Це слово — Мати.
Кожна людина і кожний народ мають свої святощі.
До цих святощів зараховуємо й пошану до матері. Вона
дала нам життя, виростила й виховала. День Матері —
загальне свято для всіх. По церквах відправляють Бо-
гослужіння, відбуваються святкові концерти, цей день
приносить пробудження щирих почувань у серці кожного
на згадку про свою матір. День Матері — це злука
сердець дітей із серцями живих чи вмерлих матерів. В
цей день діти стараються зробити приємність своїй ма-
тері, обдарувати її квітами і подарунками.
Коротке це слово — мама, але які надлюдські глиби-
ни скарбів містить воно в собі! Ціле її життя з серця
б'є великим невичерпним джерелом безкорисна любов
до своїх дітей. Ціле її життя — це терпіння, безмежна
самопожертва, пробачення провин.
З добра і любові створили Матір.
Мати... Це перше слово, яке з радістю та усмішкою
вимовляє дитина.
Мама — це те слово, яке найчастіше повторює люди-
на в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони, і
кожна несе в серці любов. Матері прекрасні, коли під-
носять дитину до грудей. І кожен скаже: «Найкраща
мати — моя», бо безмежна її ніжність.
32
Якби стільки доброти, скільки випромінює серце
матері, зло згинуло б. Саме їм — найріднішим, найдо-
рожчим, наймилішим і приурочуємо Свято Матері.
Вперше організувала святкування Дня Матері аме-
риканка із Філадельфії Анна Джервіс у 1910 році. Піс-
ля першої світової війни це свято почали відзначати у
Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині.
Серед української громади День Матері вперше
влаштував Союз Українок Канади в 1928 році.
Поняття про щастя, добро й ласку нерозривно по-
в'язані у нас із образом найдорожчої людини — Мате-
рі. А мамина колискова звучить найніжнішою музикою
і тоді, коли посрібляться наші скроні. Вона з нами
завжди, з тієї миті, коли ми починаємо відчувати себе.
Слово матір є символом усіх людських вартостей. Не
мав би світ стільки геніїв, стільки великих мужів, якби
над їхнім дитинством не тремтіло б серце матері.
Материнство... Святе і прекрасне, оспіване поетами,
увічнене художниками. У всіх народів, у всі віки жінка-
мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього
вогнища, її мудрість поважали в сім'ї, в її розрадах
знаходило спокій зранене й зболене синівське серце.
Ми звеличуємо святу материнську любов, натрудже-
ні мамині руки, які гладили нас по голівці, пригортали
у холод і голод. О, святі материнські руки!
Найтяжчим, найстрашнішим горем для матері є
втрата її дитини. Ти проводжала на війну синів своїх,
а якщо не ти, то така ж сама, як ти, інші вже не доче-
каються ніколи своїх дітей, а якщо ця доля обминула
тебе, то вона не обминула таку, як ти!
Квітень 1986-го року...
Пахла весною зорана земля. Гралися на сонечку ді-
ти, мати виглядала сина на вихідні. А він на вахті горів,
як свічка. Друзі-пожежники кинулися гасити і заслони-
ли собою планету. Матері Чорнобиля, хто накликав на
вас біду?
Мати — то найкраща різьбярка сердець великих і
сильних характерів.
Благословенна будь, Українська мати, всюди і
завжди!
З — Уроки з народознавства
33
«ЖУРЮСЬ ДО ВАШИХ
ЗОЛОТИХ ІМЕН...»
Літературна гра
Жінка-українка віддавна грала значну роль у сус-
пільному житті. Вона не лише народжувала і виховува-
ла здорове покоління, а й займалася громадськими
справами, разом із чоловіками творила науку і культу-
ру. Творила історію.
1. Усе в ній було, що належить мати «державному
мужу». І мудрість, і сила волі, і дипломатичний такт, і
хитрість,— усе мала княгиня. А от чоловіка її боги всім
цим обділили. Тому й залишилася в історії сама лише
його страшна смерть. А після княгині — пам'ять і слава
про її діяння.
— Назвіть ім'я цієї княгині.
— Де можна побачити її портрет?
— Чи існує опис про помсту княгині?
(Княгиня Ольга — дружина князя Ігоря; Радзивіл-
ловський літопис; «Повесть временньїх лет» Нестора).
2. Нестор, котрий не раз писав про синів Ярослава,
взагалі не згадав про його дочок, а «Повесть временньїх
лет» була й залишається нашим головним джерелом з
історії Давньої Русі до початку XII століття. На під-
ставі деяких вітчизняних пам'яток середньовічної писем-
ності вдалося з'ясувати, що Ярослав мав трьох дочок.
— Як їх звали?
— Хто з них більш відомий?
(Єлизавета, Анна, Анастасія; Анна Ярославна — ко-
ролева Франції).
3. Молода королева, допомагала чоловікові керува-
ти державою, часто підписувала за нього документи, які
збереглися й до наших днів. Без книг не уявляла собі
повноцінного життя. На цих книгах учила своїх дітей
материнської мови. Біблія, що належала їй, стала свя-
тою книгою Франції. На ній складали присягу королі,
вступаючи на престол, її нащадки упродовж століть
правили країною. Деякі з них дожили до наших днів,
зокрема Олелько II, претендент на корону України.
— її ім'я?
— Членом якої академії наук вона була?
(Анна Ярославна — королева Франції; підпис на до-
кументах — «Анна Регіна»; Князь Ярослав «до книг мав
нахил... І зібрав він пиг.ців многих, і перекладали вони з
гречизни на слов'янську мову... Положив їх у церкві
Святої Софії, що її спорудив сам». На київському кня-
жому дворі утворилася своєрідна академія наук, чле-
ном якої і була княжна Анна).
4.
Знаю вісім штук: умію я
Вірші голосні складать,
їздить на коні прудкому, як змія,
Плавать в пінявих валах
І на лижах на Інігу шмигать.
Списом в ол'^н.и кидать,
Веслувать, як досвідний гребець,
Мечем, луком, воювать.
А проте дівчина з Руської країни.
Що в короні сяє, мене не приймає...
— Кому призначені ці вірші?
— Хто переклав цю поезію норвезького короля Га-
ральда III Суворого, де йдеться про Україну?
(Княжна Єлизавета, дочка Ярослава Мудрого; Іван
Франко).
5. Про Анну зовсім не згадано в наших літописах,
а от її племінниці Євпраксії пощастило. «Повесть вре-
менньїх лет», під 1109 роком повідомляє: «Померла Євп-
раксія, дочка Всеволода, 10 липня, і поклали її в Пе-
черському монастирі, біля південних дверей. І зробили
над нею божницю в тому місці, де лежить тіло її...».
— Чим була відома ця жінка?
— Який слід залишила в історії?
(Євпраксія-Адельгейда вільно володіла грецькою
мовою, займалася наукою. Через деякий час Зоя (так
її звали у Константинополі) завершила свій медичний
трактат «Мазі». Розділом про гігієну тіла імператриця
випередила європейських вчених на два століття. Муж-
ня жінка — виступила публічно проти глави Константи-
нополя—Генріха IV—від нього зазнала наруги і по-
просила захисту в Церкви).
6. Однією з найбільш відомих активних політичних
діячів древньої Русі була дочка улюбленого сина Яро-
слава — великого князя київського Всеволода — Анна,
яку літописці прозвали Янка. Літопис Нестора віщує:
«Отправилась в Греческую землю Янка... Й привела
Янка митрополита Иоанна».
З» 35
— Яка подія відображена в літопису?
— Чим була відома Янка?
(З невідомих причин Янка ще в дівоцтві постриглася
в монахині, а Всеволод створив для неї жіночий монас-
тир святого Андрія. Коли вмер київський митрополит,
знайти йому заміну було доручено саме дочці Всеволо-
да. Про цю подію і розповідає літопис).
Я. АГ. ДМИТРОВСЬКА,
3. О. СЕРГ1ЙЧУК.
КОЗАЦЬКА БЕРЕГИНЯ
Літературний вечір
X* ,
?: Ведучий 1: 3 давніх-давен людям відомо: «дере-
во життя» — це гілочка, на якій ростуть три листочки.
Перший листочок — символ минулого часу, другий —
сучасного, а третій — майбутнього. Зображення «дере-
ва життя» зустрічається на каменях далеких часів і
свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нероз-
ривний взаємозв'язок минулого, сучасного і майбутньо-
го. Як це розуміти? А так, що все навколишнє — це
наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається за-
раз, народжується майбутнє.
А.-,,,/ Ведучий 2: Історія народу, як і життя людини, має
с1'*" героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскіль-
ки в героїчному найбільше виявляється національний
характер народу, його душевна краса, його талант, то
ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуття
національної гордості. В історичному минулому україн-
ського народу було таке неповторне і легендарне явище,
як Запорізька Січ. Це про неї М. В. Гоголь у своєму
творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось вона, Січ! Ось те
гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви!
Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Укра-
їну!»
г, ,'• Ведучий 1: Запорізька Січ... Козаччина... Найле-
гендарніше минуле українського народу, його святиня...
36
Синонім свободи, людської й національної гідності, та-
лановитості...
Читець:
" Було колись в Україні —
Ревіли гармати;
Були колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю...
^
' : ' Ведучий 2: Та хто ж вони — козаки? Давайте
спробуємо на хвилину замислитись над змістом слів
«козак», «козаки». Що вони будять в душі? Мабуть, у
вашій уяві спалахнув образ сильних, мужніх і відданих
рідній землі людей. Мабуть, через віки до вас дійшов
шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, сто-
гін української землі від копит навальних ординців, бій,
як блискавка, як межа між життям і смертю, між мину-
лим і майбутнім нашого народу.
; Ведучий 1: Живучи у дикому степу чи на дніпров-
ських островах, козаки байдужіли до звичних мирських
радостей. Нехтували і добробутом, глузували з багатст-
ва, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними
влади. Відданий жінці душею і тілом, козак уже не
зміг би беззастережно виконувати свій обов'язок. Для
забезпечення високої боєздатності війська потрібні були
насамперед молоді, неодружені. За свідченням Даніеля
Крмана, який 1709 року із шведською армією побував
на Україні, запорожці свідомо цуралися жінок, аби бути
хоробрішими, повсякчас готовими до війни. Звідси — су-
вора етика неписаних законів Великого Лугу, звідси й
усі історії, пов'язані з цією темою — - серйозні, смішні,
скандальні.
>•• Ведучий 2: До фортеці Запорізької Січі під стра-
хом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того,
запорожці вважали не бажаним козаку женитися з мо-
лодих років. В основі цих звичаїв було, по-перше, ба-
жання мати регулярне військо з високою бойовою го-
товністю. Це досягалось за рахунок відречення запо-
рожців від^сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх
своїх розумових і фізичних сил на військовій справі,
Вони перебували фактично на казармовому становищі.
По-друге, у козака було дуже небезп.ечне життя, над
ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину
37
та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати
їх на сирітство.
Ч й т е й ь:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшіиоь,
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
(Т. Шевченко. «В казематі»)
Ведучий 1: Як повідомляє Д. І. Яворницький, на
одному з запорозьких прапорів був зображений козак
, на коні, а під ним — напис: «Козак куди хоче, туди й
скаче, ніхто за ним не заплаче». Але, на жаль, помиля-
лися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, ко-
хані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й пла-
кали, виряджаючи козаків на січ, у похід, чекали рока-
ми їх повернення, а, не дочекавшись, знову чекали...
Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й
виховували синів і знову їх проводжали услід за бать-
ками...
Читець:
.. .'/-••'-« / десь там юрми, натовпи, там люди!
> Там зорі в небі чисті, як ромен.
Ще жінка мужу падає на груди,
І діти тягнуть руки до стремен.
Жінки дорогу слізьми перемили...
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2: Проводам козаків, розлученню сина з
матір'ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною при-
свячено багато народних пісень та літературних творів.
Серед найпопулярніших пісень — «Гомін, гом.ін по діб-
рові», «йшли корови із діброви», «їхав козак за Дунай»,
«Засвіт встали козаченьки»...
Читець:
'' Ой на горі жито — тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести...
Ведучий 1: Мабуть, неможливо знайти людину,
38
яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»,
але не всі знають, що це тільки початок балади
Т. Г. Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної при-
роди відчувається страшна трагедія. Втративши надію
дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак,
повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Ми
захоплюємося коханням Ромео і Джульєтти і не знає-
мо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевер-
шені шедеври вияву цього почуття в українському
фольклорі, творах письменників, зокрема Т. Г. Шевчен-
ка. Вірш «Тополя». В дівчині, що перетворилася від
марного чекання свого коханого в тополю,—доля укра-
їнської жінки.
Читець:
г:^Г'
- Полюбила чорнобрива
Козака дівчина,
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,—
Була б не любила:
Якби знала, що загине,—
Була б не пустила...
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля диаа наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
,л " (Т. Шевченко. «Тополя»).
'Ведучий 2: Звичай заборони появи жінки на Січі
та пропагування безшлюбності серед запорожців був
викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки,— висо-
кою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої
чоловічі обов'язки перед дівчиною, дружиною, матір'ю^
Та це й закономірно — сильні духом люди, маємо на
увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку,
не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство,— там
мужність і%ніжність ідуть поряд. Атмосфера лицарської
доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існу-
вала серед козацтва, а також лицарське ставлення ко-
зака до дівчини та дружини створювали високу мораль-
ну чистоту дошлюбіїих та шлюбних взаємин.
39
Читець:
Вранці
Ярему вінчали;
А ввечері мій Ярема
, ., • (От хлопець звичайний'),
•''.','' Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з Залігняком
Весілля справляє
В Уманщині, на пожарах.
Вона виглядає,—
Виглядає, чи не їде...
(Т. Шевченко. «Лебедин»)
Ведучий 1: Особливо ганебним злочином вважа-
лась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або
другові. Народний суд цього явища був викликаний тим,
що людина, непорядна в особистому житті, не може
прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний
зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину.
На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жі-
ночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особли-
вою силою проявилися вже згадувані прекрасні риси
характеру української жінки.
Читець:
Ця дівчина не просто так, Маруся,
' Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2. Пошана до матері, до бабусі, до сест-
ри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихо-
ванні, у хлопця — майбутнього козака — поступово пе-
реростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружи-
ни. 'Це лицарство закоханого юнака з великою силою
передано в українських ліричних піснях, в яких юнак,
поряд із звертанням до коханої з найніжнішими і най-
пестливішими словами, заявляє про свою готовність
завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:
Я ж тебе, вірная, аж до хспшоньки
Сам на руках однесу...
(«Ніч яка м.сячна...»)
40
Ведучий 1: У запорозькому фольклорі, як і в
дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з пал-
ким їх оспівуванням; культ матері, сестри — з відчуже-
но-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із
пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ,
напучує:
Читець:
Ми жінок мусимо любити,
Так, як наших сестер, матерів,
А опріч них нам не треба нікого любити,
1 утікати, як од злих чортів.
•І". Ведучий 2: А чи знаєте ви, чому Карась («Запо-
рожець за Дунаєм») боявся, що Одарка буде його бити
та ще й за чуприну волочити? Між іншим, якби жарт
дозволив собі навіть кум Оверко — ухопити козака за
оселедець — то злетіла б дурна кумова голова з плечей
від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найвища образа
козацького гонору. А от жінці це дозволялось. Дозво-
лялося тому, що саме вона і робила політику в козаць-
кому домі. Славетний Микола Васильович Гоголь да-
ремно образив полковничиху Бульбу, дружину хоробро-
го Тараса. Бо не були жінки полковників, сотників і
навіть рядових козаків такими забитими, як їх опису-
вав Гоголь у своїх творах.
;! Ведучий 1: Коли козак повертався з походу, то на
порозі власного дому закінчувалась його влада.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23