124
В основі аграрних відносин лежачь відносини, що виникають між людьми з приводу використання в сільському господарстві землі та інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин в тому, щоб забезпечити прямий зв'язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи, в першу чергу землею, хоч форми цього зв'язку можуть бути різними.
До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, але й відносини всередині останніх. У зв'язку з цим важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають в суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Іншими словами, аграрні відносини в широкому розумінні мають риси агропромислових відносин.
Найбільш важливою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлене особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи. В Законі України "Про власність на землю" та Земельному кодексі України визначені такі форми власності на землю, як державна, колективна, приватна, і вказано, що всі ці форми власності є рівноправними.
Прийняття та запровадження цього закону має довгу передісторію. Давня мрія і політичне гасло "Земля — тим, хто її обробляє" здійснюються, як відомо, протягом тривалого часу. В різних країнах ця проблема вирішувалася зовсім не однаково. Не розв'язала її в наших умовах, що тепер стало очевидним, і націоналізація землі за ленінським "Декретом про землю" 1917 р. Оскільки земля згідно з цим Декретом була перетворена в загальнодержавну власність, фактично розпоряджатися нею стала держава в особі урядових органів. Держава безплатно передавала землю в користування різним державним і кооперативним землекористувачам. За цих умов земля виявилася водночас і всенародною, і нічиєю. Земля не підлягала купівлі-продажу, передачі в оренду і спадщину.
Разом з тим пошуки шляхів перетворення землі в об'єкт дійсно раціонального господарювання і способів закріплення її за конкретним заінтересованим господарем — одна з найважливіших проблем аграрної реформи, яка залишається невирішеною. Прийняті
125
в Україні земельні законодавчі акт. які передбачають прано приватної власності на землю, поки що не мають діючого механізму їх реалізації. При цьому слід відрізняти приватну власність на землю як її загальну форму від приватної власності на землю тих. хто її обробляє, для кого вона є необхідною умовою економічної свободи трудівника.
На сучасному етапі земельна реформа мас вирішити проблему переходу до приватної власності на землю в різних формах — не тільки індивідуальної чи сімейної, але й корпоративної, спільної часткової тощо. Реформування земельних ч відносин відбувається на основі процесів роздержавлення і приватизації земельного фонду України.
Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України поряд з реформуванням земельних відносин передбачає також зміни • в складі суб'єктів аграрного сектору, реформування ціноутворення на ринку продовольства, соціальної сфери на селі, а також створення надійної законодавчої бази, яка забезпечить ефективний .' розвиток сільського господарства. г
§ 2. Агропромисловий комплекс та його структура.
Види сільськогосподарських підприємств.
Нові форми господарювання в АПК
Становлення та розвиток агропромислового комплексу^ (АПК) відображає природно-історичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно--* технічних відносин в сільському господарстві та взаємозв'язаних з Ц ним галузях і сферах господарської діяльності. Формування АПК є -| закономірним результатом агропромислової інтеграції — зміцнення і|' взаємозв'язків і органічного поєднання сільського господарства і у суміжних галузей, які його обслуговують, постачають йому ресурси * і доводять його продукцію до споживача. і
Основою агропромислової інтеграції є розвиток .? продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, і спеціалізації та кооперації виробництва. В результаті від сільського^! господарства відокремлюється низка функцій: виробничо-технічне і-Ц агрохімічне обслуговування, меліоративні роботи тощо. Зараз|| більша частина (близько 90%) матеріально-технічних ресурсів-р сільського господарства виробляється в промисловості.
Зв'язки сільського господарства з іншими галузями стають! більш складними і різнобічними, від їх організації і надійності все
126
1
ог!ьпіс ид.,р>І:Іп :> ефективність виробництва Таким чином. виробництво, перероблення І реалізація сільськогосподарської пролчкшї є справою АПК як економічної і організаційної цілісності. АПК --- це сукупність галузей народного господарства. зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.
У ринковій економіці сукупність відносин і зв'язків галузей АПК складає систему агробізнесу. '<•
Слід розрізняти народногосподарський АПК, що охоплює відповідні галузі в масштабі країни, і регіональні АПК — в межах області, району тощо. В народному господарстві України АПК має значне місце. Його головна функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці в продовольчі та інші товари споживання, в доведенні їх до споживача. Крім того, АПК виконує інші важливі соціально-економічні функції: по-перше, робить внесок в національний доход країни, що сприяє збалансованості вартісних, грошово-валютних пропорцій в народному господарстві; по-друге, зберігає та підвищує родючість грунтів, забезпечує екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі; по-третє, послідовно поліпшує умови праці та побуту сільського населення, здійснює комплекс заходів щодо покращення умов здобуття освіти, торговельного, культурно-побутового і медичного обслуговування в сільській місцевості. Завдання полягає в тому, щоб створити для сільських працівників такі умови життя та праці. які б перетворили працю селянина в престижну.
АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково обгрунтованої галузевої структури, до якої входятіі три основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2) безпосередньо сільське господарство; 3) галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукціГ і доведення її до споживача (легка, харчова, м'ясна, молочна, борошко-крутГяна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими
товарами).
У структурі АПК України перша сфера складає 12,5%, друга — 48.5%. третя — 39-%. При цьому за останні роки дещо зменшилася питома вага сільського господарства за рахунок збільшення частки переробних галузей. Це закономірний процес. притаманний АПК розвинених країн, де на сільське господарство припадає лише 10% продукції АПК.
127
У складі АІІК важливе місце належить його інфрасірукі>рі. що забезпечує загальні умови розвитку виробництва Іа життєдіяльності людей; це шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі соціального обслуговування. При цьому слід виділити виробничу інфраструктуру, яка обслуговує власне виробництво, і соціальну, шо забезпечує загальні умови життєдіяльності людей (житло, культурно-побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування тощо). Відповідні ланки інфраструктури є в кожній з трьох названих сфер АПК.
Крім функціональної, галузевої та територіальної структур АПК має також складну організаційно-економічну структуру, • вдосконалення якої спрямоване на розвиток багатоукладної економіки на селі. У сфері АПК діють державні, колективні, корпоративні, орендні підприємства, але необхідно сприяти формуванню і технічному оснащенню товарних фермерських і селянських господарств.
Значне місце в АПК належить особистому підсобному господарству населення, де виробляється четверта частина валової продукції сільського господарства (особливо картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць тощо).
Серед нових форм господарювання значну роль починають/ відігравати агропромислові комбінати та об'єднання, агрофірми, ••' агроконсорціуми, акціонерні товариства, різні форми кооперації, виробничі та науково-виробничі системи тощо.
Таким чином, на сучасному етапі різні форми господарювання повинні функціонувати на основі рівноправності усіх форм власності на землю та інші засоби виробництва при добровільному виборі селянами тієї чи іншої форми господарювання. В прийнятих законах України про власність, про землю, про оренду, про селянське (фермерське) господарство тощо закладені певні правові передумови для реформування аграрних відносин, що має сприяти створенню багатоукладної економіки АПК.
§ 3. Поняття та види земельної ренти. Ціна землі
Земельна рента є економічною формою реалізації права власності на землю, її існування обумовлено використанням землі як специфічного засобу виробництва.
Рента існувала у рабовласницькому та феодальному 128
Ійом'і класами: феодалами і кріпаками.
Земельна рента за умов каппачпліх ; ртпзингних Ігіиікоь;::.. вілноонн вистчпає у формі орендної пллгп зі'млездасчнху >-.; тимчасове користування земельною ділянкою А1,; земельну рент-, не л'О'-кна цілком ототоАпювати з орендною платою, бо остання уо'чч-е включати в себе не тільки тагечті за користування землею, Е; ґі амортизацію споруд і будівель, які розмішені на цій земельній ділянці. Таким чином, рента маг Оі.пьіи вузький економічний зміст V порівнянні з орендною платою.
У сільському господарс І Е: розрізняють три види ренти: диференціальна, абсолютна, монопольні. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.
Особливістю землі як головного засобу виробництва к нільському господарстві с те, Іцо в кожен період часу кількість земель, що використовуються у виробництві, обмежена. 'Землі кращої і середньої якості вже зайняті сільськогосподарськими підприємствами, які є самостійними товаровиробниками. Це породжує монополію на землю як об'єкт господарювання. А монополія і є причиною створення диференціальної ренти.
Диференціальна земельна рента як -економічна категорія відображає підносини між власником землі і користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється в сільському господарстві внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференціальної ренти.
Диференціальна рента 1 — це додатковий чистин доход, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференціальна рента II — це додатковий чистий доход, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.
Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело — різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною іііі-юю виробництва як надлишок додаткової вартості над середнім
••рііочтло'-:. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш
-І1!; гойними в економічній літературі.
Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти. ;->д
її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосполарських товарів, які виробляються на землях з винятковими природними умовами. Тому ціни та такі товари (цитрусові, попон тощо) визначаються високим попитом і обмеженою пропозицією.
Рентні відносини складаються у сфері не тільки землеробства, а й добувної промисловості і будівництва. Зараз серед учених-аграрників і практиків стверджується думка, шо земельна рента повинна вилучатися безпосередньо шляхом рентних платежів з кожного гектара землі залежно від його економічної оцінки.
Земельна рента як доход визначально впливає на ціну землі. При продажу земельної ділянки її власник разом з нею продає і ренту, яку забезпечує власнику ця земля. Іншими словами, ціна землі — це капіталізовака земельна рента. Вона прямо пропорціональна розміру ренти і обернено лропорціональна банківському проценту.
Ціна землі визначається за формулою:
рента
—————————————— х юо. г банківський процент
Ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо примітної підвищуються ціни на земельні ділянки в містах. Цьому сприяють;? зростання ренти та попиту на ділянки під будівництво. ;|
Глава 14. РИНОК КАПІТАЛУ. ПРОЦЕНТ
§ І. Капітал як чинник виробництва. Чиста продуктивність капіталу
ціна землі =
',:іі'р;. ;н: гп;г.^;н.ічоі о призначенії.'! маїляїш. обладнання. Імструмі'нти. сировина, матеріали, енергія, тобто риробничі фонди. Останні г капітальним благом, використання якого може збільшити :Іоходи Однак капітальне благо не виникає на порожньому місці. Його у Іворення потребує певних витрат та часу.
Звернемось до такого прикладу Припустимо, що перед нами два острови, які мають первинні чинники виробництва — працю та землю. На острові А відсутні будь-які пристосування, шо полегшують працю землероба та приносять Додатковий прибуток. На острові Б частка землі та праці використовується для виготовлення таких капітальних благ., як плуги, лопати, інші засоби виробництва, шо підвищують продуктивність праці. З часом острів 8 зможе мати певний запас різних капітальних благ.
Цей запас дозволить населенню острова В виробляти знач но більше продукції, ніж на острові А, наприклад на 150 одиниць. Однак підчищення продуктивності праці на цьому острові стало можливим завдяки тому, що його мешканці змушені були скорочувати поточне споживання, припустимо, на і 00 одиниць.
Таким чином, мешканці острова В, бажаючи збільшити споживання в майбутньому, пішли на певні жертви в поточному періоді. Чиста продуктивність капіталу в нашому прикладі складає:
150-100 = 50.
Чисту продуктивність капіталу можна представити і в
процентах:
50
= 50%
Одним з найважливіших факторів виробництва є капітал. В економічній теорії та практиці немає однозначного визначення сутності цієї досить поширеної категорії. Аналіз існуючих точок зору дозволяє виділити три основні підходи до трактування сутності капіталу:
— капітал розглядається як джерело процента; це означає, що будь-яке благо, що протягом тривалого часу приносить дохід, можна розглядати як капітал:
— капітал ототожнюється з грошима як загальною формою багатства;
— більшість економічних досліджень визначає названу категорію як сукупність засобів, застосування яких збільлує ефективність людської праці. До таких засобів належать: будівлі та
130
Т7Ч0
Х
Ця відносна величина і с доходом з капіталу, або природна
норма процента.
Для кожного проекту капіталовкладень можна точно визначити чисту продуктивність. Для цього слід підрахувати первісну вартість придбаних засобів виробництва для чергового виробничого циклу, після цього визначити загальну суму надходжень від продукції, що вироблена за цей час. Вона мусить бути більшою, нгж первісні витрати, інакше капітал не буде мати
чистої продуктивності .
Такі підрахунки роблять для зіставлення різних проектів капіталовкладень (наприклад, проект вирощування картоплі і проект вирощування яблук, проект будівництва житлового будинку або кафе). Для порівняння різних варіантів капіталовкладень
..'. .'ЛЛЄ і -І'. • .. '>.<..•* ЛіЛч.ІЛ.И- р.ЧПО' м\ ;•••>!.; мрм^^Л. '.'МІМ ЧІ'ЬОМ.
••І. с-ч\ І!р.:,д> л'П'.ьмс. :ь к І;л •:.!.;; І :ПІ,М;ІАЧ кг- к !'П-;л;чіі-.!;;д-:чіь; -це .лражсниП в прчІкІ'Т,^: РІ-ІМИМ лочіл. .>':,,:и -.иі/кіга о-'р,І\'Иі й. ял,ло лк :лсі(: >< м^і': проск: гр;І-!;; і';:;..:• чь п^О'ІаІІ, Іі'І! иагілМ с Ікжа Епіком, ^іким гусії.льспві4 кор,:і:гу Ім-я пр,і вноор: ларіа;г;-_\ кап; Іаловкла-
Якщо ;)іч^:Іь гіро^сніч Е _. мов можуть здІГіСЬ'Іова'Іисч тільк мають найвищу продуктивність нагромаджень почина. ліятії
ШІЛЧ; ; ься ннсоки\'. то (а таких ті влріан-, й кагіталовкла^^кь. які Однак поступово зі зростанням й закон спалкої лоходності.
процентні ставки знижуються за таких у-.ч^ов можуть здійснюватись і проекти капітаювхладень > білоні низькою чистою продуктивністю.
Згідно л теорією капіталу дохід ча капітал не слід ототожнювати з орендною платою за користування капітальними , благами. Дохід на капітал — це річна процентна ставка, яка підраховується на певний період часу тільки в процента:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19