В Єгипті не тільки прості люди, але й вищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя. Заборонялося підданим вимовляти або зображати на письмі також ім'я давньокитайського вана — тяньцзі. З метою звеличення правителів споруджувалися піраміди, розкішні палаци, величезні усипальні, численні храми і т.ін.
Маючи всю повноту влади, давньосхідник правитель водночас повинен був рахуватися з аристократичною верхівкою суспільства, з інтересами жрецької та військової знаті, інакше його могли скинути з трону, як це неодноразово мало місце в Єгипті та Вавилоні. Не випадково в Індії раджі, побоюючись двірцевих інтриг, вживали запобіжних заходів. Палац раджі з таємними проходами в стінах розташовувався в середині фортеці. Поблизу правителя постійно знаходилися знавці
16
. 'Іержавн і Ігрчпо (_ Іпародивнього Сходу _ _ \ _
Розділ І
спрути І лікарі. Навіть ч царицею раджа бачимся тільки у внутрішніх покоях і тільки після того, як її оглянуть довірені літні жінки.
Влада правителя в давньосхідних краша'х досягала різного ступеня сили. Необмеженою була влада, наприклад, правителя в Єгипті, де перед лицем фараона навіть вища знать почувалася зовсім безправною. Ще грубіщі форми правління існували в Китаї за царювання імператора Цінь Шихуана (III ст. до н.е.). У цей час з метою ослаблення внутрішніх ворогів та запобігання повстанням усю зброю в приватних осіб було відібрано, за наказом Цінь Шихуана було живцем поховано 460 конфуціанців, знищені стародавні книжки і т.д. В Індії, навпаки, необмежена влада правителя не набула такого розвитку.
У розпорядженні правителя знаходився розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців різних рангів і правового статусу. Як говорить «Архашастра», «управління царством здійснюється з помічниками, одне колесо не крутиться».
Для побудови і діяльності такого державного апарату характерна двірцева система управління, центром якої був палац правителя. Тут не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тому характерним було об'єднання в одних руках управління країною і палацом. Тож особи, які обслуговували правителя, одночасно були і державними чиновниками, а дворецький, який очолював всю масу слуг і керував життям палацу, ставав вищою посадовою особою в цьому державному апараті.
Дійсно, першим і найближчим помічником правителя в управлінні, довіреною особою, яка очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був у Єгипті дворецький — чаті. в Китаї — сян, у Вавилоні — нубанда, в Індії — головний мантрин. Це був, як правило, найближчий родич правителя, вірна йому людина. В руках дворецького зосереджувалися всі важелі управління державою, він займався найрізноманітнішими питаннями, які потрапляли в поле зору правителя. Безпосереднє управління виконувалося вищими посадовими особами. Так, в Індії чиновники центрального управління підрозділялися на декілька розрядів: радник — мантрин, вищий сановник — махаматра, сановник — аматья, наглядач — адх'якша. Тільки наглядачів було більше тридцяти. Важливим державним органом були збори царських сановників — мантрипаришад. Він займався перевіркою всієї системи управління, давав поради правителю з важливих питань державної політики. Мантрипаришад мав певний вплив на рішення різноманітних питань і якоюсь гіігпт
ПЛІТ і
Частина перша
/Історія держави і права Стародавнього світу
крім цього, таємна рада, до якої входило вісім найповажніших сановників. До центрального апарату належали головний суддя, астролог, охоронець покарань, воєначальники, чиновники, які відали забезпечен-" ням царя, збиранням податків та мита, охоронці державної скарбниці і т.д. Дуже впливовою особою був в Індії хатній жрець — пурохіта. Особливого значення надавалось шпигунам, таємним інформаторам. Були також посадові особи, які керували будівництвом і ремонтом зрошувальних споруд: каналів, водосховищ, загат, колодязів тощо.
У Єгипті найголовнішим з державних сановників був чаті (візир). Він очолював весь чиновницький апарат, охоплюючи і адміністративну, і судову владу. Чаті був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали «начальником усієї держави, півдня і півночі». Візир очолював також Раду десяти — дуже важливий орган у системі управління. Високим державним сановником був зберігач царської печатки, або головний скарбник, якого називали «завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл». Усі чиновники, які займалися організацією громадських робіт, будівництвом і експлуатацією іригаційних споруд, підпорядковувалися «начальнику всіх царських робіт».
У Стародавньому Вавилоні найвищим сановником був нубанда, управитель царського палацу і маєтків. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, а згодом — усіма господарськими роботами, іригаційними спорудами, фінансами. Після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, радники царя, воєначальники. Всі вони були не тільки царськими двірцевими урядовцями, але й вищими службовими особами в державі.
У Китаї в період Чжоу першим і найближчим помічником вана, який очолював усю масу чиновників і виконував різноманітні доручення правителя, був сян — дворецький. Згадуються, крім нього, три головних радника вана: тайбао, тайші і тайфу. Безпосереднє управління здійснювалося вищими чиновниками. Утворення централізованої імперії Цінь викликало деякі зміни в центральному апараті. Найближчим помічником ціньського імператора стає перший радник — ченсян, який очолював роботу апарату і виконував усі вказівки імператора. Важливу роль відігравав тайвей, який командував усіма збройними силами імперії. Особливе місце належало шаофу, який «відав збиранням податків з гір, морів, водоймищ і озер». За зберігання зібраного з населення зерна відповідав «начальник великих скла-
18
Держава І право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Державний лад Стародавньої Індії
РАДЖА
І І & *• 1 г
Пурохіта Головний мантрин Мантрипаришад І
НАГЛЯДАЧІ
за військом за фінансами за публічними інші
1
роботами
сенапаті, полководці, воєначальники, командири сотен, десятків і!. І за податками, митом, казною, торгівлею і за зрошувальною системою, землеробством, пасовищами | Іі І головний суддя, астролог
дів». Питання суду і покарання входили до компетенції тінвея. Джерела повідомляють, що він відав «усіма законами про покарання». Складний апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих чиновників — юйші дафу і його помічників. Це був інститут всевідаючих цензорів — юйші.
Таким чином, в умовах двірцевої системи управління спостерігаємо відсутність постійно діючої державної установи з точно визначеною компетенцією, в ній були лише особи, слуги, яким давали доручення. Однак, незважаючи на велику кількість всіляких чиновників та посадових осіб і різнобічний характер їх діяльності, можна знайти в цьому апараті певну систему — наявність трьох головних галузей, трьох головних відомств управління.
Такими трьома провідними напрямками в роботі державного механізму були: фінансове відомство, або відомство по пограбуванню свого власного народу; військове відомство, або відомство по пограбуванню інших народів, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.
Це були системи органів державного апарату, які відали тією чи іншою сферою державного життя. Фінансове відомство займалося накладенням і стягуванням податків, поборів та мит, стежило за наповненням царської казни і т.ін. Відомство військових справ займа-
19
Частина перша
/Історія держави і права ____ ________Стародавнього світу ___
лося обороною країни від нападів сусідів, забезпеченням кордонів держави системою оборонних споруд та гарнізонами воїнів, матері-альним забезпеченням військ, їх озброєнням тощо. Відомство публічних робіт становило систему органів, які займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільне необхідних громадських робіт, передусім іригаційної системи, каналів, водосховищ, будівництвом палаців, храмів, пірамід, вирубанням лісів, прокладанням доріг і т.д. У Стародавній Індії спеціальні чиновники контролювали розподілення води на поля, вели боротьбу з наслідками стихійного лиха: повенями, затопленнями, пожежами, засухою,
Слід мати на увазі, що всі ці відомства діяли в тісному взаємозв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи виконували різні функції.
Двірцевій системі був властивий дуже високий ступінь централізації управління,'що знаходило свій вияв у намаганні перенести рішення всіх важливих питань до центральних органів — в палац. Звідси—лереважний зв'язок між ланками державного механізму за вертикаллю, вирішення найвищим сановником — чатіг нубандою, головним мантрином, сяном — найрізноманітніших питань не тільки центрального, а й місцевого управління.
Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Як правило, вся територія давньосхідних імперій поділялася на декілька великих намісництв (областей, номів, округів тощо). Чиновникам, що стояли на чолі таких адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження. Це викликало постійну загрозу сепаратистських тенденцій, призводило, як це було, наприклад, в Китаї, до розпаду єдиної держави на окремі царства. Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії давньосхідних держав була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. В Індії, Месопотамії, Єгипті, Китаї представники общинної адміністрації (старости, члени общинної або сільської ради, обліковці тощо) стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.
Таким чином, сувора централізація в побудові і діяльності царської адміністрації поєднувалась у державах Стародавнього Сходу з общинним самоврядуванням, притаманним низовій ланці управління.
20
, 'Іерж'ивч і право Стародавнього Сходу
Розділ І
Основні елемсчти східної теократії
Визначення
1. Монархія з необмеженою владою бсжеСгвечного правителя, правителя-бога
2. Наявність дворецького — першого і найближчого помічника правителя
3. Двірцева система управління
4. Наявність трьох відомств
5. Сувора централізація у сфері державного управління
6. Сільська община — низова ланка адміністративного поділу і управління
Зміст
Правитель — фараон, раджа, лугаль, вак •— має всю повноту світської'Іа інколи і релігійної влади \ Дворецький — чаті, сян, нубанда. головний мантрин — очолює як палацевих слуг, так і всіх чиновника державного апарату
Палац правителя — вершина всього державного механізму_____
Військове, фінансове і публічних, або громадських робіт
Переважні зв'язки окремих ланок державного апарату за вертикаллю
Збереження органів общинного самоврядування1 общинних зборів, общинної ради, старости, скарбника__________________
Військова організація. У країнах Стародавнього Сходу армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішньої функції держави, але і для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій, посилення необмеженої влади правителя. В Індії, наприклад, вважалося, що тільки військо зможе забезпечити належний догляд за підданими.
Основою збройних сил у всіх давньосхідних державах були добірні частини, які охороняли правителя. Так, у Вавилоні царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баірум), які отримували за свою службу в користування майно «ілку». Привілейовані загони воїнів — «супутників правителя» — були в Єгипті. В Урарту населення однієї з областей спеціально вирощувало коней для особистого кінного загону правителя. В Китаї в II—І століттях до н.е. було створено дві постійні армії: південну і північну. Південна армія вклю-чааа до свого складу сторожу, охоронців правителя, північна — охороняла столицю. Воїни цих двох армій звільнялися від воєнних походів і були на утриманні імператорського двору.
У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення. Військова повинність сглян-общпнників була дуже тяжкою, їм доводилося давати не тільки людей, але й поставляти коней, вози, фураж, працювати на будівництві фортець і укріплень. Армії давньосхідних держав були грізною силою. У Єгипті кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тисяч чоловік.
21
Частина перша
/Історія держави і права _______Стародавнього світу
Ще більш значними були індійські армії. Військо правителя IV століття до н.е. Чандрагупти, наприклад, налічувало 600 тисяч піших воїнів, ЗО тисяч вершників і дев'ять тисяч бойових слонів, і це — окрім бойових колісниць, транспортних та допоміжних частин.
Військовій справі приділялася особлива увага. Для управління військами створювався спеціальний апарат. Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п'ятірок. У Китаї найважливіші питання вирішувала військова рада, засідання якої відбувалися в храмі предків правителя. У Стародавній Індії подібна рада налічувала ЗО членів і поділялася на шість відділень, які відали підготовкою окремих родів війська.
Величезних успіхів у країнах Стародавнього Сходу досягло військове мистецтво. У VI столітті до н.е. в Китаї з'явився «Трактат про воєнне мистецтво», написаний видатним полководцем того часу Суньцзі. У цьому трактаті були розглянуті найважливіші питання військової тактики та стратегії: сутність і особливості «блискавичної війни», стратегія взаємодії різних родів війська, особливості ведення бою на пересіченій місцевості, в горах, у нічний час, можливість використання під час бою річкових флотилій і т.ін. Дуже детально подібні питання були розглянуті і в давньоіндійському політико-економічно-му трактаті «Артхашастра», де поданий докладний аналіз бойових порядків, які використовувалися в індійській армії.
Судова організація. У давньосхідних державах суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був цар, правитель — раджа, ван, фараон. Він і ,сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги на рішення всіх інших судів. Широкими судовими повноваженнями наділявся дворецький (сян, нубанда). Поряд з цим у Китаї до складу центрального апарату входив спеціальний чиновник — сикоу, який займався питаннями суду і покарань, надалі його функції перейшли до тінвея і двох його помічників. Крім цього був чиновник, який відповідав за своєчасний розшук злочинців. У Єгипті спочатку вищим судовим органом була «палата шести», яку очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, сама розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники Єгипту. Через деякий час
22
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
виникає судова «колегія тридцяти суддів», до складу якої входили поважні громадяни найбільших міст країни. В Індії вищим суддею в державі був раджа, який вирішував справи разо'м з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разЧ судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм. Професійні судці, яких призначав правитель, з'являються у Вавилоні в епоху Хаммурапі. Вони здійснювали судочинство ко-легіально: по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання, були порадниками суддів.
Судові права мали в усіх державах Стародавнього Сходу представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існував, наприклад, в Індії третейський суд.
Крім державних, існували і жрецькі суди, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.
§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
Пра
раво давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.
Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово перетворювався на звичаєве право.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Маючи всю повноту влади, давньосхідник правитель водночас повинен був рахуватися з аристократичною верхівкою суспільства, з інтересами жрецької та військової знаті, інакше його могли скинути з трону, як це неодноразово мало місце в Єгипті та Вавилоні. Не випадково в Індії раджі, побоюючись двірцевих інтриг, вживали запобіжних заходів. Палац раджі з таємними проходами в стінах розташовувався в середині фортеці. Поблизу правителя постійно знаходилися знавці
16
. 'Іержавн і Ігрчпо (_ Іпародивнього Сходу _ _ \ _
Розділ І
спрути І лікарі. Навіть ч царицею раджа бачимся тільки у внутрішніх покоях і тільки після того, як її оглянуть довірені літні жінки.
Влада правителя в давньосхідних краша'х досягала різного ступеня сили. Необмеженою була влада, наприклад, правителя в Єгипті, де перед лицем фараона навіть вища знать почувалася зовсім безправною. Ще грубіщі форми правління існували в Китаї за царювання імператора Цінь Шихуана (III ст. до н.е.). У цей час з метою ослаблення внутрішніх ворогів та запобігання повстанням усю зброю в приватних осіб було відібрано, за наказом Цінь Шихуана було живцем поховано 460 конфуціанців, знищені стародавні книжки і т.д. В Індії, навпаки, необмежена влада правителя не набула такого розвитку.
У розпорядженні правителя знаходився розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців різних рангів і правового статусу. Як говорить «Архашастра», «управління царством здійснюється з помічниками, одне колесо не крутиться».
Для побудови і діяльності такого державного апарату характерна двірцева система управління, центром якої був палац правителя. Тут не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тому характерним було об'єднання в одних руках управління країною і палацом. Тож особи, які обслуговували правителя, одночасно були і державними чиновниками, а дворецький, який очолював всю масу слуг і керував життям палацу, ставав вищою посадовою особою в цьому державному апараті.
Дійсно, першим і найближчим помічником правителя в управлінні, довіреною особою, яка очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був у Єгипті дворецький — чаті. в Китаї — сян, у Вавилоні — нубанда, в Індії — головний мантрин. Це був, як правило, найближчий родич правителя, вірна йому людина. В руках дворецького зосереджувалися всі важелі управління державою, він займався найрізноманітнішими питаннями, які потрапляли в поле зору правителя. Безпосереднє управління виконувалося вищими посадовими особами. Так, в Індії чиновники центрального управління підрозділялися на декілька розрядів: радник — мантрин, вищий сановник — махаматра, сановник — аматья, наглядач — адх'якша. Тільки наглядачів було більше тридцяти. Важливим державним органом були збори царських сановників — мантрипаришад. Він займався перевіркою всієї системи управління, давав поради правителю з важливих питань державної політики. Мантрипаришад мав певний вплив на рішення різноманітних питань і якоюсь гіігпт
ПЛІТ і
Частина перша
/Історія держави і права Стародавнього світу
крім цього, таємна рада, до якої входило вісім найповажніших сановників. До центрального апарату належали головний суддя, астролог, охоронець покарань, воєначальники, чиновники, які відали забезпечен-" ням царя, збиранням податків та мита, охоронці державної скарбниці і т.д. Дуже впливовою особою був в Індії хатній жрець — пурохіта. Особливого значення надавалось шпигунам, таємним інформаторам. Були також посадові особи, які керували будівництвом і ремонтом зрошувальних споруд: каналів, водосховищ, загат, колодязів тощо.
У Єгипті найголовнішим з державних сановників був чаті (візир). Він очолював весь чиновницький апарат, охоплюючи і адміністративну, і судову владу. Чаті був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали «начальником усієї держави, півдня і півночі». Візир очолював також Раду десяти — дуже важливий орган у системі управління. Високим державним сановником був зберігач царської печатки, або головний скарбник, якого називали «завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл». Усі чиновники, які займалися організацією громадських робіт, будівництвом і експлуатацією іригаційних споруд, підпорядковувалися «начальнику всіх царських робіт».
У Стародавньому Вавилоні найвищим сановником був нубанда, управитель царського палацу і маєтків. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, а згодом — усіма господарськими роботами, іригаційними спорудами, фінансами. Після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, радники царя, воєначальники. Всі вони були не тільки царськими двірцевими урядовцями, але й вищими службовими особами в державі.
У Китаї в період Чжоу першим і найближчим помічником вана, який очолював усю масу чиновників і виконував різноманітні доручення правителя, був сян — дворецький. Згадуються, крім нього, три головних радника вана: тайбао, тайші і тайфу. Безпосереднє управління здійснювалося вищими чиновниками. Утворення централізованої імперії Цінь викликало деякі зміни в центральному апараті. Найближчим помічником ціньського імператора стає перший радник — ченсян, який очолював роботу апарату і виконував усі вказівки імператора. Важливу роль відігравав тайвей, який командував усіма збройними силами імперії. Особливе місце належало шаофу, який «відав збиранням податків з гір, морів, водоймищ і озер». За зберігання зібраного з населення зерна відповідав «начальник великих скла-
18
Держава І право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Державний лад Стародавньої Індії
РАДЖА
І І & *• 1 г
Пурохіта Головний мантрин Мантрипаришад І
НАГЛЯДАЧІ
за військом за фінансами за публічними інші
1
роботами
сенапаті, полководці, воєначальники, командири сотен, десятків і!. І за податками, митом, казною, торгівлею і за зрошувальною системою, землеробством, пасовищами | Іі І головний суддя, астролог
дів». Питання суду і покарання входили до компетенції тінвея. Джерела повідомляють, що він відав «усіма законами про покарання». Складний апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих чиновників — юйші дафу і його помічників. Це був інститут всевідаючих цензорів — юйші.
Таким чином, в умовах двірцевої системи управління спостерігаємо відсутність постійно діючої державної установи з точно визначеною компетенцією, в ній були лише особи, слуги, яким давали доручення. Однак, незважаючи на велику кількість всіляких чиновників та посадових осіб і різнобічний характер їх діяльності, можна знайти в цьому апараті певну систему — наявність трьох головних галузей, трьох головних відомств управління.
Такими трьома провідними напрямками в роботі державного механізму були: фінансове відомство, або відомство по пограбуванню свого власного народу; військове відомство, або відомство по пограбуванню інших народів, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.
Це були системи органів державного апарату, які відали тією чи іншою сферою державного життя. Фінансове відомство займалося накладенням і стягуванням податків, поборів та мит, стежило за наповненням царської казни і т.ін. Відомство військових справ займа-
19
Частина перша
/Історія держави і права ____ ________Стародавнього світу ___
лося обороною країни від нападів сусідів, забезпеченням кордонів держави системою оборонних споруд та гарнізонами воїнів, матері-альним забезпеченням військ, їх озброєнням тощо. Відомство публічних робіт становило систему органів, які займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільне необхідних громадських робіт, передусім іригаційної системи, каналів, водосховищ, будівництвом палаців, храмів, пірамід, вирубанням лісів, прокладанням доріг і т.д. У Стародавній Індії спеціальні чиновники контролювали розподілення води на поля, вели боротьбу з наслідками стихійного лиха: повенями, затопленнями, пожежами, засухою,
Слід мати на увазі, що всі ці відомства діяли в тісному взаємозв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи виконували різні функції.
Двірцевій системі був властивий дуже високий ступінь централізації управління,'що знаходило свій вияв у намаганні перенести рішення всіх важливих питань до центральних органів — в палац. Звідси—лереважний зв'язок між ланками державного механізму за вертикаллю, вирішення найвищим сановником — чатіг нубандою, головним мантрином, сяном — найрізноманітніших питань не тільки центрального, а й місцевого управління.
Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Як правило, вся територія давньосхідних імперій поділялася на декілька великих намісництв (областей, номів, округів тощо). Чиновникам, що стояли на чолі таких адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження. Це викликало постійну загрозу сепаратистських тенденцій, призводило, як це було, наприклад, в Китаї, до розпаду єдиної держави на окремі царства. Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії давньосхідних держав була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. В Індії, Месопотамії, Єгипті, Китаї представники общинної адміністрації (старости, члени общинної або сільської ради, обліковці тощо) стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.
Таким чином, сувора централізація в побудові і діяльності царської адміністрації поєднувалась у державах Стародавнього Сходу з общинним самоврядуванням, притаманним низовій ланці управління.
20
, 'Іерж'ивч і право Стародавнього Сходу
Розділ І
Основні елемсчти східної теократії
Визначення
1. Монархія з необмеженою владою бсжеСгвечного правителя, правителя-бога
2. Наявність дворецького — першого і найближчого помічника правителя
3. Двірцева система управління
4. Наявність трьох відомств
5. Сувора централізація у сфері державного управління
6. Сільська община — низова ланка адміністративного поділу і управління
Зміст
Правитель — фараон, раджа, лугаль, вак •— має всю повноту світської'Іа інколи і релігійної влади \ Дворецький — чаті, сян, нубанда. головний мантрин — очолює як палацевих слуг, так і всіх чиновника державного апарату
Палац правителя — вершина всього державного механізму_____
Військове, фінансове і публічних, або громадських робіт
Переважні зв'язки окремих ланок державного апарату за вертикаллю
Збереження органів общинного самоврядування1 общинних зборів, общинної ради, старости, скарбника__________________
Військова організація. У країнах Стародавнього Сходу армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішньої функції держави, але і для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій, посилення необмеженої влади правителя. В Індії, наприклад, вважалося, що тільки військо зможе забезпечити належний догляд за підданими.
Основою збройних сил у всіх давньосхідних державах були добірні частини, які охороняли правителя. Так, у Вавилоні царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баірум), які отримували за свою службу в користування майно «ілку». Привілейовані загони воїнів — «супутників правителя» — були в Єгипті. В Урарту населення однієї з областей спеціально вирощувало коней для особистого кінного загону правителя. В Китаї в II—І століттях до н.е. було створено дві постійні армії: південну і північну. Південна армія вклю-чааа до свого складу сторожу, охоронців правителя, північна — охороняла столицю. Воїни цих двох армій звільнялися від воєнних походів і були на утриманні імператорського двору.
У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення. Військова повинність сглян-общпнників була дуже тяжкою, їм доводилося давати не тільки людей, але й поставляти коней, вози, фураж, працювати на будівництві фортець і укріплень. Армії давньосхідних держав були грізною силою. У Єгипті кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тисяч чоловік.
21
Частина перша
/Історія держави і права _______Стародавнього світу
Ще більш значними були індійські армії. Військо правителя IV століття до н.е. Чандрагупти, наприклад, налічувало 600 тисяч піших воїнів, ЗО тисяч вершників і дев'ять тисяч бойових слонів, і це — окрім бойових колісниць, транспортних та допоміжних частин.
Військовій справі приділялася особлива увага. Для управління військами створювався спеціальний апарат. Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п'ятірок. У Китаї найважливіші питання вирішувала військова рада, засідання якої відбувалися в храмі предків правителя. У Стародавній Індії подібна рада налічувала ЗО членів і поділялася на шість відділень, які відали підготовкою окремих родів війська.
Величезних успіхів у країнах Стародавнього Сходу досягло військове мистецтво. У VI столітті до н.е. в Китаї з'явився «Трактат про воєнне мистецтво», написаний видатним полководцем того часу Суньцзі. У цьому трактаті були розглянуті найважливіші питання військової тактики та стратегії: сутність і особливості «блискавичної війни», стратегія взаємодії різних родів війська, особливості ведення бою на пересіченій місцевості, в горах, у нічний час, можливість використання під час бою річкових флотилій і т.ін. Дуже детально подібні питання були розглянуті і в давньоіндійському політико-економічно-му трактаті «Артхашастра», де поданий докладний аналіз бойових порядків, які використовувалися в індійській армії.
Судова організація. У давньосхідних державах суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був цар, правитель — раджа, ван, фараон. Він і ,сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги на рішення всіх інших судів. Широкими судовими повноваженнями наділявся дворецький (сян, нубанда). Поряд з цим у Китаї до складу центрального апарату входив спеціальний чиновник — сикоу, який займався питаннями суду і покарань, надалі його функції перейшли до тінвея і двох його помічників. Крім цього був чиновник, який відповідав за своєчасний розшук злочинців. У Єгипті спочатку вищим судовим органом була «палата шести», яку очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, сама розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники Єгипту. Через деякий час
22
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
виникає судова «колегія тридцяти суддів», до складу якої входили поважні громадяни найбільших міст країни. В Індії вищим суддею в державі був раджа, який вирішував справи разо'м з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разЧ судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм. Професійні судці, яких призначав правитель, з'являються у Вавилоні в епоху Хаммурапі. Вони здійснювали судочинство ко-легіально: по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання, були порадниками суддів.
Судові права мали в усіх державах Стародавнього Сходу представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існував, наприклад, в Індії третейський суд.
Крім державних, існували і жрецькі суди, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.
§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
Пра
раво давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.
Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово перетворювався на звичаєве право.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56