Проте досить рано з'являються правові збірники. З розвитком держави дедалі більшого значення набуває таке джерело права, як закон, хоч пережитки родового устрою, релігійні, моральні настанови ще довгий час зберігаються в нормах давньосхідного права.
Вже для Стародавнього Єгипту характерним було видання не тільки окремих законів, але й розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, і т.ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. — правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів — Фацзін, що складалася з шести глав.
З цього переліку правових джерел найвідомішим-збірником є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).
23
Частина перша
Історія держави і права
Стародавнього світ
За наказом Хаммурапі -закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.
Текст Законів царя Хаммурапі складається з вступу, епілогу і 282 статей (нумерація статей була зроблена істориками в пізніші часи). Це винятково важливе джерело з історії держави і права Стародавнього Вавилону. Закони дають можливість зрозуміти суспільно-еконо-мічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.
Закони Хаммурапі регулюють різноманітні правові відносини і мають певну внутрішню систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.
Причинами появи Законів царя Хаммурапі скоріше всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажан: ня закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.
Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.), Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), Закони Наради (IV-V ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права «Артхаш'астрі» («Наука політики») містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.
Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.
24
Дерзіеава і прач» Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Передусім приватна власність виникаг на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавнього Сходу протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Поступово розвивалася державна (двірцсва) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. Так, у Китаї в VI столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. «Артхашастра» дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.
Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в пере/гік об'єктів приватної власності поле, сад, дім. рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку». Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем. —він «втрачає, своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати '/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).
В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.
Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, сховала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який
25
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно.
Право зобов'язань. Давньосхідному праву були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-прода-жу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на четвертий рік слід відпустити їх на волю». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він' є рабом боржника — належить відважити '/3 міни срібла, і, крім того,
Іержава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або засуху, то він звільнявся від сплати відсотків За цей рік. Подібні риси мав договір позики і в Китаї. Тут боржники також були вимушені віддавати в заставу кредиторам своїх синій. Такого заручника можна було використовувати на будь-яких роботах. Протягом певного часу (звичайно — трьох років) його дозволялося викупити, після закінчення цього строку він ставав рабом. Кредитор мав право усиновити такого боргового раба або оженити на своїй дочці.
Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія — три, для вайшії — чотири, для шудри — п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.
На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовувати,-ся в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Китаї, Індії стає договір земельної оренди.
Шлюбно-сімейне право. Скрізь на Стародавньому Сході оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї.
Шлюбний договір укладали батьки молодих. Хоч форми шлюбу були різні, часто він^ув неприхованим продажем дівчини. Так, в Індії в деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову У Вавилоні наречений сплачував батькові дівчини особливу викупну плату — терхатум.
Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн, у Китаї головною дружиною вважалась перша дружина. У Вавилоні чоловік при наявності дружини мав право взяти собі ще наложницю.
В Індії та Китаї жінка безсуперечно підкорялася чоловікові. У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось робити з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна
26
27'
Частина перша
Історія Оер.чаинІ і прана Стародавнього світу
Держава і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Вавилонський шлюб засновувався на дещо інших засадах. Жінка у Вавилоні була шанованою і займала досить незалежне становище. Придане залишалось її власністю, вона розпоряджалася подарунка-' ми чоловіка і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям. Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати та.орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане становище. Певну майнову самостійність мала заміжня жінка і в Єї ипті.
Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від • свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверджували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно». Відповідно до Законів царя Хаммурапі причиною розлучення могли бути безплідність дружини, серйозна хвороба і т.ін, У Вавилоні вдова могла вдруге вийти заміж, але коли в неї були неповнолітні діти, то тільки з дозволу суду. В Індії вдова після смерті свого чоловіка не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка.
По-різному вирішувалося і питання спадкування. В Китаї спадкоєм-' цем був старший син першої дружини. Коли не було синів, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки при їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. В Індії сини теж успадковували після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки — гри частки і т.д. Дещо інший порядок спадкування був у Вавилоні. Спадщина розподілялася тут порівну між синами, дочки одержували свої частки у вигляді приданого. В Єгипті діти, і сини і дочки, успадковували порівну. Щоправда, деяку перевагу мав старший син.
Злочини і покарання. Розділи, присвячені злочинам і покаранням, були досить опрацьованими в правових збірниках Стародавнього Сходу і займали в них помітне місце. В давньосхідному праві вже починало складатися саме поняття злочину. В Законах царя Хаммурапі інколи береться до уваги намір особи, яка вчинила злочин. Так,
28
необережне вбивство під час бійки каралося не стратою, а штрафом. В індійському праві розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняттд крайньої необхідності, необхідної оборони. Людина, яка обороняла себе, жінку або брахмана і убила того, хто нападав на них, не чинила злочину.
Перелік злочинів і провин, які заслуговували покарання, був величезним.
Передусім можна виділити злочини державного характеру: змова, заколот, видача державної таємниці і т.д. У Китаї за часів династії Цінь за найменше висловлення незадоволення імператором все навколишнє населення знищувалося. Той, хто ганьбив існуючі порядки і посилався на давнину, карався смертю разом з усім родом. В Індії особливу групу складали злочини чиновників: лихварство і торгівля за рахунок царської скарбниці, крадіжка товару, який належав царю, і т.ін. «Артхашас-тра», яка вважала, що в чиновників є 40 способів розкрадання, робить висновок: «Подібно до того, як не можна розпізнати, чи п'ють воду риби, що плавають у глибині вод, так неможливо дізнатися, чи привласнюють багатства чиновники, які поставлені до виконання справ».
Знає давньосхідне право і злочини проти особи: вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа. Суворо каралися вбивство родичів і особливо батька, матері, чоловіка, їх поранення або образа. За Законами царя Хаммурапі сину, який ударив батька, слід було відрубати руку. Як повідомляють китайські джерела, «усіх, хто вбив кого-небудь із своїх родичів, спалювали на вогнищі».
Докладно в усіх правових збірниках розглядаються злочини проти власності. Розрізнялися крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, а також крадіжки рабів, худоби, зерна і т.ін. Закони царя Хаммурапі розрізняли крадіжку майна, що належало палацу, храму, окремій людині.
В окрему групу можна виділити військові злочини. Так, у Єгипті суворо карався воїн, який не виявив мужності, перейшов на бік ворога, порушив військову дисципліну тощо. В Китаї смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, йшов не в ногу.
В Індії були злочини, спрямовані проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахмана, — людина нижчої варни, яка насмілювалася зайняти місце поряд з представником вищої варни.
У Єгипті суворо каралися порушення правил релігійних культів, чародійство. Тяжкими злочинами вважали чаклунство, виготовлення
29
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
різного зілля і напоїв для чарів, навмисне вбивство священних тварин —ібіса, кішки та інших, вживання в їжу заборонених продуктів, пошуки місця поховання священного бика Апіса. До тяжких злочинів відносили і порушення традиційних правил лікування, створення нових танців.
Існували в країнах Стародавнього Сходу і злочини проти сім'ї. До них належали, наприклад, подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами.
Покаранню надавалось особливого значення. В Індії воно розглядалось як основний засіб управління. Тільки покаранням, сказано в Законах Ману, увесь світ віддається властивим йому заняттям. «Якби цар не карав безупинно тих, кого слід покарати, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі», всі касти були б зруйновані, всі закони були б порушені, і не стало б ні в кого власності, «і нижчі зайняли б місце вищих».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Вже для Стародавнього Єгипту характерним було видання не тільки окремих законів, але й розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, і т.ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. — правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів — Фацзін, що складалася з шести глав.
З цього переліку правових джерел найвідомішим-збірником є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).
23
Частина перша
Історія держави і права
Стародавнього світ
За наказом Хаммурапі -закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.
Текст Законів царя Хаммурапі складається з вступу, епілогу і 282 статей (нумерація статей була зроблена істориками в пізніші часи). Це винятково важливе джерело з історії держави і права Стародавнього Вавилону. Закони дають можливість зрозуміти суспільно-еконо-мічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.
Закони Хаммурапі регулюють різноманітні правові відносини і мають певну внутрішню систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.
Причинами появи Законів царя Хаммурапі скоріше всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажан: ня закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.
Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.), Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), Закони Наради (IV-V ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права «Артхаш'астрі» («Наука політики») містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.
Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.
24
Дерзіеава і прач» Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Передусім приватна власність виникаг на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавнього Сходу протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Поступово розвивалася державна (двірцсва) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. Так, у Китаї в VI столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. «Артхашастра» дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.
Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в пере/гік об'єктів приватної власності поле, сад, дім. рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку». Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем. —він «втрачає, своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати '/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).
В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.
Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, сховала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який
25
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно.
Право зобов'язань. Давньосхідному праву були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-прода-жу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на четвертий рік слід відпустити їх на волю». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він' є рабом боржника — належить відважити '/3 міни срібла, і, крім того,
Іержава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або засуху, то він звільнявся від сплати відсотків За цей рік. Подібні риси мав договір позики і в Китаї. Тут боржники також були вимушені віддавати в заставу кредиторам своїх синій. Такого заручника можна було використовувати на будь-яких роботах. Протягом певного часу (звичайно — трьох років) його дозволялося викупити, після закінчення цього строку він ставав рабом. Кредитор мав право усиновити такого боргового раба або оженити на своїй дочці.
Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія — три, для вайшії — чотири, для шудри — п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.
На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовувати,-ся в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Китаї, Індії стає договір земельної оренди.
Шлюбно-сімейне право. Скрізь на Стародавньому Сході оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї.
Шлюбний договір укладали батьки молодих. Хоч форми шлюбу були різні, часто він^ув неприхованим продажем дівчини. Так, в Індії в деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову У Вавилоні наречений сплачував батькові дівчини особливу викупну плату — терхатум.
Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн, у Китаї головною дружиною вважалась перша дружина. У Вавилоні чоловік при наявності дружини мав право взяти собі ще наложницю.
В Індії та Китаї жінка безсуперечно підкорялася чоловікові. У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось робити з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна
26
27'
Частина перша
Історія Оер.чаинІ і прана Стародавнього світу
Держава і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Вавилонський шлюб засновувався на дещо інших засадах. Жінка у Вавилоні була шанованою і займала досить незалежне становище. Придане залишалось її власністю, вона розпоряджалася подарунка-' ми чоловіка і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям. Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати та.орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане становище. Певну майнову самостійність мала заміжня жінка і в Єї ипті.
Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від • свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверджували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно». Відповідно до Законів царя Хаммурапі причиною розлучення могли бути безплідність дружини, серйозна хвороба і т.ін, У Вавилоні вдова могла вдруге вийти заміж, але коли в неї були неповнолітні діти, то тільки з дозволу суду. В Індії вдова після смерті свого чоловіка не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка.
По-різному вирішувалося і питання спадкування. В Китаї спадкоєм-' цем був старший син першої дружини. Коли не було синів, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки при їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. В Індії сини теж успадковували після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки — гри частки і т.д. Дещо інший порядок спадкування був у Вавилоні. Спадщина розподілялася тут порівну між синами, дочки одержували свої частки у вигляді приданого. В Єгипті діти, і сини і дочки, успадковували порівну. Щоправда, деяку перевагу мав старший син.
Злочини і покарання. Розділи, присвячені злочинам і покаранням, були досить опрацьованими в правових збірниках Стародавнього Сходу і займали в них помітне місце. В давньосхідному праві вже починало складатися саме поняття злочину. В Законах царя Хаммурапі інколи береться до уваги намір особи, яка вчинила злочин. Так,
28
необережне вбивство під час бійки каралося не стратою, а штрафом. В індійському праві розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняттд крайньої необхідності, необхідної оборони. Людина, яка обороняла себе, жінку або брахмана і убила того, хто нападав на них, не чинила злочину.
Перелік злочинів і провин, які заслуговували покарання, був величезним.
Передусім можна виділити злочини державного характеру: змова, заколот, видача державної таємниці і т.д. У Китаї за часів династії Цінь за найменше висловлення незадоволення імператором все навколишнє населення знищувалося. Той, хто ганьбив існуючі порядки і посилався на давнину, карався смертю разом з усім родом. В Індії особливу групу складали злочини чиновників: лихварство і торгівля за рахунок царської скарбниці, крадіжка товару, який належав царю, і т.ін. «Артхашас-тра», яка вважала, що в чиновників є 40 способів розкрадання, робить висновок: «Подібно до того, як не можна розпізнати, чи п'ють воду риби, що плавають у глибині вод, так неможливо дізнатися, чи привласнюють багатства чиновники, які поставлені до виконання справ».
Знає давньосхідне право і злочини проти особи: вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа. Суворо каралися вбивство родичів і особливо батька, матері, чоловіка, їх поранення або образа. За Законами царя Хаммурапі сину, який ударив батька, слід було відрубати руку. Як повідомляють китайські джерела, «усіх, хто вбив кого-небудь із своїх родичів, спалювали на вогнищі».
Докладно в усіх правових збірниках розглядаються злочини проти власності. Розрізнялися крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, а також крадіжки рабів, худоби, зерна і т.ін. Закони царя Хаммурапі розрізняли крадіжку майна, що належало палацу, храму, окремій людині.
В окрему групу можна виділити військові злочини. Так, у Єгипті суворо карався воїн, який не виявив мужності, перейшов на бік ворога, порушив військову дисципліну тощо. В Китаї смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, йшов не в ногу.
В Індії були злочини, спрямовані проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахмана, — людина нижчої варни, яка насмілювалася зайняти місце поряд з представником вищої варни.
У Єгипті суворо каралися порушення правил релігійних культів, чародійство. Тяжкими злочинами вважали чаклунство, виготовлення
29
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
різного зілля і напоїв для чарів, навмисне вбивство священних тварин —ібіса, кішки та інших, вживання в їжу заборонених продуктів, пошуки місця поховання священного бика Апіса. До тяжких злочинів відносили і порушення традиційних правил лікування, створення нових танців.
Існували в країнах Стародавнього Сходу і злочини проти сім'ї. До них належали, наприклад, подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами.
Покаранню надавалось особливого значення. В Індії воно розглядалось як основний засіб управління. Тільки покаранням, сказано в Законах Ману, увесь світ віддається властивим йому заняттям. «Якби цар не карав безупинно тих, кого слід покарати, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі», всі касти були б зруйновані, всі закони були б порушені, і не стало б ні в кого власності, «і нижчі зайняли б місце вищих».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56