З вершин світової культури, з
найглибших глибин людської совісті і правди він, Про-
метей українського слова, закликав:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
(Лунає мелодія «Думи мої» на бандурі).
%
Читець: Тарас Шевченко. Поетичний заповіт
нам, нащадкам,— «І мертвим, і живим, і ненарожден-
ним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє друж-
нєє посланіє» (читає напам'ять).
— Уроки з народознавства
113
Ведучий: Разом із Шевченком передові сини й
дочки України в чорну ніч реакції та деспотизму влад-
но піднесли свій сильний голос на захист українського
народу, його самобутньої культури, мелодійної мови.
Ведучий: Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон
Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко,
Павло Грабовський, Михайло Драгоманов, Леся Укра-
їнка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Бог-
дан Лепкий, Олександр Олесь, Микола Вороний, Воло-
димир Винниченко, Володимир Самійленко...
Читці:
/. Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди,
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує...
2. Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І «Енеїди» владний сміх,
Полтави тихої корона.
3. Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
• Круг Заньковецької Марії.
4. Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будить у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
(Максим Рильський)
Читець: Уривок з повісті Богдана Лепкого «Мот-
ря» — першого твору епопеї «Мазепа».
«...До сіней увійшли дванадцять бандуристів. Старі, сивий во-
лос на сліпі очі налізає, вуса з сорочкою ніби з одного прядива
ткані. Сиділи на лавках півкругом, наче їх давнина в гості до Ко-
чубея прислала.
Гетьманові фотель поставлено напроти бандуристів, гості посі-
дали й поставали кругом, і бандуристи вдарили в струни. Великі
сіни наповнилися звуками многострунними, забриніли шибки у вік-
нах, загомоніли дубові одвірки — пісня давнини наближалася.
Від степів, від могил ішла, холодним вітром віяла, ніби мерці
з гробів вставали й мечами бряжчали й кайданами дзвонили. То
не пісня була, а правда, сумна правда, про котру нинішні люди
114
забували, тая правда, котру люди гонять, а вона завше правдою
буде...
Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурманської
У городи християнськії — до отця, до матусі.
Тихенько й поважливо, то знову грімка й зворушливо розказу-
вали кобзарі про горе й муку козацьких бранців — невольників у
чужих каторгах і темницях. Скільки їх загинуло, не вернулося до
батька і матері, погибли, добуваючи слави й обороняючи волі.
— Визволь, Боже, бідного невольника
На свято-руський берег, на край веселий...—
кінчили невольницький плач бандуристи.
Гетьман почув на собі багато очей, котрі з усіх сторін гля-
діли на нього, ніби благаючи визволення з нової, московської не-
волі. Йому здавалося, що він оце поміж своїми людьми у Кочубеє-
вім дворі, мов перепілка ц гнізді з дітьми перед шулікою ютиться,
і що його святий обов'язок або тих дітей захистити, або життя своє
за них віддати.
На це він і рішився».
Читець:
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура...
Я люблю звуки скрипки, баяну, гітари,
Мені душу Бетховеном крає рояль,
Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари —
Це озвалась у серці бандура моя...
Як зачую, прокинусь і враз стрепенуся,
Щось до млості знайоме в душі постає,
Ніби я в рідну хату додому вернувся,
1 дитинство далеке моє й не моє.
Щось далеке і рідне збудила бандура...
Може, я був причетний до створення світу,
Може, я колись сам цю бандуру зробив,
І на ній я заграв пісню степу і вітру,
Як закінчив це чудо з ялини й верби...
Ти заграй мені знову ту пісню, бандуро!
Може, я. це ходив бандуристом незрячим
І в бандуру всю душу народу збирав;
Може, я її співом і словом гарячим
Правду й волю здобути народ закликав...
Забрини і скажи, що це правда, бандуро!
Ми не ставили опер, не грали симфоній,
Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і вол °.!
У нас стачило хисту для більших вистав:
*Д в оркестрі сопілка й бандура проста...
Чи жила б Україна без кобзи-бандури?
Чи світила б колись нам свободи зоря?
Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?
Хай ридає й розкаже про це нам бандура!
Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,
8*
115
Дивні звуки полинуть, послухаєш — рай!
Тільки я не захочу, і встану, і скрикну:
— Забери своє диво! Бандуру віддай!
Поверни мені ту, що з верби і ялини,
Що душа в ній народу живе й не вмира,
Ту, що з волі й тополі, і вишні, й калини,
П світу усьому послухать пора!
Може, й вам колись душу розбудить бандура...
(Виконується українська народна пісня під супровід
бандури).
Слово учителя про народну пісню:
— «Лірична пісня — це душа народу, це безмежне
поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими
надіями, це безмірна, воістину народна, любов до своєї
дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна людська
гідність і людське страждання, і квиління чайки-небоги
над тяжким шляхом життя, це чисті пориви до щастя
і чиста сльозина на віях дівочих, це муки матерів на
чужій землі і цнотлива вечірня усмішка на устах наре-
ченої»,— так образно і поетично сказав про народну
пісню України видатний письменник, академік Михай-
ло Стельмах.
Приторкаючись до народної пісні, ми входимо у без-
межний світ мрій, сподівань, прагнень людини, порина-
ємо у нелегку історію України, в традиції, обряди на-
ших предків. Нема такої значної події в житті народу,
нема ЖАДНОГО людського почуття, які не озвалися б чи
то грізною, чи ніжною струною кобзи, бандури в пісен-
ній ліриці. Наша пісня — людська порадниця, народна
совість і мораль. Українська пісня знаменита своєю
винятковою мистецькою красою, яка випливає з гармо-
нійного поєднання слів та чарівної мелодії. (Читає
вірш А. Жигуліна «Когда снится раннєє детство»).
А НАТОЛІ й ЖИГУЛІН
Когда снится ранее детство,
Думаю во сне по-украински.
Когда вспоминаю друзей далеких,
Сльїшится вольмский диалект.
Мови мої рідні!
Як я між вами хвилююся
Вже п'ятдесят п'ять років,
Уже пятьдесят пять лет!
А еще мне запомнилась песня —
Старанная, горькая —
Про якихось стрільців,
Що з ворогами боролись колись.
116
Й бьіла зта песня
Протяжная, гордая —
Всі стрільці полягли —
Не здались.
В Софии, в братском
Славянском застолье,
В прекрасном й древнем,
Многострадальном краю,
Когда кончились все
Болгарские й русские песни,
Я запел по-украински.
Й лучшей народной песней
Признали мою.
(Учні виконують українську народну пісню «Ой при-
їхав козак з України»).
Ведучий: «Мово рідна! Арфо серця мого! Люблю
зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору
твого, і музику слів твоїх! Скарбе мій єдиний, з тобою
я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — переко-
типоле, що його вітер несе у сіру безвість, у млу не-
буття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада
в годину смутку!» (Сергій Плачинда).
Читець: Віктор Баранов «Д о «у краї н-
ц і в»
(Учні виконують «Пісню про Україну» Дмитра Пав-
личка).
Г. К. ДМИТРЕНКО
Блок третій
ЧАС РІКОЮ ПЛИВЕ
ЗУСТРІЧ ВЕСНИ
Обладнання: вінок з барвінку, вишиті рушники, ма-
люнки, національний одяг, весняне печиво (птахи).
ХІД УРОКУ
Учитель: Діти, давайте свій урок розпочнемо вес-
нянкою, яку співають по всій Україні і в нашому селі:
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле. (З р.)
Уже нашим паруб'ягам
Мандрівочка пахне. (З р.)
Помандрував козаченько
У чистеє поле. (З р.)
За ним біжить дівчинонька:
— Вернися, соколе! (З р.)
— Не вернуся — забарюся,
Гордуєш ти мною. (З р.)
' Буде ж твоє гордування
Все перед тобою. (З р.)
(Зап. Л. В. Іваннікова 24.01.89 р. від Марії
Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., у с. Гнідин
Бориспільського р-ну Київської області).
Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде
присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?
— Це пісні, які співають навесні.
— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали
весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-
ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні
українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-
ків у минуле, аж у Київську Русь.
Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили
природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.
Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.
А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-
ти весну?
118
— Коли ще лежить сніг, коли холод.
— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже
пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали
обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,
яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.
Діти встають і співають:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати.
Зиму проводжати!
Зимоньку в возочку,
Літечко в човночку.
Після цього дівчата йшли на високу гору за село,
до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,
обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?
Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-
чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,
голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-
клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-
нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо
і прикличемо птахів:
Ку-ку, ку-ку!—
Чути в ліску.
Радо співаймо
Божу, божу, божу весну.
Ку-ку, ку-ку! —
Чуємо все.
Гаєм — лісочком,
Бором — поточком,
Голос, голос, голос іде!
Ку-ку, ку-ку! —
Пташко мала,
Ти нам співала,
Правду сказала —
Щезла, щезла, щезла зима!
(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-
лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в
с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).
Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А
тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,
щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули
сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,
як наші пращури, його покличемо!
Діти співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко.
119
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки.
На маленькі діточки!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
Вийшло сонечко, розтанули сніги, розм'якла земля.
Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес,
ячмінь, мак, просо, горох — усі весняні культури. Про
це співає нам весняночку Ніна Матвієнко (запис
пісні):
Орел поле поорав, поорав,
Орел поле, лелю-полелю,
Та пшениці насіяв,
крилечками заволочив,
дрібен дощик примочив.
Роди, Боже, на врожай,
нашим дівкам на коровай!
Засіяли ниву, заволочили. А тепер подумайте і ска-
жіть, від чого залежить урожай?
— Від дощу!
— Отже, треба було покликати дощ і принести йому
жертву — дві ще правослов'янські страви: борщ і кашу.
Давайте його покличемо!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику!
Мені кашка, тобі борщ,
' Щоб ішов добрий дощ!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику,
Поставлю на дубочку.
Дубочок схитнувся,
а дощик линувся!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
І дощик, що закликали для врожаю, пішов, примо-
чив — тепер все буде рости. А тим часом сонечко під-
бивається все вище і вище, сніг уже давно зійшов, на
горбочках підсохло так, що можна потупати босими
ногами. Зима відступила. Але треба було її прогнати
зовсім. А як прогнати зиму? — Треба її спалити! От
тоді вже не вернеться!
— А як спалювали зиму?
Учитель.
Робили хлопці опудало зими із соломи, одягали в
жіночий одяг, виносили за село до річки і спалювали.
120
Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все
сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму.
А дівчата співали:
Ой летіло помело
через наше село
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати
на дядькову пату.
Стовпом дим, стовпом дим,
А дядькова хата загорілася...
Та й горить, та й горить.
А Иванкова еолова
засмалилася
та й курить, та й курить,
А Маруся з радощами
носить воду пригорщами
та й гасить, та й гасить!
Що загасить, то займеться,
А Маруся засміється.
Стовпом дим, стовпом дим!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1983.— № 6).
Спалили зиму, прогнали. А сонечко все вище і вище,
вже не тільки на горбочку сухо, а й на стежечці, вже
травка-муравка починає зеленіти. Тоді починалися вес-
няні хороводи. А які ви знаєте хороводи?
— Кривий танець!
— Шум!
— У довгої лози!
— Король!
Молодці! Найдавнішим магічним танком, який мав
закликати весну, відображати річний рух сонця, був
«Кривий танець». Давайте ж і ми закличемо весну сво-
їм «Кривим танком».
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем!
Та вода по каменю, та вода по білому
стиха йде, стиха йде.
Ішли дівчата через двір, через двір,
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти.
Стала діброва палати, палати.
Стал.и дівчата гасити, гасити,
цебрами воду носити, носити.
ОкЦьки в цебрі водиці, водиці.
стільки у дівчат правдиці, правдиці.
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем.
Ішли дівчата через д'.ір,
через двір.
121
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти,
Стала діброва палати, палати.
Стали парубки гасити, гасити,
решетом воду носити, носити.
Скільки у решеті водиці, водиці,
стільки в парубків правдиці, правдиці.
(Зап. Л. І. Ященко. «Радянська школа», 1989.— № 5.).
Ви ще знаєте й інший хоровод — «У довгої лози».
Давайте і цей відтворимо, щоб швидше весна прийшла.
У довгої лози,
Пасли хлопці кози.
а дівчата-козснята,
та й померзли, ноженята,
Ой дівоньки гожі,
видайте ті кози,
в кривім танцю походжаймо
та ніженьки з:гріваймо!
Я кривого танцю
не виведу кінця.
Треба його виводити,
кінець йому знаходити!
(Ігри та пісні.—К.: Вид-во АН УРСР, 1963).
А тепер запитання до всіх.
Подивімося на малюнок нашого хороводу. Чому йому
немає ні початку, ні кінця? Що так рухалось? Сонечко.
На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже, наш танець
відтворює рух сонця протягом року.
А весна вже буяє. Трава зеленіє. Пішла в поле худо-
ба. Розцвіли перші квіти. Дівчата плетуть вінки, співа-
ють, звертаючись до весни:
Ой ти ве но красна,
Що ти нам принесла?
Принесла я вам літо,
зеленеє жито!
Хлопцям по кийочку —
статочок гонити.
Дівкам по віночку —
у танок хо~и:и!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.— .V» 5).
Дівчатка водять танок по травці-муравці і співають:
— Травко-муравко,
чом ти чорна, не зелена?
Чи тя коні притоптали?
Чи тя гуси вискубали/
122
І
— Мене коні не топтали,
ані гуси не скубали.
А по мені дівчаточка
виводили ягілочки.
Червоними чобітками,
золотими підковами!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.—№ 5).
Настав травень. Пора сіяти просо, гречку, маївку,
мак, горох, огірочки, інші культури, які люблять теплу,
пухку землю. А, посіявши, заклинали майбутній уро-
жай. Як заклинали? Хто розкаже? Які магічні дії ви
знаєте?
— Стародавні слов'яни заклинали врожай так. Ста-
вали в коло, співали, примовляли і проказували все, як
має бути в природі. Наприклад, гра «Мак». Показува-
ли, як його сіють, як він сходить, росте, цвіте, до-
стигає.
Люди вірили в те, що все це відбудеться насправді,
вірили в силу чарівного слова. Відтворімо ж цю давню
українську гру, щоб гарно вродив мак.
Діти стають у коло, одна дівчинка посередині пока-
зує, приспівуючи:
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі сіють мак?
— Отак, отак, так у полі
Сіють мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташгчко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі росте мак?
— Отак, отак у полі росте мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
як у полі цвіте мак?
— Отак, отак, так у полі цвіте мак!
і т. д. (2 р.)
— А я знаю ще іншу заклинальну гру. Це— «Гру-
шечка». Вона дуже подібна до «Маку» й дуже проста.
Давайте зараз спробуємо її вивчити.
Стають у коло, всередині — «грушечка», спікають і
все показують:
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку посаджу, посаджу.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку піділлю, піділлю,
123
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка вже росте, вже росте,
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка зацвіла, зацвіла.
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка паліє, паліє.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку потрясу, потрясу.
(Зап. Л. І. Я щен ко).
А тепер знову запитання до всіх. Чому всі ці ігри
відбувалися у колі? І не лише ці, а й інші дитячі ігри —
все колом?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
найглибших глибин людської совісті і правди він, Про-
метей українського слова, закликав:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
(Лунає мелодія «Думи мої» на бандурі).
%
Читець: Тарас Шевченко. Поетичний заповіт
нам, нащадкам,— «І мертвим, і живим, і ненарожден-
ним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє друж-
нєє посланіє» (читає напам'ять).
— Уроки з народознавства
113
Ведучий: Разом із Шевченком передові сини й
дочки України в чорну ніч реакції та деспотизму влад-
но піднесли свій сильний голос на захист українського
народу, його самобутньої культури, мелодійної мови.
Ведучий: Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон
Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко,
Павло Грабовський, Михайло Драгоманов, Леся Укра-
їнка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Бог-
дан Лепкий, Олександр Олесь, Микола Вороний, Воло-
димир Винниченко, Володимир Самійленко...
Читці:
/. Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди,
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує...
2. Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І «Енеїди» владний сміх,
Полтави тихої корона.
3. Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
• Круг Заньковецької Марії.
4. Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будить у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
(Максим Рильський)
Читець: Уривок з повісті Богдана Лепкого «Мот-
ря» — першого твору епопеї «Мазепа».
«...До сіней увійшли дванадцять бандуристів. Старі, сивий во-
лос на сліпі очі налізає, вуса з сорочкою ніби з одного прядива
ткані. Сиділи на лавках півкругом, наче їх давнина в гості до Ко-
чубея прислала.
Гетьманові фотель поставлено напроти бандуристів, гості посі-
дали й поставали кругом, і бандуристи вдарили в струни. Великі
сіни наповнилися звуками многострунними, забриніли шибки у вік-
нах, загомоніли дубові одвірки — пісня давнини наближалася.
Від степів, від могил ішла, холодним вітром віяла, ніби мерці
з гробів вставали й мечами бряжчали й кайданами дзвонили. То
не пісня була, а правда, сумна правда, про котру нинішні люди
114
забували, тая правда, котру люди гонять, а вона завше правдою
буде...
Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурманської
У городи християнськії — до отця, до матусі.
Тихенько й поважливо, то знову грімка й зворушливо розказу-
вали кобзарі про горе й муку козацьких бранців — невольників у
чужих каторгах і темницях. Скільки їх загинуло, не вернулося до
батька і матері, погибли, добуваючи слави й обороняючи волі.
— Визволь, Боже, бідного невольника
На свято-руський берег, на край веселий...—
кінчили невольницький плач бандуристи.
Гетьман почув на собі багато очей, котрі з усіх сторін гля-
діли на нього, ніби благаючи визволення з нової, московської не-
волі. Йому здавалося, що він оце поміж своїми людьми у Кочубеє-
вім дворі, мов перепілка ц гнізді з дітьми перед шулікою ютиться,
і що його святий обов'язок або тих дітей захистити, або життя своє
за них віддати.
На це він і рішився».
Читець:
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура...
Я люблю звуки скрипки, баяну, гітари,
Мені душу Бетховеном крає рояль,
Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари —
Це озвалась у серці бандура моя...
Як зачую, прокинусь і враз стрепенуся,
Щось до млості знайоме в душі постає,
Ніби я в рідну хату додому вернувся,
1 дитинство далеке моє й не моє.
Щось далеке і рідне збудила бандура...
Може, я був причетний до створення світу,
Може, я колись сам цю бандуру зробив,
І на ній я заграв пісню степу і вітру,
Як закінчив це чудо з ялини й верби...
Ти заграй мені знову ту пісню, бандуро!
Може, я. це ходив бандуристом незрячим
І в бандуру всю душу народу збирав;
Може, я її співом і словом гарячим
Правду й волю здобути народ закликав...
Забрини і скажи, що це правда, бандуро!
Ми не ставили опер, не грали симфоній,
Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і вол °.!
У нас стачило хисту для більших вистав:
*Д в оркестрі сопілка й бандура проста...
Чи жила б Україна без кобзи-бандури?
Чи світила б колись нам свободи зоря?
Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?
Хай ридає й розкаже про це нам бандура!
Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,
8*
115
Дивні звуки полинуть, послухаєш — рай!
Тільки я не захочу, і встану, і скрикну:
— Забери своє диво! Бандуру віддай!
Поверни мені ту, що з верби і ялини,
Що душа в ній народу живе й не вмира,
Ту, що з волі й тополі, і вишні, й калини,
П світу усьому послухать пора!
Може, й вам колись душу розбудить бандура...
(Виконується українська народна пісня під супровід
бандури).
Слово учителя про народну пісню:
— «Лірична пісня — це душа народу, це безмежне
поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими
надіями, це безмірна, воістину народна, любов до своєї
дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна людська
гідність і людське страждання, і квиління чайки-небоги
над тяжким шляхом життя, це чисті пориви до щастя
і чиста сльозина на віях дівочих, це муки матерів на
чужій землі і цнотлива вечірня усмішка на устах наре-
ченої»,— так образно і поетично сказав про народну
пісню України видатний письменник, академік Михай-
ло Стельмах.
Приторкаючись до народної пісні, ми входимо у без-
межний світ мрій, сподівань, прагнень людини, порина-
ємо у нелегку історію України, в традиції, обряди на-
ших предків. Нема такої значної події в житті народу,
нема ЖАДНОГО людського почуття, які не озвалися б чи
то грізною, чи ніжною струною кобзи, бандури в пісен-
ній ліриці. Наша пісня — людська порадниця, народна
совість і мораль. Українська пісня знаменита своєю
винятковою мистецькою красою, яка випливає з гармо-
нійного поєднання слів та чарівної мелодії. (Читає
вірш А. Жигуліна «Когда снится раннєє детство»).
А НАТОЛІ й ЖИГУЛІН
Когда снится ранее детство,
Думаю во сне по-украински.
Когда вспоминаю друзей далеких,
Сльїшится вольмский диалект.
Мови мої рідні!
Як я між вами хвилююся
Вже п'ятдесят п'ять років,
Уже пятьдесят пять лет!
А еще мне запомнилась песня —
Старанная, горькая —
Про якихось стрільців,
Що з ворогами боролись колись.
116
Й бьіла зта песня
Протяжная, гордая —
Всі стрільці полягли —
Не здались.
В Софии, в братском
Славянском застолье,
В прекрасном й древнем,
Многострадальном краю,
Когда кончились все
Болгарские й русские песни,
Я запел по-украински.
Й лучшей народной песней
Признали мою.
(Учні виконують українську народну пісню «Ой при-
їхав козак з України»).
Ведучий: «Мово рідна! Арфо серця мого! Люблю
зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору
твого, і музику слів твоїх! Скарбе мій єдиний, з тобою
я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — переко-
типоле, що його вітер несе у сіру безвість, у млу не-
буття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада
в годину смутку!» (Сергій Плачинда).
Читець: Віктор Баранов «Д о «у краї н-
ц і в»
(Учні виконують «Пісню про Україну» Дмитра Пав-
личка).
Г. К. ДМИТРЕНКО
Блок третій
ЧАС РІКОЮ ПЛИВЕ
ЗУСТРІЧ ВЕСНИ
Обладнання: вінок з барвінку, вишиті рушники, ма-
люнки, національний одяг, весняне печиво (птахи).
ХІД УРОКУ
Учитель: Діти, давайте свій урок розпочнемо вес-
нянкою, яку співають по всій Україні і в нашому селі:
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле. (З р.)
Уже нашим паруб'ягам
Мандрівочка пахне. (З р.)
Помандрував козаченько
У чистеє поле. (З р.)
За ним біжить дівчинонька:
— Вернися, соколе! (З р.)
— Не вернуся — забарюся,
Гордуєш ти мною. (З р.)
' Буде ж твоє гордування
Все перед тобою. (З р.)
(Зап. Л. В. Іваннікова 24.01.89 р. від Марії
Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., у с. Гнідин
Бориспільського р-ну Київської області).
Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде
присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?
— Це пісні, які співають навесні.
— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали
весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-
ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні
українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-
ків у минуле, аж у Київську Русь.
Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили
природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.
Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.
А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-
ти весну?
118
— Коли ще лежить сніг, коли холод.
— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже
пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали
обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,
яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.
Діти встають і співають:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати.
Зиму проводжати!
Зимоньку в возочку,
Літечко в човночку.
Після цього дівчата йшли на високу гору за село,
до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,
обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?
Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-
чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,
голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-
клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-
нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо
і прикличемо птахів:
Ку-ку, ку-ку!—
Чути в ліску.
Радо співаймо
Божу, божу, божу весну.
Ку-ку, ку-ку! —
Чуємо все.
Гаєм — лісочком,
Бором — поточком,
Голос, голос, голос іде!
Ку-ку, ку-ку! —
Пташко мала,
Ти нам співала,
Правду сказала —
Щезла, щезла, щезла зима!
(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-
лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в
с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).
Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А
тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,
щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули
сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,
як наші пращури, його покличемо!
Діти співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко.
119
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки.
На маленькі діточки!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
Вийшло сонечко, розтанули сніги, розм'якла земля.
Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес,
ячмінь, мак, просо, горох — усі весняні культури. Про
це співає нам весняночку Ніна Матвієнко (запис
пісні):
Орел поле поорав, поорав,
Орел поле, лелю-полелю,
Та пшениці насіяв,
крилечками заволочив,
дрібен дощик примочив.
Роди, Боже, на врожай,
нашим дівкам на коровай!
Засіяли ниву, заволочили. А тепер подумайте і ска-
жіть, від чого залежить урожай?
— Від дощу!
— Отже, треба було покликати дощ і принести йому
жертву — дві ще правослов'янські страви: борщ і кашу.
Давайте його покличемо!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику!
Мені кашка, тобі борщ,
' Щоб ішов добрий дощ!
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику,
Поставлю на дубочку.
Дубочок схитнувся,
а дощик линувся!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.).
І дощик, що закликали для врожаю, пішов, примо-
чив — тепер все буде рости. А тим часом сонечко під-
бивається все вище і вище, сніг уже давно зійшов, на
горбочках підсохло так, що можна потупати босими
ногами. Зима відступила. Але треба було її прогнати
зовсім. А як прогнати зиму? — Треба її спалити! От
тоді вже не вернеться!
— А як спалювали зиму?
Учитель.
Робили хлопці опудало зими із соломи, одягали в
жіночий одяг, виносили за село до річки і спалювали.
120
Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все
сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму.
А дівчата співали:
Ой летіло помело
через наше село
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати
на дядькову пату.
Стовпом дим, стовпом дим,
А дядькова хата загорілася...
Та й горить, та й горить.
А Иванкова еолова
засмалилася
та й курить, та й курить,
А Маруся з радощами
носить воду пригорщами
та й гасить, та й гасить!
Що загасить, то займеться,
А Маруся засміється.
Стовпом дим, стовпом дим!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1983.— № 6).
Спалили зиму, прогнали. А сонечко все вище і вище,
вже не тільки на горбочку сухо, а й на стежечці, вже
травка-муравка починає зеленіти. Тоді починалися вес-
няні хороводи. А які ви знаєте хороводи?
— Кривий танець!
— Шум!
— У довгої лози!
— Король!
Молодці! Найдавнішим магічним танком, який мав
закликати весну, відображати річний рух сонця, був
«Кривий танець». Давайте ж і ми закличемо весну сво-
їм «Кривим танком».
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем!
Та вода по каменю, та вода по білому
стиха йде, стиха йде.
Ішли дівчата через двір, через двір,
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти.
Стала діброва палати, палати.
Стал.и дівчата гасити, гасити,
цебрами воду носити, носити.
ОкЦьки в цебрі водиці, водиці.
стільки у дівчат правдиці, правдиці.
А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
а ми йому кінця не знайдем, не знайдем.
Ішли дівчата через д'.ір,
через двір.
121
На них хусточки, як мак цвів,
як мак цвів!
Стали хусточки маяти, маяти,
Стала діброва палати, палати.
Стали парубки гасити, гасити,
решетом воду носити, носити.
Скільки у решеті водиці, водиці,
стільки в парубків правдиці, правдиці.
(Зап. Л. І. Ященко. «Радянська школа», 1989.— № 5.).
Ви ще знаєте й інший хоровод — «У довгої лози».
Давайте і цей відтворимо, щоб швидше весна прийшла.
У довгої лози,
Пасли хлопці кози.
а дівчата-козснята,
та й померзли, ноженята,
Ой дівоньки гожі,
видайте ті кози,
в кривім танцю походжаймо
та ніженьки з:гріваймо!
Я кривого танцю
не виведу кінця.
Треба його виводити,
кінець йому знаходити!
(Ігри та пісні.—К.: Вид-во АН УРСР, 1963).
А тепер запитання до всіх.
Подивімося на малюнок нашого хороводу. Чому йому
немає ні початку, ні кінця? Що так рухалось? Сонечко.
На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже, наш танець
відтворює рух сонця протягом року.
А весна вже буяє. Трава зеленіє. Пішла в поле худо-
ба. Розцвіли перші квіти. Дівчата плетуть вінки, співа-
ють, звертаючись до весни:
Ой ти ве но красна,
Що ти нам принесла?
Принесла я вам літо,
зеленеє жито!
Хлопцям по кийочку —
статочок гонити.
Дівкам по віночку —
у танок хо~и:и!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.— .V» 5).
Дівчатка водять танок по травці-муравці і співають:
— Травко-муравко,
чом ти чорна, не зелена?
Чи тя коні притоптали?
Чи тя гуси вискубали/
122
І
— Мене коні не топтали,
ані гуси не скубали.
А по мені дівчаточка
виводили ягілочки.
Червоними чобітками,
золотими підковами!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.—№ 5).
Настав травень. Пора сіяти просо, гречку, маївку,
мак, горох, огірочки, інші культури, які люблять теплу,
пухку землю. А, посіявши, заклинали майбутній уро-
жай. Як заклинали? Хто розкаже? Які магічні дії ви
знаєте?
— Стародавні слов'яни заклинали врожай так. Ста-
вали в коло, співали, примовляли і проказували все, як
має бути в природі. Наприклад, гра «Мак». Показува-
ли, як його сіють, як він сходить, росте, цвіте, до-
стигає.
Люди вірили в те, що все це відбудеться насправді,
вірили в силу чарівного слова. Відтворімо ж цю давню
українську гру, щоб гарно вродив мак.
Діти стають у коло, одна дівчинка посередині пока-
зує, приспівуючи:
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі сіють мак?
— Отак, отак, так у полі
Сіють мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташгчко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі росте мак?
— Отак, отак у полі росте мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
як у полі цвіте мак?
— Отак, отак, так у полі цвіте мак!
і т. д. (2 р.)
— А я знаю ще іншу заклинальну гру. Це— «Гру-
шечка». Вона дуже подібна до «Маку» й дуже проста.
Давайте зараз спробуємо її вивчити.
Стають у коло, всередині — «грушечка», спікають і
все показують:
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку посаджу, посаджу.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку піділлю, піділлю,
123
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка вже росте, вже росте,
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка зацвіла, зацвіла.
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка паліє, паліє.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку потрясу, потрясу.
(Зап. Л. І. Я щен ко).
А тепер знову запитання до всіх. Чому всі ці ігри
відбувалися у колі? І не лише ці, а й інші дитячі ігри —
все колом?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23