підвищення зарплати породжує зро-
стання цін, яке, в свою чергу, вимагає підвищення зарплати
на відшкодування втрат від зростання цін.
Iнфляція є результатом порушення макроекономічної рів- Ї
новаги, водночас вона сама породжує низку соціально-еконо-
мічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції (див. мал. 51).
Iнфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає
гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в
облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спро-
можність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, по-
вязаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений
ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.
Iнфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо
із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати,
то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше,
ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-
друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни
можуть зрости ще більше.
Внаслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність.
У структурі споживання є товари нееластичного попиту,
обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищен-
ням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають
частину своїх заощаджень на збереження старої структури
споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочу-
ючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом
такої ситуації є зменшення споживання овочів і мяса і
збільшення - хліба та картоплі у період масового підви-
щення цін на продовольчі товари.
Iнфляція зменшує зацікавленість у продуктивній праці.
Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо до-
даткові доходи поглинаються зростаючими цінами.
Iнфляція гальмує технічний прогрес. Це відбувається
тому, що підприємцеві вигіхніие купувати дешеву робочу
силу, ніж дорожчі і технічно досконаліші засоби вироб-
ництва. Нестабільні ціни змушують підприємців відмов-
лятися від інвестицій у нові технології. Під час інфляції
ціни перестають виконувати роль ринкових орієнтирів. У
нормальних (неінфляційних) умовах підвищення цін є орі-
єнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін під
час інфляції не дає правильних орієнтирів щодо доцільних
164



Зменшення
рівня
поточного
споживання
Зниження
стимулів
до продуктивної
діяльності
Необхідність
переходу від
економічних
до адміністративних
методів



Малюнок 5/
напрямів капіталовкладень. Навіть у країнах з ринковою
економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового
регулювання, як ціни, гроші, кредити, податки, і підштов-
хує до прямого втручання в економіку адміністративними
методами. З них головним є обмеження цін.
Як боротися з інфляцією? Перш ніж відповісти на це
питання, слід зауважити: інфшвфю не можна подолати раз і
назавжди з таких причин: 1) збільшення грошей в обігу,
впливаючи на зростання цін, водночас використовується дер-
жавою як засіб впливу на банківський процент; 2) щоб по-
збавитися інфляційного очікування, яке стимулює зростання
пін, потрібні ідеальні умови, коли громадяни абсолютно до-
віряють урздові та національним підприємцям, розглядаючи
будь-яке підаищення цін як випадкове і тимчасове явище.
У розвинутих країнах ринкової економіки, а також у
постсоціалктичних країнах нанрацьовано певні антиінф-
ляційні заходи. Цей досвід може використовувати будь-яка
країна. Розглїшемо антиінфляційні заходи (див. мал. 52).
Антиінфляцнюа стратегія передбачає дії, розраховані на
перспективу, а антиінфлящйна тактика - дії, що мають
дати негайні результати.
Довгострокова грошова політика передбачає жорстке
обмеження на щорічне збільшення грошової маси. Це об-
меження можна визначити за формулою: АМ = ДВНП +
ДР, де ДМ - зростання грошової маси; ДВНП- зростання
ВНП (у незмінних цінах); ДР- зростання (рух) цін за
165


Скорочення
дефіциту
державного
бюджету
Протидія
зовнішнім
інфляційним
впливам
Збільшення
товарності
господарства
Роздержав-
лення
ековомікн

Малюнок 52
умов неінфляційного розвитку. Обмеження запроваджу-
ється державою для впливу на інфляцію і має неухильно
дотримуватися. Послідовність дій щодо дотримання визна-
ченого ліміту може послабити інфляційне очікування на-
селення.
Послаблення інфляційного очікування передбачає злам
у психології споживачів. Він відбувається лише там, де
споживач переконується, що рух цін зумовлений не сва-
віллям монополістів, а дією ринкових механізмів, і зростає
довіра населення до держави, уряду.
Скорочення бюджетного дефіциту досягається збільшен-
ням доходів держави або зменшенням її витрат. Якщо
бюджет дефіцитний, то емісія грошей використовується як
засіб покриття дефіциту і призводить до інфляції. Мож-
ливість скорочення бюджетного дефіциту за рахунок зро-
стання доходів держави в умовах інфляції є досить обме-
женою. Адже інфляція не спонукає до активної діяльності,
а намагання держави за рахунок оподаткування розвязати
свої проблеми позбавляє зацікавленості ще більше. Тому
дієвішим механізмом є зменшення державних витрат: еко-
номія на військових та управлінських структурах, обме-
ження витрат на утримання державного сектора тощо. Для
того щоб протидіяти зовнішнім інфляційним впливам, по-
трібно обмежити можливості вільного перетину іноземними
капіталами державних кордонів. Капітали, перетинаючи
кордон і перетворюючись у <живі> гроші, збільшують їх
166

масу в обігу. Iнший шлях зовнішнього інфляційного впливу
відкривається тоді, коли одна країна користується валютою
іншої. Так, в Україні до осені 1992 р. в обігу були гроші,
що випускалися в Росії.
Підвищення курсу національної валюти як антиінфля-
ційний захід знижує ціни на товари і послуги з-за кордону,
отже, спонукає до зниження внутрішніх цін. Дія цього
засобу досить суперечлива, адже підвищення курсу власної
валюти призводить до подорожчання експортних товарів і
зниження їх конкурентоспроможності на світовому ринку.
Не виключено, що це може призвести до дефіциту торгового
балансу.
Важливе місце серед тактичних заходів належить також
підвищенню товарності національного господарства. Цей
захід спрямований на стимулювання пропозиції товарів і
послуг. Він стає можливим за умов пільгового оподатку-
вання підприємств, що розширюють асортимент товарів і
послуг, державної допомоги галузям та підприємствам у
створенні нових ринків (наприклад, ринку інформації).
Обмеження державної власності через її роздержавлення
є засобом поповнення доходної частини бюджету, а отже,
сприяє подоланню його дефіциту. Цей засіб використовував-
ся не лише у постсоціалістичних країнах, а й у країнах з роз-
винутою ринковою економікою. Зокрема, ним активно ско-
ристалися в Англії наприкінці 70-х - на початку 80-х років
XX ст.
Стимулювання імпорту використовується для зменшен-
ня дефіциту власних товарів і послуг.
Обмеження ліквідності грошей досягається через сти-
мулювання заощаджень. Якщо норма процента по вкладах
і державних облігаціях перевищує темп інфляції, то влас-
никам грошей стає вигідним зменшувати частку доходів,
які спрямовуються на споживання, і збільшувати - на
заощадження. Маса грошей, що тиснуть на ринок і спри-
чинюють зростання цін, зменшується.
Iнфляція в Україні на початку 90-х років XX ст. вод-
ночас є і інфляцією попиту, і інфляцією витрат. Фактори,
що її зумовлюють, можна зобразити у вигляді схеми (див.
мал. 53). Фактори інфляції в Україні діляться на дві
групи: 1) ті, що породжують інфляцію попиту, і 2) ті, що
є причиною інфляції витрат. До першої групи належать:
скорочення обсягів виробництва (виробничих можливо-
стей), дефіцит торговельного і платіжного балансів і дер-
жавного бюджету, кредитна і грошова емісії. До другої -
підвищення цін на енергоносії, підняття цін монополістами,
167

Скорочення
виробничих
можливостей

Дефщит
торгового
і платіжного

Дефіцит
державного
бюджету


балансів



<
1
/



Факторе

Креяитва


гііісрівфпяції

і грошова




емісія


1
\

Зростани>

Нсобгрунтовіві

Зростання
щн на
енергоносії

ідмііпгппя
цін виробникамя-

зароптв без
збільшенні


моїкніояістамя

прояуктвмосгі




орті

Малюнак 53. Гіперінфляція в Україні
зростання зарплати, не підкріплене підвищенням продук-
тивності праці. Падіння виробничих можливостей стимулює
інфляційне очікування населення, яке весь час шукає мож-
ливості <отоварення> грошей. Дефіцити торговельного і
платіжного балансів і бюджету разом з емісією створюють
додаткову масу грошей, що тисне на ринок.
Підвищення цін на енергоносії та необгрунтоване зро-
стання заробітної плати розкручують інфляційну спіраль. Iс-
нування тотальної монополії виробників (відповідно - від-
сутність конкуренції) також є причиною підвищення цін.
ПIДСУМКИ
1. Зовнішнім проявом інфляції є тотальне зростання цін.
Швидкість зростання цін визначається індексом цін.
2. Iснують дві головні причини інфляції: надлишковий
попит і зростання витрат.
3. Iнфляція призводить до негативних наслідків, серед яких:
знецінення заощаджень, зменшення рівня споживання, по-
глиблення майнової нерівності, зникнення стимулів до про-
дуктивної праці, гальмування технічного прогресу, втрата
цінами регулюючої ролі, необхідність переходу до адміні-
стративних методів регулювання економіки.
4. До стратегічних антиінфляційних заходів належать: об-
меження кількості грошей в обігу через жорстку дер-
жавну політику в цій сфері; послаблення інфляційного
очікування за умови зростання довіри населення до дій
168

уряду і підприємців; скорочення дефіциту бюджету; про-
тидія зовнішнім інфляційним впливам; підвищення курсу
валюти. До тактичних антиінфляційних заходів належать:
збільшення рівня товарності господарств; роздержавлен-
ня економіки; стимулювання імпорту; обмеження ліквід-
ності грошей.
КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. Поясніть, чим інфляція попиту відрізняється від інфляції витрат.
2. Назвіть негативні наслідки інфляції. Які з них мають найдужчий вплив
на порушення макроекономічної рівноваги?
3. Визначте індекс цін і темпи інфляції за таких умов: ціна споживчого
кошика поточного року складає 560 грошових одиниць, минулого року -
520. Iндекс цін минулого року - 105 %.
4. Підвищення роздрібних цін в Україні в 1992 р. визначалося показниками
<У % ДО попереднього місяця), занесеними до таблиці:
Сі-

Лю-

Бере-

Кві-

Тра-

Чер-

Ли-

Сер-

Вере
-

Жов-

Лис-
Гру-

чень
тий
зень
тень
вень
вень
пень
пень
сень
тень
гопа
д
день
357,
2
113,4
115,5
109,9
108,
6
119,
2
119,
3
115,2
114,
7
1Ц,8
119,
4
129.8

Тема 5. Податки і державний бюджет.
Бюджетний дефіцит.
Державний борг
Сучасну ринкову економіку неможливо уявити без держав-
ного регулювання. Відтворення макроекономічної рівноваги
передбачає активну участь держави в економічних процесах.
Чільне місце у цьому належить податковій системі.
Податками називаються обовязкові платежі, які дер-
жава стягує з окремих осіб, установ, організацій у цен-
тральний та місцевий бюджети. Податки стягуються за
різними принципами, мають різне призначення і виконують
різні функції.
Розрізняють два принципи стягнення обовязкових пла-
тежів: пропорційне оподаткування і прогресивне оподат-
кування. Відмінності між ними можна зрозуміти із даних
таблиці 9 (цифри умовні).
169

Таблиця 9
Прогреси
вне опода
псування
Пропорці
іне оподатк
сування
оподаткова-
ний доход
податко-
ва ставка
сума подат-
ку
V
оподаткова-
ний доход
податкова
ставка
сума по-
датку
0-50
и Ї/
13 /о
0-7,5
0-50
Тї Ї/
" /Ї
0-11
51-100
20 %.
А" /О
10,2-20
51-100
22%
11,22-22
101-150
25%
23,25-37,5
101-150
22%
22,22-33

За умови прогресивного оподаткування; а) податкова
ставка збільшується із зростанням доходу; б) обмежуються
зростання та перерозподіл доходів; в) зявляються можли-
вості для приховування доходів (після досягнення певної
їх межі).
За умови пропорційного оподаткування: а) податкова
ставка незмінна і не залежить від рівня доходу; б) виникає
зацікавленість у зростанні доходів; в) збільшується соці-
альна несправедливість (у разі, якщо надвисокі доходи
одержано випадково або незаконно).
За обєктом оподаткування податки поділяються на пря-
мі та непрямі. Прямі - це податки на доходи. Непрямі _-
податки на споживання, що стягуються залежно від обсягів
придбаних товарів і послуг. Непрямі податки є частиною
ціни реалізованих товарів, їх збільшення безпосередньо
збільшує ціну.
Структуру податкової системи можна проілюструвати
схемою (див. мал. 54).
Особистий прибутковий податок. Платниками податків
є наймані працівники і власники підприємств. У країнах
з розвинутою ринковою економікою 70-75 % надходжень
у бюджет за цим податком сплачують наймані працівники,
тобто ті люди, які одержують доходи у вигляді заробітної
плати. Решту (25 - ЗО %) сплачують власники підпри-
ємств. Через особистий прибутковий податок держава ви-
лучає певну частку заробітної плати. На початку 90-х
років XX ст. ця частка становила: до 2 % заробітної плати
робітника в Японії і понад 35 % заробітної плати робітника
в Швеції і Данії.
Відповідно до податкового законодавства України, з
громадян також стягується прибутковий податок. Його
платниками є як наймані працівники, так і особи, що
займаються підприємництвом. Оподаткування заробітної
плати за основним місцем роботи є прогресивним і здійс-
нюється відповідно до кількості мінімальних заробітних
плат, що їх одержує громадянин.
170

Податкова система
| Непрямі податки



Акцизи
Iндивідуальний прибут-
ковий податок


Податок их дивану
вартість
Податок на прибуток
корпорацій


Податок на капітал
(на багатство)
Мито



Платежі по соціальному
страхуванню______
Малюнок 54
Податок на прибуток корпорацій. Платниками цього
податку є юридичні особи - корпорації. Необхідність іс-
нування такого податку, поряд із прибутковим податком,
який сплачується власниками приватних підприємств і
товариств, обумовлена фінансовою діяльністю корпорації.
Корпорація (акціонерне товариство) залучає капітал, ви-
пускаючи акції та облігації, сплачує проценти по обліга-
ціях, дивіденди на звичайні та привілейовані акції. Обєк-
том оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення
процентів по банківських позичках, облігаціях та інших
боргових зобовязаннях.
В Україні на початку 90-х років стягувався податок на
прибуток підприємств і організацій. Його платниками були
господарчі субєкти, фінансові та комерційні установи, як-
що вони мали доходи.
Податки на капітал (багатство). Обєктом оподатку-
вання є вартість особистого багатства (будинків, квартир,
земельних ділянок, цінних паперів тощо) в період володіння
ним або під час переходу права власності до іншої особи,
продажу чи успадкування. Податок виконує перерозпо-
дільчу функцію, поповнюючи державний бюджет за раху-
нок осіб, які нагромадили багатство. Дискусія про спра-
ведливість такого податку тягнеться протягом століть, бо
важко визначити, що моральніше й доцільніше: вилучати
доходи в усіх, у тому числі у тих, хто нагромадив багатство
завдяки власним зусиллям і здібностям, чи не вилучати
171

зовсім і залишити недоторканими капітали тих, хто на-
громаджує його нелегальним способом? Перерозподіляти
багатство чи змиритися з тим, що від народження люди
опиняються в нерівних умовах?
В Україні за часів існування СРСР не було податку на
багатство, оскільки переважна більшість громадян фактично
не мала права володіти нерухомістю, землею та іншими
цінностями. Навіть партійно-державна еліта, діставши право
користуватися дачами, машинами тощо, втрачала це право
в разі втрати посади. Під час переходу до ринкових відносин
відбувається швидке розшарування суспільства на багатих і
бідних, при цьому нерідко джерелом збагачення стає обкра-
дання держави і співвітчизників. За цих умов існування
податку на капітал є доцільним і необхідним.
Платежі по соціальному страхуванню. Податок стягу-
ється з метою формування фондів соціального страхування.
Платниками податків стають наймані працівники, з од-
ного боку, та підприємці - з другого. Частки різних
обєктів у формуванні фондів у різних країнах різні, але
в середньому для розвинутих країн на початку 90-х років
співвідношеївія було приблизно таким:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27