16).
Своє класичне відображення всі ці зміни знайшли в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року.
Основні принципи буржуазного цивільного права закріплювалися в найважливіших законодавчих актах французької революції — Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 років та різного роду декретах революції. Характерно, що вже з перших днів революції кодифікацію цивільного права розглядали як невідкладне завдання. Ще в 1790 році Установчі збори прийняли постанову про необхідність розробки цивільного кодексу, який повинен був складатися із законів простих, ясних, таких, що відповідають Конституції. Про необхідність термінової розробки кодексу цивільних законів, «загальних для всього королівства», було сказано в Конституції 1791 року. Слідом за цим Законодавчі збори запропонували громадянам передавати свої пропозиції щодо розробки Цивільного кодексу. Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.
Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,
Частина третя
Історія дерлсави і права Нового часу
Розділ II
Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,
У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
290
Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).
Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві для всіх громадян. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише '/к> частиною свого майна. Такі обмеження повинні були стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. Якраз з цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т.ін. У дано-
291
10*
т
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
му разі Кодекс 1804 року вносив деякі зміни в спадкове право, яке склалося в період революції. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися від '/< до 'А частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: ніякий вид власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).
У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.
Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.
Торговий кодекс у багатьох відношеннях поступався Цивільному кодексу Франції. Він значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ.
Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи.
Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей
розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.
У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє
Розпиток бурлісу'п'їчоі держави до початку XX століття
\
Розділ II
право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.
Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.
У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії. Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.
Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.
Значним пам'ятником цивільного.права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речеве право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.
Німецьке цивільне уложення 1900року. Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч фео-
292
293
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
дальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.
Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «за-З лізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложен- ] ня — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложенняі був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до І конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство^ до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призна- і чена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Ци--і вільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом; з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.
Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифі- • кацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особ- ї ливостей.
По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне І землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.
По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.
По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.
Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового
294
розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.
Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речеве право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.
Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.
Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами •і— членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам» (§ 43).
Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити Договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.
Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Напояеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Своє класичне відображення всі ці зміни знайшли в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року.
Основні принципи буржуазного цивільного права закріплювалися в найважливіших законодавчих актах французької революції — Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 років та різного роду декретах революції. Характерно, що вже з перших днів революції кодифікацію цивільного права розглядали як невідкладне завдання. Ще в 1790 році Установчі збори прийняли постанову про необхідність розробки цивільного кодексу, який повинен був складатися із законів простих, ясних, таких, що відповідають Конституції. Про необхідність термінової розробки кодексу цивільних законів, «загальних для всього королівства», було сказано в Конституції 1791 року. Слідом за цим Законодавчі збори запропонували громадянам передавати свої пропозиції щодо розробки Цивільного кодексу. Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.
Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,
Частина третя
Історія дерлсави і права Нового часу
Розділ II
Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,
У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
290
Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).
Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві для всіх громадян. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише '/к> частиною свого майна. Такі обмеження повинні були стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. Якраз з цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т.ін. У дано-
291
10*
т
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
му разі Кодекс 1804 року вносив деякі зміни в спадкове право, яке склалося в період революції. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися від '/< до 'А частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: ніякий вид власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).
У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.
Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.
Торговий кодекс у багатьох відношеннях поступався Цивільному кодексу Франції. Він значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ.
Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи.
Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей
розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.
У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє
Розпиток бурлісу'п'їчоі держави до початку XX століття
\
Розділ II
право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.
Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.
У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії. Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.
Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.
Значним пам'ятником цивільного.права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речеве право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.
Німецьке цивільне уложення 1900року. Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч фео-
292
293
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
дальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.
Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «за-З лізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложен- ] ня — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложенняі був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до І конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство^ до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призна- і чена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Ци--і вільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом; з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.
Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифі- • кацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особ- ї ливостей.
По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне І землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.
По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.
По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.
Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового
294
розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.
Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речеве право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.
Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.
Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами •і— членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам» (§ 43).
Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити Договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.
Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Напояеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56