складаються в загальну суму кіль-
кості ступенів.
Наречені — парубок і дівчина, чоловік і жінка, які
збираються одружитися.
Наречений — парубок, чоловік щодо дівчини, жінки,
з якою має одружитися.
Наречена — дівчина, жінка щодо парубка, чоловіка,
з яким має одружитися.
Шлюб — спрямована на утворення сім'ї, історично
зумовлена, санкціонована і регульована суспільством
форма стосунків між чоловіком і жінкою, що встанов-
лює їхні права та обов'язки стосовно одне одного та
щодо дітей.
Вінчання — шлюб церковний; таїнство з'єднання й
освячення шлюбного союзу чоловіка й жінки для благо-
словенного народження і християнського виховання
дітей.
Подружжя — шлюбна пара: чоловік і дружина. Сто-
сунки між подружжям не є родинними.
Чоловік — особа чоловічої статі щодо жінки, з якою
перебуває в шлюбі.
Дружина, жінка — особа жіночої статі щодо свого
чоловіка.
Батьки чоловіка дружині:
Свекор — батько, свекруха — мати.
Тесть — батько, теща — мати.
Свати — батьки одного з подружжя щодо батьків
або родичів іншого.
Сват — батько або родич одного з подружжя щодо
батьків або родичів іншого.
22
Сваха, свашка — мати або родичка одного з подруж-
жя щодо батьків або родичів іншого.
Зять — чоловік дочки, сестрин чоловік, чоловік зо-
виці.
Синова — дружина сина.
Невістка — дружина сина для його батьків, братів,
сестер, чоловіків сестер і дружин братів.
Дівер, діверко — брат чоловіка.
Зовиця — сестра чоловіка.
Діверка — дружина дівера.
Свояк, шурин, шуряк — брат дружини, чоловік сво-
ячки.
Своячка, своячениця, своякиня — сестра дружини,
дружина брата.
Швагер — чоловік сестри.
Швагрова — своячка.
Братова — дружина брата.
Дядина — дружина дядька, дружина батькового бра-
та або материного.
Стрий — чоловік батькової сестри, дядько.
Стрийна — дружина батькового брата, тітка.
Вуйна — дружина материного брата, тітка.
Шлюб у свояцтві заборонено:
— при двокровному свояцтві в перших трьох ступе-
нях; в четвертому дозвіл надає Єпархіальний архирей;
— при трикровному свояцтві — в першому ступені.
Вдівство, сирітство
Вдівство, удівство — нешлюбний стан чоловіка або
жінки після смерті одного з подружжя.
Вдівець — чоловік, що після смерті дружини не одру-
жився вдруге.
Вдова, вдовиця — жінка, що після смерті чоловіка не
одружилася вдруге.
Сирітство — становище дитини, яка втратила одного
або обох батьків.
Кругле сирітство — життя без батька і матері; на-
півсирітство — життя без матері або без батька.
Сирота, сиротина, сирітка — дитчча, підліток, що
втратили батька й матір або одного з них.
Сиротюк, сиротючка — хлопчик (дівчинка), що втра-
тив батьків або одного з них.
23
Названі батьки й діти
Названий батько — чоловік, який узяв на вихован-
ня, прийняв чужу дитину за свою.
Названа мати — жінка, яка взяла на виховання,
прийняла чужу дитину за свою.
Названий син — той, кого взяли на виховання, уси-
новили.
Названа дочка — дівчинка, яку взяли на виховання,
прийняли за свою дочку, удочерили.
Названий брат — той, із ким хто-небудь побратався;
побратим.
Названа сестра — та, з якою хто-небудь посестрився,
посестра.
Молочні брати і сестри:
Годувальниця — жінка, яка годує груддю чуже не-
мовля.
Брат молочний — син годувальниці щодо чужих ді-
тей, яких вона годує, а також ці діти щодо дітей году-
вальниці.
Сестра молочна — дочка годувальниці щодо вигодо-
ваних нею чужих дітей, а також щодо дочки годуваль-
ниці.
4
Хрещені батьки і діти
Хрещення — релігійний обряд, який відправляють
над новонародженими дітьми або дорослими на знак
прилучення їх до християнської Церкви.
Духовне споріднення існує між хрещеними батьками
і хрещенниками, також між батьками і кумами.
Хрещений батько, хресний тато — чоловік, який бере
участь в обряді хрещення в ролі духовного батька; на-
нашко на Вінниччині.
Хрещена мати, хресна мама — жінка, яка бере
участь в обряді хрещення в ролі духовної матері; на»
нашка на Вінниччині (це засвідчує Л. Б. Паламарчук,
науковець Київського міжрегіонального інституту удо-
сконалення учителів).
Хрещений син — хрещеник, похресник, хлопчик
(юнак, чоловік) щодо своїх хрещених батька або ма-
тері.
24
Хрещена дочка — хрещениця, похресниця, дівчинка
(юнка, жінка) щодо своїх хрещених батька або матері.
Хрещений брат — той, хто має з ким-небудь СПІЛБНИХ
батька або матір.
Хрещена сестра — та, хто має з ким-небудь спіль-
них хрещених батька або матір.
Кумівство — один із видів духовного споріднення,
звичай обрання народженій дитині других батьків; сто-
сунки між кумами.
Куми — кум і кума разом (дві, три пари кумів).
Куми стрічні — перші зустрічні, яких запрошують
бути кумами.
Кум, кумець — хрещений батько щодо батьків хреще-
ника і щодо хрещеної матері; батько дитини щодо
хрещених батька і матері.
Кума, кумася, кумонька, кумця — хрещена мати що-
до батьків хрещеника і хрещеного батька; мати дитини
щодо хрещеного батька і хрещеної матері.
Кумувати — брати участь в обряді хрещення дитини,
стаючи кумом або кумою її батьків.
Прим.: За церковними канонами при хрещенні по-
трібен тільки один свідок: хрещений батько хлопчикові,
хрещена мати дівчинці. Другий свідок — данина тради-
ції, а, отже, церковними канонами не забороняється
укладання шлюбу між хрещеними батьками одного не-
мовляти. Тому й не існує духовного родичівства між
хрещеним батьком і його хрещеницею та між хрещеною
матір'ю та її хрещеником. Але благочестивий звичай
забороняє шлюби хрещеного батька з матір'ю хрещени-
ка, хрещеної матері з батьком хрещениці, як і хреще-
ного батька з хрещеницею, а хрещеної матері з хреще-
ником, кума з кумою. На такі шлюби потрібен спеці-
альний дозвіл архиєрея.
Старість
Старість — період життя, що настає після зрілості і
характеризується ослабленням організму; похилий вік
людини.
Старий, старик — чоловік, що прожив багато років,
досяг старості.
Стара, стариця — стара за віком жінка.
Прим.: У західних областях України шанобливо
звертаються до людей похилого віку: старша жінка,
старший чоловік.
25
Дні особливого поминання
померлих
Православна церква поминає померлих у 3-й, 9-й,
40-й дні, річницю після смерті, в день народження і в
день Ангела.
За православною вірою, душі померлих перші два
дні перебувають на землі й у супроводі ангела ходять
місцями своїх земних радощів, добрих і злих справ.
Третього дня душа возноситься на небо, щоб стати перед
Лицем Правосудного. Наступні шість днів душа пере-
буває в раю. На дев'ятий день ангели знову приводять
душу на поклоніння Господу. Потім відбувається 30-до-
бова мандрівка до пекла, а на 40-й день Бог визначає
подальше місцеперебування душ померлих — в раю чи
пеклі. Церква молиться за кожного померлого в ці дні.
Річниця по смерті — це день народження померлого для
нового, вічного життя.
Всезагальне (вселенське) поминання померлих від-
бувається в дні особливого поминання: суботу м'ясопус-
ну, суботу 2, 3 і 4-ї седмиці Великого посту на Прово-
ди, Радоницю, Гробки, Могилки; суботу Троїцьку (напе-
редодні Трійці); поминання «православних воїнів за
віру й вітчизну на полі брані життя поклавших» уста-
новлено в день Усікновення голови Іоана Предтечі
(11, IX) та в суботу перед днем великомученика Ди-
митрія Сялунського (8. XI).
Життя людське коротке, неповторне. Життя багатьох
чи кількох поколінь — це наш родовід, родинна пам'ять,
історія. У родоводі — не лише історія родини, а й істо-
рія народу. Наука генеалогія досліджує походження ро-
дів, встановлює родинні зв'язки, дає ключ до складання
родоводу. Відтворімо й ми свій родовід.
Любі друзі! Запрошуємо Вас до складання свого
родоводу, генеалогічного дерева життя, вивчення місце-
вих звичаїв, обрядів, традицій, запису призабутих тер-
мінів і понять, переказів. Своїми знахідками, набутими
знаннями поділіться і з нами.
Е. М. ДЖИГУРДА-ЛИТВИНЕЦЬ,
М. К. ДМИТРЕНКО.
26
БАТЬКИ МОЇ
І ПРАДІДИ МОЇ
НІКОЛИ НЕ ЦУРАЛИСЬ
СВОГО РОДУ
Свято української мови
Лунає грамзапис пісні «Родина» у виконанні народ-
ного артиста України Василя Зінкевича.
Читець: Олександр Олесь. «О слово рідне! Орле
скутий!»
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх/
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятна забутий.
О слово рідне! Шум дереві
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Читець: «Рідна мова — то неоціненне духовне ба-
гатство, в якому народ живе, передає з покоління в по-
коління свою мудрість і славу, культуру і традиції...
Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у
квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок бар-
ви,— а цих відтінків кожна барва має тисячі» (Василь
Сухомлинський).
Читець: «Вона вся з гомону полів, лісів і морів
отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гап-
тована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, бар-
вінком і вишневим цвітом... Вона з голосу тура, мислив-
ських суре^м, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в
борозні, рбкоту комбайна -^ вся з колосся, осмаленого
війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блис-
ку козацької шаблі і весла невольницького човна, як
напнуті паруси волі,— вся змочена удовиною сльозою,
27
повита дівочою тугою на ясирних та окупантських тор-
гах. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих
похоронних плачів... з потаємного шепоту і зітхань за-
коханих... Вона вся з тучі й грому, як з води й роси,—
така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша
броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі —
непорочність, цнота і чистота» (Борис Харчук, із праці
«Слово і народ»).
(Грамзапис пісні «Мово рідна» із репертуару народ-
ної артистки України Раїси Кириченко).
Читець: «Нещаслива, неправдива людина, що доб-
ровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, пра-
ведна людина, що в радості й горі будує слово своєї
землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують
перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро-
джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).
Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли-
нах — білі юрти».
Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
(Т. Шевченко),
Між горами в долинах — білі юрти,
червоних коней ходять табуни.
Монголи там живуть, а не манкурти,
*' рідне слово бережуть вони.
Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,
я вам Європу й Азію даю,
а ви мені віддайте дзвонковиту,
пісенну мову прадідну, свою,
вони сказали б: — Схаменися, Боже,
не треба нам ні Азій, ні Є в роп!
Де інструмент, що передати може
дощу шептання й туменів галоп?
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця зір крізь каменя більмо,
то — дух народу — о всесильний Буддо! —
Все в нас бери, лиш мови не дамо!..
...А ви, мої освічені «моголи»,
нагі внучата княжої землі,
все віддали — і рідну мову, й школу —
За знак манкурта на низькім чолі.
(Учні виконують пісню на слова І. Малковича —>
«Мова наша солов'їна»).
Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без
любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм
28
розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи-
ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до-
рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як
добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо-
ви ріднбї матері, якій нічого не промовляє рідне сло-
во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлин-
ський).
Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую».
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки, мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були,
Кали по правді жити научали.
Узявши з серця їхньої снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками,
Моє життя небесне і земне,
Як журавлина пісня
Над полями.
Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».
Завжди буду носити в собі
цю з дитинства знайому картину:
рідний ^простір полів,
гари, доли, моря, зелен-ліс
і село над Дніпром,
а. у ньому — велику і світлу хатину,
де пісень мені мама співала,
щоб із тими піснями я ріс.
Там — найперший мій крок,
цей початок теперішніх кроків,
там — найпершого слова биття,
із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
найчистіші джерела,
що вилились в дужі потоки,
од яких у хвилини бентеги
снаги мені знов прибува.
Час звіряє мене,
всі чуття мої, звагу і змогу,
час*рентгеном стає,
що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
до батьківської хати
веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.
29
(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо-
ва на сл. А. Демиденка).
Читець: Микола Ткач. «Слова, слова...»
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
е терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те' слово — вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
і та любов, що смертю смерть долає.
Читець: Українська література має свою могутню
класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько-
го, Василя Стефаника. Золоту скарбницю рідної мови
збагатили відомі майстри художнього слова — сучасні
українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар,
Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Дмитро
Павличко, Іван Драч. Прислухаймося до чарівних зву-
ків, животворного трепету й вогню, материнської лагід-
ності ї доброти, мудрості земної, втілених у поетичне
слово.
Читець: Василь Симоненко. «Світ який».
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого ,лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
(Учні виконують пісню «Виростеш ти, сину» на сл.
В. Симоненка).
зо
Читець: Ліна Костенко. «Доля» / Костенко Ліна.
Вибране.—К.: Дніпро, 1989.—С. 34).
Читець: Микола Дмитренко. «І знов село».
/ я згадав своє село.
І. Ф р а нко
/ знов село — душа моя, розрада,
Пракорінь мій, колиска й джерело,
Журлива пісня і колюча правда,
Мій хліб і сіль, добро моє і зло.
В тобі, село, поєднане все суще —
Лише б зумів збагнути хоч на мить,
Ввійти у тебе — таємничу пущу,
І винести на крилах спрагу жить.
Село моє, обшарпане вітрами,
З усіх боків розп'яте на хресті,
Ти всім прощаєш, наче дітям мама,
Хоча вони далеко не святі.
Ти пригортаєш з Криму і Сибіру,
З Камчатки, Грузії, Прибалтики й Карпат
Дітей своїх... Та хто з них знає міру,
Вивозячи любов із рідних хат?
Тебе розсмикують по слову, по жарині,
Аби в далеких мандрах розтрясти,
А ти пісні ховаєш в домовині
Й танцюєш брейк. І пусткою хати.,.
А я, село моє, везу усе до тебе —
Любов і жар, і пісню, що зберіг,
Бо ти мені дало таку потребу:
Вертатися з усіх своїх доріг.
Не соромно упасти вдома ниць
Перед святою хлібною землею:
Я воду пив із багатьох криниць,
Любов черпав із неї однієї!
(Виконується пісня «Два кольори» О. Білаша на сл.
Д. Павличка).
ЛІТЕРАТУРА
1. Баранов Віктор. Народження полум'я. Поезії.— К.: Рад.
письменник, 1978.
2. Дмитренко Микола. Мандрівник: Поезії.— К., 1994.
3. Костенко Ліна. Вибране.— К.: Дніпро, 1989.
4. Куценко Петро. Манливе світло днів непроминулих: Поезії.—
К.: Рад. письменник, 1986.
5. Мово рідна, слово рідне!.. Вірші, поеми, статті:— К.: Весел-
ка, 1989.
6. Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. Поезії, висло-
ви.—К.: Рад. письменник, 1990.
7. Олесь Олександр. Твори в двох томах.— Т. 1.— К.г Дніпро,
1990.
8. Павличко Дмитро. Вибрані твори в двох томах.— Т. 1.— К.:
Дніпро, 1979.
31
9. Симоненко Василь. Лебеді материнства: Поезія, проза.—
К.: Молодь, 1981.
10. Сухомлинський В. О. Слово рідної мови // УМЛШ, 1987.—
№ 7,
11. Ткач Микола. Дзвони скляної гори: Поезії.— К.: Українсь-
кий письменник, 1992.
12. Харчук Борис. Слово і народ // Прапор, 1988.— № 10.
13. Чубач Ганна. Відкрию таємницю: Вірші та поеми.—К.: Мо-
лодь, 1989.
14. Чуєш, брате мій... Репертуарний збірник. Товариство «Ук-
раїна».—К., 1986.
Г. К. ДМИТРЕНКО.
МИ МАТІР
НАЗИВАЄМО СВЯТОЮ
Є в світі одне слово, перед яким усі народи низько
схиляють голови.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23