На початку XIX століття пишна назва «Священну Римська імперія» приховувала наявність і збереження в країні політичної роздробленості. Німеччина не була єдиною державою, а становила суму самостійних феодальних володінь .з князівським абсолютизмом.
У 1805-1806 роках Наполеон Бонапарт розгромив німецькі князівства і примусив австрійського імператора Франца II відмовитися від титулу німецького імператора. «Священна Римська імперія» припинила своє існування. Однак сподівання німців на те, що Наполеон допоможе об'єднанню Німеччини, не виправдалися. Надалі німці підтримували боротьбу проти Наполеона, але і це не допомогло їм покінчити з роздробленістю. У 1815 році за рішенням Віденського конгресу був створений Німецький союз у складі тридцяти чотирьох самостійних держав і чотирьох вільних міст. У Союзі не було ні єдиного уряду, ні загального законодавства, ні єдиних збройних сил. Кожна держава, що входила у Німецький союз, зберігала свій уряд, армію, грошову систему, митні тарифи. Політичний устрій цих держав був украй реакційним, здебільшого це були різновиди абсолютизму.
Все це гальмувало економічний розвиток, створюьало перешкоди ремеслу, промисловості, торгівлі. У німецьких державах, зокрема Прусії та Австрії, все ще панували феодальні відносини, економічна І політична влада належала дворянству. Розкріпачення селян, яке почалося після походів Наполеона. йшло дуже повільно, право викупу Феодальних повинностей надавалося лише заможному селянству.
У зв'язку з цим в ході революції в Німеччині слід було вирішити Д*а завдання:
1) знищення феодального ладу, встановлення економічного і полі-панування буржуазії;
2) ліквідація роздробленості, політичне об'єднання країни.
Порівняльний аншііз розвитку Англії, Франції. Північної Аме-
№ки і Німеччини напередодні революції показує, як конфлікт між
Уржуазними продуктивними сипами і феодальними виробничими
•Дносинами у кожній з цих країн діставав свій конкретний і часто
^Рідний вияв. Відмінності в соціально-економічній структурі й
язичній організації напередодні революцій, зрештою, розкрива-
156
157
Частина третя
Історія держави і Нового часу
лися в тих завданнях, що стояли перед ними. Якщо перед І кою і англійською революціями було лише одне завдання —; феодалізм й утвердити буржуазний лад, то революції в Північ риці та Німеччині мали вирішувати не тільки соціально-е» а й політичне питання — для однієї країни звільнення від І ної залежності, для другої — політичне об'єднання країни.
§ 2. Рушійні сили буржуазних революї
чиновні проблеми революції вирії класи, соціальні групи, котрі через те і називають рушійними! революції. Боротьба буржуазії за своє економічне і політичне г ня була підтримана народними масами — селянством, низа» І від того, наскільки сильним був натиск народних мас, яку ролі | вали вони в революційній боротьбі, залежав не тільки розм~'ЄІ рактер, кінцеві результати буржуазних революцій. Там, де І виступала в союзі з народом, революція досягала успіху, мала І ний характер. Якщо ж буржуазія йшла на компроміс з фе~* елементами, хоч якоюсь мірою зв'язаними з капіталістичг ми виробництва, революція набувала консервативного ха мала змоги повністю розв'язати завдання, що стояли перед І
Цю закономірність підтверджує історія французької ної революції. Революція 1789-1794 років була найсміливіщі; рішучішою з усіх буржуазних битв. І залежало це передусім І що народні маси брали в ній якнайактивнішу участь.
У французькій буржуазній революції діяли такі руідійвд|
1) селянство (близько 22 мільйонів чоловік), основна г™* люції, кровно зацікавлена в ліквідації феодалізму. Селянг віддано боролося за повне знищення всіх феодальних поі дворянського землеволодіння. Не випадково аграрне питанняї ло в революції провідне місце; ;
2) міські низи: ремісники, дрібні торговці, підмайстри, ки — зародок майбутнього робітничого класу, їх на той ча$| валося близько 1,5-2 мільйонів чоловік. Вони билися в їм—* вах революційних сил, посідали тут особливе місце, поі найрадикальнішою, найреволюційнішою силою;
3) буржуазія, до складу якої входили фінансисти, верхі власники мануфактур, промислових підприємств та ін. На ви попередніх учасників революції буржуазія виступала як «ч
158;
Розділ І
група,
що мала свою програму. Вона була найорганізованішою си-
'*& жадібно рвалася до влади. Я Конкретні умови й обставини привели до -бойового союзу цих керівником якого виступала буржуазія. Характеризуючи розста-вк'у класових сил під час французької буржуазної революції, слід 'якреслити, що 1789 року буржуазія в союзі з народом боролася „поти монархії, дворянства і панівної церкви. У Франції буржуазія була тим класом, який справді очолював революційний рух.
Своєрідність англійської буржуазної революції була зумовлена особливим політичним і класовим складом табору революції. В Англії на відміну від французької буржуазної революції буржуазія в союзі з новим дворянством боролася проти монархії, проти феодального дворянства і проти панівної церкви. Буржуазія знайшла тут собі союзника в особі джентрі. В цьому компромісі, таким чином, і була суть усіх особливостей революції. Отже консервативний характер англійської революції пояснюється тривалим союзом між буржуазією і більшою частиною великих землевласників, союзом, що становить істотну відмінність англійської революції від французької.
Це зовсім не означало, що народні маси Англії були усунуті від боротьби. Селянство і міська біднота Англії брали активну участь у революції. Робітники, ремісники, незаможні селяни й орендарі, дрібні торговці та інші верстви населення винесли на собі основний тягар боротьби. Селянство і в Англії було основною бойовою силою революції. Але підкорити революцію сво'їм інтересам, реалізувати свої вимоги в процесі революційної боротьби, очолити революцію вони не змогли.
У північноамериканській революції також була своєрідною розстановка класових сил. Основною рушійною силою боротьби за розв'язання завдань революції були народні маси. На боці революції билися Фермери, ремісники, робітники, дрібна буржуазія міст, зобов'язані слуги. Допомагали у війні за незалежність і раби-негри. Але керівниц-'йо опинилося в руках національної буржуазії і частини плантаторів-Р*>овласників, які виступали в єдиному блоці. Наявність такого союзу (буржуазія плюс плантатори) пояснює, чому лідери американсь-4)1 Революції були дуже близькими до лідерів англійської рево-^ЦІЇ і більш стриманими, ніж вожді буржуазної революції у Франції. . Табір контрреволюції був представлений панівними класами Анг-1 так званими лоялістами—тими елементами колоністів, які були зв'я-
своїми інтересами і добробутом з Англією, виступали прихильни-ританського панування, підтримували англійського короля та його '. Це були передусім великі плантатори на півдні, багате купецт-
159!
Частина третя
Історія держави і І Нового часу
\
Розліл І
во, що підгримувало економічні тісні зв'язки з Лондоном та Ост-І компанією, королівські чиновники, духівництво Англіканське»] великі землевласники та представники родовитої аристократи, Щ
У буржуазної революції 1848-1849 років у Німеччині < особливості. Глибокий відбиток на склад і характер р> революції наклали міжнародна обстановка, успіхи проле руху, загострення класової боротьби між буржуазією і класом. Усе це ускладнювало і без того напружену сит волюції в Німеччині рушійними силами були:
1) робітничий клас, що був більш розвинутим, ніж у І буржуазних революціях. Робітники Німеччини вже мали пев боротьби за свої права і визволення. У 1844 році вибухнуло І ткачів у Сілезії, яке показало, незважаючи на стихійність здатність робітничого класу до революційної боротьби, ничий клас Німеччини був ще нечисленний, роз'єднаний, І політичної партії;
2) селянство, що було кровно зацікавлене в знищенні їй кріпацтва і феодального ладу. Селянські повстання про* всій Німеччині, однак у них не було розмаху, властивого І му рухові у Франції, через те що розшарування, яке вже п| у німецькому селі, і політична роздробленість Німеччині зменшували силу цих виступів;
3) буржуазія, яка виступала як керівник революції, алеї язкою, схильною до зради, компромісу, побоювалася пре була зв'язана з юнкерством. Вона очолила революцію не тс нею стояв народ, а тому, що народ штовхав її поперед < ка буржуазія з самого початку була схильна до зради. Вона І змову з юнкерством, старими феодальними силами, вступі з монархією і дворянством проти народу.
Саме ці особливості розстановки сил у трьох західноєв| ких і американській революціях і визначали їх характер.' давали можливість зрозуміти, чому процес становлення б) держави і права в різних країнах проходив різними шляхами^ наковими темпами.
§ 3. Основні етапи революцій
ч_/гже, в ході1 буржуазних революцій; ся союз класових сил, керівна роль у якому належала буржу
і(. ті.11") •'."' < "днати ці сили, надати споїм вузькоклаеовпм Інтересам о/о характеру, буржуазія висунула г?сла, здатні привернути
до боротьбі! народ.
Наприклад, за часів французької буржуазної революції і 789- 1 794 таким закликом, підтриманим учасниками революції, став '«Сво-
бод?- рівність, братерство'». Однак у міру того, як розгорталася ре-волю'Ііч стаїзаіо очевидно, що кожний з її учасників розумів пі слова по-своєму. Буржуазія трактувала їх як свободу від феодальних обмежень і перешкод, формальну рівність перед законом, свободу приватної власності, свободу експлуатації. Народні маси прагнули під цим прапором досягти іншого результату: фактичної рівності і свободи від експлуатації, зрівняльного розподілу землі і т.ін. Тому з розвитком революції, в міру того, як вона підносилася на все вищий щабель, зростали і поглиблювалися суперечності між її учасниками. Все це призводило до того, що на якийсь .момент буржуазія, намагаючись припинити революцію, сама ставала контрреволюційною силою, а народні маси, навпаки, прагнули вести революцію далі, поглиблюва-, ти її, справедливо вважаючи, що вони не здобули ще від революції істотних результатів. Виникав розкол у самому таборі революції.
Так ставала очевидною загальна закономірність усіх буржуазних революцій: неможливість тривалого союзу промислової й торгової буржуазії, яка виступала гегемоном революційного табору, із основною р> шійкою силою революції — народом, бо існували розбіжності в питанні про зміст і способи здійснення соціально-економічних; політичних та інших суспільних перетворень.
До того ж треба зважити на те, що й сама буржуазія не була Цілком однорідною. До її складу входили аристократична верхівка. середі;' ьерсгви у вигляді торгово-промислової буржуазії і, нарешті, Дрібна буржуазія. Кожна з цих груп мала свої власні інтереси, які часте- не збігалися, а. навпаки, суперечили один одному.
Всі мі причини зумовили те, що всередині єдиної спочатку маси учас-
ників революції з її розвитком і розв'язанням поставлених перед нею
3аДдаш. відбувалося розмежування, змінювалося співвідношення класо-
вих сил. Окремі групи буржуазії відходили від резолюції, намагалися
'"Тримлгн її подальший розвиток, припинити поступальний рух уперед,
еРе'ус;іили до контрреволюційного табору, а на зміну їм приходили ті
Шалььі сили, які ще не вичерпали своєї революційної енергії.
. ! '• зс гатювка класових сил, їх співвідношення, яке змінювалося у
"У РО'згорїання буржуазної революції, були покладені в основу ви-
160
161
Частина третя
'
Історія держави ____ Нового час
ділення найважливіших етапів розвитку буржуазних революцій, підхід дає можливість визначити основні закономірності прої
Аналіз головних етапів розвитку буржуазної революції но розпочати з Франції. Тут революція була найбільш рішучі слідовною, тут вона пройшла всі етапи, досягла кульмін піднесення у своєму розвитку.
Вихідним моментом у визначенні етапів розвитку фр; жуазної революції 1789-1794 років є положення про пос розвиток буржуазної революції. Французьку буржуазну спочатку очолювала партія конституціоналістів, після неї ю во перейшло до жирондистів, потім настало панування якобі на з цих партій спиралася на більш передову. Щойно якась просувала революцію до тієї межі, коли вже не могла очі цю партію відтискав більш сміливий союзник, який йшов за волюція рухалася, таким чином, по висхідній лінії.
Отже, французька буржуазна революція пройшла три етапи, розвиток йшов по висхідній, на кожному з етапів реї ним рухом керувала одна з буржуазних партій.
Перший етап революції тривав з 14 липня 1789 року по ня 1792 року. Безпосереднім приводом до початку револ: конфлікт Людовика-ХУІ з Генеральними штатами, з допомі уряд сподівався знайти шляхи і засоби подолання фінансо:
Відкриття Генеральних штатів, куди було обрано ші< ставників від дворянства і духівництва, а також шістсот дві третього стану (головним чином представників великої відбулося 5 травня 1789 року. Але виявилося, що принцип установи залишився старим: кожний стан діставав один гол ставники третього стану не погодилися з цим, вимагаючи ноі ципів роботи, поіменного голосування.
Наполягання народних мас, їх підтримка депутатів ну прискорили розвиток подій. Відчувши, що зволікання хвилю народного обурення, яке може повернутися і проти Генеральних штатів, депутати третього стану вжили рі ходів: 17 червня 1789 року проголосили себе Національ: рами, а 7 липня — Установчими зборами. Таким чином, воі на шлях рішучої боротьби з абсолютизмом.
Тим часом уряд готувався до кривавої розправи з антиі ним рухом (у столицю стягувалися війська), однак народ, зірвав ці плани. Тринадцятого липня 1789 року спалахнуло
162
я оуржуазної деузісави і права
л
Розділ І
стання! Чотирнадцятого липня повстанці штурмом оволоділи ко-П°яівською фортецею - в'язницею Бастилією. Ця подія не тільки ятувала Установчі збори, а й була початком буржуазної революції.
у перші дні революції панувала, на перший погляд, єдність усіх «еволюційних сил. Спільні лозунги, здавалося, згуртували всіх в од-ооідну масу: робітників, власників мануфактур, ремісників та адвокатів. Це були дні революційного піднесення, час, коли різниця в намірах буржуазії і народу ще не виявилася досить чітко. Боротьба дроти королівського абсолютизму, станової нерівності, різноманітних феодальних інститутів на якийсь час об'єднала буржуазію і народ, створила враження єдності їх корінних інтересів.
У часи революційного піднесення були прийняті важливі рішення: про утворення буржуазної національної гвардії, про скасування феодальних станів і станових привілеїв, про свободу промисловості і торгівлі. Було запроваджено нову адміністративну систему, за якою Франція поділялася на вісімдесят три департаменти, проведено цер-І повну реформу. Вершиною цих перетворень було прийняття Установчими зборами 26 серпня 1789 року найважливішого програмного . документа революції — Декларації прав людини і громадянина. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.
«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».
Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними 1 Р№НИМИ в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими пра-^ми є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).
Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. ^У «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих поло-&,?.ННЯХ'вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній про представницький характер законодавчого органу як вер-ІГ° органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або че-
163
Частина третя
/Історія держави І праві" / Нового часу
рез представників брати участь у виданні законів». А закон рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чиї!
Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні'! людини — вона одночасно розкриває їх сутність.
Так, свобода визначалась як право «робити все, що не І іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її при прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим суспільства користування такими ж правами. Крім того,:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
У 1805-1806 роках Наполеон Бонапарт розгромив німецькі князівства і примусив австрійського імператора Франца II відмовитися від титулу німецького імператора. «Священна Римська імперія» припинила своє існування. Однак сподівання німців на те, що Наполеон допоможе об'єднанню Німеччини, не виправдалися. Надалі німці підтримували боротьбу проти Наполеона, але і це не допомогло їм покінчити з роздробленістю. У 1815 році за рішенням Віденського конгресу був створений Німецький союз у складі тридцяти чотирьох самостійних держав і чотирьох вільних міст. У Союзі не було ні єдиного уряду, ні загального законодавства, ні єдиних збройних сил. Кожна держава, що входила у Німецький союз, зберігала свій уряд, армію, грошову систему, митні тарифи. Політичний устрій цих держав був украй реакційним, здебільшого це були різновиди абсолютизму.
Все це гальмувало економічний розвиток, створюьало перешкоди ремеслу, промисловості, торгівлі. У німецьких державах, зокрема Прусії та Австрії, все ще панували феодальні відносини, економічна І політична влада належала дворянству. Розкріпачення селян, яке почалося після походів Наполеона. йшло дуже повільно, право викупу Феодальних повинностей надавалося лише заможному селянству.
У зв'язку з цим в ході революції в Німеччині слід було вирішити Д*а завдання:
1) знищення феодального ладу, встановлення економічного і полі-панування буржуазії;
2) ліквідація роздробленості, політичне об'єднання країни.
Порівняльний аншііз розвитку Англії, Франції. Північної Аме-
№ки і Німеччини напередодні революції показує, як конфлікт між
Уржуазними продуктивними сипами і феодальними виробничими
•Дносинами у кожній з цих країн діставав свій конкретний і часто
^Рідний вияв. Відмінності в соціально-економічній структурі й
язичній організації напередодні революцій, зрештою, розкрива-
156
157
Частина третя
Історія держави і Нового часу
лися в тих завданнях, що стояли перед ними. Якщо перед І кою і англійською революціями було лише одне завдання —; феодалізм й утвердити буржуазний лад, то революції в Північ риці та Німеччині мали вирішувати не тільки соціально-е» а й політичне питання — для однієї країни звільнення від І ної залежності, для другої — політичне об'єднання країни.
§ 2. Рушійні сили буржуазних революї
чиновні проблеми революції вирії класи, соціальні групи, котрі через те і називають рушійними! революції. Боротьба буржуазії за своє економічне і політичне г ня була підтримана народними масами — селянством, низа» І від того, наскільки сильним був натиск народних мас, яку ролі | вали вони в революційній боротьбі, залежав не тільки розм~'ЄІ рактер, кінцеві результати буржуазних революцій. Там, де І виступала в союзі з народом, революція досягала успіху, мала І ний характер. Якщо ж буржуазія йшла на компроміс з фе~* елементами, хоч якоюсь мірою зв'язаними з капіталістичг ми виробництва, революція набувала консервативного ха мала змоги повністю розв'язати завдання, що стояли перед І
Цю закономірність підтверджує історія французької ної революції. Революція 1789-1794 років була найсміливіщі; рішучішою з усіх буржуазних битв. І залежало це передусім І що народні маси брали в ній якнайактивнішу участь.
У французькій буржуазній революції діяли такі руідійвд|
1) селянство (близько 22 мільйонів чоловік), основна г™* люції, кровно зацікавлена в ліквідації феодалізму. Селянг віддано боролося за повне знищення всіх феодальних поі дворянського землеволодіння. Не випадково аграрне питанняї ло в революції провідне місце; ;
2) міські низи: ремісники, дрібні торговці, підмайстри, ки — зародок майбутнього робітничого класу, їх на той ча$| валося близько 1,5-2 мільйонів чоловік. Вони билися в їм—* вах революційних сил, посідали тут особливе місце, поі найрадикальнішою, найреволюційнішою силою;
3) буржуазія, до складу якої входили фінансисти, верхі власники мануфактур, промислових підприємств та ін. На ви попередніх учасників революції буржуазія виступала як «ч
158;
Розділ І
група,
що мала свою програму. Вона була найорганізованішою си-
'*& жадібно рвалася до влади. Я Конкретні умови й обставини привели до -бойового союзу цих керівником якого виступала буржуазія. Характеризуючи розста-вк'у класових сил під час французької буржуазної революції, слід 'якреслити, що 1789 року буржуазія в союзі з народом боролася „поти монархії, дворянства і панівної церкви. У Франції буржуазія була тим класом, який справді очолював революційний рух.
Своєрідність англійської буржуазної революції була зумовлена особливим політичним і класовим складом табору революції. В Англії на відміну від французької буржуазної революції буржуазія в союзі з новим дворянством боролася проти монархії, проти феодального дворянства і проти панівної церкви. Буржуазія знайшла тут собі союзника в особі джентрі. В цьому компромісі, таким чином, і була суть усіх особливостей революції. Отже консервативний характер англійської революції пояснюється тривалим союзом між буржуазією і більшою частиною великих землевласників, союзом, що становить істотну відмінність англійської революції від французької.
Це зовсім не означало, що народні маси Англії були усунуті від боротьби. Селянство і міська біднота Англії брали активну участь у революції. Робітники, ремісники, незаможні селяни й орендарі, дрібні торговці та інші верстви населення винесли на собі основний тягар боротьби. Селянство і в Англії було основною бойовою силою революції. Але підкорити революцію сво'їм інтересам, реалізувати свої вимоги в процесі революційної боротьби, очолити революцію вони не змогли.
У північноамериканській революції також була своєрідною розстановка класових сил. Основною рушійною силою боротьби за розв'язання завдань революції були народні маси. На боці революції билися Фермери, ремісники, робітники, дрібна буржуазія міст, зобов'язані слуги. Допомагали у війні за незалежність і раби-негри. Але керівниц-'йо опинилося в руках національної буржуазії і частини плантаторів-Р*>овласників, які виступали в єдиному блоці. Наявність такого союзу (буржуазія плюс плантатори) пояснює, чому лідери американсь-4)1 Революції були дуже близькими до лідерів англійської рево-^ЦІЇ і більш стриманими, ніж вожді буржуазної революції у Франції. . Табір контрреволюції був представлений панівними класами Анг-1 так званими лоялістами—тими елементами колоністів, які були зв'я-
своїми інтересами і добробутом з Англією, виступали прихильни-ританського панування, підтримували англійського короля та його '. Це були передусім великі плантатори на півдні, багате купецт-
159!
Частина третя
Історія держави і І Нового часу
\
Розліл І
во, що підгримувало економічні тісні зв'язки з Лондоном та Ост-І компанією, королівські чиновники, духівництво Англіканське»] великі землевласники та представники родовитої аристократи, Щ
У буржуазної революції 1848-1849 років у Німеччині < особливості. Глибокий відбиток на склад і характер р> революції наклали міжнародна обстановка, успіхи проле руху, загострення класової боротьби між буржуазією і класом. Усе це ускладнювало і без того напружену сит волюції в Німеччині рушійними силами були:
1) робітничий клас, що був більш розвинутим, ніж у І буржуазних революціях. Робітники Німеччини вже мали пев боротьби за свої права і визволення. У 1844 році вибухнуло І ткачів у Сілезії, яке показало, незважаючи на стихійність здатність робітничого класу до революційної боротьби, ничий клас Німеччини був ще нечисленний, роз'єднаний, І політичної партії;
2) селянство, що було кровно зацікавлене в знищенні їй кріпацтва і феодального ладу. Селянські повстання про* всій Німеччині, однак у них не було розмаху, властивого І му рухові у Франції, через те що розшарування, яке вже п| у німецькому селі, і політична роздробленість Німеччині зменшували силу цих виступів;
3) буржуазія, яка виступала як керівник революції, алеї язкою, схильною до зради, компромісу, побоювалася пре була зв'язана з юнкерством. Вона очолила революцію не тс нею стояв народ, а тому, що народ штовхав її поперед < ка буржуазія з самого початку була схильна до зради. Вона І змову з юнкерством, старими феодальними силами, вступі з монархією і дворянством проти народу.
Саме ці особливості розстановки сил у трьох західноєв| ких і американській революціях і визначали їх характер.' давали можливість зрозуміти, чому процес становлення б) держави і права в різних країнах проходив різними шляхами^ наковими темпами.
§ 3. Основні етапи революцій
ч_/гже, в ході1 буржуазних революцій; ся союз класових сил, керівна роль у якому належала буржу
і(. ті.11") •'."' < "днати ці сили, надати споїм вузькоклаеовпм Інтересам о/о характеру, буржуазія висунула г?сла, здатні привернути
до боротьбі! народ.
Наприклад, за часів французької буржуазної революції і 789- 1 794 таким закликом, підтриманим учасниками революції, став '«Сво-
бод?- рівність, братерство'». Однак у міру того, як розгорталася ре-волю'Ііч стаїзаіо очевидно, що кожний з її учасників розумів пі слова по-своєму. Буржуазія трактувала їх як свободу від феодальних обмежень і перешкод, формальну рівність перед законом, свободу приватної власності, свободу експлуатації. Народні маси прагнули під цим прапором досягти іншого результату: фактичної рівності і свободи від експлуатації, зрівняльного розподілу землі і т.ін. Тому з розвитком революції, в міру того, як вона підносилася на все вищий щабель, зростали і поглиблювалися суперечності між її учасниками. Все це призводило до того, що на якийсь .момент буржуазія, намагаючись припинити революцію, сама ставала контрреволюційною силою, а народні маси, навпаки, прагнули вести революцію далі, поглиблюва-, ти її, справедливо вважаючи, що вони не здобули ще від революції істотних результатів. Виникав розкол у самому таборі революції.
Так ставала очевидною загальна закономірність усіх буржуазних революцій: неможливість тривалого союзу промислової й торгової буржуазії, яка виступала гегемоном революційного табору, із основною р> шійкою силою революції — народом, бо існували розбіжності в питанні про зміст і способи здійснення соціально-економічних; політичних та інших суспільних перетворень.
До того ж треба зважити на те, що й сама буржуазія не була Цілком однорідною. До її складу входили аристократична верхівка. середі;' ьерсгви у вигляді торгово-промислової буржуазії і, нарешті, Дрібна буржуазія. Кожна з цих груп мала свої власні інтереси, які часте- не збігалися, а. навпаки, суперечили один одному.
Всі мі причини зумовили те, що всередині єдиної спочатку маси учас-
ників революції з її розвитком і розв'язанням поставлених перед нею
3аДдаш. відбувалося розмежування, змінювалося співвідношення класо-
вих сил. Окремі групи буржуазії відходили від резолюції, намагалися
'"Тримлгн її подальший розвиток, припинити поступальний рух уперед,
еРе'ус;іили до контрреволюційного табору, а на зміну їм приходили ті
Шалььі сили, які ще не вичерпали своєї революційної енергії.
. ! '• зс гатювка класових сил, їх співвідношення, яке змінювалося у
"У РО'згорїання буржуазної революції, були покладені в основу ви-
160
161
Частина третя
'
Історія держави ____ Нового час
ділення найважливіших етапів розвитку буржуазних революцій, підхід дає можливість визначити основні закономірності прої
Аналіз головних етапів розвитку буржуазної революції но розпочати з Франції. Тут революція була найбільш рішучі слідовною, тут вона пройшла всі етапи, досягла кульмін піднесення у своєму розвитку.
Вихідним моментом у визначенні етапів розвитку фр; жуазної революції 1789-1794 років є положення про пос розвиток буржуазної революції. Французьку буржуазну спочатку очолювала партія конституціоналістів, після неї ю во перейшло до жирондистів, потім настало панування якобі на з цих партій спиралася на більш передову. Щойно якась просувала революцію до тієї межі, коли вже не могла очі цю партію відтискав більш сміливий союзник, який йшов за волюція рухалася, таким чином, по висхідній лінії.
Отже, французька буржуазна революція пройшла три етапи, розвиток йшов по висхідній, на кожному з етапів реї ним рухом керувала одна з буржуазних партій.
Перший етап революції тривав з 14 липня 1789 року по ня 1792 року. Безпосереднім приводом до початку револ: конфлікт Людовика-ХУІ з Генеральними штатами, з допомі уряд сподівався знайти шляхи і засоби подолання фінансо:
Відкриття Генеральних штатів, куди було обрано ші< ставників від дворянства і духівництва, а також шістсот дві третього стану (головним чином представників великої відбулося 5 травня 1789 року. Але виявилося, що принцип установи залишився старим: кожний стан діставав один гол ставники третього стану не погодилися з цим, вимагаючи ноі ципів роботи, поіменного голосування.
Наполягання народних мас, їх підтримка депутатів ну прискорили розвиток подій. Відчувши, що зволікання хвилю народного обурення, яке може повернутися і проти Генеральних штатів, депутати третього стану вжили рі ходів: 17 червня 1789 року проголосили себе Національ: рами, а 7 липня — Установчими зборами. Таким чином, воі на шлях рішучої боротьби з абсолютизмом.
Тим часом уряд готувався до кривавої розправи з антиі ним рухом (у столицю стягувалися війська), однак народ, зірвав ці плани. Тринадцятого липня 1789 року спалахнуло
162
я оуржуазної деузісави і права
л
Розділ І
стання! Чотирнадцятого липня повстанці штурмом оволоділи ко-П°яівською фортецею - в'язницею Бастилією. Ця подія не тільки ятувала Установчі збори, а й була початком буржуазної революції.
у перші дні революції панувала, на перший погляд, єдність усіх «еволюційних сил. Спільні лозунги, здавалося, згуртували всіх в од-ооідну масу: робітників, власників мануфактур, ремісників та адвокатів. Це були дні революційного піднесення, час, коли різниця в намірах буржуазії і народу ще не виявилася досить чітко. Боротьба дроти королівського абсолютизму, станової нерівності, різноманітних феодальних інститутів на якийсь час об'єднала буржуазію і народ, створила враження єдності їх корінних інтересів.
У часи революційного піднесення були прийняті важливі рішення: про утворення буржуазної національної гвардії, про скасування феодальних станів і станових привілеїв, про свободу промисловості і торгівлі. Було запроваджено нову адміністративну систему, за якою Франція поділялася на вісімдесят три департаменти, проведено цер-І повну реформу. Вершиною цих перетворень було прийняття Установчими зборами 26 серпня 1789 року найважливішого програмного . документа революції — Декларації прав людини і громадянина. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.
«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».
Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними 1 Р№НИМИ в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими пра-^ми є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).
Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. ^У «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих поло-&,?.ННЯХ'вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній про представницький характер законодавчого органу як вер-ІГ° органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або че-
163
Частина третя
/Історія держави І праві" / Нового часу
рез представників брати участь у виданні законів». А закон рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чиї!
Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні'! людини — вона одночасно розкриває їх сутність.
Так, свобода визначалась як право «робити все, що не І іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її при прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим суспільства користування такими ж правами. Крім того,:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56