; про ці досить склад - то впливають сучасної ринкоц та
- це дуіі можна
вислів, що
умов про ціну
-Іезною кількістю товарів здатні категорій товарного виробництва доси
§ 3. Закони товарного виробництва,
їх сутність та функції
виробництва
регулює особли
лише
законів діють декілька з н;
Економіку товарного' сукупшсть економічних законів
•
•артості як осГвного'закон?' 3уСТрІЧається визначення зака мфою з цим можна ™;адК2с;ТН°ГО ВИр°бниЦтва- Д зв'язки між виппй„„Г™ СЬ' Закон ваРтості виражає
покупцями товарів і потреб згідно з їх вартісті
Цін від вартості в пптГ,Г^ВИЯВЛ5ТЬСЯ ЧЄРЄЗ стихійне відхилені ти- Дія його
можна пого
;~ ед„ХНоГ- ??
""""^«^•^""ів™™
Цесі обміну, виявляється
товарного
закон має назву закоі
економічний розвиток '<*г„; ЧЄРЄЗ Рух цін забезпечує^
ВИ*г,т„. ~_._\НЧ Т°К СУСПІЛЬНОГО ВИООбншІтря Чо„„„ '.І
виконує стимулюючу функцію виробництва. По-перше, продуктивності технологій та
ДІЯ
виробництва. Закон вартої і є, по суті, рушійною сило закону стимулює зростаі сприяє виникненню неї і таким чином зменшує витр; "'' також функція закону, Іічна диференціа вартості через відхилення цін ра: пропозиції виступає стихійним регулято] і. Відхилення .або коливання цін визнач; товаровиробників, які роблять висновки
56
про те, виробництво яких треба збільшити або зменшити, шоб не було їх надлишку чи дефіциту. Таким чином зменшується амплітуда коливання цін, вони стають більш стабільними.
Теорія трудової вартості досить активно використовує вартість як категорію і як економічний закон. Представники цієї теорії (У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. -Маркс) у центр своїх міркувань ставили тільки затрати праці на виробництво товарів та їх вартість. У цьому один із недоліків даної концепції. Теорію трудової вартості називають затратною теорією товарних відносин, або теорією об'єктивних витрат. Крім того, недоліком теорії трудової вартості є складність або абстрактність багатьох її постулатів. На практиці категорія вартості не може бути використана як інструмент впливу на виробництво. Взагалі в сучасних наукових уявленнях про вартість підкреслюється її трансцендентна сутність. Таку позицію поділяли також представники теорії виробництва (Дж. Мілль, Н. Сеніор, Дж. Мак-Куллох та ін.) і теорії трьох факторів виробництва (Ж.Б. Сей та Ф. Бастіа).
Світова економічна думка в останній третині XIX ст. запропонувала оригінальний підхід до виявлення сутності вартості (цінності) товарів. Засновники та прихильники теорії маржиналізму (граничної корисності), зокрема У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк — представники різних країн Європи та США, в основу своєї концепції поклали не затрати, а результати виробництва товарів. Ця концепція має назву суб'єктивної теорії цінності. Вище вже згадувались категорії нової концепції. Пізніше завдяки зусиллям видатного теоретика М. Туган-Барановського, В.К. Дмітрієва, Р.М. Орженецького, А.Д. Білімовича та інших вчених було зроблено спробу об'єднати досягнення об'єктивного та суб єктивного підходів до визначення сутності вартості. Найбільшого ефекту досяг родоначальник неокласичного теоретичного напрямку А. Маршалл, який у своїх дослідженнях
Результаті
_ _—————<*ь>1* 1 К
на виробництво товарів. Діє І ~аті якої відбувається соціально-І й,,.».-" ~
•з законами
активно синтезував досягнення теорії трудової вартості та теорії граничної корисності. Маршалл вважав, що ринкова економіка формується під впливом попиту та пропозиції, і поєднував динаміку попиту з результативною теорією маржиналізму, а динаміку пропозиції—з затратною концепцією трудової вартості.
В сучасних умовах перехідної економіки серед економістів 'а політиків ще має місце протиставлення і пряме заперечення таких категорій, як трудова вартість і гранична корисність, що є [Помилкою. В умовах формування нових економічних відносин ить продуктивним має бути підхід, що забезпечував би товарш|використання категорій і заковів товарного виробництва, всіх, що
57
•
допоможуть одержати вагомий кінцевий результат в економічні діяльності.
Товарне виробництво пов'язане з дією закону грошивог обігу. В країнах з різними економічними системами, використовуються гроші, необхідно знати, скільки грошової ма потрібно для нормального господаріовзння. Грошовий обіг в різн країнах залежить від впливу великої кількості чинників. У сфе грошового обігу діє економічний закон кількості гроше необхідних для грошового обігу, сформульований в XIX ст. Перш; основна умова ефективного грошового обігу — швидкість обі грошей та їх ліквідність. Чим швидше гроші будуть обслуговуваї товарні угоди, тим менше їх потрібно для обігу. Формула закої грошового обігу має такий вигляд:
Кг = ТЦ / Шо,
де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу; ТЦ — сума товарів у суспільстві; Шо — швидкість обігу грошових одиниць.
З розвитком товарного виробництва та зміною його ти| змінюються і функції грошей, а також трансформується зак кількості грошей, необхідних для обігу. В цьому разі форл закону буде такою:
Кг = ТЦ-К + П-(ВП/Шо),
де К — сума грошей, які обслуговують кредити; П — платежі, яких настав строк виплати; ВП — сума взаємосплачених платежів
Дія закону кількості грошей, -необхідних для обі характерна як для металевої грошової системи в минулому, так і сучасної паперово-кредитної.
У країнах з розвиненою ринковою економікою, реалізується велика кількість товарів у безготівковому варіанті, грошей в економіці змінюється. Спостерігається залежність вартістю товарів в суспільстві і кількістю грошей, за допомо яких всі товари мають бути реалізовані. Ця залежність виражаєті такою формулою:
де Р — середній рівень цін; (2 — кількість товарів; М — грош^ маса; V — швидкість обігу грошових одиниць.
В умовах розвиненої паперово-кредитної грошової систе^ 58
наведена формула відображає дію закону кількості грошей. необхідних для обігу готівкою та у безготівковому вигляді. Використання цієї формули для розрахунків залежить від величин, що складають її. З цього приводу деякі наукові економічні школи Уіонстаристів та кейнсіанців досі не прийшли до спільної думки. Оскільки грошова маса, що необхідна для обігу, є неоднорідною, всі VI елементи мають різну швидкість обігу. Визначити кількість грошей, необхідних для обігу, дуже важко. Монетаристи у своїх розрахунках виходять із пропозиції гро1шей в ринковій системі, кейнсіанці ж, навпаки, основним фактором вважають попит на гроші.
Глава 7. РИНОК ЯК ЕКОНОМІЧНА ФОРМА
ОРГАНІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ.
ДЕРЖАВА ТА РИНОК
§ 1. Ринок: сутність, основи і характерні риси. Функції ринку
В економічній теорії і практиці питання про ринкові відносини та їх роль у розвитку суспільного виробництва завжди належали до найбільш складних і суперечливих. Особливу гостроту ця проблема набула сьогодні, коли багато країн почали здійснювати перехід до регульованих ринкових відносин.
У найбільш загальному розумінні ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами в процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за заковами товарного виробництва і грошового обігу.
З цього визначення ринку виходить, по-перше, що його можна розглядати як складову частину єдиного економічного життя підприємств, галузей, регіонів, економіки в цілому; ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювані процеси, їх кінцеві результати і ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не Мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний, автоматично діючий ринок, що саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно
59
працювати не в змозі. Вже в римському праві містилися норми, яі регулювали ринкові відносини обміну.
Отже, потрібно підкреслити, що ринок є одним найбільших утворень людства. Кожний етап розвитку суспільств зумовлює певні особливості функціонування ринку, певні інституті механізми ринкових відносин. Можна умовно виділити ряд етапів шляхів становлення ринкових відносин.
Перший етап — період від розпаду первісно-общинног ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувавс формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництв, Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалис як правило, в надрах натурального господарства, потіснювали йоп Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованим суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницьким латифундіями, феодальними помістями, селянським господарствами і т.п.), вони відкривали додаткові можливості дл розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвита» торгівлі було пов'язане і часткове нагромадження капіталу.
Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. ВІ характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільної господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних країн д межі XIX - XX ст. Ринок існував у своїй класичній формі, кол товар перетворюється в елементарну частку капіталістичної господарства. В цей період знімаються позаекономічні обмеженії на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюєш єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих уме головними важелями саморегульованої ринкової економіки стал вільні ціни й конкуренція.
Третій етап — переростання капіталізму вільн конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім в державне монополістичний. Для даного періоду характерним є підривано класичного ринку, обмеження сфер його впливу державки регулюванням.
Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, ш за своєю природою він є суперечливим і здатним завдяї притаманній йому стихійності призвести не тільки до прогресу, & й до депресії, криз і навіть до повного руйнування економічн системи. Тому потрібно було знайти ефективні засоби, й допомогли б обмежити стихійні сили ринку.
Вперше обгрунтував необхідність державної дії на ринкої економіку англійський економіст Дж. М. Кейнс. У протилежнім
60
економістам XVIII - XIX ст. Дж. М. Кейнс і його послідовники довели. що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і чинник активізації підприємництва в господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса допомогли уряду Рузвельта уникнути руйнівної дії "великої депресії".
Слід відзначити, шо у зв'язку'1 з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом.
Якщо узагальнити історичний досвід формування ринку в західних країнах, можна зробити такі висновки.
Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних, соціальних, політичних тощо.
У західних країнах вже давно зрозуміли, що ринок зосереджує в собі величезну енергію (як творчу, так і руйнівну), яка, якщо її не тримати в певних рамках, здатна зруйнувати життєво важливі сфери і економічну систему в цілому. Не випадково фінансування фундаментальної науки, культури, освіти там здійснюється спеціальними фондами і асоціаціями, які не мають за мету здобуття прибутку. Економічна діяльність держави є важливим засобом подолання стихійних сил ринку й одним із елементів сучасного господарства. Держава навчилася регулювати попит і пропозицію, цю основу ринку, і, не порушуючи самої природи і механізмів на мікрорівні (підприємство), створила механізм регулювання ринку на макрорівні. Ринок став регульованим, що дає право за сучасних умов визначити моделі ринкових відносин у розвинених країнах як "соціальне ринкове господарство".
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що якоюсь мірою відображає калії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття.
-учасний же ринок — один із елементів іншої, значно складнішої
•истеми господарювання, елементами якої є:
61
— власне ринкові відносини, то грунтуються конкуренції економічно відокремлених виробників, вільних ціна; попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, риної праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;
— численні регулюючі інститути, в першу чергу державі головною метою яких є підтримка збалансованості попиту пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;
— система досконально відпрацьованого законодавства, встановлює "правила гри' на ринку, перетворює ринок із "дикого", •цивілізований: це антимонопольне (антитрестове) законодавс законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язані про захист споживача, про труд і соціальну захищеність;
— стан масової свідомості (культура, ідеолої правосвідомість);
— високоякісна інформаційно-аналітична база, ринкова інфраструктура (товарні біржі, біржі цінних папері служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентсті служби безготівкових розрахунків тощо).
Отже, як свідчить світовий досвід, при теперішньому ріі розвитку продуктивних сил для конструктивного функціонуваї ринку і господарського механізму необхідним є контеї продуманих та взаємозв'язаних юридичних норм, компетентної дійового державного регулювання, певної суспільної свідомої моралі, культури.
Досягнення цілей ринкової економіки можливо в прої виконання ринком ряду функцій, серед яких потрібно відзначі такі:
1) інформаційна, що виявляє суспільні потреби, попит товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ ринку;
2) регулююча, яка визначає структуру пропозиції виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно платоспроможного попиту;
3) стимулююча, що націлює виробників на зниження ві виробництва і підвищення його ефективності на осі впровадження нової техніки і технології, раціональї використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів послуг;
4) інтегруюча, яка забезпечує взаємодію функцій, перелічені вище, і допомагає вибору ефективних рішень діяльності підприємств;
5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів 62
виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.
§ 2. Види, структура, інфраструктура ринку
Економіка функціонує як складна система трьох взаємозв'язаних рівнів: мікрорівень — госпв,дарські одиниці; метарі-вень — галузеві структури ринку (банки, біржі); макрорівень — органи (в основному державні) регулювання ринкових відносин.
Ця система розкриває організацію ринкових відносин. Поряд з нею важливим елементом організації виступають види і форми ринку. Розрізняють, як правило, такі види ринків: ринок товарів та послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестиційних ресурсів); фінансовий ринок (ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та валютний ринок); ринок праці. Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів.
Реформа споживчого ринку в Україні передбачає: І 1) розвиток підприємництва у сфері торгівлі і демонополізацію; 2) підтримку малого і середнього бізнесу; 3) перехід до нової системи ціноутворення; 4) поступову ліквідацію дотацій збитковим Підприємствам; 5) захист ринку і споживачів від недобросовісної торгівлі; 6) ліквідацію необгрунтованих привілеїв у розподілі споживчих благ.
Ринок засобів виробництва в повному розумінні цього слова в Україні не існував. Засоби виробництва надходили до споживачів через централізовану систему матеріально-технічного постачання. Фактично ринок засобів виробництва створюється в Україні заново, і головним моментом є перехід від централізованого фондування ресурсів до оптової торгівлі ними.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
- це дуіі можна
вислів, що
умов про ціну
-Іезною кількістю товарів здатні категорій товарного виробництва доси
§ 3. Закони товарного виробництва,
їх сутність та функції
виробництва
регулює особли
лише
законів діють декілька з н;
Економіку товарного' сукупшсть економічних законів
•
•артості як осГвного'закон?' 3уСТрІЧається визначення зака мфою з цим можна ™;адК2с;ТН°ГО ВИр°бниЦтва- Д зв'язки між виппй„„Г™ СЬ' Закон ваРтості виражає
покупцями товарів і потреб згідно з їх вартісті
Цін від вартості в пптГ,Г^ВИЯВЛ5ТЬСЯ ЧЄРЄЗ стихійне відхилені ти- Дія його
можна пого
;~ ед„ХНоГ- ??
""""^«^•^""ів™™
Цесі обміну, виявляється
товарного
закон має назву закоі
економічний розвиток '<*г„; ЧЄРЄЗ Рух цін забезпечує^
ВИ*г,т„. ~_._\НЧ Т°К СУСПІЛЬНОГО ВИООбншІтря Чо„„„ '.І
виконує стимулюючу функцію виробництва. По-перше, продуктивності технологій та
ДІЯ
виробництва. Закон вартої і є, по суті, рушійною сило закону стимулює зростаі сприяє виникненню неї і таким чином зменшує витр; "'' також функція закону, Іічна диференціа вартості через відхилення цін ра: пропозиції виступає стихійним регулято] і. Відхилення .або коливання цін визнач; товаровиробників, які роблять висновки
56
про те, виробництво яких треба збільшити або зменшити, шоб не було їх надлишку чи дефіциту. Таким чином зменшується амплітуда коливання цін, вони стають більш стабільними.
Теорія трудової вартості досить активно використовує вартість як категорію і як економічний закон. Представники цієї теорії (У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. -Маркс) у центр своїх міркувань ставили тільки затрати праці на виробництво товарів та їх вартість. У цьому один із недоліків даної концепції. Теорію трудової вартості називають затратною теорією товарних відносин, або теорією об'єктивних витрат. Крім того, недоліком теорії трудової вартості є складність або абстрактність багатьох її постулатів. На практиці категорія вартості не може бути використана як інструмент впливу на виробництво. Взагалі в сучасних наукових уявленнях про вартість підкреслюється її трансцендентна сутність. Таку позицію поділяли також представники теорії виробництва (Дж. Мілль, Н. Сеніор, Дж. Мак-Куллох та ін.) і теорії трьох факторів виробництва (Ж.Б. Сей та Ф. Бастіа).
Світова економічна думка в останній третині XIX ст. запропонувала оригінальний підхід до виявлення сутності вартості (цінності) товарів. Засновники та прихильники теорії маржиналізму (граничної корисності), зокрема У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк — представники різних країн Європи та США, в основу своєї концепції поклали не затрати, а результати виробництва товарів. Ця концепція має назву суб'єктивної теорії цінності. Вище вже згадувались категорії нової концепції. Пізніше завдяки зусиллям видатного теоретика М. Туган-Барановського, В.К. Дмітрієва, Р.М. Орженецького, А.Д. Білімовича та інших вчених було зроблено спробу об'єднати досягнення об'єктивного та суб єктивного підходів до визначення сутності вартості. Найбільшого ефекту досяг родоначальник неокласичного теоретичного напрямку А. Маршалл, який у своїх дослідженнях
Результаті
_ _—————<*ь>1* 1 К
на виробництво товарів. Діє І ~аті якої відбувається соціально-І й,,.».-" ~
•з законами
активно синтезував досягнення теорії трудової вартості та теорії граничної корисності. Маршалл вважав, що ринкова економіка формується під впливом попиту та пропозиції, і поєднував динаміку попиту з результативною теорією маржиналізму, а динаміку пропозиції—з затратною концепцією трудової вартості.
В сучасних умовах перехідної економіки серед економістів 'а політиків ще має місце протиставлення і пряме заперечення таких категорій, як трудова вартість і гранична корисність, що є [Помилкою. В умовах формування нових економічних відносин ить продуктивним має бути підхід, що забезпечував би товарш|використання категорій і заковів товарного виробництва, всіх, що
57
•
допоможуть одержати вагомий кінцевий результат в економічні діяльності.
Товарне виробництво пов'язане з дією закону грошивог обігу. В країнах з різними економічними системами, використовуються гроші, необхідно знати, скільки грошової ма потрібно для нормального господаріовзння. Грошовий обіг в різн країнах залежить від впливу великої кількості чинників. У сфе грошового обігу діє економічний закон кількості гроше необхідних для грошового обігу, сформульований в XIX ст. Перш; основна умова ефективного грошового обігу — швидкість обі грошей та їх ліквідність. Чим швидше гроші будуть обслуговуваї товарні угоди, тим менше їх потрібно для обігу. Формула закої грошового обігу має такий вигляд:
Кг = ТЦ / Шо,
де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу; ТЦ — сума товарів у суспільстві; Шо — швидкість обігу грошових одиниць.
З розвитком товарного виробництва та зміною його ти| змінюються і функції грошей, а також трансформується зак кількості грошей, необхідних для обігу. В цьому разі форл закону буде такою:
Кг = ТЦ-К + П-(ВП/Шо),
де К — сума грошей, які обслуговують кредити; П — платежі, яких настав строк виплати; ВП — сума взаємосплачених платежів
Дія закону кількості грошей, -необхідних для обі характерна як для металевої грошової системи в минулому, так і сучасної паперово-кредитної.
У країнах з розвиненою ринковою економікою, реалізується велика кількість товарів у безготівковому варіанті, грошей в економіці змінюється. Спостерігається залежність вартістю товарів в суспільстві і кількістю грошей, за допомо яких всі товари мають бути реалізовані. Ця залежність виражаєті такою формулою:
де Р — середній рівень цін; (2 — кількість товарів; М — грош^ маса; V — швидкість обігу грошових одиниць.
В умовах розвиненої паперово-кредитної грошової систе^ 58
наведена формула відображає дію закону кількості грошей. необхідних для обігу готівкою та у безготівковому вигляді. Використання цієї формули для розрахунків залежить від величин, що складають її. З цього приводу деякі наукові економічні школи Уіонстаристів та кейнсіанців досі не прийшли до спільної думки. Оскільки грошова маса, що необхідна для обігу, є неоднорідною, всі VI елементи мають різну швидкість обігу. Визначити кількість грошей, необхідних для обігу, дуже важко. Монетаристи у своїх розрахунках виходять із пропозиції гро1шей в ринковій системі, кейнсіанці ж, навпаки, основним фактором вважають попит на гроші.
Глава 7. РИНОК ЯК ЕКОНОМІЧНА ФОРМА
ОРГАНІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ.
ДЕРЖАВА ТА РИНОК
§ 1. Ринок: сутність, основи і характерні риси. Функції ринку
В економічній теорії і практиці питання про ринкові відносини та їх роль у розвитку суспільного виробництва завжди належали до найбільш складних і суперечливих. Особливу гостроту ця проблема набула сьогодні, коли багато країн почали здійснювати перехід до регульованих ринкових відносин.
У найбільш загальному розумінні ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами в процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за заковами товарного виробництва і грошового обігу.
З цього визначення ринку виходить, по-перше, що його можна розглядати як складову частину єдиного економічного життя підприємств, галузей, регіонів, економіки в цілому; ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювані процеси, їх кінцеві результати і ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не Мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний, автоматично діючий ринок, що саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно
59
працювати не в змозі. Вже в римському праві містилися норми, яі регулювали ринкові відносини обміну.
Отже, потрібно підкреслити, що ринок є одним найбільших утворень людства. Кожний етап розвитку суспільств зумовлює певні особливості функціонування ринку, певні інституті механізми ринкових відносин. Можна умовно виділити ряд етапів шляхів становлення ринкових відносин.
Перший етап — період від розпаду первісно-общинног ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувавс формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництв, Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалис як правило, в надрах натурального господарства, потіснювали йоп Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованим суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницьким латифундіями, феодальними помістями, селянським господарствами і т.п.), вони відкривали додаткові можливості дл розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвита» торгівлі було пов'язане і часткове нагромадження капіталу.
Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. ВІ характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільної господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних країн д межі XIX - XX ст. Ринок існував у своїй класичній формі, кол товар перетворюється в елементарну частку капіталістичної господарства. В цей період знімаються позаекономічні обмеженії на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюєш єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих уме головними важелями саморегульованої ринкової економіки стал вільні ціни й конкуренція.
Третій етап — переростання капіталізму вільн конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім в державне монополістичний. Для даного періоду характерним є підривано класичного ринку, обмеження сфер його впливу державки регулюванням.
Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, ш за своєю природою він є суперечливим і здатним завдяї притаманній йому стихійності призвести не тільки до прогресу, & й до депресії, криз і навіть до повного руйнування економічн системи. Тому потрібно було знайти ефективні засоби, й допомогли б обмежити стихійні сили ринку.
Вперше обгрунтував необхідність державної дії на ринкої економіку англійський економіст Дж. М. Кейнс. У протилежнім
60
економістам XVIII - XIX ст. Дж. М. Кейнс і його послідовники довели. що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і чинник активізації підприємництва в господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса допомогли уряду Рузвельта уникнути руйнівної дії "великої депресії".
Слід відзначити, шо у зв'язку'1 з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом.
Якщо узагальнити історичний досвід формування ринку в західних країнах, можна зробити такі висновки.
Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних, соціальних, політичних тощо.
У західних країнах вже давно зрозуміли, що ринок зосереджує в собі величезну енергію (як творчу, так і руйнівну), яка, якщо її не тримати в певних рамках, здатна зруйнувати життєво важливі сфери і економічну систему в цілому. Не випадково фінансування фундаментальної науки, культури, освіти там здійснюється спеціальними фондами і асоціаціями, які не мають за мету здобуття прибутку. Економічна діяльність держави є важливим засобом подолання стихійних сил ринку й одним із елементів сучасного господарства. Держава навчилася регулювати попит і пропозицію, цю основу ринку, і, не порушуючи самої природи і механізмів на мікрорівні (підприємство), створила механізм регулювання ринку на макрорівні. Ринок став регульованим, що дає право за сучасних умов визначити моделі ринкових відносин у розвинених країнах як "соціальне ринкове господарство".
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що якоюсь мірою відображає калії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття.
-учасний же ринок — один із елементів іншої, значно складнішої
•истеми господарювання, елементами якої є:
61
— власне ринкові відносини, то грунтуються конкуренції економічно відокремлених виробників, вільних ціна; попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, риної праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;
— численні регулюючі інститути, в першу чергу державі головною метою яких є підтримка збалансованості попиту пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;
— система досконально відпрацьованого законодавства, встановлює "правила гри' на ринку, перетворює ринок із "дикого", •цивілізований: це антимонопольне (антитрестове) законодавс законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язані про захист споживача, про труд і соціальну захищеність;
— стан масової свідомості (культура, ідеолої правосвідомість);
— високоякісна інформаційно-аналітична база, ринкова інфраструктура (товарні біржі, біржі цінних папері служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентсті служби безготівкових розрахунків тощо).
Отже, як свідчить світовий досвід, при теперішньому ріі розвитку продуктивних сил для конструктивного функціонуваї ринку і господарського механізму необхідним є контеї продуманих та взаємозв'язаних юридичних норм, компетентної дійового державного регулювання, певної суспільної свідомої моралі, культури.
Досягнення цілей ринкової економіки можливо в прої виконання ринком ряду функцій, серед яких потрібно відзначі такі:
1) інформаційна, що виявляє суспільні потреби, попит товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ ринку;
2) регулююча, яка визначає структуру пропозиції виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно платоспроможного попиту;
3) стимулююча, що націлює виробників на зниження ві виробництва і підвищення його ефективності на осі впровадження нової техніки і технології, раціональї використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів послуг;
4) інтегруюча, яка забезпечує взаємодію функцій, перелічені вище, і допомагає вибору ефективних рішень діяльності підприємств;
5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів 62
виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.
§ 2. Види, структура, інфраструктура ринку
Економіка функціонує як складна система трьох взаємозв'язаних рівнів: мікрорівень — госпв,дарські одиниці; метарі-вень — галузеві структури ринку (банки, біржі); макрорівень — органи (в основному державні) регулювання ринкових відносин.
Ця система розкриває організацію ринкових відносин. Поряд з нею важливим елементом організації виступають види і форми ринку. Розрізняють, як правило, такі види ринків: ринок товарів та послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестиційних ресурсів); фінансовий ринок (ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та валютний ринок); ринок праці. Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів.
Реформа споживчого ринку в Україні передбачає: І 1) розвиток підприємництва у сфері торгівлі і демонополізацію; 2) підтримку малого і середнього бізнесу; 3) перехід до нової системи ціноутворення; 4) поступову ліквідацію дотацій збитковим Підприємствам; 5) захист ринку і споживачів від недобросовісної торгівлі; 6) ліквідацію необгрунтованих привілеїв у розподілі споживчих благ.
Ринок засобів виробництва в повному розумінні цього слова в Україні не існував. Засоби виробництва надходили до споживачів через централізовану систему матеріально-технічного постачання. Фактично ринок засобів виробництва створюється в Україні заново, і головним моментом є перехід від централізованого фондування ресурсів до оптової торгівлі ними.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19