Деякі зарубіжні економісти (Дж.Т. Данлоп, Р.Е. Холл, Дж.Б. Тейлор та ін.) вважають, що ринок праці, по суті, стає ринком трудових контрактів: товар "трудовий контракт " — вартість (ціна) "трудового контракту " — заробітна тата. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна тата — це сума грошей, або грошова заробітна платаг яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.
116
І'^а'І^ІІіІ шрппітиа п:тта — не кількість товарів та послуг, як: можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає "купівельну спроможність" номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів та послуг.
Рівень заробітної плати і рівень^зайнятості залежать від
структури рикку праці.
§ 2. Структура індивідуального ринку праці:
рівень заробітної плати та зайнятість. Ринок праці
з досконалою і недосконалою конкуренцією
Розрізняють ринок праці з досконалою і недосконалою
конкуренцією.
Модель конкурентного ринку праці — складова частина класичної (неокласичної) теорії "цінової рівноваги" (А. Маршалл, А. Пігу та ін.). Дана теорія виходить з того, що основним регулятором ринку праці є реальна заробітна плата. В умовах досконалої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне рівноваги на такому рівні, де обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. На рисунку 17 це точка пересічення кривих 8Ь і О;, яка означає зайнятість ОРо працівників при заробітній платі ОР0. Це класична модель.
РІ.
безробіття
РО
Рис. 17
117
перейшли.Іа рівіюважнч цін--' праці і нсти
пропозиці1- лої"'! чрост-: ло ОО-- '•-••• гк.ІГ!н . .. .. . ..,,..,.,„ _,.,
Ор.. ІДе означай то пезн.І кількість пр;,'п:?ніп.'н {<'"0: -• ОП,; не зможе знайти роботу, її втратять навій, ті працівник-!1 (ОрІ, - ОрІ> які раніше о\ди ''айняїимн. Отже, підвищення заробітної плати породжує безробіття.
Ріаень іарсбітної плати, менший за рівноважний, наприклад ОР:. перестає стимулювати пропозицію праці. Лона скорочується ло ОР> в той час як попит на більш дешеву працю, навпаки, зростає до Ор4. Виникає певний дефіцит праиі (Ор4 - Ср-,).
Проблеми безробіття і дефіциту трудових ресурсів розв'язуються за допомогою механізму ринкового саморегулювання, В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит, загострюється конкуренція між безробітними. У роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх по значно нижчих ставках заробітної плати. Зниження ціни праці буде відбуватися, поки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть настільки низькими, що вигідним виявиться найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці тоді повертається до рівноваги.
У разі, коли попит на працю перевищує її пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавцями. Працівники тоді пропонують свої трудові послуги тільки в обмін на більш високі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції виявляється, поки витрати роботодавців на заробітну плату не досягнуть свого максимального рівня і не почнуть приносити збитки. На ринку праці тоді не залишиться жодного роботодавця, який був би згоден платити працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється рівновага.
У класичній моделі конкурентного ринку праці, як бачимо, неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці.
Мікроекономічна теорія ринку праці відповідає також на запитання про те, скільки працівників найняти фірмі.
Припустимо, що праця — єдиний змінний фактор виробництва. Тоді найом одного додаткового працівника, по-перше, потребує додаткових, або граничних, витрат, пов'язаних з найманням цього працівника за ринковою ціною праці (МРСІ.); по-друге, дає приріст продукту фірми, а саме граничного продукту праці (МРІ). а після його реалізації за ринковою ціною — граничного продукту праці в грошовій формі (МКРц).
Прагнучи максимізації прибутку, підприємець порівнює 118
феїчімш.і: !Іро,д>кг :;:;;,!•; ;< [ро:;н:м;н ф.>р\': (МКЇ1:! : Іраничні в-пра-н:. пов'язані ^ наиманням додаткі'ноіо працівника іМКСІ). Зрозуміло, іье він наимас працівників, поки МКГ'. > МГСІ (рис. '8,1.
Р. Р,
Ро І
І
МРСІ.
О..
Рис. ! 8
При цьому мікроекоі-юмічний аналіз передбачає убування граничного продукту прані (а натуральній і грошевій формах) при незмінному стані техніки і технології в міру зростання кількості найманих працівників (крива МКРь). Граничні :к витрати, необхідні для залучення до виробництва працівників, визначаються ринковою ціною праці і залишаються на цьому рівні (тому крива МРС: паралельна горизонтальній осі). Вони можуть зрости лише в разі необхідності оплати роботи в понаднормовий час,
Таким чином, якщо спочатку граничний продукт праці в грошовій формі перевищував граничні витрати на оплату праці (інакше виробництво було б з самого початку збитковим і не мало б сенсу), то при зростанні зайнятості завжди настає момент рівноваги, коли МКР1 = МґСІ (точка пересічення кривих МЯРЬ і МРС1). Тоді загальний прибуток фірми перестає зростати: він досяг своєї максимально можливої величини. Подальше розширення виробництва вже не є раціональним. Отже, кількість працівників, необхідних при існуючій технології, даній ринковій ціні на продукт фірми і даній заробітній платі, визначена. Необхідно, щоб МКРІ_ = МРСІ.. тобто щоб вартість граничного продукту праці дорівнювала зароб'гній платі працівника. Це Оре працівників при заробітній
Ми розглянули ''класичний" ринок праці з досконалою конкуренцією. В лійсності ж його механізм набагато складніший, а
119
конкуренція є недосконалою, її основним;! виявами вважап'ися таке.
1. Монопсонія. тобто ринкова структура, представлена тільки одним роботодавцем. Така ситуація .найчастіше виникає у відокремленій місцевості, невеличкому місті або є елі. де одна велика фірма (завод, шахта, КСП. велике фермерське господарство тощо) або об'єднання підприємців забезпечують роботою більшість місцевого населення, зайнятого даним конкретним видом пращ. При цьому вид праці повинен бути відносно немобільним, тобто альтернативне використання праці можливо лише при набутті нової професії чи кваліфікації.
Отже, підприємець-монополіст фактичне панує на ринку праці. Він наймає таку кількість працівників і з такою заробітною платою, які забезпечують йому мгіксимізацію прибутку. Загальний же ефект монопсонії полягає в тому, що і рівень зайнятості, і рівень заробітної плати в цілому виявляються нижчими, ніж в умовах досконалої конкуренції.
2. Монополістичні дії профспілок. Об'єднуючи найманих працівників у боротьбі за підвищення заробітної плати і кращі умови праці, профспілки вдаються до різної тактики. Частіше застосовують тиск на підприємців з метою змусити їх наймати тільки членів профспілок при повному контролі з боку останніх за пропозицією праці. При цьому проводиться політика скорочення членства в профспілках: обмежується приймання нових членів, істотно підвищуються вступні членські внески, продовжується строк професійного навчання. Одночасно профспілки активно підтримують законодавство, яке обмежує іміграцію, використання праці дітей і пенсіонерів, сприяє скороченню робочого тижня. В результаті пропозиція праці зменшується, а зайняті у виробництві члени профспілки одержують вищу заробітну плату.
У деяких випадках профспілки намагаються змусити підприємця платити вищу заробітну плату, припускаючи можливість часткового безробіття членів профспілок.
Реалізація ж тактики "фезербединг" вимагає від підприємців збільшення кількості зайнятих на певних роботах або принаймні збереження наявної робочої сили незалежно від потреб виробництва. Зайнятим працівникам тоді рекомендується обмежити або навіть скоротити продуктивність праці. В результаті попит на працю збільшується, а вона оплачується за вищими ставками
Враховуючи подібні дії профспілок, багато хто з '., зарубіжних, насамперед американських, економістів прирівнюють великі профспілки до монополістичних фірм і пропонують поширю-
вати на них дію ані имонопоіьної о законодавства.
3. /)І:Іа»н'ри.'ІІ>ни ((Інисторонпя} монополія. Сутність її в тому, що суб'єктами деяких ринків праці виступають тільки один покупець І тільки один продавець. Тоді фірми — покупці праці дозволяють собі діяти як монопсоністи. а профспілки, захищаючі інтереси працівників. — як монополісти. Питання заробітної плати і зайнятості розв'язуються шляхом колективних переговорів.
§ 3. Організація оплати праці в Україні
Заробітна плата — це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов праці, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Розрізняють основну і додаткову заробітну плату.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Це доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за сумлінне виконання виробничих завдань і функцій.
В українському трудовому законодавстві, зокрема в Законі України "Про оплату праці", в структурі заробітної плати виділяють також інші заохочувальні та компенсаційні виплати: винагороди за підсумками праці за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші. грошові або матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться над встановлені ним норми.
Основою організації оплати праці є тарифна система, яку складають:
— тарифні розряди, що характеризують складність і кваліфікацію виконуваних робіт;
— тарифні ставки, які виступають мірою ціни праці певної складності (розряду), тобто ціни праці працівника певної професії і кваліфікації протягом певного проміжку часу (година, день, тиж-
121
день); тарифна ставка першого розряду найнижча;
— міжкваліфікаційні (міжпосалові) співвілношення розмірів тарифних ставок (посадових окладів):
— тарифні сітки (схеми посадових окладів), тобто сукупність тарифних розрядів, ставок та міжкваліфікаиійних співвідношень для працівників різних професій і кваліфікацій, які виконують різні за складністю роботи;
— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники), шо розробляються Міністерством праці України.
В умовах тарифної системи діють дві основні форми оплати праці — відрядна і почасова.
Відрядна заробітна плата залежить вія кількості виробленої працівником продукції і використовується насамперед для оплати праці робітників на виробництві. Відрядна заробітна плата має декілька систем.
Пряма відрядна заробітна плата означає, що заробіток безпосередньо залежить від виробітку. Така система найбільш зрозуміла працівникам, і кожен з них може самостійно визначити розмір своєї заробітної плати:
заробітна плата _
відрядна роз- х цінка за одиницю продукції (за встановленими нормами) кількість виробленої продукції
Непряма відрядна заробітна плата використовується для оплати праці допоміжних працівників, зайнятих обслуговуванням основних технологічних процесів (наладчиків, помічників майстрів тощо). Заробітна плата при цьому залежить від результатів праці тих основних робітників, яких обслуговує допоміжний працівник.
Відрядно-преміальна заробітна плата поєднує заробіток за основними відрядними розцінками з премією за ефективну і якісну працю.
Відрядно-прогресивна заробітна плата нараховується таким чином: виконання норми оплачується за одними розцінками, а виробіток продукції над норму — за іншими, збільшеними розцінками. Останні поступово зростають за певною шкалою залежно від рівня перевиконання норм.
Акордна система оплати праці означає, що відрядна розцінка обчислюється на основі норм не на окрему операцію (виріб), а на весь комплекс робіт у цілому. При скороченні терміну
І22
виконання робіт працівники преміюються. Така система поширена в галузях з тривалим виробничим циклом — у будівництві,
с\лнобуд\ванні тошо.
Коректніший піоряд є колективною відрядною оплатою праці за кінцевими результатами роботи бригади (колективу).
Почасова заробітна плата залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників. Основними її системами є:
— проста почасова заробітна пл'ата — це заробіток, що нараховується за погодинними або поденними тарифними ставками (місячними окладами) з урахуванням фактично відпрацьованого
часу;
— почасово-преміальна заробітна плата, яка передбачає
крім оплати праці за почасовими тарифними ставками ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих
показників.
За межами тарифної системи, особливо для стимулювання працівників, зайнятих збутом продукції, використовується комісійна форма оплати праці. Заробіток працівника при цьому, як правило, складається з двох частин — фіксованого окладу та комісійної винагороди. Остання поділяється на:
— лінійну, що нараховується за "твердим" нормативом у вигляді певного процента від розміру результатного показника
(обсягу продажу);
— прогресивну, тобто поступове збільшення нормативних ставок (процента) винагороди при досягненні певного рівня
результатного показника;
— регресивну, тобто поступове зменшення нормативних ставок (процента) винагороди на деяких етапах покращення результатного показника з метою оптимізації загальних розмірів
заробітної плати.
В Україні існують державне і договірне регулювання
оплати праці.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування доходів
працівників.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються
123
на лержавному {генеральна \-тода). Іалч'зевому Ііа.'\;с(кі >м>да/. регіональному (регіональна угода) та виробничому І колскінвний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колеі-пивні договори і угоди''.
Глава ІЗ. АГРОБІЗНЕС. РЕНТА § 1. Аграрний сектор економіки України на шляху до ринку
Сільське господарство є однією з провідних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 4.2 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найбільш родючі чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (біля 20% працюючих в усіх галузях економіки), виробляється близько 40% валового суспільного продукту, зосереджено приблизно третина основних виробничих фондів, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів складає 96%.
В умовах економічної кризи, що продовжує загострюватися, різко скорочується виробництво, продаж і споживання населенням продуктів харчування. До того ж значна кількість сільськогосподарської продукції та кінцевих продуктів харчування псується і гине, скуповується і розкрадається, вивозиться за межі України за бартерними угодами тощо. Все це зумовлює бурхливе зростання ринкових цін, суттєве обмеження обсягів і структури споживання населення.
Таким чином, саме життя ставить перед економічною наукою невідкладне завдання всебічного аналізу сучасних аграрних відносин та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо їх реформування.
Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності, В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами і умовами. Аграрній сфері притаманні особливі аграрні відносини, які знаходяться в складній взаємодії з існуючою системою соціально-економічних відносин. Будучи складовою частиною всієї економічної системи, аграрні відносини мають такі специфічні риси, що потребують спеціального вивчення.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
116
І'^а'І^ІІіІ шрппітиа п:тта — не кількість товарів та послуг, як: можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає "купівельну спроможність" номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів та послуг.
Рівень заробітної плати і рівень^зайнятості залежать від
структури рикку праці.
§ 2. Структура індивідуального ринку праці:
рівень заробітної плати та зайнятість. Ринок праці
з досконалою і недосконалою конкуренцією
Розрізняють ринок праці з досконалою і недосконалою
конкуренцією.
Модель конкурентного ринку праці — складова частина класичної (неокласичної) теорії "цінової рівноваги" (А. Маршалл, А. Пігу та ін.). Дана теорія виходить з того, що основним регулятором ринку праці є реальна заробітна плата. В умовах досконалої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне рівноваги на такому рівні, де обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. На рисунку 17 це точка пересічення кривих 8Ь і О;, яка означає зайнятість ОРо працівників при заробітній платі ОР0. Це класична модель.
РІ.
безробіття
РО
Рис. 17
117
перейшли.Іа рівіюважнч цін--' праці і нсти
пропозиці1- лої"'! чрост-: ло ОО-- '•-••• гк.ІГ!н . .. .. . ..,,..,.,„ _,.,
Ор.. ІДе означай то пезн.І кількість пр;,'п:?ніп.'н {<'"0: -• ОП,; не зможе знайти роботу, її втратять навій, ті працівник-!1 (ОрІ, - ОрІ> які раніше о\ди ''айняїимн. Отже, підвищення заробітної плати породжує безробіття.
Ріаень іарсбітної плати, менший за рівноважний, наприклад ОР:. перестає стимулювати пропозицію праці. Лона скорочується ло ОР> в той час як попит на більш дешеву працю, навпаки, зростає до Ор4. Виникає певний дефіцит праиі (Ор4 - Ср-,).
Проблеми безробіття і дефіциту трудових ресурсів розв'язуються за допомогою механізму ринкового саморегулювання, В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит, загострюється конкуренція між безробітними. У роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх по значно нижчих ставках заробітної плати. Зниження ціни праці буде відбуватися, поки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть настільки низькими, що вигідним виявиться найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці тоді повертається до рівноваги.
У разі, коли попит на працю перевищує її пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавцями. Працівники тоді пропонують свої трудові послуги тільки в обмін на більш високі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції виявляється, поки витрати роботодавців на заробітну плату не досягнуть свого максимального рівня і не почнуть приносити збитки. На ринку праці тоді не залишиться жодного роботодавця, який був би згоден платити працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється рівновага.
У класичній моделі конкурентного ринку праці, як бачимо, неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці.
Мікроекономічна теорія ринку праці відповідає також на запитання про те, скільки працівників найняти фірмі.
Припустимо, що праця — єдиний змінний фактор виробництва. Тоді найом одного додаткового працівника, по-перше, потребує додаткових, або граничних, витрат, пов'язаних з найманням цього працівника за ринковою ціною праці (МРСІ.); по-друге, дає приріст продукту фірми, а саме граничного продукту праці (МРІ). а після його реалізації за ринковою ціною — граничного продукту праці в грошовій формі (МКРц).
Прагнучи максимізації прибутку, підприємець порівнює 118
феїчімш.і: !Іро,д>кг :;:;;,!•; ;< [ро:;н:м;н ф.>р\': (МКЇ1:! : Іраничні в-пра-н:. пов'язані ^ наиманням додаткі'ноіо працівника іМКСІ). Зрозуміло, іье він наимас працівників, поки МКГ'. > МГСІ (рис. '8,1.
Р. Р,
Ро І
І
МРСІ.
О..
Рис. ! 8
При цьому мікроекоі-юмічний аналіз передбачає убування граничного продукту прані (а натуральній і грошевій формах) при незмінному стані техніки і технології в міру зростання кількості найманих працівників (крива МКРь). Граничні :к витрати, необхідні для залучення до виробництва працівників, визначаються ринковою ціною праці і залишаються на цьому рівні (тому крива МРС: паралельна горизонтальній осі). Вони можуть зрости лише в разі необхідності оплати роботи в понаднормовий час,
Таким чином, якщо спочатку граничний продукт праці в грошовій формі перевищував граничні витрати на оплату праці (інакше виробництво було б з самого початку збитковим і не мало б сенсу), то при зростанні зайнятості завжди настає момент рівноваги, коли МКР1 = МґСІ (точка пересічення кривих МЯРЬ і МРС1). Тоді загальний прибуток фірми перестає зростати: він досяг своєї максимально можливої величини. Подальше розширення виробництва вже не є раціональним. Отже, кількість працівників, необхідних при існуючій технології, даній ринковій ціні на продукт фірми і даній заробітній платі, визначена. Необхідно, щоб МКРІ_ = МРСІ.. тобто щоб вартість граничного продукту праці дорівнювала зароб'гній платі працівника. Це Оре працівників при заробітній
Ми розглянули ''класичний" ринок праці з досконалою конкуренцією. В лійсності ж його механізм набагато складніший, а
119
конкуренція є недосконалою, її основним;! виявами вважап'ися таке.
1. Монопсонія. тобто ринкова структура, представлена тільки одним роботодавцем. Така ситуація .найчастіше виникає у відокремленій місцевості, невеличкому місті або є елі. де одна велика фірма (завод, шахта, КСП. велике фермерське господарство тощо) або об'єднання підприємців забезпечують роботою більшість місцевого населення, зайнятого даним конкретним видом пращ. При цьому вид праці повинен бути відносно немобільним, тобто альтернативне використання праці можливо лише при набутті нової професії чи кваліфікації.
Отже, підприємець-монополіст фактичне панує на ринку праці. Він наймає таку кількість працівників і з такою заробітною платою, які забезпечують йому мгіксимізацію прибутку. Загальний же ефект монопсонії полягає в тому, що і рівень зайнятості, і рівень заробітної плати в цілому виявляються нижчими, ніж в умовах досконалої конкуренції.
2. Монополістичні дії профспілок. Об'єднуючи найманих працівників у боротьбі за підвищення заробітної плати і кращі умови праці, профспілки вдаються до різної тактики. Частіше застосовують тиск на підприємців з метою змусити їх наймати тільки членів профспілок при повному контролі з боку останніх за пропозицією праці. При цьому проводиться політика скорочення членства в профспілках: обмежується приймання нових членів, істотно підвищуються вступні членські внески, продовжується строк професійного навчання. Одночасно профспілки активно підтримують законодавство, яке обмежує іміграцію, використання праці дітей і пенсіонерів, сприяє скороченню робочого тижня. В результаті пропозиція праці зменшується, а зайняті у виробництві члени профспілки одержують вищу заробітну плату.
У деяких випадках профспілки намагаються змусити підприємця платити вищу заробітну плату, припускаючи можливість часткового безробіття членів профспілок.
Реалізація ж тактики "фезербединг" вимагає від підприємців збільшення кількості зайнятих на певних роботах або принаймні збереження наявної робочої сили незалежно від потреб виробництва. Зайнятим працівникам тоді рекомендується обмежити або навіть скоротити продуктивність праці. В результаті попит на працю збільшується, а вона оплачується за вищими ставками
Враховуючи подібні дії профспілок, багато хто з '., зарубіжних, насамперед американських, економістів прирівнюють великі профспілки до монополістичних фірм і пропонують поширю-
вати на них дію ані имонопоіьної о законодавства.
3. /)І:Іа»н'ри.'ІІ>ни ((Інисторонпя} монополія. Сутність її в тому, що суб'єктами деяких ринків праці виступають тільки один покупець І тільки один продавець. Тоді фірми — покупці праці дозволяють собі діяти як монопсоністи. а профспілки, захищаючі інтереси працівників. — як монополісти. Питання заробітної плати і зайнятості розв'язуються шляхом колективних переговорів.
§ 3. Організація оплати праці в Україні
Заробітна плата — це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов праці, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Розрізняють основну і додаткову заробітну плату.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Це доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за сумлінне виконання виробничих завдань і функцій.
В українському трудовому законодавстві, зокрема в Законі України "Про оплату праці", в структурі заробітної плати виділяють також інші заохочувальні та компенсаційні виплати: винагороди за підсумками праці за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші. грошові або матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться над встановлені ним норми.
Основою організації оплати праці є тарифна система, яку складають:
— тарифні розряди, що характеризують складність і кваліфікацію виконуваних робіт;
— тарифні ставки, які виступають мірою ціни праці певної складності (розряду), тобто ціни праці працівника певної професії і кваліфікації протягом певного проміжку часу (година, день, тиж-
121
день); тарифна ставка першого розряду найнижча;
— міжкваліфікаційні (міжпосалові) співвілношення розмірів тарифних ставок (посадових окладів):
— тарифні сітки (схеми посадових окладів), тобто сукупність тарифних розрядів, ставок та міжкваліфікаиійних співвідношень для працівників різних професій і кваліфікацій, які виконують різні за складністю роботи;
— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники), шо розробляються Міністерством праці України.
В умовах тарифної системи діють дві основні форми оплати праці — відрядна і почасова.
Відрядна заробітна плата залежить вія кількості виробленої працівником продукції і використовується насамперед для оплати праці робітників на виробництві. Відрядна заробітна плата має декілька систем.
Пряма відрядна заробітна плата означає, що заробіток безпосередньо залежить від виробітку. Така система найбільш зрозуміла працівникам, і кожен з них може самостійно визначити розмір своєї заробітної плати:
заробітна плата _
відрядна роз- х цінка за одиницю продукції (за встановленими нормами) кількість виробленої продукції
Непряма відрядна заробітна плата використовується для оплати праці допоміжних працівників, зайнятих обслуговуванням основних технологічних процесів (наладчиків, помічників майстрів тощо). Заробітна плата при цьому залежить від результатів праці тих основних робітників, яких обслуговує допоміжний працівник.
Відрядно-преміальна заробітна плата поєднує заробіток за основними відрядними розцінками з премією за ефективну і якісну працю.
Відрядно-прогресивна заробітна плата нараховується таким чином: виконання норми оплачується за одними розцінками, а виробіток продукції над норму — за іншими, збільшеними розцінками. Останні поступово зростають за певною шкалою залежно від рівня перевиконання норм.
Акордна система оплати праці означає, що відрядна розцінка обчислюється на основі норм не на окрему операцію (виріб), а на весь комплекс робіт у цілому. При скороченні терміну
І22
виконання робіт працівники преміюються. Така система поширена в галузях з тривалим виробничим циклом — у будівництві,
с\лнобуд\ванні тошо.
Коректніший піоряд є колективною відрядною оплатою праці за кінцевими результатами роботи бригади (колективу).
Почасова заробітна плата залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників. Основними її системами є:
— проста почасова заробітна пл'ата — це заробіток, що нараховується за погодинними або поденними тарифними ставками (місячними окладами) з урахуванням фактично відпрацьованого
часу;
— почасово-преміальна заробітна плата, яка передбачає
крім оплати праці за почасовими тарифними ставками ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих
показників.
За межами тарифної системи, особливо для стимулювання працівників, зайнятих збутом продукції, використовується комісійна форма оплати праці. Заробіток працівника при цьому, як правило, складається з двох частин — фіксованого окладу та комісійної винагороди. Остання поділяється на:
— лінійну, що нараховується за "твердим" нормативом у вигляді певного процента від розміру результатного показника
(обсягу продажу);
— прогресивну, тобто поступове збільшення нормативних ставок (процента) винагороди при досягненні певного рівня
результатного показника;
— регресивну, тобто поступове зменшення нормативних ставок (процента) винагороди на деяких етапах покращення результатного показника з метою оптимізації загальних розмірів
заробітної плати.
В Україні існують державне і договірне регулювання
оплати праці.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування доходів
працівників.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються
123
на лержавному {генеральна \-тода). Іалч'зевому Ііа.'\;с(кі >м>да/. регіональному (регіональна угода) та виробничому І колскінвний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колеі-пивні договори і угоди''.
Глава ІЗ. АГРОБІЗНЕС. РЕНТА § 1. Аграрний сектор економіки України на шляху до ринку
Сільське господарство є однією з провідних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 4.2 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найбільш родючі чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (біля 20% працюючих в усіх галузях економіки), виробляється близько 40% валового суспільного продукту, зосереджено приблизно третина основних виробничих фондів, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів складає 96%.
В умовах економічної кризи, що продовжує загострюватися, різко скорочується виробництво, продаж і споживання населенням продуктів харчування. До того ж значна кількість сільськогосподарської продукції та кінцевих продуктів харчування псується і гине, скуповується і розкрадається, вивозиться за межі України за бартерними угодами тощо. Все це зумовлює бурхливе зростання ринкових цін, суттєве обмеження обсягів і структури споживання населення.
Таким чином, саме життя ставить перед економічною наукою невідкладне завдання всебічного аналізу сучасних аграрних відносин та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо їх реформування.
Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності, В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами і умовами. Аграрній сфері притаманні особливі аграрні відносини, які знаходяться в складній взаємодії з існуючою системою соціально-економічних відносин. Будучи складовою частиною всієї економічної системи, аграрні відносини мають такі специфічні риси, що потребують спеціального вивчення.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19