Для
початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін:
він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де і невідомо з ким веш-
тався, і одіж не береже — он знову шапку прострілили, і
коняка у нього засапана, і... діставалось козакові.' І не
тому, що у наших українських жінок такий сварливий
характер. То був древній магічний обряд. Саме в такий
спосіб кохана дружина відводила від свого чоловіка
злих духів, які чатували на нього і після боїв та похо-
дів. Це вже потім, за зачиненими дверима, під іконою
Божої Матері вона своєму єдиному пошепки зовсім
інші слова скаже...
V./ В е Д у ч й й 2: Постійна відсутність чоловіка-козака,
що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла форму-
ванню в українській жінці незалежного характеру, ви-
сокого авторитету та поваги в сім'ї. Про незалежність
жінки та повагу до неї в козацькі часи свідчить її ви-
сока освіченість: більшість із них уміли читати і знали
порядок церковних служб і церковні співи.
41
Ведучий 1: Незалежності української жінки в ко-
зацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої євро-
пейської країни. Бо козачка була рівноправною з чоло-
віком, мала такі ж громадські права, особисту незалеж-
ність, як і її чоловік.' Жінка була членом церковних
братств, засновувала школи, монастирі, богадільні, слу-
жила у війську, вільно вибирала собі нареченого, вихо-
вувала дітей, сама розпоряджалась своїм майном,
управляла ним, розривала шлюб. Оспівуючи славу ко-
* зацьку, не можна не згадати, що першими фермерами
в Україні були козацькі мадонни. Звідки б узялася ота
козацька сила без них, хліборобів-годувальниць?
, В е Д у ч й й 2: Почуття гідності та поваги, що ото-
чували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому,
що вона підносилась до високого розуміння інтересів
народу і вітчизни.
, , Так, Олена Горностаєва, що походила з родини ко-
1 заків Чарторийських, була фундатором Пересопницько-
го монастиря, де збереглося знамените Пересопницьке
Євангеліє, написане живою українською мовою. Олена
склала для цього монастиря оригінальний статут, засну-
вала шпиталь для вбогих і недужих, а також школу
для дітей.
; і?' Ведучий 1: Ганна Гойська в XVI столітті засну-
вала Почаївський монастир, де була друкарня, а Раїна
Ярмолинська — Загаєцький./Софія Михайлівна Чарто-
рийська відкрила в своєму~маєтку Рахманові на Волині
-' друкарню і сама перекладала з грецької на українську
мову книги святого письма (євангельські та апостольсь-
кі).' Раїна Могилянка Вишневецька підтримувала пра-
вославну віру, надавала допомогу Густинському, Мгар-
ському, Ладинському монастирям. Ганна Борзобагата-
Красенська управляла казною Луцької Єпархії, роби-
ла наїзди на маєтки сусідів-шляхтичів, навіть відмовля-
лась виконувати накази і вимоги самого короля. Коли
проти неї було організоване загальне ополчення цілого
воєводства, то ця безстрашна жінка одягла панцир і,
орудуючи гайдуками з гарматами, мужньо відбила
атаки шляхти і розгромила її військо. Добре знала
закони і вела судові справи.
Читець:
Ніхто не боронить,
Та й піками: осталися
Діти та собаки,—
42
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
(Т. Шевченко. «Гупалівщина»)
Ведучий 2: Софія Ружинська, волинська княгиня,
на чолі шеститисячного війська з музикою і прапорами
приступом здобула 1608 року замок князів Корецьких у
місті Черемоші, спалила його і пограбувала містечко.
В заснуванні Київського братства, школи та монастиря
при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну
роль відіграла Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна, дру-
жина київського воєводи, поборниця українського освіт-
ництва. Ім'я її займає почесне місце поряд з П. Сагай-
дачним, П. Могилою, керівництвом Запорізької Січі.
Вона подарувала у 1615 році свою садибу з землями
для створення цього культурно-освітнього комплексу.
Ведучий 1: Під час оборони містечка Буші (тепер
село Ямпільського району Вінницької області) в листо-
паді 1654 року, коли більшість захисників полягла в не-
, рГвному бою і польсько-шляхетське сійсько вдерлося до
фортеці, дружина сотника Зависного Олена підпалила
пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато воро-
гів. Героїчний подвиг Олени Зависної український
письменник М. Старицький відобразив в історичній по-
: "У/вісті «Облога Буші» та в історичній драмі «Оборона
Буші».
Ведучий 2: Відомо також, що сестра полковника
їдана Донця в ролі кіннотника брала безпосередню
участь у бойових діях проти польсько-шляхетських
військ на Волині у 1649 році. Під час однієї з атак
загинула.
. Збереглися адміністративні універсали дружини
< Б. Хмельницького Ганни Сомко, що свідчить про її та-
1 лановитість як вірного спільника і помічника гетьмана
України.
Ведучий 1: Українська жінка в часи козаччини
була вірним і надійним спільником свого чоловіка у бо-
ротьбі за соціальне і національне визволення народу.
Але найбільший внесок вона зробила для козаччини,
виконуючи обов'язки Берегині сімейної оселі. Ось як
про це співається в одній з колядок:
Читець:
., !І
'" У нашого хазяїна хороша жона:
І '' Раненько встає, по двору походжає.
По двору ходить, як зоря сходить,
По дрова пішла — золото внесла,
По воду пішла — мед-вина внесла,
В світленьку ввійшла — все панове встало.
Все панове встало, шапочку ізняло.
Один каже: — Царівна увійшла,
Другий каже: — Королівна увійшла,
А третій каже: — Це не царівна і не королівна,
Це бо жона пана хазяїна.
Ведучий 2: Минуло з часів козаччини більше, як
два століття. За цей час доля української жінки зазнала
тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії...
Але не втратила вона таких рис духовної краси, як
доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність,
дотепність, веселість, співучість.
Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жін-
ки, і ви побачите, що в кожній з них живе Роксолана і
Маруся Чурай.
Н. М. ДМИТРОВСЬКА,
3. О. СЕРПИЧУК..
Блок другий
«УКРАЇНО МОЯ,,УКРАЇНО...»
УКРАЇНСЬКА
НАЦІОНАЛЬНА
СИМВОЛІКА
УСНИЙ ЖУРНАЛ
Девіз:
Прочитайте знову
Тую славу
Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми...
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
Т. Шевченко. І мертвим, і живим...
Мета: Ознайомити учнів із національними символами
України — прапорами, гербами, гімнами, народ-
нопоетичними символами; сприяти формуванню
національної свідомості школярів, вихованню
почуття патріотизму.
Обладнання: Державний і національний ппапо-
ри України, малюнки різних гербів України, прапорів
різних часів, плакати «Козак Мамай», «Наша дума,
наша пісня не вмре, не загине», грамзаписи «Заповіту»
Т. Шевченка, «Вічного революціонера» І. Франка, гімну
«Ще не вмерла Україна», «Козацького маршу»; рушни-
ки, сорочки, кетяги калини; мікрофони, програвач.
% ХІД ЖУРНАЛУ
Звучить «Козацький марш».
Ведучі журналу — учителі української мови та літе-
ратури, історії, музики — сидять на сцені за столом, на
якому вишита скатерка, серветка чи рушник, ваза з
45
чорнобривцями, мальвами, кетягом калини, вербовою
гілкою, барвінком. Всі у національному одязі.
Марш звучить тихіше.
Вступне слово виголошує учитель української
мови та літератури. (Вітається з присутніми — старшо-
класниками, учителями, батьками).
— Сьогоднішня зустріч учителіч та учнів нашої
школи пройде у формі усного журналу, тема яко-
го «Українська національна символіка». Девізом його
є слова генія українського народу Тараса Шевченка,
який через століття шле до нас, своїх нащадків, тоді ще
ненароджених, своє послання-заповіт «І мертвим, і жи-
вим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в
Україні...» (читає напам'ять уривок із послання).
Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані
до своєї історії, словесності, культури. Ми обличчям
повертаємось до замулених криниць своєї духовності.
Такою невивченою цариною нашої історії є символіка —
державна, національна, народна. Нині з'являється бага-
то матеріалів, присвячених цій надзвичайно важливій
проблемі.
Усний журнал має чотири сторінки: перша сторін-
ка — «Герб — тризуб», друга — «Національні прапори
України», третя — «Гімни України», четверта — «На-
роднопоетичні символи України».
Відкриваємо першу сторінку усного журналу —
«Герб -*- тризуб», яку веде учитель історії (представляє
ведучого першої сторінки).
Перша сторінка
Як свідчать історичні джерела, східні слов'яни вико-
ристовували символічні знаки ще в період родоплемін-
ного ладу на території.України. Ними могли бути хрест,
квадрат, ромб, коло, пізніше — зірки, квіти, зброя, зві-
рі, птахи тощо.
Перша згадка про знаки в літописах належить до
X ст. Посли київського князя Ігоря (912—945) при
укладенні договору з візантійцями мали свої печатки,
що служило символом їхніх повноважень.
За Київської Русі тризуб стає висококнязівським
знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава
46
Ігоревича (загинув 972 р.), де чітко вирізняється кня-
зівський знак у вигляді «Ш» — тризуб відомий нам
сьогодні як знак Рюриковичів. До речі, вперше його
назвав так відомий російський історик М. Карамзін.
Згодом цей знак карбується і на срібних монетах
великого князя київського Володимира Святославича
(980—1015).
Тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви,
на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинсько-
му. його зображення, як повідомляють зарубіжні ук-
раїнознавці, знайдено також на гербі французької ко-
ролеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого),
на нагробнику святого Еріка (Швеція), що породичався
з династією Володимира Святославича (до речі, слово
герб, за тлумачним словником української мови,— від-
мітний символічний знак держави, міста, дворянського
роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах,
монетах, печатках, документах; Державний герб —
офіційна емблема держави).
Існує близько сорока версій про походження тризу-
ба: тризуб як первісне обожнювання рибальського зна-
ряддя, згодом як символ влади; це уособлення трьох
природних стихій — повітря, землі і води; зображення
атакуючого сокола і т. д.
Цікаві міркування з приводу пояснення значення
тризуба висловив відомий український історик Михайло
Грушевський: «З різних об'яснень я вважаю найбільш
вірним те, що се вершок булави, чи як то називають
французи «начальницької палиці», знаки власти стар-
шини. Такі палиці річ дуже стара, вершки чи головки
таких палиць встрічаються у знахідках кам'яної доби,
коли люди ще не вживали металів. З таких палиць роз-
винулись потім наші булави, пірначі, чикани — знаки
власті різної старшини. Головку такого пірнача пред-
ставляє Володимирів знак... Головне те, що се оздоба
питоменна, не запозичена, не видумана, а зв'язана з на-
шою тисячолітньою державою, політичною і культурною
історією».
Після смерті Володимира Святославича знаки три-
зуба ще довгий час зберігалися на монетах великого
князя Святополка (1015—1019 рр.), Ярослава Мудрого
(1019—1054). Цікаво, що пізінше як знак влади вико-
ристовувався двозуб.
Великий князь київський Володимир Мономах
(1113—1125) перейняв собі знак тризуба Володимира
Святославовича.
У період феодального роздроблення Русі тризуб по-
ступово витісняється з ужитку: на Київській землі ви-
користовують зображення святого архистратига Миха-
їла, а на західноукраїнських — лева, що дереться на
скелю.
Із запровадженням козацького реєстрового війська
на Україні з'являється нова гербова символіка — лицар-
козак з самопалом. Його ми бачимо на печатках, почи-
наючи з 1596 р., у часи гетьманування Петра Сагайдач-
ного, Михайла Дорошенка, Богдана Хмельницького,
Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері,
Петра Дорошенка, Івана Скоропадського (учитель де-
монструє портрети князів, гетьманів)
Відзнаку у формі тризуба використовували українсь-
кі частини в складі австрійської армії — Українські
січові стрільці — під час першої світової війни.
Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі був
схвалений 12 лютого 1918 р. Малою радою в Коростені,
зображення опубліковано 1 березня в Києві та затвер-
джено Центральною Радою 22 березня 1918 р. у формі
великого герба з відповідним орнаментальним обляму-
ванням. Автором проектів був В. Кричевський. Як герб
тризуб залишився і в часи гетьманату (1918), і за Ди-
ректорТї (1918—1920 рр.). Від часу об'єднання УНР та
ЗУНР (акт Соборності України, проголошений у Києві
22 січня 1919 р.) державним гербом став золотий тризуб
на синьому тлі.
Символіку із зображенням тризуба в 20—40 рр.
XX ст. використовували різні політичні, релігійні угру-
пування Західної України.
Ведучий надає слово другому учителю історії.
Друга сторінка
Національні прапори України
Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за
античних часів і поширився в Європі в добу середньо-
віччя. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-
клинові. На зламі XIII і XIV ст. з'являються чотири-
кутні прапори з клиновими полотнищами. Найвживані-
48
шим кольором був червоний. Вживали також білий, бла-
китний, жовтий кольори.
Прапор Руської землі був переважно червоним із
золотим тризубом-двозубом, а корогва Галицько-Волин-
ського князівства — блакитна із золотим левом (з таки-
ми стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальд-
ській битві 1410 р.).
Великого розквіту набуло українське прапорництво
в героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення
форм полотнищ, колірної гами, посилення національних
прикмет у формі й змісті, створення системи військово-
полкових, сотенних стягів. Тоді ж з'являється новий
прапорний колір — «малиновий», який став основним у
запорізьких козаків. У козацьких полках були корогви
інших кольорів: жовті, сині, зелені. Синя й жовта барва
найчастіше трапляються в козацькому одязі часів виз-
вольної війни під проводом Богдана Хмельницького
(1648—1654), а пізніше — гайдамаків часів Коліївщини
(під час розповіді про козацько-гетьманську добу зву-
чить «Козацький марш»).
Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими
хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII,
XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах
Київського, Лубенського, Чернігівського полків.
Із занепадом гетьманщини, поділом українських зе-
мель між Росією та Австрією зникають українські вій-
ськові, територіальні та інші прапори. На українських
землях у межах царської Росії можна було вживати
лише біло-синьо-червоні прапори імперії.
Жовто-сині прапори використовували українські сі-
чові стрільці.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухва-
лила Закон про державний прапор УНР, який був жов-
то-блакитним. Вибір кольорів був умотивований такими
міркуваннями: символами України є чисте небо (синій
колір) та пшеничне поле (жовтий колір). Як сказав
поет:
Наш стяг — пшениця у степах
% Під голубим склепінням неба.
Ведучий надає слово учителю музики.
4 — Уроки з народознавства
49
Третя сторінка
Гімни України
Слово гімн грецького походження (дослівний пере-
клад — похвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята
як символ державної, національної єдності.
Слова національного гімну «Ще не вмерла Україна»
написав у 60-х роках минулого століття відомий україн-
ський поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський
(1839—1884). Поезія, уперше надрукована 1863 року,
швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студен-
тів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Та-
расу Шевченку. Музику написав західноукраїнський
композитор Михайло Вербицький (1815—1870). Музику
до нього писали й інші українські композитори, зокре-
ма, Кирило Стеценко (Слухання фрагменту гімну «Ще
не вмерла Україна»).
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
4 Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону.
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами. //<*
Приспів
За національні гімни вважали також «Заповіт»
Т. Шевченка, «Вічний революціонер» І. Франка (муз.
М. Лисенка), «Не пора» І. Франка (муз. Д. Січинсько-
го). (Слухання фрагментів із «Заповіту» та «Вічного
революціонера»).
Українські емігранти в Америці та Канаді також
мали свої гімни («За тебе, Україно» — сл.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23