Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.
Крім звичайних магістратів, у Римі існували екстраординарні — ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату. На час діяльності диктатора всі інші магістрати
52
Держави і праві) античного світу
\
Розділ II
Державний лад Риму в період Республіки
СЕНАТ
Центуріатні збори
Трибутні збори
обирають
Куріатні збори
ДИКТАТОР
призначають
^ Плебейський І трибун
обирають
Я ______ д __________ _______ ^_
Претори~|: І_иенздри_І і І^онсуяи
І ЕЦІЛИІ І КвесториП|
підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Існувало лише одне обмеження — диктатор призначався на строк не більший, як шість місяців.
Диктатор сам призначав свого, помічника — начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.
Такою була структура управління Римською республікою, яку Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) визначив «як справу, як надбання народу», як правове утворення, «загальний правопорядок». Водночас провідна роль сенату в політичному житті Риму, аристократичний склад сенаторів дозволяють визначити Римську республіку як аристократичну.
Військова організація Риму відігравала дуже значну роль за часів Республіки. Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. УIII столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. Виникає необхідність її перебудови, яку і провів 107 року до н.е. консул Марій. Зберігаючи військову повинність римських громадян, Марій дозволив набір добровольців, які отримували
53
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії — основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник — значною політичною фігурою. Спираючись на постійну, професійну армію, такий полководець діставав можливість диктувати свою волю і боротися за владу.
Перехід у Римі від Республіки до імперії. І-ІІ століття до н.е. в історії Римської республіки позначалися різким загостренням суперечностей, передусім між рабами і рабовласниками, боротьбою дрібного землеволодіння проти великого, виступами підкорених народів проти Риму. Особливу небезпеку становили безперервні конфлікти між центром і провінціями, а також могутні повстання рабів (у Си-цилії, під проводом Спартака). За таких умов республіканський державний механізм виявився непридатним, щоб забезпечити панування рабовласницької аристократії. Потрібна була інша державна організація, і такою новою державною формою повинна була стати імперія.
Коли над державою нависає загроза, казав Ціцерон, справжній діяч, як диктатор, повинен навести в ній порядок.
Для переходу від республіки до імперії потрібен був певний час. Шляхів такого переходу, механізму розбудови імперії на республіканському ґрунті просто не існувало. Першим, хто відшукав місток між республікою та імперією, зумів побачити в посаді диктатора дійовий засіб досягнення мети, був полководець Сулла. Спираючись на вірні йому легіони, Сулла примусив сенат призначити його в 82 році до н.е. диктатором на невизначений строк. Протягом кількох років (82-79 рр. до н.е.) Сулла мав необмежену владу, самостійно вирішував усі питання внутрішньої і зовнішньої політики, нещадно розправлявся з незадоволеними. Він наказав складати проскрипції — списки своїх супротивників, яких він сам засуджував до страти, причому їхнє майно підлягало конфіскації. Сулла ввів до сенату своїх прихильників, скасував посаду цензора, обмежив владу трибуна.
У 79 році до н.е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. Всі спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов були приречені на невдачу. В 59 році до н.е. тепер вже три воєначальники — Цезар, Красс і Пом-пей — захопили владу в Римі і утворили «тріумвірат» («союз трьох»), уклавши неофіційний союз, і зобов'язалися допомагати один одно-
Держава і право античного світу
\
Розділ II
му. Однак між тріумвірами розгоралася ворожнеча. Красс загинув під час війни проти Парфії, суперництво між Помпеєм і Цезарем закінчилося на користь Цезаря. Він і став єдиновладним правителем Риму, закріпивши в 44 році до н.е. за собою посаду безстрокового диктатора, довічного трибуна, консула, претора і привласнивши вищу жрецьку владу великого понтифіка. В 45 році до н.е. він отримав титул імператора — носія вищої військової влади, який до цього інколи давали як нагороду полководцям.
У 44 році до н.е. Цезаря було вбито. Знову Рим стає Республікою, але ненадовго. Вже в 43 році до н.е. утворюється другий тріумвірат. Октавіан, Антоній та Лепід на п'ять років беруть владу в Римі «для упорядкування держави». Після розпаду цього тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан стає імператором і отримує довічні права народного трибуна і принцепса, а в 27 році до н.е. здобуває повноваження на управління державою і почесний титул Августа — «звеличеного богами». Ця дата і визначає початок нового періоду в історії Римської держави — періоду імперії, який прийнято розподіляти на два етапи: принципат і домінат.
Римська держава в період імперії. З 27 року до н.е. по 284 рік н.е. Римська імперія виступає у формі принципату («принцепс» означає «перший»). Це був час, коли імператорська влада все ще змушена була прикриватися ширмою республіканських установ. Тут од-, ночасно діють дві системи управління. З одного боку, засідає сенат, обираються магістрати — консули, претори і т.д., а з другого, міцнішає та розвивається влада принцепса і нового державного апарату, який ним створюється.
Принцепс відтепер — постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету
стає військо.
Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону». Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.
Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.
§ 4. Право античних держав
Дерлісава і право античного світу
\
Розділ II
Ігальні риси античного права. Ступені, пс ні тим, що виявилися в розвитку суспільного, економічного і дер ного ладу античних держав, можна знайти і в праві.
У Спарті переважало звичаєве право. Навіть закони, що їх| переказами приписують Лікургу, були викладені в усній формі. То право Спарти характеризується значним збереженням залишків І нулого, пережитків родового устрою.
Відсутність права приватної власності на землю, серйозні у ки в розвитку договірних відносин, заборона громадянам
„ торгівлею, ремеслом, парна сім'я з багатьма специфічни-рисами і елементами групового шлюбу, кримінальне право, нор-якого не встановлювали міри покарання,'а лише вказували на злочинні дії і тому саме покарання обирали судді, — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спаруй.
Афінське право було вже більш розвиненою правовою системою. Спочатку тут також діяло звичаєве право. У У-УІ століттях до н.е. основним джерелом права стає закон, хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль. Найбільш стародавніми були Закони архонта Драконта 621 року до н.е., які були записом діючих норм звичаєвого права. До нас вони не дійшли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивство, але й крадіжка овочів, неробство тощо. Широке коло питань, пов'язаних з організацією державної влади і регулюванням цивільно-правових відносин (боргова реформа, закріплення приватної власності на землю і т.д.), базується на законодавстві Солона.
Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були розроблені досить повно. Розвиненим був, наприклад, інститут права власності, багато уваги афінське право приділяло володінню. Але самого визначення права власності як абсолютного права особи в Афінах не було. Важливе місце в афінській правовій . системі займало право зобов'язань, якому були відомі різноманітні договори: купівля-продаж, договір найму, особисте наймання і підряд, договір позики, договір товариства і поклажі. Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). За іпотекою заставлена земля залишалась у володінні та користуванні боржника, але боржник втрачав право розпоряджатись нею — продавати, дарувати і т.д. Знало афінське право і зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. У шлюбно-сімейних стосунках закріплювалася неповноправність жінки, вона знаходилась під опікою батьків або чоловіка. Влада батька над дітьми До Солона була майже необмеженою. Незабаром вона послабшала, &ІЄ все ще залишалася значною.
Афінське право розрізняло злочини проти держави і проти особистих інтересів, хоч межа між ними була досить умовною. Найтяжчими злочинами вважалися державна зрада, обман народу, крадіжка храмового майна, образа богів і т.ін. До серйозних злочинів належа-ли також убивство, зрада дружини, образа. Відомі були і злочини проти власності: крадіжка майна, підпал. Суворо каралися ті, хто
58
59
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
скоїв державний злочин, — вони оголошувалися поза законом і • кожен мав право їх убити. Деякі злочини тягли за собою смертну І Широко застосовувалась як покарання атимія — позбавлення точних прав і конфіскація майна, повна або часткова. Відомі були штрафи і відшкодування збитків.
Давньогрецькі мислителі, підкреслюючи вирішальне значе справедливих законів у політичному житті, одночасно намагалися: йти різницю між природним правом і законом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56