забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заС законом, дозволено» (ст. 5).
Отримало роз'яснення і природне право на безпеку, що зй| своє виявлення в закріпленні принципу законності. «Ніхто Ні бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, —~| джувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, писаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні <| підлягають карі.
Було закріплено і презумпцію невинності. Як ствер._._, „ ларація, «кожна людина вважається невинною до того час$| не оголосять винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в раЗй| ніякої надмірної суворості.
Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і об* ного до вчинення злочину і законно застосованого» (ст. 8). А,| кон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхії
І, нарешті, Декларація підкреслювала неминуще значені ва власності, проголошуючи його природним, «непорушним і ЄІ| ним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього пра нятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність»,: засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відіш
Декларація 1789 року згадувала також інші права і свобод».;! ний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших п ни, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, ти, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією сн у випадках, визначених законом», — було сказано в статті рації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних пе
Для утримання громадської сили і для витрат по упра заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни ма особисто через своїх представників визначати необхідність І ких податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх
"Л
.V
їх р:')3г.:іг>. спосю опо Ііігчуванмя. стягані*л І строк,
* ' якч ноші встановлюються» (ст. 14).
Зна!!'г!ии сног втілення і сформульованії Монтсск'с ідея створення організаційно незалежних одна від одної І взаємноярівноважених гілок дер/кавної влади: законодавчої, виконавчої га судової. В статті 16 було скидано: -Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав іневстанов нний розподіл влади, не має конституції».
Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала но-' вий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вена обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повиннос-тей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і 'зборів.
Вже на першому етапі розвитку революції виявилася ще одна за-кономіг'іііеіь — есе наочнішим ставав її буржуазний характер. Се-' лянські виступи Змусили Установчі збори зайнятися аграрним питанням. Четвертого серпня 1789 року Установчими зборами було проголошено «повне знищення феодального режиму», а насправді — декретоване скасування лише другорядних особистих феодальних повинносте» селян і деяких монопольних прав дворянства. Найважливіші для селянина так звані реальні повинності (ценз, панщина, шампар'І згідно з декретом підлягали викупу.
Одночасно всупереч принципам Декларації прав людини і громадянина Установчі збори закріпили новий порядок виборів ч органи Державної нлади і врядування. Було введено цензову виборчу систему, за якою провадився розподіл усіх громадян на «активних» і «па-сивних>>. При сьому виборчих прав набували лише «активні». До їх «шалу входили чоловіки, що досягли двадцяти п'яти років*, не були лугами за винагороду, сплачували прямий податок у розмірі, не ниж-МУ за триденний заробіток робітника, і мали можливість на свій кошт РИдоати спорядження і зброю для служби в національній гвардії. - 1 <'У1 році був прийнятий реакційний закон «Про збори робіт-1В І ремісників одного стану і однієї професії», відомий як закон Шапедьє. Під загрозою кримінального покарання цей закон забо-Яв союзи І страйки робітників.
акої о розвитку французькій буржуазній революції надало те, що ершому її етапі політичне керівництво було в руках буржуазної
164
165
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу______
аристократії і частини дворянства, що обуржуазилася, — насамперед банкірів, власників великих мануфактур, колоніальних підприємств,) судновласників, багатих і знатних землевласників, які перебудувалиіі свої володіння на буржуазний лад. їх партія конституціоналістів на| першому етапі революції мала більшість у всіх найважливіших по-* літичних установах і органах.
Конституціоналісти були найбільш поміркованою партією французь-;| кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-1 абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархіям
Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.
За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..
Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.
Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.
У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •
Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___
л
Розділ І
На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.
Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.
Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.
У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.
Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.
Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.
Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-
166
167
Частина третя
Історія держави І праве " Нового час
ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів. Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І: Начальники загального | управління 1 Агенти зовнішніх відносин 1
^^ ї. І-^« Центральне управління 1
ДЕПАРТАМЕНТСЬКІ ЗБОРИ ВИБІРНИКІВ
Кантон
Первинні збори (200-600 виборців)
Проміжне управління
Муніципальне управління
Безпосереднє управління доручалося Виконавчій раді. Порядок її формування був також демократичним. Збори вибірників кожного департаменту висували по одному кандидату. З цих вісімдесяти трьох кандидатів Законодавчий корпус призначав двадцять чотири члени Виконавчої ради (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Отримало роз'яснення і природне право на безпеку, що зй| своє виявлення в закріпленні принципу законності. «Ніхто Ні бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, —~| джувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, писаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні <| підлягають карі.
Було закріплено і презумпцію невинності. Як ствер._._, „ ларація, «кожна людина вважається невинною до того час$| не оголосять винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в раЗй| ніякої надмірної суворості.
Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і об* ного до вчинення злочину і законно застосованого» (ст. 8). А,| кон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхії
І, нарешті, Декларація підкреслювала неминуще значені ва власності, проголошуючи його природним, «непорушним і ЄІ| ним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього пра нятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність»,: засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відіш
Декларація 1789 року згадувала також інші права і свобод».;! ний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших п ни, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, ти, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією сн у випадках, визначених законом», — було сказано в статті рації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних пе
Для утримання громадської сили і для витрат по упра заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни ма особисто через своїх представників визначати необхідність І ких податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх
"Л
.V
їх р:')3г.:іг>. спосю опо Ііігчуванмя. стягані*л І строк,
* ' якч ноші встановлюються» (ст. 14).
Зна!!'г!ии сног втілення і сформульованії Монтсск'с ідея створення організаційно незалежних одна від одної І взаємноярівноважених гілок дер/кавної влади: законодавчої, виконавчої га судової. В статті 16 було скидано: -Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав іневстанов нний розподіл влади, не має конституції».
Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала но-' вий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вена обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повиннос-тей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і 'зборів.
Вже на першому етапі розвитку революції виявилася ще одна за-кономіг'іііеіь — есе наочнішим ставав її буржуазний характер. Се-' лянські виступи Змусили Установчі збори зайнятися аграрним питанням. Четвертого серпня 1789 року Установчими зборами було проголошено «повне знищення феодального режиму», а насправді — декретоване скасування лише другорядних особистих феодальних повинносте» селян і деяких монопольних прав дворянства. Найважливіші для селянина так звані реальні повинності (ценз, панщина, шампар'І згідно з декретом підлягали викупу.
Одночасно всупереч принципам Декларації прав людини і громадянина Установчі збори закріпили новий порядок виборів ч органи Державної нлади і врядування. Було введено цензову виборчу систему, за якою провадився розподіл усіх громадян на «активних» і «па-сивних>>. При сьому виборчих прав набували лише «активні». До їх «шалу входили чоловіки, що досягли двадцяти п'яти років*, не були лугами за винагороду, сплачували прямий податок у розмірі, не ниж-МУ за триденний заробіток робітника, і мали можливість на свій кошт РИдоати спорядження і зброю для служби в національній гвардії. - 1 <'У1 році був прийнятий реакційний закон «Про збори робіт-1В І ремісників одного стану і однієї професії», відомий як закон Шапедьє. Під загрозою кримінального покарання цей закон забо-Яв союзи І страйки робітників.
акої о розвитку французькій буржуазній революції надало те, що ершому її етапі політичне керівництво було в руках буржуазної
164
165
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу______
аристократії і частини дворянства, що обуржуазилася, — насамперед банкірів, власників великих мануфактур, колоніальних підприємств,) судновласників, багатих і знатних землевласників, які перебудувалиіі свої володіння на буржуазний лад. їх партія конституціоналістів на| першому етапі революції мала більшість у всіх найважливіших по-* літичних установах і органах.
Конституціоналісти були найбільш поміркованою партією французь-;| кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-1 абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархіям
Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.
За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..
Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.
Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.
У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •
Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___
л
Розділ І
На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.
Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.
Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.
У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.
Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.
Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.
Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-
166
167
Частина третя
Історія держави І праве " Нового час
ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів. Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І: Начальники загального | управління 1 Агенти зовнішніх відносин 1
^^ ї. І-^« Центральне управління 1
ДЕПАРТАМЕНТСЬКІ ЗБОРИ ВИБІРНИКІВ
Кантон
Первинні збори (200-600 виборців)
Проміжне управління
Муніципальне управління
Безпосереднє управління доручалося Виконавчій раді. Порядок її формування був також демократичним. Збори вибірників кожного департаменту висували по одному кандидату. З цих вісімдесяти трьох кандидатів Законодавчий корпус призначав двадцять чотири члени Виконавчої ради (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56