Рівність громадян перед судом означає, що в Україні
немає судів, які б формувалися за будь-якими наведени-
ми вище відмінними ознаками (стать, національність
тощо). Отже, громадяни не мають жодних переваг і не під-
лягають ніяким обмеженням, не передбаченим законом.
Усі цивільні та більшість кримінальних справ розгляда-
ються районними (міськими) судами. Підсудність справ
вищим судам, як правило, є предметною, а не персональ-
ною, вона визначається тяжкістю злочинів або виключ-
ною важливістю справи. Наявність системи військових
судів також не суперечить цьому принципу, оскільки вони
застосовують ті ж матеріальні та процесуальні закони, що
і загальні суди, але тільки стосовно військовослужбовців.
Слід мати на у вазі, що дислокація військових формувань,
яка визначає систему військових судів, не збігається з ад-
міністративно-територіальним поділом України. Це і обу-
мовлює необхідність військових судів.
Рівність громадян перед законом означає, що громадя-
ни при здійсненні правосудця наділені рівними процесу-
альними правами і до них застосовуються однакові нор-
ми матеріального права. Громадяни є рівними у своїх про-
цесуальних правах, які визначаються лише їх процесуаль-
ним статусом: позивач, відповідач, підсудний, потерпілий
тощо.
Однак закон, ураховуючи, що громадяни фактично не
є рівними (оскільки вони можуть бути неповнолітніми, з
Розділ III. Принципи правосуддя
фізичними чи психічними вадами або бути особами, які
не можуть оплатити послуги адвоката, тощо), містить у
собі механізми, які дозволяють таким громадянам стати
процесуальне рівними, тобто повністю реалізувати свої
права. Так, особі, якане володіє мовою судочинства, нада-
ється перекладач, неповнолітньому обвинуваченому обо-
в'язково надається захисник. Не завжди однаковий для всіх
категорій громадян порядок обмеження їх прав і свобод.
Деякі особи з огляду на їх громадський статус потребують
додержання певної (додаткової) процедури.
Так, суддя може бути затриманий чи заарештований
до винесення обвинувального вироку судом лише за зго-
дою Верховної Ради України. При цьому кримінальна
справа стосовно судді розглядається у першій інстанції
обласним і прирівняним до нього судом.
Кримінальна справа проти адвоката може бути пору-
шена тільки Генеральним прокурором України, його за-
ступниками, прокурорами АРК, області, міст Києва та
Севастополя.
У названих категорій осіб є й низка інших гарантій,
які захищають їх при здійсненні професійної діяльності •
від незаконного впливу. І
Змагальність, рівноправність сторін. Принцип змагаль- І
ності характеризує таку організацію процесу, коли функції І
обвинувачення та захисту, підтримання позову та запере- 1
чення проти нього відокремлені від судової діяльності,
виконуються.суб'єктами, які користуються рівними пра-
вами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає го-
ловним суб'єктом, який здійснює керівництво судовим
засіданням та вирішує цю справу.
За своєю сутністю принцип змагальності передбачає
рівні можливості та умови для виконання функції обвину-
вачення і захисту, підтримання позову і відповіді на нього.
Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які має право
застосувати обвинувач для доведення обвинувачення, може
застосовувати і захист для його спростування; все, що має
право робити позивач для підтримання позову, може роби-
ти і відповідач для його заперечення.
О\9 |Л/\Л«*Ш* кж.хх%»и~_ _ и-І- — -
відповідач для його заперечення. _____ __
Організація судових та правоохоронних органів
Дія принципу змагальності у сфері цивільного судо-
чинства була загальновизнаною, оскільки сама природа
спору про право цивільне неможлива без рівності прав
сторін в оспорюванні свого інтересу. Це знайшло закріп-
лення у назві ст. 15 ЦПК «З'ясування судом обставин
справи на засадах змагальності» та'в її змісті: «Розгляд і
вирішення цивільних справ у судах супроводиться на за-
садах змагальності. Суд зобов'язаний вживати передбаче-
них законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного
з'ясування обставин справи, роз'ясняти особам, які бе-
руть участь у справі, їх права та обов'язки та сприяти у
здійсненні їх прав».
Що стосується кримінального судочинства, то наяв-
ність змагальних засад при здійсненні правосуддя з кри-
мінальних справ визнавалася не всіма. Каменем споти-
кання був статус прокурора, який виступав у суді як пред-
ставник влади, що вповноважила його виражати держав-
ний інтерес — підтримувати обвинувачення від імені дер-
жави. Між тим процесуальна рівність, хоча і прирівнює
прокурора до інших учасників судового розгляду, зовсім
не свідчить про однаковість завдань і обов'язків, які він
виконує. Завдання і обов'язки прокурора вказують на
його особливу роль у суді, але не створюють ніяких пере-
ваг при,відстоюванні своїх міркувань і висновків по
справі. Процесуальна рівність відображує лише рівне пра-
во обвинувачення і захисту відстоювати свої інтереси або
представляти інтереси інших осіб перед судом. Про це
йдеться у ст. 261 КПК «Рівність прав учасників судового
розгляду»: «Обвинувач, підсудний, захисник, потерпший,
а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх
представники в судовому розгляді користуються рівними
правами щодо подання доказів, участі в дослідженні до-
казів і заявляння клопотань».
Таким чином, змагальність вимагає, щоб суб'єкти
обвинувачення і захисту, позивач і відповідач мали одна-
кові можливості переконати суд у своїй правоті. Але зма-
гальність також означає, що суд не пов'язаний думкою
учасників з жодного питання і у своїх висновках від них
Розділ III. Принципи правосуддя
не залежить. Оскільки суду належить керівна роль у судо-
вому розгляді, він активно керує змаганням, вживає всіх
передбачених законом заходів щодо повного, всебічного
і об'єктивного розгляду справи, виносить рішення на під-
ставі внутрішнього переконання і з огляду на закон.
Презумпція невинності. Відповідно до ст. 62 Консти-
туції України особа вважається невинуватою у вчиненні
злочину і не може бути піддана кримінальному покаран-
ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобо-
в'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочи-
ну. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на
її користь. У разі скасування вироку суду як неправосуд-
ного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду,
завдану безпідставним засудженням.
Презумпція невинності вперше була проголошена на
початку Французької буржуазної революції у Декларації
прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., де було
зазначено, що «всіляка надмірна суворість до суду є необ-
грунтованою». До середини XIX ст. ця ідея вже стала
принципом процесу, відповідно до якого особа вважаєть-
ся невинуватою, доки її вину не буде доведено судом.
Зміст розглядуваного принципу полягає, зокрема, у
тому, що особа вважається винною не тоді, козт віднос-
но неї винесено обвинувачення, а тоді, коли її винність
доведено в установленому законом порядку вироком суду.
Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або!
інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильст-
ва, погроз та інших незаконних засобів.
Згідно з презумпцією невинності закон, суспільство,
держава вважають обвинуваченого (підсудного) невин-
ним доти, доки особи, які висувають обвинувачення (осо-
ба, що проводить дізнання, слідчий, прокурор), не дове-
дуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і з
цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Тве-
рдження слідчого і прокурора про винність обвинуваче-
^В^Ш Організація судових та правоохоронних органів
ного (підсудного) — це їх думка, висновок, правильність
якого ще потрібно довести суду, і лише обвинувальний ви-
рок суду, винесений в установленому законом порядку,
означає позитивне вирішення питання про винність, тоб-
то визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчи-
ненні злочину.
Відповідно до принципу презумпції невинності на
обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути
покладено обов'язок доводити свою невинність, наяв-
ність обставин, які виключають кримінальну відповідаль-
ність. Цей обов'язок покладається на органи, що висуну-
ли обвинувачення (особу, яка проводить дізнання, слідчо-
го, прокурора), але це не виключає права обвинувачено-
го доводити свою повну невинність або меншу вину. Всі
обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні
бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором
і судом (ч. 1 ст. 22 КПК).
Презумпція невинності має такі правила: 1) обов'язок
доведення вини обвинуваченого покладається на обвину-
вачів (особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора);
2) будь-який неусунений сумнів у невинності тлумачить-
ся на користь обвинуваченого; 3) недоведена винність у
юридичному розумінні дорівнює доведеній невинності.
З позиції вимоги презумпції невинності обвинувальний
вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановля-
ється лише за умови, що в ході судового розгляду вина під-
судного у вчиненні злочину доведена повністю. Всі сумніви,
не усунені судом, тлумачаться на користь підсудного.
Принцип презумпції невинності тісно пов'язаний з
принципом забезпечення обвинуваченому права на за-
хист. Обвинувачений наділений широкими правами для
захисту від пред'явленого обвинувачення, органи ж дер-
жави: слідчий, прокурор, суд — зобов'язані забезпечити ці
права саме тому, що до постановляння вироку обвинува-
чений вважається невинним.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсуд-
ному права на захист. Підозрюваний, обвинувачений під-
Розділ III. Принципи правосуддя •
судний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції Украї-
ни, ст.ст. 21, 22,43-46,48 КПК).
Цей принцип означає, що на органи (посадові особи)
— слідчого, прокурора, дізнавача, суд — покладено обо-
в'язок реалізувати право обвинуваченого (підозрюваного,
підсудного) на захист.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про
застосування законодавства, що забезпечує підозрювано-
му, обвинуваченому, підсудному право'на захист» увага
судів звертається на те, що забезпечення права на захист
є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та
запобігання притягнення до кримінальної відповідаль-
ності невинуватих.
У змісті розглядуваного принципу можна виділити
окремі блоки. Так, закон передбачає значний обсяг прав,
що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсуд-
ному) при їх умілому використанні самостійно захищати-
ся від пред'явленого обвинувачення. Обвинувачений (пі-
дозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він
обвинувачується; 2) давати пояснення по суті пред'явле-
ного обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень і
відповідей на питання; 3) подавати докази; 4) заявляти
клопотання; 5) мати захисника та побачення з ним на-
одинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма мате-
ріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на
дії та рішення особи, що проводить дізнання, слідчого,
прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на
останнє слово (ч. 2, 3 ст. 43 КПК).
Другий блок складається з того, що на органи, які
висунули обвинувачення, а також суд покладається обо-
в'язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюва-
ного, підсудного) пояснити йому право мати захисника;
2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному,
підсудному) захищатися встановленими законом спосо-
бами; 3) особа, що проводить дізнання, слідчий, проку-
рор, суддя та суд зобов'язані забезпечити охорону особи-
стих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного,
підсудного) (ст. 21 КПК).
.—-———.—«^—_ —- І
Організація судових та правоохоронних органів '
Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому
(підозрюваному, підсудному) права на захист значною мі-
рою спирається на обов'язок посадових осіб реалізувати ці
права. І, нарешті, свої права обвинувачений (підозрюва-
ний, підсудний) може реалізувати через запрошення захи-
сника (або призначення захисника у випадках, коли його
участь є обов'язковою за законом) (ч. З ст. 46 КПК).
Закон містить норму, яку також можна тлумачити як
реалізацію принципу забезпечення обвинуваченому (пі-
дозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: суд,
прокурор, слідчий та особа, що проводить дізнання, по-
винні використовувати всі передбачені законом заходи
для всебічного, повного і об'єктивного дослідження об-
ставин справи, виявити обставини, які не тільки викрива-
ють, але й виправдовують обвинуваченого, а також обста-
вини, що не тільки обтяркують, але й пом'якшують його
відповідальність (ч. 1 ст. 22 КПК).
Контрольні запитання
1. Які принципи складають систему принципів правосудця?
2. У чому значення принципу здійснення правосудця виключно
судом? 1
3. Яка природа принципу змагальності та рівноправності сторін?
Розділ ІП. Принципи правосуддя
Розділ IV
СУДОВА СИСТЕМА
§ 1. Загальна характеристика судової системи
України
Судову систему України донедавна складали лише
загальні суди або, як їх ще іменують, суди загальної юрис-
дикції. Ці суди здійснюють правосуддя з цивільних та
кримінальних справ, а також у передбачених законом ви-
падках розглядають справи про адміністративні правопо-
рушення. Разом з тим розвиток, удосконалення або змі-
на судової системи, особливо в періоди соціальних ре-
форм, є природним процесом, оскільки в суспільстві фор-
муються нові види соціальних відносин, що збільшують
кількість і зміст правових зв'язків між громадянами, гро-
мадянами і державою, юридичними особами. Будова су-
дової системи, функціонування її окремих гілок і ланок
мають бути похідними від тих завдань, які суспільство ста-
вить перед судовою владою як однією з основних гілок
державної влади. Судова влада зобов'язана: а) вирішувати
суперечності, які виникають між законодавчою і виконав-
чою гілками влади; б) реалізовувати невід'ємне право гро-
мадян на судовий захист від будь-яких посягань на честь і
гідність, життя і здоров'я, майно тощо, захист від неправо-
мірних дій чи бездіяльності органів державної влади, орга-
нів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
в) забезпечувати захист прав та інтересів громадян і юридич-
них осіб незалежним і компетентним судом; г) гарантува-
ти реалізацію прав громадян і юридичних осіб на оскар-
ження судового рішення в поєднанні з його стабільністю як
одного із чинників юридичне визначеного стану.
Традиційна система загальних судів, яка діяла протя-
гом багатьох десятиріч, не могла вирішити ці значною
мірою нові і не властиві їй завдання. Було визнано за до-
цільне створення ще двох самостійних гілок судової сис-
теми: Конституційного Суду та арбітражних судів. Кон-
ституція України передбачає, що судочинство здійсню-
ється Конституційним Судом та судами загальної юрис-
дикції. Одночасно у побудову системи загальних судів
були закладені принципи територіальності і спеціалізації.
Таку систему загальних судів буде відображено у новому
Законі України «Про судоустрій». '
Таким чином, поки що судова система України скла-
дається з трьох гілок:
- Конституційного Суду;
- загальних судів (або судів загальної юрисдикції);
- арбітражних судів.
Для неї є характерним, що кожна гілка судової систе-
ми автономна, тобто на кожну з них у межах реалізації
судової влади покладено вирішення певних, властивих
лише їй питань.
Так, Конституційний Суд України є незалежним ор-
ганом у системі судової влади, покликаним забезпечува-
ти відповідність законів та інших правових актів Консти-
туції України і давати офіційне тлумачення Конституції
України та законів України.
Загальні суди мають своїм завданням охорону від уся-
ких посягань конституційного ладу, гарантованих Кон-
ституцією України соціально-економічних, політичних та
особистих прав і свобод громадян, а також прав і закон-
них інтересів юридичних осіб.
Арбітражні суди покликані захищати права та інтере-
си учасників господарських правовідносин, що охороня-
ються законом, сприяти зміцненню законності в цій сфері.
Одночасно майже всі суди, які входять до судової си-
стеми України, організовуються та діють на основі єдиних
принципів.
Гілки судової системи (крім Конституційного Суду)
складаються з окремих судових установ, кожна з яких,
залежно від місця в цій системі, наділена певними повно-
важеннями.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32