сітки і залишаючи за собою яскравий слід спалахуючих ламп. За Маратом неслися з червоного кутка люди з блідими, стривоженими обличчями.
Розкриті пащі люків швидко проковтнули людей, і в коридорі залишилися тільки зоолог і Цой у білих халатах; вони поспішно прямували в госпітальний відсік.
З репродуктора пролунав голос старшого лейтенанта Богрова:
– Товаришів Лордкіпанідзе і Шелавіна – до капітана, в центральний пост!
В центральному посту, освітленому трохи тьмяніше, ніж завжди, зоолог і Шелавін побачили капітана, старшого лейтенанта Богрова та лейтенанта Кравцова. Біля щита управління сидів старший лейтенант. Лейтенант напівлежав у кутку, в кріслі, він був блідий, чоло його було перев'язане носовою хусточкою з кривавою плямою біля правого виска, по щоці під бачками повзла цівка крові.
– Лорд! – швидко звернувся капітан до зоолога. – Подайте допомогу лейтенантові. Під час поштовху він злетів із стільця і головою вдарився об щось… Іване Степановичу! У внутрішній структурі айсберга сталися якісь зміни. З його середини, із склепінням тунелю, зірвалася якась брила й упала на передню частину підводного човна. Давши задній хід, нам удалося вирвати підводнші човен з-під неї. Ця брила, безперечно, щільніша, ніж лід. Подивіться па екран. Бачите?.. На сіруватому фоні більш прозорого льоду, відображеного майже на всьому екрані, попереду лежить темна тінь. Я вважаю, що це скеля, занесена льодовиком з материка в море. Яка ваша думка? Океанограф поправив окуляри, подумав, перебираючи худими довгими пальцями рідке волосся своєї скуйовдженої борідки, і в той час, як зоолог вів лейтенанта до себе, в госпітальний відсік, спитав:
– Чи глибоко, Миколо Борисовичу, проникає в товщу льоду проміння ультразвукової гармати, дозвольте вас запитати?
– Помітний вплив на структуру льоду промені роблять на віддалі до шести метрів, але проникають вони, хоч і з послабленою силою, звичайно, ще глибше.
– Ага!.. Я певен, Миколо Борисовичу, що ви маєте рацію. Це, безперечно, скеля…
Океанограф ще раз поправив окуляри, відкашлявся і з виглядом професора, який збирається читати студентам лекцію, продовжував:
– Сповзаючи між гірськими пасмами до моря, льодовики часто несуть на собі уламки скель, які або самі падають на них, підточені атмосферними впливами (коливання температури, вітер, дощ, сонце), або відриваються самим льодовиком у скелястих ущелинах і долинах, якими пролягає його шлях. Ці уламки скель за час трипалого проходження льодовика до морського берега покриваються кожного року новими й новими сніговими відкладеннями, які ущільнюються і перетворюються, нарешті, в лід. Внаслідок цього уламки опиняються вже всередині, у самій товщі рухомого льоду. Коли від льодовика, що спускається до моря, відколюються і спливають на воді льодяні гори, всередині їх нерідко виявляються такі, з дозволу сказати, ізюминки, і часто величезного розміру. Очевидно, і наш айсберг несе в собі подібного походження скелю. Ультразвукові промені й тепло розпеченого корпусу підводного човна, глибоко проникнувши в лід, зруйнували його навколо скелі, і остання, нічим не стримувана, обвалилася на підводний човен. Таким чином… – Розумію… – обірвав цю тривалу лекцію капітан, який із стоїчним терпінням вислухував її до цього часу. – Якщо зважати на силу удару, скеля мала бути чималих розмірів і чималої ваги. Найважливіше однак полягає в тому, що вона перегородила нам шлях.
Капітан замислився і поволі опустився на стілець. Шелавін зняв окуляри, вийняв хусточку і заходився старанно витирати нею скельця, кліпаючи і примружуючи короткозорі очі. Всі мовчали.
Нарешті старший лейтенант тихо промовив:
– Чи не дати задній хід, повернутися в ополонку й пробиватися в іншому місці?
Капітан заперечно похитав головою.
– Треба спочатку випробувати тут всі можливості. Я не можу втратити марно дванадцять годин, які ми вже використали на цей тунель.
– Розплавляйте скелю, Миколо Борисовичу, – сказав Шелавін. – Найтвердіші гірські породи мають точку плавлення при температурі не вищій від тисячі трьохсот – тисячі п'ятисот градусів. Діабаз, наприклад, розплавляється в електричній мартенівській печі при температурі в тисячу п'ятсот градусів. У нашому ж розпорядженні – дві тисячі, а з резервами навіть дві тисячі двісті градусів…
– Але ж то в печі… А тут скелю доведеться розігрівати лише з одного боку, маючи кругом охолоджуючий лід. Потрібно буде ще більше часу, ніж на проект товариша Богрова,
З репродуктора пролунав голос:
– Товаришу командир! Говорить головний електрик Корнєєв. Дозвольте доповісти: сітка освітлення відновлена. Носовій гарматі подано струм.
– Чудово, – відповів капітан. – Дайте струм в освітлювальну сітку. – І, повернувшись до старшого лейтенанта, сказав: – Накажіть, Олександре Леонідовичу, виключити всюди автономні акумулятори. Біля носової гармати хай чекають моїх розпоряджень. Я маю намір, – продовжував він, підводячись із стільця, – пробивати скелю ультразвуковою гарматою і потім таранити її. Якщо зосереджені ультразвукові промені здатні за годину розпушити лід на десять метрів углиб, а мінерал – вдвоє-втрое повільніше, то за дві-три години вони справляться і з цією скелею. Не думаю, що її товщина перевищує п'ять метрів.
Шелавін схезльно кивнув головою.
– Олександре Леонідовичу, – звернувся капітан до старшого лейтенанта, який уже встиг виконати доручення й повернутися на своє місце біля щита управління, – задній хід! На одній десятій! Вивести підводний човен з тунелю! – Потім, переключивши мікрофон на загальнокора-бельну радіосітку, сказав:
– Старшині водолазів – у центральний пост!
Підводний човен зрушив з місця, коли Скворешня швидко ввійшов у рубку, підійшов до капітана й виструнчився на весь свій зріст.
– Товаришу Скворешня, ми виводимо підводний човен з тунелю, тому що скеля, впавши зверху, перегородила йому шлях. Треба оглянути скелю й принести зразки її. Підготуйтесь до виходу. Як тільки підводний човен опиниться в ополонці, я вам дам знати у вихідну камеру. Візьміть кого-небудь з собою.
– Єсть обслідувати скелю й принести зразки, товаришу командир!
За кілька хвилин з вихідної площадки знялися три постаті в скафандрах – велика, середня й маленька – і на малих оборотах гвинта попливли до величезного, геометрично круглого отвору, що зяяв у зеленкуватій, виблискуючій під променями ліхтаря льодяній стіні. Скворешня, Матвєєв і Павлик з ломами й молотками на поясах повільно пливли під склепіннями гігантської труби з гладкими, немов відполірованими стінками. Незабаром перед ними у світлі ліхтарів виникла з темряви чорна маса скелі. Три водолази опустилися перед нею на дно, але утриматися на похилій внутрішній поверхні тунелю було неможливо. Довелося стати один за одним на нижньому заокругленні труби.
– Ну, хлопці, – сказав Скворешня, – поки я буду відбивати зразки, огляньте скелю кругом – з боків і зверху. Постарайтесь також добути зразки – може, вона неоднорідна за складом.
Почувся лункий удар його геологічного молотка по виступу скелі, Матвєєв і Павлик, знову запустивши гвинти, почали повільно пливти вздовж країв скелі, час від часу постукуючи по ній молотками й піднімаючись усе вище, до склепіння тунелю. Біля самої скелі зяяли величезні вибоїни, круглі стіни тунелю були зламані і знівечені.
Несподівано упустивши молоток, Павлик швидко відчепив од пояса лом, розмахнувся і з усієї сили вдарив ним по скелі, у вибоїні під склепінням. І в ту ж мить пролунав крик, повний здивування й розгубленості: – Ох!..
Лом зник! Ледве торкнувшись скелі, він ковзнув по ній трохи вгору й вирвався з рук Павлика. Крутнувши вільним кінцем, він зник під льодовим склепінням, засипавши свого спантеличеного господаря густою хмарою алмазних кристаликів.
– Чого ти так охкаєш? – почувся голос Скворешні, який кинув довбати скелю.
– Лом провалився! Ідіть сюди! Швидше! – кричав Павлик.
Швидко піднявшись до Павлика, Скворешня насамперед просунув руку в пробитий отвір і за допомогою свого лома спробував визначити товщину скелі. Вона була, за його розрахунками, не товща двох-трьох метрів.
Через півгодини про ці розрахунки, подавши численні зразки породи, доповіли капітанові в присутності старшого лейтенанта, океанографа і зоолога.
За зразками гірської породи було встановлено, що незначної товщини скеля складається з кристалічних сланців, які легко піддаються дії ультразвукових променів.
За півгодини підводний човен на найменшому ходу підплив знову впритул до скелі й натис на неї носом.
Капітан дав команду носовій гарматі:
– По кристалічних сланцях! Двісті двадцять тисяч кілоциклів! Звук! На повну потужність!
Скеля трохи зім'ялась, як туга, густа глина. Дюзи вибухали все частіше й сильніше, натиск підводного човна збільшувався. Коли дюзи розвинули тиск, відповідний руху у вільній воді на чотирьох десятих ходу, мікрометричний спідометр відмітив просування підводного човна на кілька сантиметрів уперед, в товщу скелі. Її густа, в'язка маса, видушувана кораблем, розповзалася навколо його заокругленого носа.
Тоді до ультразвукової гармати приєдналися висока температура і посилений тиск. Розжарення корпусу підводного човна було доведено до двох тисяч ста градусів. У цьому вулканічному жарі в'язка маса скелі почала все швидше й швидше розріджуватися і, як текуча лава, заструмувала по обшивці корабля. Тиск дюз збільшувався, і коли він досяг семи десятих ходу, розжарений підводний човен у вогненних струменях, у фейєрверку палаючих іскор і бризок, зробивши раптовий стрибок, прорвав скелясту стіну й ринувся в пустоту за нею. Ще мить – і підводний човен з величезною швидкістю налетів би на льодяну стіну в глухому кінці тунелю, але вчасно даний на десяти десятих задній хід зупинив його біля самої стіни.
Всі на кораблі полегшено зітхнули.
Ультразвукова гармата продовжувала працювати на повну потужність без перерви, розжарення продовжува триматися на температурі в дві тисячі градусів. Під по-переднім тиском дюз, у киплячій воді, в струменях і хмарах пари, із швидкістю понад три метри на годину підводний' човен пропалював собі шлях крізь льодяну стіну до вільної води. Години минали за годинами, вахти регулярно змінювалися біля машин та апаратів, монотонне потужне гудіння гармати, немов вата, залягло у вухах людей. Вже пройдена половина льодяної товщі, вже тільки тридцять, ось уже двадцять метрів лишалося попереду. Напруження на кораблі зростало. Чи скоро? Чи все буде і далі так благополучно? Чи не обрушиться яке-не-будь нове нещастя біля самого краю?
Коли, корпус підводного човна втягнувся в тунель на шістдесят п'ять метрів і, за розрахунками, ще тільки одинадцять метрів відділяли його від волі, глухий гул захитав весь величезний айсберг від основи до верхнього плато. Гуркіт страшенного вибуху прокотився по тунелю, і в ту ж мить, наче підхоплений вихором, підводний човен зробив гігантський стрибок і ринувся вперед…
Ледве встоявши на ногах від несподіваного поштовху, капітан ковзнув поглядом по екрану і скрикнув.
Темна пелена, яка застилала екран весь час проходження підводного човна в товщі льоду, зникла, звичний світлий простір розкривався на куполі й нижніх смугах екрана, на ньому швидко проносилися звивисті тіні риб, колихалися медузи із звисаючими пасмами щупальців.
Закам'янівши на мить від подиву, капітан раптом лунко, незвично дзвінким голосом закричав:
– Ми у вільній воді! Нас викинуло з айсберга!
Підводна частина льодяної гори була розмита нижніми, відносно теплими шарами води і становила ряд глибоких виїмок та печер. До однієї з цих печер наближався підводний човен, пробиваючись у товщі льоду. Коли його відокремлювало від глухого кінця печери всього лише три метри, величезний тиск пари перед носом корабля прорвав тонку, розпушену до того ж ультразвуковою гарматою перепону, і, наче артилерійський снаряд, підводний човен викинуло з гарматного жерла тунелю.
Шелавін особисто переконався, що саме так було, коли, за його настійною просьбою, «Піонер» повернувся до льодяної гори, і вчений зміг оглянути ділянку підводної основи айсберга, яка цікавила його. А втім, океанографу не вдалося зробити такий докладний огляд, як йому хотілося б. З підводного човна його безперервно викликали, вимагаючи швидше повернутися, і не дали закінчити обслідування за розширеною програмою, яку склав собі вчений.
Всім не терпілося, всім хотілося як можна швидше залишити це злощасне місце, відійти подалі від цієї похмурої льодяної тюрми, в якій їм загрожувала ганебна доля безпорадних полонених на довгі нестерпні місяці.
Як тільки за Шелавіним піднялась вихідна площадка й щільно зсунулися зовнішні двері вихідної камери, двадцять першого липня, о другій годині, підводний човен взяв курс на північ і, наче птах, що вирвався на волю, нестримно понісся до неосяжних просторів Тихого океану.

Розділ V
ПІВДЕННИЙ ТРОПІК

В якомусь незвичайно похмурому настрої зоолог тільки що вийшов од капітана, з яким мав тривалу розмову про наступну зупинку підводного човна для глибоководної станції. Зупинка передбачалася в тих зонах океану, де під сороковим градусом південної широти холодна Гумбольдтова течія, що омиває західні береги Південної Америки, стикається з теплими струменями – відгалуженнями Південної екваторіальної течії.
Зустрівши майже біля самих дверей капітанської каюти Горєлова, зоолог спитав:
– Як би ви поставилися, Федоре Михайловичу, до невеликої, так на годин шість-сім, екскурсії по дну океану? Ви вже давно, коли можна так висловитись, не провітрювалися… Га? Що ви скажете?
Горєлов був, очевидно, захоплений зненацька несподіваною пропозицією зоолога. На трьох попередніх станціях, які були зроблені в Тихому океані на шляху від Антарктики, працювали тільки зоолог, Шелавін та їхні постійні супутники – Цой, Павлик, Скворешня і Матвєєв. Горєлов спробував було одного разу запропонувати й свої послуги, але йому ввічливо відмовили, посилаючись на капітана. Капітан, за словами зоолога, не згоджувався відпускати в його розпорядження для участі в наукових роботах поза підводним човном більше двох чоловік з команди, крім лише Скворешні та Матвєєва як спеціалі-стів-водолазів. Після цієї невдалої спроби Горєлов більше не порушував питання про свою участь у підводних екскурсіях. Не дивно, що, одержавши тепер це запрошення, Горєлов у першу мить трохи зніяковів, потім відверто зрадів.
– Дуже вам вдячний, Арсене Давидовичу, – відповів він усміхаючись. – З великим задоволенням вийду з вами… Я вже зовсім запліснявів тут, у цих круглих стінах.
– Ну й прекрасно! – сказав зоолог. – За дві години підводний човен зупиниться, будьте готові
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59