Іван Петрович Котляревський: «Енеїда [Энеида]»

Іван Петрович Котляревський
Енеїда [Энеида]




Аннотация У відомій бурлескно-травестійній поемі класика української літератури І. П. Котляревського (1769-1838) відворено широку картину життя і побуту всіх верств суспільства кінця XVIII – початку XIX ст. Іван Петрович КотляревськийЕНЕЇДА Частина перша Еней – один з героїв античного міфу про Трою. Син Анхіза, царя міста Дардана в Малій Азії, і богині Венери. Після зруйнування греками Трої поплив, виконуючи волю богів, до Італії і після ряду пригод, що склали зміст «Енеїди» римського поета Публія Вергілія Марона, поклав початок Римській державі.
Троя (або Іліон) – стародавнє місто-держава в Малій Азії, в районі протоки Дарданелли. У кінці XIX ст. німецький археолог Генріх Шліман шляхом розкопок встановив місце, де стояла Троя. Оспіваний в «Іліаді» Гомера похід греків на Трою, здобуття і зруйнування ними міста відбулися у XII ст. до н. е.
Осмалених, як гиря, ланців – троянці вискочили з палаючого рідного міста, тому – осмалені. Гиря, гирявий – коротко острижений, взагалі: негарний, непоказний.
Ланець – гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрічається в творах Івана Котляревського. Походить від ландміліція (нім. Diе Lапdmilitiа] -> ландець – >– ланець. Ландміліцією були названі сформовані за указом Петра І від 2 лютого 1713 р. війська з розміщених на території України полків регулярної російської армії і спеціально навербованих солдатів для несення охоронної та сторожової служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. – Спб., 1830. – Т. 5. – С. 13). Пізніше кількість ландміліцейських полків була збільшена. В 1722 р. до ландміліції була зарахована деяка частина українського козацтва. В наступні роки ландміліція не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мініха була названа Українським міліцейським корпусом і мала в своєму складі двадцять кінних полків. У 1762 р. імператор Петро III наказав іменувати цей корпус просто Українським, і з того часу назва «ландміліція» офіційно перестала вживатися. В 1770 р. Український корпус був злитий з регулярною російською армією. Особливий податок, який платило населення України на утримання ландміліції, був скасований тільки на початку XIX ст.

Еней був парубок моторнийІ хлопець хоть куди козак,Удавсь на всеє зле проворний,Завзятійший од всіх бурлак.Но греки, як спаливши Трою,Зробили з неї скирту гною,Він, взявши торбу, тягу дав;Забравши деяких троянців,Осмалених, як гиря, ланців,П’ятами з Трої накивав. Юнона – в римській (Гера – в грецькій) міфології – дружина Юпітера (Зевса), покровителька жінок, покровителька шлюбів. Під час Троянської війни була на боці греків і переслідувала троянців, залишилася їхнім ворогом і після падіння Трої.

Він, швидко поробивши човни,На синє море поспускав,Троянців насаджавши повні,І куди очі почухрав.Но зла Юнона, суча дочка,Розкудкудакалась, як квочка, –Енея не любила – страх;Давно уже вона хотіла,Його щоб душка полетілаК чортам і щоб і дух не пах. Венера – в римській [Афродіта – в грецькій) міфології богиня краси і кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру – її любовне захоплення троянцем Анхізом, до якого богиня з'явилась на гору їда у вигляді пастушки і народила від нього сина Енея. Під час війни з греками допомагала троянцям.
Парис – один з синів троянського царя Пріама, дядько Енея з боку батька, призвідець пагубної для його батьківщини війни з греками. За античною міфологією, до Париса з'явилися три богині – Гера, Афіна, Афродіта (відповідно у римлян – Юнона, Мінерва і Венера) – й попросили бути суддею у суперечці за яблуко, яке мусило дістатися найвродливішій з них. Гера обіцяла віддати йому у володіння велике царство – Азію, Афіна обіцяла славу полководця, Афродіта – найпрекраснішу жінку на землі. Парис віддав яблуко Афродіті. При її сприянні викрав у одного з грецьких царів Менелая дружину – прекрасну Єлену, що й послужило приводом для Троянської війни.
Путивочка – сорт невеликих круглих яблук.

Еней був тяжко не по серцюЮноні – все її гнівив;Здававсь гірчійший їй від перцю,Ні в чім Юнони не просив;Но гірш за те їй не любився,Що, бачиш, в Трої народивсяІ мамою Венеру звав;І що його покійний дядько,Паріс, Пріамове дитятко,Путивочку Венері дав. Геба – дочка Юнони і Зевса, під час бенкетів підносила олімпійцям напитки богів – нектар і амброзію.
Ґринджолята – зменшене від ґринджоли – низькі й широкі сани з боками, що розширяються від передка. Також – маленькі дитячі санчата. Розкована гра неоднозначністю слова, часте вживання слів, серйозний зміст яких містить в собі гумористичний заряд – суттєва прикмета стилю «Енеїди». Богиня на дитячих саночках!
Павичка – коняка павиної масті, також – зменшене від пава. У римлян пава – птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнієнко в ілюстрації до «Енеїди» Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебідь у відомій байці, летить у небесах поверх хмар, за нею на ґринджолах – Юнона. В лібретто до опери «Енеїда» Миколи Карповича Садовського сцена відвідин Юноною бога вітрів Еола відкривається словами: «З верховини Олімпу спускаються саночки, запряжені павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвітське убрання…» І далі: «Юнона сідає знову на свої саночки і злітає на Олімп» (Лисенко М. Зібр. творів: У 20 т. – К., 1955. – Т. 7. – С. 44). Для оперної умовності птах в упряжці пасує. Одначе чому Юнона виїздить саме на санях, а не на якомусь колісному екіпажі, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII – XVIII ст. і навіть пізніше сани широко застосовувалися не тільки зимою, а й у літню пору, надто в болотистих і лісистих місцевостях. До того ж, що в даному разі головне, їзда на санях вважалася більш почесною, ніж на колесах, тому знатні особи, насамперед духовного сану, при парадних виїздах, безвідносно до пори року, віддавали перевагу саням (адже богиня Юнона їде до бога Еола).
Кибалка – старовинний жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. Носили тільки заміжні жінки.
Мичка – пучок приготовленого для пряжі волокна конопель або льону. Один кінець насадженої на гребінь мички звисав, мов коса, вниз, і з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодиці з-під кибалки, або взагалі коса. З'являтися на людях з відкритою косою, чи навіть пасмом волосся, що виглядає з-під головного убора, заміжній жінці не годилося.
Взяла спідницю і шнурівку – тобто спідницю і керсет, старосвітський жіночий убір. Керсет не мав рукавів, його одягали поверх вишиваної сорочки, стягували спереду при фігурі шнурівкою. Одягали тільки разом з спідницею. І спідницю, і керсет шили по можливості з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: І, 14), та ін.
Еол – бог вітрів, жив на плавучому острові Еолії.

Побачила Юнона з неба,Що пан Еней на поромах;А те шепнула сука Геба…Юнону взяв великий жах!Впрягла в гринджолята павичку,Сховала під кибалку мичку,Щоб не світилася коса;Взяла спідницю і шнурівку,І хліба з сіллю на тарілку,К Еолу мчалась, як оса. Поставила тарілку з хлібом – коли молодиця йде в гості, то, за звичаєм, вона дарує хазяїнові хлібину, притому спечену у власній печі.

«Здоров, Еоле, пане-свату!Ой, як ся маєш, як живеш? –Сказала, як ввійшла у хату,Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»Поставила тарілку з хлібомПеред старим Еолом-дідом,Сама же сіла на ослін.«Будь ласкав, сватоньку-старику!Ізбий Енея з пантелику,Тепер пливе на морі він. Суціга – собачий син, розбишака, пройдисвіт.

Ти знаєш, він який суціга,Паливода і горлоріз;По світу як іще побіга,Чиїхсь багацько виллє сліз.Пошли на його лихо злеє,Щоб люди всі, що при Енеї,Послизли і щоб він і сам…За сеє ж дівку чорнобриву,Смачную, гарну, уродливуТобі я, далебі, що дам». Дей же його кату! – вигук, що означає подив з досадою. За значенням близький до: «Ти глянь! Така досада!»
Імена вітрів з античної міфології: Борей – холодний північний або північно-східний вітер. Нот – теплий південний вітер, тиховій. Зефір – західний весняний вітер, який приносив дощі. Евр – східний або південно-східний вітер, який приносив засуху.

«Гай, гай! ой, дей же його кату!Еол насупившись сказав. –Я все б зробив за сюю плату,Та вітри всі порозпускав:Борей недуж лежить з похмілля,А Нот поїхав на весілля,Зефір же, давній негодяй,З дівчатами заженихався,А Евр в поденщики найнявся, -Як хочеш, так і помишляй! Трістя – трясовина, грузьке болото. Іван Франко до записаної у рідних Нагуєвичах примовки «Іди в трістьи та в болото!» додав пояснення: «Трістє тут у значенні тростина, що росте на болоті» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 225).
Чвирк – залишок після вторинної перегонки горілки.

Та вже для тебе обіщаюсьЕнеєві я ляпас дать;Я хутко, миттю постараюсьВ трістя його к чортам загнать.Прощай же! швидче убирайся,Обіцянки не забувайся,Бо послі, чуєш, нічичирк!Як збрешеш, то хоча надсядься,На ласку послі не понадься,Тогді від мене возьмеш чвирк». [9] Еол, оставшись на господі,Зібрав всіх вітрів до двора,Велів поганій буть погоді…Якраз на морі і гора!Все море зараз спузирило,Водою мов в ключі забило,Еней тут крикнув, як на пуп;Заплакався і заридався,Пошарпався, увесь подрався,На тім’ї начесав аж струп. Півкопи – двадцять п'ять копійок. Еней пообіцяв дати Нептуну хабара – півкопи. Для бога Нептуна (в «Енеїді» боги – переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея півкопи – мала сума. Цим самим підкреслювалася скаредність і жадоба Нептуна до грошей. В другій частині поеми, влаштовуючи поминки по батькові Анхізові, Еней кидає півкопи в дарунок простолюдинові («З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув в народ дрібних, як ріпки»). Отже, і згадана сума хабара богові моря розрахована на комічний ефект. А яка була реальна ціна грошей на Україні в другій половині XVIII ст.? Певне уявлення дають, приміром, збережені в архівах описи та оцінка в грошах майна козаків і селян Менської та Борзненської сотень Чернігівського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Описів чимало, ціни на ту саму річ, будівлю, тварину вказані багато раз, причому в різних селах. Вони такі: хата рублена з сінями і прикомірком – від 10 до 25 крб., комора рублена – 3 крб., віз під коней – 40 – 50 коп., плуг – 12 коп., відгодована свиня – 1 крб. 50 коп., вівця – 50 коп., гуска – 10 коп., курка – 2 коп., кожух звичайний – 1 крб. 20 коп., смушева шапка – 30 коп., чоботи – 20 – 30 коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. – 1887. – Т. 7. – Кн. 2. – С. 696 – 697). Звичайно, вказані ціни порівнювати з сучасними не можна. Інша доба, інша економічна система, інші виміри.

Прокляті вітри роздулися,А море з лиха аж реве;Слізьми троянці облилися,Енея за живіт бере;Всі човники їх розчухрало,Багацько війська тут пропало;Тогді набрались всі сто лих!Еней кричить, що «я НептунуПівкопи грошей в руку суну,Аби на морі штурм утих». Дряпічка, дряпіжник – той, хто оббирає кого-небудь, здирник. Походить, певне, від слова драпач – шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою.

Нептун іздавна був дряпічка,Почув Енеїв голосок;Шатнувся зараз із запічка,Півкопи для його кусок!..І миттю осідлавши рака,Схвативсь на його, мов бурлака,І вирнув з моря, як карась.Загомонів на вітрів грізно:«Чого ви гудете так різно?До моря, знаєте, вам зась!» До ляса – польський ідіоматичний вислів, що означає втечу.
Світелка – невелика світлиця, парадна кімната в хаті, будинку.

От тут-то вітри схаменулисьІ ну всі драла до нори; До ляса мов ляхи шатнулись,Або од їжака тхори.Нептун же зараз взяв мітелкуІ вимів море, як світелку,То сонце глянуло на світ.Еней тогді як народився,Разів із п’ять перехрестився;Звелів готовити обід. Шальовки, шалівки – тонкі, неширокі дошки, якими оббивають (шалюють) стіни, стелю, дах. Означення соснові – один із зразків точної передачі Котляревським життєвої правди. Шальовки кращі – соснові. Просякнуті живицею, вони порівняно стійкі проти гниття.
Лемішка – див. коментар: І, 27.

Поклали шальовки соснові,Кругом наставили мисок;І страву всякую, без мови,В голодний пхали все куток.Тут з салом галушки лигали,Лемішку і куліш глиталиІ брагу кухликом тягли;Та і горілочку хлистали, –Насилу із-за столу всталиІ спати послі всі лягли. Дудка – див. коментар: І, 28.
Очіпок – головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, інколи з подовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Венера, так само як і Юнона, одягла святковий убір української молодиці, але вже інший, вишуканіший, яскравіший, як подобає богині краси й кохання, та ще й молодшій за віком від Юнони. Замість аскетичної кибалки, що лишає відкритим тільки лице, у неї грезетовий, тобто парчевий, очіпок.
Кунтуш з усами люстровий (люстрин – дорога шовкова тканина з глянцем; уси – нашивками із золотої і срібної тасьми). Кунтуш – верхній жіночий одяг. Мав одкидні й розрізні рукава, так звані вильоти. Жінки могли носити кунтуш і зовсім без рукавів. Він мав вилоги на грудях, у талії щільно стягувався гапликом без пояса.
Ходить на ралець – по нарочитим [помітніших] праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча і йде до Зевса «на ралець», проте не бере з собою хліба і не веде мови про подарунки, як це робила Юнона під час відвідання Еола (І, 4). Ритуали під час відвідання рідного батька – не обов'язкові, а давати хабара – суперечить життєвій правді. Натомість вона бере батька слізьми.

Венера, не послідня шльоха,Проворна, враг її не взяв,Побачила, що так полохаЕол синка, що аж захляв;Умилася, причепуриласьІ, як в неділю, нарядилась,Хоть би до дудки на танець!Взяла очіпок грезетовийІ кунтуш з усами люстровий,Пішла к Зевесу на ралець. Зевес – у грецькій міфології (у римській – Юпітер] бог грому і блискавки, найстарший між небожителями. В «Енеїді» Котляревського інколи фігурує під іменем Йовиш, на польський лад.
Сивуха – звичайна, невисокого гатунку горілка, недостатньо очищена.
Восьмуха – восьма частина кварти (близько 125 грамів).
Кварта – кухоль, десята частина відра (К.). У добу феодалізму на Україні, навіть у кінці XVIII ст., після ряду заходів уряду Російської імперії по уніфікації мір і ваги, спостерігається їх велика різноманітність. Іноді просто неможливо перевести давню мі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33