моголах. Але тут не було феодальної ієрархії. Усі. ли отримували свої земельні володіння безпосередньо від прі
Феодали у Могольській імперії отримували особисті і ві ранги, нагороджувалися титулами. Найбільші з них — джагі] одержували від падишаха умовні пожалування, які охоплю! райони і навіть області з мільйонами селян. З метою бо] паратизмом джагірдарів переводили з однієї місцевості діри відбирали колишні володіння і давали нові. Акбар (1556-1 вимагав від джагірдарів постійного перебування при дворі^ каючи їх лише на обмежений час у свої володіння.
Значний прошарок середніх та дрібних феодалів ст. індуські князі — заміндари.
Основною масою населення в Індії було феодально-зал< лянство. Зберігалося в цей період рабство.
За часів феодалізму існував поділ усього вільного насі чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Новш рівнянні з рабовласницьким періодом, було остаточне офо] кастового ладу. В середині варн і поряд з ними утворю: нені суспільні групи, об'єднані економічними інтересами та професією, так звані касти — джаті. Правове становище кас? різним, бо вони виникали в умовах вже Існуючої суспільв рівності, в середині системи варн. Через те в Індії склалася;] хія каст.
Суспільний лад .Яиошї відбивав численні моменти, що буї стивими як Китаю, так і Індії.
В ранньофеодальний період реформа Тайка (VII ст.) за; ла в Японії надільну систему землекористування (ханден). Зем оголошена власністю держави, яка давала селянам земельні І Однак дуже скоро формою земельної власності переважно містя, яке руйнує надільну систему.
132
фелда:Іьна дерзісави І прано
\
Розділ II
З XII століття в Японії вже панує помісна система. Феодали набувають сили, і зрештою на північному сході країни утворюється великий феодальний дім Мінамото.
Перемога Мінамото свідчила про появу поряд з імператорською ще однієї системи влади. В 1192 році Мінамото оголосив себе сегуном (верховним воєначальником) і главою уряду бакуфу (військової ставки).
Мінамото почав передавати конфісковані у феодалів землі на праві умовного держання дворянам — самураям, що викликало зміни в аграрномУ ладі Японії. Самурайське землеволодіння виявилося нетривалим. Династійні війни ХІУ-ХУ століть закінчилися посиленням великих феодалів—дайме. Боротьба між дайме привела до розпаду країни. І лише сегунат династії Токутави (1603-1867 рр.) підкорив своїй владі всю країну. Почалася консервація феодального ладу. Японія була закрита для європейців.
Ще у виданому в 604 році «Законі із 17 статей» був чітко закріплений принцип розподілу населення Японії на вищі та нижчі верстви. В ранньофеодальний період соціальна верхівка розподілялася на три групи. У XI столітті їх залишилося тільки дві: столична аристократія і місцева феодальна знать. Пізніше оформився військово-феодальний дворянський стан — самураї, бусі. Самураї були пов'язані між собою системою васалітету, їх привілеї були закріплені Князівським кодексом 1615 року і Дворянським кодексом 1636 року.
Найчисленнішим станом феодальної Японії було селянство. Основною формою його експлуатації був оброк рисом у межах 40-60 відсотків урожаю. Селянство разом з ремісниками і купецтвом входило до стану бонге (простий народ). До IX століття у Японії існувало рабство.
Створений шляхом завоювань Арабський халіфат був досить строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Специфіка арабського феодалізму полягала в багатоукладності, в значному розвитку Державної власності на землю. Великий вплив на суспільний лад мала Релігійно-правова догматика ісламу. Тому на перший план виходили ВІДмінності між мусульманами і немусульманами. Панівний клас феодалів не мав чіткої ієрархічної структури. Основна частина здобичі ^ходила верхівці «правовірних» — халіфам, намісникам, воєна-
никам, чиновникам. Вони швидко збагачувалися, придбавали аЦи, сади, велику кількістю слуг і рабів. Передумовою їх еконо-ного панування було панування адміністративно-політичне. До складу панівного класу входила і верхівка підкорених на-
133
Частина друга
Історія держави і правїГ ____Середніх віків
Селяни в Халіфаті були основним станом, який сплачував) ки, спадковими орендарями державних земель. Особливо І селянам-немусульманам, які сплачували податки і виконували] манітні повинності.
Важливу роль у Халіфаті відігравала купецька верхівка, були тут центрами торгівлі, ремесла, культури. Але, на вц Європи, міста не мали самоврядування.
Найнижчою верствою були раби. Ця група населення І вадася головним чином за рахунок полонених і невільї купували за кордоном.
Серед учених немає одностайної думки щодо сутності І ного ладу середньовічних африканських держав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56