Фермери й орендарі, н&-чекаючи рішення Конгресу, самочинно припиняли сплату фіксованої ренти. Рішуче було покінчено і з такими атрибутами феодалізму, як майорат і невідчужуваність землі.
Ударом по феодальних порядках було і скасування Конгресом у 1777 році заборони на заселення земель на Заході. Створювалися сприятливі умови для придбання земельних ділянок тими, хто служив у визвольній армії. Внаслідок перерозподілу феодальної земельної власності і відкриття Заходу для заселення виграли тисячі колоністів.
У період війни за незалежність боротьба точилася не тільки з Англією, а й з внутрішнім ворогом — лоялістами. Ця боротьба вилилася у справжню громадянську війну, яка розколола колоніальне суспільство. Лоялісти — прихильники корони і збереження колоніального панування — чинили запеклий опір. Багато з них билося із зброєю в руках. Підраховано, що в британській армії у різні часи було близько тридцяти тисяч лоялістів. Вони виявляли особливу жорстокість щодо патріотів, по-звірячому вбивали їх, спалювали будинки і майно. Ще більшу загрозу справі революції вони становили в тилу: сіяли паніку, зводили наклепи на лідерів визвольного руху, збирали потрібну англійському командуванню інформацію. І прихильники незалежності розуміли, що перемога не може бути досягнута без розгрому лоялістів — основної опори метрополії всередині країни.
Негри були на боці революції, вони хотіли битися у складі американської армії. Проте їм було відмовлено у цьому, буржуазія і плантатори боялися дати неграм-рабам зброю. І лише після того як англійське командування стало переманювати негрів на свій бік, спеціальний комітет Конгресу рекомендував брати до армії вільних негрів. З цією метою було викуплено на волю майже три тисячі негрів-рабів, а їх власникам сплатили значну за розміром компенсацію.
Виникнення буржуазної держави і права
л
Розділ І
Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній.
Декларація незалежності проголосила "виникнення суверенних Сполучених Штатів Америки. Але це проголошення слід було підкріпити реальним утворенням і оформлення^ єдиної союзної держави.
Існувала пекуча потреба — економічна і воєнна — об'єднати штати, заснувати центральні органи влади. Але процес утворення союзної держави розвивався повільно і несміливо. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.
Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія "для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою «Статтіконфедерації і вічної унії», за яким колонії мали утворити «постійний союз дружби» з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися «Об'єднані колонії Північної Америки».
Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою «Статті конфедерації і вічного союзу».
Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали «в міцний дружній союз... для спільного захисту, для забезпечення своїх вольностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов'язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів» (ст. III). За цією конституцією, «кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і всю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес».
Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний конгрес, члени якого — по два — сім делегатів від кожного шта-
186
187
Частина тре гя
І',"л ,'••;>. ІітІІІ і права
Виникнення ЇІурлІтІ тої __ дсрзісаии і права
Розділ І
ту — обиралися законодавчими органами штат і І?.. Кожній штат, не-звчжаючи на кпькісіь делегатів, мав у конгресі один юлос. Цим забезпечувався ппиьщ-ш рівності між членами конфедерації.
До виьяікових прав конгресу належали оголошення війни і дозвіл на морське кагіерство. укладення міжнародних договорів, призначення і прийом послів. Крім того, конгрес установлював І.'равила карбування монет, регулював поштовий зв'язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляцій- 1 ною інстанцією у спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев'яти штатів з тринадцяти (ст. ЇХ).
Для ведення справ союзу в міжсесійний період конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (по одному представнику від кожно- !;| го штату). Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав права вирішувати справи, для яких у конгресі була потрібна кваліфікована більшість 'А голосів (дев'ять штатів).
Таким чином, повноваження коніресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: • і конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного | громадянства, не було створено сильного і постійного центрального виконавчого органу влади та ін.
Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати, які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в статті конфедерації можна було внести лише з дозволу коніресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. «Союз повинен бути вічним», -— підкреслювалося в статті XIII.
Безсилість конфедерації визнавалася як всередині, так і зовні СІЛ А. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію «мотузкою з піску». Французький уряд погодився, наприклад, видати позику не конгресу конфедерації, який прохав про це. а особисто Дж. Вашингтону
Вже на другому егапі погострювалися суперечності між учасниками війни за незалежність. Буржуазія і плантатори намагались обмежити боротьбу лише завоюванням.незалежності, а народні маси вимагали поглиблення соціально-економічних перетворень. Особливо різкими ці суперечності стали після 1783 року, коли був підписаний мир з Англією, яка визнала нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки.
Революція вступає в третій і останній етап свого розвитку, який тривав з 1783 року до 1787 року.
Успішне завершення війни за незалежність пе поліпиш:ю слано-зиша народних мас. Викликана війною економічна креза тяжко позначилася на широких масах трудящих. Головний тягар податків падав в основному на дрібних фермерів і ремісників, з яких складався контингент революційної армії під час вій^ш, фермери розорялися, їх землі продавалися за борги, в'язниці були вщент заповнені боржниками. Солдатам, що звільнялися з армії, не виплачували гроші.
Все це викликало незадоволення і неспокій серед населення, призводило до відкритих виступів фермерів і ремісників. Заворушення спостерігалися і в армії. Повстанці спалювали судові примішен-ня, знищували архіви, випускали з в'язниць боржників.
Кульмінацією незадоволення фермерських мас, що намагалися поглибити революцію, стало повстання бідноти, яке спалахнуло 1786 року в штаті Массачусетс на чолі з видатним героєм війни за незалежність капітаном Д. Шейсом, нагородженим іменною зброєю за хоробрість. Повстанці вимагали перерозподілу землі, скасування державних і приватних боргів, поширення демократичного самоврядування, тобто прагнули дальшого розвитку революції'. Повстання було жорстоко придушене. Шеис і тринадцять інших керівників повстання були засуджені до страти, але через їхню популярність і велику підтримку повстанців з боку трудящих правлячі кола, які побоювалися вибуху нового повстання, замінили смертну кару тривалим ув'язненням.
. Купці і фабриканти Півночі, а також плантатори Півдня бачили, що органи конфедерації не спроможні справитися з повстаннями фермерської бідноти, із заворушеннями в армії, що вони надто слабкі, щоб успішно виконувати функції придушення народних мас. Все це підштовхувало їх до встановлення сильної державної влади. Крім того, потреба в централізації влади диктувалася і зовнішньополітичними факторами. Сильної центральної влади потребувала і капіталістична система, що розвивалася.
Все частіше лунали голоси про безсилість і слабкість політичного устрою США, про необхідність його зміцнення, про розширення прав конгресу і т.ін. У цей час навіть виникла монархічна змоза.
У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з'їзду делегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі і мореплавання між штатами. Після цього конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернувся до всіх штатів з пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду статей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб.
188
Частина третя
Історія держави і прана ____Нового часу_____
У травні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент 55 делегатів . від одинадцяти штатів (два штати не брали участі). Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того; | що у виборах делегатів Конвенту брало участь лише чотири відсотки населення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про на- | родний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто.
Спочатку йшлося про те, що кбнвент повинен внести лише по- І правки до Статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього 1 обмеження. Налякані широкою хвилею повстань, делегати конвенту І таємно від народу, при зачинених дверях взялися за розробку нової | конституції.
У процесі роботи над конституцією у делегатів виникли розбіж- \ ності відносно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що і об'єднувала представників північних і південних штатів, полягала 1 в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління державою. Всі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від народу, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з делегатів, «народ матиме якнайменше відношення до уряду».
Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька'1 днів схвалив її і конгрес конфедерації.
Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.
Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення досконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.
Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — діставала досить велику незалежність.
Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на
Виникнення буржуазної держави і права_____
\
Розділ І
два роки. Верхня палата — сенат складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на шість років, по два від кожного штату. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення другою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом, мав стати гальмом щодо палати представників.
До компетенції конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту і т.ін. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження конгресу можуть бути розширені в майбутньому, і надавала йому можливість «видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів» (ст. І, 8).
Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.
Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.
У взаємовідносинах президента і конгресу позначилося прагнення забезпечити вплив законодавчої влади на виконавчу і навпаки. Так, президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені конгресом законопроекти. Проте конірес мав можливість не погодитися з думкою президента і відхилити вето повторною ухвалою більшості
190
191
Часіина третя
Історій (іе/іл.' Нчвого
(:,'з голосів обох палат). Президент не може розпустити конгрес або відкласти його засідання, але має право у виняткових обставинах скликати конгрес або одну з його палат. Разом з тим палаті представників надано виняткове право притягнення президента, віце-президента і високих федеральних чиновників до конституційної відповідальності у порядку так званого імпічмент;/ за державну зраду, продажність та інші тяжкі злочини і вчинки. Розгляд таких справ, а також винесення вироку здійснює сенат ухвалою 2/> голосів присутніх сенаторів. Президент повинен давати «час від часу конгресові відомості' про стан Союзу і пропонувати йому на розгляд усі заходи, які визнає,! необхідними або доречними» (ст. II, 3).
Судова влада федерації за конституцією належала Верховному^ суду США і тим нижчим федеральним судам, які утворюватимуться| конгресом (статті І, III). Судді призначаються президентом «за пора-; дою і згодою сс.нату» І посідають своє місце доти, «доки поводяться!
Державний лад США за Конституцією 1787 року
імпічмент .„ПРЕЗИДЕНТ
Хонгрес
Палата представників
суд США
Кабінет І Президента
і і Державний департаменті І } Генерал-атторней^^ 1 і Військовий департаменті 'І [Фінансовий департамент;
Законодавчі збори /
Т~~ 1 / ?-
\
Сенат
і ; Губернатор, г
ї Палата представників^ ШТАТ
І Адміністрація І |,
Виникнення бурзісуйзної ___держави і права_____
\
Розділ І
бездоганно». До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Особливе місце в цій системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення конституції і конституційного нагляду.
Так було створено єдину буржуазну державу — республіку з сильною президентською владою. Конституція стала результатом компромісу між фінансовою і торговельно-промисловою буржуазією північних штатів та плантаторами-рабовласниками південних штатів. Вона була народжена цим антидемократичним блоком, наляканим народними виступами і заворушеннями, що прагнув усунути маси від управління державою. Конституція 1787 року — крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Ударом по феодальних порядках було і скасування Конгресом у 1777 році заборони на заселення земель на Заході. Створювалися сприятливі умови для придбання земельних ділянок тими, хто служив у визвольній армії. Внаслідок перерозподілу феодальної земельної власності і відкриття Заходу для заселення виграли тисячі колоністів.
У період війни за незалежність боротьба точилася не тільки з Англією, а й з внутрішнім ворогом — лоялістами. Ця боротьба вилилася у справжню громадянську війну, яка розколола колоніальне суспільство. Лоялісти — прихильники корони і збереження колоніального панування — чинили запеклий опір. Багато з них билося із зброєю в руках. Підраховано, що в британській армії у різні часи було близько тридцяти тисяч лоялістів. Вони виявляли особливу жорстокість щодо патріотів, по-звірячому вбивали їх, спалювали будинки і майно. Ще більшу загрозу справі революції вони становили в тилу: сіяли паніку, зводили наклепи на лідерів визвольного руху, збирали потрібну англійському командуванню інформацію. І прихильники незалежності розуміли, що перемога не може бути досягнута без розгрому лоялістів — основної опори метрополії всередині країни.
Негри були на боці революції, вони хотіли битися у складі американської армії. Проте їм було відмовлено у цьому, буржуазія і плантатори боялися дати неграм-рабам зброю. І лише після того як англійське командування стало переманювати негрів на свій бік, спеціальний комітет Конгресу рекомендував брати до армії вільних негрів. З цією метою було викуплено на волю майже три тисячі негрів-рабів, а їх власникам сплатили значну за розміром компенсацію.
Виникнення буржуазної держави і права
л
Розділ І
Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній.
Декларація незалежності проголосила "виникнення суверенних Сполучених Штатів Америки. Але це проголошення слід було підкріпити реальним утворенням і оформлення^ єдиної союзної держави.
Існувала пекуча потреба — економічна і воєнна — об'єднати штати, заснувати центральні органи влади. Але процес утворення союзної держави розвивався повільно і несміливо. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.
Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія "для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою «Статтіконфедерації і вічної унії», за яким колонії мали утворити «постійний союз дружби» з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися «Об'єднані колонії Північної Америки».
Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою «Статті конфедерації і вічного союзу».
Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали «в міцний дружній союз... для спільного захисту, для забезпечення своїх вольностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов'язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів» (ст. III). За цією конституцією, «кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і всю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес».
Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний конгрес, члени якого — по два — сім делегатів від кожного шта-
186
187
Частина тре гя
І',"л ,'••;>. ІітІІІ і права
Виникнення ЇІурлІтІ тої __ дсрзісаии і права
Розділ І
ту — обиралися законодавчими органами штат і І?.. Кожній штат, не-звчжаючи на кпькісіь делегатів, мав у конгресі один юлос. Цим забезпечувався ппиьщ-ш рівності між членами конфедерації.
До виьяікових прав конгресу належали оголошення війни і дозвіл на морське кагіерство. укладення міжнародних договорів, призначення і прийом послів. Крім того, конгрес установлював І.'равила карбування монет, регулював поштовий зв'язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляцій- 1 ною інстанцією у спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев'яти штатів з тринадцяти (ст. ЇХ).
Для ведення справ союзу в міжсесійний період конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (по одному представнику від кожно- !;| го штату). Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав права вирішувати справи, для яких у конгресі була потрібна кваліфікована більшість 'А голосів (дев'ять штатів).
Таким чином, повноваження коніресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: • і конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного | громадянства, не було створено сильного і постійного центрального виконавчого органу влади та ін.
Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати, які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в статті конфедерації можна було внести лише з дозволу коніресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. «Союз повинен бути вічним», -— підкреслювалося в статті XIII.
Безсилість конфедерації визнавалася як всередині, так і зовні СІЛ А. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію «мотузкою з піску». Французький уряд погодився, наприклад, видати позику не конгресу конфедерації, який прохав про це. а особисто Дж. Вашингтону
Вже на другому егапі погострювалися суперечності між учасниками війни за незалежність. Буржуазія і плантатори намагались обмежити боротьбу лише завоюванням.незалежності, а народні маси вимагали поглиблення соціально-економічних перетворень. Особливо різкими ці суперечності стали після 1783 року, коли був підписаний мир з Англією, яка визнала нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки.
Революція вступає в третій і останній етап свого розвитку, який тривав з 1783 року до 1787 року.
Успішне завершення війни за незалежність пе поліпиш:ю слано-зиша народних мас. Викликана війною економічна креза тяжко позначилася на широких масах трудящих. Головний тягар податків падав в основному на дрібних фермерів і ремісників, з яких складався контингент революційної армії під час вій^ш, фермери розорялися, їх землі продавалися за борги, в'язниці були вщент заповнені боржниками. Солдатам, що звільнялися з армії, не виплачували гроші.
Все це викликало незадоволення і неспокій серед населення, призводило до відкритих виступів фермерів і ремісників. Заворушення спостерігалися і в армії. Повстанці спалювали судові примішен-ня, знищували архіви, випускали з в'язниць боржників.
Кульмінацією незадоволення фермерських мас, що намагалися поглибити революцію, стало повстання бідноти, яке спалахнуло 1786 року в штаті Массачусетс на чолі з видатним героєм війни за незалежність капітаном Д. Шейсом, нагородженим іменною зброєю за хоробрість. Повстанці вимагали перерозподілу землі, скасування державних і приватних боргів, поширення демократичного самоврядування, тобто прагнули дальшого розвитку революції'. Повстання було жорстоко придушене. Шеис і тринадцять інших керівників повстання були засуджені до страти, але через їхню популярність і велику підтримку повстанців з боку трудящих правлячі кола, які побоювалися вибуху нового повстання, замінили смертну кару тривалим ув'язненням.
. Купці і фабриканти Півночі, а також плантатори Півдня бачили, що органи конфедерації не спроможні справитися з повстаннями фермерської бідноти, із заворушеннями в армії, що вони надто слабкі, щоб успішно виконувати функції придушення народних мас. Все це підштовхувало їх до встановлення сильної державної влади. Крім того, потреба в централізації влади диктувалася і зовнішньополітичними факторами. Сильної центральної влади потребувала і капіталістична система, що розвивалася.
Все частіше лунали голоси про безсилість і слабкість політичного устрою США, про необхідність його зміцнення, про розширення прав конгресу і т.ін. У цей час навіть виникла монархічна змоза.
У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з'їзду делегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі і мореплавання між штатами. Після цього конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернувся до всіх штатів з пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду статей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб.
188
Частина третя
Історія держави і прана ____Нового часу_____
У травні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент 55 делегатів . від одинадцяти штатів (два штати не брали участі). Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того; | що у виборах делегатів Конвенту брало участь лише чотири відсотки населення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про на- | родний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто.
Спочатку йшлося про те, що кбнвент повинен внести лише по- І правки до Статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього 1 обмеження. Налякані широкою хвилею повстань, делегати конвенту І таємно від народу, при зачинених дверях взялися за розробку нової | конституції.
У процесі роботи над конституцією у делегатів виникли розбіж- \ ності відносно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що і об'єднувала представників північних і південних штатів, полягала 1 в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління державою. Всі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від народу, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з делегатів, «народ матиме якнайменше відношення до уряду».
Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька'1 днів схвалив її і конгрес конфедерації.
Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.
Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення досконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.
Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — діставала досить велику незалежність.
Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на
Виникнення буржуазної держави і права_____
\
Розділ І
два роки. Верхня палата — сенат складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на шість років, по два від кожного штату. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення другою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом, мав стати гальмом щодо палати представників.
До компетенції конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту і т.ін. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження конгресу можуть бути розширені в майбутньому, і надавала йому можливість «видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів» (ст. І, 8).
Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.
Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.
У взаємовідносинах президента і конгресу позначилося прагнення забезпечити вплив законодавчої влади на виконавчу і навпаки. Так, президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені конгресом законопроекти. Проте конірес мав можливість не погодитися з думкою президента і відхилити вето повторною ухвалою більшості
190
191
Часіина третя
Історій (іе/іл.' Нчвого
(:,'з голосів обох палат). Президент не може розпустити конгрес або відкласти його засідання, але має право у виняткових обставинах скликати конгрес або одну з його палат. Разом з тим палаті представників надано виняткове право притягнення президента, віце-президента і високих федеральних чиновників до конституційної відповідальності у порядку так званого імпічмент;/ за державну зраду, продажність та інші тяжкі злочини і вчинки. Розгляд таких справ, а також винесення вироку здійснює сенат ухвалою 2/> голосів присутніх сенаторів. Президент повинен давати «час від часу конгресові відомості' про стан Союзу і пропонувати йому на розгляд усі заходи, які визнає,! необхідними або доречними» (ст. II, 3).
Судова влада федерації за конституцією належала Верховному^ суду США і тим нижчим федеральним судам, які утворюватимуться| конгресом (статті І, III). Судді призначаються президентом «за пора-; дою і згодою сс.нату» І посідають своє місце доти, «доки поводяться!
Державний лад США за Конституцією 1787 року
імпічмент .„ПРЕЗИДЕНТ
Хонгрес
Палата представників
суд США
Кабінет І Президента
і і Державний департаменті І } Генерал-атторней^^ 1 і Військовий департаменті 'І [Фінансовий департамент;
Законодавчі збори /
Т~~ 1 / ?-
\
Сенат
і ; Губернатор, г
ї Палата представників^ ШТАТ
І Адміністрація І |,
Виникнення бурзісуйзної ___держави і права_____
\
Розділ І
бездоганно». До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Особливе місце в цій системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення конституції і конституційного нагляду.
Так було створено єдину буржуазну державу — республіку з сильною президентською владою. Конституція стала результатом компромісу між фінансовою і торговельно-промисловою буржуазією північних штатів та плантаторами-рабовласниками південних штатів. Вона була народжена цим антидемократичним блоком, наляканим народними виступами і заворушеннями, що прагнув усунути маси від управління державою. Конституція 1787 року — крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56