— правом судді на відставку;
— недоторканністю суддів;
— системою органів суддівського самоврядування;
— комплексом правових норм, що забезпечують належ-
ний рівень матеріального забезпечення та соціальної за-
хищеності суддів.
За ч. З ст. 126 Конституції України суддя не може бути
без згоди Верховної Ради України затриманий чи заареш-
тований до винесення обвинувального вироку судом. Ана-
логічна норма міститься у ст. 13 Закону «Про статус суддів».
Цією статтею також закріплено, що судді не можуть бути
притягнуті до адміністративної відповідальності, що накла-
дається у судовому порядку, — без згоди органу, який обрав
суддю на посаду.
Недоторканність судді поширюється не тільки на
його особу, а й на його житло, службові приміщення,
транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, майно та до-
кументи, що йому належать1.
Контрольні запитання
1. Який правовий статус судців України?
2. Які конституційні гарантії незалежності судців?
3. Що означає недоторканність суддів?
1 Особливості розслідування кримінальних справ щодо суддів де-
тальніше вивчаються у курсі «Кримінальний процес».
Розділ V. Статус суддів
Розділ VI
ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ
Проголошений в Конституції України один з найваж-
ливіших принципів організації державної влади, а саме:
здійснення її на засадах поділу на законодавчу, виконав-
чу та судову, одним із своїх наслідків має посилення гаран-
тій незалежності суддів, у тому числі створення нового
механізму формування суддівського корпусу: добір кадрів
майбутніх суддів, їх призначення на посаду та звільнення
з посади тощо. Загальні риси такого механізму містяться
у низці міжнародних актів, але найбільш чітко вони сфор-
мульовані у Рекомендації № К (94)12 Комітету міністрів
державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суд-
дів, ухваленої Комітетом міністрів 13 жовтня 1994 р.
Цей механізм має відповідати таким вимогам:
- всі рішення щодо професійної кар'єри суддів повин-
ні грунтуватись на об'єктивних критеріях;
- як обрання, так і кар'єра суддів мають базуватись на
заслугах, з урахуванням їх кваліфікації, чесності, здібно-
стей та результатів їх праці;
- орган, уповноважений приймати рішення щодо об-
рання і кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уря-
ду та адміністрації;
- для гарантування незалежності цьому органу мають
бути запроваджені, наприклад, такі положення, як при-
значення його членів судовою владою, а також щоб сам
орган самостійно приймав рішення про власні правила і
процедури1.
Керуючись цими загальними положеннями, розроб-
ники Конституції України заклали основи створення і ді-
яльності нового інституту в системі судової влади — Вищої
ради юстиції (ст. 131 Конституції). Загальні положення,
закріплені в Конституції, були деталізовані у спеціально-
му Законі «Про Вищу раду юстиції».
Вісник Верхов. Суду України. - 1997. — № 4 (6). — С. 10.
Організація судових та правоохоронних органів
Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним орга-
ном, головним завданням якого є формування високо-
професійного суддівського корпусу, здатного кваліфіко-
вано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя
на професійній основі, а також прийняття рішень стосов-
но порушень суддями й прокурорами вимог щодо несумі-
сності та у межах своєї компетенції — про їх дисципліна-
рну відповідальність1.
Для забезпечення незалежності Вищої ради юстиції її
склад формується таким чином, щоб, по-перше, не допу-
стити можливостей впливу законодавчої та виконавчої
гілок влади на призначення суддів на посаду або звільнен-
ня їх з посади; а по-друге, притягнути для здійснення цієї
відповідальної роботи кращих фахівців з різних видів
юридичної діяльності.
Вища рада "юстиції складається з двадцяти членів.
Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів
України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юри-
дичних вищих навчальних закладів та наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а все-
українська конференція працівників прокуратури — двох
членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Го-
лова Верховного Суду України, Міністр юстиції України,
Генеральний прокурор України.
На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомен-
дований громадянин України, не молодший тридцяти1 п'яти
років і не старший шістдесяти років, який проживає в Укра-
їні не менш як десять останніх років, володіє державною мо-
вою, має вишу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права
не менше десяти років. Ці вимоги не поширюються на осіб,
які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою.
Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім
тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість
років.
1 Вища рада юстиції аналогічно з Вищими радами магістратури в
європейських країнах компетентна не тільки у справах суддів, а й у
справах прокурорів.
Розділ VI. Вища рада юстиції
Відповідно до завдань, покладених на неї, Вища рада
юстиції здійснює такі повноваження:
1) вносить подання Президенту України про призна-
чення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) розглядає справи і приймає рішення стосовно пору-
шення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суд-
дів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізова-
них судів;
4) розглядає скарги на рішення про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та
місцевих судів, а також прокурорів.
У Вищій раді юстиції утворюються дві секції: 1) з пи-
тань підготовки подань для призначення суддів уперше та
звільнення їх з посад; 2) дисциплінарна секція для здійс-
нення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на
рішення про притягнення до дисциплінарної відповідаль-
ності і прийняття рішення про порушення судцями і про-
курорами вимог щодо несумісності.
Координує роботу Вищої ради юстиції Голова Вищої
ради юстиції, який обирається з її членів на першому за-
сіданні Вищої ради юстиції таємним голосуванням на три
роки без права переобрання. Головою Вищої ради юстиції
не може бути обрано тих її членів, які входять до її складу І
за посадою.
Вища рада юстиції обирає заступника Голови Вищої
ради юстиції, який виконує обов'язки Голови в разі його
відсутності, забезпечує підготовку справ до розгляду та
здійснює інші повноваження.
До повноважень Голови Вищої ради юстиції нале-
жить:
- організація роботи Вищої ради юстиції та голову-
вання на її засіданнях;
- координація роботи секції і членів Вищої ради юс-
тиції;
- призначення засідань Вищої ради юстиції;
- надіслання подання про призначення суддів Президен-
тові України і про звільнення їх з посади;
Організація судових та правоохоронних органів
- загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
-розпорядження бюджетними асигнуваннями на
[| утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції;
- здійснення інших повноважень, передбачених рег-
[•] ламентом Вищої ради юстиції.
Голова Вищої ради юстиції представляє Вищу раду
юстиції у зносинах з іншими органами та організаціями.
Контрольні запитання
1. Що собою становить Вища рада юстиції?
2. Яке головне завдання стоїть перед нею?
3. Назвіть склад Вищої ради юстиції.
Розділ VI. Вища рада юстиції
Розділ VII
ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
§1.3 історії прокуратури
Вперше в Європі прокуратура з'явилася у Франції за
часів короля Філіппа IV, Ордонансами якого від 25 берез-
ня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представни-
цтва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосову-
ватися лише на початку XVIII ст., а до цього відповідні по-
садові особи у Франції називалися «людьми короля». При
цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж
ніяк не зводилися до сфери чисто правової. Прокурор, як
стверджував В. Веретенніков, є в точному і повному смислі
очима короля, за допомогою яких король може стежити за
правильністю ходу всього державного механізму.
Під час виконання цих обов'язків генерал-прокурор
«завжди і в усім» захищав інтереси королівської корони,
більш того, він стежив, щоб хто-небудь із вельмож само-
стійно не привласнював собі титули, не втручався в проб-
леми промислів і торгівлі, заснування університетів. Про-
курор спостерігав за призначенням королівських чинов-
ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-
вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не
порушувалися інтереси корони.
Прокурор також мав право вникати в діяльність по
відправленню судової процедури.
При цьому значне місце в діяльності прокуратури
Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила
Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-
ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був
одним із головних джерел стягнення податків, прокурор
повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі
проступки громадян до відома суду, а також про вигідне
для держави судове рішення.
Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано
російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-
Організація судових та правоохоронних органів
нення контролю за дотриманням законності в діяльності
центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-
прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-
чим про справи державні»1.
Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,
щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі
справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій
відповідності з регламентами та імператорськими указа-
ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-
творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-
тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-
лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій
при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-
ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також
постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-
нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-
нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-
понували усувати і опротестовували незаконні рішення.
На них покладалися також спостереження за інтересами
скарбниці і нагляд за арештантськими справами.
Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-
валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-
тою Петрівною і сформовано як установу наглядового
типу при Катерині II. За часів її правління завершилося
формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-
стеми від центру до повіту. На губернського прокурора
(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та
підпорядкованих йому прокурорських працівників по-
кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,
встановлень та інтересу імператорської величності», спо-
стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених
зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони
повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-
ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-
яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-
' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под
ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.
Розділ VII. Органи прокуратури України
дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними
рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб
«у повіті нічого противного владі, законам, установам і
повелінням імператорської величності не відбувалося».
Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»
(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них
покладалося запобігання порушенням законів, вжиття
заходів щодо припинення порушень, опротестування не-
законних актів.
Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]
тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1
пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!
прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1
в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|
невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной
прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|
нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш
підрозділом міністерства юстиції або елементом судової
системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|
льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-
льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної
справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|
рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І
тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!
функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|
ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(
нтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням!
судами правил їх устрою і діловодства, брав участь у роз-"
гляді дисциплінарних справ судових працівників і опроте-
стовував рішення по них, направляв свої характеристики 1
на суддів міністру юстиції*
Закон підпорядковував прокурору поліцейське діз-|
нання, покладав на нього спостереження за проваджен-
ням досудового слідства, в якому поєднувалися керівни-
цтво діями судового слідчого і нагляд за законністю його І
дій і рішень. Прокурор приносив касаційні і апеляційні 1
протести на вироки судів, наглядав за виконанням виро-
Оргонізація судових та правоохоронних органів
ків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура
виконувала тільки законоохоронну функцію. Прокурори
наглядали за дотриманням законності в місцях ув'язнен-
ня. За прокурором зберігалося право брати участь у засі-
даннях губернських органів.
У 1917р. прокуратуру було ліквідовано більшовика-
ми, тому що дореволюційна прокуратура, на думку їх ке-
рівництва, була занадто «реакційною», «непролетарсь-
кою».
Проте вже в 1922 р. прокуратуру було відновлено.
Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в її рамках
було поєднано функції дореформеної і пореформеної
прокуратури — нагляд за виконанням законів і криміналь-
не переслідування, які було пристосовано до нових умов.
Прокуратура створювалася як єдина централізована сис-
тема з підпорядкуванням нижчих прокурорів лише ви-
щим і Генеральному прокурору.
Після набуття Україною незалежності, 5 листопаду
1991 р., Верховною Радою України було ухвалено Закон
України «Про прокуратуру», який з окремими змінами та
доповненнями чинний і сьогодні. Відповідно до вимог
Конституції України мас бути підготовлений проект нової
редакції цього Закону.
§ 2. Місце прокуратури в системі органів
державної влади
У теперішній час в Україні триває дискусія серед
учених і практичних працівників про місце прокурату-
ри в системі поділу влад. Ця дискусія після прийняття
Конституції України і в зв'язку з розробкою проекту
нового Закону України «Про прокуратуру» набула де-
,яких інших рис.
Первісно ця дискусія ставила за мету розв'язати в ос-
новному одне питання: чи необхідно зберегти серед функ-
цій прокуратури вищий нагляд за дотриманням і правиль-
ним застосуванням законів всіма органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування та їх виконав-
Розділ VII. Органи прокуратури України
чими органами, військовими частинами, політичними
партіями, громадськими організаціями, масовими руха-
ми, підприємствами, установами і організаціями, незале-
жно від форм власності, підпорядкованості і належності,
посадовими особами і громадянами (так званий загаль-
ний нагляд)? Тут же йдеться безпосередньо про правове
становише прокуратури у системі поділу влад (законода-
вчої, виконавчої та судової).
Ми вважаємо, що прокуратура виконує в механізмі
держави особливу, тільки їй властиву функцію і ні за сво-
єю генезою, ні за характером повноважень не входить до
структури органів законодавчої, виконавчої або судової
влади.
Так, включення прокуратури у судову систему зробить
її неспроможною впливати на суд з метою забезпечення
ефективного механізму «стримувань і противаг» проти зло-
вживань незалежністю судовою владою.
Викликають також заперечення пропозиції щодо вклю-
чення прокуратури до складу Міністерства юстиції або іншої
структури виконавчої влади, тому що це істотно могло б змі-
нити рівень і зміст її наглядової функції: нагляд за дотриман-
ням законів перетворився б на відомчий контроль.
Історичний досвід свідчить: за увесь час існування
прокуратури були прибічники обмеження повноважень
прокурорського нагляду, перетворення прокуратури у до-
даток до судової влади.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32