Вона погасила світло.
Тобі добре? — запитала вона, й далі орудуючи його безвольною рукою і відхиляючись назад.
Тоді, виявляючи набагато більше ініціативи, ніж можна було очікувати від десятирічного, мій дід притягнув її до себе, зняв з її допомогою її чорну блузку, котра так сильно пахла старістю, що він аж злякався, що більше ніколи не зможе пахнути молодістю, потім стягнув її спідницю, панчохи (порепані від тиску її варикозних вен), скинув її панталони й бавовняну прокладку, котру вона носила задля таких регулярних тепер несподіванок. Кімнату просякнули запахи, які раніше важко було уявити разом: пил, піт, обід, запах ванни, після того, як у ній купалася його мама. Вона скинула його шорти, труси, а потім всілася на нього, повернувшись спиною, так начебто він був крісло-качалка.
Ох, — стогнала вона, — ох. А мій дід, не знаючи, що робити, робив те ж, що й вона: Ох, — стогнав він, — ох. І коли вона простогнала: Ох, будь ласка, — він також простогнав, — ох, будь ласка. І коли вона затремтіла в дрібних швидких конвульсіях, він зробив те саме. І коли вона затихла, то він теж затих.
Оскільки моєму дідові було тільки десять літ, йому аж ніяк не здавалось дивним, що він може кохатися — чи з ним можуть кохатися — кілька годин поспіль. Але пізніше він зрозумів, що такій можливості безупинного коїтусу завдячує аж ніяк не своєму передчасному визріванню, а ще одному наслідку збідненого дитячого харчування: він був, немов авто без гальм, — ніколи не міг кінчити. Такий виверт фізіології всі 132 його коханки вітали з неабиякою радістю, а сам він ставився до цього недоліку байдуже: як, врешті-решт, можна шкодувати за тим, чого ніколи не відчував? До того ж, він не кохав жодну зі своїх коханок. (З них усіх щось значила для нього лише одна, але через власні вади кохати по-справжньому він не міг.) То чого ж було йому чекати?
Його перша любовна інтрига, котра повторювалася щонеділі по обіді більш як чотири роки підряд — доти, доки вдова не усвідомила, що вона вчила його маму грати на піаніно ще більш як тридцять років тому і після того не змогла показати йому чергового листа -не була ніякою любов'ю і ніякою інтригою взагалі. Мій дід був вельми пасивним її учасником. Він був радий щотижня дарувати їй свою руку — бо це була єдина частина його тіла, якій Роза приділяла справжню увагу; статевий акт ніколи не був нічим більшим, аніж засобом ще більше зблизитися з його рукою — готовий був прикидатися разом із нею, що кохаються вони не на простому завішеному покривалами ліжку, а десь на маяку, який височіє на далекій вітряній пристані і з якого їхні силуети, відкинуті потужною лампою на далекі чорні хвилі, можуть поставати благословенням для моряків і викликати з вод постать її загиблого чоловіка. Він був щасливий дозволити своїй мертвій руці стати тією опорою, якої так прагнула вдова, задля знаходження якої вона перечитувала пожовклі листи, жила поза собою, поза власним життям. Заради цього вона кохалася з десятирічним хлопцем. Його рука була важелем її життя, і саме про ту руку — а не про свого чоловіка і навіть не про себе саму — думала вона через сім років, 18 червня 1941-го, коли перші вибухи німецьких бомб до основ струснули її дерев'яну хату, коли очі її закотилися під лоба і, перш ніж померти, вдова заглянула всередину себе.
Кров і драма, 1934
Приземлена громада не відала, які саме послуги робить мій дід для Рози, а тому справно платила йому за кожен візит у дім вдовиці, врешті йому стали платити, щоби він ходив і в будинки інших удів та немічних жінок у Трохимброді. Так само не знали правди і його батьки, але їм імпонувало синове уміння заробляти гроші й спілкуватися зі старшими, що мало тим більше стати у пригоді, чим більше вони самі сповзали у злидні й підстаркуватий вік.
Нам починає здаватися, що десь у тобі затесалася циганська кров, — говорив йому батько, однак дід на це тільки сміявся; втім, сміхом він відповідав на всі батькові слова.
То значить, — говорила його мати — та мати, яку він любив більше, ніж самого себе, — що нам радісно бачити, що ти такий малий, а вже чиниш стільки добра. З цим вона цілувала його в щоку і куйовдила малому волосся, що, звісно, засмучувало його батька, бо той вважав, що Сафран вже завеликий для таких пестощів.
Хто тут моя дитина? — любила вона запитувати, коли батька не було поблизу.
Це я, — одразу ж відповідав малий Сафран, бо йому подобалися і питання, і відповідь, і поцілунок, який він, відповівши, отримував. І не дивися ні на кого, крім мене. Власне, найбільше він боявся, що вона спробує заглянути поза нього. З цієї причини, бо ж він хотів, щоби вона бачила лише його й нічого поза ним, він ніколи не говорив матері нічого такого, що могло б, на його думку, її засмутити, чи змусити її думати про нього менше, чи ревнувати його.
З тих самих причин він ніколи не розповідав про свої любовні подвиги жодному зі своїх друзів, а ще — не розказував жодній з коханок про її попередниць. Він настільки боявся, що його викриють, що навіть у своєму щоденнику — єдиному письмовому документі, який я маю про його життя, котре передувало зустрічі діда з моєю бабусею в таборі переміщених осіб по війні — він ніколи й не згадує про них.
От, наприклад, запис про день, коли він втратив свою цноту, зійшовшись із Розою: Сьогодні нічого особливого не сталося. Батькові привезли партію шпагату з Рівного, а ще він накричав на мене за недбальство. Мама, як завжди, стала на мій бік, але все одно крику було повно. Всю ніч мені снилися маяки. Дивно.
А от про день, коли він уперше займався сексом із незайманкою: Сьогодні ходив до театру. Знудився страшенно і не досидів навіть до закінчення першого акту. Випив вісім горняток кави. Думав, що трісну. Але не тріснув.
А от що він писав про день, коли вперше увійшов у жінку ззаду: Я довго думав над тим, що розказувала мама про годинникарів. Вона так переконувала, але я дотепер не певен, що погоджуюся з нею. Чув, як вони з батьком стогнали всю ніч у спальні — не міг заснути; але вже як заснув — то спав міцно.
Всього цього він не соромився і навіть не думав, що робить що-небудь погане, оскільки знав, що робить добре, навіть більше доброго, ніж робили всі довкола нього; а ще він знав, що, часто роблячи добре, маєш відчуття, що робиш погано, тобто, коли відчуваєш, що чиниш погано, тоді якраз, можливо, і робиш добре. Втім, він знав і про інфляцію любовних почуттів, розумів, що як тільки його мати, чи Роза, чи будь-котра інша з-поміж жінок, які його кохали, дізнаються одна про одну, то вони хоч-не-хоч почуватимуться менш вартісними. Він знав, що слова я тебе кохаю так само означають я кохаю тебе більше, ніж кохає, чи кохав, чи буде кохати тебе будь-хто інший, а також я кохаюся з тобою так, як не кохається, не кохався і не буде кохатися з тобою ніхто інший, а ще я кохаюся з тобою так, як не кохаюся, не кохався і не буду кохатися ні з ким іншим. Він знав, що за самим визначенням любові не можна любити двох одночасно. (І отому-то, Алекс, я й не можу розповісти моїй бабці про Августину.)
Другою його жінкою також була вдова. Коли йому все ще було десять років, один зі шкільних товаришів запросив малого Сафрана на виставу в містечковому театрі, котрий, окрім того, слугував танцювальним залом, а двічі на рік — синагогою. Йому дали квиток на місце, вже зайняте Лістою П., у котрій він упізнав молоду вдову першої жертви Подвійного Будинку. Вона була невисокого зросту з пучком коричневого волосся, заплетеного у тугий хвіст, її рожева спідниця була неймовірно гладенькою і чистою — надто гладенькою і надто чистою — такою, начебто вона прала і прасувала її десятки разів. Вона й справді була красивою: її краса полягала у гідній жалю, прискіпливій увазі до кожної найменшої дрібниці. Можна було б сказати, що її чоловік залишився безсмертним, оскільки енергія його клітин увійшла в землю, живила і здобрила ґрунт, дала поштовх новому рослинному життю — так само продовжувала жити і її любов, розчахнута на тисячі щоденних справ: то була така сильна любов, що навіть коли її розділити на стільки багато малих частинок, вона все-одно буде достатньою, щоби пришивати ґудзики на сорочки, котрі вже ніхто не носитиме, прибирати сухе галуззя під деревами й десятки разів прати та прасувати спідниці.
Мені здається… — почав він, показуючи їй свого квитка.
Але ж подивіться, — озвалася Ліста, показуючи йому власний, на якому було позначене те саме місце, — тут сиджу я.
Але ж і я тут сиджу.
Вона почала щось бурмотіти про абсурдність театру, посередність акторів, дурість авторів п'єс, про тупість самої драми як виду мистецтва, і про те, що її аж ніяк не дивує, що ці ідіоти не можуть дати собі ради навіть з такими простими речами, як надання кожному відвідувачу окремого місця. Але потім вона звернула увагу на його руку і здалася.
Напевне, у нас є тільки два виходи, — сказала вона, сякаючись, — або я сідаю тобі на коліна, або ми обоє йдемо звідси. Коли світло згасло, вони змінили порядок, але виконали обидва рішення.
Будеш каву? — запитала вона, рухаючись своєю бездоганно прибраною кухнею, щось торкаючи, прилагоджуючи й не дивлячись на нього.
Звичайно.
Більшості молодих людей вона не подобається.
А мені подобається, — відказав він, хоча насправді у своєму житті ще не випив жодного горнятка кави.
Я збираюся знову з'їхатися зі своєю матір'ю.
Перепрошую?
Цей будинок ми купили, коли я одружилася, але ти сам знаєш, що сталося.
Так, мені дуже шкода.
То що, будеш каву? — запитала вона, хапаючись за відполіровану до ґлянцю ручку шафки.
Звісно. Але якщо й ви вип'єте. Тільки для мене робити не варто.
І я вип'ю. Якщо ти питимеш, — відповіла вона, то беручи до рук губку, то знову кладучи її на місце.
Тільки сам я не буду.
Я буду також.
Через два роки і після шістдесяти восьми інших коханок, Сафран зрозумів, що сльозинки крові, котрі зосталися тоді на Лістиних простирадлах, були свідченням її незайманості. Він пригадав собі обставини смерті чоловіка, який мав з нею одружитися: обвал риштувань позбавив його життя якраз того ранку, коли він мав припасти до Сонячного Годинника перед весіллям, тож Ліста зосталася вдовою лише в духовному плані, ще до того, як шлюб міг здійснитися й вона могла оплакати свого чоловіка кривавими сльозами.
Мій дід кохав запах жінок. Він носив їхні аромати довкола своїх пальців, немов обручки, і на кінці свого язика, немов слова, — то були незвичні поєднання звичних запахів. З цієї точки зору, Ліста посідала в його пам'яті виняткове місце — ні, те, що вона була незайманкою чи коханкою на одну ніч, оригінальним якраз не було — але це була єдина жінка, котра надихнула його купатися.
Сьогодні ходив до театру. Знудився страшенно й не досидів навіть до закінчення першого акту. Випив вісім горняток кави. Думав, що трісну. Але не тріснув.
Третя жінка в його житті вже не була вдовою, але зустрів він її також у театрі. Він знову пішов туди на запрошення свого друга — того самого, якого зрадив колись із Лістою, — і знову зникнув з театру без нього. Того разу Сафрану випало сидіти між своїм шкільним товаришем і молодою дівчиною-циганкою, у якій він упізнав крамарку з недільного базару в Луцьку. Не міг повірити у її сміливість: з'явитися на єврейській виставі, ризикувати, що її можуть принизити, що її побачить добровільний і надсумлінний білетер Рубін Б. і накаже їй вийти, взагалі — зважитися бути циганкою між євреїв. Він вирішив, що в неї є риса, котрої йому самому бракує, і це зворушило щось у його серці.
Коли мій дід глянув на неї вперше, то довга стрічка, яка спадала з її плеча на коліна, видалася йому змією, котру циганка могла змусити танцювати на недільному базарі між високими плетеними кошиками; і вдруге все виглядало так само. Коли світла погасили, він взяв лівою рукою свою безвольну праву руку й поклав її на бильце між їхніми кріслами. Він був певен, що вона завважила цей його рух — вдоволено спостерігав, як на її обличчі гримаса жалю поволі перетворюється на посмішку еротичного бажання — коли завіса розчахнулася, вже знав: цієї ж ночі він так само розчахне її тонку спідницю.
Було 18 березня 1791 року, — лунав зі сцени гучний голос, — коли чотириколісний віз Трохима Б., перевернувшись, придавив його на дні річки Брід. Першими, хто побачив, як уламки цієї во-зотрощі підіймаються на поверхню ріки, були малі близнючки В…
(Завіса розчахнулася і явила залу вбрання провінційного театру: зверху зліва і направо вниз по сцені тік і булькав невеликий струмок, за ним було багато дерев, опалого листя і дві дівчинки, близнючки, віком приблизно по шість років, вбрані у вовняні шнуровані спідничини та полотняні блузки з блакитними комірцями, схожими на метеликів.)
Гучний голос. …три порожні кишені, поштові марки з далеких країв, шпильки та голочки, шматки червоної тканини, найперші І єдині слова заповіту: «Залишаю все тобі, моя любове».
(Хана протяжна й оглушливо кричить.
КАНА в той самий час заходить у холодну воду, піднімаючи до колін свою спідничину з вовняними зав'язками й розгортаючи добро ТРОХИМА обабіч себе, з кожним кроком заходячи все глибше у воду.)
Збезчещений лихвар Янкель Д. (копаючи болото і волаючи на дівчаток). Гей ви, дурнуваті, що ви там робите, я вас питаю. У воду лізете? У воду? Нема там на що дивитися! То тільки звичайна рідина. Ану назад! Не будьте такими безголовими, яким колись був я. Життя аж ніяк не є достатньою платою за ідіотство.
Біцль Біцль Р. (спостерігаючи все те зі свого катамарана, припнутого тванню до одного з ятерів). Гей, що там таке відбувається? Ану, поганий і злий Янкелю, відійди геть від дівчаток-близнючок, дочок нашого Рабина!
Сафран (на вушко ДІВЧИНІ-ЦИГАНЦІ, сховавшись під ковдру жовтого світла сцени). Ви любите музику?
Кана (сміючись б'є по речах у воді, які виростають довкола неї, наче квіти). Тут випливають просто неймовірні речі!
Дівчинка-циганка (у затінку двовимірних дерев, дуже близько до Сафранового вуха). Що ви сказали?
Сафран (скидаючи плечем свою безвольну руку на коліна дівчині). Мене просто цікавило, чи любите ви музику, чи ні.
Соф'ювка Н. (виходячи з-за дерев). Я бачив усе, що відбулося. Живий я свідок тому є.
Дівчинка-циганка (кладучи мертву руку Сафрана собі між стегна). Ні, не люблю я музики. (Алє насправді вона намагалася сказати: Я люблю музику понад усе на світі, після тебе, звичайно.)
Збезчещений лихвар Янкель Д. Трохим?
Сафран (стоячи під пилом, який сиплеться I балок, намагаючись дотягнутися губами до карамельного вушка дівчини-циганки). На музику немає в тебе часу? (Але насправді він хотів сказати: Ти ж знаєш, не такий вже я дурний.)
Шлойм В. Питаю вас, питаю вас, ну х то такий Трохим? Один зі смертних?
(На одному з дешевих місць крутиться і сміється автор п'єси. Він намагається побачити реакцію залу.)
Збезчещений лихвар Янкель Д. Не знаєм ми, що сталося вповні. Не будем поспішати.
Гальорка (шепіт-неприпустимий-в-тако-му-місці). Це неймовірно. Все це було зовсім не так.
Дівчинка-циганка (масажуючи мертву Сафранову руку своїми стегнами, погладжуючи його нечулий лікоть пальчиком, щипаючи). Тут жарко, не здається так тобі?
Шлойм В. (швидко роздягається і являє па публіку ненормально великий живіт, весь вкритий кільцями густого чорного волосся). Не дай дивитись їм. (Я дбаю не про них, про себе. Соромно мені.)
Сафран. Тут спека неймовірна.
Жалібниця Шанда (говорить до ШЛОЙМА, коли той виринає з-під води). Він там на самоті чи з жінкою, котрій багато років? (Але насправді вона намагається сказати: Після всього, що сталося, я все ще маю надію. Якщо не для себе, то, принаймні, для Трохима.)
Дівчинка-циганка (переплітаючи свої пальчики з мертвими пальцями Сафрана). То, може, йдем?
Сафран. Будь ласка, звісно.
Соф'ювка Н. Так, це були любовнії листи.
Дівчинка-циганка (з нетерпінням, з вогкістю між ніг). Ну, швидше, йдім.
Правостійний Рабин. Життя нехай трива перед обличчям смерті.
Сафран . О так.
(Музиканти готуються кінчати. Квартет скрипок налаштовується. Арфістка набирає дихання. Трубач, котрий насправді є гобоїстом, хрупає кісточками пальців. Ударники на роялі знають, що станеться далі. Диригентську паличку, котра насправді є різницьким ножем, піднято, немов скальпель.)
Збезчещений лихвар Янкель Д . (піднімаючи руки до небес, до техніків, які згори ставлять світ-ло). Можливо, варто нам про залишки подбати.
Сафран. О так.
(Починається музика. Прекрасна музика. Спершу вона тихенька. Немов шепіт. Жодна шпилька не впаде. Лише музика. Непомітно вона розростається. Виштовхує себе з могили тиші. Оркестрова яма сповнюється потом. Чекання. Приглушене брязкання тарілок. Вступають флейта й альт. Наближається крещендо. Смак адреналіну — і це після стількох вистав! А все, як вперше. Музика наростає, фінал.)
Гучний голос (із пристрастю). Близнючки закрили очі полами одягу свого батька. (ХАННА й КАНА закривають очі одягом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34