А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 

Однак надалі Верховний суд був змушений підтримувати в цілому систему урядового регулювання економіки.
«Новий курс» не минув безслідно. У 1965-1966 роках відбувся новий сплеск соціального реформаторства. Шляхом державно-монополістичної політики регулювання суспільних процесів уряд намагався здійснити заходи, спрямовані на професійну підготовку молоді, провести реформування шкільної і вищої освіти.
Політичні партії США. Партійно-політична система США визначається своєю стабільністю. Тут існує класична двопартійна система. Дві партії — республіканців (емблема — слон), які оголосили себе партією національного відродження, і демократів (емблема — осел), які вважаються партією реформ, суперничають між собою і навперемінно приходять до влади. Обидві партії виражають інтереси державно-монополістичного капіталу, монополістичних угруповань, бони мають сильний центральний і місцевий апарат, низовою ланкою якого є комітети виборчих дільниць, а вищими органами — національні партійні комітети і національні партійні з'їзди.
В історії США робилися неодноразові спроби розбити монополію двох провідних партій.
У 1923 році в штаті Міннесота сенатор Р. Лафолетт створює фермерсько-робітничу партію. У 1924 році вона стала основою третьої національної партії — Конференції прогресивних політичних дій. Прогресивна партія взяла участь у президентській виборчій компанії 1924 року зі своїм кандидатом — Лафолеттом. Однак перемогли на виборах республіканці, які отримали 382 вибірники. Демократична партія забезпечила голоси 136 вибірників, Лафолетт отримав голоси лише тринадцяти вибірників.
Отже, двопартійна система вистояла. Спроба утворення третьої масової партії не вдалася. Прогресивна партія розпалася після поразки Лафолетта.
Після Другої світової війни знову виникла ідея створення третьої — прогресивної — партії. Одним із ініціаторів був відомий американський співак Поль Робсон. Але і ця спроба не мала успіху.
311
т
Частина четверта
Історія дерзісаач і прача __ __ Новітнього часу
Підсумки президентських виборів 1992 року
Кандидат Процент виборців Кількість вибірників Штати, в яких переміг кандидат
Б. КЛІНТОН •
(демократ) 43,3 % 370 32
Дж. БУШ
(республіканець) 38,4%. 168 18
Р. ПЕРО
(незалежний 18,3% 0 0
кандидат)
- - -?1%.-^й«;с^? •^•я*83й8?>к.*:&? Лї&ЖЇЖ* у'?** 100% 538 50
Тому мільйонер з Техасу Р. Перо, виставивши свою кандидатуру на посаду президента на виборах 1992 року, не мав бажання утворювати третю партію, а вступив у боротьбу як незалежний кандидат. Однак він теж не здобув перемогу. Двопартійна система — демократи і республіканці — виявилася сильнішою.
Підйом робітничого руху після Першої світової війни підштовхнув ліве крило соціалістичної партії до створення комуністичної партії. Розбіжності відносно способу її організації призвели в 1919 році до того, що в США одночасно виникли дві комуністичні партії: ю> муністична партія США на чолі з Ч. Рутенбергом і комуністична робітнича партія на чолі з Д. Рідом. Кількість членів в обох партіях була майже рівною, однакові були програми, обидві партії вступили до Комінтерну. І тому в 1921 році Виконком Комінтерну об'єднав їх в єдину комуністичну партію Сполучених Штатів.
Компартія США вела активну роботу, але залишалась нечисленною. Так, у 1933 році кількість членів компартії налічувала лише 17 тисяч, а надалі зросла до 40 тисяч. У 1944 році компартія США прийняла рішення про саморозпуск, але вже в 1945 році була відновлена. Сьогодні компартія не відіграє серйозної ролі в політичному житті США.
Ще однією політичною силою у Сполучених Штатах Америки в XX столітті були фашистські організації. У 20-х роках виникає ціла низка таких об'єднань, як Лицарі Колумба, Стальний шолом, Ліга друзів нової Німеччини, які базувалися на чисто фашистській ідеології, їм давали гроші монополії, допомагали німецькі нацисти. На початок 30-х років кількість таких організацій досягає семисот п'ятдесяти.
У 1934 році в США була зроблена спроба фашистського перевороту. Кандидатом у диктатори став начальник генерального штабу
312
Розвиток буржуачнаї держави в XX столітті
\
американської армії генерал Макартур. Змова була розкрита, але ніхто з її учасників не буп покараний.
Збереглися фашистські організації і після закінчення Другої світової війни. Прикладом може бути товариство Джона Берча, яке створив президент кондитерської асоціації Р.'Уелч. Існує профашистська організація мінітменів. Колишній льотчик ВМС США Дж. Рокуел створив американську нацистську партію з усіма фашистськими атрибутами.
§ 2. Основні зміни в державному ладі США
У Сполучених Штатах досі діє Конституція 1787 року, заснована на принципі розподілу влади. Двопалатний конгрес, який втілює в собі законодавчу владу, президент — глава держави і глава уряду, Верховний суд — такі основні гілки державної влади США.
Сполучені Штати зуміли створити досить демократичну державну структуру, яка дозволяє уникати серйозних потрясінь. Тому конституційна державна структура США демонструє унікальну історичну наступність, здатність утримувати певну політичну сталість у ви-сокорозвинутій наддержаві. Однак, і в цій структурі відбувалися деякі зміни в XX столітті.
Як і раніше, державний устрій США базувався на принципах федералізму. В умовах жорсткого конституційного розмежування компетенції Союзу і суб'єктів американської федерації — штатів — боротьба тенденцій централізму і децентралізації була постійним явищем.
Штати становлять автономні одиниці, їхня кількість зросла до п'ятдесяти. Кожен штат має свою конституцію, яка закріплює республіканську форму правління, а також свій адміністративний апарат управління. Законодавчі збори, за винятком одного штату, двопалатні. Так само, як у федеральному конгресі, значну роль в їх роботі відіграють комітети. Виконавчу владу, відповідно до Конституції, очолює губернатор, який обирається на два-чотири роки. В його віданні знаходяться національна гвардія і поліція. Законодавчі збори мають можливість розпочати процедуру імпічменту стосовно губернатора.
Однак у XX столітті централізація державної влади привела до помітного розширення повноважень федеральних органів. Значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відповідно до його доктрини «корпоративного федералізму» було розширено пра-
313
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
во конгресу США регулювати торгівлю між штатами. Причому в поняття «торгівлі» почали включатися всі аспекти економічного життя Америки: видобуток корисних копалин, функціонування промислових підприємств, встановлення заробітної плати тощо.
Одночасно посилювався контроль з боку федеральної адміністрації над адміністративною діяльністю штатів за рахунок їх фінансової залежності від центру. Майже третину бюджетів штатів складали федеральні субсидії, які надавалися їм конгресом у межах федеральних програм. А це відкривало широкі можливості для втручання федеральних властей у справи штатів.
Захисником прав штатів виступала на президентських виборах 1980 року республіканська партія, яка запропонувала програму «нового федералізму» — повернення штатам функцій, «які вони можуть здійснювати краще». Однак програма «нового федералізму» не привела до децентралізації на ділі, а внесла лише деякі корективи у взаємовідносини федерального центру і штатів.
Спираючись на IX та X статті Білля про права 1791 року штати, як суб'єкти федерації, зберігають досить широкі можливості самостійно вирішувати свої власні справи.
Конгрес США виступає як носій законодавчої влади. Він знаходиться під неподільним пануванням двох основних партій монополістичного капіталу — республіканської і демократичної.
Серйозні зміни відбулися у XX столітті у виборчому праві і виборчій системі. У 1920 році XIX поправка до конституції США надала виборчі права жінкам, заборонивши обмежувати виборче право «з причин приналежності до певної статі»(ст. 1).
Але після цього виборче право США ще не стало загальним. Виборча система відстороняла значну кількість виборців від участі в голосуванні. Річ у тім, що основні питання виборчого права регулювалися законодавством окремих штатів, яке містило значну кількість цензів та обмежень.
У всіх штатах, окрім Джорджії, був встановлений високий віковий ценз — двадцять один рік. Ценз осілості діяв майже в усіх штатах. У деяких штатах існував майновий ценз. У штатах Алабама, Арканзас, Міссісіпі, Техас і Віргінія, щоб бути включеним до списків виборців, потрібна була сплата спеціального виборчого податку. Існував у багатьох південних штатах освітній ценз: уміння читати і писати англійською мовою і навіть уміння «тлумачити Конституцію» і т.ін.
Розвиток буржуазної держави \ в XX столітті \
Розділ І
Надалі деякі з цих цензів було скасовано. Так, у 1964 році поправка XXIV до конституції США скасувала обмеження виборчих прав на федеральних виборах «у зв'язку з несплатою будь-якого виборчого чи іншого податку». В 1965 році дія цієї поправки була поширена на вибори у штатах. Поправка XXVI у 1971 році знизила віковий ценз для виборців до вісімнадцяти років.
На виборах в американський конгрес діє мажоритарна система, за якою в кожному виборчому окрузі обирається один депутат, що набрав відносну більшість голосів. Проведення виборчих компаній вимагає величезних грошових витрат. Необхідні для цього суми складалися головним чином за рахунок внесків монополій. Характерною рисою виборів є масовий абсентизм (відмова від участі у виборах), який особливо посилився в останні десятиліття. На виборах до конгресу бере участь трохи більше половини від усіх виборців.
Ще в 1870 році XV поправкою до Конституції Сполучених Штатів були надані виборчі права неграм. Однак довгий час продовжувалася практика масового відсторонення негрів від участі у виборах і тільки у 1957 році був прийнятий Закон про громадянські права, доповнений у 1960 році, що передбачав деякі правові гарантії забезпечення виборчих прав негрів. Була утворена комісія з громадянських прав, яка мала розслідувати випадки позбавлення громадян США права голосу на підставі «кольору шкіри, раси, релігії або національного походження».
Конгрес США повинен був знову і знову повертатися до питання про рівність виборчих прав. У 1964 році прийняли ще один Закон про громадянські права, який формально ліквідував дискримінацію негрів у всіх сферах економічного і політичного життя. Після цього у 1965 році було прийнято Закон про виборчі права, згідно з яким заборонялося використання спеціальних тестів для виборців, що могли привести до обмеження виборчих прав на основі «расової належності або кольору шкіри». У 1990 році конгрес схвалив ще один законопроект про громадянські права, але не зумів подолати вето президента Буша.
Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу— палаті представників і сенаті — основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат. Кількість постійних комітетів невпинно зростає. У 1946 році у зв'язку з цим був прийнятий закон Про реорганізацію легісла-
314
315
Частина четверга
Історія держаяіі і права Новітнього чап
Розвиток бурзіїуаіпої {іерлсауи в XX столітті
\
Розділ І
тури, який знизив кількість постійних комітетів палати представників до дев'ятнадцяти, а сенату — до п'ятнадцяти. Однак з'являлися все нові і нові комітети і підкомітети. Наприклад, у 1957 році в конгресі вже налічувалося двісті підкомітетів і п'ятдесят один комітет.
У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.
Зростає роль верхньої палати — сенату. Кількість штатів досягла п'ятдесяти і тому обирається сто сенаторів — по два від кожного штату.
Кожен конгресмен може мати помічників: у палаті представників — не більше п'ятнаддяти-шістнадцяти, у сенаті — не більше сімдесяти.
Президент очолює виконавчу владу Сполучених Штатів. Протягом усього XX століття чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрації державної влади в руках президента. *
Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як «арбітр» у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.
Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соцішІьних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-монополістичної політики США.
Велике значення для посилення виконавчої влади Сполучених Штатів мало президентство Ф. Рузвельта. Політика «Нового курсу» дозволила йому втручатися в господарське життя країни і регулювати економіку. Але найбільший розквіт повноважень Рузвельта по регулюванню економіки США припадає на період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз 1941 року дав президенту право розпорядження матеріальними ресурсами на суму в 46 мільярдів доларів, які він у вигляді озброєння, спорядження і т.д. особисто розподіляв між країнами, в обороні яких були зацікавлені Сполучені Штати. Багато з таких повноважень президента збереглися і після війни. Закон про виробництво на оборону, виданий 1950 року (після початку війни США в Кореї),
наділяв президента необмеженими повноваженнями по регулюванню економіки з метою переведення її на військові рейки.
Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В'єтнамом, Таїландом і т.д.
Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, коли мав місце напад на територію США. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї. В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.
Значне зростання військових повноважень президента стало причиною прийнятої у 1973 році спільної резолюції палат конгресу, згідно з якою при відсутності оголошення війни конгресом бойові дії, що їх розпочав президент, повинні бути припиненими через дев'яносто днів після їх початку. Але, як свідчить практика, контроль конгресу поки що не став ефективним.
Зріс вплив президента на законодавство, хоч Конституція і позбавляє його законодавчої ініціативи. Це досягається через президентські послання конгресу, які не тільки інформують конгрес про становище в країні, але і містять законодавчі пропозиції, які відразу стають предметом обговорення конгресу. Президент має можливість також вносити в конгрес соціально-економічні програми («новий курс», «велике суспільство» тощо).
Ще однією формою втручання президента в законодавчу діяльність конгресу є президентське вето, яке все більше перетворюється на абсолютне право. Наприклад, президент Трумен 631 раз застосовував вето, а конгрес подолав його тільки дев'ять разів.
Правотворча діяльність президента посилюється і за рахунок делегованого законодавства. На основі повноважень, наданих йому конгресом, президент видає «виконавчі накази», які мало чим відрізняються від самих законів. У деяких випадках важливе політико-правове значення набирають і прокламації президента, які мають, як правило, декларативний характер.
316
3!7
Частина четверта
Історія дерзісави і права Новітнього часу
Розвиток бурзісуазної дерзісави в XX столітті
Інколи конгрес намагається протистояти президенту, що харак- -,щ терно для періодів, коли президент представляє одну партію, а більшість членів конгресу — іншу. Подібна активність конгресу виявилася, наприклад, коли він розпочав процедуру імпічменту проти президента Клінтона.
Зберігається в США посада віце-президента, який обирається в тому ж порядку, що й президент. Віце-президент заміщує президента за його відсутності, головує в сенаті і виконує окремі доручення.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56