Усі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату, сенат самостійно вирішував багато різних справ, що торкалися управління, зовнішньої політи-Ки та фінансів.
36
37
Частина перша
Історія дерзн-ави і права Стародавнього світу
Рекс обирався на народних зборах. Він не був царем, хоч інкол його так називають. Рекс найперше був воєначальником, верховий жерцем, суддею. Межі його влади визначалися звичаями.
Наступна історія Риму пов'язана з боротьбою між патриціями плебеями. Річ у тім, що повноправними громадянами Риму були лиі ті, хто належав до одного з трьохсот римських родів і був зарахо ний до однієї з тридцяти курій. Вони отримали назву патриціїв, п ступово сіавши привілейованою частиною суспільства. Тільки п риції. мали право обіймати виборні посади, виступати як судді, бр ти участь у розподілі земель, які були завойовані Римом у сусідів.
Другою групою римського населення були плебеї, які утворил ся, очевидно, внаслідок підкорення населення латинських округів а імміграції. Плебеї були близькими до римлян мовою, релігією, зв чаями, але вони стояли поза родовою організацією римської об ни патриціїв, поза старими родами, куріями і племенами. Плебеї бу вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли уклад ти угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавле політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські поса брати участь у народних зборах, користуватися завойованою земле Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями. Це викликало обуре серед плебеїв, адже вони нарівні з патриціями виконували суспіль обов'язки, платили податки, служили в римському війську. Не дн но, що між плебеями і патриціями протягом тривалого часу точила-ся невпинна, запекла боротьба, яка закінчилася перемогою плебеїв,
Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову органі-зацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А без середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервіі Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е., дібно до реформ Солона і Клісфена в Афінах, завдали вирішально удару по родовій організації і привілейованості патриціїв, заверши-ли процес перетворення римської родової общини в державу.
Серйозним заходом Сервія Туллія був розподіл всього чоловіч го вільного населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класв залежно від майнового цензу. До першого класу ввійшли громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч'мідних асі до другого — в 75 тисяч, до третього — в 50 тисяч, до четвертого в 25 тисяч, до п'ятого — в 11 тисяч асів. Найбідніші громадяни, май-новий стан яких не відповідав цим цензам, не входили в жоден із розрядів. Вони дістали назву пролетарів.
Держава і право античного світу
\
Розділ II
Кожен клас мав право виставити певну кількість військових оди-иць _ центурій (сотень) з відповідним озброєнням. Так, перший клас утворював дев'яносто вісім центурій (з них вісімдесят піших і вісімнадцять вершників), другий —: двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), третій — двадцять центурій, четвертий — двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), п'ятий — тридцять центурій. Була ще одна неозброєна центурія пролетарів.
Центурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії—центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.
Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Перший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від
Реформа Сервія Туллія Розподіл громадян Кількість центурій
І клас
II клас
III клас
IV клас
Уклас
98 (з них 80 піших і 18 вершників)
20 і 2 допоміжних
20
20 і 2 допоміжних
ЗО
"Пролетарі" 1
Центуріатні збори
(клас II клас III клас IV клас Уклас "Пролетарі" Всього 1
98 22 20 22 ЗО 1 193 Л
38
39
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава і праві» античного світу
\
Розділ II
загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичк владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першої класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на му і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася вц усього народу.
Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.
Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.
Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».
Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.
З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою. '•.
Панівною верствою були спартіати, або спартанці, які лише одні користувалися всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартіати, тобто воїни, складали «общину рівних». Рівноправних спартіатів у ІХ-УІП століттях до н.е. налічувалося близько дев'яти-десяти тисяч чоловік, а з V століття до н.е. їх було вже не більше шести тисяч. Спартіатом вважався тільки той, чиї батько й мати були громадянами Спарти. Після досягнення повноліття — двадцяти років — спартіат ставав повноправним громадянином Спартанської держави і воїном.
«Община рівних» була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. З колективної землі общини кожен спартіат за жеребом отримував ділянку землі — клер разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Володіння клером — рівним наділом землі — було однією з ознак цивільних прав спартіатів. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.
Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Займатися господарством, працювати спартіат не міг. Проживав він у столиці. Головним його обов'язком була військова служба. Більшу частину свого часу спартіати-воїни проводили разом в укріпленому таборі, займаючись військовими вправами, гімнастикою, боротьбою, бігом. Щоб підтримувати єдність, спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сиситіях), для чого кожного місяця робили внески продуктами. Участь у таких трапезах була обов'язковою. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Єдності спартіатів сприяли також установлені ще Лікургом правила проти розкоші.
Виховання дітей у Спарті було справою держави. З семирічного в'ку хлопчиків забирали в батьків і віддавали в спеціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів проходили спеціальну виучку, тобто готувалися до того, щоб стати воїнами.
Ілоти — поневолені жителі Лаконії та Мессенії — вважалися власністю держави, тобто всієї спартанської общини. Вони працювали на клерах спартіатів і віддавали їм до 50 відсотків зібраного
40
41
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Розділ II
врожаю. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільське господарський реманент. Вони вільно розпоряджалися частино» врожаю, яка в них залишалась, у разі необхідності використовувалис як легкоозброєні воїни. З дозволу держави їх можна було відпуст»., на волю. Водночас кожного року спартіати оголошували війну ілс там, під час якої вбивали сотні і тисячі найміцніших, найрозумнії_. і найвідважніших ілотів. Тому колективне спартанське рабовласнш тво відрізнялося від класичного рабства, а за своїм економічним і. ціальним становищем ілоти наближалися до кріпосного селянств Ще одним суспільним прошарком були в Спарті періеки — жі телі сусідніх зі Спартою територій, які Спарта підпорядкувала сс. Періеки були особисто вільні, мали свої сім'ї, майно, у тому чиєї і землю, займалися в основному ремеслом і торгівлею, могли уклг дати різноманітні торговельні угоди, вільно розпоряджалися своїі майном. Проте політичне вони були безправними, оскільки не булі громадянами Спарти.
Афіни знаменували собою розквіт античного класового суспп ства. Родовий лад тут був повністю знищений. Панівне становище Афінах займали повноправні громадяни, якими вважали тільки тих,'___ батькр і мати були афінськими громадянами і проживали в законні оформленому шлюбі. Дієздатність афінських громадян наставала вісімнадцятилітнього віку, коли вони набували право бути внесенні» до списків членів дему. Афінські громадяни, і тільки вони, корисі лися усією повнотою соціально-економічних і політичних прав, сег яких найважливішими були: право брати участь у народних збора право бути обраними з тридцяти років на різні державні посади, щ во з двадцяти років на службу у війську, отримання в разі успішних І землі, рабів, право на одержання від держави всілякої допомоги.
Рабство в Афінах набуває своєї класичної форми. Раб був влас* ністю свого господаря, його можна було купити, продати, обмінят і т.ін. Він був річчю, а не особою. Хазяїн мав право покарати свої раба, але засудити раба до страти могла тільки держава. Праця рабії використовувалась у каменоломнях, майстернях, рудниках, у земле-| робстві, домашньому господарстві. Найпоширенішими джерела» , рабства в Афінах були військовий полон, купівля рабів за кордоном» народження від рабині. Відпуск рабів на волю, хоч і траплявся, пре те не був поширеним.
Була ще категорія метеків — чужинців, які постійно проживали в Афінах. Займалися вони ремеслом, торгівлею. Громадянства не|
42
и, Отже не мали можливості брати участь у політичному житті
Афін.
І, нарешті, Рим — це завершальний етап>у розвитку античності,
її останнє піднесення за часів Республіки і остаточне падіння в період імперії.
у період Республіки (VI-! ст. до н.е.) наріжним каменем римського суспільного ладу було правило: людк не рівні між собою. Отже політично повноправними були тільки римські громадяни.
Усе населення Риму розподілялося на вільних і невільників — рабів. Вільне населення, у свою чергу, поділялося на громадян і іноземців — перегримів, громадяни — на повноправних і неповноправних. Були ще вільновідпущеники зі своїм особливим правовим статусом.
Політичні права римські громадяни набували, коли досягали повноліття. Повна правоздатність включала: право брати квіритський шлюб, який давав певні привілеї; повну майнову правоздатність з правом звертатися до суду для захисту своїх матеріальних інтересів; право брати участь у народних зборах; право висувати свою кандидатуру на виборні посади.
Плебеї і патриції на початок III століття до н.е. зрівнялися своєю . правоздатністю. З найбагатших і знатних патриціанських і плебейських родів у III столітті до н.е. став формуватися так званий благородний стан — нобілі. Згодом їх стали називати сенаторським станом.
Розвиток рабства в Римі досяг.свого апогею. Максимального рівня набуває експлуатація рабів, які перетворюються на основних виробників матеріальних благ. Рабів у римському суспільстві не вважали за людей. Раба сприймали як «річ, що говорить». Його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу, бо він був об'єктом права власності. Раб не міг мати своєї сім'ї, дітей, бути власником майна. По відношенню до рабів рабовласники здійснювали свою абсолютну владу, аж до права на життя свого власного раба.
Існували в римському суспільстві також інші категорії населення. Це були насамперед жителі вільних латинських міст, що входили До складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання вони не набували прав громадянства Риму, а зберігали своє. Римська Держава надавала їм майнову правоздатність, право виступати в суді, однак вони не брали участі в політичному житті Риму.
Особливу групу складали перегрини. До цієї категорії належали: жителі провінцій, які входили до складу римської держави, але Не набули прав громадянства; жителі общин і держав, незалежних
43
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
І від Риму, але зв'язаних з римською державою; римські громадяни^!
засуджені на вигнання з втратою громадянства. Правове станові ще перегринів визначалося конкретними договорами Риму з тим' іншим народом. ^
Рабовласницькі відносини призводили до загальної незацікавле| ності рабів у наслідках своєї праці, що примушувало рабовласники! шукати ефективніші форми експлуатації. Однією з них став пекулій-частина майна хазяїна, яку він передавав рабу для самостійного веде* господарства і отримання частини прибутку від нього. Другою формс., став колонат — особлива форма експлуатації. Колони — це не раби, І орендарі землі, які потрапляли в економічну залежність від власнвд землі. Згодом стан колона став спадковим.
Наприкінці республіканського періоду практикувався масові відпуск рабів на волю.
§ 3. Державний лад
У,
розвитку держави античного світу можна ві явити ступені, подібні до тих, які були притаманні розвитку суспії но-економічного ладу.
Аристократична республіка Спарта. Першою сходинкою в І витку античної державності була Спарта. В ній виразно помітні рисі первіснообщинної епохи. Основи державного ладу Спарти були кладені, як вважається, в VII столітті до н.е. реформами Лікурга.
На чолі Спарти стояли два архагети, яких у літературі інколй| називають царями. Подвійність цієї посади пояснюється об'єднай-1 ням на початку спартанської історії двох дорійських племен. Владар архагетів була спадковою, наступником архагета ставав його старший син. Становище архагетів було почесним. Вони отримували частину! воєнної здобичі, здійснювали важливі жрецькі функції, розглядалн| і вирішували всілякі спори і конфлікти. Досить сильною спочатк} була і військова влада архагетів: вони очолювали військове ополчен-| ня, в поході мали право на життя та смерть своїх воїнів. Але дос» скоро їх військові права і повноваження були істотно обмежені. 8
Діяли архагети колегіальне, кожне їхнє рішення мало бути узгод*| женим. Однак влада їх не була міцною. Через кожні вісім років ефоН ри провадили ворожіння по зірках і, якщо результати ворожби булІСІ несприятливими, архагетів віддавали до суду або позбавляли владші
Другим органом державної влади в Спарті була рада сі арійшин — герусія, яка збереглася ще з часів родового ладу. До її складу входили двадцять вісім геронтів, що довічно обиралися народними зборами із представників знатних спартанських родів, які досягли шістдесятилітнього віку, і обох архагетів. Герусія займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів.
Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, в яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. Але дедалі, у зв'язку із посиленням влади ефорів, герусія в державному житті почала відігравати незначну роль.
Народні збори — апела, де зберігалися досить примітивні принципи роботи (наприклад, прийняття рішення криком), не були впливовими в Спарті.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56
36
37
Частина перша
Історія дерзн-ави і права Стародавнього світу
Рекс обирався на народних зборах. Він не був царем, хоч інкол його так називають. Рекс найперше був воєначальником, верховий жерцем, суддею. Межі його влади визначалися звичаями.
Наступна історія Риму пов'язана з боротьбою між патриціями плебеями. Річ у тім, що повноправними громадянами Риму були лиі ті, хто належав до одного з трьохсот римських родів і був зарахо ний до однієї з тридцяти курій. Вони отримали назву патриціїв, п ступово сіавши привілейованою частиною суспільства. Тільки п риції. мали право обіймати виборні посади, виступати як судді, бр ти участь у розподілі земель, які були завойовані Римом у сусідів.
Другою групою римського населення були плебеї, які утворил ся, очевидно, внаслідок підкорення населення латинських округів а імміграції. Плебеї були близькими до римлян мовою, релігією, зв чаями, але вони стояли поза родовою організацією римської об ни патриціїв, поза старими родами, куріями і племенами. Плебеї бу вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли уклад ти угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавле політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські поса брати участь у народних зборах, користуватися завойованою земле Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями. Це викликало обуре серед плебеїв, адже вони нарівні з патриціями виконували суспіль обов'язки, платили податки, служили в римському війську. Не дн но, що між плебеями і патриціями протягом тривалого часу точила-ся невпинна, запекла боротьба, яка закінчилася перемогою плебеїв,
Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову органі-зацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А без середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервіі Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е., дібно до реформ Солона і Клісфена в Афінах, завдали вирішально удару по родовій організації і привілейованості патриціїв, заверши-ли процес перетворення римської родової общини в державу.
Серйозним заходом Сервія Туллія був розподіл всього чоловіч го вільного населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класв залежно від майнового цензу. До першого класу ввійшли громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч'мідних асі до другого — в 75 тисяч, до третього — в 50 тисяч, до четвертого в 25 тисяч, до п'ятого — в 11 тисяч асів. Найбідніші громадяни, май-новий стан яких не відповідав цим цензам, не входили в жоден із розрядів. Вони дістали назву пролетарів.
Держава і право античного світу
\
Розділ II
Кожен клас мав право виставити певну кількість військових оди-иць _ центурій (сотень) з відповідним озброєнням. Так, перший клас утворював дев'яносто вісім центурій (з них вісімдесят піших і вісімнадцять вершників), другий —: двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), третій — двадцять центурій, четвертий — двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), п'ятий — тридцять центурій. Була ще одна неозброєна центурія пролетарів.
Центурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії—центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.
Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Перший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від
Реформа Сервія Туллія Розподіл громадян Кількість центурій
І клас
II клас
III клас
IV клас
Уклас
98 (з них 80 піших і 18 вершників)
20 і 2 допоміжних
20
20 і 2 допоміжних
ЗО
"Пролетарі" 1
Центуріатні збори
(клас II клас III клас IV клас Уклас "Пролетарі" Всього 1
98 22 20 22 ЗО 1 193 Л
38
39
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава і праві» античного світу
\
Розділ II
загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичк владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першої класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на му і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася вц усього народу.
Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.
Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.
Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».
Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.
З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою. '•.
Панівною верствою були спартіати, або спартанці, які лише одні користувалися всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартіати, тобто воїни, складали «общину рівних». Рівноправних спартіатів у ІХ-УІП століттях до н.е. налічувалося близько дев'яти-десяти тисяч чоловік, а з V століття до н.е. їх було вже не більше шести тисяч. Спартіатом вважався тільки той, чиї батько й мати були громадянами Спарти. Після досягнення повноліття — двадцяти років — спартіат ставав повноправним громадянином Спартанської держави і воїном.
«Община рівних» була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. З колективної землі общини кожен спартіат за жеребом отримував ділянку землі — клер разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Володіння клером — рівним наділом землі — було однією з ознак цивільних прав спартіатів. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.
Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Займатися господарством, працювати спартіат не міг. Проживав він у столиці. Головним його обов'язком була військова служба. Більшу частину свого часу спартіати-воїни проводили разом в укріпленому таборі, займаючись військовими вправами, гімнастикою, боротьбою, бігом. Щоб підтримувати єдність, спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сиситіях), для чого кожного місяця робили внески продуктами. Участь у таких трапезах була обов'язковою. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Єдності спартіатів сприяли також установлені ще Лікургом правила проти розкоші.
Виховання дітей у Спарті було справою держави. З семирічного в'ку хлопчиків забирали в батьків і віддавали в спеціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів проходили спеціальну виучку, тобто готувалися до того, щоб стати воїнами.
Ілоти — поневолені жителі Лаконії та Мессенії — вважалися власністю держави, тобто всієї спартанської общини. Вони працювали на клерах спартіатів і віддавали їм до 50 відсотків зібраного
40
41
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Розділ II
врожаю. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільське господарський реманент. Вони вільно розпоряджалися частино» врожаю, яка в них залишалась, у разі необхідності використовувалис як легкоозброєні воїни. З дозволу держави їх можна було відпуст»., на волю. Водночас кожного року спартіати оголошували війну ілс там, під час якої вбивали сотні і тисячі найміцніших, найрозумнії_. і найвідважніших ілотів. Тому колективне спартанське рабовласнш тво відрізнялося від класичного рабства, а за своїм економічним і. ціальним становищем ілоти наближалися до кріпосного селянств Ще одним суспільним прошарком були в Спарті періеки — жі телі сусідніх зі Спартою територій, які Спарта підпорядкувала сс. Періеки були особисто вільні, мали свої сім'ї, майно, у тому чиєї і землю, займалися в основному ремеслом і торгівлею, могли уклг дати різноманітні торговельні угоди, вільно розпоряджалися своїі майном. Проте політичне вони були безправними, оскільки не булі громадянами Спарти.
Афіни знаменували собою розквіт античного класового суспп ства. Родовий лад тут був повністю знищений. Панівне становище Афінах займали повноправні громадяни, якими вважали тільки тих,'___ батькр і мати були афінськими громадянами і проживали в законні оформленому шлюбі. Дієздатність афінських громадян наставала вісімнадцятилітнього віку, коли вони набували право бути внесенні» до списків членів дему. Афінські громадяни, і тільки вони, корисі лися усією повнотою соціально-економічних і політичних прав, сег яких найважливішими були: право брати участь у народних збора право бути обраними з тридцяти років на різні державні посади, щ во з двадцяти років на службу у війську, отримання в разі успішних І землі, рабів, право на одержання від держави всілякої допомоги.
Рабство в Афінах набуває своєї класичної форми. Раб був влас* ністю свого господаря, його можна було купити, продати, обмінят і т.ін. Він був річчю, а не особою. Хазяїн мав право покарати свої раба, але засудити раба до страти могла тільки держава. Праця рабії використовувалась у каменоломнях, майстернях, рудниках, у земле-| робстві, домашньому господарстві. Найпоширенішими джерела» , рабства в Афінах були військовий полон, купівля рабів за кордоном» народження від рабині. Відпуск рабів на волю, хоч і траплявся, пре те не був поширеним.
Була ще категорія метеків — чужинців, які постійно проживали в Афінах. Займалися вони ремеслом, торгівлею. Громадянства не|
42
и, Отже не мали можливості брати участь у політичному житті
Афін.
І, нарешті, Рим — це завершальний етап>у розвитку античності,
її останнє піднесення за часів Республіки і остаточне падіння в період імперії.
у період Республіки (VI-! ст. до н.е.) наріжним каменем римського суспільного ладу було правило: людк не рівні між собою. Отже політично повноправними були тільки римські громадяни.
Усе населення Риму розподілялося на вільних і невільників — рабів. Вільне населення, у свою чергу, поділялося на громадян і іноземців — перегримів, громадяни — на повноправних і неповноправних. Були ще вільновідпущеники зі своїм особливим правовим статусом.
Політичні права римські громадяни набували, коли досягали повноліття. Повна правоздатність включала: право брати квіритський шлюб, який давав певні привілеї; повну майнову правоздатність з правом звертатися до суду для захисту своїх матеріальних інтересів; право брати участь у народних зборах; право висувати свою кандидатуру на виборні посади.
Плебеї і патриції на початок III століття до н.е. зрівнялися своєю . правоздатністю. З найбагатших і знатних патриціанських і плебейських родів у III столітті до н.е. став формуватися так званий благородний стан — нобілі. Згодом їх стали називати сенаторським станом.
Розвиток рабства в Римі досяг.свого апогею. Максимального рівня набуває експлуатація рабів, які перетворюються на основних виробників матеріальних благ. Рабів у римському суспільстві не вважали за людей. Раба сприймали як «річ, що говорить». Його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу, бо він був об'єктом права власності. Раб не міг мати своєї сім'ї, дітей, бути власником майна. По відношенню до рабів рабовласники здійснювали свою абсолютну владу, аж до права на життя свого власного раба.
Існували в римському суспільстві також інші категорії населення. Це були насамперед жителі вільних латинських міст, що входили До складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання вони не набували прав громадянства Риму, а зберігали своє. Римська Держава надавала їм майнову правоздатність, право виступати в суді, однак вони не брали участі в політичному житті Риму.
Особливу групу складали перегрини. До цієї категорії належали: жителі провінцій, які входили до складу римської держави, але Не набули прав громадянства; жителі общин і держав, незалежних
43
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
І від Риму, але зв'язаних з римською державою; римські громадяни^!
засуджені на вигнання з втратою громадянства. Правове станові ще перегринів визначалося конкретними договорами Риму з тим' іншим народом. ^
Рабовласницькі відносини призводили до загальної незацікавле| ності рабів у наслідках своєї праці, що примушувало рабовласники! шукати ефективніші форми експлуатації. Однією з них став пекулій-частина майна хазяїна, яку він передавав рабу для самостійного веде* господарства і отримання частини прибутку від нього. Другою формс., став колонат — особлива форма експлуатації. Колони — це не раби, І орендарі землі, які потрапляли в економічну залежність від власнвд землі. Згодом стан колона став спадковим.
Наприкінці республіканського періоду практикувався масові відпуск рабів на волю.
§ 3. Державний лад
У,
розвитку держави античного світу можна ві явити ступені, подібні до тих, які були притаманні розвитку суспії но-економічного ладу.
Аристократична республіка Спарта. Першою сходинкою в І витку античної державності була Спарта. В ній виразно помітні рисі первіснообщинної епохи. Основи державного ладу Спарти були кладені, як вважається, в VII столітті до н.е. реформами Лікурга.
На чолі Спарти стояли два архагети, яких у літературі інколй| називають царями. Подвійність цієї посади пояснюється об'єднай-1 ням на початку спартанської історії двох дорійських племен. Владар архагетів була спадковою, наступником архагета ставав його старший син. Становище архагетів було почесним. Вони отримували частину! воєнної здобичі, здійснювали важливі жрецькі функції, розглядалн| і вирішували всілякі спори і конфлікти. Досить сильною спочатк} була і військова влада архагетів: вони очолювали військове ополчен-| ня, в поході мали право на життя та смерть своїх воїнів. Але дос» скоро їх військові права і повноваження були істотно обмежені. 8
Діяли архагети колегіальне, кожне їхнє рішення мало бути узгод*| женим. Однак влада їх не була міцною. Через кожні вісім років ефоН ри провадили ворожіння по зірках і, якщо результати ворожби булІСІ несприятливими, архагетів віддавали до суду або позбавляли владші
Другим органом державної влади в Спарті була рада сі арійшин — герусія, яка збереглася ще з часів родового ладу. До її складу входили двадцять вісім геронтів, що довічно обиралися народними зборами із представників знатних спартанських родів, які досягли шістдесятилітнього віку, і обох архагетів. Герусія займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів.
Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, в яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. Але дедалі, у зв'язку із посиленням влади ефорів, герусія в державному житті почала відігравати незначну роль.
Народні збори — апела, де зберігалися досить примітивні принципи роботи (наприклад, прийняття рішення криком), не були впливовими в Спарті.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56