А що мої слова до діла,Лежить свиня під дубом білаІ тридцять білих поросят. Іул построїть Альбу-град – згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга – попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим.
З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти.
На тім-то берлозі свинотиІул построїть Альбу-град,Як тридесят промчаться годи,З Юноною як зробить лад.Однаково ж сам не плошайся,З аркадянами побратайся,Вони латинцям вороги;Троянців з ними як з’єднаєш,Тогді і Турна осідлаєш,Все військо виб’єш до ноги. [8] Вставай, Енею, годі спати,Вставай і богу помолись,Мене ти мусиш также знати:Я Тібр старий! – ось придивись.Я тут водою управляю,Тобі я вірно помагаю,Я не прочвара, не упир.Тут будеть град над городами,Поставлено так між богами…»Сказавши се, дід в воду – нир. У віщуванні бога річки Тібра – Тіберіна (аналогія в українському фольклорі – «очеретяний дід», водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) – біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.
Три, тридцять – магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм:
Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Біла сама, й поросята у неї при вимені білі
(Вергілій. – Кн. 8. – Ряд. 43 – 45).
Еней пробуркався, схопивсяІ духом моторнійший став;Водою тібрською умився,Богам молитви прочитав.Велів два човни знаряджати,І сухарями запасати,І воїнів туди саджать.Як млость пройшла по всьому тілу:Свиню уздрів під дубом білуІ тридцять білих поросят. Евандр – аркадський цар.
Ліси, вода, піски зумились – зумились – здивувалися.
Звелів їх зараз поколотиІ дать Юноні на обід;Щоб сею жертвою свинотиСебе ізбавити од бід.Потім в човни метнувсь хутенько,Поплив по Тібру вниз гарненькоК Евандру помочі просить;Ліси, вода, піски зумились,Які се два човни пустилисьЗ одвагою по Тібру плить. [11] Чи довго плив Еней – не знаю,А до Евандра він доплив;Евандр по давньому звичаю,Тогді для празника курив,З аркадянами веселився,Над варенухою трудився,І хміль в їх головах бродив;І тілько що човни узріли,То всі злякалися без міри,Один к троянцям підступив. [12] «Чи по неволі, чи по волі? –Кричить аркадський їм горлань. –Родились в небі ви, чи долі?Чи мир нам везете, чи брань?»«Троянець я, Еней одважний,Латинців ворог я присяжний, –Еней так з човна закричав. –Іду к Евандру погостити,На перепутті одпочити,Евандр цар добрий, я чував». І в його приязнь засталявся – довірявся, здавався на його ласку.
Де гардовав Евандр з попами – гордувати – гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить від гард – перегородка на воді для ловлі риби, звідси «займище для рибної ловлі з житлом для рибалок» («Словарь» Білецького-Носенка). Означає також: узгоджений поділ чогось, умова. У народній пісні:
Було тобі, пане Саво,
Гард не руйнувати,
Коли хотів запорожців
В куми собі брати
(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. – С-Пб, 1892. – Т. 9. – С. 356).
Отже, «гардувати» тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи.
Евандра син, Паллант вродливий,К Енею зараз підступив;Оддав поклон дружелюбивий,До батька в гості попросив.Еней з Паллантом обнімавсяІ в його приязнь заставлявся,Потім до лісу почвалав,Де гардовав Евандр з попами,Зо старшиною і панами,Еней Евандрові сказав: Хоть ти і грек, та цар правдивий – Евандр – виходець з Греції, а греки зруйнували Трою – батьківщину Енея.
Тепер тебе я суплікую – прошу.
«Хоть ти і грек, та цар правдивий,Тобі латинці вороги;Я твій товариш буду щирий,Латинці і мені враги.Тепер тебе я суплікуюМою уважить долю злуюІ постояти за троян.Я кошовий Еней-троянець,Скитаюсь по миру, мов ланець,По всім товчуся берегам. [15] Прийшов до тебе на одвагу,Не думавши, як приймеш ти;Чи буду пити мед, чи брагу?Чи будем ми собі брати?Скажи, і руку на – в завдаток,Котора, бач, не трусить схватокІ самих злійших нам врагів.Я маю храбрую дружину,Терпівших гіркую годинуОд злих людей і од богів. Так лучше в сажівці втоплюся і лучше очкуром вдавлюся – сажівка, сажавка – копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще – невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.
Очкур – шнур, яким стягують у поясі штани або шаровари для підтримання їх.
Мене найбільше доїдаєРутульський Турн, собачий син;І лиш гляди, то і влучає,Щоб згамкати мене, як блин.Так лучче в сажівці втоплюсяІ лучче очкуром, вдавлюся,Ніж Турнові я покорюсь.Фортуна не в його кишені;Турн побува у мене в жмені;Дай поміч! – я з ним потягнусь». Турбації не заживайте – не турбуйтеся (К.).
Евандр мовчав і прислухався,Слова Енеєві ковтав;То ус крутив, то осміхався,Енеєві одвіт сей дав:«Еней Анхізович, сідайте,Турбації не заживайте,Бог милостив для грішних всіх;Дамо вам війська в підпомогу,І провіанту на дорогу,І грошеняток з якийсь міх. [18] Не поцурайтесь хліба-солі,Борщу скоштуйте, галушок;Годуйтесь, кушайте доволі,А там з труда до подушок.А завтра, як начне світати,Готово військо виступати,Куди ви скажете, в поход;За мной не буде остановки;Я з вами не роблю умовки,Люблю я дуже ваш народ». Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл.
Просілне з ушками, з грінками – просілне – з засолом (К.). Ушки – невеликі вареники з м'ясним фаршем, пельмені. Грінки – тут у значенні: сухарики, суп з сухариками.
Хляки – шлунок корови, теляти.
Телячий лизень – язик.
Ягни – печеня. Вид наїдку (з грец. – К.).
Софорок – соус до курки, приготовлений на тому бульйоні, в якому варилася курка.
Три гури – три гори (пол.), дуже багато.
Готова страва вся стояла,Спішили всі за стіл сідать;Хоть деяка позастивала,Що мусили підогрівать. Просілне з ушками, з грінками І юшка з хляками, з кишками , Телячий лизень тут лежав; Ягни і до софорку кури ,Печені разної три гури,Багацько ласих тож потрав. [20] Де їсться смачно, там і п’ється,Од земляків я так чував;На ласеє куток найдеться,Еней з своїми не дрімав.І, правда, гості доказали,Що жить вони на світі знали:Пили за жизнь – за упокой;Пили здоров’я батька з сином,І голь-голь-голь, мов клин за клином,Кричать заставив на розстрой. Евандр точив гостям розкази – Евандр розповідає про один з подвигів легендарного героя Геракла (Іракла), який був здійснений на італійській землі.
На крайньому заході античного світу серед океану був острів Еріф, яким володів Геріон, потвора з трьома тулубами. Після довгої мадрівки Геракл добрався до цього острова і викрав корів Геріона. На зворотному шляху на тому самому місці, де пізніше був заснований Рим, частину корів Геракла викрав велетень Как. Після жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звільнення країни від злого Кака місцеві жителі установили в себе культ Геракла («Евандр і празник учредив»). Потім цей культ перейняли римляни.
На задвірку хропти уклався – задвірок – частина двору позад будинку, хати.
Троянці п’яні розбрехалисьІ чванилися без пуття.З аркадянками женихались,Хто так, а хто і не шутя.Евандр точив гостям розкази,Хвалив Іраклові прокази,Як злого Кака він убив;Якії Как робив розбої,І що для радості такоїЕвандр і празник учредив. [22] Всі к ночі так перепилися,Держались ледве на ногах;І на ніч в город поплелися,Які іти були в силах.Еней в керею замотався,На задвірку хропти уклався,Евандр же в хату рачки ліз;І там, під прилавком зігнувшисьІ цупко в бурку завернувшись,Захріп старий во весь свій ніс. К Вулкану підтюпцем ішла – у стародавніх греків Вулкан – бог вогню і ковальської майстерності (у римлян – Гефест), син Зевса і Гери. В античних міфах фігурує кривим, незграбним, закуреним димом кузні. В «Одіссеї» Гомера та «Енеїді» Вергілія він виступає чоловіком Венери (Афродіти).
Як ніч покрила пеленоюТверезих, п’яних – всіх людей,Як хріп Еней од перепою,Забувши о біді своєй,Венера без спідниці, боса,В халатику, простоволоса,К Вулкану підтюпцем ішла;Вона тайком к Вулкану кралась,Неначе з ним і не вінчалась,Мов жінкой не його була. [24] А все то хитрость єсть жіноча,Новинкою щоб підмануть;Хоть гарна як, а все охочаІще гарнійшою щоб буть.Венера пазуху порвалаІ так себе підперезала,Що вся на виставці була;Косинку нарошно згубила,Груднину так собі одкрила,Що всякого б з ума звела. [25] Вулкан-коваль тогді трудився,Зевесу блискавку ковав.Уздрів Венеру, затрусився,Із рук і молоток упав.Венера зараз одгадала,Що в добрий час сюди попала,Вулкана в губи зараз черк;На шию вскочила, повисла,Вся опустилась, мов окисла,Білки під лоб – і світ померк. [26] Уже Вулкан розм’як, як кваша,Венера те собі на ус;За діло, ну! – бере, бач, наша!Тепер під його підоб’юсь:«Вулкасю милий, уродливий!Мій друже вірний, справедливий!Чи дуже любиш ти мене?»«Люблю, люблю, божусь кліщами,Ковадлом, молотом, міхами,Все рад робити для тебе». Киприда, Кіпріда – ім'я Венери, походить від назви острова Кіпр, на березі якого, за одним із міфів, вона народилася з морської піни.
І підлабузнивсь до Кіпріди,Як до просителя писець.Їй корчив разні милі види,Щоби достать собі ралець.Венера зачала благатиІ за Енеєчка прохати,Вулкан йому щоб допоміг:Енеєві зробив би збруюІз сталі, міді – золотую,Такую, щоб ніхто не зміг. Шишак – тут мається на увазі бойовий шолом, з вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька (шишка).
Кабатирка – табакерка.
Насічка з черню – висічений на металі малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) – спеціальним сплавом темно-сірого кольору для прикраси і збереження від корозії.
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти.
На тім-то берлозі свинотиІул построїть Альбу-град,Як тридесят промчаться годи,З Юноною як зробить лад.Однаково ж сам не плошайся,З аркадянами побратайся,Вони латинцям вороги;Троянців з ними як з’єднаєш,Тогді і Турна осідлаєш,Все військо виб’єш до ноги. [8] Вставай, Енею, годі спати,Вставай і богу помолись,Мене ти мусиш также знати:Я Тібр старий! – ось придивись.Я тут водою управляю,Тобі я вірно помагаю,Я не прочвара, не упир.Тут будеть град над городами,Поставлено так між богами…»Сказавши се, дід в воду – нир. У віщуванні бога річки Тібра – Тіберіна (аналогія в українському фольклорі – «очеретяний дід», водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) – біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.
Три, тридцять – магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм:
Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Біла сама, й поросята у неї при вимені білі
(Вергілій. – Кн. 8. – Ряд. 43 – 45).
Еней пробуркався, схопивсяІ духом моторнійший став;Водою тібрською умився,Богам молитви прочитав.Велів два човни знаряджати,І сухарями запасати,І воїнів туди саджать.Як млость пройшла по всьому тілу:Свиню уздрів під дубом білуІ тридцять білих поросят. Евандр – аркадський цар.
Ліси, вода, піски зумились – зумились – здивувалися.
Звелів їх зараз поколотиІ дать Юноні на обід;Щоб сею жертвою свинотиСебе ізбавити од бід.Потім в човни метнувсь хутенько,Поплив по Тібру вниз гарненькоК Евандру помочі просить;Ліси, вода, піски зумились,Які се два човни пустилисьЗ одвагою по Тібру плить. [11] Чи довго плив Еней – не знаю,А до Евандра він доплив;Евандр по давньому звичаю,Тогді для празника курив,З аркадянами веселився,Над варенухою трудився,І хміль в їх головах бродив;І тілько що човни узріли,То всі злякалися без міри,Один к троянцям підступив. [12] «Чи по неволі, чи по волі? –Кричить аркадський їм горлань. –Родились в небі ви, чи долі?Чи мир нам везете, чи брань?»«Троянець я, Еней одважний,Латинців ворог я присяжний, –Еней так з човна закричав. –Іду к Евандру погостити,На перепутті одпочити,Евандр цар добрий, я чував». І в його приязнь засталявся – довірявся, здавався на його ласку.
Де гардовав Евандр з попами – гордувати – гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить від гард – перегородка на воді для ловлі риби, звідси «займище для рибної ловлі з житлом для рибалок» («Словарь» Білецького-Носенка). Означає також: узгоджений поділ чогось, умова. У народній пісні:
Було тобі, пане Саво,
Гард не руйнувати,
Коли хотів запорожців
В куми собі брати
(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. – С-Пб, 1892. – Т. 9. – С. 356).
Отже, «гардувати» тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи.
Евандра син, Паллант вродливий,К Енею зараз підступив;Оддав поклон дружелюбивий,До батька в гості попросив.Еней з Паллантом обнімавсяІ в його приязнь заставлявся,Потім до лісу почвалав,Де гардовав Евандр з попами,Зо старшиною і панами,Еней Евандрові сказав: Хоть ти і грек, та цар правдивий – Евандр – виходець з Греції, а греки зруйнували Трою – батьківщину Енея.
Тепер тебе я суплікую – прошу.
«Хоть ти і грек, та цар правдивий,Тобі латинці вороги;Я твій товариш буду щирий,Латинці і мені враги.Тепер тебе я суплікуюМою уважить долю злуюІ постояти за троян.Я кошовий Еней-троянець,Скитаюсь по миру, мов ланець,По всім товчуся берегам. [15] Прийшов до тебе на одвагу,Не думавши, як приймеш ти;Чи буду пити мед, чи брагу?Чи будем ми собі брати?Скажи, і руку на – в завдаток,Котора, бач, не трусить схватокІ самих злійших нам врагів.Я маю храбрую дружину,Терпівших гіркую годинуОд злих людей і од богів. Так лучше в сажівці втоплюся і лучше очкуром вдавлюся – сажівка, сажавка – копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще – невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.
Очкур – шнур, яким стягують у поясі штани або шаровари для підтримання їх.
Мене найбільше доїдаєРутульський Турн, собачий син;І лиш гляди, то і влучає,Щоб згамкати мене, як блин.Так лучче в сажівці втоплюсяІ лучче очкуром, вдавлюся,Ніж Турнові я покорюсь.Фортуна не в його кишені;Турн побува у мене в жмені;Дай поміч! – я з ним потягнусь». Турбації не заживайте – не турбуйтеся (К.).
Евандр мовчав і прислухався,Слова Енеєві ковтав;То ус крутив, то осміхався,Енеєві одвіт сей дав:«Еней Анхізович, сідайте,Турбації не заживайте,Бог милостив для грішних всіх;Дамо вам війська в підпомогу,І провіанту на дорогу,І грошеняток з якийсь міх. [18] Не поцурайтесь хліба-солі,Борщу скоштуйте, галушок;Годуйтесь, кушайте доволі,А там з труда до подушок.А завтра, як начне світати,Готово військо виступати,Куди ви скажете, в поход;За мной не буде остановки;Я з вами не роблю умовки,Люблю я дуже ваш народ». Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл.
Просілне з ушками, з грінками – просілне – з засолом (К.). Ушки – невеликі вареники з м'ясним фаршем, пельмені. Грінки – тут у значенні: сухарики, суп з сухариками.
Хляки – шлунок корови, теляти.
Телячий лизень – язик.
Ягни – печеня. Вид наїдку (з грец. – К.).
Софорок – соус до курки, приготовлений на тому бульйоні, в якому варилася курка.
Три гури – три гори (пол.), дуже багато.
Готова страва вся стояла,Спішили всі за стіл сідать;Хоть деяка позастивала,Що мусили підогрівать. Просілне з ушками, з грінками І юшка з хляками, з кишками , Телячий лизень тут лежав; Ягни і до софорку кури ,Печені разної три гури,Багацько ласих тож потрав. [20] Де їсться смачно, там і п’ється,Од земляків я так чував;На ласеє куток найдеться,Еней з своїми не дрімав.І, правда, гості доказали,Що жить вони на світі знали:Пили за жизнь – за упокой;Пили здоров’я батька з сином,І голь-голь-голь, мов клин за клином,Кричать заставив на розстрой. Евандр точив гостям розкази – Евандр розповідає про один з подвигів легендарного героя Геракла (Іракла), який був здійснений на італійській землі.
На крайньому заході античного світу серед океану був острів Еріф, яким володів Геріон, потвора з трьома тулубами. Після довгої мадрівки Геракл добрався до цього острова і викрав корів Геріона. На зворотному шляху на тому самому місці, де пізніше був заснований Рим, частину корів Геракла викрав велетень Как. Після жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звільнення країни від злого Кака місцеві жителі установили в себе культ Геракла («Евандр і празник учредив»). Потім цей культ перейняли римляни.
На задвірку хропти уклався – задвірок – частина двору позад будинку, хати.
Троянці п’яні розбрехалисьІ чванилися без пуття.З аркадянками женихались,Хто так, а хто і не шутя.Евандр точив гостям розкази,Хвалив Іраклові прокази,Як злого Кака він убив;Якії Как робив розбої,І що для радості такоїЕвандр і празник учредив. [22] Всі к ночі так перепилися,Держались ледве на ногах;І на ніч в город поплелися,Які іти були в силах.Еней в керею замотався,На задвірку хропти уклався,Евандр же в хату рачки ліз;І там, під прилавком зігнувшисьІ цупко в бурку завернувшись,Захріп старий во весь свій ніс. К Вулкану підтюпцем ішла – у стародавніх греків Вулкан – бог вогню і ковальської майстерності (у римлян – Гефест), син Зевса і Гери. В античних міфах фігурує кривим, незграбним, закуреним димом кузні. В «Одіссеї» Гомера та «Енеїді» Вергілія він виступає чоловіком Венери (Афродіти).
Як ніч покрила пеленоюТверезих, п’яних – всіх людей,Як хріп Еней од перепою,Забувши о біді своєй,Венера без спідниці, боса,В халатику, простоволоса,К Вулкану підтюпцем ішла;Вона тайком к Вулкану кралась,Неначе з ним і не вінчалась,Мов жінкой не його була. [24] А все то хитрость єсть жіноча,Новинкою щоб підмануть;Хоть гарна як, а все охочаІще гарнійшою щоб буть.Венера пазуху порвалаІ так себе підперезала,Що вся на виставці була;Косинку нарошно згубила,Груднину так собі одкрила,Що всякого б з ума звела. [25] Вулкан-коваль тогді трудився,Зевесу блискавку ковав.Уздрів Венеру, затрусився,Із рук і молоток упав.Венера зараз одгадала,Що в добрий час сюди попала,Вулкана в губи зараз черк;На шию вскочила, повисла,Вся опустилась, мов окисла,Білки під лоб – і світ померк. [26] Уже Вулкан розм’як, як кваша,Венера те собі на ус;За діло, ну! – бере, бач, наша!Тепер під його підоб’юсь:«Вулкасю милий, уродливий!Мій друже вірний, справедливий!Чи дуже любиш ти мене?»«Люблю, люблю, божусь кліщами,Ковадлом, молотом, міхами,Все рад робити для тебе». Киприда, Кіпріда – ім'я Венери, походить від назви острова Кіпр, на березі якого, за одним із міфів, вона народилася з морської піни.
І підлабузнивсь до Кіпріди,Як до просителя писець.Їй корчив разні милі види,Щоби достать собі ралець.Венера зачала благатиІ за Енеєчка прохати,Вулкан йому щоб допоміг:Енеєві зробив би збруюІз сталі, міді – золотую,Такую, щоб ніхто не зміг. Шишак – тут мається на увазі бойовий шолом, з вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька (шишка).
Кабатирка – табакерка.
Насічка з черню – висічений на металі малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) – спеціальним сплавом темно-сірого кольору для прикраси і збереження від корозії.
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33