Потім, повернувшись у бік офіса, заревів повз мегафон:
– Кому, Иуда, ты продал мое место в Государственной Думе?! Ну, ничего, сионисты, будет и на нашей улице праздник! Мир не без русских людей!
Натовп проскандував «Любо!», перейшов на «Чемодан – вокзал – Израиль!» і, вклавшись у чотири-п'ять хвилин, з почуттям майже безкоштовно виконаного обов'язку перед православною вірою, закатованим царем та сплюндрованою Вітчизною, рушив геть, врізнобій затягуючи:
«Смело мы в бой пойдем
За Русь Святую.
И как один прольем
Кровьмолодую…»
Спів поступово віддалявся і нарешті стих. Осмілілий Нестор Євграфович звівся на ноги і визирнувши у вікно, прокричав услід зниклій козацькій процесії:
– Черносотенцы! Голодранцы! Патриоты-шматриоты! Хотели депутатский мандат за свои жалкие сто штук баксов!
Асистент потер лоба, щось пригадуючи, потім підійшов до барикади, добув із купи офісного начиння ноутбук і увімкнув його. Не дочекавшись, доки комп'ютер завантажиться, він упівголоса невпевнено промовив:
– Нестор Евграфович, так они, вроде, триста тысяч заплатили…
Іміджмейкер повчальним тоном роз'яснив:
– А на разницу в жалкие двести тысяч, я, оставив ремонт собственной квартиры, ломал голову, как им обустроить Россию!
– А какой гимн вы написали для их кандидата на музыку Александрова! – цілком щиро підхопив асистент і, навіть, наспівав:
«И сбросив с России ярмо сионизма,
Петрович нас всех к очищенью ведет!»
Іміджмейкер посміхнувся:
Кстати, строчку про очищение я взял из рекламы одной израильской химчистки… Ну ничего-ничего! – похитав він головою і пафосно вів далі:
– Пусть на этот раз мы потерпели поражение как профессионалы, но как гражданин я счастлив! Красно-коричневый коммунно-фашизм не прошел!
Асистент, втішений, що йому вдалося втримати шефа від болісних роздумів та відволікти від довготривалого обурення, додавав розмові обертів:
– Причем в двух округах – исключительно с нашей помощью! Да здравствует демократия! И за это – стоит выпить! – картинно і голосно проголосив він.
Веселощі політтехнологів увірвало гудіння двигунів на вулиці. Вже з ранку навчившись передчувати лихе, іміджмейкер та його помічник стривожено перезирнулися.

4
Асистент миттєво прочитав у шефових зіницях, що йому слід робити: без зайвих запитань він навприсядки почвалав до вікна і визирнув – до офіса під'їхало кілька престижних джипів. На дверях авт були наклеєні гасла: «Демократии – ДА!» У машинах опустилися затемнені шиби і звідти висунулися дула автоматів… Артурчик встиг вигукнути:
– Нестор Евграфович, ложитесь!!! – і
стрибнувши від вікна в дальній куток кімнати, притиснувся плечем до плеча іміджмей-кера, котрий встиг зайняти це місце першим. За мить почалася стрілянина… Проте, стріляли недовго, так – два-три автоматних ріжки, не більше. Потім запала тиша…
Артурчик прислухався, струсив з голови скляні друзки і, перезирнувшись із шефом, обережно – щоб не поранитися склом – наблизився до вікна і ще обережніше спробував визирнути. Але люди у джипах, схоже, помітили його голову, бо тієї ж миті дверцята одного з них відчинилися і з авто на мороз вийшов огрядний чоловік у червоному піджаку з поголеною головою. Голомозого кандидата Артурчик упізнав одразу – це був кандидат від демократичних сил. «Демократ» піднявся на ту саму шухляду, де раніше горлали лідери комуністів і патріотів. Мегафона в нього не було, але голомозий волав так несамовито, що мегафон йому був ні до чого:
– Ну, козлы! Вы мне за базар ответите!! Да я за свои бабки купил эту голимую партию и семь дипломов о высшем образовании! Я даже изменил биографию!!! Теперь вся братва тащится – как это я лоханулся… за пол-лимона зелени проиграл выборы нищему профессору, который на моем же рынке книжками торгует!
Обурений власник джипів хотів сказати ще щось – принаймні, Артурчикові так здалося, – але «демократові», мабуть, забракло слів чи він просто зірвав голос. Тому голомозий завершив свій монолог по-своему, але теж цілком логічно – розрядив пістолет у блискучу табличку на дверях офісу. Асистент знову відскочив від вікна у куток до шефа. А Нестор Євграфович неквапливо дістав із кишені блокнот і напрочуд спокійно зауважив:
– Артурчик, Университетский округ тоже запишем себе в актив. Ведь это именно мы, фактически, привели к победе простого россиянина… Скорей всего, во всей Государственной Думе он будет единственным представителем простых россиян.
Асистент здивовано звів очі на шефа. Той, перегортаючи сторінку записника і не підводячи голови, спокійно вів далі:
– Конечно, формально мы вели этого так называемого демократа – ведь откуда у простого россиянина пятьсот тысяч баксов? Но, положа руку на сердце, скажите, Артур, неужели вы хотели, чтобы этот бандит получил депутатскую неприкосновенность?!
З вулиці знову долинуло несамовите ревіння голомозого демократа:
– Волчары позорные! Только попадитесь – повешу рядом с вашим идиотским плакатом «Демократия – это право на жизнь»!
Іміджмейкер з асистентом ще посиділи в куточку, прислухаючись, як грюкають дверцята, як джипи, буксуючи по сніговій бруківці, від'їжджають, як стихає свист шипованої гуми і ревіння двигунів…
Артурчик визирнув у вікно, щоб пересвідчитись, що небезпека позаду. Потім добув з-під вішака дивом уціліле пальто Нестора Євграфовича і, струсивши з нього сміття, накинув на шефові плечі. Нестор Євграфович, ступаючи по розбитому склі, не по-здоровому задумливо розмірковував:
– Вот видите, Артур, до чего демократы довели великую страну… Еще тогда, когда Ельцин взбирался на танк, у меня было плохое предчувствие. Я всегда говорил, что коммунисты и патриоты, в сущности, совсем неплохие ребята… Ну, я надеюсь, на сегодня уже все кончилось – и округа и кандидаты…?
Артурчик дістав і надягнув свою прошиту кулями дублянку. Потім, розгрібши туфлею побите скло та всілякий мотлох, сів на паркет біля ноутбука і, здмухнувши з нього сміття, підняв кришку монітора:
– Еще остался лидер Партии Христианских либералов по Церковно-приходскому избирательному округу… – втомлено промовив він після паузи. Нестор Євграфович, повільно оминаючи уламки офісного начиння, підійшов до вікна. Запхавши руки глибоко в кишені пальта, він загойдався взад-вперед. Під підошвами захрумтіло.
– Вот здесь осечки быть не может! Я им написал просто божественную предвыборную программу: «Не убий, не укради, не возжелай…»!!! – впевнено сказав він. Остаточно виснажений стресами асистент знову спробував спрямувати розмову в оптимістичне русло:
– Да, шеф, это было гениально… И как она вам только пришла в голову? – тихо і, мабуть, занадто шанобливо промовив він. Втім, розчулений словами свого відданого помічника, який завжди попри все визнавав його геніальні здібності, іміджмейкер вів далі:
– По правде говоря, я вычитал это в каком-то переводном учебнике… Там же я взял идею нашей роскошной и сравнительно недорогой пиар-акции – кандидат лично кормит пятью хлебами пять тысяч избирателей…
Артурчик, дещо вагаючись, однак наважився обережно і дипломатично нагадати шефові, що того разу все ж таки спостерігалися деякі відхилення від початкового сценарію:
– Конечно, шоу получилось грандиозное. Только знаєте, Нестор Евграфович, мне тога показалось, что последние четыре тысячи девятьсот девяносто пять избирателей остались чем-то не удовлетворены…
Іміджмейкер підняв було руку для жеста, що мав би підсилити його думку щодо тих невдячних чотирьох тисяч дев'ятсот дев'яноста п'яти виборців, та й самих християнських лібералів, але несподівано його увагу привернув зелений шестисотий мерседес з розп'яттям на капоті і хрестами на дверцятах. Авто зупинилося навпроти офісу. Шофер-монах запопадливо відчинив задні дверцята, і з машини поважно вийшов здоровенний мужлан… у коштовній рясі.

5
– Во имя Отца, Сына, и Святаго Духа… – вельми смиренно привітався божий чоловік, побачивши у віконному квадраті іміджмейкера.
– Аминь! – тихо відповів Нестор Євграфович, ніяковіючи. Здоровань у рясі кілька секунд свердлив політтехнолога очима. Опісля підняв свою величезну руку, і, вказуючи на іміджмейкера пальцем із масивним діамантовим перстнем, низьким і напрочуд дужим голосом протяжно проспівав:
– Ка-айся-а! Ибо сказано – не укради! Миллион баксов!
Перстень з діамантами холодно зблиснув, і серце Нестора Євграфовича стиснулось у недоброму передчутті. І справді, – служитель храму мовчки і не кваплячись дістав із салону мерседесу гранатомет. Іміджмейкер і асистент за його плечима заціпеніли, ошелешені смертоносною трубою в руках християнського ліберала. Тим часом «місіонер», ступивши у бік офісу два кроки, цілком звичним рухом закинув гранатомет на плече, націлився на вікно і, скорчивши люту гримасу, проказав:
– А вот тебе, грешник, за твое сребролюбие геенна огненная!
Артурчик з шефом, не змовляючись, стрибонули до забарикадованих дверей і силкувалися втиснутися за спинку дивана – під гору офісних меблів. Наступної миті прогримів вибух.
…Асистент лежав під купою потрощеного офісного начиння і почергово рухав руками і ногами, перевіряючи, наскільки вони вціліли. У голові гуло, у вухах пищало. Вільною рукою він намацав на голові чималу ґулю. Звільнившись від мотлоху, Артурчик сів на підлозі і ошелешено роззирнувся навколо – у розгромленому приміщенні панував цілковитий розгардіяш: щось ще горіло, щось вже димілося. Його шеф, гепнувшись на коліна, шукав на понівеченому паркеті свої презентабельні окуляри. Побачивши асистента живим і малоушкодженим, Нестор Євграфович, не припиняючи пошуки окулярів, ніби між іншим, продовжив ділитися з помічником своїми міркуваннями:
– Знаєте, Артурчик, как все-таки хорошо, что это был не какой-нибудь заезжий ваххабит, а наш, простой русский христианский либерал…
– Да, Нестор Евграфович… – за звичкою погодився остаточно очманілий асистент, меланхолійно струшуючи сміття з рідкого волосся довкола ґулі.
– Ваххабит за свой лимон мог ведь и не полениться – зайти и сделать контрольный выстрел… – розмірковував іміджмейкер. Нарешті він знайшов свої окуляри, щоправда, розбиті, і зводячись на ноги та обтрушуючись, продовжив:
– А ведь я всегда отмечал несовершенство нашей смешанной избирательной системы! Мажоритарные округа – это просто атавизм тоталитаризма, в них лезут со своими грязными деньгами всякие отморозки! Насколько проще и приятнее для специалиста моего класса вести избирательную кампанию какого-нибудь приличного партийного списка в общенациональном масштабе…
Нестор Євграфович зупинився, з цікавістю розглядаючи свого постраждалого помічника. До Артурчика, який вже трохи оговтався від стресу, повернулася нарешті здатність розуміти слова свого неушкодженого шефа. Ніжно мацаючи своє травмоване тім'я, після чималої паузи він спробував підтримати розмову. Хоча попри всі зусилля його голос був дуже тихим, тремтячим і непідробно сумним:
– Действительно: ведь сколько ваших гениальных идей мы реализовали за три месяца работы на «Евразийское движение в защиту армии и культуры». Вот они-то точно преодолели пятипроцентный барьер…
Іміджмейкер вислухав, марно намагаючись полагодити понівечені окуляри, і, оживаючи, завзято вигукнув:
– Пятипроцентный?! Да если они взяли какие-нибудь жалкие семь-восемь процентов, можете считать меня мелким шарлатаном! Судя по нашим опросам, не меньше двадцати пяти процентов россиян готовы были поддержать мой гениальный слоган: «Преодолеем кризис духовности строевой подготовкой!» Или, вот еще: «Преступности – упасть-отжаться, культуре – встать-подтянуться!
Від крику шефа в Артурчиковій голові знову загуло. Він обхопив її руками і стиснув – гудіння не зникало. Воно дедалі дужчало і переростало в гуркіт. Асистент нарешті зрозумів, що джерело цього гуркотіння – не в голові. Гуркіт долинав знадвору… І дедалі сильнішав…

6
Асистент важко звівся на ноги і похитуючись рушив до отвору в стіні, який нещодавно був вікном:
– Нестор Евграфович! Не сомневаюсь, что это руководители блока летят сказать нам свое большое армейское «спасибо»!
Іміджмейкер теж визирнув у віконний квадрат – вертолітна ланка саме робила бойовий розворот із заходом на офіс.
– Точно! Может, стоит поговорить о премиальной надбавке в две-три сотни тысяч к их миллиону… за блестяще выполненную работу. Вообще-то, весьма оригинально, – сказав Нестор Євграфович, насолоджуючись небесними маневрами на свою честь.
– И как это вы, Артур Андреевич, интересно, догадались насчет наших славных защитников Отечества? – запитав він з нотками сарказму.
– Видел в одном американском боевике, – чесно відповів асистент. Іміджмейкер знову визирнув в отвір – бойові гелікоптери зависли рядком над вулицею перед офісом. У Нестора Євграфовича раптом виникло неприємне передчуття нового лиха.
– И как поступили герой этого боевика? – спостерігаючи за перебудовою строю вертолітної ланки, несподівано тремтячим голосом запитав він свого помічника. Артурчик примружив очі, пильно розглядаючи гвинто-крилі машини, і врешті-решт осягнувши їхні справжні наміри, голосно вигукнув:
– Быстро выпрыгнули из окон, Нестор Евграфович!!! – і пірнув крізь отвір на вулицю.
Іміджмейкер перекинув ногу через залишки підвіконня і, про всяк випадок, виголосивши фразу для історії:
– Не люблю пользоваться чужими идеями, но, кажется, придется! – звалився вниз, на втрамбовану замерзлу бруківку, де вже лежав, прикривши голову руками, його помічник. Угорі над ними висіли і грізно гуркотіли хижі залізні птахи. Крізь гуркіт і свист гвинтів Артурчик, не забираючи від голови рук, прокричав:
– Кстати, Нестор Евграфович, если вам это интересно, в том боевике у героев сгорели в сейфе все деньги…
Іміджмейкер підхопився, як ошпарений, і з криком:
– Подождите минуточку, товарищи военные! – спробував залізти через віконний отвір у свій розтрощений офіс. Асистентові насилу вдалося відтягти від вікна улюбленого шефа. Задкуючи, вони перечепилися і попадали за кілька кроків від будинку. Тієї ж миті гелікоптери дали ракетний залп. Потужна вибухова хвиля відкинула господарів офісу майже на середину вулиці…
…Політтехнологи лежали на засніженій бруківці, втрамбованій комуністами, козаками, ескортом демократів та християнським лібералом, і дивились у небо. Над їхнім вщент зруйнованим палаючим будинком гелікоптери робили контрольне коло. Закінчивши маневр, бойова ланка «захисників армії і культури» полетіла геть. У повітрі разом із попелом та пилом довго кружляла обгоріла стодоларова купюра і впала на почорнілий сніг перед остаточно виснаженими героями…
…Іміджмейкер та асистент сиділи посеред дороги і отетеріло споглядали жалюгідний клаптик американської банкноти. Нестор Євграфович оговтався першим – він відчайдушно заволав услід уже зниклим гелікоптерам:
– Бандиты! Солдафоны! Милитаристы! Да вас к Государственной Думе на ракетный выстрел подпускать нельзя! Но пасаран! Военщина не пройдет!
У розпачі, не піднімаючись з землі, іміджмейкер знесилено запитав у помічника:
– Артурчик, ну а чем вы лучше этих ГКЧПистов, если смотрите те же самые дурацкие боевики?
І тут з руїн офісного будинку долинуло дзе-ленькотіння телефона. Офісмени одночасно повернули голови у бік зруйнованої будівлі, здивовані міцністю японської побутової техніки.
– Артур, вы что, не слышите, – мне звонят, возможно, по важному делу, – із ноткою докору в голосі звернувся Нестор Євграфович до помічника. Асистент важко зітхнув і зі стогоном звівся на ноги. Тихо підскиглюючи, він накрив голову піджаком і вскочив у задимлену недорозвалену кімнату. А вже за кілька секунд Артурчик вистрибнув звідти з телефоном у руці і ноутбуком під пахвою. Обтерши телефон полою піджака, він притулив трубку до вуха:
– Алле, вы позвонили в московский офис профессора Боженко… Нестор Евграфович, это вас… – Артурчик простягнув трубку шефові. Іміджмейкер підвівся на ноги і, розтираючи вдарені місця та покульгуючи, почав ходити взад-вперед по брудній від попелу засніженій бруківці. Нестор Євграфович ціною неймовірних зусиль налаштувався на діловитість і спробував вимовити поважним голосом слово «але».
Артурчикові здалося, що в шефовому «але» відбились геть усі їхні сьогоднішні неприємності і страждання. Раптом іміджмейкер зупинився – його обличчя розтягнулось у щирій, навіть щасливій, посмішці. Він вигукнув на всю вулицю:
– Здравствуй, Мишенька, здравствуй, дорогой! Что значит – как дела?! Ты еще не в курсе?
Крокуючи з трубкою вперед-назад по провулку, іміджмейкер продовжував:
– Я провел в Госдуму три партийные списка и дюжину мажоритарщиков. Сейчас еду к Президенту формировать парламентское большинство.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20