ї, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.
Поспульство, поспільство – народ.
Не тілько в полі так робилось,В Лавренті сумно тож було;Багацько трупа там палилось,Поспульство ж на чім світ ревло.Там батько сина-парубійкуОплаковав і кляв злодійкуВійну і ветхого царя;Тут дівка вельми убивалась,Що без вінця вдовой осталась,Утративши богатиря. [94] Жінки, порозпускавши коси,Розхристані і без свиток,Розтрьопані, простоволосіГаласовали на ввесь рот.По мертвих жалібно кричали,По грудях билися, стогнали,Латинів проклинали рід;Про Турна ж всі кричали сміло,Що за своє любовне ділоПогубить даром ввесь нарід. Брехун, юриста, крюк, підтяга – піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в «п'явки людськії». Серед усіх змальованих в «Енеїді» суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть «юриста», Підтяга – злодій (від «тягнути», «підтягати»). Пор. також строфу про «злиднів» біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в «Наталці Полтавці» устами Миколи: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (дія 2, ява 4).
Дрансес на Турна тут доносить,Що Турн всім гибелям вина;Еней на бой його лиш просить,І так би й кончилась війна.Но і у Турна був сутяга,Брехун, юриста, крюк, підтяга,І діло Турна защищав;Та і Аматині пролазиПускали рознії розкази,Щоб Турн ні в чім не уважав. Діомид – у Вергілія Діомед, уславлений грецький герой. Силою і хоробрістю поступався тільки перед Ахіллом. Брав участь у Троянській війні на боці греків. У битві під Троєю поранив богиню Венеру і самого бога війни Марса. Після падіння Трої оселився в Італії і заснував там кілька міст. У критичний момент війни з троянцями латиняни і рутульці послали послів до Діомида з проханням виступити на їхній стороні. Діомид відмовив їм і порадив шукати шляхів до миру з Енеєм.
Як ось од хана ДіомидаЛатинові прийшли посли,І із охлявшого їх видаНе видно, радість щоб несли.Латин вельможам з старшиноюВелить явитись пред собою,Що все і сталося якраз;Послів кликнули до громади,І, виповнивши всі обряди,Латин прорек такий приказ: Венул – латинянин, родом з грецького міста Аргоса, де царював Діомид ще до того, як вирушити на війну проти Трої. Очолював послів латинян до Діомида.
«Скажи, Венуле нежахливий,Всю хана Діомида річ,Здається, був ти не брехливий,Таким тебе зна наша Січ».«Підніжок твій я і підданець,Із слуг твоїх послідній ланець, –Сказав Венул, – не погнівись!Мужича правда єсть колюча,А панська на всі боки гнуча,І хан сказав так, не сумнись: Коли греки здобули Трою, Еней самовіддано кинувся рятувати пенати (богів-охоронців домашнього вогнища) та свою родину. На плечах виніс старого батька Анхіза із палаючої Трої, а потім разом з ним поплив, виконуючи волю богів, до берегів Італії. По дорозі в Італію Анхіз помер.
Не з мордою Латина битисьПротив троянських розбишак;Вам треба б перше придивитись,Який то єсть Еней козак!Під Троєю він дався знатиНам всім, як взявся рятоватиБогів домашніх і рідню.Він батька спас в злу саму пору,На плечах зніс на Іду-гору,Сього не майте за бридню. [99] Против Енея не храбруйте,Для нас здається він святим;І так Латину розтолкуйте,Щоб лучче помирився з ним.Гай! гай! де діти єсть такії,Щоб кудрі батькові сідіїНайвище ставили всього?Не ворог я царю Латину,Но чту Анхізову дитинуІ не піду против його. Доміні – панове.
Прощайте, доміні латинці!Поклон мій вашому царю;Возьміть назад свої гостинці,Одправте їх к багатирюЕнею і просіть покою».Венул утерся тут рукоюІ річі сій зробив кінець.Збентежила ся річ Латина,Здавалось, близька зла година;На лисині трусивсь вінець. [101] Латин од думки схаменувся,Олімпським трохи помоливсь;Наморщивсь, сентябрем надувсяІ смутно на вельмож дививсь.«А що? – сказав, – чи поживились?От з Діомидом ви носились,А він вам фигу показав;Заздалегідь було змовлятись,Як з пан-Енеєм управлятись,Поки лапок не розіклав. Землі шматок єсть не під нужду – тобто ділянка землі, без якої можна обійтися, в якій немає великої потреби.
Тепер не приберу більш глузду,Як тут сих поселить прочан;Землі шматок єсть не під нужду,То їм з угоддями оддам.Оддам нив’я і сінокоси,І риболовні тібрські коси,То буде нам Еней сусід;Коли ж не схоче він остаться,А пуститься іще таскаться,То все ж ізбавимся од бід. Шалевий пояс – пояс, вив'язаний, мов шаль, із шерсті.
Люстрина – дорога шовкова тканина з глянцем.
Сап'янці – чоботи з спеціально обробленої, високого гатунку шкіри.
Торжок – місто, нині районний центр Калінінської області РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.
Потибеньки – шкіряні лопаті з обох боків сідла, інколи з карманами. Звідси пішло прізвище – Потебня.
А щоб з Енеєм лад зробити,Пошлю послів десятків п’ять;І мушу дари одрядити,Диковинки коли б достать:Повидла, сала, осятрини,Шалевий пояс і люстрини,Щоб к празнику пошив каптан,Сап’янці із Торжка новенькі,Мальованії потибеньки.А нуте! як здається вам?» [104] Дрансес був дивний говорухаІ Турнові був враг лихий,Встає, ус гладить, в носі чуха,Дає одвіт царю такий:«Латине світлий, знаменитий,Твоїми мед устами пити!Всяк тягне в серці за тебе;Но одізватися не сміють,Сидять, мовчать, сопуть, потіютьІ всяк мізкує про себе. [105] Нехай же та личина люта,Що нас впровадила в війнуІ ганьбою до всіх надута,Походить більш на сатану!Що скілько болі причинила,Що скілько люду погубила,А в смутний час навтікача!Нехай лиш Турн, що верховодитьІ всіх панів за кирпи водить,З Енеєм порівня плеча. [106] Нехай оставить нас в свободі,Нехай царівні дасть покой;Нехай живе в своїй господі,А щоб в Латію ні ногой.А ти, Латине, всіх благійший,Прибав Енею дар смачнійший:Йому Лавинію оддай.Сим сватовством нам мир даруєшІ царства рани урятуєш;Дочці ж з Енеєм буде рай. [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!Покинь к Лавинії любовІ проясни чоло нахмурне,Щади латинську нашу кров.Еней тебе лиш визиває,А нас, латинців, не займає,Іди з троянцем потягайсь!Коли ти храбрий не словами,Так докажи нам те ділами,Побить Енея постарайсь». [108] Од річі сей Турн роз’ярився,Як втопленик, посинів ввесь;Дрижали губи, сам дрочився,Зубами клацав, мовби пес,Сказав: «О, стара пустомеля!Яхидств і каверз всіх оселя!І ти тхором мене зовеш!І небилиці вимишляєш,Народ лукаво ввесь лякаєш,На мене ж чортзна-що плетеш. [109] Що буцім хочу я одтятиГоловку лисую твою;Та згинь! – не хочу покалятиЧесть багатирськую свою.А ти, Латине милостивий,Коли такий став полохливий,Що і за царством байдуже?Так лізьте ж до Енея раком,Плазуйте перед сим трояком,Він мир вам славний устриже. [110] Коли ж до мира я поміха,Коли Еней мене бажаІ смерть моя вам єсть потіха;Моя душа не єсть чужаОд храбрості і од надії,Іду, де ждуть мене злодії,Іду і б’юся з втікачем!Нехай хоть стане він Бовою ,Не наляка мене собою,Поміряюсь з його плечем». [111] Коли в конгресі так тягались,Еней к Лавренту підступав;На штурм троянці шиковались,До бою всякий аж дрижав.Латин таку почув новинку,Злякавсь, пустив із рота слинку,І вся здригнула старшина.«От вам і мир», – сказав Турн лютийІ, не терявши ні минути,Пред військом опинивсь, як на! [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;Народ, як черв, заворушивсь.То всі кричать, то шепчуть тихо,Хто лаявся, а хто моливсь.Оп’ять війна і різанина,Оп’ять біда гне в сук Латина,Сердешний каявсь од душі,Що тестем не зробивсь Енею,І послі б з мирною душеюЛигав потапці і книші. [113] Турн миттю нарядився в збрую,Летить, щоб потрошить троян;І роз’ярив дружину злуюПобить Енеєвих прочан.Прискочив перше до Камілли,Як огир добрий до кобили,І став їй зараз толковать:Куди їй з військом напирати;Мессап же мусить підкреплятиЦариці сей прокляту рать. [114] Розпорядивши Турн як треба,Махнув, засаду щоб зробить,На гору, що торкалась неба,І щоб фрігійців окружить.Еней построїв тож отряди,Де всім назначив для осадиБез одступу на вал іти.Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,Ідуть, щоб побідить поспішноАбо щоб трупом полягти. [115] Троянці сильно наступалиІ тиснули своїх врагів,Не раз латинців проганялиДо самих городських валів.Латинці также оправлялисьІ од троянців одбивались,Один другого товк на прах;Тут їх чиновники тузились,Як півні за гребні возились;Товклись кулаччям по зубах. [116] Но як Арунт убив Каміллу,Тогді латинців жах напав;Утратили і дух, і силу,Побігли, хто куди попав.Троянці з біглими змішались,Над їх плечами забавлялисьІ задавали всі сто лих.Ворота в баштах запирали,Своїх ховатись не пускали,Бо напустили б і чужих. [117] Як вість така прийшла до Турна,То так мерзенно іскрививсь,Що твар зробилась нечепурнаІ косо, зашморгом дививсь.Потім ярує од досади,Виводить військо із засадиІ гору покида, і ліс;І тілько що спустивсь в долину,То в тую ж самую годинуУздрів Енеєвих гульвіс. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз – Феб, або Аполлон – бог сонця.
Пізнав пан Турн пана Енея,А Турна тож Еней пізнав;Вспалали духом Асмодея,Один другого б розідрав;Не обійшлося б тут без бою,Коли б пан Феб од перепоюЗаранше в воду не залізІ не послав на землю ночі;Тут всіх до сна стулились очіІ всяк уклався горлоріз. [119] Турн, облизня в бою піймавши,Зубами з серця скреготав;Од дуру, що робить не знавши,Латину з злостію сказав:«Нехай злиденнії прочани,Задрипанці твої трояни,Нехай своїх держаться словІду з Енеєм поштурхаться,В моїх проступках оправдаться:Убить – і околіть готов. Навісна – дівка, яку нав'язують багатьом женихам.
Пошлю Енея до Плутона,Або і сам в ад копирсну;Уже мні жизнь і так солона!Оддай Енею навісну …»«Гай, гай! – Латин тут обізвався. –Чого ти так розлютовався?Що ж буде, як розсерджусь я?Уже мені брехати стидно;А потаїть – богам обидно;Святая правда дорога! [121] Послухай же, судьби єсть воля,Щоб я дочки не оддававЗа земляка, а то зла доляНасяде, хто злама устав.Мене Амата ублагалаІ так боки натасовала,Що я Енею одказав.Тепер сам мусиш мірковати,Чи треба жить, чи умирати;А лучче, якби в ум ти взяв Тут названі села, розташовані навколо Полтави.
Івашки – кілометрів вісім на північ від Полтави.
Мильці – південна околиця Полтави.
Пушкарівка – село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.
Будища – на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища – село, давніше від Великих Будищ.
Горбанівка – село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.
І занедбав мою Лависю;Чи трохи в світі панночок?Ну, взяв би Муньку або Прісю ,Шатнувсь то в сей, то в той куток:В Івашки , Мильці , Пушкарівку ,І в Будища , і в Горбанівку ,Тепер дівчат, хоть гать гати;Тепер на сей товар не скудно,І замужню украсть не трудно,Аби по норову найти». [123] На слово се прийшла АматаІ зараз в Турна і вп’ялась;Лобзала в губи стратилатаІ од плачу над тим тряслась.«В напасть, – сказала, – не вдавайсяІ битися не поспішайся,Як луснеш ти, то згину я;Без тебе нас боги покинуть,Латинці і рутульці згинуть,І пропаде дочка моя». [124] Но Турн на се не уважає,І байдуже ні сльоз, ні слов;Гінця к Енею посилає,Щоб битись завтра був готов.Еней і сам трусивсь до бою,Щоб сильною своєй рукоюГоловку Турну одчесать.А щоб повірить Турна слову,Тож посила зробить умову,Як завтра виставляти рать. [125] На завтра, тілько що світало,Уже народ заворушивсь;Все вешталося, все кишало,На бой дивитись всяк галивсь.Межовщики там розміряли,Кілочки в землю забивали,На знак, де військові стоять.Жреці молитви зачитали,Олімпським в жертву убивалиЦапів, баранів, поросят. [126] Тут військо стройними рядамиВ параді йшло, мовби на бой;В празничній збруї, з прапорами,Всяк ратник чванився собой.Обидві армії стоялиНа тих межах, що показали;Між ними був просторий плець;Народ за військом копошився,Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,Побоїщу щоб зріть кінець. Кликнула мавку вод Ютурну – Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.
Юнона, як богиня, знала,Що Турну прийдеться пропасть,Іще в мізку коверзовала,Щоб одвернуть таку напасть;Кликнула мавку вод Ютурну(Бо ся була сестриця Турну)І розказала їй свій страх;Веліла швидче умудриться,На всякі хитрості пуститься,Щоб брата не строщили в прах. [128] Як так на небі дві хитрили,Тут лагодились два на бой;Всі за свого богів молили,Щоб власною своєй рукойІзміг врага в яєшню зм’яти.Рутульці ж стали розмишляти,Що Турн їх може скиксовать;Уже заздалегідь смутився,Іще нічого, а скривився,Не лучче б бой сей перервать. Камерта вид на себе взявши – союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.
На сей-то час Ютурна-мавкаВ рутульський подоспіла строй;І там вертілася, як шавка,І всіх скуйовдила собой.Камерта вид на себе взявши,Тут всіх учила, толковавши,Що сором Турна видавать;Стид всім стоять, згорнувши руки,Як згине Турн, терпіти муки,Дать шиї в кандали ковать. Розмир – тут у значенні: перемир'я.
Тулумній к битві підтруняв – йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир'я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев'яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.
Все військо сумно мурмотало,Сперва тихенько, послі в гласГукнули разом: «Все пропало!»Щоб розмир перервать в той час.Ютурна фиглі їм робила,Шпаками кібця затровила,І заєць вовка покусав.Такії чуда небуваліЛаврентці в добре толковали,Тулумній к битві підтруняв. [131] І перший стрелив на троянців,Гиллипенка на смерть убив;А сей був родом із аркадців,То земляків на гнів підвів.Отак оп’ять зірвали січу!Біжать один другому встрічу,Хто з шаблею, хто з палашем;Кричать, стріляють, б’ють, рубають,Лежать, втікають, доганяють;Все вмиг зробилось кулішем. Спотиньга – несподівано.
Еней, правдивий чолов’яга,Побачивши такий нелад,Що вража, зрадивши, ватагаПослать фрігійців дума в ад,Кричить: «Чи ви осатаніли?Адже ми розмир утвердили!Ми з Турном поб’ємось одні».Но відкіль стрілка не взяласяІ спотиньга в стегно вп’ялася,І кров забризкала штани. [133] Еней од рани шкандибаєВ крові із строю в свій намет;Його Асканій проводжає,Либонь, і під руку ведеть.Уздрів се Турн, возвеселився,Розприндився і розхрабривсяІ на троянців полетів:То б’є, то пха або рубає,Із трупів бурти насипає,Хоть би варить на сто котлі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
Поспульство, поспільство – народ.
Не тілько в полі так робилось,В Лавренті сумно тож було;Багацько трупа там палилось,Поспульство ж на чім світ ревло.Там батько сина-парубійкуОплаковав і кляв злодійкуВійну і ветхого царя;Тут дівка вельми убивалась,Що без вінця вдовой осталась,Утративши богатиря. [94] Жінки, порозпускавши коси,Розхристані і без свиток,Розтрьопані, простоволосіГаласовали на ввесь рот.По мертвих жалібно кричали,По грудях билися, стогнали,Латинів проклинали рід;Про Турна ж всі кричали сміло,Що за своє любовне ділоПогубить даром ввесь нарід. Брехун, юриста, крюк, підтяга – піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в «п'явки людськії». Серед усіх змальованих в «Енеїді» суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть «юриста», Підтяга – злодій (від «тягнути», «підтягати»). Пор. також строфу про «злиднів» біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в «Наталці Полтавці» устами Миколи: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (дія 2, ява 4).
Дрансес на Турна тут доносить,Що Турн всім гибелям вина;Еней на бой його лиш просить,І так би й кончилась війна.Но і у Турна був сутяга,Брехун, юриста, крюк, підтяга,І діло Турна защищав;Та і Аматині пролазиПускали рознії розкази,Щоб Турн ні в чім не уважав. Діомид – у Вергілія Діомед, уславлений грецький герой. Силою і хоробрістю поступався тільки перед Ахіллом. Брав участь у Троянській війні на боці греків. У битві під Троєю поранив богиню Венеру і самого бога війни Марса. Після падіння Трої оселився в Італії і заснував там кілька міст. У критичний момент війни з троянцями латиняни і рутульці послали послів до Діомида з проханням виступити на їхній стороні. Діомид відмовив їм і порадив шукати шляхів до миру з Енеєм.
Як ось од хана ДіомидаЛатинові прийшли посли,І із охлявшого їх видаНе видно, радість щоб несли.Латин вельможам з старшиноюВелить явитись пред собою,Що все і сталося якраз;Послів кликнули до громади,І, виповнивши всі обряди,Латин прорек такий приказ: Венул – латинянин, родом з грецького міста Аргоса, де царював Діомид ще до того, як вирушити на війну проти Трої. Очолював послів латинян до Діомида.
«Скажи, Венуле нежахливий,Всю хана Діомида річ,Здається, був ти не брехливий,Таким тебе зна наша Січ».«Підніжок твій я і підданець,Із слуг твоїх послідній ланець, –Сказав Венул, – не погнівись!Мужича правда єсть колюча,А панська на всі боки гнуча,І хан сказав так, не сумнись: Коли греки здобули Трою, Еней самовіддано кинувся рятувати пенати (богів-охоронців домашнього вогнища) та свою родину. На плечах виніс старого батька Анхіза із палаючої Трої, а потім разом з ним поплив, виконуючи волю богів, до берегів Італії. По дорозі в Італію Анхіз помер.
Не з мордою Латина битисьПротив троянських розбишак;Вам треба б перше придивитись,Який то єсть Еней козак!Під Троєю він дався знатиНам всім, як взявся рятоватиБогів домашніх і рідню.Він батька спас в злу саму пору,На плечах зніс на Іду-гору,Сього не майте за бридню. [99] Против Енея не храбруйте,Для нас здається він святим;І так Латину розтолкуйте,Щоб лучче помирився з ним.Гай! гай! де діти єсть такії,Щоб кудрі батькові сідіїНайвище ставили всього?Не ворог я царю Латину,Но чту Анхізову дитинуІ не піду против його. Доміні – панове.
Прощайте, доміні латинці!Поклон мій вашому царю;Возьміть назад свої гостинці,Одправте їх к багатирюЕнею і просіть покою».Венул утерся тут рукоюІ річі сій зробив кінець.Збентежила ся річ Латина,Здавалось, близька зла година;На лисині трусивсь вінець. [101] Латин од думки схаменувся,Олімпським трохи помоливсь;Наморщивсь, сентябрем надувсяІ смутно на вельмож дививсь.«А що? – сказав, – чи поживились?От з Діомидом ви носились,А він вам фигу показав;Заздалегідь було змовлятись,Як з пан-Енеєм управлятись,Поки лапок не розіклав. Землі шматок єсть не під нужду – тобто ділянка землі, без якої можна обійтися, в якій немає великої потреби.
Тепер не приберу більш глузду,Як тут сих поселить прочан;Землі шматок єсть не під нужду,То їм з угоддями оддам.Оддам нив’я і сінокоси,І риболовні тібрські коси,То буде нам Еней сусід;Коли ж не схоче він остаться,А пуститься іще таскаться,То все ж ізбавимся од бід. Шалевий пояс – пояс, вив'язаний, мов шаль, із шерсті.
Люстрина – дорога шовкова тканина з глянцем.
Сап'янці – чоботи з спеціально обробленої, високого гатунку шкіри.
Торжок – місто, нині районний центр Калінінської області РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.
Потибеньки – шкіряні лопаті з обох боків сідла, інколи з карманами. Звідси пішло прізвище – Потебня.
А щоб з Енеєм лад зробити,Пошлю послів десятків п’ять;І мушу дари одрядити,Диковинки коли б достать:Повидла, сала, осятрини,Шалевий пояс і люстрини,Щоб к празнику пошив каптан,Сап’янці із Торжка новенькі,Мальованії потибеньки.А нуте! як здається вам?» [104] Дрансес був дивний говорухаІ Турнові був враг лихий,Встає, ус гладить, в носі чуха,Дає одвіт царю такий:«Латине світлий, знаменитий,Твоїми мед устами пити!Всяк тягне в серці за тебе;Но одізватися не сміють,Сидять, мовчать, сопуть, потіютьІ всяк мізкує про себе. [105] Нехай же та личина люта,Що нас впровадила в війнуІ ганьбою до всіх надута,Походить більш на сатану!Що скілько болі причинила,Що скілько люду погубила,А в смутний час навтікача!Нехай лиш Турн, що верховодитьІ всіх панів за кирпи водить,З Енеєм порівня плеча. [106] Нехай оставить нас в свободі,Нехай царівні дасть покой;Нехай живе в своїй господі,А щоб в Латію ні ногой.А ти, Латине, всіх благійший,Прибав Енею дар смачнійший:Йому Лавинію оддай.Сим сватовством нам мир даруєшІ царства рани урятуєш;Дочці ж з Енеєм буде рай. [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!Покинь к Лавинії любовІ проясни чоло нахмурне,Щади латинську нашу кров.Еней тебе лиш визиває,А нас, латинців, не займає,Іди з троянцем потягайсь!Коли ти храбрий не словами,Так докажи нам те ділами,Побить Енея постарайсь». [108] Од річі сей Турн роз’ярився,Як втопленик, посинів ввесь;Дрижали губи, сам дрочився,Зубами клацав, мовби пес,Сказав: «О, стара пустомеля!Яхидств і каверз всіх оселя!І ти тхором мене зовеш!І небилиці вимишляєш,Народ лукаво ввесь лякаєш,На мене ж чортзна-що плетеш. [109] Що буцім хочу я одтятиГоловку лисую твою;Та згинь! – не хочу покалятиЧесть багатирськую свою.А ти, Латине милостивий,Коли такий став полохливий,Що і за царством байдуже?Так лізьте ж до Енея раком,Плазуйте перед сим трояком,Він мир вам славний устриже. [110] Коли ж до мира я поміха,Коли Еней мене бажаІ смерть моя вам єсть потіха;Моя душа не єсть чужаОд храбрості і од надії,Іду, де ждуть мене злодії,Іду і б’юся з втікачем!Нехай хоть стане він Бовою ,Не наляка мене собою,Поміряюсь з його плечем». [111] Коли в конгресі так тягались,Еней к Лавренту підступав;На штурм троянці шиковались,До бою всякий аж дрижав.Латин таку почув новинку,Злякавсь, пустив із рота слинку,І вся здригнула старшина.«От вам і мир», – сказав Турн лютийІ, не терявши ні минути,Пред військом опинивсь, як на! [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;Народ, як черв, заворушивсь.То всі кричать, то шепчуть тихо,Хто лаявся, а хто моливсь.Оп’ять війна і різанина,Оп’ять біда гне в сук Латина,Сердешний каявсь од душі,Що тестем не зробивсь Енею,І послі б з мирною душеюЛигав потапці і книші. [113] Турн миттю нарядився в збрую,Летить, щоб потрошить троян;І роз’ярив дружину злуюПобить Енеєвих прочан.Прискочив перше до Камілли,Як огир добрий до кобили,І став їй зараз толковать:Куди їй з військом напирати;Мессап же мусить підкреплятиЦариці сей прокляту рать. [114] Розпорядивши Турн як треба,Махнув, засаду щоб зробить,На гору, що торкалась неба,І щоб фрігійців окружить.Еней построїв тож отряди,Де всім назначив для осадиБез одступу на вал іти.Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,Ідуть, щоб побідить поспішноАбо щоб трупом полягти. [115] Троянці сильно наступалиІ тиснули своїх врагів,Не раз латинців проганялиДо самих городських валів.Латинці также оправлялисьІ од троянців одбивались,Один другого товк на прах;Тут їх чиновники тузились,Як півні за гребні возились;Товклись кулаччям по зубах. [116] Но як Арунт убив Каміллу,Тогді латинців жах напав;Утратили і дух, і силу,Побігли, хто куди попав.Троянці з біглими змішались,Над їх плечами забавлялисьІ задавали всі сто лих.Ворота в баштах запирали,Своїх ховатись не пускали,Бо напустили б і чужих. [117] Як вість така прийшла до Турна,То так мерзенно іскрививсь,Що твар зробилась нечепурнаІ косо, зашморгом дививсь.Потім ярує од досади,Виводить військо із засадиІ гору покида, і ліс;І тілько що спустивсь в долину,То в тую ж самую годинуУздрів Енеєвих гульвіс. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз – Феб, або Аполлон – бог сонця.
Пізнав пан Турн пана Енея,А Турна тож Еней пізнав;Вспалали духом Асмодея,Один другого б розідрав;Не обійшлося б тут без бою,Коли б пан Феб од перепоюЗаранше в воду не залізІ не послав на землю ночі;Тут всіх до сна стулились очіІ всяк уклався горлоріз. [119] Турн, облизня в бою піймавши,Зубами з серця скреготав;Од дуру, що робить не знавши,Латину з злостію сказав:«Нехай злиденнії прочани,Задрипанці твої трояни,Нехай своїх держаться словІду з Енеєм поштурхаться,В моїх проступках оправдаться:Убить – і околіть готов. Навісна – дівка, яку нав'язують багатьом женихам.
Пошлю Енея до Плутона,Або і сам в ад копирсну;Уже мні жизнь і так солона!Оддай Енею навісну …»«Гай, гай! – Латин тут обізвався. –Чого ти так розлютовався?Що ж буде, як розсерджусь я?Уже мені брехати стидно;А потаїть – богам обидно;Святая правда дорога! [121] Послухай же, судьби єсть воля,Щоб я дочки не оддававЗа земляка, а то зла доляНасяде, хто злама устав.Мене Амата ублагалаІ так боки натасовала,Що я Енею одказав.Тепер сам мусиш мірковати,Чи треба жить, чи умирати;А лучче, якби в ум ти взяв Тут названі села, розташовані навколо Полтави.
Івашки – кілометрів вісім на північ від Полтави.
Мильці – південна околиця Полтави.
Пушкарівка – село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.
Будища – на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища – село, давніше від Великих Будищ.
Горбанівка – село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.
І занедбав мою Лависю;Чи трохи в світі панночок?Ну, взяв би Муньку або Прісю ,Шатнувсь то в сей, то в той куток:В Івашки , Мильці , Пушкарівку ,І в Будища , і в Горбанівку ,Тепер дівчат, хоть гать гати;Тепер на сей товар не скудно,І замужню украсть не трудно,Аби по норову найти». [123] На слово се прийшла АматаІ зараз в Турна і вп’ялась;Лобзала в губи стратилатаІ од плачу над тим тряслась.«В напасть, – сказала, – не вдавайсяІ битися не поспішайся,Як луснеш ти, то згину я;Без тебе нас боги покинуть,Латинці і рутульці згинуть,І пропаде дочка моя». [124] Но Турн на се не уважає,І байдуже ні сльоз, ні слов;Гінця к Енею посилає,Щоб битись завтра був готов.Еней і сам трусивсь до бою,Щоб сильною своєй рукоюГоловку Турну одчесать.А щоб повірить Турна слову,Тож посила зробить умову,Як завтра виставляти рать. [125] На завтра, тілько що світало,Уже народ заворушивсь;Все вешталося, все кишало,На бой дивитись всяк галивсь.Межовщики там розміряли,Кілочки в землю забивали,На знак, де військові стоять.Жреці молитви зачитали,Олімпським в жертву убивалиЦапів, баранів, поросят. [126] Тут військо стройними рядамиВ параді йшло, мовби на бой;В празничній збруї, з прапорами,Всяк ратник чванився собой.Обидві армії стоялиНа тих межах, що показали;Між ними був просторий плець;Народ за військом копошився,Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,Побоїщу щоб зріть кінець. Кликнула мавку вод Ютурну – Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.
Юнона, як богиня, знала,Що Турну прийдеться пропасть,Іще в мізку коверзовала,Щоб одвернуть таку напасть;Кликнула мавку вод Ютурну(Бо ся була сестриця Турну)І розказала їй свій страх;Веліла швидче умудриться,На всякі хитрості пуститься,Щоб брата не строщили в прах. [128] Як так на небі дві хитрили,Тут лагодились два на бой;Всі за свого богів молили,Щоб власною своєй рукойІзміг врага в яєшню зм’яти.Рутульці ж стали розмишляти,Що Турн їх може скиксовать;Уже заздалегідь смутився,Іще нічого, а скривився,Не лучче б бой сей перервать. Камерта вид на себе взявши – союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.
На сей-то час Ютурна-мавкаВ рутульський подоспіла строй;І там вертілася, як шавка,І всіх скуйовдила собой.Камерта вид на себе взявши,Тут всіх учила, толковавши,Що сором Турна видавать;Стид всім стоять, згорнувши руки,Як згине Турн, терпіти муки,Дать шиї в кандали ковать. Розмир – тут у значенні: перемир'я.
Тулумній к битві підтруняв – йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир'я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев'яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.
Все військо сумно мурмотало,Сперва тихенько, послі в гласГукнули разом: «Все пропало!»Щоб розмир перервать в той час.Ютурна фиглі їм робила,Шпаками кібця затровила,І заєць вовка покусав.Такії чуда небуваліЛаврентці в добре толковали,Тулумній к битві підтруняв. [131] І перший стрелив на троянців,Гиллипенка на смерть убив;А сей був родом із аркадців,То земляків на гнів підвів.Отак оп’ять зірвали січу!Біжать один другому встрічу,Хто з шаблею, хто з палашем;Кричать, стріляють, б’ють, рубають,Лежать, втікають, доганяють;Все вмиг зробилось кулішем. Спотиньга – несподівано.
Еней, правдивий чолов’яга,Побачивши такий нелад,Що вража, зрадивши, ватагаПослать фрігійців дума в ад,Кричить: «Чи ви осатаніли?Адже ми розмир утвердили!Ми з Турном поб’ємось одні».Но відкіль стрілка не взяласяІ спотиньга в стегно вп’ялася,І кров забризкала штани. [133] Еней од рани шкандибаєВ крові із строю в свій намет;Його Асканій проводжає,Либонь, і під руку ведеть.Уздрів се Турн, возвеселився,Розприндився і розхрабривсяІ на троянців полетів:То б’є, то пха або рубає,Із трупів бурти насипає,Хоть би варить на сто котлі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33