Щоб були здорові, як вода,
Багаті, як земля, щоб міряли гроші мискою,
а дітей колискою.
Вітаємо вас в парі!
Хай на вас добра днина
Та грошей торбина,
а до того ж дітвори
сотні півтори.
Бажаємо молодим, щоб ви мали
в оборі, в коморі, в стіжку і в мішку,
в ложці, в мисці і в колисці.
На щастя! Як буде у вашій хаті єдність і згода
То не буде страшна для вас ніяка негода!
Дарую зелений гай, як не поцілує
молодий молоду,— не візьму коровай!
Дарую ковзало,
Щоб до року повзало.
Дарую рубля,
Щоб купили «Жигуля»,
А як не хвате,
То нехай свекруха доплате.
Дарую березове поліно,
Щоб поцілував зять тещу в коліно.
Дарую вам кусок сала,
Щоб свекруха невістку не кусала.
Ой перепиваю Ганусі перину,
Щоб мала щасливу годину.
Дарую вам кістку,
Щоб свекруха любила невістку.
Дарую вам міді,
Щоб не були бідні,
А серебра, щоб думка була одна.
Дарую вам кілочок,
Щоб був любимий
Тещин зятьочок.
Дарую насіння з огірків,
Щоб невістка не бігала
До чужих парубків.
Дарую пшінки,
Щоб молодий не ходив
До другої жінки.
Даруємо буряк, щоб було все в домі так.
Даруємо капусти, щоб не було в домі пусто.
Даруємо бумажку, щоб Альошка не дивився на чужу
Машку,
Даруємо трьошку, щоб Галя не дивилась на чужого
Альошку.
Даруємо картинку, щоб КУПИЛИ живу Маринку,
Даруємо цибулину, щоб свекруха прийняла за рідну
дитину.
Дружко:
— Десь тут є молодого й молодої веселі музики, що
грають на всякі язики! Просять молодий і молода на
цей дар! Прошу!
Старший музикант, за звичаєм — скрипаль, підхо-
дить до столу, бере підошву з короваю і дякує моло-
дим.
Свашки (примовляли речитативом, вигукували):
Музики хороші,
Заграйте нам веселої без грошей,
Дамо вам пити й їсти,
Тільки нема вам де сісти!
1€2
Скрипка, йдучи на весілля, раденько співала:
— І нап'ємось, і наїмось. (2)
А бас гудів:
— Побачимо, що там буде! (2)
Йшли музики із весілля — скрипка плакала-тужила:
— І не пили, і не їли — животики підводили/
А бас гудів:
163
— А я казав, що так буде,
Що про нас усі забудуть!
Будуть пити, танцювати —
Весіллячко споминати.
Під час обдарування (перепою) співають теж:
Ой роде, роде багатий,
Перепивай товарець рогатий.
А ви, сестриці,— телиці,
А ви, зовиці,— ягниці,
А ви, кумочки,— курочки,
А ви, перепійці — по копійці.
Співають:
Тарілочки не ціновані.
Молодята не ціловані.
Тарілочки поцінуйтеся,
Молодята поцілуйтеся.
(2)
Дружко:
Піднімемо одненьку — за батька й за неньку,
Що зростили доню гарну й лагідненьку.
Свашка:
Вип'ємо по новій.
Щоб молодих вік був довгий.
Пошли їм здоров'я,
Та з неба дощ, та хліб, та всячину!
По цій мові та будьмо здорові:
Пили-гуляли, галушки їли, молоду бачили,
Покажіть тепер, де ваші двері.
Співають:
Ой свату наш, свату!
Рубай сіни й хату!
Рубай ще й солому,
Пускай нас додому.
ЛІТЕРАТУРА
Записи від старожилів Решетилівського р-ну Полтавської обл.
Весілля.—К., 1970.
Весільні пісні.— К., 1988.
•Скуратівський В. Т. Місяцелік.— К., 1993.
Обмчаи, поверья я напитки малоросиян.— К., 1991.
Н. А. БІДА.
164
ПОХОРОННІ ОБРЯДИ
В УКРАЇНІ
Мета: ознайомити з похоронними обрядами, вихо-
вувати повагу до старших у родині.
ХІД УРОКУ
Учитель.
На сьогоднішньому уроці піде мова про похороннї
обряди.
Летіла зозуля
З гори та в долину,
Та й стала кувати
Коло мого тину.
— Зозуле, зозуле,
Чого в саду куєш?
Чи ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?
Зозуля кувала,
Правдоньку сказала,
Що моєї мами
На світі не стало.
Забігла до хати,
Стала на порозі,
Забилось серденько,
Покотились сльози.
Ой Матінко моя,
Де ж тебе узяти:
Чи з воску зліпити,
Чи намалювати?
Наїхали маляра
З далекого краю,
Змалювали неньку
На білій оселі.
Змалювали очі,
Змалювали брови,
% Та не змалювали
Щирої розмови.
Кажуть, коли помирає людина, то на небі меншає на
одну зірку. Коли помирає хороша людина, то на землі
меншає на одну добру душу.
165

Смерть людини — велике горе для тих, хто її втра-
чає, і насамперед для її сім'ї, її роду. І вдячність за ті
добрі справи, які вона творила на землі, втілюється в
похоронному обряді. Як важливо гідно провести дорогу
людину в останню путь — у вічність, у пам'ять... Про-
вести так, щоб чистою була совість живих...
Чи вміємо ми, чи не забули?
Отже, сьогодні у нас урок про обряд пам'яті — похо-
ронний обряд.
Народження і смерть. Два найважливіших моменти
людського життя: початок і кінець. Людина надавала
завжди їм особливого значення.
Чому людина вмирає? Що відбувається з померлим?
Цього пояснити людина не могла. От і .придумала міфи
про потойбічний світ. Що це за світ?
— Це світ, в якому живуть душі померлих, підзем-
ний світ, де живуть різні темні сили, хвороби, і т. п.
— А як ви гадаєте, добру і злу людину чекало одна-
кове життя? — Після смерті, вважається, добру людину
чекає вічне життя, а злу — вічні муки!
— От бачите, мораль застерігала від нечесних, злих
вчинків, від скупості, ненависті, підлості — за все злий
знайде розплату після смерті. Про це розповідається і
в казках, і в повір'ях, і в літературі, зокрема в «Енеїді»
І. Котляревського.
—• А як людина уявляла саму смерть? Адже, не
вміючи пояснити, древні одухотворювали не лише при-
роду, а й інші явища: долю, злидні, хвороби і саму
смерть. Це була своєрідна міфічна істота в українському
фольклорі, особливо в казках, та й досі в уявленні на-
роду вона незмінна. Що це за істота?
— Смерть уявлялася сухою бабою, старою, страш-
ною, зубастою, в білій одежі, яка йде з косою і тою ко-
сою косить усіх людей.
— А може, хтось із вас розкаже якусь легенду чи
казку про смерть?
Дівчина і смерть
Одна дівчина ходила просити па весілля. І от зустрічає вона
по дорозі Смерть. Дівчина спочатку злякалась, а потім і її запро-
сила на весілля. А Смерть і каже:
— Завтра в себе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за
стіл. Але ти можеш і не вмерти. Є у вашому селі баба, якій 95
років, їй судилося прожити ще 5 років. Піди й попроси її, якщо
вона погодиться вмерти за тебе, то ти ще проживеш 5 років.
166
Пішла дівчина до тої баби, а баба не погодилася...
— Прожила я 95 років, то й проживу ще 5, коли судилося.
Скільки не живи, а все жити хочеться!
На другий день та молода тільки сіла на весіллі за стіл,—
так зразу й померла.
— Людина, яка гідно жила, намагається гідно зуст-
ріти смерть і з честю піти «на той світ». В похоронному
обряді, як ні в якому іншому, збереглися давні тради-
ції. Нині люди заздалегідь готуються до смерті. Нама-
гаються помиритися з усіма, з ким сварилися,— це на-
зивається «попрощатись», висповідати всі «гріхи», щоб
жодної плями нечесності, нещирості не лишилось на її
совісті. Люди хочуть іти «на той світ» чистими.
А ще заздалегідь готують собі на смерть одяг. Який
це одяг, які з ним пов'язані повір'я у вашому селі?
— У нас на смерть убирають за старою традицією.
Вишивають нову сорочку, і, в основному, чорним кольо-
ром, таку, щоб на ній не було багато квіток. Шиють
нову спідницю, фартух, корсетку. Все це ніколи не одя-
гають. І чоловікові теж усе нове готують. Крім одягу,
готують рушники, хустки, свічки для людей.
— Отже, не тільки душа людини повинна була очис-
титися від життєвого бруду, навіть одяг має сприяти
цьому очищенню.
А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Зі
смертю в свідомості людини було пов'язано багато міс-
тичного. Наприклад, різні повір'я та прикмети, навіть
сни, що пророкують смерть. Все це деякою мірою збе-
реглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні по-
вір'я. А що збереглося в нашому селі? Які прикмети
віщують смерть?
— Коли пташка в хату залетить, то буде мрець.
— Коли курка співає.
— Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то
хтось помре.
— Сова кричить: «Поховав! Поховав!» — і при цьому
висить головою вниз, то мрець буде.
— Кінчик носа свербить — мерця чує.
— Якщо сниться, що побудував нову хату, то комусь
«побудують» домовину.
Багато^містичного в свідомості людини було пов'я-
зано з моментом смерті і з самим померлим. Адже мо-
мент смерті — це межа двох вимірів, двох світів. Сам
померлий іще не належав потойбічному світу. Обряд у
давнину мав відправити його в той світ, але він вже не
167
належав і світу живих, тому природно, що мертвий ви-
кликав страх у живих. За переконаннями древніх, він
мав шкідливий вплив на природу, на людей. Тому існу-
вав ряд заборон та магічних дій, які мали знешкодити
вплив мертвого на живий світ.
— Які це магічні дії? Що робили в момент смерті,
що заборонялося робити? Чого не можна було робити,
коли в селі був покійник?
— У момент смерті запалювали свічку та лампадку,
закривали дзеркала, які є в хаті. Не можна було силь-
но кричати й плакати. І ще розв'язували всі вузли в
хаті, щоб і в душі мертвого вузли розв'язалися.
— Коли є покійник у селі, не можна було нічого
сіяти, садити, торкатися насіння, саджанців, квашених
овочів, солити огірки чи капусту на зиму, бо посіяне
замре в землі, а засолене погниє. Не можна було підси-
пати квочку, гуску або торкатися яєць, бо позамирають
курчата.
— Все це — відгомін тих давніх вірувань про шкід-
ливий вплив померлих на навколишню природу. Коли
помирає людина, один із перших обрядів, як і при на-
родженні,— омивання. Хто це робить і як?
— Збираються старші жінки, сусідки чи родичі, і
миють, а потім вбирають померлого у традиційний
смертний одяг. Після того кладуть на лаві ногами до
дверей, а тоді починається похорон.
Крім древнього обряду омивання, що символізує очи-
щення, є ще один цікавий елемент. Коли людина по-
мерла, всю одежу, в якій вона була, постіль, а іноді і
взагалі всі її речі спалюють. Чому? Очевидно, це залиш-
ки якогось давнього обряду?
— У стародавніх слов'ян відбувався обряд спалення
померлого. Його клали у велику лодію (човен). Він був
такий великий, що туди вміщувався не лише небіжчик,
а й все необхідне для потойбічного життя майно. Крім
того, тут же приносилися жертви богам — убивали дріб-
них тварин, птахів, кидали різну їжу. Іноді з князем
бажала вмерти його вірна дружина або дівчина, її теж
убивали. Потім розпалювали велике вогнище, на якому
все це спалювали, а на тому місці насипали великий
курган.
Отже, ці дії мають основу в глибокій давнині, в
язичницькому світогляді наших предків. І тому не див-
но, що співають на похоронах, і ті пісні надзвичайно
зворушливі, сердечні. Ось приклади таких пісень:
168

Ой Боже, ой Боже, з високого неба,
Почуй ти молитву мою!
Прийми мою душу до самого раю,
А тіло о сирую землю!
Насипте на мені високу могилу,
Нехай вона травою заросте!
Посадіть на мені червону калину,
Вона навесні зацвіте!
І будуть до неї пташки прилітати,
Будуть щєбетаїи мені.
А я не почую, бо буду лежати
В могилі сирої землі.
Моя домовина — хатонька темненька,
А в неї віконця нема.
Я буду лежати, буду спочивати.
Як в полі билинка одна.
(Зап. в с. Гнідині Бориспільського р-ну Київської обл.).
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в порозі,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Зачиняйте двері,
Не пускайте її!
Ой матінко, матінко наша.
Що стоїть в хаті,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Дайте хліба й солі.
Виряджайте її!
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в головах,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Засвітіть свічку,
Дайте в руки мені!
(Зап. в с. Плішивець Гадяцького р-ну Полтавської обл.).
— Скільки днів триває похорон, хто і коли прихо-
дить на нього?
— Залежно від того, коли людина померла, похорон
може тривати 2—3 дні. Якщо це сталося вдень після
обіду чи ввечері, то першу ніч і вечір тільки готуються
до похорону, скликають родичів і т. д. І сидять над
мертвим лише свої, рідні; а коли на світанку або серед
ночі, то ввечері вже правлять панахиду.
— Коли і як приходити на похорон?
169
— На похорон не кличуть, приходять всі, хто хоче,
в основному ті, хто шанував покійного, обов'язково при-
носять хліб. Крім цього, несуть ще різні продукти —
овочі, фрукти, печиво. Як заходять у хату, то не кажуть
«Добрий день», бо для родичів покійного він не доб-
рий. Підходять насамперед до померлого, мовчки стоять
трохи, а тоді до всіх.
— Що ж відбувається в перший день чи вечір похо-
рону?
— Збираються люди — сусіди, родичі, друзі — і цілу
ніч сидять біля померлого. Цілу ніч говорять про нього
усе тільки хороше, навіть якщо це була погана людина,
все одно згадують, що він доброго зробив. Розповіда-
ють про останні дні його життя, про обставини смерті.
Тут можна багато наслухатись спогадів, переказів про
померлого, навіть легенд. При цьому читають псалтир
і співають поминальні пісні.
Справді, народ наш співав завжди, навіть у горі.
Але в різних місцевостях України хоронили по-різ-
ному. Наприклад, на Гуцульщині, Буковині коло по-
мерлого співали коломийки, відбувалися різні хлопчачі
ігри. Ось одна з них.
Хлопцеві накидають кожуха на голову, беруть його
в коло. Тоді один хтось сильно б'є його поясом по спи-
ні. Він мусить вгадати, хто вдарив. Якщо не вгадає, то
знову стає в коло. А як вгадає — на його місце стає
той, хто бив.
Ці та подібні розваги, пісні дуже давні. Але чи не
найдавніші з усіх видів обрядової творчості народу —
українські голосіння. У західних районах України ще
можна зустріти жінок, які вміють голосити. Голосила
дочка за матір'ю чи за батьком, сестра — за братом,
дружина — за чоловіком. А в матері за дочкою чи за
сином були свої голосіння. Людина співає і плаче одно-
часно. Кожна по-своєму виливає словами душевний біль,
розпач, але були також і певні традиції. Цей народний
плач, унікальний за своєю образністю, мав велику емо-
ційну силу. Ось приклад голосіння дочки за матір'ю, за-
писаного 1908 року на Буковині:
Мамко моя, голубко моя,
Мамко моя, зозулько моя,
Мамко моя, порадничко моя!
Де ми ся зійдемо, де ми ся порадимо?
Мамко моя, голубко моя,
Де вас найду, де вас відшукаю?
170
Чи в садочку на листочку,
Чи в полі на колосочку,
Чи в городчику на зіллячку,
Чи в церкві на подвір'ячку?
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас си надіяти?
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Миколая з писанками?
Задзвоніть, дзвоники, задзвоніть,
Та мою мамку збудіть!
Та най же вони встають,
Та най нас порадять!
Бо ми газдувати не знаємо,
Бо ми мамки не маємо!
Встаньте, мамко, встаньте,
Та на сироти погляньте.
Бо сироти ніколи правди не мають,
Бо сироти рано встають,
До полудня обіду шукають,
Та рано лягають.
Мамко моя, ластівочко моя,
Мамко моя, щебетушко моя!
Звідки вас буду визирати?
Чи з-за гори високої,
Чи з долини глибокої?
Відай же ваші, мамко,
Стежечки травой заростя,
А доріжки листом западя!..
Станьте, мамко, станьте,
Та походіть по своїм подвір'ячку,
Та наробіть нам слідочків!
Ми будем ті слідочки збирати,
Будем василечками їх обтикати,
Та по тих слідочках вас, мамко,
Будем пізнавати!
— Отож цілу ніч співають, плачуть над померлим,
сидять і говорять про нього. А що відбувається наступ-
ного дня?
— Зранку копають яму на кладовищі, тешуть труну,
хрест. Це роблять ті люди, які вміють, їм дають сніда-
ти. А в хаті готуються до обіду.
— Зранку сходяться люди, так само несуть різні
продукти. Приходять в основному старі люди. Знову
співають, правлять панахиду, розповідають про життя
померлоф.
Потім усі рідні прощаються з померлим, цілують
його і всі виходять із хати, а померлого кладуть у до-
мовину.
— А що кладуть у домовину разом із померлим?
— Збереглася така традиція: кладуть подушечку з
171
сіна, труну вистилають білим, а в далеких місцевостях
кладуть іще змінну сорочку, спідницю або штани,
взуття.
Це залишки тих архаїчних звичаїв, коли разом із
померлим клали в гробницю все його майно — одяг,
прикраси, гроші, посуд, знаряддя праці, худобу, зброю,
навіть слуг, бо вірили, що воно згодиться померлому в
потойбічному світі.
— Що ж відбувається далі?
— Далі похоронна процесія іде до церкви. Там ще
раз правлять панахиду. А якщо церкви в селі немає, то
зі співом ідуть прямо на кладовище. Коло могили знову
співають поминальних пісень, рідні востаннє прощають-
ся з померлим. Могилу копають там, де хтось похова-
ний з родичів, на рушниках опускають труну в яму, а
потім усі кидають в яму по жмені землі й квіти.
Багато містичного було пов'язано з останньою до-
рогою покійника, адже вона осмислювалася як дорога
в потойбічний світ. Тому виконувалися різні магічні дії,
існували заборони, щоб не зашкодити ні мертвому, ні
живим. Залишки їх збереглися в різних повір'ях. Які
повір'я ви знаєте?
— Коли винесли мерця з хати і з подвір'я, треба слі-
дом за ним зачинити двері і ворота, щоб смерть не вер-
талася.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23