63). На основі виборів також формувалися місцеві органи державного управління в комунах, дистриктах і департаментах. Особлива роль при цьому відводилася первинним зборам громадян.
Отакою була Конституція 1793 року, яку якобінці відповідно до своєї ідеї передали на затвердження народу. І вона була схвалена в
льшості Департаментів, навіть у тих, де хазяйнували заколотники. Однак подальший розвиток подій, різке погіршення внутрішньої
зовнішньої обстановки змусили якобінців змінити свої плани дер-*авн°ї перебудови Франції. Щоб підняти французький народ на вій-
У> організувати й озброїти армії, забезпечити їх продовольством,
амати опір контрреволюції, потрібна була єдина воля, тверде цен-РЗДІзоване управління. Все це змусило якобінців відмовитися від
Лення в життя Конституції 1793 року, відкласти її здійснення. Щоб
171
Частина третя
;ія І>І р. т-ини і лраед 11ч.:ого часу
захисшпі себе, революції потрібен оув моїутній, дііювийдер; механізм. Так на практиці виникла ; розвинулася система які кої диктатури —• Реголюцішіий уряд якобінців.
Єдиним центром усього управління стан Національний «Порядок управління Францією буде революційним до самогоз сання миру», — сказано в декреті ьід 10 жовтня 1793 року,!) цесі боротьби Конвент зосередив у своїх руках усю найвищу^ і став єдиним центром управління. V системі якобінської не було розподілу влади: Конвент мав праве видавати за рез систему створених при ньому комітетів І комісій здійсн жавне керівництво країною, провадив у життя власні декр більшого значення надавалося двом комітетам: Комітету кого порятунку і Комітету громадської безпеки.
Комітет громадського порятунку складався з дев'яти чле належали вирішальні повноваження. До компетенції КомітІ віднесено всі справи, пов'язані з обороною країни, він прої кож найважливіші дипломатичні заходи, мав право в разі п< нювати структуру державних органів, здійснював управління! Під його безпосередній контроль підпадали всі власті та
службові особи. Комітет громадського порятунку, роботою я Революційний уряд якобінської диктатури
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНВЕНТ
і Комітет "І- Г Комітет
І громадської І
І безпеки
Відомства
Паризький і;
ЯКООІНСЬКИЙ і!
І і Адміністрація ' Г Комісар ; І ь————— ~~—— і Конвенту!
! Революційний | І комітет
ДЕПАРТАМЕНТ
І оміса ? [Конвенту
оуржуилюї і права
Розділ І
\ видатні діячі революції М. М. Робесп'єр, Л. А. Сен-Жюст, Дантон, став фактичним урядом революційної Франції.
Важливе місце в системі державного механізму якобінської дикта-посідав і Комітет громадської безпеки, який керував боротьбою внутрішніми ворогами. Він мав право заарештувати будь-яких осіб, запідозрених у контрреволюційній діяльності. Комітет керував робо-~)іо місцевих органів безпеки, зокрема комітетів нагляду.
Безпосередніми представниками Конвенту на місцях, провідниками його ролі були комісари Конвенту, наділені надзвичайними повноваженнями, їх направляли в ті місця, де революції загрожувала найбільша небезпека. Під їх керівництвом було проведено ряд дуже важливих заходів: зміцнення революційної армії, ліквідація контрреволюційних заколотів, боротьба проти спекуляції та ін. Інколи в Конвенті залишалося не більше двохсот депутатів — решта як комісари їздили по країні.
, Органом нещадної боротьби з контрреволюцією був реорганізований якобінцями Революційний трибунал. Ворогами народу, які підлягали суду Революційного трибуналу, визнавали всіх, хто здавав фортеці ворогам, підтримував зв'язок з контрреволюцією, організовував заколоти, приховував продовольчі запаси та ін. Покарання для винних було одне — страта. Підставою для вироку була «совість присяжних, підтримана любов'ю до вітчизни».
Судочинство було простим: за наявності доказів трибунал виносив обвинувальний вирок без виклику свідків і розгляду додаткових Доказів.
Серйозні зміни відбувались і в системі місцевого управління. Муніципалітети було очищено від контрреволюційних елементів. На місцях створювалися революційні комітети і комітети нагляду. Особлива роль належала революційним комітетам, яким передавалися Різноманітні функції державного управління. Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».
Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.
"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,
173
Частина третя
Історія держави І праве Нового часу
"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права
\
Розділ І
що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа
Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.
у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.
Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).
Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).
Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.
Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-
аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять
174
175
Частина третя
ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї
РОІЛІ.І І
дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст. 8), шо фактично забороняло боротьбу робітників- .•' за підвищення заробітку.
У такому різному ставлені:! якобінців до робітників і селян виявилася їх класова сутність, подвійність дрібного буржуа -- - -приватне- І го власника і трудівника одночасно. Таким чином, дрібнобуржуазна партія якобінців уже тоді побоювалася робітничого класу, який тільки- ї но оформлявся, побоювалася його згуртованості й організованості.
Якобінці виконали основні завдання революції. Вони знищили | феодалізм у Франції, нещадно задушили внутрішню контрреволюцію, визволили країну від інтервентів. Історична велич якобінців І полягала в тому, що вони були «якобінці з народом». Ось чому якобінський Конвент був саме диктатурою низів, тобто найнижчих верств міської та сільської бідноти.
Однак перемоги 1794 року загострили суперечності у якобінському таборі. Основні завдання буржуазної революції були розв'язані, | і подальше поглиблення революції в умовах того часу було об'єктивно неможливим. Поступово звужуваїася класова база якобінців. Розгром 1 лівих течій у революційному русі, збереження антиробітничого законодавства і г.ін. позбавляли якобінців підтримки найреволюційні-ших верств — робітників і сільської бідноти. Незадоводсна політикою якобінців була також середня і велика буржуазія, інтереси якої вони обмежували примусовими позиками, податком на багатих тощо. Треба зважити й на те, що селяни як переважна більшість населення Франції після ліквідації феодальних відносин, закріплення їх права приватної власності на землю, усунення загроз реставрації відвернулися від незрозумілого для них революційного руху в Парижі. Якобінці, таким чином, настроїли проти себе велику буржуазію і в той же час не зуміли залучити на свій бік бідноту. Конвент розмахувався на широкі заходи, а для їх проведення не мав належної опори, не знав навіть, на який клас треба спиратися для проведення того чи іншого заходу.
Все це створювало сприятливі умови для контрреволюційного перевороту. Буржуазія, яка боялася відновлення феодальних порядків і тому мирилася з політикою якобінців, тепер, коли безпосередня загроза реставрації у.икула, перейшла до активних дій. Все частіше в Конвенті лунали виступи проти Робесп'єра. Незабаром він був зму-
піений залишити Компет громадського порятунку. Робесп'гр в'лчу-нав, що готугіпси змова. У своїх виступах у Конверті, а потім в Якобінському клубі він вимагав покарати зрадників 1 налякані цим "імоз-пики вирішили діяти. Двадцять сьомого липня 1794 року — 9 термідора за республіканським календарем —- відбувся контрреволюційний переворот. З якобінською диктатурою було покшчено. РобесІГєр, його ЛратРобесп'ср-молодший, Сен-Жюстта Інші видатні діячі революції були страчені. До влади прийшла велика буржуазія. Термідоріанський переворот означав не тільки падіння якобінці», а й фактичний кінець революції.
Таким чином, безперервно, по висхідній ігіюв розвиток французької буржуазної революції до того часу, поки завдання, що стояли перед нею, не були розв'язані. Конституційна монархія, Республіка якобінська диктатура — основні віхи цього процесу.
Докладний розгляд головних етапів французької буржуазної революції дає можливість, порівнюючи з ними шлях, який пройшли буржуазні революції в інших країнах, визначити як загальні риси, так і особливості, що були їм властиві.
В. англійській буржуазній революції також можна виявити три основних етапи розвитку. Річ у тім, що англійська революція була своєрідним прообразом французької. У парламенті часів революції легко розпізнати три ступені, яким у Франції відповідали Установчі збори, Законодавчі збори і Національний конвент.
Були тут і партії, які виросли з різних дореволюційних пуританських сект і доповнили свої релігійні програми політичними вимогами. Так, противники короля — пуритани з початком революції розділилися на три самостійні політичні течії: пресвітеріан, індепен-дентів і левелерів. •
Пресвітеріанство було найпоміркозанішим з них угруповань. Воно становило праве крило революції і виражало Інтереси великої буржуазії та земельної аристократії, їх мета, як і конституціоналістів французької буржуазної революції, — встановлення конституційної монархії, обмеження сваволі короля і підкорення королівської влади парламенту.
Індепенденти висловлювати сподівання середніх верств міської буржуазії і нового дворянства — джентрі. Вони теж прагнули встановлення конституційної монархії, але йшли у своїх намірах далі пресвітеріан, вимагали значно більших обмежень корони на користь парламенту.
Частина третя
/Історія держави і права __________Нового часу____
Лєвелери — представники ремісників і вільного селянства — хотіли істотніших перетворень державного устрою, домагалися проголошення республіки і справжньої рівноправності громадян. Найбільш радикальна частина левелерів, так звані дигери, вимагала навіть знищення приватної власності і встановлення майнової рівності людей.
У боротьбі цих політичних угруповань і позначилися основні етапи англійської буржуазної революції.
Першим з них став етап встановлення конституційної монархії (1640-1649 рр.). В Англії центром боротьби, керівником широкого антифеодального руху, що переріс у революцію, був скликаний у листопаді 1640 року королем Карлом І парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого. Цей парламент висунув ряд вимог: регулярне скликання сесій, ліквідація надзвичайних судових органів, контроль за урядом та ін. Король змушений був погодитися. П'ятнадцятого лютого 1641 року Карл І підписує Трирічний акт, за яким перерви між сесіями парламенту не повинні були перевищувати трьох років. На випадок, коли це правило ігнорувалося королем, вводився досить складний порядок скликання парламенту всупереч волі монарха. Актом від 5 червня 1641 року про регулювання діяльності Таємної ради був ліквідований політичний трибунал англійського абсолютизму, який іменувався Зоряною палатою, а король та його Таємна рада втрачали свою колишню юрисдикцію. Слідом за цим було узаконено, що ніякий податок не можна стягувати без згоди парламенту. У 1642 році встановили незалежність суддів від корони та їх незмінність.
Наступ парламенту визначив початок революції: у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія перетворювалася на конституційну монархію.
Король відступав під натиском парламенту, який виражав вимоги революції, але разом з тим готувався до боротьби. У річні 1642 року Карл І разом із своїми прихильниками і частиною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. Дуже скоро між армією короля і військами парламенту починаються справжні воєнні дії. Спочатку успіх був на боці короля, бо в розпорядженні парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. Але 1645 року на пропозицію Кромвеля було здійснено реорганізацію парламентської армії, завдяки чому виникла так звана Нова модель.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Отакою була Конституція 1793 року, яку якобінці відповідно до своєї ідеї передали на затвердження народу. І вона була схвалена в
льшості Департаментів, навіть у тих, де хазяйнували заколотники. Однак подальший розвиток подій, різке погіршення внутрішньої
зовнішньої обстановки змусили якобінців змінити свої плани дер-*авн°ї перебудови Франції. Щоб підняти французький народ на вій-
У> організувати й озброїти армії, забезпечити їх продовольством,
амати опір контрреволюції, потрібна була єдина воля, тверде цен-РЗДІзоване управління. Все це змусило якобінців відмовитися від
Лення в життя Конституції 1793 року, відкласти її здійснення. Щоб
171
Частина третя
;ія І>І р. т-ини і лраед 11ч.:ого часу
захисшпі себе, революції потрібен оув моїутній, дііювийдер; механізм. Так на практиці виникла ; розвинулася система які кої диктатури —• Реголюцішіий уряд якобінців.
Єдиним центром усього управління стан Національний «Порядок управління Францією буде революційним до самогоз сання миру», — сказано в декреті ьід 10 жовтня 1793 року,!) цесі боротьби Конвент зосередив у своїх руках усю найвищу^ і став єдиним центром управління. V системі якобінської не було розподілу влади: Конвент мав праве видавати за рез систему створених при ньому комітетів І комісій здійсн жавне керівництво країною, провадив у життя власні декр більшого значення надавалося двом комітетам: Комітету кого порятунку і Комітету громадської безпеки.
Комітет громадського порятунку складався з дев'яти чле належали вирішальні повноваження. До компетенції КомітІ віднесено всі справи, пов'язані з обороною країни, він прої кож найважливіші дипломатичні заходи, мав право в разі п< нювати структуру державних органів, здійснював управління! Під його безпосередній контроль підпадали всі власті та
службові особи. Комітет громадського порятунку, роботою я Революційний уряд якобінської диктатури
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНВЕНТ
і Комітет "І- Г Комітет
І громадської І
І безпеки
Відомства
Паризький і;
ЯКООІНСЬКИЙ і!
І і Адміністрація ' Г Комісар ; І ь————— ~~—— і Конвенту!
! Революційний | І комітет
ДЕПАРТАМЕНТ
І оміса ? [Конвенту
оуржуилюї і права
Розділ І
\ видатні діячі революції М. М. Робесп'єр, Л. А. Сен-Жюст, Дантон, став фактичним урядом революційної Франції.
Важливе місце в системі державного механізму якобінської дикта-посідав і Комітет громадської безпеки, який керував боротьбою внутрішніми ворогами. Він мав право заарештувати будь-яких осіб, запідозрених у контрреволюційній діяльності. Комітет керував робо-~)іо місцевих органів безпеки, зокрема комітетів нагляду.
Безпосередніми представниками Конвенту на місцях, провідниками його ролі були комісари Конвенту, наділені надзвичайними повноваженнями, їх направляли в ті місця, де революції загрожувала найбільша небезпека. Під їх керівництвом було проведено ряд дуже важливих заходів: зміцнення революційної армії, ліквідація контрреволюційних заколотів, боротьба проти спекуляції та ін. Інколи в Конвенті залишалося не більше двохсот депутатів — решта як комісари їздили по країні.
, Органом нещадної боротьби з контрреволюцією був реорганізований якобінцями Революційний трибунал. Ворогами народу, які підлягали суду Революційного трибуналу, визнавали всіх, хто здавав фортеці ворогам, підтримував зв'язок з контрреволюцією, організовував заколоти, приховував продовольчі запаси та ін. Покарання для винних було одне — страта. Підставою для вироку була «совість присяжних, підтримана любов'ю до вітчизни».
Судочинство було простим: за наявності доказів трибунал виносив обвинувальний вирок без виклику свідків і розгляду додаткових Доказів.
Серйозні зміни відбувались і в системі місцевого управління. Муніципалітети було очищено від контрреволюційних елементів. На місцях створювалися революційні комітети і комітети нагляду. Особлива роль належала революційним комітетам, яким передавалися Різноманітні функції державного управління. Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».
Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.
"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,
173
Частина третя
Історія держави І праве Нового часу
"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права
\
Розділ І
що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа
Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.
у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.
Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).
Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).
Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.
Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-
аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять
174
175
Частина третя
ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї
РОІЛІ.І І
дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст. 8), шо фактично забороняло боротьбу робітників- .•' за підвищення заробітку.
У такому різному ставлені:! якобінців до робітників і селян виявилася їх класова сутність, подвійність дрібного буржуа -- - -приватне- І го власника і трудівника одночасно. Таким чином, дрібнобуржуазна партія якобінців уже тоді побоювалася робітничого класу, який тільки- ї но оформлявся, побоювалася його згуртованості й організованості.
Якобінці виконали основні завдання революції. Вони знищили | феодалізм у Франції, нещадно задушили внутрішню контрреволюцію, визволили країну від інтервентів. Історична велич якобінців І полягала в тому, що вони були «якобінці з народом». Ось чому якобінський Конвент був саме диктатурою низів, тобто найнижчих верств міської та сільської бідноти.
Однак перемоги 1794 року загострили суперечності у якобінському таборі. Основні завдання буржуазної революції були розв'язані, | і подальше поглиблення революції в умовах того часу було об'єктивно неможливим. Поступово звужуваїася класова база якобінців. Розгром 1 лівих течій у революційному русі, збереження антиробітничого законодавства і г.ін. позбавляли якобінців підтримки найреволюційні-ших верств — робітників і сільської бідноти. Незадоводсна політикою якобінців була також середня і велика буржуазія, інтереси якої вони обмежували примусовими позиками, податком на багатих тощо. Треба зважити й на те, що селяни як переважна більшість населення Франції після ліквідації феодальних відносин, закріплення їх права приватної власності на землю, усунення загроз реставрації відвернулися від незрозумілого для них революційного руху в Парижі. Якобінці, таким чином, настроїли проти себе велику буржуазію і в той же час не зуміли залучити на свій бік бідноту. Конвент розмахувався на широкі заходи, а для їх проведення не мав належної опори, не знав навіть, на який клас треба спиратися для проведення того чи іншого заходу.
Все це створювало сприятливі умови для контрреволюційного перевороту. Буржуазія, яка боялася відновлення феодальних порядків і тому мирилася з політикою якобінців, тепер, коли безпосередня загроза реставрації у.икула, перейшла до активних дій. Все частіше в Конвенті лунали виступи проти Робесп'єра. Незабаром він був зму-
піений залишити Компет громадського порятунку. Робесп'гр в'лчу-нав, що готугіпси змова. У своїх виступах у Конверті, а потім в Якобінському клубі він вимагав покарати зрадників 1 налякані цим "імоз-пики вирішили діяти. Двадцять сьомого липня 1794 року — 9 термідора за республіканським календарем —- відбувся контрреволюційний переворот. З якобінською диктатурою було покшчено. РобесІГєр, його ЛратРобесп'ср-молодший, Сен-Жюстта Інші видатні діячі революції були страчені. До влади прийшла велика буржуазія. Термідоріанський переворот означав не тільки падіння якобінці», а й фактичний кінець революції.
Таким чином, безперервно, по висхідній ігіюв розвиток французької буржуазної революції до того часу, поки завдання, що стояли перед нею, не були розв'язані. Конституційна монархія, Республіка якобінська диктатура — основні віхи цього процесу.
Докладний розгляд головних етапів французької буржуазної революції дає можливість, порівнюючи з ними шлях, який пройшли буржуазні революції в інших країнах, визначити як загальні риси, так і особливості, що були їм властиві.
В. англійській буржуазній революції також можна виявити три основних етапи розвитку. Річ у тім, що англійська революція була своєрідним прообразом французької. У парламенті часів революції легко розпізнати три ступені, яким у Франції відповідали Установчі збори, Законодавчі збори і Національний конвент.
Були тут і партії, які виросли з різних дореволюційних пуританських сект і доповнили свої релігійні програми політичними вимогами. Так, противники короля — пуритани з початком революції розділилися на три самостійні політичні течії: пресвітеріан, індепен-дентів і левелерів. •
Пресвітеріанство було найпоміркозанішим з них угруповань. Воно становило праве крило революції і виражало Інтереси великої буржуазії та земельної аристократії, їх мета, як і конституціоналістів французької буржуазної революції, — встановлення конституційної монархії, обмеження сваволі короля і підкорення королівської влади парламенту.
Індепенденти висловлювати сподівання середніх верств міської буржуазії і нового дворянства — джентрі. Вони теж прагнули встановлення конституційної монархії, але йшли у своїх намірах далі пресвітеріан, вимагали значно більших обмежень корони на користь парламенту.
Частина третя
/Історія держави і права __________Нового часу____
Лєвелери — представники ремісників і вільного селянства — хотіли істотніших перетворень державного устрою, домагалися проголошення республіки і справжньої рівноправності громадян. Найбільш радикальна частина левелерів, так звані дигери, вимагала навіть знищення приватної власності і встановлення майнової рівності людей.
У боротьбі цих політичних угруповань і позначилися основні етапи англійської буржуазної революції.
Першим з них став етап встановлення конституційної монархії (1640-1649 рр.). В Англії центром боротьби, керівником широкого антифеодального руху, що переріс у революцію, був скликаний у листопаді 1640 року королем Карлом І парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого. Цей парламент висунув ряд вимог: регулярне скликання сесій, ліквідація надзвичайних судових органів, контроль за урядом та ін. Король змушений був погодитися. П'ятнадцятого лютого 1641 року Карл І підписує Трирічний акт, за яким перерви між сесіями парламенту не повинні були перевищувати трьох років. На випадок, коли це правило ігнорувалося королем, вводився досить складний порядок скликання парламенту всупереч волі монарха. Актом від 5 червня 1641 року про регулювання діяльності Таємної ради був ліквідований політичний трибунал англійського абсолютизму, який іменувався Зоряною палатою, а король та його Таємна рада втрачали свою колишню юрисдикцію. Слідом за цим було узаконено, що ніякий податок не можна стягувати без згоди парламенту. У 1642 році встановили незалежність суддів від корони та їх незмінність.
Наступ парламенту визначив початок революції: у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія перетворювалася на конституційну монархію.
Король відступав під натиском парламенту, який виражав вимоги революції, але разом з тим готувався до боротьби. У річні 1642 року Карл І разом із своїми прихильниками і частиною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. Дуже скоро між армією короля і військами парламенту починаються справжні воєнні дії. Спочатку успіх був на боці короля, бо в розпорядженні парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. Але 1645 року на пропозицію Кромвеля було здійснено реорганізацію парламентської армії, завдяки чому виникла так звана Нова модель.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56