В економічній теорії використовується також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає необхідність пізнання економічних явищ з моменту їх виникнення, в процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення. Логічне та історичне доповнюють один одного і дозволяють всебічно досліджувати економічні явища.
9
Економісти широко використовують якісний І кількісним аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною товару виступає його споживна вартість, а кількісною — вартість. Кількісний підхід дозволяє виявити речовий зміст, при цьому застосовуються засоби математики, статистики. Так, при дослідженні категорії "робоча сила" виявляємо її якісну сторону — здатність до праці, а потім і кількісну — кількість самої робочої сили. Математичний і статистичний методи аналізу дозволяють проникнути в зміст економічних явищ тільки тоді, коли вони тісно пов'язані з якісним підходом.
На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господарювання можливо створення моделей та експериментів. Економічна модель — це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об'єктивними властивостями об'єкта і суб'єктивними цілями дослідження. Відомі величини, які дослідник вводить у модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, що виникають у рамках моделі при вирішенні певного завдання, називають ендогенними. Моделі відображають економічне життя, виступають механізмом умовною відтворення і служать для перетворення його відповідно до цілей дослідження. В економічній теорії моделі використовують за допомогою графіків при вивченні мікро- і макроекономіки.
Економічний експеримент — це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найбільш сприятливих умовах та подальшого практичного змінювання. Економічні експерименти дозволяють на практиці перевірити обгрунтованість наукових рекомендацій.
Критерієм правильності теоретичних висновків виступає практика, яка може визначити достовірність або помилковість обгрунтованих дослідником теоретичних понять.
Процес пізнання предмета економічної теорії передбачає розгляд різних законів і категорій.
Економічний закон виявляє загальні, об'єктивні меоохідні, сталі прігчинно-наслідкові зв'язки між економічним!! ітегоріями, явищами і процесами. Як і закони природи .,ло.іО?/>тші закони мають об'єктивний характер. Але вони пнчикакгть. '.'збувають розвитку і діють лише в процесі економічної .г.чльності людей, тобто мають історичний характер.
Розрізняють економічні закони всезагальні, загальні та 10
специфічні, які діють разом і створюють цілісну систему економічних законів. Зсезагальі-г економічні закони діють при всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); •Іаіальні закони —- лише рри декількох економічних системах І закони товарного виробництва). Специфі-іні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).
Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства, називають економічним» категоріями (товар, гроші, вартість, прибуток, заробітна плата, витрати). Економічні категорії більш мінливі, ніж економічні закони, тобто з розвитком виробничих відносин, продуктивних сил має місце процес трансформації кожної категорії та всього категоріального апарату економічної теорії.
§ 3. Функції економічної теорії. Економічна теорія, економічна політика і право
Економічній теорії належить особливе місце в системі економічних наук, вона є теоретичною основою галузевих наук (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціональних наук (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо), а також наук, що знаходяться на стику різних галузей знань (економічна географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).
Економічна теорія як наука виконує низку функцій — пізнавальну, практичну і методологічну, а як навчальна диєциплі-на — ще й виховну функцію.
Пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, що вона вивчає і пояснює суттєві риси, закономірності й зв'язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки.
Крім того, вона опрацьовує науково обгрунтовані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію.
Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.
Реалізація виховної функі/ії економічної теорії грунтується 11 .
на необхідності формування у кожної людини економічного мислення та економічної поведінки. При вивченні економічної теорії, людина поліпшує свої досягнення в професійній діяльності, більш свідомо реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і здійснює важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права. Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.
Економічна політика — це система економічних заходів держави, які повинні розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвитку країни, підтримувати соціальну справедливість в суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.
Економічна політика держави — це взаємозв'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових частин: соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.
Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.
Право встановлює загальні правила поведінки, захитає всіх суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить пра-сь! норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною попігикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економші.
Законодавство закріплює економіко-ппа«огІиїдає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.
Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України. '••
Глава 2. ЕТАПИ ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ЯК НАУКИ
§ 1. Зародження економічних ідей та їх основні представники
Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділялись у спеціальну галузь знань, вони були складовою частиною єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.
Економічні ідеї знайшли відображення в єгипетських папірусах, у збірниках законів вавилонського царя Хаммурапі, староіндійських ведах. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство, економічні погляди якого виклав Мен-дзи (372 — 329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.
Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи і методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою — політикою. Так, Ксенофонт (430 — 355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначає економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінює гроші як концентроване багатство і засіб обігу.
Філософ Платон (427 — 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.
Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були
твори Аристотеля (384 _ 322 до н.е.). Своє економ.чне вчення він розвивав виходячи з п^думовн що раоство є прпро.ттм явищем І завжди має бути основою суспільного вирооництва
Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Аристотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Аристотель визнає лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.
Аристотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється в процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає в процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: игономіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвитку економічних відносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивались у рамках церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.
В цей період переважними були феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів та селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
Меркантилізм у своєму історичному розвитку пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV ст. — поч. XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію "грошового балансу", згідно з якою заборонявся вивіз грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввіз товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.
Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татіщев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.
Пізні меркантилісти опрацювали теорію "торгового балансу" і пропонували створити більш сприятливі умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.
У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвитку продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.
Фізіократи (від грецьк. "влада природи") — представники одного з напрямків класичної політичної економії, що виник у Франції в середині XVIII. ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напрямку — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюр-го. П.С. Дюпон де Немур. В.Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії. Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із "утворів землі". Заслуга фізіократів у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку із сфери обігу в
15
сферу виробництва. Однак вони обмежили вирооництію тільки галуззю землеробства.
Великим досягненням Ф. Кене було розроблення "Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей в народному господарстві країни. В цілому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.
Класична школа політичної економії виникла в другій половині XVII ст. на мануфактурній стадії капіталізму, її основоположники — У. Петті в Англії, П. Буагільбер у Франції. Головна робота У. Петті — "Трактат про податки та збори" (1662 р.). Вершиною розвитку класичної політичної економії є твори А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) і Д. Рікардо "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р.). Предметом економічної науки у класиків було виробництво матеріальних благ у всіх його галузях.
Найбільш видатною заслугою класиків є те, що вони створили і обгрунтували трудову теорію вартості. Вони виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі; важливою умовою зростання багатства країни вони вважали свободу господарської діяльності. Вчення класиків містило низку важливих ідей про розвиток економічних систем. Це, наприклад, уявлення: про суспільство як про живий організм (У. Петті), про здоровий та хворий стан суспільства (Ф. Кене), про первісне та сучасне суспільство (А. Сміт), про динаміку прибутків у буржуазному суспільстві (Д. Рікардо). В цілому класична школа політичної економії мала великий вплив на всю майбутню економічну думку. Вона була головним джерелом економічної теорії марксизму. Послідовниками класичної школи були українські економісти Т. Степанов, М. Бунге, І. Вернадський, Г. Цехановський, М. Косовський та ін.
Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як закономірне і логічне продовження трьох основних наукових течій: німецької класичної філософії, англійської класичної політичної економії та французького утопічного соціалізму. Економічне вчення К. Маркса і Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, що продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвитку, набувають все
16
ЛІ.-І.-ІІІ суспільного характеру, Кіото можіть бути раціонально І ,>••:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19