А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 

Індійський національний конгрес погодився з тактикою Ганді, і в 1920-1922 роках по всій країні розгорнулася кампанія «громадянської непокори». .
Уряд Великобританії відповів на зростання національно-визвольного руху в Індії масовими арештами керівників Конгресу і репресіями проти учасників визвольної боротьби. Однак зупинити її було неможливо. Двадцять шостого січня 1930 року Виконком індійського національного конгресу приймає резолюцію: «Індія повинна розірвати зв'язок з Англією і здобути повну незалежність». Щоб індійський народ не забував ідею своєї незалежності, резолюцію слід було щороку, 26 січня, зачитувати на мітингах.
У 1935 році дарується нова «конституція» — новий Акт про державний лад Індії. Статус домініону Індія не отримала. Виконавча влада, як і раніше, залишається в генерал-губернатора (віце-короля) Індії. Він призначає Раду міністрів, видає укази, керує військовою справою і т.ін. Новим було введення федеральної схеми: Індія проголошувалася федерацією провінцій і князівств. Відповідно до цього федеральна законодавча влада вручалася генерал-губернаторові і двопалатному парламенту. У Державній раді (нижня палата) і Со-
13*
387
Частина четверта
/~ Історія держави і правії _ /___ Новітнього часу _ _
юзних зборах до сорока відсотків міспь належачо прсдсгавннкам індійських князівств. Британський уряд сподівався, що союз з індійськими князівствами стане опорою англійського панування.
Під час Другої світової війни боротьба народів Індії за свою незалежність ще більше посилилася. Щоправда виникли розбіжності в позиціях Індійського національного конгресу І Мусульманської ліги. Якщо Конгрес закликав до об'єднання всіх сил у боротьбі за негайну незалежність, то Мусульманська ліга приймає на своєму з'їзді рішення про розділ Індії і утворення окремої мусульманської держави — Пакистану.
Після закінчення війни ситуація стає вкрай напруженою. В Індії створюється революційна ситуація. У таких умовах британський уряд лейбористів змушений йти на поступки. Приймається рішення про скликання Установчих зборів. Джавахарлалу Неру, голові партії Індійський національний конгрес, пропонується сформувати Тимчасовий уряд з представників різних політичних і релігійних груп. Одночасно віце-король лорд Маунтбегтен розробляє план надання Індії прав домініону.
План включав такі основні положення: Індія розділяється на дві частини — Індію і Пакистан. Кожна з них отримує статус домініону. Питання про розділ Бенгалії та Пенджабу за релігійним принципом повинне вирішуватися голосуванням, в інших провінціях - за допомогою референдуму. Входження князівств до Індії чи Пакистану було юрисдикцією їхніх правителів. Англійський парламент погодився з планом Маунтбеттена і прийняв Акт про незалежність Індії, який набрав чинності 15 серпня 1947 року.
Установчі збори були розділені на дві частики. Головою уряду Індії став Джавахарлал Неру. Протягом І 947-1949 років відбувався розподіл князівств: 555 приєдналися до Індії, 10 — до Пакистану. Переділ країни потребував масового переселення індусів, сикхів та інших немусуль-ман до Індії, а мусульман — до Пакистану. Це викликало вибух ворожнечі, почалися бійки, погроми. Загинуло понад п'ятсот тисяч чоловік. Тридцятого січня 1948 року був убитий Ганді, але убивство лише підштовхнуло розвиток подій. Двадцять шостого січня 1950 року, в День незалежності, Індія була проголошена суверенною демократичною республікою. Була введена в дію Конституція Індії, затверджена в листопаді 1949 року.
За формою правління Індія є парламентарною республікою з вищим законодавчим органом парламентом. Він складається з двох
388
Розпад ко.'іоніаьпих імперій ~\ утворення нових незалежних держав
Розділ II
палат — Народної палати І Ради штатів. Депутати Народної палати обиралися на п'ять років шляхом прямих, загальних виборів за мажоритарною системою. Рада штатів формувалася шляхом непрямих виборів — колегією вибірників, кожні два роки склад верхньої палати оновлювався на одну третину.
Глава держави — президент—обирався і нині обирається на п'ять років колегією вибірників. Він призначає прем'єр-міністра, членів Верхбвного суду, Генерального прокурора, губернаторів штатів. Президент має право «вето» по відношенню до законів, прийнятих парламентом, право дострокового розпуску Народної палати, в період між сесіями парламенту може видавати укази, що мають силу закону.
Однак президент діє «за порадою» уряду Індії на чолі з прем'єр-міністром. Рада міністрів відповідальна не перед президентом, а перед Народною палатою. На практиці прем'єр-міністр відіграє особливо важливу роль.
Досить складним, за Конституцією^ було місцеве управління, яке зберегло риси колоніального правління. Усі індійські штати розподілялися на три групи — А, В і С. До першої групи належали штати, де існували законодавчі збори з однією або двома палатами, а главою виконавчої влади був губернатор, призначений президентом. У другу групу входили штати, де главою виконавчої влади був радж-прамукх, обраний місцевими князями. До групи С належали штати, де законодавчі органи мали обмежені права.
Конституція проголошувала права і свободи громадян: рівність усіх перед законом, свободу совісті, обіцяла державну допомогу у випадках безробіття, старості, хвороби. Заборонялася дискримінація за мотивами релігійної або кастової належності. Були заборонені торгівля людьми, примусова праця, праця дітей до чотирнадцяти років на фабриках або в шахтах. Держава обіцяла зробити все необхідне для забезпечення права на працю, освіту тощо.
Основні зміни у праві буржуазних країн
\
Розділ III
Розділ III
ОСНОВНІ ЗМІНИ У ПРАВІ БУРЖУАЗНИХ КРАЇН
§ 1. Джерела права
Вс
^ступ капіталізму в постіндустріальну фазу свого розвитку, його перетворення на державно-монополістичний капіталізм обумовили в період новітньої історії помітну еволюцію правової системи буржуазного суспільства.
У XX столітті зберігаються, як і раніше, дві основні системи буржуазного права: континентальна і англосаксонська. Процеси оновлення і ускладнення правового матеріалу торкнулися кожної із систем.
Зростання нормативного правового матеріалу, поява значної кількості нових правових актів вимагали в країнах континентальної правової системи проведення великих кодифікаційних робіт. Так, у Франції уряд Четвертої республіки ввів у дію дев'ятнадцять своєрідних кодексів: аграрний, виборчий, шляховий, трудовий, пенсійний тощо. У країнах англосаксонської правової системи подібний процес відбувався шляхом своєрідної інкорпорації —. видання узагальнених законодавчих актів. В Англії, наприклад, отримала розповсюдження практика укладання консолідованих актів, які об'єднували в собі раніш видані законодавчі положення з внесенням окремих змін (Акт про крадіжки 1968 року, Акт про кримінальне право 1967 року та ін.). У Сполучених Штатах, починаючи з 1926 року, складається федеральний Звід законів, який оновлюється кожні п'ять років.
Серед правових джерел у XX столітті значно зростає питома вага делегованого законодавства — актів органів виконавчої влади. Широко використовується в цей час судова практика, відбувається переплетення цивільно-правових і адміністративних методів правового регулювання. Посилюється взаємодія правових систем різних держав, зростає вплив міжнародно-правових норм на внутрішнє право окремих держав.
Усі ці риси і закономірності правового розвитку в період Новітньої історії виявляються в різних галузях права.
§ 2. Цивільне право
Д-:
І країн континентальної системи права (Франція, Німеччина, Італія) у XX столітті домінуючим джерелом, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс. Подекуди зберігаються досі старі добре відомі цивільні кодекси, однак величезна кількість доповнень, новел і т.ін. інколи зводять їх дію нанівець. Така доля спіткала, наприклад, Французький цивільний кодекс 1804 року. Неодноразово йшлося про розробку нового цивільного кодексу Франції. У 1974 році була навіть призначена комісія для підготовки кодексу, опубліковані підготовчі матеріали. Але справа ця рухається дуже повільно. Продовжує діяти Німецьке цивільне уложення 1900 року, доповнене цілою низкою законів: про акціонерні товариства, про патенти тощо. Справжнім джерелом права стала судова практика, що, як вважають юристи, заповнює прогалини в законодавстві. Швейцарське цивільне уложення 1907 року, наприклад, прямо рекомендує судцям заповнювати такі прогалини власним рішенням. У Німеччині суддя в такому разі посилається на принцип «доброї совісті», який закріплений у Німецькому цивільному уложенні.
У Англії, США — країнах англосаксонського права судовий прецедент, як і колись, продовжує відігравати дуже важливу роль. Але навіть в Англії стає очевидним, що прецедентне право стає занадто складним у регулюванні сучасних правовідносин. Нерідко воно стає незрозумілим не тільки для пересічного громадянина, але і для спе-ціаліста-правника. Через це в англосаксонських країнах змінюється ставлення до уніфікації і кодифікації права. В Англії після Другої світової війни великого поширення набуває практика видання консолідованих законів, що об'єднують раніше видані законодавчі положення. У 1965 році англійський парламент утворив спеціальні комісії, яким доручив кодифікацію правових норм, спрощення й удосконалення права.
Подібні тендедції до уніфікації і кодифікації цивільного права стають все більше помітними і в Сполучених Штатах.
Федеральні закони регулюють обмежену частину правових відносин (торгівля з іноземцями і між штатами, патентне право тощо). Всі інші регулюються окремими штатами відповідно до Конституції, що віднесла цивільне право до компетенції штатів. Прецедентне право, яке діє в більшості штатів, різниться в кожному окремому штаті. Щоб добитися уніфікації права штатів, використовується «колізійне пра-
390
391
Частина четверта
Історія дерлсави і права
Новітнього часу ___
во», створюються «єдині» кодекси, що рекомендуються штатам. Одночасно розробляються приватні кодифікації, які стають все більш популярними. У деяких штатах (Каліфорнія, Дакота) діють свої цивільні кодекси.
Суб'єкти права. Значних змін зазнав статус фізичної особи. Для неї в цивільному праві проголошувалися рівна правоздатність і дієздатність. Але фактично на початку XX століття такої рівності не було. Обмеженим у своїх цивільних правах було населення Британської колоніальної імперії, французьких колоній. У США існувала расова дискримінація негритянського населення. Лише в 1938 році у Франції був прийнятий закон «Про скасування недієздатності заміжньої жінки». Трохи раніше, у 1936 році, подібний Акт з'явився в Англії. Утвердження рівної правоздатності перед цивільним законом для всіх громадян незалежно від національності, статі, віросповідання відбувається вже після Другої світової війни. Вік повноліття в більшості буржуазних країн був знижений від двадцяти одного до вісімнадцяти років.
Юридичні особи. Вони посідають центральне місце в цивільному законодавстві в XX столітті. Найпоширенішою організаційною формою капіталістичного підприємництва стає в цей час акціонерне товариство. Йому законодавство приділяє основну увагу. В Англії закони про акціонерні компанії приймалися в 1929, 1948, 1985 роках, у Франції — у 1930,1940,1965 роках тощо. Ці закони створювали найсприятливіші умови для утворення і діяльності акціонерних товариств, встановлювали для них додаткові пільги. Особливо це стосувалося діяльності акціонерних компаній — корпорацій, створених у США.
Законодавство про акціонерні компанії надає трестам, концернам, синдикатам статус юридичної особи, забезпечує величезні можливості і права. Контроль держави за утворенням акціонерного товариства обмежувався лише реєстрацією його статуту. Вищим органом акціонерної компанії вважаються загальні збори акціонерів. Але законодавство США, Японії та інших країн значно розширює права правління компанії та її директорів. Фактично правління — рада директорів, підмінює загальні збори акціонерів, вирішуючи найважливіші питання. Останнім часом все більшого поширення набуває в цих країнах практика передавання повсякденного управління справами компаній найманим, професійно підготовленим службовцям-менеджерам.
392
Основні Іиши (• праві буржуазних країн___
Розділ III
Сьогодні в розвитку акціонерних об'єднань визначилися дві тенденції. По-перше, законодавство про акціонерні компанії заохочує залучення дрібних буржуа і кваліфікованих робітників до складу акціонерів. А по-друге, воно створює все нові перешкоди для участі дрібних акціонерів в управлінні компаніями.
Досягається це шляхом випуску різних видів акцій: іменних, коли прізвище їх власника зазначене на самій акції, і на пред'явника; простих і привілейованих. Річ у тім, що одні акції надають лише право на дивіденди, а інші надають їх власникам право голосу на виборах правління, а тому фактичну владу. За наявності такої системи з'являється поняття «контрольного пакету» акцій, тобто певної частини усіх акцій (в середньому 15-20 відсотків), яка дає можливість керувати акціонерною компанією.
З'явилася і нова форма капіталістичного об'єднання - так звані патентні картелі. Метою таких компаній стає скуповування патентів на нові винаходи. Одні винаходи впроваджуються у виробництво, інші - зберігаються у сейфах такого картелю. •
Антитрестівське законодавство. Зростання великих і могутніх акціонерних компаній, встановлення їх панування на ринках товарів та послуг, угоди між провідними корпораціями про утримання високих цін і тарифів викликали незадоволення найширших верств населення і передусім середніх і дрібних виробників. Це примушувало буржуазні держави встановлювати державний контроль за монополістичною практикою. Подібне законодавство про контроль над діяльністю монополій отримало назву антитрестівського у зв'язку з тим, що вперше Закон Шермана 1890 року, прийнятий у США, намагався нейтралізувати негативні наслідки економічної діяльності монополій — трестів. Однак великого поширення антитрестівське законодавство набуло вже після Другої світової війни. У США федеральні закони, спрямовані проти монополізації торгівлі і виробництва, встановлення монопольних цін, приймаються в 1950 і 1955 роках, в Англії закони про монополії та обмежувальну торговельну практику з'являються в 1956, 1965, 1976 роках. У Франції ордонан-си про свободу цін і конкуренції були видані в 1945. і 1986 роках, у Японії антитрестівські закони з'явилися в 1947 і 1953 роках.
Антитрестівські закони або забороняють трести та інші зговори підприємців з метою обмеження торгівлі, як це практикується в США, або запроваджують контроль за монополістичними об'єднаннями з
393
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього час)'
метою припинення їх зловживань. Остання форма характерна для більшості країн Європи. Таким чином антитрестівське законодавство виступає як одна із форм державного регулювання економіки.
Право власності. Цей центральний інститут буржуазного цивільного права зазнає в період Новітньої історії істотних змін. Твердження про недоторканність і святість приватної власності, про її необмежений характер змінилися концепціями про «соціалізацію» приватної власності, про її використання в «суспільних інтересах» і т.ін. На практиці ці концепції знаходять своє втілення в обмеженнях приватної власності, встановленні над нею державного контролю. Право власності як право суб'єктивне втрачає свій абсолютний характер.
Серйозних обмежень зазнала передусім виняткова правомочність власника землі. Відповідно до французьких законів 1919 і 1936 років ніхто не може навіть на власній земельній ділянці використовувати силу води (будувати млини, загати і т.ін.) без дозволу уряду. У 1924 році було встановлене право вільних польотів над будь-якою земель-: ною ділянкою. У Франції і Англії спрощується порядок вилучення приватних земель на потреби залізничного і промислового будівництва взагалі, для спорудження військових баз тощо. Законодавство надає можливість для примусового продажу землі. У США власнику земельної ділянки, розташованої поблизу аеродрому, заборонялося зводити високі будівлі.
Різного роду обмеження поширювалися і на інше рухоме і нерухоме майно, яке перебувало в приватній власності.
Під час Першої світової війни уряди різних країн провадили масові реквізиції промислового устаткування, сировини тощо. У 30-х роках у США під час проведення «Нового курсу» президента Рузвельта уряд закривав приватні банки, вилучав золото, проводив примусове картелювання і т.ін. Це було не просто державне регулювання економіки, а відкрите втручання в право приватної власності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56