.. непримиренне протистояння силь-
ної, гордої особистості — і потужної ницої державної
машини. Нещадної і жахливої в своїй потузі і що пере-
творю звичайні (тобто неповторні) людські істоти на
колони «сірих умовних знаків, що були колись людьми»
(45, с. 314). Польський поет, перекладач Юзеф Лобо-
довський не побоявся заявити: «Значення цієї книжки,
яку я не завагався б назвати потрясаючою, переходить
далеко межі звичайної літературної оцінки». І далі:
«Парадоксально, але ця книжка, в якій справді відбу-
ваються події неймовірні і потоптується постійно люд-
ська гідність, є, по суті, одним безперервним гімном
на честь людини та її духовних якостей» (45, с. 317).
І. Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як
письменник був щедро обдарований силою і талантом,
великим людинолюбством, оптимізмом. Вірою у воскре-
сіння свого народу, України закінчує митець роман
«Людина біжить над прірвою»:
«Відгремлять сморідні грози, відшаліють страшні
гурагани залізні, одбахкають блискавки зла й злоби...
Прийдуть знову й знову громи весняні. Проллються про-
ливні дощі громові і змиють, очистять усе. І зацвіте ряс-
ним цвітом те, чому цвісти належить, що народжене
цвісти й буяти... І згниє геть те, що своїм серцем злоб-
ним умерло, захлинулося у зненависті, вдушилось у
жорстокості,— все те, що не жило, а чаділо.
І тоді високо в небо підійметься сад чарівний, над
чадом, над злом і над смородом, буйно розквітлий, на
цій, на родючій землі. І пливтимуть над ним білосніжні
хмарки, воркуватимуть в ньому закохані горлиці, раді-
тимуть в ньому люди щасливі, а з високих його верхо-
віть, сонцем осяяних, падатимуть радісні сльози, як
перламутрові блискітки рос».
Учень: «УКРАЇНЦІ В АВСТРАЛІЇ».
Українська етнічна група в Австралії об'єднує
35 тис. населення. За даними Федерації українських
асоціацій, громада розміщена в основному в містах
(Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен). Переважна
більшість працездатних українців зайнята у промисло-
вості, на транспорті, в торгівлі, освітніх закладах, куль-
турних установах. Лише 2% працює в сільському гос-
подарстві. Серед австралійських українців є бізнесмени,
науковці, діячі культури, власники підприємств. 95%
українських родин живуть у власних будинках, що
свідчить про високий рівень їх добробуту. Незважаючи
на географічну ізольованість, українська громада в
Австралії є однією з найкраще організованих і найак-
тивнішою у діаспорі. Серед переселенців до Австралії
більшість становлять вихідці зі Східної України, пере-
важають змішані родини, але побут і мова українців
збереглися.
Діяльність українських шкільних закладів координує
Українська центральна шкільна рада. Вона об'єднує 40
«рідних» шкіл, 9 «шкіл українознавства». Працюють
українські суботні школи. 1983 року програма українсь-
кої мови та літератури була впроваджена в Мельбурн-
ському університеті. Освітній рівень багатьох австралій-
ських українців досить високий, і вони відіграють деда-
лі активнішу роль в суспільному житті країни. .
Українські науковці об'єднані в Австралійському
відділенні Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Серед
найпомітніших наукових праць товариства — моногра-
фія «Українці в Австралії», «Динаміка українського ко-
зацтва» І. Рибчини. Існують ряд українських культур-
них центрів, при яких діють самодіяльні драматичні,
танцювальні гуртки, хорові, вокально-інструментальні
ансамблі, об'єднання художників, літераторів. Працює
відомий український театр ім. Леся Курбаса в Мель-
бурні, діє відділення письменницької організації на За-
ході «Слово».
Учень: «ДМИТРО НИТЧЕНКО (ЧУБ)».
Поет, прозаїк, літературний критик, журналіст, сус-
пільний діяч Дмитро Иитченко народився 21 лютого
1905 року в заможній родині в Зінькові на Полтавщи-
ні. Студіював у Харкові в педагогічному інституті. Пер-
ші збірки віршів вийшли друком 1931 р. («Поезії
індустрії») та 1933 р. («На прикордонні»). У час війни
служив у радянській армії. З України виїхав 1943 року,
а від 1949 р. проживає в Австралії.
Мабуть, у цілій діаспорі немає іншої людини такої
колосальної праці, творчості і досягнень навіть у своїй
родині, де вже два молодші покоління працюють на
українському літературному полі: дві дочки — Галя
Кошарська й Леся Богуславець (письменниці), внук
Юрій Ткач (перекладач).
Поселившись із родиною в Мельбурні, Дмитро Нит-
ченко почав організовувати українське культурне
80
життя — учителює, очолює Шкільну Раду, видає шкіль-
ні посібники, заохочує талановиту молодь писати твори,
влаштовує конкурси творчості молодих. Згодом друкує
ЇХ в альманахах «Новий обрій». «Ця людина,— згадує
Юрій Тарнавський, учень Д. Нитченка,— випромінюва-
ла любов до літератури». За його ініціативою було за-
сновано літературно-мистецький клуб ім В. Симоненка,
австралійська філія ОУП «Слово». Довгі роки він очо-
лює ці організації. Літературні досягнення Дмитра
Нитченка — це нове, велике надбання в літературному
скарбі України. Ось деякі видання його творів: «Шев-
ченко в житті» (1947), «Стежками пригод» (1975), «Лю-
ди великого серця» (1981), «З новогвінейських вражень»
(1977), «Живий Шевченко» (К.: Веселка, 1994) та ін.
Вчитель географії:— В країнах, що утвори-
лися на терені колишнього СРСР, проживає 10 млн.
українців. Найбільше в Росії та Казахстані. Тільки
тепер ми можемо говорити про українську діаспору в
цих регіонах. На жаль, українська мова, культура, на-
ціональні традиції тут майже не збереглися, не було
створено умов для їх розвитку. Нині тут активізується
життя українців.
Підсумок в ч й т е л я-ф і л о л ог а:
— Як бачимо, українці в діаспорі зробили видатний
внесок у культуру, мистеціво, літературу світу, продов-
жують творити. Вивчення цієї теми надзвичайно важли-
ве з погляду пізнання українського менталітету. Без
знання української діаспори не матимем цілісного уяв-
лення про національну самобутність українства, його
перспектив державотворення. (Декламує вірш українсь-
кого поета з Англії Миколи Вереса «Братам-емігран-
там»).
Ви розбрелись, друзяки, по планеті,
Мов журавлів стривожених ключі,
Що курс до гнізд утратили в полеті;
Так спраглі йдуть в піщаному заметі,
До вод оази втому несучи...
Де не стою, на кожному роздоллі,
Куди не йдуть крізь будні сірих днів,
Зустріну все товариша недолі,
А між товпи, в цілком чужому колі.
Дзвінку почую мову краянів...
І хай один родився у Карпатах,,
З Волині другий, третій — із Черка,.,
Йдучи у рейс, повинні пам'ятати:
67
В нас дім один, одна у ньому мати,
Одна мета єднати мусить нас,
Одні думки, дороги і стремління,
І нас тоді не спинить буревій.
Вперед, брати! Для Краю — воскресіння!
Ми пропливем ці гавані чужинні,
Щоб стать на рейді в гавані своїй!..
ЛІТЕРАТУРА
1. Андіевська Емма. Роман про людське призначення.— К.:
«Орій», 1992.
2. Атом серця. Українська поезія першої половини XX століття.
Упорядкування, передмова, примітки Юрія Коваліва.— К.: Весел-
ка, 1992.
3. Багряна Галина. «І довго ти будеш плакати за мною...». Спо-
гади дружини Івана Багряного // Дніпро, 1992.— № 10—12.—
С. 176—179.
4. Багряний Іван. Людина біжить над прірвою.— К.: Українсь-
кий письменник, 1992.
5. Багряний Іван. Сад Гетсиманський.— К.: Дніпро, 1992.
6. Буд здрава, землице. Українські народні пісні про емігра-
цію.— К-: Музична Україна, 1991.
7. Барка Василь. Жовтий князь.— К.: Дніпро, 1991.
8. Барка Василь. Спокутний і ключі землі.— К.: «Орій», 1992.
9. Барка Василь. Кавказ.— К.: «Орій», 1993.
10. Верес Микола. Братам-емігрантам // Літ. Україна, 1992,
28.08.
11. Вовк Віра. Орхідеї // Копач Олександра. Хрестоматія з но-
вої української літератури.— Л.: Каменяр, 1993.— С. 46.
12.' Воловець Л. І., Дунаєва О. М. Українська література: Під-
руч. для 11 кл.— Л.: Світ, 1994.
13. Гаврильченко Олег, Коваленко Андрій. Штрихи до літера-
турного портрета Івана Багряного // Багряний Іван. Сад Гетси-
манський.—К.: Дніпро, 1992.—С. 5—18.
14. Державин Володимир. Три роки літературного життя на
еміграції (1945—1947).—Українське слово.—Т. 3.— С. 575—596.
15. Дзюба Іван. Поезія вигнання // Прапор, 1990.—№ 1.—
С. 131—136.
16. Жулинський Микола. Іван Багряний // Слово і час, 1991.—
№ 10.—С. 7-13.
17. Зарубіжні українці. Довідник.— К.: Україна, 1991.
18. Історія української літератури XX століття. У 2 кн.— Кн. 1:
1910—1930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В. Г. Дончика.— К.:
Либідь, 1993.
19. Клен Юрій. Вибране / Упоряд., авт. переди, та приміт.
Ю. Ковалів.— К.: Дніпро, 1991.
20. Копач Олександра. Хрестоматія з нової української літера-
тури: Для шкіл і курсів українознавства / Переди. Л. Храпливої-
Щур. 2-ге вид., доп.— Л.: Каменяр, 1993.
21. Костюк Григорій. З літопису літературного життя в діяс-
порі // Маланюк Євген. Земна Мадонна,— Братислава, 1991.—
С. 418—419.
88
22. Костюк І ригорій. Образотворепь «а^емени лютого» // Укра-
їнське слово.— Т. 2.— С. -199—514.
23. Лавріненм Юр:й. ІЗ енциклопедичному підсумку // Україн
ське слово.—Т. 2.—С. 156—158.
24. Лаврінінко Юрій. Плід дозрілости — «Серпень», остання
книжка поета // Українське слово.— Т. 2.— С. 153—156.
25. Лавріненко Юрій. Поет своєї епохи // Українське слово.—
Т. 2.—С. 148—151.
26. Маланюк Євген. Земна Мадонна. Вибране / Переднє слово
про поета, спогади, літературно-критичні праці про поета, примітки,
бібліографія та упорядкування Миколи Неврлого.— Братислава,
1991.
27. Маланюк Євген. Поезії / Упоряд., вступ, ст. і прим.
М. Я. Неврлого.— К.: Укр. письменник, 1992.
28. Маланюк Євген. Поезії / Упоряд. та передмова Т. Салиги,
примітки М. Старовойта.— Л.: Фенікс, 1992.
29. Маланюк Євген. Уривок із життєпису // Українське слово.—
Т. 2.—С. 147—148.
30. Неврлий Микола. Поет боротьби і вселюдських ідеалів //
Маланюк Євген. Земна Мадонна.—Братислава, 1991.—С. 6—34.
31. Нитченко Дмитро. Великий майстер літератури. Фрагменти
спогадів про Івана Багряного // Дніпро, 1992.—№ 10—11.—С. 180—
183.
32. Олесь Олександр. Твори: В 2 т. / Упоряд., авт. передм. та
прим. Р. П. Радишевського,— К.: Дніпро, 1990.
33. Ольжич Олег. Цитаделя духа / Повне зібрання творів пое-
та, уривки із спогадів і праць про нього, бібліографія й фотомате-
ріали. Впорядкування, переднє слово й примітки Миколи Неврло-
го.— Братислава, 1991.
34. Очима серця. Ув'язнена лірика / Упоряд. В. І. Боровий.—
X.: Основа, 1992.
35. Пінчук Степан. Улас Самчук і його роман-епопея «Волинь»
// Самчук Улас. Волинь.— Т. 2,— С. 325—333.
36. Самчук Улас. Волинь.—Т. 1—2.—К.: Дніпро, 1993.
37. Самчук Улас. Марія. Хроніка одного життя.— К.: Рад.
письменник, 1991.
38. Самчук Улас. На білому коні // Українське слово.—Т. 2.—
С. 514—534.
39. Світо-вид. Літературно-мистецький журнал.— Київ — Нью-
Йорк, 1993.—№ 1, 2, 3, 4; 1994.— № 1, 2.
40. Степовик Дмитро. Глен Спей Василя Барки // Літ. Україна,
1991. 8 серпня.
41. Тарнавський Остап. Об'єднання українських письменників
«Слово» // Українське слово.—Т. 1.—С. 459—464.
42. Теліга Олена. Збірник / Редакція і примітки О. Жданович.—
Детройт — Нью-Йорк — Париж, 1977.
43. Українське слово. Хрестоматія української літератури та лі-
тературної критики XX ст. (у трьох книгах). Упорядники: Василь
Яременко (Україна), Євген Федоренко (США).—К.: Дніпро, 1993.
44. Франку Іван. Твори в трьох книгах—Т. 1.— К.: Наукова
думка, 1991.
45. Череватенко Леонід. «Ходи тільки по лінії найбільшого опо-
ру— і ти пізнаєш світ» // Багряний Іван. Людина біжить над прір-
вою,—К.: Укр. письменник, 1992.—С. 293—319.
46. Черкасенко Спиридон. Твори в ДРОХ томах.—Т. 1.— К.:
Дніпро, 1991.
89
І
47. Шевчук Валерій. У пошуках землі обітованої. Про Юрія
Тарнавського, поета з Нью-Иоркської групи // Україна, 1990.—
№ 10.— С. 4—6.
48. Чуб Дмитро. Живий Шевченко. Біографічні Іа .літературо-
знавчі оповіді. Післямова М. Слабошпицького.— К.: Веселка, 1994.
Г. О. ЗАЇКА,
Г, К. ДМИТРЕНКО.
ГОЛОДНИЙ РІК,
ГОЛОДНИЙ ВІК...
Історико-літературний
вечір пам'яті
На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини,
гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев'я-
заних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.
Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж
композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одяг-
нені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків
і шикуються в журавлиний ключ.
Юнак запалює свічку.
Читець: Адлер Королів. «Стіни плачу».
Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками,
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердиш, не храми —
Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Викладач (запалює свічку, бере у руки книгу-
меморіал «Голод-33», читає):
— «Літа 7441 від Сотворення світу (літа 1933) від
Різдва Христового був в Україні великий голод. Не
було тоді ні війни, ні суші, І;і потопу, ані моравиці. А
була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто
не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — ста-
рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах
матерів.
До Книги буття українського народу,— якщо
таку книгу буде колись написано».
Таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна
руїна» до книги-меморіалу «Голод-33» журналіст Лідія
Коваленко.
У передмові до цієї ж книги письменник Володимир
Маняк зазначає: «Наше видання — це і цвинтар пам и-
ті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Траге-
дія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Кни-
га Народної пам'яті, де люди звіряються, виважують,
свідчать, де правда історії озивається в тисячах людсь-
ких доль».
Доля була невблаганною: в автомобільній катастро-
фі загинуло славне подружжя — Лідія Коваленко і
Володимир Маняк. А їхнє дітище — книга-меморіал
«Голод-33» — вже побачила світ. Посмертно митцям
присвоєно звання Лауреатів Державної премії
їм. Т. Г. Шевченка.
Це видання особливе, не призначене для одноразо-
вого прочитання. Осягти в послідовному викладі, чи-
таючи сторінку за сторінкою чорну хроніку голодомору
на Україні 1932—1933 рр.,—це непросто для нервів.
Нелегко читати, але треба. Без повної правди про ми-
нуле, якою страшною вона не була б, неможливий про-
цес оновлення та очищення.
То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної
народної пам'яті (виходить).
Дівчина (запалює свічку — кожен учень перед
читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок
уперед):
«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуд-
нівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом
надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво-
рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи-
віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже
нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім
тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко-
нечна одна пісня напівголосок: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не
вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».
Юнак: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівсь-
кого р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати
і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор-
нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки-
дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так
91
від моєї
імена».
родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки
Читець: Дмитро Головко. «У той рік заніміли
зозулі».
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзяки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік.
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
І невтому, трудягу старого,
Без хреста повели у той бік...
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських, сто рік.
У той рік і гілля, і коріння —
Все трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Дівчина: Світ мав би розколотись надвоє, сонце
мало б перестати світити, земля перевернутися — від
того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Зем-
ля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій
землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадко-
ємці всього, що було.
Тож пом'янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька
довгий десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої
історії — мільйони українських селян, жертв небаченого
в історії людської цивілізації голодомору.
(Хвилина мовчання).
Юнак: Історичні довідки.
а) Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовле-
ний голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсу-
мок першої п'ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли
того, що матеріальне становище робітників і селян по-
ліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумні-
ватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади».
Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити
іншу точку зору.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23