Частка експорту в розвинуті
країни складала в 1992 р. 21,1 %, у країни, що розвива-
ються,- 78,9 %. Найбільша частка експорту припадала
196

на Китай - 19,2 % і Болгарію - 9,0 %. Iмпорт розпо-
ділявся так; із роавинутих країн - 39,9 %; із країн, що
роввиваготься,- 60,1 %.
Слід зазначати, що дефіцит торговельного балансу не
тільки виникав під час кризи у країнах із слабо розвинутою
ековомікою, як це має місце в Україні, а й спостерігається
протягам певного часу в роавинутих країнах. Наприклад,
у США дефіцит торговельного балансу зріс з 25 млрд
доларів у 1980 р. до 160 млрд доларів у 1987 р. Погаио
це чи добре, коли виникає зовнішньоторговельний дефіцит?
З одного боку, це небажане явище, оскільки вово виявляє
недостатню ковкурентоспроможність товарів країни на сві-
товому ринку. З другого - для споживачів торговельний
дефіцит не є несприятливим ЯЯШОЮА, адже в країні зяв-
ляється більш імпортних товарів, часто кращої якості і
дешевших.
Коли дефіцит торговельного балансу стає небажаним,
держава вдається до таких заходів, як підвищення тарифів,
імпортних квот, ліцензування Оидавня обмеженого доз-
волу).
Тариф (мито) - це плата в дерзтавну казну, яка
береться на кордоні з власника товару івоземаого вироб-
ництва, який ввозяться в країну для продажу. Iншими
словами, мито < акцваиим податком на імпортні товари.
Ваво може вихористовуваїжсь як джерело доходу держав-
ного бюджету і як засіб захисту вфобнгоив від іноземних
коякурвктів. Коли мито викорастовувться тільки як дже-
рело вадхопжеявя коштів у бюджет держави, то його
ставка невелика і вовю навивається фіскальним (від анг-
лійського йс - стягиеимя). Зокрема, стропвйеькі держави,
що зящкгллап в постачаині кави та цжтрусоиих, встанов-
люють на пі товаре помірне мжто. -Мито, що створює
несприятливі умова для іноземних коакуретгтів з метою
захисту інтересів місцевих фірм, наїнвається протекці-
оністським (від англійського ргоїесі - захист). Сплативши
мжто, власнмк імпортованого товару змушений підвищити
ціну на нього. В результаті товар стає дорожчим і втрачає
відиосму перевагу, яка забезпечувала йому вищу конку-
рвитоспроможжість. Їаоді мито досягає розмірів, що по-
збавляють іяоаеягяі товаре шаясів на успішний продаж.
Так, улітку 1992 р. Майстерство торгівлі США встаяювило
на уранову руду з країн СНД велжчозиий митний айр -
115,82 %.
Дхя аахясту ваутрішого ринку і іищіпидіиьшх яроб-
ияхів уряди <астосовухуо> також імпортні товарні квоти.
197

За допомогою імпортних квот визначаються максимальні
обсяги товарів, які імпортуються у певний період. Часто
імпортні квоти є ефективнішим засобом стримування іно-
земних товарів, ніж митні тарифи. Наприклад, у США
поряд з митом діють імпортні квоти на перелік товарів,
серед яких: мясо-молочні продукти, тютюн, фруктові соки,
мотоцикли, побутова електроніка та ін.
Ліцензування, або нетарифний барєр,- це видача дер-
жавними органами дозволу (ліцензії) на ввезення і виве-
зення товарів. Країна може встановлювати завищені стан-
дарти якості продукції та гарантії або чинити бюрократичні
перешкоди. Обмежуючи видачу ліцензій, можна обмежу-
вати імпорт. Саме так чинила певний час Великобританія,
забороняючи імпорт вугілля. Враховуючи гостру дефіцит-
ність українського ринку, наша держава застосовує систему
квот і ліцензій, які в основному спрямовані на експорт
продукції.
Новою формою торговельних барєрів є добровільні екс-
портні обмеження. Щоб уникнути занадто жорстких тор-
говельних барєрів, іноземні фірми добровільно обмежують
обсяги свого експорту. Така домовленість досягається під
час укладання торговельних угод і відповідно оформлю-
ється. Наприклад, японські автомобілебудівники під загро-
зою введення Сполученими Штатами Америки вищих та-
рифів або нижчих імпортних квот погодились на введення
добровільних обмежень на свій експорт.
Якщо окрема країна у своїй зовнішньоторговельній по-
літиці застосовує торговельні барєри, то такі заходи на-
зивають протекціоністськими. Протекціонізм - економіч-
на політика держави, спрямована на захист вітчизняних
виробників від конкуренції з боку іноземних фірм. Політика
протекціонізму створює для вітчизняних торговців і під-
приємців особливі пільгові умови порівняно з іноземцями.
Вона захищає національних виробників від банкрутства,
заохочує розвиток вітчизняного виробництва, захищає га-
лузі, в яких впроваджуються передові і перспективні тех-
нологи, регулює внутрішню зайнятість, забезпечує одер-
жання державною казрою додаткових грошових надходжень
від митних та інших зборів.
Протекціонізм має не лише позитивні, а й негативні
наслідки. Він може, зокрема, пряавести до підвищення цін
на продукти. Висока ціна на імпортні товари спонукає
окремих споживачів купувати дешеві товари місцевого ви-
робництва. Крім того, ціни на вітчианяні товари можуть
піднятися в звязку з послабленням конкуренції з боку
198

іноземних товарів. Витрати споживачів на захищені митом
товари дуже великі. Так, одне із досліджень у США по-
казало, що загальні щорічні втрати споживачів від про-
текціоністських заходів становлять до 82 млрд доларів.
Вважають, що захисні митні збори необхідні для того,
щоб дати можливість утвердитися новим підприємствам
вітчизняної промисловості, які не можуть конкурувати з
іноземними фірмами. Цей аргумент справедливий в основ-
ному для країн, що розвиваються, але він є досить сум-
нівним як загальний принцип. Це пояснюється тим, що
важко визначити галузь, яка спроможна досягти високих
результатів. Крім того, для підтримки новонароджених
галузей існують кращі способи, ніж мито, такі, наприклад,
як прямі субсидії, пільгове оподаткування.
Досвід країн, що розвиваються, засвідчує: у тих країнах,
які активно використовували торговельні барєри для за-
хисту своїх національних економік, зростання було повіль-
нішим, ніж у тих країнах, які проводили відкриту еконо-
мічну політику.
Крайнім проявом протекціонізму є <торговельні війни>.
<Торговельна війна> - це прийняття урядами країн-парт-
нерів заходів для обмеження доступу на їхні внутрішні
ринки експортних товарів. Досвід <торговельних воєн> пе-
реконав, що програють обидві сторони, тому доводити до
такого стану зовнішньоторговельну політику дуже небез-
печно.
Протилежним підходом до регулювання торгівлі є си-
стема лібералізму, або вільної торгівлі. Лібералізм - це
зовнішньоекономічна політика, за якої митні органи ви-
конують тільки реєстраційні функції, не збирають імпорт-
ного та експортного мита, не визначають ніяких кількісних
або інших обмежень. Таку політику проводять розвинуті
країни, наприклад Канада.
Важливим фактором лібералізації торгівлі є Генеральна
угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), яку в 1947 р. під-
писали 23 країни. Вона грунтується на таких принципах:
1) рівний, недискримінаційний режим для всіх країн-учас-
ниць; 2) зниження митних зборів за допомогою проведення
багатосторонніх переговорів; 3) усунення імпортних квот.
У даний час ГАТТ підписали понад 100 країн світу. Зо-
крема, завдяки цій угоді імпортне мито на промислові
товари в індустріальне розвинутих країнах наприкінці 80-х
років у середньому становило 5 %, а в 30-х роках досягало
50 %. Важливою подією є Уругвайський раунд переговорів
ГАТТ. У Женеві 17 грудня 1993 р. 117 країн підписали
199

нову угоду про лібералівацію світової торгівлі. Прикладом
лібералізації торгівлі є також відносини між країнами Євро-
пейського співтовариства.
ПIДСУМКИ
1. Торговельний баланс країни - це співвідношення над-
ходжень по експорту і платежів по імпорту. Якщо країна
вивозить товарів і послуг більше, ніж ввозить, то вона
має активне (позитивне) сальдо торговельного балансу.
Якщо вивозить менше, ніж ввозить, то вона має дефіцитне
(відємне) сальдо.
2. У торговельному балансі фіксуються всі міжнародні
торговельні операції. Експорт країни дає змогу зароб
ляти іноземну валюту, необхідну для оплати імпорту.
Тривалий дефіцит торговельного балансу є небажаним
для країни.
3. Торговельні барєри діють у формі мита, квот, мета
рифних барєрів, добровільних обмежень. Митні збори
ведуть до підвищення цін і зниження обсягів продажу
товарів, на які це мито поширюється. Окремі місцеві
виробники тимчасово виграють від торговельних барєрів.
4. Iсторично склалися дві протилежні системи зовнішньо-
торговельної політики держави: протекціонізм і лібера-
лізм.
5. Лібералізації зовнішньоторговельних відносин сприяють
Генеральна угола про тарифи і торгівлю та гамування
Європейського співтовариства.
КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. За таблицею розрахункового торговельного балансу України ма 1993
визначте окремо частку торговельних операцій і послуг у надходженнях і
платежах.
2. Подумайте, які із зазначених фактів можна використати як аргументи
на користь протекціонізму, а які - лібералізму в зовнішньоекономічній ді-
яльності України:
а) Конкурентоспроможність українських товарів є низькою,
б) Україна не має сучасних технологій для більшості виробництв.
в) В Україні спостерігається тенденція до зростання безробіття.
г) Україні не вистачає валютних ресурсів для Iмпорту найнеовхіцнішого:
ліків, продуктів дитячого харчування, засобів захисту рввлин.
200

Тема 3. Міжнародна валютна система.
Міжнародні грвші
Кожна країна має свою національну валюту. Яким же чином
країни ведуть між собою розрахунки?
Термін <валюта> вживають у таких значеннях:
1) грошова одиниця країни - її національна валюта;
2) грошові знаки іноземних держав, які використовують
в міжнародних розрахунках.
У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та
розвитку економічних звязків відбувається інтеграція на-
ціональних грошових і валютних відносин, функціональні
відмінності між ними поступово зникають, роваиваєтьеа
світова валютна система.
Міжнародна валютна система виникла в XIX ст. на
основі грошових систем, що існували в окремих країнах,
пройшла складну еволюцію, стала формою організації між-
народних валютних (грошових) відносин, закріпленою між-
державними домовленостями, і нині являє собою сукупність
способів, інструментів і міждержавних органів, за допомо-
гою яких здійснюються платежі та розрахунки країв у
межах світового господарства. Елементами міжнародної ва-
лютної системи є; міжнародна ліквідність, валютний курс,
валютні ринки, міжнародні валютно-фінаисові організації
(дав. мал. 61).
Міжнародна ліквідність - це сукупність усіх пла-
тіжних інструментів, які можуть бути використані в між-
народних розрахунках. Ті утворюють золото, кредитні гроші
(векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні, або ком-
позита>, гроші (СДР, ЕКЮ).
Валютний курс - це кількісне" співвідношення об-
міну однієї національної грошової одиниці на грошові оди-
ниці інших крага. Розрізняють фіксовані (тверда) та пла-
ваючі (гнучкі) валютні курси.


Міжнародна валюти>
система
I

Міхвіродаі -лютло-
фінввсогі організації
Влкпвві
курс
Ві
Малюнок. 61

Валютний ринок - це складний економічний меха-
нізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют,
формування валютних курсів. Iснує три групи субєктів ва-
лютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які за-
ймаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні
банківські установи та брокерські контори, які забезпечують
валютне обслуговування зовнішніх звязків; в) державні
установи, основне місце серед яких займають центральні
банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн.
Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система про-
йшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в
таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золо-
товалютного) стандарту; плаваючих курсів.
Розглянемо детальніше ці етапи функціонування сві-
тової валютної системи.
Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст.
і проіснувала до 20-30-х років XX ст. Юридичне вона сфор-
мувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі
в 1867 р. Основними рисами системи золотого стандарту були:
1) наявність фіксованих валютних курсів; 2) встановлення
певного золотого вмісту національних валют; 3) підтримка
країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота
і кількістю грошей в обігу; 4) вільний експорт та імпорт
золота.
За часів існування золотого стандарту обмін валют був
украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися не-
змінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим.
Уряди брали на себе зобовязання гарантовано обмінювати
за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети.
Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей
розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту.
Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, при-
пустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія - вартість
фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що
британський фунт коштував 2 долари (50 : 25).
Система золотого стандарту мала певні переваги. Ста-
більні валютні курси сприяли зниженню невизначеності
та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало
міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично,
без втручання держави, долала дефіцити платіжних ба-
лансів за рахунок міграції золота.
Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший
з них - це те, що окремі країни були позбавлені мож-
ливості проведення незалежної державної політики. Якщо
якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то ре-
202

акцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота
за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах
можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій
державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те,
що золотий стандарт може існувати доти, доки один з
учасників не вичерпає своїх золотих запасів.
Система золотого стандарту почала руйнуватися під час
першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були
змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати
емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію.
Після війни були спроби відродити систему золотого стан-
дарту. Але <велика депресія> 30-х років остаточно призвела
до краху цієї системи. До початку другої світової війни
практично всі країни Заходу припинили обмін паперових
знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали
спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота)
свою валюту для того, щоб зробити свій експорт приваб-
ливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно
підірвали внутрішні основи функціонування золотого стан-
дарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.
Система золотовалютного (золотодоларового)
стандарту почала своє існування після підписання угоди
на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі
(США). Система золотовалютного стандарту є системою ре-
гульованих і повязаних між собою валютних курсів. За за-
думами засновників, нова система мала зберегти переваги
попередньої й усунути її недоліки. На конференції було ство-
рено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який взяв на себе
функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з де-
якими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.
Принципи функціонування Вреттон-Вудської системи
такі:
1. Основними інструментами міжнародних розрахунків
є золото й американський долар. Кожна країна - член
МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї
грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між
власною валютою і валютами інших держав.
2. Кожна країна зобовязувалася зберігати курс своєї
валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних ва-
лют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхи-
лення не могли перевищувати 1 %. Для підтримки цього
обмеження центральні банки повинні були продавати абв
викуповувати свою національну валюту за доларе.
3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або
мала дефіцит торговельного балансу, угодою довволялося
203

адпісикжгги девальвацію (зниження курсу валюти) або
ревальвацію (іпгідвдидення курсу валюти), але не більше
як на 10 %. Отже, в межах системи здійснювалося пері-
одичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за
допомогою <кого можна було подолати имбалажоватсть
платіжних болаоків.
4. Купів-по-продаж золота здійснювали тільки централь-
ні бенкв аж фіксованою цикхо (35 доларів за унцію).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27