Попит на гроші з боку виробників і споживачів за-
лежить від рівня економічної активності, оскільки вона
передбачає збільшення обсягів поточних угод між під-
приємцями і відповідно збільшення обсягів створених те-
варів і послуг.
Попит на гроші з боку підприємців залежить від потреби
в інвестиціях, що зростає в період економічного піднесення
та структурних перебудов економіки.
Попит на гроші з боку держави залежить від балансу
державного бюджету. Зростання бюджетного дефіциту по-
роджує державний борг, а необхідністю його повернення
і сплати процентів по ньому визначається попит на
гроші.
Пропозиція грошей у ринковій економіці формується
банківською системою. Емісійна політика уряду реалізу-
ється через центральний банк.
Від активності комерційних банків та інших фінансо-
во-кредитних посередників залежить бажання клієнтів
вкладати кошти (цим визначається маса грошей, що може
бути запропонована в кредит). Можливості комерційних
банків здійснювати кредитування формуються також цен-
тральним банком країни. Банк визначає розмір кредитних
резервів, тобто тих коштів, які мають бути передані у
центральний банк на зберігання і за рахунок яких не
можуть надаватися кредити.
Центральний банк може збільшити або зменшити кіль-
кість грошей в обігу, викуповуючи в населення або про-
даючи йому цінні папери - облігації державних позик.
На обсяг пропозиції гронової маси впливає рух валюти
за кордон та з-за кордону в країну. Чим вищий позичковий
процент у країні порівняно з іншими країнами, тим ін-
тенсивніше гроші плинуть у цю країну з інших.
180

Регулювання пропозиції грошей відбувається за допо-
могою банківської системи - сукупності фінансово-кре-
дитних установ, між якими існують розподіл функцій і
підпорядкування. Чільне місце в здійсненні грошової по-
літики належить центральному (національному) банку кра-
їни, який є провідником ідей уряду.
Банківська система країни є своєрідним інструментом
проведення грошової політики, тому дуже важливо, яку
концепцію (едею) покладено в її основу. В економічній
науці є дві протилежні теорії щодо змісту грошової політики
держави - кейнсіанська і монетаристська.
Розглянемо основні положення кейнсіанського під-
ходу до грошової політики.
1. Через кредитно-грошову політику держава здатна
впливати на інвестиції і на експортні можливості економіки.
2. Голонвмм засобом впливу є процентна ставка. Змі-
нювати рівень процентної ставки можна через зміну про-
позиції гропвгй.
3. Якщо в країні існують недовикористані ресурси, то
з метою їх стимулювання уряд мусить вдатися до політики
<дешевих> грошей. Засобами цієї політики є: а) викупо-
вування у населення державних цінних паперів; б) змен-
шення норми обовязкових банківських резервів, а отже,
збільшення тих коштів, що можуть бути надані в кредит;
в) зменшенім залікової ставки, під яку центральний банк
надає кредити комерційним байкам. В результаті таких
дій збільшується пропозиція грошей. Подальші наслідки
можна зобрааити схемою (див. мал. 57).
4. Якщо в країні інфляція, то уряд вдається до політики
<дорогих> грошей. Засобами цієї політики є; а) продаж
державних цінних паперів банкам і населенню; б) збіль-
шення норми обов івкових резервів і відповідно - змен-
Похітвка

Збіяишашя

Зменшенн
і
я

Зрос
-
тання

"дсюсввх"

пропозиції

вормн


іявсс
тяцій

грошей

грошей

ООЗИЧК
ОIОГ
л
о








пропсита












Под
од
ання








спад
0"






Е
З
С
Д
(
оиш.
о
>ист
<нв
зя





(
X
сс
д
рсів,
з
рості
в
вх







ВН
НI


Малюнок 57. Політика <дешевих> грошей
181

шення тих коштів, що їх банки можуть надавати в кредит;
в) збільшення залікової ставки процента. За таких умов
кредитні установи змушені скоротити надання позичок.
Пропозиція грошей скорочується. Подальші наслідки можна
зобразити схемою (див. мал. 58).
Політика <дешевих> і <дорогих> грошей здатна впливати
на курс національної валюти, співвідношення експорту й
імпорту. Висока ставка процента і політика <дорогих> гро-
шей приваблюють іноземних інвесторів, стимулюють їх
вкладати кошти в національну економіку. Але інвестування
можливе лише в національній валюті тієї країни, де вкла-
дається капітал. Отже, попит на валюту цієї країни зростає,
відповідно зростає і її курс. Політика <дешевих> грошей
призводить до падіння курсу валюти і робить товари країни
відносно дешевими для закордонних споживачів, що сприяє
розширенню експорту, і, навпаки, підвищення курсу сприяє
скороченню експорту. Наприклад, при курсі 1 долар -
ЗО тис. крб. товар ціною в 3 млн крб. коштуватиме для
американського споживача 100 доларів. Якщо встановлю-
ється нижчий курс карбованця: 1 долар - 100 тис. крб.,
товар коштуватиме ЗО доларів.
Розглянемо основні положення монетаристського
підходу до грошової політики.
1. Грошова пропозиція є найважливішим фактором, що
визначає рівень виробництва, зайнятість, ціни.
2. Основна формула монетаристської теорії: М х V "
5г! Р х 0, де М - пропозиція грошей; V - швидкість
обертання грошей, Р - середня ціна, за якою продається
кожна фізична одиниця національного продукту, 0 - обсяг
(кількість) товарів і послуг. Відповідно, добуток М х V -
загальні витрати покупців, добуток Р х 0 - обсяг реалі-
зованого продукту, або загальна виручка продавців.


Скорочення
пропозиції
грошей


Малюнок 58. Політика <дорогих> грошей
182

3. МонетарнеT стверджують, що швидкість обертання
грошей (V) - величина відносно стабільна. Тому саме
кількість грошей (М) є тим фактором, який здійснює
вирішальний вплив на обсяг реалізованого продукту
(Р х О).
На відміну від кейнсіанців, монетаристи вважають,
що зміни грошової пропозиції впливають на весь сукуп-
ний понит, а не лише на інвестиції. Логіка монетарист-
ської грошової політики простежується на схемі (див.
мал. 59).
Отже, монетаристська грошова політика передбачає такі
умови:
1. Керівні кредитно-грошові установи, які здійснюють
грошову політику держави, регулюють грошову пропози-
цію.
2. Грошова пропозиція щорічно має зростати так само,
як ВНП, тобто приблизно на 3-5 %.
3. Грошова пропозиція визначає сукупний попит, який
має зростати відповідно до зростання ВНП, і тоді не ви-
никатиме інфляція.
Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у
державній політиці надано антиінфляційним заходам, то
монетаристська теорія регулювання є найдоцільнішою.
Грошову політику України на початку 90-х років
не можна назвати ні кейнсіанською, ні монетарист-
ською. На-слідками такої невизначеної грошової по-
літики стали: 1) платіжна криза, 2) постійний дефіцит
кредитних ресурсів, 3) неконтрольована грошова емісія.
Платіжна криза проявляється в неспроможності під-
приємств та організацій вчасно розраховуватись одне
з одним. Дефіцит кредитних ресурсів є наслідком не-
досконалості банківської системи. Неконтрольована
грошова емісія сталася через необмежений випуск в
обіг додаткових грошей.
Грошова

Контрольован
а

Зміна

Зміни
політвка

зміна
>
сукупного

обсягу
дерхшв

грошової

пошпу

спореного


пропозиції



продуту

Малюнок 59. Логіка монетарисгськоТ грошової політики
183

ПIДСУМКИ
1. Основним змістом грошової політики держави є ре-
гулювання кредитів і грошової маси.
2. Ринок кредитів являє собою особливу сферу відносин
між домогосподарствами, підприємцями, державою та
іноземними громадянами як постачальниками і спожи-
вачами кредитних ресурсів.
3. Ринок кредитів характеризується двома важливими
факторами: попитом на гроші та пропозицією грошей. У
свою чергу, попит на гроші формується під впливом:
рівня економічної активності, потреб у інвестиціях, балансу
державного бюджету;
4.Пропозиція грошей визначається: емісійною політикою
держави, активністю комерційних банків, купівлею-про-
дажем цінних паперів центральним банком, рухом валюти
з країни в країну.
5. Iнструментом кредитної та грошової політики є бан-
ківська система - сукупність фінансово-кредитних уста-
нов із специфічною підпорядкованістю та розподілом
функцій між ними.
6. Грошова політика може здійснюватись або за кейнсі-
анським, або за монетаристським підходом.
Кейнсіанство обурунтовує політику регулювання через
процентну ставку. Процентна ставка, за кейнсіанською
теорією, змінюється завдяки зростанню (скороченню) про-
позиції грошей. Збільшення пропозиції грошей назива-
ється політикою <дешевих> грошей, скорочення пропо-
зиції - політикою <дорогих> грошей.
Монетаризм обурунтовує необхідність регулювання дер-
жавою кількості грошей і через них - можливість впли-
вати на сукупний попит і обсяги національного продукту.
Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг
збільшення кількості грошей.
КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. Виберіть правильну відповідь, яким чином у ринковій економіці держава
впливає на норму процента за кредит:
а) Уряд видає письмове розпорядження комерційним банкам, вказуючи
в ньому норму процента.
б) Центральний банк збільшує обовязкові кредитні резерви ко-
мерційних банків.
184

в) Центральний банк починає скуповувати в населення облігації дер-
жавного боргу.
г) Уряд своєю постановою забороняє комерційним банкам надавати
кредити.
2. Розкрийте зміст політики <дешевих> грошей.
3. Поясніть, як політика <дорогих> грошей може вплинути на курс наці-
ональної валюти й експортні можливості держави.
4. За даними Світового банку, в обігу в Україні було: в 1991 р.-
199 479 млрд крб., у 1992 р.- 2 658 845 млрд крб. Визначте, у скільки
разів збільшилася грошова маса. Чи відповідає така практика рекомендаціям
монетаристської теорії?

V
Розділ

У попередньому розділі йшлося про закономірності функці-
онування окремої національної економіки. Розглянемо те-
пер, як країни взаємодіють у світовій економічній системі,
як торгують, у якій валюті розраховуються, як спільно
виробляють продукцію.
Світова система господарювання склалася наприкінці
XIX - на початку XX ст. Саме в цей час виникають
міжнародні монополії, завершується економічний поділ
світу, остаточно формується світовий ринок. З того
часу світове господарство безупинно розвивається під
впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від
завершення.
У світі нині існує близько 230 держав, у яких проживає
понад 5,5 млрд чоловік, і є до 300 найменувань національ-
ний грошей. Держави значно різняться між собою за
рівнем економічного розвитку, приналежністю до певних
соціальних, політичних систем, особливостями віроспо-
відань. Критеріями (показниками) рівня економічного роз-
витку країни є обсяг валового національного продукту
(ВНП), що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП
на одного працюючого (продуктивність праці); розмір
доходів на одного громадянина та ін.
За економічними критеріями розрізняють: а) індустрі-
альна розвинуті країни (США, Канада, Австралія, Нова
Зеландія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція,
Iталія, Швеція, Данія, Люксембург, Норвегія, Iсландія,
Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія);
б) країни, які не пройшли стадії індустріалізації і в
економіці яких переважає сільське господарство (в основ-
ному це країни Африки, Азії та Латинської Америки);
186

в) країни середнього рівня розвитку (Венесуела, Бразилія,
Греція, Португалія та ін.).
Слід також виділити групу країн, які переходять від адмі-
ністративно-командної системи до ринкової економіки. Це
всі постсоціалістичні країни Східної Європи і країни СНД. До
останніх належить і Україна. Ці країни мають різні рівні еко-
номічного розвитку. В 1991 р. за показником ВНП на одного
громадянина постсоціалістичні країни посідали серед країн
Європи такі місця: Словенія - 16-те, Естонія - 19-те,
Латвія - 21-ше, Литва - 23-тє, Угорщина - 25-те, Ро-
сія - 26-те, Білорусь - 27-ме, Польща - 30-те, Україна -
31-ше, Молдова - 33-тє. Розрив, як бачимо, значний. Зокре-
ма, обсяг ВНП на одного громадянина у Словенії перевищував
аналогічний показник в Україні у 2,3 раза.
Незважаючи на відмінності в рівнях розвитку, країни
залежать одна від одної. На сучасному етапі розвитку
людства ізоляція країни від світових процесів неможлива.
Тому на основі інтернаціоналізації виробництва форму-
ється і функціонує сучасне світове господарство.
Світове господарство - це сукупність національних
економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці
і повязані між собою системою міжнародних економічних
відносин.
Після вивчення розділу ви
знатимете:
у яких формах здійснюється торгівля між країнами;
що таке міжнародна валютна система;
які міжнародні фінансово-кредитні організації створе-
но у світі.
Тема 1. Міжнародний поділ праці
та світова торгівля
Iстотним фактором розвитку світового господарства виступає
міжнародний поділ праці, що передбачає випереджаючий
розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в
яких (чи в якій) дана країна має відносні переваги, тобто
вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва,
порівняно з іншими країнами.
Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спе-
ціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва.
187

Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впли-
вом природних факторів. Відмінності у природно-кліматич-
них умовах найбільше позначаються на сільськогосподар-
ській продукції та сировині. Так, мінеральні ресурси
нерівномірно розміщені по території нашої планети. Неодна-
ковим є земельний фонд: в одних регіонах земля краще при-
датна для рослинництва, в інших - для тваринництва; є
землі мало придатні для сільського господарства. Через від-
мінності у природно-кліматичних умовах різні країни мають
різні можливості для вирощування сільськогосподарських
культур і розведення худоби. Так, Нідерланди спеціалізу-
ються на виробництві мясо-молочної продукції, Португа-
лія - винограду, Великобританія - вовни. Така природна
залежність у спеціалізації країн існувала здавна і зберіга-
ється й нині. Єдине, що позначилося на ній,- це науково-
технічний прогрес, який стимулював розвиток нових видів
сільськогосподарського виробництва.
Велику роль у прискоренні процесу виробничої спеці-
алізації країн відіграв індустріальний розвиток національ-
них економік. Промислова революція XIX ст. спричинила
переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ
праці дедалі більше почав залежати від розвитку продук-
тивних сил, технічного рівня виробництва, технвлогій, ком-
бінації ресурсів.
Типи і види спеціалізації виробництва при міжнарод-
ному поділі праці можна зобразити схемою (див. мал. 60).
На схемі відображено дві історичні форми спеціалізації -
міжгалузева і внутрішньогалузева, а також конкретні про-
яви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на
виготовленні окремих видів промислової продукції. Пред-
ставником міжгалузевої спеціалізації є, наприклад, Швей-
царія, яка відома на весь світ випуском годинників, або

Прсдметаа
Твпорозмірна
ціодетальна
Тсхноло-
гічва
Наукова

Малюнок 60. Типи і види спеціалізації в міжнародному поділі праці
188

Швеція - постачальник високоякісної сталі та підшипни-
ків. Великобританія, а згодом й інші великі держави Європи
і Північної Америки перетворились у всесвітні індустріальні
центри, що орієнтують свою продукцію не тільки на на-
ціональні, а й на міжнародні економічні потреби. Виго-
товлена ними продукція споживалась у всіх частинах світу.
Водночас посилилась орієнтація на переробку привізної
сировини, заміетА традиційних місцевих виробництв почали
формуватися нові галузі промисловості.
Під впливом науково-технічної революції прямий звя-
зок спеціалізації з наявністю природних ресурсів втрача-
ється. Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в
науково-технічному прогресі. Відбувається подальший роз-
виток міжнародного поділу праці - перехід від міжгалу-
зевої спеціалізації до внутрішньогалузевої. Важливим
субєктом цього процесу стали транснаціональні корпорацій
На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація по-
діляється на такі види: предметну, типорозмірну, поде-
тальну, технологічну і наукеву.
Предметна спеціалізація - це випуск окремих
видів продукції певної галузі в тій чи іншій країні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27