Заходять:
— Пу-гу, дівчата, пустіть до хати, бо з дороги збив-
ся!
— Це свої! Заходьте.
— Добрий вечір всім у хаті!
— Доброго здоров'я!
— Боже помагай!
— Спасибі! Дякуємо!
— З Калитою будьте здорові!
— З Калитою золотою, з пресвітлим празником!
— Спасибі, будьте й ви здорові!
Господар:
— Коли усі зібралися, то підносьмо Калиту.
(Дівчата несуть Калиту на стрічці поперед себе, три-
чі промовляють): «Сонце заходить, а Калита сходить».
Назустріч виходить господиня з горням каші на ви-
шитім рушнику:
— Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й.
сили, щоб ми в світі славно жили.
Усі: — Оце так Калита! Славна та красна, на весь
світ прекрасна!
Хлопці прив'язують Калиту до сволока на червоній
стрічці, підвішують високо, щоб парубок міг дістати Ка-
литу зубами тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того,
150
один кінець стрічки довший і спущений донизу так, щоб
можна було за нього смикнути — тоді Калита стрибне
вгору.
Кусання Калити
Хлопці порядкують коло печі: добули сажу, розвели
її в горнятку, зробили квачика. Вибирають пана Кали-
тинського — веселого, жартівливого парубка, щоб був
душею вечора.
Господар виносить від печі вогняні речі: рогачі
і коцюбу, обережно ставить їх навхрест так, щоб коцю-
ба була зверху, говорить:
— Коцюбу, рогачі, а також пікну лопату взагалі ні-
коли не кидають, а тільки ставлять. Вони завжди коло
печі, коло вогнища. Сам же вогонь як посланець вогню
небесного і всі його атрибути були ще з правіку свя-
щенними, а тому дуже шанувалися.
(Біля Калити стає вартовий — пан Калитинський,
бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під Ка-
литою і запрошує):
— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського
(ним може бути кожен учасник гри) Калиту кусати! Хто
першим до сонця-Калити поїде?
— Дозвольте мені!
— Тоді витанцьовуй коня собі! — пан Калитинський
кладе навхрест рогачі і коцюбу, пояснює правила
гри: — Танцювати треба від порога, хто зачепить ко-
цюбу чи зробить помилку в танці, того вимажу в сажу!
Хто при кусанні Калити не знатиме, що відповісти на
запитання, засміється, того також позначу чорною са-
жею.
Дівчата перемовляються, яку пісню співати:
— Може. «Конопельки»?
— Ні, для парубка тільки «Чеберяйчика». (Співа-
ють «Ой на горі жито, сидить зайчик»).
Калитинський: — Гарно вискакав. (Юнак за
першими трьома рядками пісні переступав через коцю-
бу, а за трьома рядками приспіву пританцьовував, пе-
ребираючи ногами навхрест).
— Сідлай тепер коня. Запальним танцем ти здобув
право на їзду. (Хлопець сідає на коцюбу, мов на коня,
і їде до Калити):
— Діду, діду, Калиту кусати їду! Іду Калиту ку-
сати...
— А я буду сажею писати,
151
— Писнеш чи ні, а я на білому коні І Калита ме-
ні!— підстрибнувши, кусає Калиту і каже: — Смачна
Калита, вкусив так, аж сонцем душа засяяла!
Дівчина бере коцюбу і каже:
— Діду, діду, Калиту кусати їду!
— Звідки ти?
— З Калитви.
— Чого хочеш?
— Калити.
— А не боїшся чорноти?
— Не боюся.
— Тоді присядь.
Не подумавши, дівчина присідає, порушивши пра-
вила гри,— не витанцювала коня, не можна, щоб Кали-
та була вгорі, а гравець внизу, її помазують сажею.
Дівчата і хлопці знову співають, тільки вже про про-
со. Юнак танцює, але збивається з ритму, зачіпає то
рогачі, то коцюбу. Писар із сажею примовляє:
— Та він танцює, як ведмідь у решеті. Бачу, що до
танцю не гаразд, до свята не приготувався,— і позначає
його сажею.
— Іди в клуню та з околотом танцюй! (Це дівчата
кепкують).
— Прошу для мене «Чеберяйчика» заспівати,— про-
сить інший хлопець. (Дівчата співають про гречку).
Хлопець не обминув жодного із чотирьох кінців, не
зачепив ні коцюбу, ні рогача. Вогненний кінь уже в його
руках:
— Іду, їду Калиту кусати!
— Ти хто?
— Я Коцюбенко. А ти?
—— Я Калитенко. Ти звідки?
— Я з Черкас.
— Чого хочеш від нас?
— Калиту кусати.
— А як її звати?
— Сонячна, знати.
— Коли ніч від нас відійде?
— Лишень сонце зійде. ,
— Чи зумієш Калиту дістати?
— І вмію, і знаю, і конем білим доскакаю.
(Хлопці, дівчата з усіх боків жартують, на глузн
беруть, прагнуть розсмішити):
— То не кінь і не білий, а коцюба в сажі!
— То шкапа, на ноги підтята, безклуба і вислогуба!
Юнаки розповідають смішні історії, небилиці, анек-
доти, щоб розсмішити танцюриста. А продовжує той,
навпроти кого вклониться попередній танцюрист.
— Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зо
мною було. Було це тоді, як мого батька ще й на світі
не було, а ми з дідом вдвох на печі жили, на комині
хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних, сім півнів
їжджалих. От раз дід мені дав здоровенний гріш та й
каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу і сокиру».
Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та
в'язку бубликів... (Див. продовження у кн.: Воропай
Олекса. Звичаї нашого народу. Т. 1, с. 42 — 49).
Хлопці виконують жартівливу народну пісню «Пол-
тавський соцький»:
Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю свинячі
Щоб з часником росли на них.
Замість лози росли б ковбаси,
А листя все було б млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі...
Ну, годі! Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив,
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив.
Під останню пісню витанцьовує собі коня-коцюбу й
господар:
— Діду, діду, Калиту кусати їдуі
— А будеш нам слово казати?
Що у світі найсильніше?
Вода.
Що у світі найпрудкіше?
Світло (думка).
153
— Скільки в небі зір?
— Як у морі піску.
— Скільки у морі піску?
— Як на землі трави.
— Скільки на землі трави?
— Як проміння у сонця.
— А скільки проміння у сонця?
— Як в людини думок.
Калиту знімають зі сволока і ділять між учасника-
ми гри. Узявши Калити, молодь приказує: «Калита, Ка-
лита, солодка була, як ми її з'їли, до сонця полетіли».
Дівчатам порції роздаються, а хлопці платять грішми
дівкам на стрічки за те, що Калиту місили.
Дівчата виносять надвір у рушнику кашу, ставлять
ка стовпець, стають по черзі на тичку тину і заклика-
ють: «Доле, доле, іди до нас кашу їсти!».
Ворожіння
1. Дівчата бігають попід вікнами слухати, які слова
хто-небудь скаже. В хаті, де багато дітей, мати сварить-
ся з бешкетниками: «Сядь, Івасю!». (Дівчина сердито
відбігає від вікна, бо почути «сядь» означає, що вона
сидітиме у дівках ще рік).
Інша дівчина підбігла під вікно другої хати і почу-
ла, як господиня сказала до свого сина або чоловіка:
«Іди, Грицю, корові дай сіна!». (Дівчина зраділа, бо
сказане «іди» віщує весілля).
2. Щоб дізнатися, як буде зватися майбутній чоло-
вік, дівчина виходить на вулицю і питається першого
зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?» — «Ми-
хайло». (Називає будь-яке ім'я). Так буде зватися її
чоловік.
3. Пізно ввечері, вже після вечорниць, дівчина наби-
рає в пелену насіння конопель, виходить за хату, сіє на
снігу і приказує: «Андрію, Андрію, конопельку сію,
спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім набирає
жменю снігу там, де сіяла, вносить до хати. Коли сніг
розтане, лічить насіння: якщо зернина має пару, то дів-
чина вийде незабаром заміж.
4. Цікавляться дівчата ще й тим, якої вдачі чи яко-
го фаху буде чоловік. Посипає на долівку трохи пше-
ниці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли
все готове, впускає півня і стежить, що він буде робити:
якщо нап'ється води — чоловік буде п'яницею, клюне
пшениці — господарем, гляне в люстерко — паничем і
ледарем.
Господиня запрошує всіх до святкової вечері,
під час якої першими до столу подають вареники з
капустою, бо ж піст. Всі пригощаються.
Ігри, танці, розваги
Верховоди запрошують всіх до гри «Просо». Вибира-
ють хазяїна, який стає збоку. Всі, взявшись за руки,
утворюють ряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої
дівчини у ряду і говорить:
— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!
— А яке воно?
— Отаке! (показує вище голови).
— Не дістану.
— А отаке? (показує нижче коліна),
— Не нагнуся.
— А заміж хочеш?
— Хоч зараз!
З цими словами вона кидає руки своєї сусідки і
біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця,
хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він
звертається до кожної за порядком. Потім інший стає
хазяїном.
Гра «Панас».
Обирають «Панаса». Зав'язують йому очі, виво-
дять на середину:
— Панасе, Панасе, на чому стоїш?
— На камені.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови курей, а не нас. (Кого спіймає, той стає
«Панасом»).
Юнаки та дівчата співають, танцюють. Потім дяку-
ють господарям за гостинність, прощаються і розхо-
дяться.
— Погуляли, повеселилися вдосталь. Час додому.
— Дякуємо вам, пані-матко, за Калиту, за смачну,
вечерю.
— Будьте здорові!
— Хай вам Бог помагає!
ЛІТЕРАТУРА:
Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— К., 1991; Ко*
бальчинська Романа. Золотії ключі.— К., 1993; Летіла сорока по
зеленім гаю. Дитячі та молодіжні українські народні ігри.— К.,
155
1990; Мицик Вадим. Свята сонячного циклу.— К., 1991; Скуратівсь-
кий Василь. Місяцелік: Український народний календар.— К., 1993}
Погостини.— К., 1990; Українська минувшина.— К., 1993.
Г. К. ДМИТРЕНК.О.
ВЕСІЛЛЯ: ДАРИЗНА
(Розподіл короваю, дарування)
Мета: Збагатити знання учнів про обрядові пісні —
духовну основу життя українського народу. Виховувати
глибокі почуття любові до пісні, дотепного українського
слова, рідного краю, батьків, свого роду. Сприяти роз-
виткові творчих здібностей учнів і бажання берегти
свою національну культуру, красу і неповторність ве-
сільного обряду, примножувати родинні традиції.
Ведуча. Віддавна весілля — офіційна форма громад-
ського скріплення шлюбу — являло визначну подію не
тільки в житті молодої родини, але й села в цілому.
Особливо урочистим дійством був розподіл короваю і
обдарування молодих.
Весільні побажання молодим були переважно на-
путнього й жартівливого характеру: зичили подружньої
вірності, злагоди, продовження роду людського.
Замість сучасного мовчазного вручення конвертів з
грішми, що знецінює духовний зміст дарунка, на тради-
ційному весіллі лунали щирі пісенні і словесні побажан-
ня, звернені до молодих батьків.
Дійові особи: молодий, молода, батько, мати, брат,
сестра, староста (дружко), розпорядник.
Весільний поїзд: дівчата-дружки, дружби, бояри,
свашки, світилки...
За столом сидять весільні гості. Співають:
Схилилася вишня, (2)
Як матінка вийшла,
Просить нас до хати
Короваю брати.
Старший дружко вносить коровай. Дружко, одчинив-
шії двері, каже:
156
— Панове старости, благословіть коровай унести!
Старости:
— Бог благословить!
Співають:
Ой глянь на поріг, діво, (2)
Та несуть твоє діло:
Коровай з шишками,
Розлука з дружками.
<0й розлука мені з вами,
як із рідними сестрами».
Дружко питає дозволу:
— Панове-старости, благословіть коровай на стіл
поставити!
Староста: — Бог благословить!
Дружко: — Панове старости, дозвольте коровай
розрізати і на мир роздати!
Староста: — Дозволяємо!
Дружко, з благословення старости прочитавши «От-
че наш» і знявши з короваю рушники, один бере собі,
а другий піддружкові, перев'язавшись через плече, розрі-
зає цей коровай на частини. При краянні короваю друж-
ко і всі гості мають весь час співати, як і при випічці
його,— щоб коровай не втратив своєї магічної сили.
Староста:
Співають:
Розбирайся, короваю,
З зеленого розмаю,
З червоної калини,
З зеленого барвінку.
На чисту тарілку.
Староста прибрався, (2)
Рушником підперезався, (2)
До короваю взявся.
Ой у гору, гору до бору
Рубайте сосну до столу,
Рубайте сосну до тріски,
Діліте коровай і шишки.
Світи, боже, з раю к нашому короваю,
Щоб було виднесенько краяти рівнесенько,
Щоб було видніше краяти ще й рівніше.
157
Дрібно, дружбонько, дрібно,
Щоб було усім рівно.
Як пшениця при долині,
Щоб було усій родині.
(2)
Підошви не крайте, (2)
Музиці віддайте,
Бо музика добре грає,
Короваю дожидає.
Наш дружко прибрався, (2)
Сім днів не вмивався,
Перевеслом підперезався,
До короваю взявся.
Дружко коровай крає, (2)
Семеро дітей має,
Ховає в кишеню — Дітям на вечерю.
Дружко пелехатий
Бігає кругом хати
З великою ломакою
За сірою собакою.
(2)
Найбільшу шишку з грошима віддають молодим.
Дружко: — 3 роси і з води вам щастя, здоров'я, ві-
ку довгого, розуму доброго, долі щасливої! Живіть так,
щоб вас люди шанувалиі
Дружко: — Десь тут є у нашої молодої рідні тато
й мама! Просять молодий і молода на цей дар!
Співають:
Ой розступися, чужина,
Нехай приступить родина:
Нехай батько частує,
Щастям, здоров'ям дарує:
Ой із долею із щасливою
Із доброю годиною.
Дружко:
Слухайте, люди,
Що батько дарувать будеї
Чи бичка, чи телицю,
Чи грошей копицю,
158
Співають:
Не даруй мене ані волами,
Ні тими коровами,
А даруй мене щастям-здоров'ям,
Доброю долечкою.
Батько дочку частує, (2)
Щастя й долю дарує:
«Вставай, доню раненько,
вмивай личко біленька».
Батько: Дарую тобі, сину, дочку...
Молодий: Спасибі за добреє слово, за добрії речі.
Батько:
Дарую тобі, сину, до дочки
Да й корову з телям.
Щоб дочка рано вставала.
Дарую й два рубчики,
Щоб жили, як голубчики.
Щоб ви були щасливі, як весна,
Багаті, як земля.
Співають:
Ой ніхто так не кує,
Як сива зозуля,
Ой ніхто так не вітає,
Як рідна матуся.
Ой ніхто так не воркує,
Як голуб сивенький.
Ой ніхто так не вітає,
Як батько рідненький.
Мати: Передаваємо вам, діточки, що маємо, а далі
самі трудіться.
— Поздоровляю й я вас
з законним браком,
Щоб у вас були калачі з маком,
Щоб ви були веселі, як весна.
Швидкі, як вода,
Багаті, як земля.
Щоб у вас було стільки донечок,
Як у стелі досочок,
Щоб у вас було стільки синів,
Як у лісі дубків.
% Щоб з толком, до пуття
Ви прожили все життя!
Староста:
— Десь є брат молодої, хай дається чути, просять
молодий, молода і я прошу на цей дар почесний!
ІЕО
Співають:
Брат:
Співають:
Сестра:
Ой розкотись, виноград,
Нехай приступить рідний брат.
Нехай брат частує,
Щастям, здоров'ям дарує.
Ой із долею із щасливою,
Із доброю годиною.
Дарую сад-виноград,
А в саду ягоди,
Щоб жили у злагоді.
Ой розкотіться, кислиці,
Нехай приступлять сестриці.
Нехай сестриці частують,
Щастям, здоров'ям дарують.
Ой із долею із щасливою,
Із доброю годиною.
Дарую коробку гнилиць,
Щоб не ходив до чужих молодиць.
Дарую повен мішок горобців,
Щоб не дивилась на чужих молодців.
Співають:
Сестра сестру частує,
Щастя й здоров'я дарує,
Дарує щастя й долю
Молодому з молодою.
Молодий і молода вгощають короваєм ї чаркою, а
на тарілці, на якій підносять молоді частування, кожен
гість лишає свій дарунок.
Даруємо щастя, здоров'я, хліба,
солі і всього доволі.
Щоб молодая Ганнусенька не лягала без вечері,
Щоб не були вікном двері.
Щоб води не носила,
Дрова не рубала,
Щоб гарно виглядала.
Заміж іти, треба знати:
Пізно лягати, рано вставати,
Не дівувати, а хазяйнувати,
Треба ложки, треба миски,
Ще й дитячої колиски,
100
Дарую грудку глини,
Щоб до року були хрестини.
Ой перепиваю мірку жита,
Щоб не була ніколи бита.
Щоб і хліб, і сіль,
Щоб усе було,
Щоб життя, як хміль,
Мило розцвіло.
Даруємо вінок часнику,
Щоб любилися до смаку.
Щоб ви мали стільки синів,
Як у лісі ясенів.
Ой перепиваю Ганусі рушничок,
Щоб до року мала двох дочок.
Дарую обценьки,
Щоб не ходив до Ксеньки.
Побажаємо молодим щасливо прожити
Та й діждати тої днини,
Щоб дітей женити.
Дарую курочку рябеньку,
Щоб весело сокор і ла,
Молодим господарям
Яєчка носила!
Перепиваю сороку білобоку
І ще й хлопця до року.
Перепиваю пуд проса,
Щоб наша молода не ходила по морозі боса І
Дарую мішок суниць,
Щоб не ходив до чужих молодиць.
Дарую мішок пуху,
Щоб невістка не обіжала свекруху.
Перепиваю гроші,
Щоб родилися діти хороші.
Даруємо чисту воду,
Щоб були обоє гарні на вроду.
Даруємо щастям і здоров'ям і віком довгим,
І розумам добрим.
Дарую молодим сад, а в саду ягоди;
Щоб жили в мирі й злагоді.
Даруємо корінець гречки,
Щоб не було між молодими суперечк».
— Уроки з народознавства
161
Дарую мірку гороху,
Щоб мали сина до року.
Даруємо дзвіночки,
Щоб мали дві дочки.
Даруємо цибулі,
Щоб не давала свекрусі дулі.
Даруємо граблі й внла,
Щоб молода добрий борщ варила.
Даруємо молодому дугу,
Щоб не заглядав на другу,
А молодій коня вороного,
Щоб не заглядала на другого.
Даруємо мішок колосся,
Щоб довіку мирно жилося!
Згода будує, незгода руйнує,
А чому молодий молоду не цілує?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
— Пу-гу, дівчата, пустіть до хати, бо з дороги збив-
ся!
— Це свої! Заходьте.
— Добрий вечір всім у хаті!
— Доброго здоров'я!
— Боже помагай!
— Спасибі! Дякуємо!
— З Калитою будьте здорові!
— З Калитою золотою, з пресвітлим празником!
— Спасибі, будьте й ви здорові!
Господар:
— Коли усі зібралися, то підносьмо Калиту.
(Дівчата несуть Калиту на стрічці поперед себе, три-
чі промовляють): «Сонце заходить, а Калита сходить».
Назустріч виходить господиня з горням каші на ви-
шитім рушнику:
— Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й.
сили, щоб ми в світі славно жили.
Усі: — Оце так Калита! Славна та красна, на весь
світ прекрасна!
Хлопці прив'язують Калиту до сволока на червоній
стрічці, підвішують високо, щоб парубок міг дістати Ка-
литу зубами тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того,
150
один кінець стрічки довший і спущений донизу так, щоб
можна було за нього смикнути — тоді Калита стрибне
вгору.
Кусання Калити
Хлопці порядкують коло печі: добули сажу, розвели
її в горнятку, зробили квачика. Вибирають пана Кали-
тинського — веселого, жартівливого парубка, щоб був
душею вечора.
Господар виносить від печі вогняні речі: рогачі
і коцюбу, обережно ставить їх навхрест так, щоб коцю-
ба була зверху, говорить:
— Коцюбу, рогачі, а також пікну лопату взагалі ні-
коли не кидають, а тільки ставлять. Вони завжди коло
печі, коло вогнища. Сам же вогонь як посланець вогню
небесного і всі його атрибути були ще з правіку свя-
щенними, а тому дуже шанувалися.
(Біля Калити стає вартовий — пан Калитинський,
бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під Ка-
литою і запрошує):
— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського
(ним може бути кожен учасник гри) Калиту кусати! Хто
першим до сонця-Калити поїде?
— Дозвольте мені!
— Тоді витанцьовуй коня собі! — пан Калитинський
кладе навхрест рогачі і коцюбу, пояснює правила
гри: — Танцювати треба від порога, хто зачепить ко-
цюбу чи зробить помилку в танці, того вимажу в сажу!
Хто при кусанні Калити не знатиме, що відповісти на
запитання, засміється, того також позначу чорною са-
жею.
Дівчата перемовляються, яку пісню співати:
— Може. «Конопельки»?
— Ні, для парубка тільки «Чеберяйчика». (Співа-
ють «Ой на горі жито, сидить зайчик»).
Калитинський: — Гарно вискакав. (Юнак за
першими трьома рядками пісні переступав через коцю-
бу, а за трьома рядками приспіву пританцьовував, пе-
ребираючи ногами навхрест).
— Сідлай тепер коня. Запальним танцем ти здобув
право на їзду. (Хлопець сідає на коцюбу, мов на коня,
і їде до Калити):
— Діду, діду, Калиту кусати їду! Іду Калиту ку-
сати...
— А я буду сажею писати,
151
— Писнеш чи ні, а я на білому коні І Калита ме-
ні!— підстрибнувши, кусає Калиту і каже: — Смачна
Калита, вкусив так, аж сонцем душа засяяла!
Дівчина бере коцюбу і каже:
— Діду, діду, Калиту кусати їду!
— Звідки ти?
— З Калитви.
— Чого хочеш?
— Калити.
— А не боїшся чорноти?
— Не боюся.
— Тоді присядь.
Не подумавши, дівчина присідає, порушивши пра-
вила гри,— не витанцювала коня, не можна, щоб Кали-
та була вгорі, а гравець внизу, її помазують сажею.
Дівчата і хлопці знову співають, тільки вже про про-
со. Юнак танцює, але збивається з ритму, зачіпає то
рогачі, то коцюбу. Писар із сажею примовляє:
— Та він танцює, як ведмідь у решеті. Бачу, що до
танцю не гаразд, до свята не приготувався,— і позначає
його сажею.
— Іди в клуню та з околотом танцюй! (Це дівчата
кепкують).
— Прошу для мене «Чеберяйчика» заспівати,— про-
сить інший хлопець. (Дівчата співають про гречку).
Хлопець не обминув жодного із чотирьох кінців, не
зачепив ні коцюбу, ні рогача. Вогненний кінь уже в його
руках:
— Іду, їду Калиту кусати!
— Ти хто?
— Я Коцюбенко. А ти?
—— Я Калитенко. Ти звідки?
— Я з Черкас.
— Чого хочеш від нас?
— Калиту кусати.
— А як її звати?
— Сонячна, знати.
— Коли ніч від нас відійде?
— Лишень сонце зійде. ,
— Чи зумієш Калиту дістати?
— І вмію, і знаю, і конем білим доскакаю.
(Хлопці, дівчата з усіх боків жартують, на глузн
беруть, прагнуть розсмішити):
— То не кінь і не білий, а коцюба в сажі!
— То шкапа, на ноги підтята, безклуба і вислогуба!
Юнаки розповідають смішні історії, небилиці, анек-
доти, щоб розсмішити танцюриста. А продовжує той,
навпроти кого вклониться попередній танцюрист.
— Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зо
мною було. Було це тоді, як мого батька ще й на світі
не було, а ми з дідом вдвох на печі жили, на комині
хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних, сім півнів
їжджалих. От раз дід мені дав здоровенний гріш та й
каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу і сокиру».
Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та
в'язку бубликів... (Див. продовження у кн.: Воропай
Олекса. Звичаї нашого народу. Т. 1, с. 42 — 49).
Хлопці виконують жартівливу народну пісню «Пол-
тавський соцький»:
Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю свинячі
Щоб з часником росли на них.
Замість лози росли б ковбаси,
А листя все було б млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі...
Ну, годі! Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив,
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив.
Під останню пісню витанцьовує собі коня-коцюбу й
господар:
— Діду, діду, Калиту кусати їдуі
— А будеш нам слово казати?
Що у світі найсильніше?
Вода.
Що у світі найпрудкіше?
Світло (думка).
153
— Скільки в небі зір?
— Як у морі піску.
— Скільки у морі піску?
— Як на землі трави.
— Скільки на землі трави?
— Як проміння у сонця.
— А скільки проміння у сонця?
— Як в людини думок.
Калиту знімають зі сволока і ділять між учасника-
ми гри. Узявши Калити, молодь приказує: «Калита, Ка-
лита, солодка була, як ми її з'їли, до сонця полетіли».
Дівчатам порції роздаються, а хлопці платять грішми
дівкам на стрічки за те, що Калиту місили.
Дівчата виносять надвір у рушнику кашу, ставлять
ка стовпець, стають по черзі на тичку тину і заклика-
ють: «Доле, доле, іди до нас кашу їсти!».
Ворожіння
1. Дівчата бігають попід вікнами слухати, які слова
хто-небудь скаже. В хаті, де багато дітей, мати сварить-
ся з бешкетниками: «Сядь, Івасю!». (Дівчина сердито
відбігає від вікна, бо почути «сядь» означає, що вона
сидітиме у дівках ще рік).
Інша дівчина підбігла під вікно другої хати і почу-
ла, як господиня сказала до свого сина або чоловіка:
«Іди, Грицю, корові дай сіна!». (Дівчина зраділа, бо
сказане «іди» віщує весілля).
2. Щоб дізнатися, як буде зватися майбутній чоло-
вік, дівчина виходить на вулицю і питається першого
зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?» — «Ми-
хайло». (Називає будь-яке ім'я). Так буде зватися її
чоловік.
3. Пізно ввечері, вже після вечорниць, дівчина наби-
рає в пелену насіння конопель, виходить за хату, сіє на
снігу і приказує: «Андрію, Андрію, конопельку сію,
спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім набирає
жменю снігу там, де сіяла, вносить до хати. Коли сніг
розтане, лічить насіння: якщо зернина має пару, то дів-
чина вийде незабаром заміж.
4. Цікавляться дівчата ще й тим, якої вдачі чи яко-
го фаху буде чоловік. Посипає на долівку трохи пше-
ниці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли
все готове, впускає півня і стежить, що він буде робити:
якщо нап'ється води — чоловік буде п'яницею, клюне
пшениці — господарем, гляне в люстерко — паничем і
ледарем.
Господиня запрошує всіх до святкової вечері,
під час якої першими до столу подають вареники з
капустою, бо ж піст. Всі пригощаються.
Ігри, танці, розваги
Верховоди запрошують всіх до гри «Просо». Вибира-
ють хазяїна, який стає збоку. Всі, взявшись за руки,
утворюють ряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої
дівчини у ряду і говорить:
— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!
— А яке воно?
— Отаке! (показує вище голови).
— Не дістану.
— А отаке? (показує нижче коліна),
— Не нагнуся.
— А заміж хочеш?
— Хоч зараз!
З цими словами вона кидає руки своєї сусідки і
біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця,
хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він
звертається до кожної за порядком. Потім інший стає
хазяїном.
Гра «Панас».
Обирають «Панаса». Зав'язують йому очі, виво-
дять на середину:
— Панасе, Панасе, на чому стоїш?
— На камені.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови курей, а не нас. (Кого спіймає, той стає
«Панасом»).
Юнаки та дівчата співають, танцюють. Потім дяку-
ють господарям за гостинність, прощаються і розхо-
дяться.
— Погуляли, повеселилися вдосталь. Час додому.
— Дякуємо вам, пані-матко, за Калиту, за смачну,
вечерю.
— Будьте здорові!
— Хай вам Бог помагає!
ЛІТЕРАТУРА:
Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— К., 1991; Ко*
бальчинська Романа. Золотії ключі.— К., 1993; Летіла сорока по
зеленім гаю. Дитячі та молодіжні українські народні ігри.— К.,
155
1990; Мицик Вадим. Свята сонячного циклу.— К., 1991; Скуратівсь-
кий Василь. Місяцелік: Український народний календар.— К., 1993}
Погостини.— К., 1990; Українська минувшина.— К., 1993.
Г. К. ДМИТРЕНК.О.
ВЕСІЛЛЯ: ДАРИЗНА
(Розподіл короваю, дарування)
Мета: Збагатити знання учнів про обрядові пісні —
духовну основу життя українського народу. Виховувати
глибокі почуття любові до пісні, дотепного українського
слова, рідного краю, батьків, свого роду. Сприяти роз-
виткові творчих здібностей учнів і бажання берегти
свою національну культуру, красу і неповторність ве-
сільного обряду, примножувати родинні традиції.
Ведуча. Віддавна весілля — офіційна форма громад-
ського скріплення шлюбу — являло визначну подію не
тільки в житті молодої родини, але й села в цілому.
Особливо урочистим дійством був розподіл короваю і
обдарування молодих.
Весільні побажання молодим були переважно на-
путнього й жартівливого характеру: зичили подружньої
вірності, злагоди, продовження роду людського.
Замість сучасного мовчазного вручення конвертів з
грішми, що знецінює духовний зміст дарунка, на тради-
ційному весіллі лунали щирі пісенні і словесні побажан-
ня, звернені до молодих батьків.
Дійові особи: молодий, молода, батько, мати, брат,
сестра, староста (дружко), розпорядник.
Весільний поїзд: дівчата-дружки, дружби, бояри,
свашки, світилки...
За столом сидять весільні гості. Співають:
Схилилася вишня, (2)
Як матінка вийшла,
Просить нас до хати
Короваю брати.
Старший дружко вносить коровай. Дружко, одчинив-
шії двері, каже:
156
— Панове старости, благословіть коровай унести!
Старости:
— Бог благословить!
Співають:
Ой глянь на поріг, діво, (2)
Та несуть твоє діло:
Коровай з шишками,
Розлука з дружками.
<0й розлука мені з вами,
як із рідними сестрами».
Дружко питає дозволу:
— Панове-старости, благословіть коровай на стіл
поставити!
Староста: — Бог благословить!
Дружко: — Панове старости, дозвольте коровай
розрізати і на мир роздати!
Староста: — Дозволяємо!
Дружко, з благословення старости прочитавши «От-
че наш» і знявши з короваю рушники, один бере собі,
а другий піддружкові, перев'язавшись через плече, розрі-
зає цей коровай на частини. При краянні короваю друж-
ко і всі гості мають весь час співати, як і при випічці
його,— щоб коровай не втратив своєї магічної сили.
Староста:
Співають:
Розбирайся, короваю,
З зеленого розмаю,
З червоної калини,
З зеленого барвінку.
На чисту тарілку.
Староста прибрався, (2)
Рушником підперезався, (2)
До короваю взявся.
Ой у гору, гору до бору
Рубайте сосну до столу,
Рубайте сосну до тріски,
Діліте коровай і шишки.
Світи, боже, з раю к нашому короваю,
Щоб було виднесенько краяти рівнесенько,
Щоб було видніше краяти ще й рівніше.
157
Дрібно, дружбонько, дрібно,
Щоб було усім рівно.
Як пшениця при долині,
Щоб було усій родині.
(2)
Підошви не крайте, (2)
Музиці віддайте,
Бо музика добре грає,
Короваю дожидає.
Наш дружко прибрався, (2)
Сім днів не вмивався,
Перевеслом підперезався,
До короваю взявся.
Дружко коровай крає, (2)
Семеро дітей має,
Ховає в кишеню — Дітям на вечерю.
Дружко пелехатий
Бігає кругом хати
З великою ломакою
За сірою собакою.
(2)
Найбільшу шишку з грошима віддають молодим.
Дружко: — 3 роси і з води вам щастя, здоров'я, ві-
ку довгого, розуму доброго, долі щасливої! Живіть так,
щоб вас люди шанувалиі
Дружко: — Десь тут є у нашої молодої рідні тато
й мама! Просять молодий і молода на цей дар!
Співають:
Ой розступися, чужина,
Нехай приступить родина:
Нехай батько частує,
Щастям, здоров'ям дарує:
Ой із долею із щасливою
Із доброю годиною.
Дружко:
Слухайте, люди,
Що батько дарувать будеї
Чи бичка, чи телицю,
Чи грошей копицю,
158
Співають:
Не даруй мене ані волами,
Ні тими коровами,
А даруй мене щастям-здоров'ям,
Доброю долечкою.
Батько дочку частує, (2)
Щастя й долю дарує:
«Вставай, доню раненько,
вмивай личко біленька».
Батько: Дарую тобі, сину, дочку...
Молодий: Спасибі за добреє слово, за добрії речі.
Батько:
Дарую тобі, сину, до дочки
Да й корову з телям.
Щоб дочка рано вставала.
Дарую й два рубчики,
Щоб жили, як голубчики.
Щоб ви були щасливі, як весна,
Багаті, як земля.
Співають:
Ой ніхто так не кує,
Як сива зозуля,
Ой ніхто так не вітає,
Як рідна матуся.
Ой ніхто так не воркує,
Як голуб сивенький.
Ой ніхто так не вітає,
Як батько рідненький.
Мати: Передаваємо вам, діточки, що маємо, а далі
самі трудіться.
— Поздоровляю й я вас
з законним браком,
Щоб у вас були калачі з маком,
Щоб ви були веселі, як весна.
Швидкі, як вода,
Багаті, як земля.
Щоб у вас було стільки донечок,
Як у стелі досочок,
Щоб у вас було стільки синів,
Як у лісі дубків.
% Щоб з толком, до пуття
Ви прожили все життя!
Староста:
— Десь є брат молодої, хай дається чути, просять
молодий, молода і я прошу на цей дар почесний!
ІЕО
Співають:
Брат:
Співають:
Сестра:
Ой розкотись, виноград,
Нехай приступить рідний брат.
Нехай брат частує,
Щастям, здоров'ям дарує.
Ой із долею із щасливою,
Із доброю годиною.
Дарую сад-виноград,
А в саду ягоди,
Щоб жили у злагоді.
Ой розкотіться, кислиці,
Нехай приступлять сестриці.
Нехай сестриці частують,
Щастям, здоров'ям дарують.
Ой із долею із щасливою,
Із доброю годиною.
Дарую коробку гнилиць,
Щоб не ходив до чужих молодиць.
Дарую повен мішок горобців,
Щоб не дивилась на чужих молодців.
Співають:
Сестра сестру частує,
Щастя й здоров'я дарує,
Дарує щастя й долю
Молодому з молодою.
Молодий і молода вгощають короваєм ї чаркою, а
на тарілці, на якій підносять молоді частування, кожен
гість лишає свій дарунок.
Даруємо щастя, здоров'я, хліба,
солі і всього доволі.
Щоб молодая Ганнусенька не лягала без вечері,
Щоб не були вікном двері.
Щоб води не носила,
Дрова не рубала,
Щоб гарно виглядала.
Заміж іти, треба знати:
Пізно лягати, рано вставати,
Не дівувати, а хазяйнувати,
Треба ложки, треба миски,
Ще й дитячої колиски,
100
Дарую грудку глини,
Щоб до року були хрестини.
Ой перепиваю мірку жита,
Щоб не була ніколи бита.
Щоб і хліб, і сіль,
Щоб усе було,
Щоб життя, як хміль,
Мило розцвіло.
Даруємо вінок часнику,
Щоб любилися до смаку.
Щоб ви мали стільки синів,
Як у лісі ясенів.
Ой перепиваю Ганусі рушничок,
Щоб до року мала двох дочок.
Дарую обценьки,
Щоб не ходив до Ксеньки.
Побажаємо молодим щасливо прожити
Та й діждати тої днини,
Щоб дітей женити.
Дарую курочку рябеньку,
Щоб весело сокор і ла,
Молодим господарям
Яєчка носила!
Перепиваю сороку білобоку
І ще й хлопця до року.
Перепиваю пуд проса,
Щоб наша молода не ходила по морозі боса І
Дарую мішок суниць,
Щоб не ходив до чужих молодиць.
Дарую мішок пуху,
Щоб невістка не обіжала свекруху.
Перепиваю гроші,
Щоб родилися діти хороші.
Даруємо чисту воду,
Щоб були обоє гарні на вроду.
Даруємо щастям і здоров'ям і віком довгим,
І розумам добрим.
Дарую молодим сад, а в саду ягоди;
Щоб жили в мирі й злагоді.
Даруємо корінець гречки,
Щоб не було між молодими суперечк».
— Уроки з народознавства
161
Дарую мірку гороху,
Щоб мали сина до року.
Даруємо дзвіночки,
Щоб мали дві дочки.
Даруємо цибулі,
Щоб не давала свекрусі дулі.
Даруємо граблі й внла,
Щоб молода добрий борщ варила.
Даруємо молодому дугу,
Щоб не заглядав на другу,
А молодій коня вороного,
Щоб не заглядала на другого.
Даруємо мішок колосся,
Щоб довіку мирно жилося!
Згода будує, незгода руйнує,
А чому молодий молоду не цілує?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23