Одночасно 'буде зменшуватися купівля товарів з більш низькою ірсікичною корисністю на таку саму одиницю грошових витрат.
Якщо поділити граничну корисність товару га його ринкову І:іну. тс одержимо зважену граничну корисність. Так, остання грошова одиниця, витрачена, наприклад, на хліб, повинна становити ту ж корисність, що й остання грошова одиниця, витрачена на інші блага, наприклад овочі. Закономірно виникає питання про те, що вважати вимірником, тобто в яких одиницях оцінювати граничну корисність благ.
Залежно від відповіді на це запитання прихильники теорії граничної корисності поділилися, ка кардиналістів і ординалістів. Перші з них — У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон — при вимірюванні абсолютних величин граничної корисності частіше використовували грошову концепцію, згідно з якою гроші — єдиний оцінний вимірник корисності. Ординалісти (В. Парето, Д Хікс) вимірником граничної корисності вважали набір товарів, їх кількість. "Інструментом" такого аналізу стали криві байдужості.
Вперше термін "крива байдужості" запровадив та визначив янг:,:.іськяй економіст Ф. Еджуорт у кінці XIX ст. Характеристика 1:рич >; байдужості відображає особливості поведінки споживача, я'; '• чиоішує проблему альтернативного вибору. Для споживача :' : •>••' олгіа, а декілька комбінацій різних економічних благ, які : • .нть о.:не і й- ж шдоволення споживчих бажань. Споживач ': ".--• .кіч -,-зоїх потреб у річних пропорціях і комбінаціях споживчі
89
Графічна Інтерпретація к,>ин;>: ба!І,ч\'.косп І;: використовується в теорії для вивчення ранжирування суб'п-л переваг споживачів, які обмежені у своїх бажаннях оссбист бюджетом. Кожна крива байдужості відтворю* певніш набі товарів, які мають однакову корисність Тому споживачеві чк "байдуже", який з варіантів набору вибрати. Наприклад, є чоти) варіанти, складені з двох груп товарів: одяг і продукти харчу ват Купуючи для задоволення своїх потреб продукти і одяг, споживі може комбінувати їх кількість у різних співвідношення! ранжирувати (табл. 3).
Таблиця
Оцінки споживача щодо цих груп товарів суб'єктне Менша кількість одного продукту цілком компенсується більш кількістю іншого, в результаті споживчий ефект кожного варіаі набору продуктів практично однаковий. Як видно з таблиці, чотири варіанти набору товарів практично однакові, а то характеризуються як набори байдужості, які приносять споживач^ однаковий рівень задоволення. Можливість упорядкувати оцін< корисності різних споживчих благ і описати цей поряд! (ранжирування) за допомогою головної функції корисної грунтується на прийнятті низки аксіом. Так, якщо благо А д| споживача корисніше за В, а благо В корисніше за С, то А новині бути кориснішим ніж С. Якщо це зобразити графічно в систе координат, отримуємо ряд точок, які відображають криї байдужості (див. рис. ! 0).
С
Комбінації Продукти (кількість одиниць) Одя г (кількість 9 одиниць) |
А 1 г———— ——— 3 Л " ~ л " Ш
В 6 І
С 5 5 1
Д Г ——— 4 І_ 1 6 " _1
Д
6 7 X
Рис. 10
Споживачу байдуже, який із наборів вибрати з точки зору сумарної корисності. Якщо відкладати на горизонтальній лінії (ОХ) кількість одиниць одягу, а на вертикальній (О?) — кількість одиниць продуктів харчування, то одержимо точки, через які можна прозести криву байдужості.
Аналіз процесу споживання на основі кривої байдужості пояснює процес зменшення споживання одного економічного блага (а нашому прикладі продукти чи одяг) збільшенням споживання другого. Величина компенсації в даному випадку буде залежати від нахилу кривої байдужості.
Можливості споживчого вибору, як правило, визначаються бюджетними обмеженнями і цінами товарів. Порівнюючи цінові та бюджетні обмеження, споживач замінює одні товари іншими, прагнучи до максимізації їх корисності і власного споживання. Задані обмеження визначають межу споживчого вибору, відрізняють потреби від попиту. Щоб побудувати лінію бюджетних обмежень, повернемося знову до нашого прикладу. Якщо наносити точки відповідно до кожного набору в тих же параметрах, що і для кривої байдужості, і провести через них лінію, то отримуємо межу '.або лінію) бюджетних обмежень.
Споживчі ціни та грошові доходи обмежують набір ек'ономічних благ, а разом з цим і життгвий рівень, пов'язуючи їх з
91
ОСООНС7 ММ '.МОД-КЧ'ММ. У^:-:М ЛІМІ! !ІІ;.ЬМ ЇМ.,! ' їх •:,;;>!:;,\ Д.!\ОД1(,
споживача і\ МРРЛКЖЧ г. в;діиі'.іді!>. г>мі\ ^;гд/!,еі них ,>")\іеж:-нь, | отже. ндаюспром'.'жмії.ть иок\п;дн >. приро'їно. ІІРГ;ИІ на еко.чоміч блага. Якщо за ініши ріпних умов 'ростакпь Іроіі!>>в'. доходе, ті пропорційно зрост.к і купівельна спроможність споживача. збільшення може відбуватися ; в том\ ралі, якщо грошові доходи змінились, але мало місце зниження споживчих цін.
Т'акі колисання приводять споживача до сганози рівноваги, яке досягається в певній точці (див. рис. 1 і. точка (.') кривій байдужості. Звичайно будь-яка точка що знаходиться, ви ніж С. виявилася о найбільш бажаною, але рівень доходу мо зробити її неможливою. Рівновага споживача настає, коли у ньої відсутні стимули змінити споживчий набір продуктів. Це означ що в даному випадку досягається максимально можливий результ тобто максимальна корисність, що найбільш задовольняє потребу, точці рівноваги нахил лінії бюджетних можливостей, визначається співвідношенням цін товарів, збігається з нахило кривої байдужості.
Хс X Рис. 11 § 4. Еластичність попиту залежно від ціни та доходу
При розгляді ринкових відносин поняття "попит" належні до фундаментальних. Ця категорія відображає, з одного боку. пот-І
, . . спожинача в псиних економічних благах, бажання придбати їх ^'нній кількості і. з друго'о бок\. можливість сплатити за покупку -; І.ічамя. півень яких знаходиться н межах достатньої для покупця . .: ;осгіроможності. Щодо кількісного виміру попит на товари _ це Іч'-;ний обсяг (тобто кількість) даного блага, який споживачі І\Ілають, готові і мають грошову можливість придбати в певний період часу і за певні ціни. На обсяг попиту впливають і інші ^,;іноаі фактори: споживчий смак, мрда, дизайн і, особливо г,е Іпчина грошового доходу. Рівень доходу обумовлює купівельну І;,роможність споживача: чим він вищий, тим вищий рівень попиту
Для споживачів з витим рівнем доходу характерна і вища кідькість попиту порівняно з тими, хто має нижчий доход. Підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці сприяють поліпшенню добробуту всіх верств населення і, відповідно, збільшенню доходів кожного споживача. Таким чином, зростання доходу на душу населення супроводжується підвищенням загального обсягу попиту.
Відношення, яке характеризує зміну попиту залежно від зміни доходу, називається в економічній науці еластичністю попиту залежно від доходу.
Еластичність відображає також залежність між попитом і пінами, між пропозицією і цінами, між цінами і заробітною платою. Зміна економічних ситуацій в ринковому середовищі викликає відповідну реакцію споживачів. Деякі з них намагаються пристосуватися до змін у ціновій політиці, інші, ЯКІ бажають продовжити процес задоволення потреб, роблять це за" рахунок .Ііьтернативних товарів. Ступінь реакції споживача відрбражасться в понятті "еластичність попиту залежно від ціни". .Це поняття називають ще коефіцієнтом цінової еластичності. Він вимірюється в процентах як відношення змін попиту до змін ціни.
Глава 10. ФІРМА ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
§ І, Фірма (підприємство): сутність, функції і правова основа функціонування
Поняття "фірма" та "підприємство"
' «к тотожні. Так. під фірмою розуміється будь-я
•• ~к„- - я '•'.шриємство. що має права юридичної осоои, л ^еж
сіном — виробничий комплекс, однопрофільна структура
93
"!Н\ ГаМОС! Н'ІІІ'-ТЬ. І
1 пш гінкормсіания іення самостійного і ("ари. ма-і-аг послу: й. свідчить :Іро схожість, І'огс>лн!с гі, цих понять. В західній економічній літературі основна лаика суспільного виробництва частіше називається фірмою, у вітчизняній — підприємством.
Як субЧкг ринкових відносин фірма (підприємство; мас такі ознаки' господарська організація, цю склалася: виробництво товаріз, катання ПОСЛУГ: статчс юридичної особи. Розглянемо ці ознаки.
Поняття •'організація" запроваджено в економічну теорію: ще А. Маршаллом, але широке зикорисганкя отримало в рамках| інституціоналізму. Р. Коуз в 1937 р. визначив організацію як групу людей, які свідомо об'єдналися для реалізації своїх інтересів.
Існує багато форм організацій, які класифікуються за різними критеріями. Особливостями господарської організації є: відокремленість майна, закритість членства в організації, виняткове привласнення матеріальних благ.
Не будь-яка господарська організація є фірмою (підприємством). Щоб стати нею, вона мас бути товаровиробником. Виробництво товарів, надання послуг для задоволення потреб споживачів — головна економічна функція фірм;-;.
Діяльність, пов'язана з наданням товарів і послуг кінцевому споживачеві, є частиною виробництва.
Оскільки в ході виробничої діяльності фірма перетворює ресурси в продукцію і за рахунок отриманого від її продажу доходу виплачує прибутки власникам ресурсів, фірма виконує ще дві економічні функції: функцію продуктивного використання ресурсів і функцію розподілу.
Третя ознака — наявність статусу юридичної особи. Юридичною особою вважається організація, що представляє в | єдиній особі окремих суб'єктів, які входять до неї і мають в розпорядженні відокремлене майно; яка несе самостійну майнову відповідальність, виступає як самостійний суб'єкт права в ролі позивача і відповідача.
Статусу юридичної особи фірма (підприємство) набуває після державної реєстрації. »
Отже, фірма (підприємство) — це господарська організація, що користується правами юридичної особи, здійснює виробництво товарів, надання послуг з метою отримання прибутку.
Доцільність утворення фірми як організаційної форми І 94 4
,,/;,;;,;•;<,;. < : ІО'І і! ,',) ; і •• • І.ЧЧ'Р". '^.п.' ''.':- .' ^' ••' '•'>'• '•' ° іе к ' 'ЇВ '-'• ."'V ПргІІІІ . і'І!,я?' :}ЦКОрІіСТОіЛ іі."і і'І •• і'ОЬ'а. :! .:.'.і','<>~ рО-;К'Л!Л ";%!аП!Л ЬН". 'і !•
...г.'іі'ііігкіч. Крім того, ця оргам!';а:;шна с'-орма дає можліівіі.Іь Ч.Ігіоуити на елементах основного і оборотного капітал). ; -.'Н^чваги невироонич.. гак звап трансакчійиі витрати.
ТрачсакиійіІІ рліфаш — №' вятрати в сфері обміну.
;оБІені передачею прав власності. Звичайно наділяють такі види
н: :иат: на пошук інформації, ма проі;сде;гня переговорів і укладення
контрактів, ма проведення розрахунків, на специфікацію і захисі
по з в власності.
Сутність перших трьох трансакшйних витрат розкривасться
з їх назві.
Витрати на сг.оиифікзціч-- прг.в власності — це витрати. пов'язані з визначенням •.'•уб'єк'Іа і об'єкта власності, засобів наділення нею, з визначенням правомочносте*! власника.
§ 2. ВчутрІ!ІІнс і зовнішнє середовище фірми (підприємства)
Діяльність фірми визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Сукупність першим складає внутрішнє, а сукупність других — зовнішнє середовище фірми.
Матеріальне внутрішньофірмове середовище — це всі матеріальні об'єкти, які оточують індивіда або соціальну групу Е процесі виробництва товарів, надання послуг, це речі, повітряне середовище, самі люди У відношенні до даного працівника інші учасники виробництва є частиною матеріального середовища, в якому здійснюється його діяльність.
Матеріально-речове середовище складається з засобів виробництва і предметів, необхідних для життя людини під час виробництва. Це середовище натуральне, природне й середовище. створене самими людьми, їх співвідношення залежить від
специфіки виробництва
Соціальне знутрішньофірмове середовище — це сукупність чідносин, що склалися у фірмі, соціальні норми поведінки, рівень суспільної свідомості. В літературі соціальне середовище часто
моральним або психологічним кліматом. Організації, як правило, складаються з більшої або меншої :і соціальних гр-гі/ Вони створюються на основі як ьмого. так І неформального принципів. З урахуванням того, і.зідн є членами не тільки організації в цілому, але й своєї
фірми. П|
параметрів!
соціальної групи, > внутрппньомх середовищі фірмі: виділити мікросередовище того або іншого працівника, тієї або іншої соціальної групи.
Внутрішнє середовище значною мірою формується! керівництвом фірми. Воно вибирає метЧ діяльності завдання, технологію, структуру і багато інших діяльності організації. Разом з тим можливості керівництва, я відомо, не є необмеженими. Вибір технології визначається рівнем! розвитку продуктивних сил, значна частина елементів соціальне середовища фірми формується поза нею і лише привноситься фірму зовні.
Зовнішнє середовище фірми — це сукупність чинників і умов, що існують поза фірмою, але здатні впливати на ї| функціонування.
Подібно внутрішньому зовнішнє середовище фірми те: являє собою систему певних елементів. Насамперед, вон поділяється на середовище прямого і непрямого впливу. Д першого належать зовнішні чинники, що безпосередньо впливаюті на діяльність фірми, до другого — чинники, що не мають негайної і прямої дії на фірму, але так або інакше впливають на неї, її функції.
До чинників середовища прямого впливу належать! постачальники матеріальних, трудових ресурсів і капіталу, споживачі і конкуренти, закони та органи державного регулювання. Залежність фірми від цих чинників очевидна. Без необхідних ресурсів жодна діяльність взагалі неможлива, а без попиту створюваний продукт вона не має сенсу.
Певний вплив на фірму мають і конкуренти. Боротьба з ними за споживачів і постачальників визначає тактику фірми, рівень її прибутків, а в цілому, і життєздатність.
Правила гри встановлюються не тільки конкуренцією, але й | законодавством. Залежать вони і від розпоряджень державних-! органів.
Чинники середовища непрямого впливу — це рівень розвитку продуктивних сил в країні, стан економіки, політичні обставини, соціокультурні фактори.
§ 3. Ресурси фірми. Основний і оборотний капітал. Знос основного капіталу і амортизація
Для здійснення виробництва фірмі несолідні капітал, земля, праця.
96
11 а п;:-чді к\ :;.;. '.-.%:І 'п\ :111; ^. . .; ; -..;. І.... :..-. • .. . .•^••бів шіробнііц'вл. : >ч>:л-л'. ро.ч;<>и-.'. >;•->-, ,к ;•: :.
•-.Ідьчост! фірмі; д:І скдзпч 'V г.т;"'" Ьі-дк •;-:•--,
Т(ОД>КЦІЯ.
Джерелами первісного копіті.^ • г— :.ог: :• -Ісски засновників, кошти від продаху лк-ІІ.'- І с: 'іг.-,
•!.!;,чів. капітальні вкладення і дотації з бюджету, ге Р'ІІІИХ осіб та ін При злійснемкі госгіодарської діяті д керелсм капіталу стають одержувані не;<-Співвідношення власного і позичкового к=м:іт
•^еіламентується законодавством ^л.г-,о-< м.німального розміру статутного каїгга:;:-.
Особистий чинник — це персона;: фірми, н-оі її постійних працівників, які набули необхідної підготовки, мають досвід практичної діяльності
Персонал поділяється на працівників основне.'1 Діяльності ффми. нз промйслозо-чирооничий І не
алв
і чеос
ночної
СЛСБІиі
Залежно від характеру функ'.пн. :І!О виконую :ьси персоналом фірми, виділяготь чотири кагсіорн: ксрічникч. ф-І -;ііші. ' "іч'.кбовці, працівники
Фірма закупов>х ресурси, здійснює виробництво га !)салізацію продукції'. При ньому її капітал послідовно насуває ! ролевої, продуктивної та товарної форм, проходить сфери обігу і
•нробнмцтва. Такий послідовний рух називається кругообігом
капіталу.
Кругообіг капіталу —- одноразовий акт. Але відомо, ще суспільство не може зупинити виробництво, бо в цьому разі припинить і своє існування. Капітал повинен здійснювати кругообіг безперервно. Кругообіг капіталу як процес, що повторюється, створює оборот капітал;.-.
Оборот капіталу здійснюється протягом певного часу. Чим швидше або повільніше обертається капітал, тим більше або менше прибутків одержує фірма (підприємство) за певний період. 1 Інидкість оборот', капіталу вимірюється кількістю його оборотів за
• вн:ч> період або тривалістю одного обороту:
50ГІ» за пік. О - - гдинн
ця виміру (рік).
— час
ооороту даного каппалч.
Час оборот^ капіки\ складається 'і час\: виробництва і час\ обігу.
Час виробництва, в свою черіл. включас в себе робочим час. час впливу природних чинників, організаційні перерви в процесі праці, час перебування засобів виробництва \ виробничих запасах.
Час обігу складається з часу купівлі засобів виробництва і робочої сили, часу транспортування товарів від виробника до споживача, часу перебування продукції в товарних запасах. час> продажу готової продукції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Якщо поділити граничну корисність товару га його ринкову І:іну. тс одержимо зважену граничну корисність. Так, остання грошова одиниця, витрачена, наприклад, на хліб, повинна становити ту ж корисність, що й остання грошова одиниця, витрачена на інші блага, наприклад овочі. Закономірно виникає питання про те, що вважати вимірником, тобто в яких одиницях оцінювати граничну корисність благ.
Залежно від відповіді на це запитання прихильники теорії граничної корисності поділилися, ка кардиналістів і ординалістів. Перші з них — У. Джевонс, А. Маршалл, Д. Робертсон — при вимірюванні абсолютних величин граничної корисності частіше використовували грошову концепцію, згідно з якою гроші — єдиний оцінний вимірник корисності. Ординалісти (В. Парето, Д Хікс) вимірником граничної корисності вважали набір товарів, їх кількість. "Інструментом" такого аналізу стали криві байдужості.
Вперше термін "крива байдужості" запровадив та визначив янг:,:.іськяй економіст Ф. Еджуорт у кінці XIX ст. Характеристика 1:рич >; байдужості відображає особливості поведінки споживача, я'; '• чиоішує проблему альтернативного вибору. Для споживача :' : •>••' олгіа, а декілька комбінацій різних економічних благ, які : • .нть о.:не і й- ж шдоволення споживчих бажань. Споживач ': ".--• .кіч -,-зоїх потреб у річних пропорціях і комбінаціях споживчі
89
Графічна Інтерпретація к,>ин;>: ба!І,ч\'.косп І;: використовується в теорії для вивчення ранжирування суб'п-л переваг споживачів, які обмежені у своїх бажаннях оссбист бюджетом. Кожна крива байдужості відтворю* певніш набі товарів, які мають однакову корисність Тому споживачеві чк "байдуже", який з варіантів набору вибрати. Наприклад, є чоти) варіанти, складені з двох груп товарів: одяг і продукти харчу ват Купуючи для задоволення своїх потреб продукти і одяг, споживі може комбінувати їх кількість у різних співвідношення! ранжирувати (табл. 3).
Таблиця
Оцінки споживача щодо цих груп товарів суб'єктне Менша кількість одного продукту цілком компенсується більш кількістю іншого, в результаті споживчий ефект кожного варіаі набору продуктів практично однаковий. Як видно з таблиці, чотири варіанти набору товарів практично однакові, а то характеризуються як набори байдужості, які приносять споживач^ однаковий рівень задоволення. Можливість упорядкувати оцін< корисності різних споживчих благ і описати цей поряд! (ранжирування) за допомогою головної функції корисної грунтується на прийнятті низки аксіом. Так, якщо благо А д| споживача корисніше за В, а благо В корисніше за С, то А новині бути кориснішим ніж С. Якщо це зобразити графічно в систе координат, отримуємо ряд точок, які відображають криї байдужості (див. рис. ! 0).
С
Комбінації Продукти (кількість одиниць) Одя г (кількість 9 одиниць) |
А 1 г———— ——— 3 Л " ~ л " Ш
В 6 І
С 5 5 1
Д Г ——— 4 І_ 1 6 " _1
Д
6 7 X
Рис. 10
Споживачу байдуже, який із наборів вибрати з точки зору сумарної корисності. Якщо відкладати на горизонтальній лінії (ОХ) кількість одиниць одягу, а на вертикальній (О?) — кількість одиниць продуктів харчування, то одержимо точки, через які можна прозести криву байдужості.
Аналіз процесу споживання на основі кривої байдужості пояснює процес зменшення споживання одного економічного блага (а нашому прикладі продукти чи одяг) збільшенням споживання другого. Величина компенсації в даному випадку буде залежати від нахилу кривої байдужості.
Можливості споживчого вибору, як правило, визначаються бюджетними обмеженнями і цінами товарів. Порівнюючи цінові та бюджетні обмеження, споживач замінює одні товари іншими, прагнучи до максимізації їх корисності і власного споживання. Задані обмеження визначають межу споживчого вибору, відрізняють потреби від попиту. Щоб побудувати лінію бюджетних обмежень, повернемося знову до нашого прикладу. Якщо наносити точки відповідно до кожного набору в тих же параметрах, що і для кривої байдужості, і провести через них лінію, то отримуємо межу '.або лінію) бюджетних обмежень.
Споживчі ціни та грошові доходи обмежують набір ек'ономічних благ, а разом з цим і життгвий рівень, пов'язуючи їх з
91
ОСООНС7 ММ '.МОД-КЧ'ММ. У^:-:М ЛІМІ! !ІІ;.ЬМ ЇМ.,! ' їх •:,;;>!:;,\ Д.!\ОД1(,
споживача і\ МРРЛКЖЧ г. в;діиі'.іді!>. г>мі\ ^;гд/!,еі них ,>")\іеж:-нь, | отже. ндаюспром'.'жмії.ть иок\п;дн >. приро'їно. ІІРГ;ИІ на еко.чоміч блага. Якщо за ініши ріпних умов 'ростакпь Іроіі!>>в'. доходе, ті пропорційно зрост.к і купівельна спроможність споживача. збільшення може відбуватися ; в том\ ралі, якщо грошові доходи змінились, але мало місце зниження споживчих цін.
Т'акі колисання приводять споживача до сганози рівноваги, яке досягається в певній точці (див. рис. 1 і. точка (.') кривій байдужості. Звичайно будь-яка точка що знаходиться, ви ніж С. виявилася о найбільш бажаною, але рівень доходу мо зробити її неможливою. Рівновага споживача настає, коли у ньої відсутні стимули змінити споживчий набір продуктів. Це означ що в даному випадку досягається максимально можливий результ тобто максимальна корисність, що найбільш задовольняє потребу, точці рівноваги нахил лінії бюджетних можливостей, визначається співвідношенням цін товарів, збігається з нахило кривої байдужості.
Хс X Рис. 11 § 4. Еластичність попиту залежно від ціни та доходу
При розгляді ринкових відносин поняття "попит" належні до фундаментальних. Ця категорія відображає, з одного боку. пот-І
, . . спожинача в псиних економічних благах, бажання придбати їх ^'нній кількості і. з друго'о бок\. можливість сплатити за покупку -; І.ічамя. півень яких знаходиться н межах достатньої для покупця . .: ;осгіроможності. Щодо кількісного виміру попит на товари _ це Іч'-;ний обсяг (тобто кількість) даного блага, який споживачі І\Ілають, готові і мають грошову можливість придбати в певний період часу і за певні ціни. На обсяг попиту впливають і інші ^,;іноаі фактори: споживчий смак, мрда, дизайн і, особливо г,е Іпчина грошового доходу. Рівень доходу обумовлює купівельну І;,роможність споживача: чим він вищий, тим вищий рівень попиту
Для споживачів з витим рівнем доходу характерна і вища кідькість попиту порівняно з тими, хто має нижчий доход. Підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці сприяють поліпшенню добробуту всіх верств населення і, відповідно, збільшенню доходів кожного споживача. Таким чином, зростання доходу на душу населення супроводжується підвищенням загального обсягу попиту.
Відношення, яке характеризує зміну попиту залежно від зміни доходу, називається в економічній науці еластичністю попиту залежно від доходу.
Еластичність відображає також залежність між попитом і пінами, між пропозицією і цінами, між цінами і заробітною платою. Зміна економічних ситуацій в ринковому середовищі викликає відповідну реакцію споживачів. Деякі з них намагаються пристосуватися до змін у ціновій політиці, інші, ЯКІ бажають продовжити процес задоволення потреб, роблять це за" рахунок .Ііьтернативних товарів. Ступінь реакції споживача відрбражасться в понятті "еластичність попиту залежно від ціни". .Це поняття називають ще коефіцієнтом цінової еластичності. Він вимірюється в процентах як відношення змін попиту до змін ціни.
Глава 10. ФІРМА ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
§ І, Фірма (підприємство): сутність, функції і правова основа функціонування
Поняття "фірма" та "підприємство"
' «к тотожні. Так. під фірмою розуміється будь-я
•• ~к„- - я '•'.шриємство. що має права юридичної осоои, л ^еж
сіном — виробничий комплекс, однопрофільна структура
93
"!Н\ ГаМОС! Н'ІІІ'-ТЬ. І
1 пш гінкормсіания іення самостійного і ("ари. ма-і-аг послу: й. свідчить :Іро схожість, І'огс>лн!с гі, цих понять. В західній економічній літературі основна лаика суспільного виробництва частіше називається фірмою, у вітчизняній — підприємством.
Як субЧкг ринкових відносин фірма (підприємство; мас такі ознаки' господарська організація, цю склалася: виробництво товаріз, катання ПОСЛУГ: статчс юридичної особи. Розглянемо ці ознаки.
Поняття •'організація" запроваджено в економічну теорію: ще А. Маршаллом, але широке зикорисганкя отримало в рамках| інституціоналізму. Р. Коуз в 1937 р. визначив організацію як групу людей, які свідомо об'єдналися для реалізації своїх інтересів.
Існує багато форм організацій, які класифікуються за різними критеріями. Особливостями господарської організації є: відокремленість майна, закритість членства в організації, виняткове привласнення матеріальних благ.
Не будь-яка господарська організація є фірмою (підприємством). Щоб стати нею, вона мас бути товаровиробником. Виробництво товарів, надання послуг для задоволення потреб споживачів — головна економічна функція фірм;-;.
Діяльність, пов'язана з наданням товарів і послуг кінцевому споживачеві, є частиною виробництва.
Оскільки в ході виробничої діяльності фірма перетворює ресурси в продукцію і за рахунок отриманого від її продажу доходу виплачує прибутки власникам ресурсів, фірма виконує ще дві економічні функції: функцію продуктивного використання ресурсів і функцію розподілу.
Третя ознака — наявність статусу юридичної особи. Юридичною особою вважається організація, що представляє в | єдиній особі окремих суб'єктів, які входять до неї і мають в розпорядженні відокремлене майно; яка несе самостійну майнову відповідальність, виступає як самостійний суб'єкт права в ролі позивача і відповідача.
Статусу юридичної особи фірма (підприємство) набуває після державної реєстрації. »
Отже, фірма (підприємство) — це господарська організація, що користується правами юридичної особи, здійснює виробництво товарів, надання послуг з метою отримання прибутку.
Доцільність утворення фірми як організаційної форми І 94 4
,,/;,;;,;•;<,;. < : ІО'І і! ,',) ; і •• • І.ЧЧ'Р". '^.п.' ''.':- .' ^' ••' '•'>'• '•' ° іе к ' 'ЇВ '-'• ."'V ПргІІІІ . і'І!,я?' :}ЦКОрІіСТОіЛ іі."і і'І •• і'ОЬ'а. :! .:.'.і','<>~ рО-;К'Л!Л ";%!аП!Л ЬН". 'і !•
...г.'іі'ііігкіч. Крім того, ця оргам!';а:;шна с'-орма дає можліівіі.Іь Ч.Ігіоуити на елементах основного і оборотного капітал). ; -.'Н^чваги невироонич.. гак звап трансакчійиі витрати.
ТрачсакиійіІІ рліфаш — №' вятрати в сфері обміну.
;оБІені передачею прав власності. Звичайно наділяють такі види
н: :иат: на пошук інформації, ма проі;сде;гня переговорів і укладення
контрактів, ма проведення розрахунків, на специфікацію і захисі
по з в власності.
Сутність перших трьох трансакшйних витрат розкривасться
з їх назві.
Витрати на сг.оиифікзціч-- прг.в власності — це витрати. пов'язані з визначенням •.'•уб'єк'Іа і об'єкта власності, засобів наділення нею, з визначенням правомочносте*! власника.
§ 2. ВчутрІ!ІІнс і зовнішнє середовище фірми (підприємства)
Діяльність фірми визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Сукупність першим складає внутрішнє, а сукупність других — зовнішнє середовище фірми.
Матеріальне внутрішньофірмове середовище — це всі матеріальні об'єкти, які оточують індивіда або соціальну групу Е процесі виробництва товарів, надання послуг, це речі, повітряне середовище, самі люди У відношенні до даного працівника інші учасники виробництва є частиною матеріального середовища, в якому здійснюється його діяльність.
Матеріально-речове середовище складається з засобів виробництва і предметів, необхідних для життя людини під час виробництва. Це середовище натуральне, природне й середовище. створене самими людьми, їх співвідношення залежить від
специфіки виробництва
Соціальне знутрішньофірмове середовище — це сукупність чідносин, що склалися у фірмі, соціальні норми поведінки, рівень суспільної свідомості. В літературі соціальне середовище часто
моральним або психологічним кліматом. Організації, як правило, складаються з більшої або меншої :і соціальних гр-гі/ Вони створюються на основі як ьмого. так І неформального принципів. З урахуванням того, і.зідн є членами не тільки організації в цілому, але й своєї
фірми. П|
параметрів!
соціальної групи, > внутрппньомх середовищі фірмі: виділити мікросередовище того або іншого працівника, тієї або іншої соціальної групи.
Внутрішнє середовище значною мірою формується! керівництвом фірми. Воно вибирає метЧ діяльності завдання, технологію, структуру і багато інших діяльності організації. Разом з тим можливості керівництва, я відомо, не є необмеженими. Вибір технології визначається рівнем! розвитку продуктивних сил, значна частина елементів соціальне середовища фірми формується поза нею і лише привноситься фірму зовні.
Зовнішнє середовище фірми — це сукупність чинників і умов, що існують поза фірмою, але здатні впливати на ї| функціонування.
Подібно внутрішньому зовнішнє середовище фірми те: являє собою систему певних елементів. Насамперед, вон поділяється на середовище прямого і непрямого впливу. Д першого належать зовнішні чинники, що безпосередньо впливаюті на діяльність фірми, до другого — чинники, що не мають негайної і прямої дії на фірму, але так або інакше впливають на неї, її функції.
До чинників середовища прямого впливу належать! постачальники матеріальних, трудових ресурсів і капіталу, споживачі і конкуренти, закони та органи державного регулювання. Залежність фірми від цих чинників очевидна. Без необхідних ресурсів жодна діяльність взагалі неможлива, а без попиту створюваний продукт вона не має сенсу.
Певний вплив на фірму мають і конкуренти. Боротьба з ними за споживачів і постачальників визначає тактику фірми, рівень її прибутків, а в цілому, і життєздатність.
Правила гри встановлюються не тільки конкуренцією, але й | законодавством. Залежать вони і від розпоряджень державних-! органів.
Чинники середовища непрямого впливу — це рівень розвитку продуктивних сил в країні, стан економіки, політичні обставини, соціокультурні фактори.
§ 3. Ресурси фірми. Основний і оборотний капітал. Знос основного капіталу і амортизація
Для здійснення виробництва фірмі несолідні капітал, земля, праця.
96
11 а п;:-чді к\ :;.;. '.-.%:І 'п\ :111; ^. . .; ; -..;. І.... :..-. • .. . .•^••бів шіробнііц'вл. : >ч>:л-л'. ро.ч;<>и-.'. >;•->-, ,к ;•: :.
•-.Ідьчост! фірмі; д:І скдзпч 'V г.т;"'" Ьі-дк •;-:•--,
Т(ОД>КЦІЯ.
Джерелами первісного копіті.^ • г— :.ог: :• -Ісски засновників, кошти від продаху лк-ІІ.'- І с: 'іг.-,
•!.!;,чів. капітальні вкладення і дотації з бюджету, ге Р'ІІІИХ осіб та ін При злійснемкі госгіодарської діяті д керелсм капіталу стають одержувані не;<-Співвідношення власного і позичкового к=м:іт
•^еіламентується законодавством ^л.г-,о-< м.німального розміру статутного каїгга:;:-.
Особистий чинник — це персона;: фірми, н-оі її постійних працівників, які набули необхідної підготовки, мають досвід практичної діяльності
Персонал поділяється на працівників основне.'1 Діяльності ффми. нз промйслозо-чирооничий І не
алв
і чеос
ночної
СЛСБІиі
Залежно від характеру функ'.пн. :І!О виконую :ьси персоналом фірми, виділяготь чотири кагсіорн: ксрічникч. ф-І -;ііші. ' "іч'.кбовці, працівники
Фірма закупов>х ресурси, здійснює виробництво га !)салізацію продукції'. При ньому її капітал послідовно насуває ! ролевої, продуктивної та товарної форм, проходить сфери обігу і
•нробнмцтва. Такий послідовний рух називається кругообігом
капіталу.
Кругообіг капіталу —- одноразовий акт. Але відомо, ще суспільство не може зупинити виробництво, бо в цьому разі припинить і своє існування. Капітал повинен здійснювати кругообіг безперервно. Кругообіг капіталу як процес, що повторюється, створює оборот капітал;.-.
Оборот капіталу здійснюється протягом певного часу. Чим швидше або повільніше обертається капітал, тим більше або менше прибутків одержує фірма (підприємство) за певний період. 1 Інидкість оборот', капіталу вимірюється кількістю його оборотів за
• вн:ч> період або тривалістю одного обороту:
50ГІ» за пік. О - - гдинн
ця виміру (рік).
— час
ооороту даного каппалч.
Час оборот^ капіки\ складається 'і час\: виробництва і час\ обігу.
Час виробництва, в свою черіл. включас в себе робочим час. час впливу природних чинників, організаційні перерви в процесі праці, час перебування засобів виробництва \ виробничих запасах.
Час обігу складається з часу купівлі засобів виробництва і робочої сили, часу транспортування товарів від виробника до споживача, часу перебування продукції в товарних запасах. час> продажу готової продукції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19