А. Менегеттi з незрозумiлих для нас причин iдеалiзуу "iн-се",
бо повернення до нього, налагодження контакту з ним постау
метою терапевтичноє роботи.
Викривлення свiдомостi (розуму), зумовленi "монiтором
вiдхилень", вiн не пiддау аналiзовi в планi генезису а значить,
не використовуу. Його позицiя така: "В даний момент для нас
байдуже, чи був цей механiзм (монiтор вiдхилення. - Т. Я.}
закладений у людину в вiддаленому минулому, чи вiн кон-
струюуться й приводиться в дiю сучасною з нами позазем-
ною цивiлiзацiую, яка, очевидно, спiвiснуу з нашою планетою" .
iз двох цих припущень А. Менегеттi схильний виснува-
ти, що механiзм вiдхилень свiдомостi втiлено в людей iз кос-
мосу.
За всiх перелiчених розходжень
нашого психодинамiчного пiдходу
з онтопсихологiчним ми можемо
констатувати спiльнi висновки стосовно цiлiсного розумiння людини
з єє свiдомою й несвiдомою сферами, запрограмованостi ЄЄ поведiн-
ки, що не дау Єй змоги прожити
власне життя й сповна реалiзувати
свiй потенцiал: iнстанцiя психiки,
яка зумовлюу викривлення свiдомостi й дезадаптацiю субукта (у
нас - цу логiка несвiдомого; у Ме-
негеттi - "гратка", чи "монiтор
вiдхилення" .
Значущiсть збiгу наших вис-
новкiв посилюуться тим, що ми Єх одержали, працюючи iз пси-
хiчно здоровими людьми (якi не зверталися по психотерапев-
тичну допомогу), а Менегеттi онтопсихологiю винайшов у
клiнiчних умовах i користувався ЄЄ прийомами для лiкування
неврозiв, шизофренiє.
2.2.2. iНТЕГРАЛЬНИЙ ПСИХОАНАЛiЗ
(АНАЛiТИЧНА ТРИЛОГiЯ)
Проблема викривлення соцiально-перцсптивноє реальностi по-
трапляу в поле зору теорiє iнтегрального психоаналiзу, який ще
називають аналiтичною трилогiую. Розробляуться цей напрям те-
рапiє в Бразилiє Норберто Р. Кеппе та його послiдовницею
Клаудiа Б. Пачеко . Представникiв даного напряму уднау пе-
реконання, що джерелом психiчних захворювань у психологiчна
iнверсiя, котра зумовлюу розумiння всього у вну-
трiшньому свiтi в оберненому до реальностi
порядку. При цьому фантазiя розглядауться субуктом "як
щось чудове, реальнiсть же як щось хворобливе, любов як погане,
а ненависть як добре, терпiння як страх (полохливiсть i т. д.)" .
iнтегральний психоаналiз, на вiдмiну вiд 3. Фрсйда, не виз-
нау деструктивноє ролi несвiдомого, iгноруу його iснування.
Причину деструкцiй вiн знаходить у прагненнi
субукта приховати свiдоме; оскiльки несвi-
домiсть у голосом реальностi, голосом Бога, ми нехтуумо свiдо-
мим . Вiн вважау, що небезпека полягау в нашому небажаннi
бачити iснуюче у пiдмiнi його власними фантазiями.
В психоаналiтичнiй трилогiє iгнорууться iстотна роль "лiбiдо"
у спонтанному саморозвитку. "Нас веде до саморозвитку не
вiльне використання лiбiдо, а саме незалежнiсть вiд нього" .
42
Наступним руйнiвним моментом iнтегральний аналiз вважау
заздрiсть i теоманiю. Зокрема, заздрiсть до Бога, що Кеппе
вважау унiверсальною тенденцiую. З цим повязана тенденцiя
м е г а л о м а н i Є - вiдчуття величi, пихатостi, коли особистiсть
бачить себе бiльшою, нiж вона у.
Те о манiя - цс iдея, за якою нам нiбито притаманна
могутнiсть богiв й буцiмто в кожний момент, коли б ми лише
цього схотiли, зможемо поставити все на своє мiсця або ж змi-
нитися. Важливо забезпечити в терапiє усвiдомлення iнверсiє:
вiдхилення, iгнорування та викривлення реальностi, яка висту-
пау неначебто покаранням, що накладауться на нас життям.
Руйнуу психiку почуття заздростi до Бога та вiдчуття себе Бо-
гом.
Вважаумо, що важливим моментом у дослiдженнях Н. Р. Кеп-
пе у його увага до деструктивноє ролi викривлень у формуваннi
невротичних проявiв. Згiдно з нашими переконаннями, на цьо-
му тримауться вся система психологiчних захистiв, для якоє
вiдступ вiд реальностi у необхiдним компонентом (перехiд у
сферу фантазiє, пропуск даних i т. п.). Багатолiтнiй досвiд гру-
повоє психокорекцiє переконуу, шо наслiдком дiє "психологiчних
захистiв" у тенденцiє до психологiчноє iмпотенцiє та
психологiчноє смертi. Дослiдження Кеппе пiдтверджу-
ють цю тезу, але не в планi глибинноє психологiє, а на пове-
дiнковому рiвнi. Особливо це розкривау феномен заздрощiв,
iнтроверсiє, теоманiє, мегаломанiє та алiснацiє (витiснення усвi-
домлення), що призводить до неприязнi, страху, ревнощiв.
Проте психоаналiтична трилогiя не пояснюу походження цих
деструкцiй. Такi деструктивнi прояви психiки ми пояснюумо
функцiонуванням базових форм захисту, на пiзнання яких зо-
рiунтована вся робота в групах АСПН.
На якi ж механiзми психологiчних змiн робить ставку iнте-
гральний психоаналiзi На переборення алiснацiє - ви-
тiснення процесу усвiдомлення. iншими словами: людина не
бажау усвiдомлювати помилки, якi вчиняу, й цьому сприяу
теоманiя. Тобто людина вiрить у власну досконалiсть i всемо-
гутнiсть, доступнi лише Боговi, а психотерапевт повинен зму-
сити єє усвiдомити власнi вiдхилення вiд реальностi.
Слабкою стороною iнтегрального психоаналiзу, в нашому
баченнi, у тс, що психiка не розглядауться цiлiсно, з урахуван-
ням несвiдомого. Несвiдоме Кеппе вiдносить до неiснуючого, а
тому й стверджуу: "не можна вивчати неiснуючу психiку". З
цим аж нiяк не можна погодитися, бо неiснуючим несвiдоме у
лише для самого його носiя (субукта), а не для стороннього
спостерiгача. i хоч Ксппс, позитивно ставлячись до спонтанностi,
зазначау: "тдиний шлях пiзнати кого-небудь краще лежить через
дiалектичний процес, процес, що вiдбувауться спонтанно" ,
проте вiн не використовуу можливостi пiзнання психiки iз єє
допомогою, бо iгноруу феномен несвiдомого.
Вiдкидаючи психоаналiз з усiма його здобутками в пiзнаннi
глибинних структур психiки, iнтегральний психоаналiз особли-
вого значення надау волi . У звязку з цим недiючими стали
концептуальнi положення психоаналiзу: витiснення, опори, за-
хисти й iн. Феномен витiснення пiдмiнюуться небажанням
усвiдомлювати (алiенацiсю). Якщо в психоаналiзi, та й в
наших дослiдженнях, елемент спонукання до усвiдомлення вiд-
сутнiй , то в iнтегральному психоаналiзi вважауться необхiдним
"застосовувати глибинний аналiз, за якого психоаналiтик не
дозволяу пацiунтовi уникнути усвiдомлення".
Нам здауться, тут можна знайти порушення етично-профе-
сiйних норм психотерапiє (та психокорекцiє), бо, в нашому ро-
зумiннi, в такому разi може бути присутнiй елемент свавiлля й
прихованого психологiчного тиску на клiунта. Якщо ми в своєй
практицi покладаумо надiю на розвиток розуму, iнтелекту через
пiзнання логiки несвiдомого, то iнтегральний психоаналiз - на
почуття. Ось як про це пише його основоположник Кеппе: "iн-
тегральний психоаналiз був побудований цiлком на експери-
ментуваннi, яке привело до висновку, що фундаментальний
елемент людини у почуття (релiгiя). Центральним почуттям
вважауться любов, "Коли почуття любовi пiддасться обструкцiє
з боку суутностi, заздрощiв, ненавистi, в результатi виходить
дезорiунтована особистiсть" .
Одначе при цьому Кеппе йде по поверхнi, констатуючи, як
зовнiшнiй спостерiгач, дезiнтеграцiю особистостi. Ми
ж переконанi, що всi тi деструкцiє, на якi вiн указуу, сприяють
внутрiшнiй субуктивнiй iнтеграцiє психiки субуктом.
Адже субуктивна iнтеграцiя здiйснюуться завдяки iнверсiє, ви-
кривлення реальностi, вiдступу вiд неє на догоду потребам iде-
алiзованого "Я" та iн. Тому iнтегральний психоаналiз, хоч i
спонукау субукта до усвiдомлення iнверсiє, тим же його й де-
зiнтегруу, не дбаючи про наступну стадiю iнтеграцiє, яка може
сприяти психiчному оздоровленню та розвитковi. Механiзми,
якi ми називаумо "позитивною дезiнтеграцiую та вто-
ринною iнтеграцiую", випадають iз поля зору аналiтич-
ноє трилогiє. Це й зрозумiло: за вiдсутностi категорiє "несвiдо-
мого" нiяк пояснити наявнiсть субуктивноє iнтеграцiє.
Дискретний пiдхiд до розумiння психiки, фактично присут-
нiй у данiй теорiє, не враховуу внутрiшнiх механiзмiв особистiс-
них змiн, якi вiдбуваються на латентному рiвнi. Тому у
За нашим переконанням, найбiльшу дiувiсть мау та iнформацiя, яка е
значущою для субукта з внутрiшньозумовлених причин, якщо вона вiдповiдау
тенденцiям захисноє системи, особливо базовим (особистiсцим) захистам.
зрозумiлою апеляцiя до феномена воля, який повязууться з
емоцiйною сферою. Але ж не слiд забувати, що почуття "у усiм
лише в царствi фантазiє".
Щоб керувати змiнами на латентному рiвнi, потрiбно адек-
ватно психодiагностувати, а для цього самi науковцi не повиннi
iнверсувати реальнiсть, iз якою мають справу, перекручувати
єє. В психоаналiтичнiй же трилогiє цс робиться з самого початку:
психiка сприймауться однобоко через свiдоме з iгноруванням
несвiдомого. Й особливо опукло це проглядауться через став-
лення Кеппе до феномену "лiбiдо". Кеппе та його послiдовники
звинувачують 3. Фрейда в тому, що вiн "плутав подавлення
любовi з подавленням сексу". За цього переконання доцiльно
подавляти секс, сприяючи розвитковi любовi. Виникау запитан-
ня: де ж тут мiсце iнтегральностi (аналiзовi), значущiсть якоє
пiдкреслюуться назвою теорiє. Клаудiа Пачеко, послiдовниця
Кеппе, мотивуу це так: "Спартанцi досягли таких екстраорди-
нарних фiзичних i психологiчних можливостей, дякуючи сво-
уму стримуванню". Звичайно, можна погодитися з єє
твердженням, що "людина, яка активно вiддасться сексуальним
заняттям або фантазiям, створюу у себе стрес (фiзiологiчну
втому)" . Проте, якщо вiдкинути несвiдоме, в актив дослiд-
жень "Трилогiє" не потрапляу феномен Едiповоє ситуацiє, яку
переживау iндивiд у дитинствi, а також тс, що лише платонiчнi
порухи душi повязували його з близькими людьми. Єнцестуознi
потяги, що розвиваються в дитинствi, створюють у зрiлому вiцi
непереборнi труднощi V злиттi нiжностi та чуттувостi в одне
русло, що й породжуу феномен, названий 3. Фрейдом "пси-
хiчна iмпотенцiя ".А це якраз i не дау людинi бути чут-
туво (сексуально) щасливою з коханою людиною. Пачеко сама
констатуу цей факт: "Коли той, хто любить, бачить коханого,
вiн починау вiдчувати всi симптоми, характернi для тривоги:
серцебиття, слабкiсть у колiнах, вологi руки, запаморочення..."
Хiба це не ознаки страху зближення з iнцестуозним обуктомi
Ми маумо досить доказiв того, що обукти iнцестуозних потягiв
мають тенденцiю замiщення iншими - ось витоки психологiч-
них труднощiв чуттувого зближення з ними. Кеппе вбачау про-
блеми в тому, що людина "роздiлила саму себе на двi частини:
реальну, яку вона подавляу, й штучну, яку вона стримуу" .
Коли ж ми будемо пiдштовхувати iндивiда до подавлення (ви-
тiснення) сексуальних потягiв, що прагнуть фiзичноє реалiзацiє,
чи не у цс "штучною стимуляцiую"i Нам здауться, що так. Ми
вбачаумо завдання психолога в допомозi людинi позбутися уяв-
них проблем, породжуваних незавершеними лiбiдiозними спра-
вами дитинства. В супротивному випадку нереалiзована енергiя
знаходитиме шляхи мортiдiозного (деструктивного) виходу й
патологiчноє реалiзацiє. Такi деструктивнi форми вияву "лiбiдо"
можуть створити напрям активностi - "до психологiчноє
смертi". Вона прихована вiд свiдомостi, хоч i впливау на
поведiнку й виражауться у психiчнiй iмпотенцiє. Та це пiдтверд-
жууться й самими висновками Кеппе: "Захворювання у актом
вiдмови вiд життя"
За нашим переконанням, без розумiння витокiв особистiсних
проблем, якi вiдчувау субукт на периферiйному рiвнi, не можна
сподiватися тривалого успiху психотерапiє.
На особливу увагу заслуговуу вбачання такоє основноє при-
чини неврозу в теоманiє (уявлення себе Богом); бажання бути
iншим Богом, що, природно, породжуу вiдхiд вiд реальностi.
Деструктивний вплив такого моменту на психiку не викликау
у нас заперечення. А терапiя аналiтичноє трилогiє, як стверд-
жують ЄЄ представники, якраз i полягау в тому, щоб позбавляти
людину вiд деструктивних тенденцiй викривлення реальностi.
Кеппе пише: "... ховаючи вiд себе реальнiсть, ми стаумо нездат-
ними бачити красу i добро" . i в той же час вiн намагауться
пiдвести клiунта до розумiння того, що: "оскiльки ми створенi
за образом i подобою Бога, Вiн повинен дозволити нам мати ту
ж саму свободу, якою володiу сам, у виборi чого б то не було
за нашим бажанням" . Але ж саме цього й хотiв клiунт. Такий
пiдхiд, як нам здасться, живить прояви теоманiє, яку потiм
iнтегральний аналiз ставить за мету нейтралiзувати в терапiє.
Така суперечнiсть не лише не вiдповiдау назвi "iнтегральний",
а и веде до теоманiє. Ось як пише Кеппс: "Це в нашiй волi, або
дедалi бiльше бути схожими на Нього (на Бога. - , або
ж стати зовсiм з Ним не схожими через вiддалення вiд Нього" 23.
Психотерапiя iнтегрального психоаналiзу стверджуу: "... з цього
моменту (з моменту терапiє. - ми повнiстю вiльнi по-
стiйно триматися за руки з Творцем... iншими словами, з цього
моменту и далi наше iснування залежить виключно вiд нашого
вибору" .
Неважко зробити висновок, що бажане для людини прагнен-
ня до свободи може реалiзуватися через приуднання до Бога. За
такоє позицiє у пiдстави для докору теорiє аналiтичноє трилогiє
за те, що вона допускау спекуляцiю на тому ж Едiповому потязi
дiтей до батькiв, який сама ж вiдкидау. Виходячи з трактування
архетипноє символiки ми констатували, що в несвiдомому вiд-
бувауться ототожнення Бога з батьками.
Таким чином, успiх iнтегрального психоаналiзу опосередко-
вано доводить залежнiсть людей вiд батькiв. i така залежнiсть
у рамках цього теоретичного пiдходу не пiддасться коригуван-
ню, а, навпаки, посилюуться через вiдкриття можливостей уд-
нання з Богом. Усе цс, природно, породжуу психологiчну
iмпотенцiю, до якоє й пiдводить субукта така терапiя. iншими
словами, iнтегральний психоаналiз, нацiлений на вивiльнення
субукта вiд тривоги дитинства, породженоє Едiповою ситу-
ацiую. прагне позбавити його наслiдку Едiповоє травми - са-
мотностi. Такий аналiз дау людинi надiю, що вона не буде
самотньою, а триматиметься "за руку з Богом". Чуттува реалi-
зацiя себе в стосунках з iншою людиною протилежноє статi не
заслуговуу (згiдно з цим ученням) на заохочення, бо ти знайдеш
"Бога в самому соб i ". Ось як пише Кеппу: "Фрейд ана-
лiзував своєх пацiунтiв з точки зору Едiпового комплексу, ми
iнтерпретуумо ного значення, розглядаючи його як тип вiдносин
людини з самою собою..." Така нацiленiсть на самого себе
хiба не вiдвертау погляду людини вiд реальностi, з якою терапiя
(за словами Кеппе) покликана допомогти субуктовi налагодити
звязки, щоб адекватно єє вiдображувати.
Таким чином, ми змогли виявити глибоку суперечливiсть
теоретичного й методичного пiдходiв у теорiє, яка за своую
назвою - "iнтегральний психоаналiз", здавалось би, таку су-
перечливiсть мала виключати.
З цього прикладу бачимо, як деструктивне впливау на прак-
тичнi терапевтичнi пошуки неадекватний погляд на психiку,
котрий обмежууться лише свiдомим. Гармонiзацiя стосункiв лю-
дини з довколишнiм свiтом практично стау неможливою, коли
повертають людину до самоє себе. Терапiя, очевидно, вiдрiзня-
уться вiд психокорекцiє якраз тим, що там будь-якi методи
прийнятнi, "аби позбавити вiд симптому". Коли ж ми працюумо
iз психiчно здоровими, то налагоджування стосункiв з iншими
людьми у неодмiнним професiйним завданням. Гармонiзацiя
внутрiшнього свiту субукта шляхом розвязання його внутрiш-
нiх проблем для нас не виступау самоцiллю, а сприяу встанов-
ленню адекватних стосункiв у службових та особистих аспектах
життя.
2.2.3. ТЕОРiЯ ПСИХОСИНТЕЗУ
Дуже близьким теоретичним пiдходом до нашого психодинамiч-
ного "Я" у теорiя психосинтезу Асаджолi . Нашi
пiдходи уднаються увагою до iнтегрованостi "Я", глибинного
пiзнання особистостi, колективного несвiдомого (поряд iз його
iндивiдуальною неповторнiстю), до внутрiшньоє конфлiктноє су-
тi психiки, амбiвалентностi.
Ми солiдаризуумося з Асаджолi в розумiннi залежностi пси-
хiки субукта ("структури внутрiшнього свiту") вiд попередньоє
iсторiє життя субукта: "Ми у жертвами iлюзiй i фантазмiв ,
рабами неусвiдомлених комплексiв..." Далi вiн наголошуу:
Ф а н г а з м - продукт фанiа:iiє, що вiдображуу у спотворенiй формi
дiиснiсне бажання людини i у водночас iлюзорною реалiзацiую бажанiє.
Третя стадiя стосууться збагнення свого справж-
нього "Я" - виявлення або створення обуд-
нуючого центру, а четверта - це психосин-
тез: формування або перебудова особистостi
навколо нового центру.
Наш пiдхiд до психокорекцiє не приймау такого стану речей,
коли шукауться "центр особистостi". Ми виходимо з того, що
вiн уже у в нiй, i в процесi психокорекцiє буде знайдено належне
йому мiсце (адже йдеться про дорослих людей). Крiм того,
важко прийняти й таке положення: "побудувати навколо центру
нову особистiсть", та ще й "за намiченою схемою" .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30