Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.
Дев'ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує «вільну Німецьку Соціалістичну республіку». Кайзер Вільгельм тікає до Го-ландії. Німецька імперія перестала існувати.
За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом.
348
349
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держаки в XX 'столітті
л
Розділ І
Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали Виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його «чисто соціалістичним урядом». Отримавши санкцію Берлінської ради.уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ).
Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання Установчих зборів.
Шістнадцятого-двадцять першого грудня 1918 року відбувся І Загальнонімецький з'їзд Рад, більшість делегатів якого була представлена соціал-демократами і незалежними соціал-демократами. З'їзд прийняв рішення про скликання Установчих зборів та про передачу всієї законодавчої і виконавчої влади Раді народних уповноважених.
Лише після цього ЗО грудня 1918 року в Берліні відбувся установчий з'їзд комуністичної партії.
Уряд Еберта відкрито переходить у наступ проти революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ берлінських робітників, <І уряд кидає на Берлін «ударні загони», «залізні батальйони» під ко-, мандуванням соціал-демократа Г. Носке, який увійшов в історію як «кривавий собака». Одинадцятого січня 1919 року загони Носке увірвалися в Берлін, 15 січня були вбиті К. Лібкнехт і Р. Люксембург.
Берлінський пролетаріат було розгромлено, але революція на цьому не закінчилася. Свій внесок у революційну боротьбу зробили робітники Баварії.
Тринадцятого квітня 1919 року в Мюнхені була проголошена Баварська радянська республіка. Був обраний Комітет дії у складі п'ятнадцяти чоловік на чолі з комуністом Євгеном Левіне.
Новий уряд вводить робітничий контроль на підприємствах, розпочинає націоналізацію банків, проводить розподіл конфіскованих продуктів серед робітників. Крім цього були створені Червона гвардія і Червона армія (200 тисяч чоловік), організовані Революційний трибунал і Надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією.
Існувала Баварська радянська республіка недовго. Замість Баварського з'їзду Рад було проведено Баварський з'їзд фабзавкомів. Більшість на цьому з'їзді отримали соціал-демократи і незалежні соціал-демократи, які виключили комуністів зі складу уряду і звернулися до Носке за допомогою. Першого травня 1919 року загони Носке увірвалися у Мюнхен.
Революція в листопаді 1918 року у Німеччині не вийшла за буржуазно-демократичні рамки, незважаючи на те, що її головною рушійною силою був пролетаріат. Вона покінчила з Другою імперією 1871-1918 років, утвердила буржуазно-парламентську республіку, ввела восьмигодинний робочий день, загальне виборче право, проголосила демократичні права і свободи.
Веймарська конституція 1919 року. Відповідно до рішення Загальнонімецького з'їзду Рад 19 січня 1919 року відбулися вибори до Установчих зборів. На цей час, після розгрому берлінського пролетаріату загонами соціал-демократа Носке, і соціал-демократи, і «незалежні» втратили довіру робітничого класу. Але компартія не скористалася такою нагодою, вирішивши бойкотувати вибори. Виборцям нічого не залишилося, як віддати свої голоси старим буржуазним партіям Німеччини, які обрали нові назви: народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін. Вони і отримали більшість депутатських місць — двісті тридцять шість з чотириста двадцяти одного.
Установчі збори відкрилися 6 лютого 1919 року у Веймарі (Тюрінгія) і 11 серпня 1919 року затвердили Конституцію Німецької імперії, яка і отримала назву Веймарської. ;
Назва «імперія» — не випадкова. Автори Конституції у своїй більшості були монархістами. Тому, опрацьовуючи республіканську Конституцію, намагалися зб.ерегти старі назви, пов'язані з імперією. Про це-свідчать і слова преамбули про намір німецького народу «оновити і зміцнити свою імперію» і стаття 1 Конституції, яка стверджувала, що «Німецька імперія — республіка», і т.ін.
Конституція складалася з двох частин — Устрій і завдання імперії і Основні права і обов'язки німців — і налічувала 181 статтю.
Німеччина визнавалася федерацією вісімнадцяти земель. Кожна земля «повинна мати республіканську конституцію». Законодавчий орган — ландтаг — обирався на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права. Уряд землі повинен був «користуватися довір'ям народного представництва» (ст. 17).
Однак права земель були досить обмеженими. Усі важливі питання — зовнішні відносини, армія і флот, податки, монетна справа, митна справа тощо — належали винятково до законодавства імперії. З усіх інших питань імперське право мало «перевагу над правом земель» (ст. 13). Виняткову роль у цьому відношенні мала стаття 48 Конституції, відповідно до якої, якщо яка-небудь земля не виконує
350
351
Частина четверта
/Історія держави і прача ________Новітнього часу
Розвиток бурмсуаіннї держаки в XX столітті
Розділ І
обов'язків, покладених на неї Конституцією або імперськими законами, то «президент імперії може примусити її до цього за допомогою збройної сили».
Конституція перетворила Німеччину на буржуазну республіку на чолі з президентом.
Вищим законодавчим органом імперії був рейхстаг (імперські збори) — нижня палата парламенту. Рейхстаг обирався на чотири роки на основі загального виборчого права. Конституція вводила пропорційну систему виборів. Уся Німеччина була поділена на тридцять п'ять виборчих округів. Партії, що брали участь у виборах, виступали кожна зі своїм списком кандидатів. Депутатські місця розподілялися відповідно до кількості голосів, що були подані за той чи інший список. Верхня палата — рейхсрат (імперська рада) складалася з представників усіх вісімнадцяти земель. Пруссія мала у рейх-сраті двадцять шість голосів, Баварія — десять, Баден — три і т.д. Рейхсрат мав право «опротестування законів, ухвалених рейхстагом». В разі опротестування закон подавався до рейхстагу для винесення вдруге постанови. Якщо при цьому «рейхстаг і рейхсрат не дійдуть згоди», то вирішення спірного питання належало президентові (ст. 74).
Центральне місце в Конституції посідає рейхспрезидент (імперський президент). Він обирався «всім німецьким народом» терміном на сім років (статті 41,43), допускалося переобрання на другий термін.
Президент імперії представляв «імперію в міжнародно-правових відносинах», укладав від імені імперії договори з іноземними державами, акредитував і приймав послів (ст. 45). Він призначав і звільняв імперських чиновників та офіцерів. Президентові належало «верховне командування всіма збройними силами імперії» (ст. 47). Він мав право «розпускати рейхстаг», але не більше одного разу з даного приводу (ст. 25).
-Нарешті, стаття 48 Веймарської конституції надавала президентові надзвичайні повноваження. Якщо в межах Німецької імперії були серйозно порушені громадська безпека і лад або якщо загрожує серйозна небезпека такого порушення, то «президент імперії може вживати заходів, необхідних для відновлення громадської безпеки і ладу, в разі потреби за допомогою збройної сили». З цією метою він міг тимчасово зупинити цілком або частково гарантії низки основних прав (свобода особи, недоторканність житла, тайна листування, свобода думки тощо).
Винятково в компетенції президента знаходилося призначення і звільнення рейхсканцлера і імперських міністрів. Уряд для виконання
Державний лад Німеччини за Веймарською конституцією 1919 року
РЕЙХСРАТ
РЕЙХСТАГ
Рейхсканцлер
ІМПЕРСЬКИЙ УРЯД
Імперські міністри
Верховний державний
Й«Н суд
ї І
Представлені членами своїх урядів
Виборці
своїх обов'язків потребував довір'я рейхстагу. Особлива роль належала главі уряду - рейхсканцлеру, який, як сказано в Конституції, «встановлює провідні лінії політики і відповідає за це перед рейхстагом» (ст. 56).
Революційна ситуація обумовила включення до Конституції значного переліку буржуазно-демократичних прав і свобод: рівність чоловіка і жінки, недоторканність особи і житла тощо. Закріплюючи право приватної власності, Конституція підкреслювала, що «власність зобов'язує». Користування нею «повинно бути в той же час служінням загальному благові» (ст. 153).
У прикінцевих постановах було сказано, що Конституція Німецької імперії 1871 року скасовується. Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки Веймарська конституція «не перебуває з ними в суперечності» (ст. 178).
Характер державного ладу, виняткові повноваження президента (ст. 48) дають можливість визначити встановлену Веймарською Конституцією форму правління як «президентсько-парламентську республіку».^
352
12с,
353
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток бурлсуазної держачи \ в XX столітті________\_
Розділ І
§ 2. Веймарська республіка (1919-1933 рр.)
.Німеччина після Першої світової війни. Період від прийняття Конституції 1919 року до 1933 року дістав назву Веймарської республіки.
Після закінчення війни до влади в Німеччині прийшли соціал-демократи. Рейхспрезидентом Установчі збори у лютому 1919 року обрали Ф. Еберта, рейхсканцлером також став соціал-демократ - Ф. Шей-деман.
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав п'ять мільйонів голосів, Гітлер — 13,4 мільйона. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 мільйона виборців (53%).
Гінденоург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 мільйонів голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько п'яти мільйонів голосів. Внаслідок цього жодна з партій
Підсумки виборів до рейхстагу провідних партій Німеччини у 1930-1932 роках
Партії Кількість поданих голосів
1930р. липень 1932р. листопад 1932р.
Соціал-демократи Комуністи Націонал-соціалісти 9,5млн. 9 млн. 7,2млн.
3,2млн. 3,5млн. 5 млн.
6,4млн. 13,7 млн. 11 млн.
не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична парпя закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об'єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.
Наприкінці 1932 року рейхсканцлер гейерал Шлейхер і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п'ять нацистів на чолі з Гітлером. Переміг фон Папен. Вранці ЗО січня 1933 року він передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56