Наш давний эстонский клиент… – підтвердив здогади помічника Нестор Євграфович, ховаючи до кишені свої золоті окуляри.
Артурчик гучно ляснув долонею собі по лобі:
– А-а-а! Вспомнил! – вигукнув він. – Мы его обращение к народу крутили на удвоенной скорости…
Іміджмейкер зиркнув у залишений офіціантом рахунок і, дістаючи з гаманця і кидаючи на столик кілька купюр, продовжив:
– Вот-вот, но избиратели все равно не поверили бегущей строке, в которой объяснялось, что Лембит Ярвидович – темпераментный лидер и энергичный политик! Да… Артурчик! Я и не предполагал, что здесь такое опасное место! Знаешь, давай не будем дожидаться Бабая, лучше позвоним из гостиницы и извинимся.
Політтехнологи одночасно підвелися з-за столика і покинули небезпечне кафе.
5
Іміджмейкер з асистентом увійшли до готелю і зупинилися, оскільки в холі працював телевізор, по якому саме показували політичну рекламу. На тлі портрета Бабая маленькі дітки читали віршик:
«Если в крапе есть вода-
Бабай залил ее туда!
Бабке– теплые носки!
Деду– новые очки!
Папа, мама, вся семья
выбирают Бабая!
А если очень повезет,
Бабай и за тобой придет!»
Політтехнологи глянули один на одного і задоволено посміхнулися від почуття виконаного обов'язку. Політреклама завершилася; раптово з телевізора пролунали позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна» – починалася міліцейська програма «Криміноген». Артурчик з шефом із жалем та співчуттям дивилися на ведучого з підбитим оком і думали про одне і те саме – наскільки, все ж таки, шкідливий для здоров'я цього журналіста – навіть небезпечний, цей випуск кримінальних новин:
– Як ми вже повідомляли вранці, правоохоронний органами було затримано группу озброєних громадян Росії з Гірсько-Кавказької автономної області. Півгодини тому Замковецький районний суд прийняв рішення про звільнення братів Тамерланових під заставу на час владнання ними їхніх сімейних справ у нашому місті.
У кадрі з'явився старший з братів-абреків. Він наблизився до оператора з камерою – і його обличчя збільшилося до розмірів екрана. Ховаючи за пазуху свій великий, але, схоже, порожній гаманець, він голосно і досить переконливо виголосив:
– Украинский суд – самый гуманный суд в мире! Поэтому мы в него обращаться не будем! Тебе понятно, Нестор?!
З-за плечей старшого абрека виглядали його похмурі молодші брати. З вигляду джигітів було зрозуміло, що вони жадають зустрічі з дорогим потенційним родичем. У чорних зіницях кавказців Нестор Євграфович прочитав виразні жахливі картинки: як сокира відтинає голову, як зашморг стягує горло, як кинджал входить у черево: Іміджмейкеру стало моторошно, він мимоволі здригнувся. За хвилю отямившись, він задумливо запитав у помічника:
– Скажи, Артур, Миша Подвальский вместе с приглашением в Черноморск прислал нам билеты?
– Конечно, Нестор Евграфович, два билета на сегодняшний вечер, – весело відповів асистент.
Нестор Євграфович глипнув на годинник і прийняв чергове правильне рішення:
– Нам пора на вокзал. Быстренько смотайся в номер за билетами.
– А вы? Вы разве не хотите переодеться? – хитро посміхаючись, запитав Артур-чик.
Іміджмейкер вдавано суворо поглянув на свого підлеглого і пафосно виголосив:
– Я не могу собой так рисковать! – меня ждут счастливые черноморцы.
Частина 9
Пролог
Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.
Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих. Першим із вагона вийшов Підвальський зі своїм кокетливим і занадто писклявим кордебалетом. Іміджмейкер та асистент з легкими сумками в руках вийшли слідом за ним.
Чоловік, який керував зустрічанням гостей, – «главный встречающий», як його одразу ж охрестив Артурчик, – махнув рукою і оркестр вибухнув тушем. Щоправда, туш невдовзі плавно перейшов у місцеву фольклорну мелодію «сім-сорок». Натовп шаленів бурхливими оплесками, діти підносили і вручали гостям великі букети квітів. Головний зустрічальник підійшов до мікрофону, встановленому просто на пероні попереду натовпу, – і чорноморці з приглушеними вигуками «Тише! Гуляйпольский говорит!…» дисципліновано змовкли. Головний зустрічальник – судячи з усього, саме він і був тим самим Гуляйпольским, – дістав із кишені папірець і театрально – у стилі естрадного конферансу – з неприхованим задоволенням почав декламувати.
– Дорогие черноморцы! Дамы, господа, а также случайно затесавшиеся товарищи! Как говорил мой друг Ленчик, «и любят рейтинг деревни и села, и любят рейтинг большие города!». Сегодня к нам в гости прибыл Миша Подвальский со своим знаменитым рейтинг-шоу! Аплодисменты!
Натовп зустрічальників вибухнув аплодисментами. Гуляйпольский махнув рукою – аплодисменти обірвалися. Він продовжив:
– А еще Ленечка Утесов – вы все знаете, как он гордился нашей дружбой! – не раз говорил мне: «От Москвы до Бреста нет такого места, где бы имиджмейкер ни прошел!». Итак, к нам приехал гроссмейстер Кирхен-тумбахенского ордена имиджмейкеров, профессор черного и белого пиара, личный друг Борхеса, Маркеса и Глеба Павловского – Нестор Боженко!! К сожалению, Нестор Евграфович прибыл в наш солнечный Черноморск инкогнито.
Чорноморці з розумінням безшумно заплескали в долоні. Гуляйпольский дав рукою відмашку, і оркестр знову вибухнув тушем.
1
«Головний зустрічальник» люб'язно поселив іміджмейкера з асистентом у кращому номері готелю «Черноморье». Після сніданку в ресторані «Черноморец» він – Гуляй-польский – одразу ж запросив політтехнологів та зіркового ведучого Рейтинг-шоу на перегляд знятого за його власним сценарієм і щойно змонтованого відеоролика. Для презентації «в чотири пари очей», як з'ясувалося, було спеціально облапітовано один із кращих барів міста «Черное море». Автору не терпілося почути схвальну думку авторитетів про свій геніальний – як він, зрозуміло, вважав, – агітаційний кліп.
Щойно офіціант, розливши по стопочках коньяк, вийшов геть – автор увімкнув відео. На екрані з'явилися хрестоматійні кадри розстрілу на Потьомкінських сходах із фільму Ейзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах бозна-звідки з'явився товстий червонопикий пан у фраці, оперезаний кулеметними стрічками. Однією рукою він зупинив візок і почав його гойдати, намагаючись заколисати налякану дитину, а другою з кулемета, як Рембо в американському бойовику, почав розстрілювати стрій карателів. Зображення зупинилося на стоп-кадрі, і на екран виповз титр, дубльований голосом а-ля Левітан:
«Тільки Боря Горовіц захистить чорноморців від беззаконня влади!»
Екран згас.
Нестор Євграфович, зверхньо посміхаючись, запитав сяючого автора:
– Нуте-с, господин Гуляйпольский, и это – все?
Підвальський, з підробним співчуттям, буцім-то допомагаючи йому, перепитав:
– Действительно, Семен Борисович, может быть, у вас есть еще что-нибудь?
– Ну… по этому кандидату пока все… Есть еще по его конкуренту… – збентежений незрозумілою реакцією фахівців від політики, розгублено пробелькотів Гуляйпольський.
Іміджмейкер звівся на ноги і обурено вигукнув:
– Как!!? Вы работаете одновременно на двух кандидатов в мэры?! Это неслыханно!!
Шоумен, підігруючи політтехнологу, вдав, що теж неабияк розчарований:
– Что ж вы так, Семен Борисович! Мне просто неудобно перед нашими гостями…
Головний зустрічальник, опинившись під перехресною критикою визнаних авторитетів, швидко здався і, мабуть, вирішив, що найкраще – покаятись. Втім його каяття більше скидалося на виправдання:
– Да, господа, вы, конечно можете… вы имеете полное право сказать: Семен Борисович Гуляйпольский подлец и мерзавец! Но что мне делать – у нас город маленький, все друг друга знают. Только выборы – все ко мне, и это только потому, что я вырос в одном дворе с самим Глебом Павловским!
– С Глебушкой? – зверхньо посміхаючись, уточнив іміджмейкер і киваючи головою, додав: – Талантливый мальчик, мой любимый ученик! Ну ладно, показывайте ролик конкурента! – поблажливо сказав він Гуляйпольському. Той клацнув пультом і увімкнув наступний ролик.
На екрані знову з'явилися ті ж самі кадри розстрілу на Потьомкінських сходах з фільму Эйзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах знову ж таки бозна-звідки з'явився товстий червонопикий офіцер, оперезаний кулеметними стрічками. Він однією рукою зупинив візок і почав його гойдати, а другою – шаблею дав відмапіку солдатам біля гармати. Пролунав залп. Зображення застигло на стоп-кадрі. Офіцер перетворився у статую солдата в Трептов-парку. На екран виповз титр, дубльований «голосом Левітана»:
«Тільки Гоша Боровіц захистить чорноморців від організованої злочинності!»
Екран згас.
Присутні завмерли в очікуванні вироку іміджмейкера, і той не забарився його оприлюднити:
– Гм-гм… Семен Борисович, а вам не кажется, что в этих клипах – перебор по стереотипам?…
– Конечно! – радісно погодився автор і вів далі: – Они же и заказывали стереотипы! Наш нынешний мэр Боровиц свято верит, что расклейка листовок конкурентов и митинги оппозиции финансируются организованной преступностью! А бывший мэр Горовиц убежден, что прорыв канализации в его квартире и двойка дочке по химии – произвол властей!!
Ведучий рейтинг-шоу по-вчительськи поплескав Гуляйпольского по плечу і заспокійливо сказав:
– Ну ладно, Семен Борисович, приглашайте ваших кандидатов!
– Как?! Обоих?! – здивувався старший зустрічальник.
– Конечно, обоих. Только, разумеется, по очереди, – авторитетно розтлумачив Нестор Євграфович.
– Но вы же сами, только что… – розгублено почав було Семен Борисович, але його безцеремонно перебив Підвальський:
– Семен Борисович, разрешите рассказать вам один анекдот. Сказала как-то крыса хомячку: «Вот ты, хомяк, такой же грызун, как и я – лапы, хвост, шерсть, зубы… А вреда от тебя, может, даже и больше. Так скажи, хомяк, почему тебя все любят, а меня ненавидят, капканы ставят, ядами травят?» И ответил тогда мудрый хомячок: «Надо правильно имиджмейкеров выбирать!»
Гуляйпольський невпевнено хихикнув:
– Смешно. Но причем здесь черноморские мэры? – запитав він.
Нестор Євграфович вмостився зручніше і поважно розтлумачив:
– Семен Борисович, мы же с вами не
хотим, чтобы в Мишином рейтинг-шоу на глазах у миллионов телезрителей сцепились две злобные крысы! Так что потрудитесь назначить встречи обоим нашим милым хомячкам, – діловито завершив він.
Гуляйпольського роздирали вагання:
– Но, господа!…
Шоумен знову поклав йому на плече руку і переконливо мовив:
– Сема, десять процентов – ваши. Гуляйпольський миттєво осягнув, про що йдеться, – 10 відсотків його вочевидь цілком влаштовували, оскільки він одразу ж повеселішав і заговорив швидко і приязно:
– Господа! Я только хотел сказать, что Боря и Гоша будут просто счастливы получить консультацию у таких выдающихся мастеров, как вы! Да, а еще с вами очень хотела познакомиться моя мамочка… – раптом чомусь пригадав він.
2
Семенові Гуляйпольському дуже імпонувало знайомство та співпраця зі славетними політтехнологами. Намагаючись зблизитися з ними якомога більше, він запросив їх ознайомитися з Чорноморськом з оглядового майданчика, який було облаштовано за його вказівкою на даху одного з високих будинків у центрі міста. Згодом він запропонував саме звідси спостерігати за рейтинг-шоу Підвальського, яке невдовзі мало початися біля пам'ятника баронові Рішару. Передбачливий Гуляйпольський зателефонував своєму другові – начальнику міського відділу зв'язку – і за півгодини зв'язківці налаштували політ-технологам прямий зв'язок із ведучим Рейтинг-шоу. Звісно ж, подбав він і про біноклі для себе та гостей, на випадок, якщо хтось забажає докладніше роздивитися передвиборне дійство. Однак Нестор Євграфович з Підвальським від походу на дах відмовилися. Втім, вони пообіцяли приєднатися згодом, пославшись на те, що мусять завершити останній варіант сценарію шоу, а ще – очікуються термінові дзвінки з Києва та Москви. Тож Семенові Борисовичу наразі довелося задовольнитися суто товариством іміджмейкерового асистента. Вони сиділи за літнім столиком і жваво спілкувалися. Майже порожня пляшка вірменського коньяку дещо виправдовувала доволі збуджену поведінку Гуляйпольського. Розмахуючи бокалом, він проникливо говорив Артурчикові:
– Артурчик! Вы знаєте, как я уважаю Нестора Евграфовича и Михаила Саркисовича! Но все-таки я немного беспокоюсь. Скажу вам, как родному: у нас в городе такая сложная социальная ситуация, такое пестрое народонаселение…
Асистент розв'язно заспокоїв співрозмовника:
– Да не беспокойтесь вы так! Мы с Нестором Евграфовичем повидали всякое народонаселение. Вот взять того же Горовица. Фамилия какая-то подозрительная… В каждый почтовый ящик бросаем листовку, в которой предупреждаем избирателей: «Люди! Будьте бдительны! Берегитесь агентов всемирного масонства!» И что, мол, у мосье Горовица и мама, и бабушка, и прабабушка – все как одна были чистокровные… ну, как бы это помягче… сионистки!
– Артурчик Андреевич! Наверное, это гениально… – продовжував непокоїтися старший зустрічальник. – Но… в специфических условиях, исторически сложившихся в нашем, городе, такие разоблачения могут только прибавить голосов…
– Никаких проблем, Семен Борисович. Значит, в нашей листовке мы так прямо и напишем, что у этого самого Горовица и отец, и дед, и прадед – все как один были чистокровными погромщиками! – анітрохи не знітившись, виголосив асистент.
– Гениально! Артурчик, в вашей голове идей больше, чем рыбы на Привозе! – захоплено нагородив компліментом співрозмовника Гуляйпольський.
Артурчик скромно «довантажив» недолугого місцевого політтехнолога:
– Это еще что. Ведь именно мы с Нестором Евграфовичем сочиняли экспромты для Черномырдина…
– Так вот оно что!! И моя мамочка всегда говорила, что живой человек сам по себе так сказать не может! – ще в більшому захопленні вигукнув Гуляйпольський.
Несподівано до столика підійшов іміджмейкер і весело привітався:
– Привет, коллеги! Что, Артурчик, опять рассказываешь, как ты в 1996-м учил Бориса Николаевича брейк танцевать?
Очі Гуляйпольського полізли на лоба:
– И это тоже вы?! – запитав він, шокований почутим.
Нестор Євграфович нахилився до головного зустрічаючого і конфіденційним тоном промовив:
– Разумеется. Только… прошу Вас придерживаться официальной версии. Потому как в ведомости на зарплату расписывалась Майя Плисецкая… Всего за 10%! А Артур Андреевич – он способен очень на многое! – продовжував нахвалювати вірного помічника іміджмейкер.
– Россияне!!! Мы великий народ в великой стране! Давайте сконсолидируемся и всему миру покажем, что такое русский брейк!!! – несподівано рявкнув Артурчик голосом Єльцина, – мабуть, щоб підтвердити сказане про нього шефом, або просто принагідно проілюструвати свої непересічні таланти.
Вражений Гуляйпольський мимоволі прикрив рот рукою. Трохи отямившись, він сказав:
– Знаєте, я еще не знаю, в чью пользу, но вы и только вы сумеете разрешить исход выборов нашего мэра!
Нарешті пролунали позивні Рейтинг-шоу, біля пам'ятника баронові Рішару спалахнули софіти. Гуляйпольський дістав із портфеля і роздав політтехнологам новенькі військові 100-кратні біноклі. Іміджмейкер надягнув на голову навушники з мікрофоном, асистент установив перед ним пюпітр із папкою сценарія рейтинг-шоу. Гуляйпольський налив усім коньяку. Усі троє розвернули крісла у бік очікуваного дійства і в біноклі почали насолоджувалися регіональним шоу легендарного Підвальського.
3
Простір під пам'ятником барону Рішару було перетворено у сценічний майданчик Рейтинг-шоу. Підвальський з мікрофоном у руці стояв посередині сцени. Його кордебалет танцював, піднімаючи ноги вище від голови, і співав пісню, написану на популярну Чорноморську мелодію:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Артурчик гучно ляснув долонею собі по лобі:
– А-а-а! Вспомнил! – вигукнув він. – Мы его обращение к народу крутили на удвоенной скорости…
Іміджмейкер зиркнув у залишений офіціантом рахунок і, дістаючи з гаманця і кидаючи на столик кілька купюр, продовжив:
– Вот-вот, но избиратели все равно не поверили бегущей строке, в которой объяснялось, что Лембит Ярвидович – темпераментный лидер и энергичный политик! Да… Артурчик! Я и не предполагал, что здесь такое опасное место! Знаешь, давай не будем дожидаться Бабая, лучше позвоним из гостиницы и извинимся.
Політтехнологи одночасно підвелися з-за столика і покинули небезпечне кафе.
5
Іміджмейкер з асистентом увійшли до готелю і зупинилися, оскільки в холі працював телевізор, по якому саме показували політичну рекламу. На тлі портрета Бабая маленькі дітки читали віршик:
«Если в крапе есть вода-
Бабай залил ее туда!
Бабке– теплые носки!
Деду– новые очки!
Папа, мама, вся семья
выбирают Бабая!
А если очень повезет,
Бабай и за тобой придет!»
Політтехнологи глянули один на одного і задоволено посміхнулися від почуття виконаного обов'язку. Політреклама завершилася; раптово з телевізора пролунали позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна» – починалася міліцейська програма «Криміноген». Артурчик з шефом із жалем та співчуттям дивилися на ведучого з підбитим оком і думали про одне і те саме – наскільки, все ж таки, шкідливий для здоров'я цього журналіста – навіть небезпечний, цей випуск кримінальних новин:
– Як ми вже повідомляли вранці, правоохоронний органами було затримано группу озброєних громадян Росії з Гірсько-Кавказької автономної області. Півгодини тому Замковецький районний суд прийняв рішення про звільнення братів Тамерланових під заставу на час владнання ними їхніх сімейних справ у нашому місті.
У кадрі з'явився старший з братів-абреків. Він наблизився до оператора з камерою – і його обличчя збільшилося до розмірів екрана. Ховаючи за пазуху свій великий, але, схоже, порожній гаманець, він голосно і досить переконливо виголосив:
– Украинский суд – самый гуманный суд в мире! Поэтому мы в него обращаться не будем! Тебе понятно, Нестор?!
З-за плечей старшого абрека виглядали його похмурі молодші брати. З вигляду джигітів було зрозуміло, що вони жадають зустрічі з дорогим потенційним родичем. У чорних зіницях кавказців Нестор Євграфович прочитав виразні жахливі картинки: як сокира відтинає голову, як зашморг стягує горло, як кинджал входить у черево: Іміджмейкеру стало моторошно, він мимоволі здригнувся. За хвилю отямившись, він задумливо запитав у помічника:
– Скажи, Артур, Миша Подвальский вместе с приглашением в Черноморск прислал нам билеты?
– Конечно, Нестор Евграфович, два билета на сегодняшний вечер, – весело відповів асистент.
Нестор Євграфович глипнув на годинник і прийняв чергове правильне рішення:
– Нам пора на вокзал. Быстренько смотайся в номер за билетами.
– А вы? Вы разве не хотите переодеться? – хитро посміхаючись, запитав Артур-чик.
Іміджмейкер вдавано суворо поглянув на свого підлеглого і пафосно виголосив:
– Я не могу собой так рисковать! – меня ждут счастливые черноморцы.
Частина 9
Пролог
Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.
Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих. Першим із вагона вийшов Підвальський зі своїм кокетливим і занадто писклявим кордебалетом. Іміджмейкер та асистент з легкими сумками в руках вийшли слідом за ним.
Чоловік, який керував зустрічанням гостей, – «главный встречающий», як його одразу ж охрестив Артурчик, – махнув рукою і оркестр вибухнув тушем. Щоправда, туш невдовзі плавно перейшов у місцеву фольклорну мелодію «сім-сорок». Натовп шаленів бурхливими оплесками, діти підносили і вручали гостям великі букети квітів. Головний зустрічальник підійшов до мікрофону, встановленому просто на пероні попереду натовпу, – і чорноморці з приглушеними вигуками «Тише! Гуляйпольский говорит!…» дисципліновано змовкли. Головний зустрічальник – судячи з усього, саме він і був тим самим Гуляйпольским, – дістав із кишені папірець і театрально – у стилі естрадного конферансу – з неприхованим задоволенням почав декламувати.
– Дорогие черноморцы! Дамы, господа, а также случайно затесавшиеся товарищи! Как говорил мой друг Ленчик, «и любят рейтинг деревни и села, и любят рейтинг большие города!». Сегодня к нам в гости прибыл Миша Подвальский со своим знаменитым рейтинг-шоу! Аплодисменты!
Натовп зустрічальників вибухнув аплодисментами. Гуляйпольский махнув рукою – аплодисменти обірвалися. Він продовжив:
– А еще Ленечка Утесов – вы все знаете, как он гордился нашей дружбой! – не раз говорил мне: «От Москвы до Бреста нет такого места, где бы имиджмейкер ни прошел!». Итак, к нам приехал гроссмейстер Кирхен-тумбахенского ордена имиджмейкеров, профессор черного и белого пиара, личный друг Борхеса, Маркеса и Глеба Павловского – Нестор Боженко!! К сожалению, Нестор Евграфович прибыл в наш солнечный Черноморск инкогнито.
Чорноморці з розумінням безшумно заплескали в долоні. Гуляйпольский дав рукою відмашку, і оркестр знову вибухнув тушем.
1
«Головний зустрічальник» люб'язно поселив іміджмейкера з асистентом у кращому номері готелю «Черноморье». Після сніданку в ресторані «Черноморец» він – Гуляй-польский – одразу ж запросив політтехнологів та зіркового ведучого Рейтинг-шоу на перегляд знятого за його власним сценарієм і щойно змонтованого відеоролика. Для презентації «в чотири пари очей», як з'ясувалося, було спеціально облапітовано один із кращих барів міста «Черное море». Автору не терпілося почути схвальну думку авторитетів про свій геніальний – як він, зрозуміло, вважав, – агітаційний кліп.
Щойно офіціант, розливши по стопочках коньяк, вийшов геть – автор увімкнув відео. На екрані з'явилися хрестоматійні кадри розстрілу на Потьомкінських сходах із фільму Ейзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах бозна-звідки з'явився товстий червонопикий пан у фраці, оперезаний кулеметними стрічками. Однією рукою він зупинив візок і почав його гойдати, намагаючись заколисати налякану дитину, а другою з кулемета, як Рембо в американському бойовику, почав розстрілювати стрій карателів. Зображення зупинилося на стоп-кадрі, і на екран виповз титр, дубльований голосом а-ля Левітан:
«Тільки Боря Горовіц захистить чорноморців від беззаконня влади!»
Екран згас.
Нестор Євграфович, зверхньо посміхаючись, запитав сяючого автора:
– Нуте-с, господин Гуляйпольский, и это – все?
Підвальський, з підробним співчуттям, буцім-то допомагаючи йому, перепитав:
– Действительно, Семен Борисович, может быть, у вас есть еще что-нибудь?
– Ну… по этому кандидату пока все… Есть еще по его конкуренту… – збентежений незрозумілою реакцією фахівців від політики, розгублено пробелькотів Гуляйпольський.
Іміджмейкер звівся на ноги і обурено вигукнув:
– Как!!? Вы работаете одновременно на двух кандидатов в мэры?! Это неслыханно!!
Шоумен, підігруючи політтехнологу, вдав, що теж неабияк розчарований:
– Что ж вы так, Семен Борисович! Мне просто неудобно перед нашими гостями…
Головний зустрічальник, опинившись під перехресною критикою визнаних авторитетів, швидко здався і, мабуть, вирішив, що найкраще – покаятись. Втім його каяття більше скидалося на виправдання:
– Да, господа, вы, конечно можете… вы имеете полное право сказать: Семен Борисович Гуляйпольский подлец и мерзавец! Но что мне делать – у нас город маленький, все друг друга знают. Только выборы – все ко мне, и это только потому, что я вырос в одном дворе с самим Глебом Павловским!
– С Глебушкой? – зверхньо посміхаючись, уточнив іміджмейкер і киваючи головою, додав: – Талантливый мальчик, мой любимый ученик! Ну ладно, показывайте ролик конкурента! – поблажливо сказав він Гуляйпольському. Той клацнув пультом і увімкнув наступний ролик.
На екрані знову з'явилися ті ж самі кадри розстрілу на Потьомкінських сходах з фільму Эйзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах знову ж таки бозна-звідки з'явився товстий червонопикий офіцер, оперезаний кулеметними стрічками. Він однією рукою зупинив візок і почав його гойдати, а другою – шаблею дав відмапіку солдатам біля гармати. Пролунав залп. Зображення застигло на стоп-кадрі. Офіцер перетворився у статую солдата в Трептов-парку. На екран виповз титр, дубльований «голосом Левітана»:
«Тільки Гоша Боровіц захистить чорноморців від організованої злочинності!»
Екран згас.
Присутні завмерли в очікуванні вироку іміджмейкера, і той не забарився його оприлюднити:
– Гм-гм… Семен Борисович, а вам не кажется, что в этих клипах – перебор по стереотипам?…
– Конечно! – радісно погодився автор і вів далі: – Они же и заказывали стереотипы! Наш нынешний мэр Боровиц свято верит, что расклейка листовок конкурентов и митинги оппозиции финансируются организованной преступностью! А бывший мэр Горовиц убежден, что прорыв канализации в его квартире и двойка дочке по химии – произвол властей!!
Ведучий рейтинг-шоу по-вчительськи поплескав Гуляйпольского по плечу і заспокійливо сказав:
– Ну ладно, Семен Борисович, приглашайте ваших кандидатов!
– Как?! Обоих?! – здивувався старший зустрічальник.
– Конечно, обоих. Только, разумеется, по очереди, – авторитетно розтлумачив Нестор Євграфович.
– Но вы же сами, только что… – розгублено почав було Семен Борисович, але його безцеремонно перебив Підвальський:
– Семен Борисович, разрешите рассказать вам один анекдот. Сказала как-то крыса хомячку: «Вот ты, хомяк, такой же грызун, как и я – лапы, хвост, шерсть, зубы… А вреда от тебя, может, даже и больше. Так скажи, хомяк, почему тебя все любят, а меня ненавидят, капканы ставят, ядами травят?» И ответил тогда мудрый хомячок: «Надо правильно имиджмейкеров выбирать!»
Гуляйпольський невпевнено хихикнув:
– Смешно. Но причем здесь черноморские мэры? – запитав він.
Нестор Євграфович вмостився зручніше і поважно розтлумачив:
– Семен Борисович, мы же с вами не
хотим, чтобы в Мишином рейтинг-шоу на глазах у миллионов телезрителей сцепились две злобные крысы! Так что потрудитесь назначить встречи обоим нашим милым хомячкам, – діловито завершив він.
Гуляйпольського роздирали вагання:
– Но, господа!…
Шоумен знову поклав йому на плече руку і переконливо мовив:
– Сема, десять процентов – ваши. Гуляйпольський миттєво осягнув, про що йдеться, – 10 відсотків його вочевидь цілком влаштовували, оскільки він одразу ж повеселішав і заговорив швидко і приязно:
– Господа! Я только хотел сказать, что Боря и Гоша будут просто счастливы получить консультацию у таких выдающихся мастеров, как вы! Да, а еще с вами очень хотела познакомиться моя мамочка… – раптом чомусь пригадав він.
2
Семенові Гуляйпольському дуже імпонувало знайомство та співпраця зі славетними політтехнологами. Намагаючись зблизитися з ними якомога більше, він запросив їх ознайомитися з Чорноморськом з оглядового майданчика, який було облаштовано за його вказівкою на даху одного з високих будинків у центрі міста. Згодом він запропонував саме звідси спостерігати за рейтинг-шоу Підвальського, яке невдовзі мало початися біля пам'ятника баронові Рішару. Передбачливий Гуляйпольський зателефонував своєму другові – начальнику міського відділу зв'язку – і за півгодини зв'язківці налаштували політ-технологам прямий зв'язок із ведучим Рейтинг-шоу. Звісно ж, подбав він і про біноклі для себе та гостей, на випадок, якщо хтось забажає докладніше роздивитися передвиборне дійство. Однак Нестор Євграфович з Підвальським від походу на дах відмовилися. Втім, вони пообіцяли приєднатися згодом, пославшись на те, що мусять завершити останній варіант сценарію шоу, а ще – очікуються термінові дзвінки з Києва та Москви. Тож Семенові Борисовичу наразі довелося задовольнитися суто товариством іміджмейкерового асистента. Вони сиділи за літнім столиком і жваво спілкувалися. Майже порожня пляшка вірменського коньяку дещо виправдовувала доволі збуджену поведінку Гуляйпольського. Розмахуючи бокалом, він проникливо говорив Артурчикові:
– Артурчик! Вы знаєте, как я уважаю Нестора Евграфовича и Михаила Саркисовича! Но все-таки я немного беспокоюсь. Скажу вам, как родному: у нас в городе такая сложная социальная ситуация, такое пестрое народонаселение…
Асистент розв'язно заспокоїв співрозмовника:
– Да не беспокойтесь вы так! Мы с Нестором Евграфовичем повидали всякое народонаселение. Вот взять того же Горовица. Фамилия какая-то подозрительная… В каждый почтовый ящик бросаем листовку, в которой предупреждаем избирателей: «Люди! Будьте бдительны! Берегитесь агентов всемирного масонства!» И что, мол, у мосье Горовица и мама, и бабушка, и прабабушка – все как одна были чистокровные… ну, как бы это помягче… сионистки!
– Артурчик Андреевич! Наверное, это гениально… – продовжував непокоїтися старший зустрічальник. – Но… в специфических условиях, исторически сложившихся в нашем, городе, такие разоблачения могут только прибавить голосов…
– Никаких проблем, Семен Борисович. Значит, в нашей листовке мы так прямо и напишем, что у этого самого Горовица и отец, и дед, и прадед – все как один были чистокровными погромщиками! – анітрохи не знітившись, виголосив асистент.
– Гениально! Артурчик, в вашей голове идей больше, чем рыбы на Привозе! – захоплено нагородив компліментом співрозмовника Гуляйпольський.
Артурчик скромно «довантажив» недолугого місцевого політтехнолога:
– Это еще что. Ведь именно мы с Нестором Евграфовичем сочиняли экспромты для Черномырдина…
– Так вот оно что!! И моя мамочка всегда говорила, что живой человек сам по себе так сказать не может! – ще в більшому захопленні вигукнув Гуляйпольський.
Несподівано до столика підійшов іміджмейкер і весело привітався:
– Привет, коллеги! Что, Артурчик, опять рассказываешь, как ты в 1996-м учил Бориса Николаевича брейк танцевать?
Очі Гуляйпольського полізли на лоба:
– И это тоже вы?! – запитав він, шокований почутим.
Нестор Євграфович нахилився до головного зустрічаючого і конфіденційним тоном промовив:
– Разумеется. Только… прошу Вас придерживаться официальной версии. Потому как в ведомости на зарплату расписывалась Майя Плисецкая… Всего за 10%! А Артур Андреевич – он способен очень на многое! – продовжував нахвалювати вірного помічника іміджмейкер.
– Россияне!!! Мы великий народ в великой стране! Давайте сконсолидируемся и всему миру покажем, что такое русский брейк!!! – несподівано рявкнув Артурчик голосом Єльцина, – мабуть, щоб підтвердити сказане про нього шефом, або просто принагідно проілюструвати свої непересічні таланти.
Вражений Гуляйпольський мимоволі прикрив рот рукою. Трохи отямившись, він сказав:
– Знаєте, я еще не знаю, в чью пользу, но вы и только вы сумеете разрешить исход выборов нашего мэра!
Нарешті пролунали позивні Рейтинг-шоу, біля пам'ятника баронові Рішару спалахнули софіти. Гуляйпольський дістав із портфеля і роздав політтехнологам новенькі військові 100-кратні біноклі. Іміджмейкер надягнув на голову навушники з мікрофоном, асистент установив перед ним пюпітр із папкою сценарія рейтинг-шоу. Гуляйпольський налив усім коньяку. Усі троє розвернули крісла у бік очікуваного дійства і в біноклі почали насолоджувалися регіональним шоу легендарного Підвальського.
3
Простір під пам'ятником барону Рішару було перетворено у сценічний майданчик Рейтинг-шоу. Підвальський з мікрофоном у руці стояв посередині сцени. Його кордебалет танцював, піднімаючи ноги вище від голови, і співав пісню, написану на популярну Чорноморську мелодію:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20