віків
рив нове феодальне ополчення, що знаходилось у повній залежності від монарха. Нове кінне військо складаїося з власників умовних довічних земельних пожалувань — бенефіціїв, які надавалися королем феодалам за військову службу.
На таких же засадах базувалося державне управління ранньофеодальної Франції, а також Німеччини.
У Франції в 1Х-Х століттях король обирався верхівкою світських і духовних феодалів і лише з XII століття утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником короля був сенешал, який вважався главою королівського двору і командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, займався королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. З XI століття в королівському домені з'явилася нова посада прево, який збирав податки, командував гарнізоном та ополченням. У XII столітті виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.
З розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає:
Такі ж риси двірцево-вотчинної системи зберігав в собі центральний державний апарат ранньофеодальної Німеччини. Вищі сановники палацу (канцлер, маршал і т.д.) виконували найважливіші державні функції, їх посади поступово перетворюються на спадкові. З XI століття найвпливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), разом з якою глава держави розглядав найважливіші справи.
Щось подібне спостерігалось і в Англії, але тільки до нормандського завоювання 1066 року. Тут також королівський двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб. Серед вищих королівських сановників особливе місце належало королівському скарбнику. Дуже впливовими були і капелани, які відали канцелярією. Зберігалася рада знаті — вітенагемот (вітан — мудрий), яка допомагала королю в управлінні. В графствах, сотнях поряд з королівськими представниками — ел-дорменом і герефою — діяли збори населення як судові і частково адміністративні органи.
Більш різноманітними були державні структури в країнах Центральної та Південно-східної Європи.
Феодальна держава і право \ ____в країнах Європи_______\_
Розділ І
Державний лад Франції в період ранньофеодальної монархії (ІХ-ХПІ ст.)
КОРОЛІВСЬКА
КУРІЯ
(Збори королівських васалів)
У Чехії в ІХ-ХІ століттях монархія повторювала в основному західноєвропейські зразки. На чолі Чеської держави стояв князь. Важливі двірцеві посади заміщалися за рахунок князівських дружинників. Найбільш важливими серед них були посади керуючого князівськими палатами (палатія), верховного скарбника (комірника), керуючих князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Усі вони складали князівську раду. Інколи князь скликав двірцеві з'їзди. В краях (жупах) влада знаходилась у каштелянів.
Приблизно Х-ХІ століттями датується ранньофеодальна монархія і в Польщі. Вища влада тут також належала князю. При Болеславі Хороброму (992-1025 рр.) верховна влада перетворюється на королівську. Існувала королівська рада із великих земельних магнатів (можновладців), інколи, як і в Чехії, скликалися з'їзди світських і духовних феодалів.
Центральний апарат управління (воєвода, канцлер, комірник, скарбник) складався з осіб, призначених королем. На місцях управління округами передавалося намісникам, управління містами — правителям замків.
82
83
Частина друга
Історія дерлшви і прана Середні* віків
Інакше вибудовувався державний механізм Візантії, яка довгий час була хранителькою державно-правової спадщини античності.
У IV-VII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої Римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодшіьних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) і армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства — сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIII-X століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.)
Префект і Префект
Сірійського 1 Східного
Преторія '{• Преторія
Відомство двору
Державна скарбниця
Коміт
Імператорська скарбниця
колишньої візантійської провінції. А в 1018-1187 роках вона взагалі перебувала під владою,Візантії. Дуже схожою була і доля Сербії.
Спочатку на чолі Болгарського царства знаходився хан (князь), який мав титул «івічі» (великий). Йому допомагала рада знаті. Інколи скликалися збори усього народу. Від часів князя Симеона (893-927 рр.) для позначення монарха стали використовуватися візантійські титули — кесар, василевс. Впливовим органом стає постійна рада — синкліт, народні собори (збори) втрачають свою роль.
Особливого значення в управлінні набирає логофет (перший міністр), фінансами відав протовестиарій, великий воєвода здійснював керівництво військом.
У Сербії деякий час зберігалися пережитки племінної демократії. Князь був передусім воєначальником, функціонувало віче. Із своїх дружинників князь призначав воєводу, скарбника, конюшого і т.д.
Починаючи з XIII століття відбувається посилення князівської влади. В 1217 році сербський князь отримує королівський титул. Серед королівських слуг виділяється канцлер-логофет.
84
85
Частина друга
[сторін держави і правії ____ Середніх вікік_____
Феодальна держава і право ____в країнах Європи____
л
Розділ І
Феодальна роздробленість. У політичній структурі ранньофеодальної монархії з визріванням феодальних відносин відбуваються серйозні зміни. Економічна роз'єднаність, що виникає з розвитком великого феодального землеволодіння і безперервних роздач земель васалам, спричиняла і політичну роздробленість. Щодалі сильнішими ставали відцентрові сили, відбувалася політична дестабілізація, поривалися зв'язки центра з периферією. Спершу єдині держави починають розпадатися на самостійні та напівсамостійні одиниці, великі феодали відмовляються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними і незалежними. Фактично влада короля обмежується в ці часи рамками його власного домена. Так розпочинається феодальна роздробленість.
Феодальної роздробленості зазнала держава Франків, яка повністю розпалася в IX столітті на самостійні держави. На просту сукупність феодальних володінь перетворюється Франція. З 1056 року Чеська держава стає політично роздробленою, розпадається на самостійні частини, не зв'язані між собою ні в економічному, ні в політичному відношенні. Після смерті Болеслава Кривоустого в 1138 році на ряд самостійних князівств розпадається Польща. Великі феодали добиваються повної політичної самостійності і перетворюються на незалежних правителів. Але з особливою силою феодальна роздробленість виявилася в Німеччині, і цьому значною мірою сприяло проголошення в X столітті короля Оттона римським імператором, а Німеччини Священною Римською імперією германської нації. Політика завоювань в Італії і західнослов'янських землях, боротьба за світове панування, витрачання сил у безплідних військових походах відвертали імператора, його армію, адміністрацію і фінанси від суто німецьких справ, посилювали розпад країни.
Але існували ще більш негативні наслідки децентралізації. Так, Болгарія в XIV столітті, як і інші країни Європи, розпадається на низку феодальних самостійних держав. Знесилена феодальними чварами Болгарія не здатна була чинити серйозний опір загарбникам, і 1396 року турки поневолили її. Самостійний розвиток Болгарії припинився. Така ж доля спіткала і Сербію, територія якої 1459 року була включена до складу Османської імперії.
Винятком була Англія — нормандське завоювання припинило процес її роздроблення, який там розпочинався і, на відміну від континенту, привело до збереження, навіть в умовах ранньофеодальної
монархії, єдиної держави з досить сильною королівською владою. Заслуга в цьому належала передусім Вільгельму Завойовнику, який став найбільшим землевласником і перетворився на з'єднуючий центр усієї феодально-ієрархічної системи.
Велику роль у зміцненні підвалин королівської влади в Англії і одночасному послабленні політичних позицій великих світських феодалів і церкви відіграли реформи Генріха II (1154-1189 рр.) — судова і військова, а також реорганізація управління і фінансів. Так, судова реформа Генріха II запроваджувала новий порядок судочинства в справах про земельну власність. Віднині кожна вільна людина Англії мала право за певну плату перенести майновий спір на розгляд у королівську курію. Таке нововведення підривало судову владу окремих феодалів і разом з тим значно посилювало і розширяло королівську юрисдикцію. Велике значення мала і реформа кримінального судочинства. За цією реформою до компетенції королівських судів включалися майже всі кримінальні злочини. Розслідування таких справ відтепер провадилося через присяжних — дванадцяти лицарів і чотирьох вільних людей, які під присягою повинні були повідомити про злочини, скоєні в окрузі. З цією метою роз'їздні судді — представники центру, регулярно об'їжджали графства, розглядаючи всі справи, які були підсудні короні. Вони перетворилися на ефективний засіб контролю за місцевим управлінням з боку центральних органів, а також сприяли утворенню в Англії єдиної судової системи.
Посилення королівської влади було б неможливим без реорганізації збройних сил Англії, основу яких становило феодальне ополчення —система озброєних дружин на чолі з баронами. Військова реформа Генріха II замінила військову повинність феодалів сплатою «щитових грошей», за які король мав змогу наймати на службу необхідну кількість лицарів. Крім того, Генріх II намагався відтворити колишнє англосаксонське народне ополчення, а тому ввів військову службу для всього вільного населення Англії. Відповідно до виданої 1181 року асизи «Про озброєння» кожен вільний — феодал, селянин, міщанин — повинен був відповідно до свого майнового становища придбати належну зброю. Таким чином створювалося нерегулярне феодальне військо, яке король міг протиставити своїм неслухняним васалам.
Одночасно відбувалося упорядкування структури і уточнення компетенції вищого органу центрального управління — королівської курії, яка поєднувала в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу. До її складу входили маршал, камерарій, що керував
86
87
Частина друга
ія держачи і права
Феодальна держава і право ____в країнах Свропіі__
Розділ І
Державний лад Англії після нормандського завоювання 1066 року
ВЕЛИКА РАДА - Королівська курія Юстуїціарії * І
| Мала Управління палацом
і
•*Р®<Ї»8ЯЇ -~-.. * . . ••> . .. ™шда"в
королівським майном, канцлер — особистий секретар короля тощо. В міру посилення королівської влади у складі курії виділялися окремі відомства. Палата шахової дошки на чолі із скарбником стала центром фінансового управління. Відокремлюється особливе відомство канцлера, а також ряд судових органів. Найбільш важливим з них став Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм. В середині цього судового органу в свою чергу відособився Суд загальних позовів, який дістав право засідати без участі короля.
Міста і міське самоврядування. Розвиток феодального суспільства, і передусім відокремлення ремесла від землеробства, створили в X—XI століттях передумови для відособлення міста від села. Міста стали центрами товарного виробництва і торгівлі у феодальному суспільстві.
Виникаючи на землях світських чи духовних феодалів або на землях королівського домена, міста підпадали під юрисдикцію феодальних сеньйорів. Вони вважалися власністю феодалів і були зобов'язані відбувати різноманітні повинності на користь своїх сеньйорів. Це викликало напружену боротьбу між містами і феодалами-земле-власниками, яка визначила основний напрям політичного розвитку середньовічних міст.
Французькі міста вже в Х-ХІІ століттях отримують певну автономію, звільняючись з-під влади феодального сеньйора. Багато з них
стає самостійними носіями політичної влади. Вони обирають власні органи управління, Ішцають законодавчі акти, мають свій суд. Управління містом, як правило, зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних, які обирали мера міста.
В Англії інтенсивний розвиток міст відбувається після нормандського завоювання. В XII столітті розпочинається процес їх звільнення від влади феодалів. Звичайною умовою був щорічний грошовий внесок королю або барону. На кінець XIII століття більша частина англійських міст отримала самоврядування. Купецька верхівка Лондона, наприклад, за особливий грошовий внесок купила собі право призначати членів міської думи і самого мера.
У Німеччині міста за своїм статусом розподілялися на імперські і земські. Перші з них (Любек, Аусбург та ін.) набули значної кеза-лежністі. Вони управлялися міською радою і магістратом, карбували свою монету, мали військо, свої' судові органи. Надалі «вільними» імперськими містами стали ІМайнц, Страсбург, Гамбург тощо. Для захисту від феодального свавілля і розширення своїх привілеїв німецькі міста вступали між собою в союзи. Одним з них був, наприклад, Рейнський союз, утворений у 1254 році. До його складу входило близько сга рейнських, баварських, швабських та інших міст. Керував союзом особливий орган — бундесрат. Існував і свій союзний суд.
Але найбільш повною самоврядування досягли Італійські міста. В Італії більшість міст (Венеція, Генуя) не тільки завоювали повну незалежність від центральної та місцевої влади, але й підкорили навколишню сільську округу, а самі перетворилися на міські республіки.
Специфічною рисою середньовічного міста був цеховий устрій, коли ремісники однієї професії обов'язково входили до певного цеху, а купецтво об'єднувалося в гільдії.
§ 3. Станово-представницька монархія
ІЬ
Іерехід до станово-представницької монархії. Другий період в історії феодальної державності охоплює ХШ-ХУ століття. Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, вів до розвитку ремесла, торгівлі, поширенню товарно-грошових відносин. На цій основі міцнішають зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.
88
89
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків____
Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходила сила-силенна нових товарів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
рив нове феодальне ополчення, що знаходилось у повній залежності від монарха. Нове кінне військо складаїося з власників умовних довічних земельних пожалувань — бенефіціїв, які надавалися королем феодалам за військову службу.
На таких же засадах базувалося державне управління ранньофеодальної Франції, а також Німеччини.
У Франції в 1Х-Х століттях король обирався верхівкою світських і духовних феодалів і лише з XII століття утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником короля був сенешал, який вважався главою королівського двору і командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, займався королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. З XI століття в королівському домені з'явилася нова посада прево, який збирав податки, командував гарнізоном та ополченням. У XII столітті виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.
З розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає:
Такі ж риси двірцево-вотчинної системи зберігав в собі центральний державний апарат ранньофеодальної Німеччини. Вищі сановники палацу (канцлер, маршал і т.д.) виконували найважливіші державні функції, їх посади поступово перетворюються на спадкові. З XI століття найвпливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), разом з якою глава держави розглядав найважливіші справи.
Щось подібне спостерігалось і в Англії, але тільки до нормандського завоювання 1066 року. Тут також королівський двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб. Серед вищих королівських сановників особливе місце належало королівському скарбнику. Дуже впливовими були і капелани, які відали канцелярією. Зберігалася рада знаті — вітенагемот (вітан — мудрий), яка допомагала королю в управлінні. В графствах, сотнях поряд з королівськими представниками — ел-дорменом і герефою — діяли збори населення як судові і частково адміністративні органи.
Більш різноманітними були державні структури в країнах Центральної та Південно-східної Європи.
Феодальна держава і право \ ____в країнах Європи_______\_
Розділ І
Державний лад Франції в період ранньофеодальної монархії (ІХ-ХПІ ст.)
КОРОЛІВСЬКА
КУРІЯ
(Збори королівських васалів)
У Чехії в ІХ-ХІ століттях монархія повторювала в основному західноєвропейські зразки. На чолі Чеської держави стояв князь. Важливі двірцеві посади заміщалися за рахунок князівських дружинників. Найбільш важливими серед них були посади керуючого князівськими палатами (палатія), верховного скарбника (комірника), керуючих князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Усі вони складали князівську раду. Інколи князь скликав двірцеві з'їзди. В краях (жупах) влада знаходилась у каштелянів.
Приблизно Х-ХІ століттями датується ранньофеодальна монархія і в Польщі. Вища влада тут також належала князю. При Болеславі Хороброму (992-1025 рр.) верховна влада перетворюється на королівську. Існувала королівська рада із великих земельних магнатів (можновладців), інколи, як і в Чехії, скликалися з'їзди світських і духовних феодалів.
Центральний апарат управління (воєвода, канцлер, комірник, скарбник) складався з осіб, призначених королем. На місцях управління округами передавалося намісникам, управління містами — правителям замків.
82
83
Частина друга
Історія дерлшви і прана Середні* віків
Інакше вибудовувався державний механізм Візантії, яка довгий час була хранителькою державно-правової спадщини античності.
У IV-VII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої Римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодшіьних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) і армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства — сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIII-X століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.)
Префект і Префект
Сірійського 1 Східного
Преторія '{• Преторія
Відомство двору
Державна скарбниця
Коміт
Імператорська скарбниця
колишньої візантійської провінції. А в 1018-1187 роках вона взагалі перебувала під владою,Візантії. Дуже схожою була і доля Сербії.
Спочатку на чолі Болгарського царства знаходився хан (князь), який мав титул «івічі» (великий). Йому допомагала рада знаті. Інколи скликалися збори усього народу. Від часів князя Симеона (893-927 рр.) для позначення монарха стали використовуватися візантійські титули — кесар, василевс. Впливовим органом стає постійна рада — синкліт, народні собори (збори) втрачають свою роль.
Особливого значення в управлінні набирає логофет (перший міністр), фінансами відав протовестиарій, великий воєвода здійснював керівництво військом.
У Сербії деякий час зберігалися пережитки племінної демократії. Князь був передусім воєначальником, функціонувало віче. Із своїх дружинників князь призначав воєводу, скарбника, конюшого і т.д.
Починаючи з XIII століття відбувається посилення князівської влади. В 1217 році сербський князь отримує королівський титул. Серед королівських слуг виділяється канцлер-логофет.
84
85
Частина друга
[сторін держави і правії ____ Середніх вікік_____
Феодальна держава і право ____в країнах Європи____
л
Розділ І
Феодальна роздробленість. У політичній структурі ранньофеодальної монархії з визріванням феодальних відносин відбуваються серйозні зміни. Економічна роз'єднаність, що виникає з розвитком великого феодального землеволодіння і безперервних роздач земель васалам, спричиняла і політичну роздробленість. Щодалі сильнішими ставали відцентрові сили, відбувалася політична дестабілізація, поривалися зв'язки центра з периферією. Спершу єдині держави починають розпадатися на самостійні та напівсамостійні одиниці, великі феодали відмовляються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними і незалежними. Фактично влада короля обмежується в ці часи рамками його власного домена. Так розпочинається феодальна роздробленість.
Феодальної роздробленості зазнала держава Франків, яка повністю розпалася в IX столітті на самостійні держави. На просту сукупність феодальних володінь перетворюється Франція. З 1056 року Чеська держава стає політично роздробленою, розпадається на самостійні частини, не зв'язані між собою ні в економічному, ні в політичному відношенні. Після смерті Болеслава Кривоустого в 1138 році на ряд самостійних князівств розпадається Польща. Великі феодали добиваються повної політичної самостійності і перетворюються на незалежних правителів. Але з особливою силою феодальна роздробленість виявилася в Німеччині, і цьому значною мірою сприяло проголошення в X столітті короля Оттона римським імператором, а Німеччини Священною Римською імперією германської нації. Політика завоювань в Італії і західнослов'янських землях, боротьба за світове панування, витрачання сил у безплідних військових походах відвертали імператора, його армію, адміністрацію і фінанси від суто німецьких справ, посилювали розпад країни.
Але існували ще більш негативні наслідки децентралізації. Так, Болгарія в XIV столітті, як і інші країни Європи, розпадається на низку феодальних самостійних держав. Знесилена феодальними чварами Болгарія не здатна була чинити серйозний опір загарбникам, і 1396 року турки поневолили її. Самостійний розвиток Болгарії припинився. Така ж доля спіткала і Сербію, територія якої 1459 року була включена до складу Османської імперії.
Винятком була Англія — нормандське завоювання припинило процес її роздроблення, який там розпочинався і, на відміну від континенту, привело до збереження, навіть в умовах ранньофеодальної
монархії, єдиної держави з досить сильною королівською владою. Заслуга в цьому належала передусім Вільгельму Завойовнику, який став найбільшим землевласником і перетворився на з'єднуючий центр усієї феодально-ієрархічної системи.
Велику роль у зміцненні підвалин королівської влади в Англії і одночасному послабленні політичних позицій великих світських феодалів і церкви відіграли реформи Генріха II (1154-1189 рр.) — судова і військова, а також реорганізація управління і фінансів. Так, судова реформа Генріха II запроваджувала новий порядок судочинства в справах про земельну власність. Віднині кожна вільна людина Англії мала право за певну плату перенести майновий спір на розгляд у королівську курію. Таке нововведення підривало судову владу окремих феодалів і разом з тим значно посилювало і розширяло королівську юрисдикцію. Велике значення мала і реформа кримінального судочинства. За цією реформою до компетенції королівських судів включалися майже всі кримінальні злочини. Розслідування таких справ відтепер провадилося через присяжних — дванадцяти лицарів і чотирьох вільних людей, які під присягою повинні були повідомити про злочини, скоєні в окрузі. З цією метою роз'їздні судді — представники центру, регулярно об'їжджали графства, розглядаючи всі справи, які були підсудні короні. Вони перетворилися на ефективний засіб контролю за місцевим управлінням з боку центральних органів, а також сприяли утворенню в Англії єдиної судової системи.
Посилення королівської влади було б неможливим без реорганізації збройних сил Англії, основу яких становило феодальне ополчення —система озброєних дружин на чолі з баронами. Військова реформа Генріха II замінила військову повинність феодалів сплатою «щитових грошей», за які король мав змогу наймати на службу необхідну кількість лицарів. Крім того, Генріх II намагався відтворити колишнє англосаксонське народне ополчення, а тому ввів військову службу для всього вільного населення Англії. Відповідно до виданої 1181 року асизи «Про озброєння» кожен вільний — феодал, селянин, міщанин — повинен був відповідно до свого майнового становища придбати належну зброю. Таким чином створювалося нерегулярне феодальне військо, яке король міг протиставити своїм неслухняним васалам.
Одночасно відбувалося упорядкування структури і уточнення компетенції вищого органу центрального управління — королівської курії, яка поєднувала в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу. До її складу входили маршал, камерарій, що керував
86
87
Частина друга
ія держачи і права
Феодальна держава і право ____в країнах Свропіі__
Розділ І
Державний лад Англії після нормандського завоювання 1066 року
ВЕЛИКА РАДА - Королівська курія Юстуїціарії * І
| Мала Управління палацом
і
•*Р®<Ї»8ЯЇ -~-.. * . . ••> . .. ™шда"в
королівським майном, канцлер — особистий секретар короля тощо. В міру посилення королівської влади у складі курії виділялися окремі відомства. Палата шахової дошки на чолі із скарбником стала центром фінансового управління. Відокремлюється особливе відомство канцлера, а також ряд судових органів. Найбільш важливим з них став Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм. В середині цього судового органу в свою чергу відособився Суд загальних позовів, який дістав право засідати без участі короля.
Міста і міське самоврядування. Розвиток феодального суспільства, і передусім відокремлення ремесла від землеробства, створили в X—XI століттях передумови для відособлення міста від села. Міста стали центрами товарного виробництва і торгівлі у феодальному суспільстві.
Виникаючи на землях світських чи духовних феодалів або на землях королівського домена, міста підпадали під юрисдикцію феодальних сеньйорів. Вони вважалися власністю феодалів і були зобов'язані відбувати різноманітні повинності на користь своїх сеньйорів. Це викликало напружену боротьбу між містами і феодалами-земле-власниками, яка визначила основний напрям політичного розвитку середньовічних міст.
Французькі міста вже в Х-ХІІ століттях отримують певну автономію, звільняючись з-під влади феодального сеньйора. Багато з них
стає самостійними носіями політичної влади. Вони обирають власні органи управління, Ішцають законодавчі акти, мають свій суд. Управління містом, як правило, зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних, які обирали мера міста.
В Англії інтенсивний розвиток міст відбувається після нормандського завоювання. В XII столітті розпочинається процес їх звільнення від влади феодалів. Звичайною умовою був щорічний грошовий внесок королю або барону. На кінець XIII століття більша частина англійських міст отримала самоврядування. Купецька верхівка Лондона, наприклад, за особливий грошовий внесок купила собі право призначати членів міської думи і самого мера.
У Німеччині міста за своїм статусом розподілялися на імперські і земські. Перші з них (Любек, Аусбург та ін.) набули значної кеза-лежністі. Вони управлялися міською радою і магістратом, карбували свою монету, мали військо, свої' судові органи. Надалі «вільними» імперськими містами стали ІМайнц, Страсбург, Гамбург тощо. Для захисту від феодального свавілля і розширення своїх привілеїв німецькі міста вступали між собою в союзи. Одним з них був, наприклад, Рейнський союз, утворений у 1254 році. До його складу входило близько сга рейнських, баварських, швабських та інших міст. Керував союзом особливий орган — бундесрат. Існував і свій союзний суд.
Але найбільш повною самоврядування досягли Італійські міста. В Італії більшість міст (Венеція, Генуя) не тільки завоювали повну незалежність від центральної та місцевої влади, але й підкорили навколишню сільську округу, а самі перетворилися на міські республіки.
Специфічною рисою середньовічного міста був цеховий устрій, коли ремісники однієї професії обов'язково входили до певного цеху, а купецтво об'єднувалося в гільдії.
§ 3. Станово-представницька монархія
ІЬ
Іерехід до станово-представницької монархії. Другий період в історії феодальної державності охоплює ХШ-ХУ століття. Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, вів до розвитку ремесла, торгівлі, поширенню товарно-грошових відносин. На цій основі міцнішають зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.
88
89
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків____
Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходила сила-силенна нових товарів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56