Практично це означало наявність як безпосереднього вл? ка, так і власника вищого, котрі були пов'язані між собою; ми відносинами.
Винятком з цього правила була Польща. Річ у тім, що І землеволодіння в Польщі було, як правило, алодіальним. Ма лежали шляхті на праві власності, вищого сюзерена тут не б) землі король не мав права відбирати, а також надавати нові псар вання. Таке право перейшло від короля до сойму. З часом отримала право власності не тільки на землю, але й на земні:
2. Становий характер земельної власності. Це було право; двох станів — дворянства і духівництва.
3. Обмеження в розпоряджанні феодальною земельною стю. Реалізувати право розпорядження земельною власністю на і тиці було надзвичайно важко. По-перше, слід було одержати, від сеньйора — вищого власника. По-друге, існувало право ]
Розділ І
икупу, відповідно до якого родичі феодала «протягом одного року Г° ого дня» мали право викупити відчужену землю. 1 ° 4 Особливий порядок спадкування у вигляді майорату. Спадкоє-ем феодальної земельної власності визнавався тільки старший син
феодала. .. V .. . . ...
Своєрідним було право феодальної земельної власності в Англії,
існували три основні її форми: перша — вільно відчужувані по-лувані землі, друга — заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки і передача яких за заповітом не дозволялася і третя — умовне довічне володіння, яке у разі смерті васала переходило не до його спадкоємців, а до сеньйора.
у XIV столітті в системі англійського «права справедливості» зароджується інститут довірчої власності. Власник нерухомості на певних умовах передавав її у володіння і управління іншій особі, яка повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи. В 1535 і в 1601 роках були прийняті спеціальні статути, що регулювали інститут довірчої власності.
Праву зобов 'язань європейських держав Середньовіччя були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та позички і т.д. Саме такі угоди згадує, наприклад, Саксонське зерцало Німеччини. Однак, тривалий час замкнений характер феодального виробництва гальмував розвиток товарно-грошових зв'язків, а отже і зобов'язального права.
Феодальний характер права відбивався, наприклад, у такому договорі як купівля-продаж. Якщо в ранній період продаж нерухомості відбувався в урочистій формі, з дотриманням символічної процедури, то в подальшому вимагалася, як це було у Франції, обов'язкова письмова форма договору з наступним його утвердженням у нотаріуса. Але За сеньйором визнавалося право переважної купівлі землі, яку прода-вав васал. Існувало також право викупу землі родичами. Тому часто Договір дарування маскував справжній продаж землі.
Важливе місце у феодальному праві Франції посідав договір позики. Дуже часто лихварі позичали гроші під заклад землі або за пра-60 стягати ренту, практикувалась іпотека, коли закладена земля зали-Піалась у боржника, але з виплатою боржникам установленої ренти.
У феодальній Англії розрізнялися два види договорів: формальні,
**! Укладалися з дотриманням установленої процедури, і неформальні,
^° прості. «Загальне право» надавало захист тільки формальним до-
в°Рам, прості договори захищалися лише «правом справедливості».
118
119
Частина друга
Історія держави І праіа~ _ Середні* віків
Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. ] і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного пр століття існує твердження, що шлюб є особливим таїнством, а; ним хрещенню. Звідси походила заборона розлучення і пс них зв'язків. У Візантії розлучення визнавалося, але кількіс водів до цього була різко скорочена. Не допускався шлюб між! кими родичами. Шлюбний вік був досить низьким: для чоле чотирнадцять років, для жінки — дванадцять.
Особисті стосунки подружжя також визначалися кано правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому, спільне проживання і т.д. Однак майнові стосунки подру різними не тільки в окремих країнах, а навіть у різних регіс це було, наприклад, в північній та південній Франції. В ода падку діяв режим спільності майна подружжя, яким розпор чоловік, в іншому разі існував роздільний режим майна.
Як правило, жінка не могла розпоряджатися майном І лу чоловіка. Так, в Англії заміжня жінка не мала права само| укладати договори, складати заповіт тощо без згоди чоловіки да, в Німеччині в роздільному майні виділялися частки, які І валися і переходили в спадщину окремо. До них належали І особистого користування жінки, прикраси і т.ін.
У спадковому праві Англії та Франції найбільш хара інститутом був майорат — передача в спадщину земельної І старшому сину. В Німеччині за ленним правом земля пе спадщину тільки до одного з синів. За земським правом отримували в рівних частинах усі сини.
Середньовічне право вважало дійсним лише спадкування! коном. Але на півдні Франції був поширений заповіт. Замас формою заповіту часто ставало дарування. Визнавався заповії|| у Візантії, а за його відсутності встановлювалося сім розрядів^ коємців, до яких послідовно переходило майно померлого.
Злочинам і покаранням у праві середньовічних держав І ло особливе місце. При цьому поняття злочину і принципи пс ня не залишалися незмінними.
У державі франків злочин розглядався як образа, тобто І подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «кор миру». Тому в Салічній Правді згадуються два основних види: проти власності і проти особи. І лише в капітуляріях франксІІ ролів з'являються і такі злочини, як зрада, підробка монети і т.Я
120
держава і право країнах Європи____
Розділ І
а
Серед злочинів проти власності можна виокремити крадіжку,
іж і знищення чужого майна. Особливого значення надавала Са-чяа Правда крадіжці, яка розрізнялася залежно від об'єкта власності , виня, кінь, корова тощо) або вартості викраденого (на суму від двох сорока динаріїв, «на суму більше сорока дйнаріїв»).
Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості викраденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франксь-щх золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським срібним динаріям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало покарання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.
Детально регламентуються у варварських Правдах злочини проти особи: вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, образа. Всі вони каралися штрафом.
Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) передбачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був однаковим, вік залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа — в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на королівській службі і яку вбили під час походу, — в 1 800 солідів. За вбивство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 1 00 солідів,
Феодальна ієрархія за Салічною Правдою
900
600
єпископ
300
граф,
І священик
[сацебарон, диякон,
римлянин -І вільний королівсь-І селянин кий співтра-
римияягажіи* ПЄЗНИК
Іримлянин-63 ?емлевлас-ник
100
35
римлянин,
І зобов'я-
™**ї!.. • -V .~|
пап '" заний «лацовий лУга, конюх
сплачува-ти податі
Розмір штрафів визначено у франкських золотих солідах
121
Частина друга
Історія держави і права7 ____Середніх віків
л
Розділ І
за вбивство римлянина, який сплачував податки, — 63, за вбивс рового слуги — 35 солідів. Таким чином, розмір вергельду, очне уявлення про феодальну ієрархію у франкському суспіг
Інакше визначався розмір вергельду в разі вбивства жінки.' вбивство жінки, здатної народжувати дітей, слід було винноь тити 600 солідів, за вбивство вагітної жінки — 700. Коли ж І жінка, яка вже не могла мати дітей, вергельд знижувався до 200 (Ц
Багато спільного з Салічною Правдою мала Польська Злочин тут також визначався як образа, а покарання —- як вц вання за заподіяну шкоду. Тому найбільш поширеним видом щ ня був штраф.
У Франції та Німеччині спочатку зберігалися принципи' ної Правди. Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає; тися як приватна справа, а визначається тепер як порушеї тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість поі В Англії з XII століття вирізняються злочини проти королівсі ди і проти церкви, за які було встановлено дуже суворі пока
Злочини починають розглядатися як порушення Закону 1 а покарання — як рідплата. Так, перше місце серед злочинів] ському Законнику Стефана Душана надавалося ЗЛОЧИНЕ християнської віри та проти держави. За зраду було перед покарання не лише злочинця, а і його родичів.
Певні особливості були властиві візантійському праву. Як < Еклога, боротьба велася передусім з державними злочинами,, ників змови, повстання проти імператора слід було «негайщ рати на смерть». Досить часто в законах згадуються такі пов як страта, калічення, тілесні покарання.
У Франції з початком централізації право починає наб> більш репресивного характеру. З'являється низка нових чинів, що були пов'язані з поняттям «образи величності» і І ством. Березневий ордонанс 1357 року вже відверто заборов ну покарання грошовою компенсацією. Метою покарання плата і залякування. Основними видами покарань стають: різних формах (четвертування, спалювання, колесування і ту лічницькі та тілесні покарання. Як додаткове покарання стосовується конфіскація майна.
У Німеччини з виданням Кароліни були визначені деякі зЯ поняття кримінального права: умисел і необережність, І обтяжують провину, співучасть тощо.
Кароліна знала різні склади злочинів: проти релігії — богохуль-чаклунство; проти моральності — перелюбство; проти держа-и 2- зрада, бунт; проти особи — вбивство, поранення, образа; проти власності — різні види крадіжок; проти правосуддя і т.д. При визначенні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Так, суддям рекомендувалося враховувати «звання і стан особи, яка вчинила крадіжку». Основною метою каральної політики було залякування. Звідси основними видами покарання були кваліфікована смертна кара, калічницькі та тілесні покарання (шмагання різками), виставляння біля ганебного стовпа, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання і штраф.
Що стосується Англії, то тут оформилася тричленна класифікація злочинів. Найтяжчим злочином вважався «тризн» — зрада. Далі .йшла «фелонія» — тяжкі кримінальні злочини проти особи (убивство, зґвалтування) або власності. І, нарешті, третім видом був «місдими-нор» — дрібні кримінальні злочини. Надалі поняття зради неодноразово розширялося. Почала розрізнятися «велика зрада» (повстання, замах на короля) і «мала зрада» (убивство слугою свого хазяїна, убивство жінкою свого чоловіка).
За часів абсолютизму кримінальне законодавство було використане для того, щоб примусити розореного селянина прийняти умови роботи за наймом, які йому нав'язували. Так з'являється «криваве законодавство», найяскравіші приклади якого дає нам Англія. Статути 1530,1536,157211597 років періоду Тюдорів наказували відрізати вуха в так званих «закоренілих бродяг» і страчувати їх у разі рецидиву. Бродяг, що відмовлялися від роботи, дозволялось обертати у рабство, таврувати.
У Франції королівські ордонанси ХУІІ-ХУНІ століть також передбачали заходи кримінальної репресії проти бродяг, жебраків і безробітних з метою створення системи найманої праці.
Судовий процес в державі Франків мав яскраво виражений обвинувально-змагальний характер. Увесь тягар розслідування і звину-^чення лягав на самого потерпілого. Розпочинався процес за його щЩіативою. Сам потерпілий повинен був знайти злочинця і викли-кати його на суд. За Салічною Правдою, якщо відповідач не з'являв-я> слід було викликати його три рази, за Рипуарською Правдою — Ім Разів, і тільки після цього король міг позбавити відповідача сво-«королівського покровительства». Позивач збирав докази, якими гли бути: свідки, документи, речові докази, а також присяга та ор-1И- У франків існувало співприсяжництво, коли разом з підозрю-
122
123
Частина друга
Історія дерзісави і права" ____Середні* віків
держака І право „ країнах Європії____
л
Розділ І
ваним присягали співприсяжники. їхня кількість була різно» трьох до сімдесяти двох) і залежала від соціального статусу < Якщо підозрюваний не міг виставити співприсяжників, то вд ся до ордалія, або так званого Божого суду. Це було випробу обвинуваченого. Він повинен був дістати із казанка з окропом ^ ку або хрестик, перенести шматок розпеченого заліза на вц шести кроків. Вважалося, що Бог допоможе невинному і вря сильного опіку. Від ордалія можна було відкупитися і вистави присяжників. Своєрідним ордалієм був судовий двобій.
Змагальний процес застосовувався і в Болгарії. Усі спс глядалися тут з «послухами» (співприсяжниками), кількість з ливалася від трьох до семи у «малих спорах» і доходила до де «великих спорах». Польська Правда основними доказами та жала свідків, присягу, ордалій у вигляді занурення у воду. Та був судовий процес в Сербії та Чехії.
У Франції судовий процес аж до кінця XII століття збері( гальний характер. Таким він був в Англії та Німеччині.
Поступово розвивається новий вид процесу — слідчий!! елементи з'являються вже у франків. У Франції при розгляді| селян у сеньйоріальних судах поряд з традиційними доказа застосовуватися тортури. Слідча (інквізиційна) форма процесу з джується в церковних судах, а з XIII століття використовує . ролівських судових органах.
До XV століття обидві форми процесу існували В Німеччині приватно-правовий принцип переслідування по повнюватися звинуваченням і покаранням від імені держа нюється система доказів, заборонено судовий двобій. Але Кароліні ше зберігалися деякі риси обвинувально-змагальног цесу. В Англії з часів судової реформи Генріха II розслідував ло провадитися через присяжних. Наприкінці XIII — на поча століття оформляються два види суду присяжних: «велике; стверджувало обвинувальний акт, і «мале журі», яке склада дванадцяти осіб, котрі розглядали справу по суті і виносе одностайному рішенні присяжних) свій вердикт.
Остаточне закріплення слідчого процесу відбувається! ріод абсолютизму. У Франції це було зроблено на основі: ських актів 1438 року і 1539 року, а також Великого ордо! 1670 року. В Німеччині слідчий процес стає переважним піс дання Кароліни.
-^>——
Перш°ю стадією слідчого процесу було розслідування. Почина-В0но з дізнання — збирання інформації про злочин і злочинця. гґ ^ цього відбувалося збирання доказів винності підозрюваного, вибувалося воно на основі теорії «формальних доказів», яка вста-овлювала силу «повних і доброякісних доказів». Ось чому вирішальне значення мав допит з тортурами.
Судовий розгляд справи проходив у закритому -засіданні. Остаточний вирок оголошувався вже в ході слідства і міг бути обвинувальним, із залишенням у підозрі і виправдувальним.
124
держава і право \ п та Африки \
Розділ II
Розділ II АЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВШІЇ
7 В КРАЇНАХ АЗІЇ ТА
§ 1. Виникнення феодальної держави і| в країнах Азії та Африки
\^/та
гановлення феодальної державності? нення феодального права відбувалися в країнах Азії та А<| різному. Якщо в Індії та Китаї феодальне суспільство прі зміну рабовласництву і цивілізація тут пройшла вже трива історичного розвитку, у тому числі і державно-правового, тої Арабському халіфаті і середньовічних країнах Африки І* держава виникає в процесі розкладу первіснообщинного. витку соціальної стратифікації.
Так, у Китаї в перших століттях нашої ери йшов інтенс цес розкладу рабовласницького ладу і утвердження феода син. Одночасно відбувалося переростання рабовласницької^ в феодальну. Переломним моментом вважають падіння, ~м (220 р. н.е.). З розпадом стародавньої Китайської імперії,: ся після цього, країна вступає у феодальний період свого і< Приблизно так відбувалося виникнення феодальної і в Індії. Криза рабовласництва і формування нових суспу носин завершуються тут в середині І тисячоліття н.е. КінеІ ління Гуптів (IV-V ст.) є для Індії історичним рубежем, що»! рабовласницьку державу від феодальної. З VI століття н.е. ф^ відносини стають провідними і панівними в загальній» укладній структурі індійського суспільства. Розвивається * на державність.
Зовсім по-іншому виникла феодальна держава в Японї ших століттях нашої ери тут починається процес розпаду г общинного ладу. Поява приватної власності, поглиблення І і соціальної нерівності всередині родів ведуть до появи рої хівки, виникнення різних форм експлуатації. Загарбницькі г родами ще більше посилюють ці процеси, приводять до пс дрібних родів великими і до появи у І столітті н.е. родових' з II століття — племінних об'єднань.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
Винятком з цього правила була Польща. Річ у тім, що І землеволодіння в Польщі було, як правило, алодіальним. Ма лежали шляхті на праві власності, вищого сюзерена тут не б) землі король не мав права відбирати, а також надавати нові псар вання. Таке право перейшло від короля до сойму. З часом отримала право власності не тільки на землю, але й на земні:
2. Становий характер земельної власності. Це було право; двох станів — дворянства і духівництва.
3. Обмеження в розпоряджанні феодальною земельною стю. Реалізувати право розпорядження земельною власністю на і тиці було надзвичайно важко. По-перше, слід було одержати, від сеньйора — вищого власника. По-друге, існувало право ]
Розділ І
икупу, відповідно до якого родичі феодала «протягом одного року Г° ого дня» мали право викупити відчужену землю. 1 ° 4 Особливий порядок спадкування у вигляді майорату. Спадкоє-ем феодальної земельної власності визнавався тільки старший син
феодала. .. V .. . . ...
Своєрідним було право феодальної земельної власності в Англії,
існували три основні її форми: перша — вільно відчужувані по-лувані землі, друга — заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки і передача яких за заповітом не дозволялася і третя — умовне довічне володіння, яке у разі смерті васала переходило не до його спадкоємців, а до сеньйора.
у XIV столітті в системі англійського «права справедливості» зароджується інститут довірчої власності. Власник нерухомості на певних умовах передавав її у володіння і управління іншій особі, яка повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи. В 1535 і в 1601 роках були прийняті спеціальні статути, що регулювали інститут довірчої власності.
Праву зобов 'язань європейських держав Середньовіччя були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та позички і т.д. Саме такі угоди згадує, наприклад, Саксонське зерцало Німеччини. Однак, тривалий час замкнений характер феодального виробництва гальмував розвиток товарно-грошових зв'язків, а отже і зобов'язального права.
Феодальний характер права відбивався, наприклад, у такому договорі як купівля-продаж. Якщо в ранній період продаж нерухомості відбувався в урочистій формі, з дотриманням символічної процедури, то в подальшому вимагалася, як це було у Франції, обов'язкова письмова форма договору з наступним його утвердженням у нотаріуса. Але За сеньйором визнавалося право переважної купівлі землі, яку прода-вав васал. Існувало також право викупу землі родичами. Тому часто Договір дарування маскував справжній продаж землі.
Важливе місце у феодальному праві Франції посідав договір позики. Дуже часто лихварі позичали гроші під заклад землі або за пра-60 стягати ренту, практикувалась іпотека, коли закладена земля зали-Піалась у боржника, але з виплатою боржникам установленої ренти.
У феодальній Англії розрізнялися два види договорів: формальні,
**! Укладалися з дотриманням установленої процедури, і неформальні,
^° прості. «Загальне право» надавало захист тільки формальним до-
в°Рам, прості договори захищалися лише «правом справедливості».
118
119
Частина друга
Історія держави І праіа~ _ Середні* віків
Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. ] і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного пр століття існує твердження, що шлюб є особливим таїнством, а; ним хрещенню. Звідси походила заборона розлучення і пс них зв'язків. У Візантії розлучення визнавалося, але кількіс водів до цього була різко скорочена. Не допускався шлюб між! кими родичами. Шлюбний вік був досить низьким: для чоле чотирнадцять років, для жінки — дванадцять.
Особисті стосунки подружжя також визначалися кано правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому, спільне проживання і т.д. Однак майнові стосунки подру різними не тільки в окремих країнах, а навіть у різних регіс це було, наприклад, в північній та південній Франції. В ода падку діяв режим спільності майна подружжя, яким розпор чоловік, в іншому разі існував роздільний режим майна.
Як правило, жінка не могла розпоряджатися майном І лу чоловіка. Так, в Англії заміжня жінка не мала права само| укладати договори, складати заповіт тощо без згоди чоловіки да, в Німеччині в роздільному майні виділялися частки, які І валися і переходили в спадщину окремо. До них належали І особистого користування жінки, прикраси і т.ін.
У спадковому праві Англії та Франції найбільш хара інститутом був майорат — передача в спадщину земельної І старшому сину. В Німеччині за ленним правом земля пе спадщину тільки до одного з синів. За земським правом отримували в рівних частинах усі сини.
Середньовічне право вважало дійсним лише спадкування! коном. Але на півдні Франції був поширений заповіт. Замас формою заповіту часто ставало дарування. Визнавався заповії|| у Візантії, а за його відсутності встановлювалося сім розрядів^ коємців, до яких послідовно переходило майно померлого.
Злочинам і покаранням у праві середньовічних держав І ло особливе місце. При цьому поняття злочину і принципи пс ня не залишалися незмінними.
У державі франків злочин розглядався як образа, тобто І подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «кор миру». Тому в Салічній Правді згадуються два основних види: проти власності і проти особи. І лише в капітуляріях франксІІ ролів з'являються і такі злочини, як зрада, підробка монети і т.Я
120
держава і право країнах Європи____
Розділ І
а
Серед злочинів проти власності можна виокремити крадіжку,
іж і знищення чужого майна. Особливого значення надавала Са-чяа Правда крадіжці, яка розрізнялася залежно від об'єкта власності , виня, кінь, корова тощо) або вартості викраденого (на суму від двох сорока динаріїв, «на суму більше сорока дйнаріїв»).
Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості викраденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франксь-щх золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським срібним динаріям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало покарання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.
Детально регламентуються у варварських Правдах злочини проти особи: вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, образа. Всі вони каралися штрафом.
Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) передбачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був однаковим, вік залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа — в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на королівській службі і яку вбили під час походу, — в 1 800 солідів. За вбивство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 1 00 солідів,
Феодальна ієрархія за Салічною Правдою
900
600
єпископ
300
граф,
І священик
[сацебарон, диякон,
римлянин -І вільний королівсь-І селянин кий співтра-
римияягажіи* ПЄЗНИК
Іримлянин-63 ?емлевлас-ник
100
35
римлянин,
І зобов'я-
™**ї!.. • -V .~|
пап '" заний «лацовий лУга, конюх
сплачува-ти податі
Розмір штрафів визначено у франкських золотих солідах
121
Частина друга
Історія держави і права7 ____Середніх віків
л
Розділ І
за вбивство римлянина, який сплачував податки, — 63, за вбивс рового слуги — 35 солідів. Таким чином, розмір вергельду, очне уявлення про феодальну ієрархію у франкському суспіг
Інакше визначався розмір вергельду в разі вбивства жінки.' вбивство жінки, здатної народжувати дітей, слід було винноь тити 600 солідів, за вбивство вагітної жінки — 700. Коли ж І жінка, яка вже не могла мати дітей, вергельд знижувався до 200 (Ц
Багато спільного з Салічною Правдою мала Польська Злочин тут також визначався як образа, а покарання —- як вц вання за заподіяну шкоду. Тому найбільш поширеним видом щ ня був штраф.
У Франції та Німеччині спочатку зберігалися принципи' ної Правди. Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає; тися як приватна справа, а визначається тепер як порушеї тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість поі В Англії з XII століття вирізняються злочини проти королівсі ди і проти церкви, за які було встановлено дуже суворі пока
Злочини починають розглядатися як порушення Закону 1 а покарання — як рідплата. Так, перше місце серед злочинів] ському Законнику Стефана Душана надавалося ЗЛОЧИНЕ християнської віри та проти держави. За зраду було перед покарання не лише злочинця, а і його родичів.
Певні особливості були властиві візантійському праву. Як < Еклога, боротьба велася передусім з державними злочинами,, ників змови, повстання проти імператора слід було «негайщ рати на смерть». Досить часто в законах згадуються такі пов як страта, калічення, тілесні покарання.
У Франції з початком централізації право починає наб> більш репресивного характеру. З'являється низка нових чинів, що були пов'язані з поняттям «образи величності» і І ством. Березневий ордонанс 1357 року вже відверто заборов ну покарання грошовою компенсацією. Метою покарання плата і залякування. Основними видами покарань стають: різних формах (четвертування, спалювання, колесування і ту лічницькі та тілесні покарання. Як додаткове покарання стосовується конфіскація майна.
У Німеччини з виданням Кароліни були визначені деякі зЯ поняття кримінального права: умисел і необережність, І обтяжують провину, співучасть тощо.
Кароліна знала різні склади злочинів: проти релігії — богохуль-чаклунство; проти моральності — перелюбство; проти держа-и 2- зрада, бунт; проти особи — вбивство, поранення, образа; проти власності — різні види крадіжок; проти правосуддя і т.д. При визначенні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Так, суддям рекомендувалося враховувати «звання і стан особи, яка вчинила крадіжку». Основною метою каральної політики було залякування. Звідси основними видами покарання були кваліфікована смертна кара, калічницькі та тілесні покарання (шмагання різками), виставляння біля ганебного стовпа, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання і штраф.
Що стосується Англії, то тут оформилася тричленна класифікація злочинів. Найтяжчим злочином вважався «тризн» — зрада. Далі .йшла «фелонія» — тяжкі кримінальні злочини проти особи (убивство, зґвалтування) або власності. І, нарешті, третім видом був «місдими-нор» — дрібні кримінальні злочини. Надалі поняття зради неодноразово розширялося. Почала розрізнятися «велика зрада» (повстання, замах на короля) і «мала зрада» (убивство слугою свого хазяїна, убивство жінкою свого чоловіка).
За часів абсолютизму кримінальне законодавство було використане для того, щоб примусити розореного селянина прийняти умови роботи за наймом, які йому нав'язували. Так з'являється «криваве законодавство», найяскравіші приклади якого дає нам Англія. Статути 1530,1536,157211597 років періоду Тюдорів наказували відрізати вуха в так званих «закоренілих бродяг» і страчувати їх у разі рецидиву. Бродяг, що відмовлялися від роботи, дозволялось обертати у рабство, таврувати.
У Франції королівські ордонанси ХУІІ-ХУНІ століть також передбачали заходи кримінальної репресії проти бродяг, жебраків і безробітних з метою створення системи найманої праці.
Судовий процес в державі Франків мав яскраво виражений обвинувально-змагальний характер. Увесь тягар розслідування і звину-^чення лягав на самого потерпілого. Розпочинався процес за його щЩіативою. Сам потерпілий повинен був знайти злочинця і викли-кати його на суд. За Салічною Правдою, якщо відповідач не з'являв-я> слід було викликати його три рази, за Рипуарською Правдою — Ім Разів, і тільки після цього король міг позбавити відповідача сво-«королівського покровительства». Позивач збирав докази, якими гли бути: свідки, документи, речові докази, а також присяга та ор-1И- У франків існувало співприсяжництво, коли разом з підозрю-
122
123
Частина друга
Історія дерзісави і права" ____Середні* віків
держака І право „ країнах Європії____
л
Розділ І
ваним присягали співприсяжники. їхня кількість була різно» трьох до сімдесяти двох) і залежала від соціального статусу < Якщо підозрюваний не міг виставити співприсяжників, то вд ся до ордалія, або так званого Божого суду. Це було випробу обвинуваченого. Він повинен був дістати із казанка з окропом ^ ку або хрестик, перенести шматок розпеченого заліза на вц шести кроків. Вважалося, що Бог допоможе невинному і вря сильного опіку. Від ордалія можна було відкупитися і вистави присяжників. Своєрідним ордалієм був судовий двобій.
Змагальний процес застосовувався і в Болгарії. Усі спс глядалися тут з «послухами» (співприсяжниками), кількість з ливалася від трьох до семи у «малих спорах» і доходила до де «великих спорах». Польська Правда основними доказами та жала свідків, присягу, ордалій у вигляді занурення у воду. Та був судовий процес в Сербії та Чехії.
У Франції судовий процес аж до кінця XII століття збері( гальний характер. Таким він був в Англії та Німеччині.
Поступово розвивається новий вид процесу — слідчий!! елементи з'являються вже у франків. У Франції при розгляді| селян у сеньйоріальних судах поряд з традиційними доказа застосовуватися тортури. Слідча (інквізиційна) форма процесу з джується в церковних судах, а з XIII століття використовує . ролівських судових органах.
До XV століття обидві форми процесу існували В Німеччині приватно-правовий принцип переслідування по повнюватися звинуваченням і покаранням від імені держа нюється система доказів, заборонено судовий двобій. Але Кароліні ше зберігалися деякі риси обвинувально-змагальног цесу. В Англії з часів судової реформи Генріха II розслідував ло провадитися через присяжних. Наприкінці XIII — на поча століття оформляються два види суду присяжних: «велике; стверджувало обвинувальний акт, і «мале журі», яке склада дванадцяти осіб, котрі розглядали справу по суті і виносе одностайному рішенні присяжних) свій вердикт.
Остаточне закріплення слідчого процесу відбувається! ріод абсолютизму. У Франції це було зроблено на основі: ських актів 1438 року і 1539 року, а також Великого ордо! 1670 року. В Німеччині слідчий процес стає переважним піс дання Кароліни.
-^>——
Перш°ю стадією слідчого процесу було розслідування. Почина-В0но з дізнання — збирання інформації про злочин і злочинця. гґ ^ цього відбувалося збирання доказів винності підозрюваного, вибувалося воно на основі теорії «формальних доказів», яка вста-овлювала силу «повних і доброякісних доказів». Ось чому вирішальне значення мав допит з тортурами.
Судовий розгляд справи проходив у закритому -засіданні. Остаточний вирок оголошувався вже в ході слідства і міг бути обвинувальним, із залишенням у підозрі і виправдувальним.
124
держава і право \ п та Африки \
Розділ II
Розділ II АЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВШІЇ
7 В КРАЇНАХ АЗІЇ ТА
§ 1. Виникнення феодальної держави і| в країнах Азії та Африки
\^/та
гановлення феодальної державності? нення феодального права відбувалися в країнах Азії та А<| різному. Якщо в Індії та Китаї феодальне суспільство прі зміну рабовласництву і цивілізація тут пройшла вже трива історичного розвитку, у тому числі і державно-правового, тої Арабському халіфаті і середньовічних країнах Африки І* держава виникає в процесі розкладу первіснообщинного. витку соціальної стратифікації.
Так, у Китаї в перших століттях нашої ери йшов інтенс цес розкладу рабовласницького ладу і утвердження феода син. Одночасно відбувалося переростання рабовласницької^ в феодальну. Переломним моментом вважають падіння, ~м (220 р. н.е.). З розпадом стародавньої Китайської імперії,: ся після цього, країна вступає у феодальний період свого і< Приблизно так відбувалося виникнення феодальної і в Індії. Криза рабовласництва і формування нових суспу носин завершуються тут в середині І тисячоліття н.е. КінеІ ління Гуптів (IV-V ст.) є для Індії історичним рубежем, що»! рабовласницьку державу від феодальної. З VI століття н.е. ф^ відносини стають провідними і панівними в загальній» укладній структурі індійського суспільства. Розвивається * на державність.
Зовсім по-іншому виникла феодальна держава в Японї ших століттях нашої ери тут починається процес розпаду г общинного ладу. Поява приватної власності, поглиблення І і соціальної нерівності всередині родів ведуть до появи рої хівки, виникнення різних форм експлуатації. Загарбницькі г родами ще більше посилюють ці процеси, приводять до пс дрібних родів великими і до появи у І столітті н.е. родових' з II століття — племінних об'єднань.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56