В. Щурата,
муз. С. Людкевича та «Для тебе, Україно, живем» —
50
сл. О. Грицая, муз. С. Людкевича). У Галичині, крім
названих, на урочистостях співали також «Мир вам,
браття» та церковний гімн «Боже великий, єдиний, нам
Україну храни» (Сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка)
та ін.
Особливо широко вживали гімн «Ще не вмерла Ук-
раїна» в роки встановлення влади ЗУНР та УНР. Пар-
тійний гімн ОУН — «Зродились ми великої години».
До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до
гімну «Ще не вмерла Україна».
Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і
синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть
у своїй суті певну історичну пам'ять, а гімн «Ще не
вмерла Україна» перейнятий мотивами українського
романтизму минулого століття.
Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична сим-
воліка є передусім пам'яткою українського народу і під
таким кутом зору до неї ставитись.
Четверту сторінку журналу — «Народнопоетичні
символи України» — ведуть українські словесники.
Четверта сторінка
Народнопоетичні символи
України
Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабу-
сина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна,
барвінок — все це наші символи. Рідна хата! Оспівана
в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизова-
на майстрами слова та пензля, вона завжди буде сим-
волом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя
сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край
вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди»,
«Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини», «До-
рога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі,
хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя ха-
та — своя правда, своя стріха — своя втіха», «Де будь,
там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена,
там дівка йе плетена»... Це лиш часточка із немеркнучих
перлин народної мудрості про отчий дім.
Людина не має права бути безбатченком, завжди
повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла
у велике життя.
4* 51
У композитора Олександра Морозова є задушевна
пісня на слова українського поета Андрія Демиденка —
«Душі криниця». Вона зараз прозвучить у виконанні
дуету учителів української мови та літератури. (Вико-
нується пісня).
ДУШІ КРИНИЦЯ
Висиха душі криниця
1 життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць І
Не поїду у село. І
Приспів:
Двічі
Як побачу рідну хату.
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Двічі
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі.
Приспів'
Двічі
/ хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Двічі
' Приспів
Про рушник як один із символів України розпо-
вість учень 10 класу, чия наукова робота «І на тім руш-
никові...» зайняла призове місце на районній олімпіаді.
«7 на тім рушникові оживе все знайоме до болю...»
Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють,
бентежать душу. Щаслива доля поета: його «Пісні про
рушник» судилося стати народною. Це, мабуть, найбіль-
ша радість для митця — почути свою пісню з уст на-
роду:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
(Звучить «Пісня про рушник» Платона Майбороди
на сл. Андрія Малишка у виконанні учителя історії)..
52
Рушник. Один із символів України. Рушник на сті-
ні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній
наш символ.
Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не
прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в
народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен
символізував мир, злагоду та здоров'я в сім'ї. Все наше
життя проходить поруч із рушником: ушановуємо на-
родження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу бать-
ка-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в
останню путь...
Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильсь-
кого: «Не бійтесь заглядати у словник». Яке значення
цього слова дає тлумачний словник української мови?
Беру в руки один із томів і читаю: «Шматок декоратив-
ної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; тра-
диційно використовується для оздоблення житла, в ук-
раїнських народних обрядах».
Мабуть, найчастіше рушник використовується у
весільних обрядах. В українській мові існує чимало
фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так>
готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники
означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих
фразеологізмів знаходимо у різних жанрах фольклору,
зокрема у піснях:
Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що людям сказати:
Ой чи ж мені по рушнику дати,
Ой чи ж мені людей відказати.
«Ой приїхав козак з України».
Вернутися з рушниками — значить засватати дівчи-»
ну:
Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим...
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором.
Т. Шевченко. «Наймичка».
%
Ставати на рушник — брати шлюб, одружуватися:
А хто ж теє відерце дістане,
Той зо мною на рушничок стане.
«Туман яром, туман долиною».
53
І/
За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дів-
чинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники,
сорочки, хусточки, передаючи свій досвід:
Ой мамо, голубко, не плач, не ридай —
Готуй рушники і хустки вишивай.
Є. Гребінка.
Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки.
Для цієї роботи використовувалась кожна зручна наго-
да: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися
довгими осінніми та зимовими вечорами, у години від-
починку від польових робіт навесні та восени. Витканий
одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого
роду характеристикою майстерності дівчини, її працьо-
витості.
Вишивання у кожній місцевості відрізняється орна-
ментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерні-
ші кольори — червоний і чорний. Як у Дмитра Пав-
личка:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
(Виконується пісня «Два кольори» Дмитра Павличка
і Олександра Білаша).
Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб
цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою
великої любові і незрадливості.
В українців, як і в багатьох народів світу, є свої
улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, виш-
ня, верба, калина... Правду каже прислів'я: «Без верби
і калини нема України». А ще народ каже: «В'ється, як
барвінок», «Там криниця, де вербиця», «Дівка, як вер-
ба: де посадиш, там і прийметься», «Не скрізь там вода,
куди хилиться верба», «Зігнувся, як верба над водою»,
«Де не повернешся, золоті верби ростуть», «На вербі
груші, кислиці на осиці».
З давніх-давен український народ опоетизував тополю,
калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні
порівняння:
Високий, як тополя.
Гнучка, як тополя.
Дівка, як тополя.
Одинока, як тополя у полі.
Пряма, як тополя.
Струнка, як тополя.
Гарна, як калина.
Дівчина, як калина.
Дівчина, як у лузі калина.
Розцвіла, як калина.
Стоїть, як калина при дорозі.
Цвіте, як калина.
54
— Які ви знаєте українські пісні про калину, топо-
лю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної
пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве
жодної пісні. (Учень, який згадав пісню про калину чи
тополю, повинен проспівати один куплет. Присутні
підхоплюють мелодію).
Ось деякі із пісень: «Ой є в лісі калина», «Чи я в
лузі не калина була», «Ой у лузі калина стояла», «Ой
у лузі червона калина», «Ой під калиною трава зеле-
ная», «Ой вийду я на ту гору», «Калино-малино, чого
в лузі стоїш», «Ой зацвіла червона калина», «Не шуми,
калинонька», «Ой приїхав козак з України», «Три по-
ради», «Ой чиє то жито», «Ой у полі дві тополі», «По
діброві вітер виє», «Плавай, плавай, лебедоньку».
А пригадуєте у Шевченка: «Найдеш у гаї тую ка-
лину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її ко-
лись», «Зацвіла в долині червона калина, ніби засмія-
лась дівчина-дитина», «Тече вода з-під явора яром на
долину. Пишається над водою червона калина», «Сонце
гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вер-
бою червону калину». Лесина Мавка весь час заквітчу-
ється калиновим цвітом. А коли злидні почали вима-
гати у Мавки:
Дай калину
Оту, що носиш коло серця! Дай!
Вона відповіла:
Се кров моя!
В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх...
Або у Франка:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
%
Ця рослина здавна шанована на Україні. Не було
хати, біля якої не кущувала б калина. Дівчата весною
прикрашали коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх
чіпляли попід стріхою. У народній медицині не було
55
кращих ліків од застуди, ніж калиновий чай. Свіжі яго-
ди з медом та водою вживали при кашлях, серцевих
захворюваннях, для регулювання травлення, тиску кро-
ві. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось.
Калина потрібна була у численних обрядах, особ-
ливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно
прихорошували його гілочками калини, квітчали весіль-
ний вінок молодої.
Чи не тому так дбайливо охороняли й доглядали у
народі калину. Наруга над нею вкривала людину гань-
бою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ла-
майте калину, бо накличите мороз. Справді, калина
цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.
У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря
Поклада е гарна пісня — «Три поради»: «не рубай то-
полю край дороги, може, та тополя — твоя доля, твоя
доля, світла, тополина, наче пісня журавлина», «не
стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остан-
ня...» І третя порада (співає):
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину —
Краще їй онуків принеси.
Тут ми бачимо художню паралель: калина — мати —
батьківщина. Так, калина — народнопоетичний символ
України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні
«Ой у лузі червона калина». Давайте всі разом заспі-
ваємо цю оптимістичну народну пісню!
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших україців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Стрільці Січовії з ворогами ган!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, рости догори,
Не журися, наша Україно, ми твої сини.
56
і
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний рід.
Білим цвітом червона калина уквітчається,
Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!
ЛІТЕРАТУРА
1. Вакулюк П. Г. Оповіді про дерева.—К.: Урожай, 1991.
2. Дмитренко Микола. Народні повір'я.— К., 1994.
3. Івченко Сергій. Зелений світ.— К.: Веселка, 1986.
4. Ковальчук О. В. Українське народознавство. Книга для вчи-
теля.—К.: Освіта, 1992.
5. Кондратюк Андрій. З вишневого саду.— К.: Молодь, 1991.
6. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія.— К.: Либідь, 1994.
7. Космос древньої України.— К., 1992.
8. Нащадки святої трійці. Генеза української державної сим-
воліки в дослідженні кандидата філософських наук Олексія Брат-
ка-Кутинського.— К., 1992.
9. Потебня А. А. О некоторнх символах в славянской народной
поззии.— Харьков, 1860.
10. Рубцов Н. Н. Символ в искусстве й жизни.— М.: Наука,
1991.
11. Сергтчук В. І. Національна символіка України.— К.: Весел-
ка, 1992.
12. Скуратівський Василь. Берегиня.—К.: Радянський письмен-
ник, 1987.
13. Скуратівський Василь. Місяцелік.— К.: Мистецтво, 1993.
14. Скуратівський Василь. Покуть.— К.: Довіра, 1992.
Т. М. НІКОЛАЄВА,
Г. К. ДМИТРЕНКО.
УКРАЇНЦІ В ДІАСПОРІ
Бінарний урок-конференція з географії
та української літератури
Девіз: Ми є. Були. І будем МИ!
Й Вітчизна наша з нами!
* ІванБагряний
Завдання: Вивчити географію української діас-
пори, з'ясувати поняття «діаспора», «міграція», «емігра-
ція», «імміграція»; ознайомити учнів з життям і твор-
57
чістю українських письменників в еміграції; формувати
навички самостійної роботи з науковою літературою,
писати реферати з обраної теми, формувати вміння ви-
ступати з усними повідомленнями, складати конспекти
учнівських виступів; виховувати почуття патріотизму.
Обладнання: Політична карта світу з позначен-
ням розселення українців, вислів І. Багряного (девіз),
вишиті рушники, портрети письменників — представни-
ків української діаспори, грамзапис пісні «Чуєш, брате
мій», виставка літератури.
Запис надошці: тема, нові поняття — діаспора,
міграція, еміграція, імміграція; населення України
52 млн. чол. За межами України проживає 15 мли. чол.
ХІД УРОКУ
Лунає грамзапис пісні «Чуєш, брате мій> братів
Лепких.
Читці по черзі декламують вірші українських пое-
тів-емігрантів.
Юрій Клен. Уривок з поеми «Прокляті р о-
к й».
Блажен, хто гордо кинув рідний край
І з посохом в руці пішов шукати
На чужині незнаній дальній рай,
Куди веде його весна крилата.
* Та тричі той блажен, який за чай
І хліб теж не схотів себе продати,
Але, минаючи тропу розлук,
Зостався, щоб зазнати хресних мук...
ОлександрОлесь. «Якпесголодни й....>
Як пес голодний, кинутий і гнаний.
Блукаю я по вулицях чужих...
Сміється з мене жах, глузує, невблаганний,
З думок сполоханих моїх.
Сміється цілий світ... Мовчать спокійно друзі,
Вмира без відгуку мій крик,
Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі.
За роки я до всього звик.
А сни вночі, як яструби прокляті,
На частки душу рвуть... Встаю,
З кутка в куток ходжу у темряві по хаті
І втому, змучений, ловлю.
Впаду, і ніжно тихий, дивний сон злітає:
Далеко все — і сльози, і ганьба,..
58
Мене хтось піснею широкою стріває,
І квіти кидає захоплена юрба.
Олександр Олесь. «О принесіть я й. не
наді ю».
О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
1 так застигну, так зомлію...
Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.
Спиридон Черкасенко. «На чужині».
Про Україну ані чутки!
Живе? умерла? міцно спить?.,
У серці гадом в'ються смутки,
Душа завмерла і мовчить;
Холодним болем отупіння
Ущерть налита голова,
І ринуть в пітьму безгоміння
Без сліду мислі і слова...
Де взять його, отрути зілля,
Заворожить гнітючий сум,
Розвіять чорне божевілля,
Розбити долі наглий глум
1 в чарах тихої дрімоти
Згубити дійсності чуття,
Забути болі і гризоти
В міцних обіймах небуття!
О краю мій, моє кохання/
Лани широкі, гір шпилі!
О сльози Рідної Землі!--
Вас не забути до сконання!..
Вчитель географії:
— «Нашого цвіту — по всьому світу». Хвилюючу
глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді,
коли знайомишся з дивовижними долями українців за
кордоном, їхньою невтомною подвижницькою діяльністю.
Ще зовсім недавно слово «діаспора» було мало не лай-
ливим. Вважалося — і ця думка насаджувалася офіцій-
ною пропагандою,— що за рубежем живуть ті українці
здебільшого, які проти радянської влади, що інакше, як
зрадництво, не розцінювалося, їх називали «зрадниками
Батьківщини», «космополітами безрідними», «відщепен-
цями». Виявилося ж, що живуть там українці складної
59
долі, яким так само, як і нам, дорога Україна, які так,
як і ми, хочуть їй кращої долі.
В умовах української державності стало можливим
вивчити реалії життя українців за кордоном. (Вчитель
оголошує тему, завдання уроку).
Підготуйте зошити з географії та української літера-
тури, в які у ході уроку будете робити записи (тему, но-
ві поняття і їх визначення, регіони світу з великою
українською діаспорою, прізвища, імена українських
письменників в діаспорі, назви їхніх творів, цікаві факти
життя).
(Напередодні уроку учні підготували доповіді з ос-
новних питань. Учитель-географ надає слово виступаю-
чим з географічних питань, а філолог — учням, які під-
готували доповіді про життя і творчість письменників
діаспори).
Вчитель-географ з'ясовує значення нових по-
нять (за словником іншомовних слів та тлумачним
словником української мови):
Діаспора (з гр.— розсіяння) — розсіяння по
різних країнах народів, вигнаних за межі батьківщини
завойовниками.
Міграція — переселення народів у межах однієї
країни або з однієї країни в іншу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23