;(.таїї: Ліг-е при колективних форліах організації праці та .!П!Ч;Г''нШ!Тва. Для цього неоохіднп соціальна революція, яка ,-< Ід триває шлях до побудови соціалістичного ладу виробництва і розподілу. В своєму головному творі "Капітал'' К. Маркс розробив і обгрунтував три найважливіших наукових положення: /агеріалістичне розуміння історії, двоїстий характер праці, теорію податкової вартості. '••
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень. Соціальні програми, науково обгрунтовані інституціоналістами, стали практикою державного регулювання економіки, часто використовуються програмування та індикативне планування (наприклад, у Франції).
Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку.
Інституціоналісти беруть активну участь у розробленні проектів конверсії воєнного виробництва.
Прихильники інституціонально-соціального напрямку висувають такі теорії: "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастьє. "суспільство масового споживання" V. Ростоу, "постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "сусп;:<:гпю третьої хвилі" Е. Тоффлера та ін.
Отже, для всіх напрямів сучасної екогомі-ної науки в цілому характерною є переорієнтація на поеді>лт:;я макро- і мікроаналізів економічних явищ та процесів. Ідо дає змогу найповніше відобразити реальну дійсність та пов'язати теорію з практикою.
20
§ 5. Розвиток економічної думки в Україні
Ькономічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Русская правда" Ярослава (XI ст.), ''Поучение" Володимира Мономаха (XI! ст), "Слово о полку Игореве" (XII .ст.), літопису "Повесть временньїх лет" (кінець XI — поч. XII ст.), "Киевская летопись" (XII ст.), "Галицко-ВольІнская летопись'ЧХІІ — XIII ст.), "Моленье Даниила Заточнпка" (XIII ст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію панівного класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI ст. — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка спрямована на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який ідеші майбутнього суспільства вбачав у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.
У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. Козельський в творі "Філософські пропозиції"" (1768 р.) відзначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".
Найрішучіший протест проти кріпосництва виразив Г.С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.
Наприкінці XVIII ст. — першій пол. XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилась дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В.Н. Каразін засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програ-
21 '
му. Іі якііі пропонував ліквідувати панщину і зіімінм'и її' ; рошоїкго рентою з передачею частини помішпиькпх земель селянам у вічне спадкоємство. З метою подолання економічної відсталості Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.
У 50-60 рр. XIX ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої на Україні був Т.Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової"'.
У середині XIX ст. пануючим напрямком в економічній думці України була класична політична економія. Серед українських економістів чільне місце посідають М Бунге, І. Вер-надський, Д. Журавський, Т. Степанов.
З початку 80-х рр. ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль в поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. Зібера, В. Воровського, Г. Петровського, Е Квірінга, О. Шліхтера, М. Скрипника, В. Чубаря та ін.
У 90 рр. XIX ст. — на тіоч. XX ст. значно вплинув на розвиток економічної думки М.І. Туган-Барановський — видатний економіст, організатор, педагог. За його безпосередньою участю була створена Українська академія наук (1920 р.), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він працював професором і деканом юридичного факультету Київського університету, був головою кооперативного комітету та українського наукового товариства економістів.
Він у своїх дослідженнях розробив проблеми ринків, промислових криз, розподілу, питання розвитку капіталізму, соціалізму і кооперації тощо.
У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. Першина, Л. Кухаренка, А. Чухна, А. Покритана та ін.
22
РОЗДІЛ II
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ
Глава 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ФАКТОРІВ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
-' Ь
§ 1. Суспільне виробництво ГІ основні умови його функціонування
Виробництво в широкому розумінні цього терміну є процесом впливу людини на природу з метою створення матеріальних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Історично виробництво мало довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді практично не існує, тому люди, входячи в певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво завжди має певну суспільну форму.
Виробничий процес відображає, по-перше, взаємозв'язок людини і природи, по-друге, взаємодію людей в процесі їх господарської діяльності.
Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця.
Якщо люди створюють будь-які речі, енергію, інформацію або перетворюють їх якості з використанням своєї праці, має місце виробництво. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає в себе засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва.
Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.
Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать різні 23
механізми, двигуни, верстати, исреланальні Іфисл; праці перебувають у стані постійного розвитку, виділити три значних етапи:
— доіндустріальний. коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;
— індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі великої машинної техніки;
— постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації суспільства.
Марксистська політична економія характеризує суспільне виробництво двома основними ознаками:
— це процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ;
— це діяльність людей, яка спрямована на задоволення їх потреб.
Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ й надання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (економічних благ і послуг).
Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини визначають напрямок розвитку виробництва і реалізуються в спеціально опрацьованих суспільством програмах. Суспільство має постійно .дарегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.
Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку цілей і знарядь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень. Соціальні програми, науково обгрунтовані інституціоналістами, стали практикою державного регулювання економіки, часто використовуються програмування та індикативне планування (наприклад, у Франції).
Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку.
Інституціоналісти беруть активну участь у розробленні проектів конверсії воєнного виробництва.
Прихильники інституціонально-соціального напрямку висувають такі теорії: "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастьє. "суспільство масового споживання" V. Ростоу, "постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "сусп;:<:гпю третьої хвилі" Е. Тоффлера та ін.
Отже, для всіх напрямів сучасної екогомі-ної науки в цілому характерною є переорієнтація на поеді>лт:;я макро- і мікроаналізів економічних явищ та процесів. Ідо дає змогу найповніше відобразити реальну дійсність та пов'язати теорію з практикою.
20
§ 5. Розвиток економічної думки в Україні
Ькономічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Русская правда" Ярослава (XI ст.), ''Поучение" Володимира Мономаха (XI! ст), "Слово о полку Игореве" (XII .ст.), літопису "Повесть временньїх лет" (кінець XI — поч. XII ст.), "Киевская летопись" (XII ст.), "Галицко-ВольІнская летопись'ЧХІІ — XIII ст.), "Моленье Даниила Заточнпка" (XIII ст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію панівного класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI ст. — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка спрямована на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який ідеші майбутнього суспільства вбачав у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.
У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. Козельський в творі "Філософські пропозиції"" (1768 р.) відзначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".
Найрішучіший протест проти кріпосництва виразив Г.С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.
Наприкінці XVIII ст. — першій пол. XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилась дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В.Н. Каразін засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програ-
21 '
му. Іі якііі пропонував ліквідувати панщину і зіімінм'и її' ; рошоїкго рентою з передачею частини помішпиькпх земель селянам у вічне спадкоємство. З метою подолання економічної відсталості Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.
У 50-60 рр. XIX ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої на Україні був Т.Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової"'.
У середині XIX ст. пануючим напрямком в економічній думці України була класична політична економія. Серед українських економістів чільне місце посідають М Бунге, І. Вер-надський, Д. Журавський, Т. Степанов.
З початку 80-х рр. ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль в поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. Зібера, В. Воровського, Г. Петровського, Е Квірінга, О. Шліхтера, М. Скрипника, В. Чубаря та ін.
У 90 рр. XIX ст. — на тіоч. XX ст. значно вплинув на розвиток економічної думки М.І. Туган-Барановський — видатний економіст, організатор, педагог. За його безпосередньою участю була створена Українська академія наук (1920 р.), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він працював професором і деканом юридичного факультету Київського університету, був головою кооперативного комітету та українського наукового товариства економістів.
Він у своїх дослідженнях розробив проблеми ринків, промислових криз, розподілу, питання розвитку капіталізму, соціалізму і кооперації тощо.
У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. Першина, Л. Кухаренка, А. Чухна, А. Покритана та ін.
22
РОЗДІЛ II
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ
Глава 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ФАКТОРІВ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
-' Ь
§ 1. Суспільне виробництво ГІ основні умови його функціонування
Виробництво в широкому розумінні цього терміну є процесом впливу людини на природу з метою створення матеріальних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Історично виробництво мало довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді практично не існує, тому люди, входячи в певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво завжди має певну суспільну форму.
Виробничий процес відображає, по-перше, взаємозв'язок людини і природи, по-друге, взаємодію людей в процесі їх господарської діяльності.
Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця.
Якщо люди створюють будь-які речі, енергію, інформацію або перетворюють їх якості з використанням своєї праці, має місце виробництво. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає в себе засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва.
Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.
Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать різні 23
механізми, двигуни, верстати, исреланальні Іфисл; праці перебувають у стані постійного розвитку, виділити три значних етапи:
— доіндустріальний. коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;
— індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі великої машинної техніки;
— постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації суспільства.
Марксистська політична економія характеризує суспільне виробництво двома основними ознаками:
— це процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ;
— це діяльність людей, яка спрямована на задоволення їх потреб.
Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ й надання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (економічних благ і послуг).
Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини визначають напрямок розвитку виробництва і реалізуються в спеціально опрацьованих суспільством програмах. Суспільство має постійно .дарегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.
Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку цілей і знарядь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19