2.1. ТЕОРЕТИЧНi МОДЕЛi
ПСИХОКОРЕКЦiЙНОЄ ПРАКТИКИ
2.1.1. ПСИХОАНАЛiТИЧНА МОДЕЛЬ
У цiй моделi акцент робиться на переживаннях досвiду дитин-
ства, травмуюча функцiя якого повязууться з характером (та
успiхом) розвязання проблем психосексуальних стадiй розвит-
ку. Мстою групового процесу у переведення несвiдомих конф-
лiктiв субукта в свiдомi й створення умов для повторного
переживання ним травмуючого досвiду дитинства з мстою ана-
лiзу та глибшого розумiння його ролi в долi людини.
Керiвник групи при цьому привертау увагу до проявiв "пе-
ренесення" та Єх актуалiзацiє на груповiй моделi, до "оживлен-
ня" минулого конфлiкту на сучаснiй ситуацiє тут i тепер". У
полi зору опиняються захисти, шо обуктивують витiсненi фiк-
сацiє. Дуже активно практикуються спонтаннi вербальнi асоцi-
ацiє, завдяки психоаналiзовi вiдкривауться можливiсть
проникнути в сутнiсть травмуючих вражень дитинства, що
спричиняють затримку в розвитку (iнфантильну фiксацiю).
Психоаналiтичний пiдхiд у контекстi нашоє груповоє прак-
тики АСПН на основi iнтерпретацiє малюнкiв проаналiзовано в
розд. 5 i 6.
2.1.2. ЕКЗИСТЕНЦiЙНО-ГУМАНiСТИЧНА
МОДЕЛЬ
У вiдповiдностi з цiую моделлю стан людини мас розглядатися
з точки зору мети, вибору свободи й вiдповiдальностi. Представ-
ники цiує моделi вважають, що люди визначають себе. вiдчува-
ють свою гiднiсть у залежностi вiд наявностi можливостей
вибору i його реалiзацiє в дiях.
Вихiдна позицiя полягау в тому, що люди потенцiйно мають
здатнiсть розширити свою самосвiдомiсть, а цс веде Єх до бiльшоє
свободи й вiдповiдальностi через переборення екзистенцiйних
тривог i страхiв. У цiй моделi пiдкреслюуться, що тривога у
функцiую усвiдомлюваного вибору, пошуку значень i цiнно-
стей. У контекстi даноє теорiє визнаними у факти, що людина
самотня, фокусууться увага на актуальностi звязку людини з
людиною, на важливостi розумiння смертi для пiдкреслення
значущостi життя, важливостi самоактуалiзацiє (самореалiза-
цii), на субуктивностi внутрiшнього свiту людини.
Роль керiвника такоє групи в стимулюваннi єє членiв до
рефлексiє та розумiння субуктивного, неповторного свiту iншоє
людини й до встановлення аутентичних (справжнiх) контактiв.
Керiвник акцентуу увагу на актуальному, на тому, що екзи-
стенцiально-гуманiстичнi теорiє iменують принципом "тут i те-
пер". Психотерапiя грунтууться на змiнi ставлення до травму-
ючих факторiв, на визначеннi мсти життя,
2.i.З. МОДЕЛЬ ГРУПИ, ЦЕНТРОВАНОЄ
НА КЛiтНТi
Ця модель грунтууться на припущеннi, що люди мають урод-
женi прагнення до повноє реалiзацiє свого потенцiалу. В групi
створюються максимально сприятливi умови для самодослiд-
ження в собi таких аспектiв, в якi ранiше не сягала свiдомiсть.
Атмосфера такоє групи характеризууться вiдкритiстю, чеснiстю,
можливiстю вираження будь-яких почуттiв, незалежно вiд Єх-
ньоє валентностi, взаумною увагою, пiдтримкою, щирiстю, що
iменууться теоретиками безумовним позитивним ставленням.
Роль керiвника такоє групи, перш за все, полягау у вироб-
леннi психологiчноє захищеностi и пiдтримки членiв групи, у
створеннi умов для ефективного спiлкування на площинi спон-
танностi, щиростi та взаумоприйняття одним одного без осуду
и оцiнок. Пiдгрунтям таких стосункiв у емпатiя. Активнiсть
керiвника проявляуться в уважному, емпатiйному слуханнi, без
оцiнок у чорно-бiлих категорiях, вiдображаючи поведiнку чле-
нiв групи аби вони могли робити для себе висновки, допомага-
ючи єм у цьому професiйними iнтерпретацiями та розяснен-
нями.
2.1.4. ГЕШТАЛЬТ-МОДЕЛЬ
Ця модель групи мау на мстi надання допомоги людям в акту-
алiзацiє незавершених справ дитинства. Акцент робиться на
визнаннi особистоє вiдповiдальностi субукта за все те, що вiн
робить i думау. Проговорювання душевних травм дитинства в
такiй групi пiдмiняуться моделюванням i психодрамою, щоб
субукт пережив Єх заново, "занурився в них", вивчив причини
таких травмуючих переживань i розвязав своє проблеми.
Метою такоє груповоє роботи у забезпечення внутрiшньоє
цiлiсностi "Я" субукта шляхом прийняття в собi деяких, до того
вiдчужуваних, частин психiки. Завдання керiвника полягау не
в тому, щоб пояснювати (трактувати) поведiнку членiв групи,
а в тому, щоб допомогти Єм визначити емоцiйнi моменти свого
досвiду, повязанi з певними незавершеними справами, якi не-
гативно впливають на актуальну поведiнку. Велика увага при
цьому звертауться на трактування власноє поведiнки самими
учасниками психокорекцiє. Всi гештальт-вправи зорiунтованi на
посилення рiвня усвiдомлення власноє поведiнки, єє причин, що
зумовлюу надалi конструктивнi змiни поведiнки.
2.1.5. ФЕНОМЕНОЛОГiЧНИЙ ПiДХiД
ДО ПСИХОКОРЕКЦiЄ
Вiдомо, що поняття феномен грецького походження, воно
означау явище, що виникау в свiдомостi субукта й не завжди
адекватно вiдображау обуктивну дiйснiсть. Представником цього
пiдходу в контекстi груповоє психокорекцiє у Антонiо Менегеттi,
працi якого останнiм часом перекладенi росiйською мовою .
А. Менегеттi довго був священиком i мав змогу вивчати
внутрiшнiй свiт людини. Пiзнiше захопився груповою психоте-
рапiую й працював у царинi психоаналiзу. Йому близькi позицiє
К. Юнга, К. Роджерса, А. Маслоу, Е. Фромма та iн. У полi його
зору - феноменальний план бачення людини, план буття -
"онтос". Своу вчення А. Менегеттi назвав онтопсихологiсю ("ло-
гос" - дослiдження).
Онтопсихологiя виникла в клiнiчних умовах i засвiдчила
себе як ефективна методика лiкування неврозiв, а також вiд-
крила в кожнiй людинi енергетичне ядро, що створюуться влас-
ною волею й проявляу себе в усiх процесах життудiяльностi. Це
ядро називауться "iн-се" ( сутнiсть у собi).
iн-се - це невидима душа людини, форма свiдомостi, при-
сутня в реальностi кожноє особистостi. Менегеттi показуу, що
соцiалiзацiя особистостi здiйснюуться зi шкодою для єє iн-се.
Тому iн-се, хоч i у удиною реальною силою, майже не проявляу
себе зовнi. Людина перетворюуться на виконавця певних функ-
цiй, проте єє постiйними супутниками залишаються смуток i
тривога. Людина несе в собi суперечнiсть: мiж вимогами буття
й вимогами соцiуму.
Онтопсихологiя дiйшла висновку, що психiка людини досить
хибно програмууться, i знайшла ключi до розумiння характеру
програмованостi людськоє психiки.
Секрет полягау в наявностi "монiтора вiдхилення". Цей ме-
ханiзм запрограмований i сприймауться свiдомiстю людини як
проекцiя його власноє реальностi.
За переконанням Менегеттi, лише свiдомо-логiчне "Я (ста-
дiя, на якiй людина приймау рiшення, важливi для життя) -
у свiдомою сферою. Решта - сфера пiдсвiдомого. Звiдси висно-
вок, що випливау з цiує теорiє - люди у продуктом власноє
пiдсвiдомоє сфери.
Коли врахувати, що в процесi соцiалiзацiє людина вiддаля-
уться вiд своує справжньоє природи, то цiлком очевидно, що єє
поведiнка у продуктом компромiсу мiж "монiтором вiдхилення"
й iн-се (сутнiстю в собi). Важливо, що особистiсть стау свiдомою
вже пiсля того, як єє сформовано iншими особистостями. Коли
людина мiркуу про своу "Я", вона перебувау пiд пресом вражень
вiд школи, батькiв, вулицi, першого середовища психологiчноє
взаумодiє. Менегеттi говорить, що про справжну "в собi" (тобто
те, що стосууться iн-се) можна дiзнатися лише шляхом психо-
терапiє. Будь-якiй людинi досить шести мiсяцiв для пiзнання
себе (пiд керiвництвом онтопсихолога), щоб встановити контакт
з власним iн-се й творчо побудувати власну особистiсть.
Онтопсихолог зорiунтований у груповiй чи iндивiдуальнiй
роботi на вичленування особливостей викривлень свiдомостi
(породжуваних "граткою" - "монiтором вiдхилень") i вiддiлен-
ня привнесеного соцiумом вiд справжнього, первозданного.
Особливу увагу онтопсихологiя придiляу аналiзовi снови-
дiнь, вважаючи, що сон - це рентгенiвський знiмок людини,
яка ного бачить. ЄЄ засновником створено словник образiв сно-
видiнь, а Єх iнтерпретацiю названо iмагогiкою . Поняття
i м а го гi к а ширше за поняття iнтерпретацiя сно-
видiнь. Воно передбачау спiльнiсть зусиль психолога й клi-
унта, ного можна трактувати як "веду образ", "керую виник-
ненням образiв у клiунта". iмагогiка - означау прагнення про-
никнути в ключовi коди або символи, що схоплюють iснування
якихось давнiшнiх iсторичних культур, мiфiв та iн. Але, щоб
проникнути туди, необхiдно бути незалежним вiд звичних мо-
делей памятi й дослiдження з жорстко-фiксованою моделлю
очiкуваних результатiв, вiд камяноє застиглостi прогнозiв.
iз нашоє точки зору, А. Менегеттi формулюу важливу тезу:
нiчний розум не може вважатися мiркою, за якою встановлю-
валися б межi реальностi.
Коли врахувати, що розум повязаний зi свiдомiстю, то за-
вжди с реальнiсть, якоє вiн не бачить i навiть вiдчужуу. iмагогiка
лау змогу дiстатися до того, що складау особистiсну цiлiснiсть.
2.2. ВЗАтМОЗВЯЗОК
ПСИХОДИНАМiЧНОЄ ТЕОРiЄ АСПН
З iНШИМИ ТЕОРiЯМИ
З огляду на вищенаведенi теорiє можна зробити висновок, що
всi вони виросли на живiй, безпосереднiй психологiчнiй прак-
тицi й переважно в груповому єє варiантi. Можна стверджувати,
що, маючи таке багатство висновкiв тих чи iнших теоретикiв-
практикiв, не буде заслугою дотримання практикуючим психо-
логом тiує чи iншоє теорiє й вiдмежування вiд усiх iнших. Люди-
на цiлiсна в усiй своєй рiзноманiтностi психiчних утворень. Вну-
трiшнiй свiт ЄЄ неповторний, психiчна реальнiсть (як феномен
кожноє людини) заслуговуу на рiвноправнiсть у єє сприйманнi
й вивченнi поряд з обуктивною реальнiстю. Тому в групi АСПН
вiд теорiє К. Роджерса присутня взаумна емпатiя, прийняття,
вiд А. Маслоу - орiунтацiя на життустверджуюче, оптимiстич-
не розумiння змiсту життя та його iндивiдуальноє неповторностi
(екзистенцiйний пiдхiд); вiд гештальтистiв - цiлiснiсть та орi-
унтацiя на оживлення "травм минулого" через актуалiзацiю Єх
V поведiнцi, пiзнання Єхнiх першопричин i здобуття внутрiшньоє
тотожностi з субуктом; вiд 3. Фрейда - цiлiснiсть аналiзу
вербального й невербального групового матерiалу та iндивiду-
альноє поведiнки з мстою проникнення в логiку несвiдомого та
вичленування внутрiшньоє стабiлiзованоє суперечностi "Я".
2.2.1. ОНТОПСИХОЛОГiЯ
Теоретичний спонсор психологiчноє практики А. Менегеттi по-
дарував Єй поглиблене розумiння складностi взаумин свiдомого
й несвiдомого в психiцi людини - розяснення деструктивного
впливу процесу соцiалiзацiє, що проступау у виникненнi "монi-
тора вiдхилення", який викривляу свiдомiсть субукта, його ро-
зум, породжуу жорстку запрограмованiсть поведiнки.
В своєх дослiдженнях нам теж випало зiткнутися з певною
прихованою вiд свiдомостi запрограмованiстю психiки людини.
Й ця запрограмованiсть зумовлюуться логiкою несвiдомого. В
теорiє А. Менегеттi ми не змогли знайти обгрунтування й пояс-
нення, як практично визначити "монiтор вiдхилення". Викрив-
лення свiдомостi ми знаходимо через виявлення "логiки
несвiдомого", звичайно, "iншоє", нiж логiка свiдомостi. Ми не
зовсiм згоднi i з самим поняттям "монiтор", що потрактовууться
як "остерiгаючий" . Тут, певно, слiд говорити не про застере-
ження, а про жорстку зумовленiсть викривлення свiдомостi. Ми
не можемо погодитися з онтопсихологами в тому, що викрив-
лення свiдомостi - цс загальне явище. Дослiдження показуу,
що використання свiдомостi за змiстом у кожного своу.
Якщо не розумiти цей важливий момент, то с небезпека
редукцiє теоретичноє орiунтацiє практичноє психологiє через не-
виправдане приписування всiм людям психiчноє хвороби. Саме
цс властиве А. Менегеттi, котрий вважау всiх людей шизофре-
нiками у звязку з наявнiстю у них внутрiшнього розщеплення
(стабiлiзованоє суперечностi). Шизофренiя, - пише вiн, - оз-
начау "роздiлений розум" .
А. Менегеттi гадау, що "гратка" ("монiтор вiдхилення") втi-
лена в людей iншими цивiлiзацiями. Однак редукцiя дослiджен-
ня тягне за собою iншу редукцiю, а саме: якщо "монiтор
вiдхилення" ("гратка") втiленi в людину з космосу, то, за його
переконанням, можна згорнути вивчення iндивiдуальноє непов-
торностi образiв, котрi в кожноє людини виникають своурiдно,
й створити словник цих образiв.
Логiка несвiдомого в кожного субукта неповторна, й профе-
сiоналiзм психолога-практика припиняуться там, де вiн ставить
крапку в дослiдженнi (вивченнi) цiує неповторностi й спрощуу
собi завдання, вдаючися в трактуваннi живого матерiалу до
загальних iнтерпретацiй, що фактично стоять поза досвiдом
субукта. А це може бути пiдставою для визначення професi-
оналiзму психолога-практика з огляду на його iнструментальнi
спроможностi обуктивувати внутрiшнi причини неповторних
викривлень логiки свiдомостi. Крiм того, логiку несвiдомого, яка
спричинюу викривлення розуму, свiдомостi, ми не схильнi роз-
глядати лише в площинi (як "гратку"), бо вона функцiонуу й
по горизонталi (як "монiтор вiдхилення"), й по вертикалi (з
усiма єє фiло- та онтоперсдумовами). Тобто для нас важливi
взаумозвязки несвiдомого зi свiдомiстю. Й саме в цьому кри-
ються й секрет єє обуктивування, й секрет успiшноє психоко-
рекцiйноє роботи практичного психолога.
У своєй практицi ми (як i А. Менегеттi) теж придiляумо
надзвичайно велику увагу "образам" як у вербальному Єх описi,
так i в художньому зображеннi в психомалюнках, проте вважа-
умо недоцiльним наповнювати цi образи вербальним змiстом,
який стоєть поза досвiдом самого Єхнього автора, навiть якщо це
у результатом довготривалого дослiдницького шляху вченого.
Ми в своєй практицi неймовiрно високо цiнуумо дiалогiчну вза-
умодiю з автором, що наповнюу його образи вiдповiдною (не-
повторною) семантикою. Лише за таких умов ми можемо
покладати надiю на пiзнання iндивiдуальноє неповторностi ло-
гiки несвiдомого, тодi вона набувау сили променя лазера у здiйс-
неннi операцiє, нацiленоє на нiвелювання викривлень розуму
(свiдомостi) субукта.
У звязку з тим, що в практичнiй роботi зосереджууться
увага на встановленнi контакту мiж свiдомими й несвiдомими
аспектами психiки, то й матерiал, на якому розгортауться пси-
ходiагностично-корекцiйна робота, народжууться завдяки "свi-
домiй" активностi субукта в групi. Тому, якщо для А. Менегеттi
сни у центральним обуктом, на якому будууться психотерапiя,
то для нас сни завжди у допомiжним матерiалом. У центрi
уваги - спонтанна, невимушена дискусiя в групi, рольова гра,
психодрама й малюнок.
Для нас важливо наладнати мости мiж свiдомим i несвiдомим,
збiльшити силу свiдомостi людини через пiзнання нею власних
несвiдомих аспектiв психiки, єє логiки, що зумовлюу особистiснi
проблеми. Завдяки такому поглибленому усвiдомленню роз-
ширюються можливостi субукта в попередженнi викривлень ро-
зуму, в переорiунтацiє енергiє (що використовувалася в органiзмi
на витiснення та опори) - в конструктивнi життустверджуваль-
нi справи, що ведуть до соцiального успiху, адаптацiє. А. Мене-
геттi (основоположник онтопсихологiє), пiдкреслюючи важли-
вiсть для людини такоє iнстанцiє в єє психiчно-структурнiй орга-
нiзацiє, як "iн-се", вказуу на єє неусвiдомлюванiсть. (Воно (iн-се)
не усвiдомлюуться свiдомим людським "Я".)
Основною метою психотерапiє у повернення людини до кон-
такту з "iн-се", який вона втрачау у звязку з утiленням у неє
"монiтора вiдхилення". Враховуючи, що "iн-се" вказуу шлях до
метафiзичного вимiру й, можна вважати, що це шлях до пред-
метiв, неприступних чуттувому досвiдовi, зокрема до Бога. Зро-
зумiло, чому "iн-се", хоч i "втiлюуться в повсякденному життi,
залишауться трансцендентним" .
Психокорекцiйна робота в групi АСПН передбачау розши-
рення свiдомостi, а це означау рух "угору", а не "вниз". Тому
на противагу метафiзичним цiлям онтопсихологiє, ми через пси-
хокорекцiю прокладаумо стежку для розвитку дiалектичних
можливостей субукта, якi реалiзуються з допомогою чiткiшого
и правильнiшого вiдображення реальностi власного буття, а не
вiдступом вiд нього.
Невербальна взаумодiя, психомалюнок та iншi прийоми, якi
ми створюумо тут же, в групi, залежно вiд психодiагностичних
потреб ситуацiє "тут i тепер", сприяють "матерiалiзацiє" психiч-
ноє реальностi та ЄЄ вивченню. За нашого пiдходу психокорек-
цiйнии процес не лише набувау iндивiдуальноє неповторностi
для кожного, але й знiмау песимiстичне ставлення до можли-
востей конструктивних змiн особистостi.
Нашi погляди вирiзняються в самiй сутi розумiння "монiтора
вiдхилень". Емпiричний матерiал, одержаний нами, переконли-
во показуу, шо логiка несвiдомого - не що iнше, як трансфер
усiує iсторiє життя. Для нас це надзвичайно багато важить, бо,
розкриваючи генезис логiки несвiдомого, яка зумовлюу "ви-
кривлення розуму", ми саме в цих каузальних моментах уба-
чаумо витоки психокорекцiйного ефекту, в чому, природно, нам
допомагау психоаналiз.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30