шовк, ситець, оксамит, килими і т.д. З'являються нові продукти: прянощі, новий одяг. Розвиваються нові види ремісничого виробництва. Все це пробуджувало в землевласника інтерес до заміни продуктової ренти і панщини грошовим чиншем, до нового зростання поборів з селян та городян.
Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодаль-і них країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, > шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.
В Англії на початок XIII століття хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали і південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.
Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива — нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок — ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду. Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження із Англії іноземних лицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодаль-і них країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, > шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.
В Англії на початок XIII століття хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали і південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.
Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива — нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок — ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду. Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження із Англії іноземних лицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56