Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані. В XIII столітті з'являється збірник зві права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні за| звичаєвого права — Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній І Бретані (1330 р.). .
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року. Цей звід !Фимінально-процесуального права призначався для всієї величезної 33 своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, 81(1 зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу. *
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;! нови церковних соборів, булли, енцикліки, конституції, які ви ся папами. У Візантії на основі норм церковного права і імпе кого законодавства складалися правові збірники — Номоканон
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання. Ні старе феодальне право, ні королівське законодавство не могли задовольнити потреб товарного господарства. Це і стало передумовою рецепції (запозичення та засвоєння) римського права. Причому відбувалося не механічне відтворення норм римського права, а його обробка і доповнення.
Центрами відродження римського права стали міста-республіки Північної Італії. Римське право починають вивчати в університетах Равени, Болоньї. Створилася навіть особлива школа глосаторів — коментаторів римського права. Починається застосування римського права в судовій практиці. З XVI століття визнаним центром вивчення і застосування римського права стає Франція.
Право феодальної земельної власності не залишалось протягом феодального періоду незмінним.
. Історія Франкської держави розкриває сам процес виникнення феодальної земельної власності. Салічна Правда згадує приватну власність лише на присадибні ділянки селян. Щодо орної землі, то вона залишалася власністю общини і передавалася селянам у користування на певний строк. Отримавши свій земельний наділ, селя-нин-общинник обгороджував його тином, який знімав уже після збирання врожаю, після чого землею могла користуватися вся община. Право на земельний наділ переходило в спадщину тільки до синів померлого. Якщо в родині не було синів, землю отримували сУсіди. Такий порядок змінився тільки після едикту короля Хільпе-Рика (561-584 рр.), згідно з яким земля могла переходити в спадщину до синів, дочок, братів, сестер померлого, а не до сусідів, як 4е було раніше. Так розвивалася феодальна власність на землю у Ф°Рмі алоду — вільного держання, не обмеженого ніякими зобов'-язаннями або службою.
^ На праві алоду королі надавали землю своїм дружинникам та ЗДиженим. Як наслідок — танули земельні володіння короля і без-
116
117
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
перервне зростали земельні масиви феодальної знаті. Край та становищу поклала реформа Карла Мартелла, до якого 751 ров рейшла королівська корона держави Франків, Він конфіскував! своїх супротивників і відібрав частину церковних земель, післц| став роздавати земельні пожалування «новій знаті», але вже: правах алоду, а в .умовне тимчасове держання — бенефіцій (бла ня). Власник бенефіція отримував землю на умовах обов'язкової^ би, передусім військової, і на період служби. Таким чином, умовне держання, його власник не міг розпоряджатися отри землею — продавати, міняти і т.д. Не можна було без дозволу І передавати таку землю в спадщину.
Феодали, що визнали владу короля Мартелла, зберегли сі мельні володіння, але віднині теж були зобов'язані служити,: військову службу. Так з'явилася ще одна форма земельної власнвЦ феод, власник якого мав право продати, подарувати землю, ш її в спадщину, але був зобов'язаний нести військову службу.
Таким чином, на зміну вільному, не обтяженому обов'язв ду приходять чисто умовне, передане на строк служби деря бенефіцій і спадкова земельна власність з обов'язком служби •
В цілому для права феодальної земельної власності булві тиві такі риси:
1. Ієрархічна структура земельної власності. Система сюзЯ тету-васалітету приводила до того, що земля виступала як І двох і більше феодалів, які займали місця на різних щаблях І шкали.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані. В XIII столітті з'являється збірник зві права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні за| звичаєвого права — Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній І Бретані (1330 р.). .
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року. Цей звід !Фимінально-процесуального права призначався для всієї величезної 33 своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, 81(1 зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу. *
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;! нови церковних соборів, булли, енцикліки, конституції, які ви ся папами. У Візантії на основі норм церковного права і імпе кого законодавства складалися правові збірники — Номоканон
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання. Ні старе феодальне право, ні королівське законодавство не могли задовольнити потреб товарного господарства. Це і стало передумовою рецепції (запозичення та засвоєння) римського права. Причому відбувалося не механічне відтворення норм римського права, а його обробка і доповнення.
Центрами відродження римського права стали міста-республіки Північної Італії. Римське право починають вивчати в університетах Равени, Болоньї. Створилася навіть особлива школа глосаторів — коментаторів римського права. Починається застосування римського права в судовій практиці. З XVI століття визнаним центром вивчення і застосування римського права стає Франція.
Право феодальної земельної власності не залишалось протягом феодального періоду незмінним.
. Історія Франкської держави розкриває сам процес виникнення феодальної земельної власності. Салічна Правда згадує приватну власність лише на присадибні ділянки селян. Щодо орної землі, то вона залишалася власністю общини і передавалася селянам у користування на певний строк. Отримавши свій земельний наділ, селя-нин-общинник обгороджував його тином, який знімав уже після збирання врожаю, після чого землею могла користуватися вся община. Право на земельний наділ переходило в спадщину тільки до синів померлого. Якщо в родині не було синів, землю отримували сУсіди. Такий порядок змінився тільки після едикту короля Хільпе-Рика (561-584 рр.), згідно з яким земля могла переходити в спадщину до синів, дочок, братів, сестер померлого, а не до сусідів, як 4е було раніше. Так розвивалася феодальна власність на землю у Ф°Рмі алоду — вільного держання, не обмеженого ніякими зобов'-язаннями або службою.
^ На праві алоду королі надавали землю своїм дружинникам та ЗДиженим. Як наслідок — танули земельні володіння короля і без-
116
117
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
перервне зростали земельні масиви феодальної знаті. Край та становищу поклала реформа Карла Мартелла, до якого 751 ров рейшла королівська корона держави Франків, Він конфіскував! своїх супротивників і відібрав частину церковних земель, післц| став роздавати земельні пожалування «новій знаті», але вже: правах алоду, а в .умовне тимчасове держання — бенефіцій (бла ня). Власник бенефіція отримував землю на умовах обов'язкової^ би, передусім військової, і на період служби. Таким чином, умовне держання, його власник не міг розпоряджатися отри землею — продавати, міняти і т.д. Не можна було без дозволу І передавати таку землю в спадщину.
Феодали, що визнали владу короля Мартелла, зберегли сі мельні володіння, але віднині теж були зобов'язані служити,: військову службу. Так з'явилася ще одна форма земельної власнвЦ феод, власник якого мав право продати, подарувати землю, ш її в спадщину, але був зобов'язаний нести військову службу.
Таким чином, на зміну вільному, не обтяженому обов'язв ду приходять чисто умовне, передане на строк служби деря бенефіцій і спадкова земельна власність з обов'язком служби •
В цілому для права феодальної земельної власності булві тиві такі риси:
1. Ієрархічна структура земельної власності. Система сюзЯ тету-васалітету приводила до того, що земля виступала як І двох і більше феодалів, які займали місця на різних щаблях І шкали.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56